Xreferat.com » Рефераты по экономике » Міжнародна економіка

Міжнародна економіка

та його динаміки, структури споживання, міжнародної конкурентоспроможності країни, то рух довгострокового капіталу свідчить про оцінку інвесторами прибут­ковості вкладення коштів удома та за кордоном. Очевидно, що такі інвестиційні рішення базуються, в свою чергу, на оцінці довгостро­кових перспектив розвитку як окремих галузей, так і економіки кра­їни загалом.

6. До категорії V належать так звані «офіційні резервні операції», тобто збільшення (зменшення) золотовалютних резервів, резервна позиція країни в МВФ, офіційні іноземні позики тощо. Ці операції становлять баланс офіційних резервів (Бор).

7. Операції категорій І — IV разом являють собою загальний пла­тіжний баланс (ПБ).

Таким чином, у принципі можна говорити про сім видів платіж­ного балансу, тому, коли йдеться про платіжний баланс якоїсь кра­їни, необхідно чітко визначитися, що саме мається на увазі.

Взаємозв'язок між окремими складовими частинами платіжного ба­лансу можна записати у вигляді такої формули:

Бпо + Брк + Стат. похибка + Бор = 0 . (1)

Ця рівність відображає той факт, що з точки зору бухгалтерсько­го обліку сальдо платіжного балансу завжди дорівнює нулю, тобто величина потоку грошових надходжень у країну дорівнює величині потоку її зовнішніх платежів.

Але така технічна збалансованість (нульове сальдо) позбавлена якогось економічного змісту, оскільки в такому випадку ми не може­мо нічого сказати про місце країни у світовому господарстві.


3. РІВНОВАГА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

Для того щоб перейти від аналізу платіжного балансу з позицій бухгалтерського обліку до його розгляду через призму еко­номічної теорії, необхідно визначити природу операцій, які відобра­жаються в ньому. Такий аналіз дає змогу поділити їх на дві великі групи. Першу групу становлять так звані «автономні» або «самостій­ні» операції, які здійснюються первинними економічними агентами під час виробничо-комерційної діяльності без урахування їхніх на­слідків для платіжного балансу в цілому (категорії І — IV). Всі інші операції об'єднуються в другу групу і називаються компенсаційними (категорія V). Вони здійснюються як відповідь на автономні опера­ції, оскільки внаслідок останніх у платіжному балансі з'являються певні «розриви», які необхідно заповнити. Іншими словами, метою компенсаційних операцій є вплив на платіжний баланс як такий. У платіжному балансі всі автономні операції записуються над умо­вною рискою, тоді як компенсаційні записи робляться під нею. У принципі така риска може бути проведена будь-де, залежно від того, який вид платіжного балансу аналізується.

Виходячи з цього рівність (1) можна переписати в такій формі:

Бпо + Брк + Стат. похибка = - Бор. (2)

Таким чином, можна зробити висновок, що платіжний баланс (точніше — його сальдо) та баланс (сальдо) офіційних операцій рів­ні за величиною, але протилежні за знаком. Отже, рівновага платіж­ного балансу має місце тоді, коли надходження та витрати збалансо­вані й офіційні резерви не змінюють своєї величини.

В економічній науці рівновага платіжного балансу розглядається в трьох аспектах, кожен з яких пов'язується з відповідним його різновидом.

У довгостроковому плані платіжний баланс перебуває в рівнова­зі, якщо країна протягом значного часу здатна платити за імпортні товари та послуги за рахунок експортних надходжень (тобто сальдо поточного платіжного балансу дорівнює нулю). Отже, в довгостро­ковому плані країна не має потреби в іноземних кредитах та грантах для розрахунків із закордонними постачальниками товарів та послуг.

Від'ємне сальдо поточного балансу свідчить про те, що витрати країни перевищують надходження. Якщо ж це сальдо позитивне, то країна отримує від міжнародних операцій більше, ніж витрачає на світовому ринку. Загалом же наявність сальдо є показником нерівно-ваги балансу за поточними операціями.

У реальному житті аналіз платіжного балансу практично не ви­ходить за межі 3 — 5 років і, як правило, охоплює економічний цикл. У середньостроковому плані країна може мати негативне сальдо по­точного балансу, якщо вона отримуватиме необхідні кошти для роз­рахунків за імпортні товари та послуги у формі кредитів та грантів. І навпаки, позитивне сальдо експорту — імпорту товарів та послуг оз­начає, що дана країна може надавати кредити іншим суб'єктам світо­вого господарства.

Середньострокова нерівновага вимірюється сальдо базового (ос­новного) балансу. Цей баланс є фактично характеристикою довго­строкової або структурної стабільності національного господарства В основі аналізу основного балансу лежить припущення про його не­чутливість до факторів короткострокової дії (як, наприклад, коли­вання валютного курсу та відсоткових ставок) і реагування лише на довгострокові зміни в розподілі ресурсів за галузями виробництва та цін на них, продуктивності пращ, смаків та уподобань споживачів та інших економічних змінних немонетарного характеру. Дефіцит (над­лишок) базового балансу є індикатором як довгострокової, так і середньострокової нерівноваги, оскільки зовнішні розрахунки не мо­жуть нормально здійснюватися без відповідного коригування зв'яз­ків країни зі світовим господарством.

