Xreferat.com » Рефераты по экономике » Захист вітчизняного виробника

Захист вітчизняного виробника

зараз не дає можливості розгорнути виробництво і збільшити його. Але ми хотіли би зупинитися детальніше на забезпеченні добросовісної конкуренції. Для розгляду цього питання, звичайно, потрібна політична воля і консолідація всіх верств населення в Україні, які дозволять розглянути всі можливості, які надають угоди Уругвайського раунду ГАТТ/СОТ для України. Це тим більш важливо, що зараз стоїть питання вступу України у Світову організацію торгівлі, і від того, якими будуть умови вступу, як при цьому почуватиметься вітчизняний виробник, залежить дуже багато для майбутнього України [8].

Хочемо наголосити, що зараз не існує жодного уряду в світі, який би не регулював свій внутрішній ринок засобами тарифного і нетарифного регулювання. Коли Україна вступила до переговорного процесу приєднання до ГАТТ/СОТ, вона взяла на себе зобов'язання не збільшувати тарифи. Тоді треба розривати цей мандат і знову починати новий раунд переговорів з новим мандатом? Тоді можна збільшити тариф, наприклад, до 70 %, а потім його знизити до 10 %. Проте, коли ми вже взяли в середньому 10 %, то вирішувати питання тарифними засобами дуже важко. У зв'язку з тим, що нетарифне регулювання в світі зараз набирає особливих переваг, важко засобами угод Уругвайського раунду протистояти нетарифному регулюванню з боку промислово розвинених держав, а саме індустріальні держави використовують дуже широко нетарифне регулювання.

Зовнішньоекономічна діяльність держави повинна бути спрямована на стимулювання експорту своєї продукції, а не на сприяння імпорту готової продукції, як це, на жаль, певною мірою відбувається сьогодні в Україні. Стимулювати експорт мають в першу чергу податкова і кредитна політика держави через відповідне субсидування експорту, реструктуризацію заборгованості, а також створення умов для добросовісної конкуренції. Натомість, в Україні податкова і кредитна політика фактично створюють перешкоди для експорту. Держава надає гарантії для товарних кредитів, стимулюючи імпорт і збільшуючи державний борг на 2,3 млрд доларів.

За перше півріччя 2004 року основу українського експорту складали чорні метали та продукція з них - 39,61 %. Це три чверті продукції української металургії. Впродовж останніх років розпочато ряд антидемпінгових розслідувань проти українських виробників металопрокату в США, ЄС, Індонезії, тощо. Водночас, в Україні відсутні закони, що захищають виробника від іноземного демпінгу. Відсутні також механізми захисту від субсидованих поставок. Наприклад, причиною успішного проникнення сільськогосподарської продукції з ЄС на ринок України є дотації Євросоюзу. Угоди ГАТТ/СОТ дають можливість захисту від демпінгу і субсидованих поставок. Проте, ці можливості в Україні не використовуються [12].

В межах ГАТТ/СОТ існують можливості кількісних обмежень імпорту. Проте, Указ Президента України "Про порядок застосування обмежень імпорту товару відповідно до норм і принципів системи ГАТТ/СОТ" від 27.07.96 № 478 жодного разу міністерствами і відомствами України реалізований не був. Цим указом передбачалося використання квот по експорту та імпорту залежно від потреб українського виробництва.

Квоти існують майже в усіх країнах світу, і квоти використовують і Сполучені Штати Америки, і Європейський Союз - всім відомі їхні квоти по сільськогосподарській продукції, по сталі, по текстилю тощо. Росія показала нам досвід дипломатичної роботи з приводу квот, коли встановила квоти для товарів Європейського Союзу по килимах на 200 млн екю, і Європейський Союз змушений був відмінити свої квоти по текстилю і трикотажу для російських виробників. Таким чином, Україна залишилася в дуже цікавій ситуації, тому що квоти колишнього Радянського Союзу по текстилю були поділені по всіх країнах, і Україна одержала деякі квоти по продукції, яку вона не виробляє. Плани щодо обміну ними з Росією закінчилися нічим, тому що вже мінятися нема чим - Росія не має квот по відношенню до Європи [12].

Прикладом занепаду цілої галузі внаслідок відсутності належного державного регулювання є переробка насіння соняшників і виробництво олії. Необмеження кількісних квот вивозу сировини, стратегічно важливої для переробних підприємств України, призвело до того, що вивозячи соняшник, допускаючи ерозію ґрунтів тощо, ми ввозимо готову олію, і не самого кращого гатунку. Змінити ситуацію ми не можемо, тому що в угоді з МВФ ми взяли на себе добровільні зобов'язання не вводити квоти на експорт.

Від 1-го січня 1999 року ми беремо на себе добровільне зобов'язання не вводити квоти на імпорт відповідно до угоди про партнерство і співробітництво з ЄС.

Забезпечити економічну безпеку держави, реальну підтримку вітчизняного виробника можна лише через проведення єдиної державної політики, спрямованої на вихід з кризи, стабілізацію економічної ситуації. Це може бути національна стратегія економічної безпеки, яка матиме короткострокові, середньострокові і довгострокові цілі і конкретні механізми їхнього досягнення. Крім того, необхідно забезпечити постійний моніторинг з боку відповідних державних структур за реалізацією цієї стратегії. Розвитком стратегії має стати створення відповідної нормативно-правової бази, яка встановлюватиме основні критерії економічної безпеки і регулюватиме діяльність суб'єктів економічної безпеки [16].


3.2 Аналіз підходів до проблеми захисту вітчизняного товаровиробника


В цьому параграфі наведено думки з приводу вітчизняної політики щодо захисту виробника які були висловлені рядом українських практиків і науковців на „круглому столі” що було проведено Українським незалежним центром політичних досліджень у жовтні 2003 року у м. Києві [11]. Тут наведено найбільш цікаві на нашу думку фрагменти доповідей, які ілюструють загальний настрій конференції. Висловлювання наведено у відповідності до оригіналу щоб не порушувати цілісності матеріалу.

Тринєєв Геннадій Олексійович, заступник начальника відділу економіки міжгалузевих зв'язків Міністерства економіки України:

„Питання захисту вітчизняного виробника дуже болюче і комплексне. І вирішити ми його сьогодні ґрунтовно не можемо. Так, дійсно, йдеться про захист товаровиробника від кого? Термін такий з'явився в 1995 році і він має право на життя. Якщо тут розібратися, то кожна країна у світі захищає свого товаровиробника тим чи іншим чином. Тут мається на увазі і тарифне регулювання, і тому подібне. Чому це робиться?

Я переглянув список запрошених на цей "круглий стіл" - він дуже солідний, але тут немає промисловців, тих самих виробників... З чого почалася лібералізація, яка пройшла з 1991 року? З відкритих кордонів та з лібералізації цін. До чого це призвело? До відкритості, ми стали такими відкритими, що вивозь з нас і завозь до нас будь-що, кордони стали практично вільними. І що ж трапилося? Через просту товарну інтервенцію або завезення демпінгового товару не зовсім високої якості ми втратили свій внутрішній ринок.

Якщо йдеться про офіційний термін, то треба говорити про підтримку вітчизняного виробника, це буде точніше. Бо підтримка може включати в себе і захист, і інші заходи. Тут не мається на увазі, що держава повинна діяти за указкою підприємців - піднімати мито, землетруси робити на кордоні і тому подібне. Це повинно бути в рамках цивілізованого, як робиться у цивілізованому світі. Але ця лібералізація цін, яка почалася в 1992 році, призвела до того, що кожне підприємство, кожен наш виробник раптом відчув, що він монополіст. Ось з чого все почалося. А коли воно починалося, то здавалося - буде все добре. Що таке чарівне слово, як "вільний ринок", за півроку вирішить всі наші проблеми, автоматично все відсіє, й у нас буде все, як за кордоном. Цього не сталося.

Я не буду торкатися питання створення вільного і відкритого ринку, бо департамент не займається цими питаннями, хоча кожен з присутніх тут може засвідчити, що в будь-яких магазинах є досить широкий вибір товарів іноземного походження. І це свідчить про те, що наш ринок є вільним ще до вступу нашої України до системи ГАТТ/СОТ. Одночасно слід сказати, що товари, які надходять до нас, не зовсім високої якості, про що мають говорити фахівці із Держстандарту. Наші споживачі вже віддають перевагу товарам нашого вітчизняного виробництва. Тобто йде повільний процес пристосування населення України до тих умов, які створюються. Я хочу зупинитися на проблемах, які постають у кожній державі, а на Україні набули особливої гостроти. Отже, захист чи підтримка національного виробника? Підкреслюю, національного. Чому для України це питання є таким болючим? Ці проблеми існували ще за часів СРСР. Оскільки Україна складала якусь частку економіки СРСР, то вона була пристосована до його функціонування. Потім, та наша частка мала таку специфіку, що була пристосована для функціонування у складі економіки СРСР, але як самостійна економіка вона мала дуже специфічну структуру промисловості. Я можу навести такі офіційні дані. У 1990 році наша енергетика складала 3,2% структури, а в 1996 році - 12,7%, паливна промисловість - відповідно 5,7% і 12,1, чорна металургія - 11 і 21,9, а в 2002 році - ще більше. Машинобудування - 30,7 і 14,7, легка промисловість - 10,8 - 2,1. Тобто, як бачите, змінилася структура промисловості. Це пов'язано з падінням промислового виробництва взагалі. За ці роки ми вдвічі скоротили виробництво. До того ж треба до скорочення виробництва і до його зміни структури додати ще й специфіку нашої роботи. Директорат, який керує ще багатьма підприємствами незалежно від форми власності, має підготовку доісторичної давності. Йому важко пристосуватися до нових ринкових умов. Чому? Тому що, як багато хто знає, працювати на склад було дуже добре. Хтось планував, хтось давав план, а їхнє діло було, щоб воно крутилося і щоб склад заповнювався. А чи хто там купить і як купить, це підприємство не стосувалося... Хто працював на виробництві, той знає, що були ВТК, були рекламації і все таке інше. Але зараз нашим підприємствам надано згідно із законом про підприємницьку діяльність та законом про підприємство досить широкі права і можливості. Якщо ми всю вину покладемо на виробника, то від цього проблема не вирішиться. Держава мусить чітко усвідомити свою роль у цьому питанні і бути третейським суддею між ринком споживання і ринком виробництва, тобто створювати умови для його нормального функціонування. Але не захищати від іноземного виробника шляхом встановлення митних тарифів, введення заборон і т. ін. Ми вважаємо, що взагалі надходження іноземних товарів демонструє рівень зарубіжних розробок, рівень ставлення до безпеки, рівень комфортабельності тощо. Якщо порівняти, припустимо, той телевізор "Електрон" з його 8 кнопочками, з "Хітачі", в якому є 200 програм, то тут не треба займатися особливою арифметикою, аби зрозуміти, що людина, якщо має гроші, піде і купить "Хітачі". Отже, ціна наших товарів має бути значно нижчою, бо вони не мають тих функціональних можливостей, і того дизайну, і тої якості.

Тому нашим виробникам треба до себе підходити з відповідними вимогами і думати про те, як знизити витрати на виробництво і зменшити собівартість своєї продукції. Я розумію, що на виробництві існує багато питань, які і зараз не вирішено. Тягарем для підприємств є соціальна сфера, яку не так просто передати в комунальну, хоча є цілий ряд постанов і Президента України, і уряду щодо такої передачі. Але як бути, якщо є такі міста, де є один завод, одна соціальна сфера? Хто ж там тримає комунальну власність? Той самий завод. Так що ж він, себе передасть? Тобто питання про зниження собівартості і валових витрат на виробництво продукції - не таке просте, як здається.

Про це питання можна говорити й говорити. Виробники - це як діти, що зробиш... Один директор створив маркетингову службу, провів дослідження і тепер знає, що в нього є ринок, є споживачі продукції. І він працює спокійно. А другий наробив матеріальних запасів, а потім звертається: допоможіть продати. Треба вирішувати і це питання, бо за ним же стоять люди. Якщо б то був один директор, то питання було б простіше вирішувати: розірвав контракт і - йди собі. Але за ним стоїть цілий колектив, який має сім'ї, діти в школу ходять. Соціальне питання не таке просте. Ви живете в Києві і бачите по телебаченню, як до нас шахтарі приїздять. Треба, щоб ви з розумінням відносилися до проблем промисловості.”

Соскін Олег Ігоревич, директор Інституту трансформації суспільства:

„Тема, яку ми обговорюємо, є надзвичайно важливою і цікавою. Різні є думки і з приводу того, чи відбулася лібералізація торгівлі в Україні чи ні, чи потрібно підтримувати національного товаровиробника чи не треба. Передусім я хотів би зупинитися на такому базовому понятті, як торгівля. Торгівля - це перетікання вироблених продуктів праці із сфери виробництва в сферу реалізації. І кінцевою точкою торгівлі є знаходження саме того, хто споживає цей продукт праці. Тільки-но знайдеться той, хто споживає цей продукт праці, він в умовах ринку, а не соціалізму, перетворюється на товар.

Таким чином, говорити про те, що потрібно захищати національного товаровиробника, - це повний теоретичний і категоріальний нонсенс. Тому що як тільки виробник став товаровиробником, його вже не потрібно захищати, бо продукт праці тільки тоді стає товаром, коли він знайшов свого покупця. Якщо він не знайшов свого покупця і споживача, то немає і товаровиробника. Це - абсолютна істина. Існування терміна "захист і підтримка національного товаровиробника", введеного в період правління певних урядів з 1995 року, свідчить про те, що до влади в Україні прийшли абсолютно безграмотні у теоретичному плані люди.

Теза про захист національного товаровиробника мала свій розвиток в країнах третього світу, які обрали шлях соціалістичної орієнтації з 70-х років. Це була модель імпортозаміщення. Хто не знає цього, тому варто прочитати ці книжки. Ця модель вела до повної ізоляції будь-якої країни. Наприклад, вона застосовувалась у Танзанії, на Мадагаскарі й у Бірмі і сьогодні ці країни є найбільш стагнуючими і недорозвинутими. Вони не змогли вписатися в систему міжнародного розподілу праці. Проте якраз у 70-ті роки отримала розвиток інша концепція - вписування в міжнародний розподіл праці, тобто концепція дуже швидкого розвитку експортного сектора. До неї вдалися так звані нові індустріальні країни і звідси з'явилися тигри, звідси з'явилися ці латиноамериканські чудеса і т. ін. Але, на жаль, ми в Україні змушені розвиватися по спіралі, по тій само спіралі, яка була характерна для колишнього СРСР: саме ті, хто відповідає за теоретичне обґрунтування і розробку політики на макроекономічному рівні, на жаль, не знають законів світової економіки [11].

Отже, коли ми питаємо про те, чи була в Україні лібералізація торгівлі, то відповідь може бути одна: ніякої лібералізації в Україні не було. В Україні з радянських часів не було ринку, тому коли мені наводять цифри з радянського періоду і кажуть про якесь там виробництво і т. ін., то це, вибачте, смішно, бо відомо, яка тоді була статистика. Вона повністю була викривлена, вона не давала жодної реальної цифри. Окрім того, в Радянському Союзі ніколи не було ринку товарного виробництва. Було виробництво продуктів, які нікому були не потрібні і ні до чого практично не придатні. Це була самоїдська економіка, якщо її можна назвати економікою. Тому порівнювати ці два періоди - той етап, на якому зараз знаходиться Україна, і тодішній, коли вона була колонією в радянській імперії, - абсолютно безглуздо.

Ми повинні підтримувати не національного товаровиробника, а національного споживача. А національний споживач голосує за той чи інший продукт праці своїми грошима. Гроші - це теж товар. Отже, слід підтримувати того виробника, хто виробляє гроші. Бо якщо він не виробляє гроші як загальний еквівалент, який є товаром над усіма товарами, то тоді такий виробник не потрібен, оскільки процес відтворення може існувати тільки за рахунок грошей.

Україна сьогодні стикнулась із величезною проблемою, оскільки в зовнішній, формальній економіці вона грошей немає. Вони всі знаходяться або в задзеркаллі, або в тіньовій економіці, або вивезені за кордон. Всі ж знають, що поза банками в Україні сьогодні знаходиться 50% від всієї гривневої маси. Сьогодні відомо, що 10 млрд. доларів - це та валюта, яка перебуває в цьому американському еквіваленті і знаходиться в обігу всередині країни. Сьогодні відомо, що 30 млрд. доларів знаходяться за межами Україною.

Що ж можна тут вдіяти? Потрібно з'єднати три частини економіки - паразитарну державну економіку, яка працює не на товар, а на те, щоб задовольняти потреби певних осіб, і тому на сьогоднішній день нічого не виробляє; здорову й ефективну неформальну економіку, так звану тіньову, яка на сьогоднішній день працює якраз за законами ринкового середовища. І ще нам потрібно підняти на поверхню третю частину економіки, так звану бартерну, яка виступає в натуральній формі. Там продукт праці не приймає грошової форми. Оце і є три економіки, які сьогодні існують в Україні. Питання полягає в тому, яким чином їх об'єднати. Об'єднати можна одним шляхом - за допомогою повної лібералізації всієї підприємницької діяльності в Україні, а не тільки торгівлі ...

... Не треба підтримувати національного товаровиробника. Потрібно, щоб податки платив той, хто купує. І він, сплачуючи податок, буде вирішувати, потрібен йому цей продукт праці чи не потрібен. Замість існуючих 37 податків слід ввести всього 4.

Перший податок - 5% на купівлю. Але це не податок з продажу, а податок на купівлю. Половина його залишається в місцевому бюджеті, половина - йде на центральний бюджет. Цих грошей вистачить на те, щоб виконати всі соціальні програми. Другий податок - 10% на доход з фізичної особи, але тільки за основним місцем роботи, причому тільки за 40 годин робочого часу, як зазначено у трудовому законодавстві. Третій податок - пенсійний - становитиме 10% від заробітної плати. Ці кошти мають нараховуватися на відкриті індивідуальні депозитні пенсійні рахунки на кожну особу. Якщо найманий працівник, то половину має сплачувати він, а половину - його підприємство. Ті, хто використовує ці гроші, мають нараховувати на цей рахунок 10% річних. Для цього створюються 12 спеціальних інвестиційних фондів, які мають право використовувати ці гроші. І четвертий податок - на землю. Кожен громадянин України має отримати земельний сертифікат. Вводиться прогресуючий податок на землю - залежно від того, яка кількість у тебе землі, як ти її використовуєш і яка ціна цієї землі. Якщо землі більше 100 гектарів, береться податок 10% від доходу. І вводяться так звані імпортні мита на товари. От і все.

Слід ввести імпортне мито на товари, що шкодять здоров'ю і довкіллю. Коли мені говорять, що імпортні товари низької якості, вибачте, це смішно. Один раз може людина проколотися і купити товар низької якості. Більше такого товару вона вже не купить, бо їй шкода своїх грошей. Єдине - мабуть, повинна бути така служба, куди я можу повідомити, що в такому-то місці я придбав такий товар. Але це не те, що ці комітети по захисту прав. Як тільки когось починають захищати, це значить, що мене хочуть обов'язково пограбувати. Або взяти той же комітет по стандартизації - це просто смішно, він же не потрібен. Зараз його як якусь акулу створюють.

Слід ввести експортне мито на сировину. Сировину вивозити по низьких цінах немає сенсу, і країна, яка не може переробляти її, є взірцем безладдя на державному рівні.

Слід зняти всі перешкоди для розвитку підприємництва, а для цього треба встановити повідомчий принцип реєстрації підприємства. Якщо я хочу створити приватне підприємство, я зайду в нотаріальну контору або зі своїм партнером, або сам і зареєструю його там, а потім відправлю повідомлення і копію статуту в районний суд і в податкову інспекцію.

Податкова адміністрація ліквідується. Тільки в 6 країнах, з яких 4, що розвиваються, існує об'єднання податківців з поліцейськими силами. Це повне безглуздя.

Слід зняти всі перепони для інвестиційної діяльності. Відомо, що кредити у всьому світі коштують від 5% до 15% річних залежно від того, якою є країна - стабільною чи нестабільною. У нас сьогодні ви не знайдете цих кредитів нижче за 25%. Навіть зарубіжні фонди, які у нас працюють, підняли рівень до 25% річних, щоб отримати річні кредити на інвестиційний чи ще якийсь проект.

Скажіть, будь ласка, чи складно все це зробити? Абсолютно не складно. Таким чином, на сьогоднішній день нам потрібно здійснити абсолютно конкретні речі для того, щоб не ставилися навіть такі питання - лібералізація торгівлі та шляхи підтримки національного товаровиробника. Нам потрібно створити ринкове середовище, де будуть діяти об'єктивні економічні закони. Нам потрібно перейти до нормальної моделі капіталізму, але не державно-монополістичного зразка, а до народного капіталізму. Головна відмінність цих двох моделей полягає у тому, що в результаті створення державно-монополістичної моделі капіталізму створюється вузьке коло кланової ієрархії, яка перетворюється на правлячу касту. За моделлю народного капіталізму створюються умови для формування потужного середнього класу, який буде складати 65-70% населення. У першій моделі держава прислуговується цій кастовій олігархії для реалізації її інтересів, як це ми бачимо. У другій моделі держава виступає як незаангажований суддя-рефері, який створює рівні умови і правила гри для всіх учасників цієї гри. Тоді не треба буде нічого приховувати, тоді тіньова економіка підніметься на поверхню.

За нашими дослідженнями і за дослідженнями Світового банку, 30% учасників тіньової економіки заявили, що вийдуть на поверхню через 3 місяці після введення такої системи, 30% - через рік, а ще 30% - через 3 роки. Лише 10% сказали - не піднімуться. Достатньо, якщо через 3 місяці 30% тіньової економіки підніметься на поверхню. Таким чином, зникне грунт для корупції і хабарництва, бо не буде чого ділити, не буде можливості привласнювати монопольний прибуток. Оце і буде лібералізація, оце і буде повна підтримка.

Жаліло Ярослав Анатолійович, зав. відділом соціально-економічної стратегії та економічної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень:

„Хотілося б висловити загальну підтримку всім тим промовцям, які брали участь у цьому обговоренні, тому що лібералізація зовнішньої торгівлі - це, дійсно, дуже потужний стимул для того, щоб національна економіка шляхом підвищення конкурентних умов для суб'єктів економіки піднімала свій технологічний рівень, взагалі підвищувала рівень задоволення потреб споживача.

Але я не можу погодитися з думкою, висловленою попереднім доповідачем з приводу того, що кінцевою метою торгівлі є споживання. Справа в тому, що якщо дивитися на процес торгівлі з точки зору макроекономіки, то ми побачимо, що фактично торгівля - це один з етапів, одна з фаз відтворення капіталу. І тому якщо продукція, вироблена товаровиробником