У короткостроковому плані рівновага платіжного балансу має місце тоді, коли державні грошово-кредитні інститути не користу­ються своїми золотовалютними резервами. Виходячи з цього можна зробити висновок, що показником нерівноваги в короткостроковому плані є сальдо операцій за статтею «офіційні резерви» (категорія V). Від'ємне сальдо свідчить про збільшення резервів з метою запобіган­ня або обмеження подорожчання (зростання курсу) національної ва­люти, тоді як позитивне означає, що грошово-кредитні інститути користуються офіційними резервами, щоб запобігти або обмежити знецінення (падіння курсу) національної грошової одиниці.

У цілому можна назвати п'ять джерел нерівноваги платіжного ба­лансу.

Це, по-перше, сезонна та випадкова нерівновага. І й основу ста­новлять сезонні коливання у виробництві та споживанні, причому та­кі зміни не збігаються в часі й мають різний характер у кожному кон­кретному випадку. Сезонні відхилення не мають якихось вагомих на­слідків довгострокового характеру, оскільки вони існують протягом короткого проміжку часу, а дефіцит в одному періоді компенсується надлишком в іншому. Випадкова нерівновага може викликатись яки­мись непередбаченими причинами неекономічного характеру. Так, повінь чи землетрус може змусиш вдатися до форсованого імпорту продовольчих товарів, тоді як несприятливі природні умови виклика­ють скорочення експорту сільськогосподарської продукції. Очевид­но, що такі та подібні їм події (страйки, ембарго тощо) є випадкови­ми та мають, так би мовити, «одноразовий» вплив на платіжний ба­ланс. Якщо ж економічні наслідки громадянських заворушень, рево­люції та інших подій відчуваються протягом досить тривалого про­міжку часу, тоді вони не підпадають під категорію випадковостей.

Другим різновидом є циклічна нерівновага. В її основі лежить циклічний характер економічної кон'юнктури. Так, на початку 30-х років великомасштабне падіння реальних доходів та виробництва на фоні масового безробіття, яке охопило практично всі індустріальні країни, призвело до нерівноваги у платіжних відносинах. Велика депресія негативно вплинула і на платіжні баланси країн сільсько­господарського профілю, оскільки викликала катастрофічне падіння цін на аграрну продукцію та зниження заробітної плати, погіршення умов торгівлі.

Третьою формою можна вважати структурну нерівновагу. Її ос­новою є розрив між змінами в попиті на експортні й імпортні товари та пристосування національної економіки до нових умов. Відсут­ність такої пристосувальної реакції і викликає структурну нерівнова­гу платіжного балансу.

Для того щоб платіжний баланс знову повернувся до стану рівно­ваги, необхідні відповідні зміни в структурі виробництва. Такі зміни можуть запізнюватись або гальмуватися насамперед через недоліки функціонування цінового механізму. Основою таких недоліків мо­жуть бути високий рівень монополізації окремих секторів вироб­ництва, протекціоністські заходи, адміністративне регулювання цін та інші причини.

Безпрецедентна за своїми масштабами ситуація структурної не­рівноваги склалася в 1974 p., коли країни — члени ОПЕК практично в 4 рази підвищили ціну на нафту. Саме труднощі з оплатою імпор­ту нафти, з якими зіткнулися нафтоімпортуючі країни, значною мі­рою спричинили економічну кризу в середині 70-х^юків. Немає сум­ніву, що наступне подвоєння цін на нафту в 1979 p. викликало світо­ву економічну рецесію на початку 80-х років.

Дестабілізуючі валютні спекуляції та відтік («втеча») капіта­ну вважаються четвертою причиною нерівноваги платіжного балан­су. Хоча ці явища мають різну природу, але, як правило, вони відбу­ваються одночасно. Слід підкреслити, що відтік капіталу сам по собі викликає нерівновагу, оскільки невпевненість його власників щодо безпеки коштів інколи не має економічного підґрунтя, а спричи­нюється побоюваннями таких подій, як війна, революція, націоналі­зація іноземних підприємств унаслідок зміни політичного режиму в країні тощо.

Крім зазначених, існують й інші джерела нерівноваги. Так, дуже часто нерівновага виникає внаслідок нереалістичного валютного курсу, в основі якого, в свою черіу, лежить комплекс заходів валют­ного регулювання. Окремі економісти говорять про вікову нерівно­вагу, яка виникає внаслідок технологічних та інших змін у міру пе­реходу економіки з одного ступеня розвитку на інший.


4. Державна політика коригування платіжного балансу України

Платіжний баланс не може залишатися в стані нерівноваги протягом невизначеного часу. Тому поява досить стійкого платіжного дефіциту змушує уряд країни здійснювати інтервенцію в економіку. Масштаби, час та інструменти такої інтер­венції залежать від величини дефіциту та його характеру.

У короткотерміновому плані країна може компенсувати дефіцит платіжного балансу за рахунок офіційних резервів. Це найбільш прос­тий шлях. Якщо ж резервів недостатньо або через певні умови уряд не хоче користуватися ними, тоді досягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок залучення короткотермінового капіталу в Україну.

Ситуація ускладнюється тоді, коли дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок використання зовнішніх джерел фі­нансових коштів. У цьому випадку уряд може вдатися до одного з таких засобів:

1) провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами;

2) девальвувати національну валюту;

3) запровадити валютний контроль та обмеження на валютні опе­рації.

Перші два шляхи реалізуються на суто ринкових засадах через зміни в таких економічних параметрах, як доходи, ціни, валютні кур­си, пропозиція грошей, відсоткові ставки, тощо. Але це зовсім не означає, що держава не вживає певних заходів: навпаки, ефективність відновлення рівноваги платіжного балансу на ринкових засадах зале­жить від урядової фіскальної та грошово-кредитної політики, спрямо­ваної на посилення зрівноважуючих сил ринку. У протилежному ви­падку урядова політика вступатиме в суперечність з дією ринкового механізму, посилюючи тим самим дефіцит платіжного балансу.

Неринкові методи відновлення рівноваги платіжного балан­су полягають у запровадженні державного регулювання економіч­них процесів, яке по суті заміщує дію ринкового механізму. Таке відновлення не можна вважати повноцінним, оскільки хоча симп­томи нерівноваги й усуваються, проте глибинні причини дефіци­ту не зникають, а нерівновага просто набуває прихованої форми. Така ситуація складається внаслідок широкого використання ім­портних квот та валютних обмежень, інших заходів реструктивного характеру.

Ринкове відновлення рівноваги може здійснюватися двома шля­хами залежно від режиму валютного курсу. Якщо запроваджується фіксований валютний курс (тією чи іншою формою), то відновлення рівноваги відбувається безпосередньо за позиціями платіжного ба­лансу. За плаваючого валютного курсу рівновага відновлюється на валютному ринку, а валютний курс змінюється доти, доки не вирівнюються попит і пропозиція іноземної валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів.

У цьому зв'язку слід зазначити, що в економічній теорії сформульо­вано п'ять можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.

1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни ва­лютного курсу чи стану національної економіки:

а) якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скорис­татися офіційними резервами, утримуючись тим самим від впливу на пропозицію грошей. Коли сальдо платіжного балансу стане позитив­ним, то величина резервів поновлюється;

б) «дефіцит без сліз», якщо валюта країни є ключовою в певній системі. У цьому випадку країна має більше можливостей утримува­тися від коригуючих дій за наявності дефіциту платіжного балансу.

2. Запровадження валютного контролю в тих чи інших формах. Так, уряд може ввести обмеження на придбання резидентами інозем­ної валюти та її використання, підтримуючи офіційний фіксований валютний курс, або проводити політику множинного валютного кур­су тощо.

3. Запровадження (збереження) режиму плаваючого валютного курсу. У цьому випадку національна валюта знецінюється доти, до­ки на валютному ринку не відновлюється рівновага.

4. Установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вва­жається «класичними ліками від платіжного дисбалансу» і полягає в тому, щоб привести національну економіку у відповідність до фіксо­ваного курсу. Якщо ж нерезиденти і надалі не хочуть накопичувати національну валюту, то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозицію грошей, знижує ціни, доходи та заробітну плату доти, доки попит і пропозиція іноземної валюти на ринку не встановиться на певному заздалегідь визначеному рівні.

5. Політика валютного компромісу. У даному випадку комбіну­ються елементи варіантів 3 та 4, причому валютний курс використо­вується як інструмент стабілізації тільки частково:

а) змінний паритет (система типу Бреттон-Вудськоі) — у цьому випадку країна підтримує фіксований валютний курс (варіант 4) доти, доки це можна робити за рахунок незначних змін у національній еко­номіці, а коли такі можливості вичерпуються, то національна валюта девальвується, а валютний курс встановлюється на новому рівні.

б) кероване плавання валюти: уряд змінює валютний курс доти, доки не досягається нова рівновага.

В основі розрахунку платіжного балансу лежить концепція пото­ків платежів. Якщо ж розрахувати суми закордонних активів держа­ви та її міжнародних зобов'язань на певну дату, то ми отримаємо ба­ланс міжнародної заборгованості даної країни, який ще називають міжнародною інвестиційною позицією. Якщо активи перевищують зобов'язання, то країна є нетто-інвестором (або кредитором). У про­тилежному випадку країна вважається нетто-боржником.



Список літератури.


1. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник/ М58 А.С. Філіпенко , В.І. Мазуренко , В.Д. Сікора та ін; за ред. А.С. Філіпченка.- К.: Либідь.1997.-208с.

2. Козик В.В.. Павлова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини : Навч. Посіб. –Львів: Львівська політехніка,1999.-267 с.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: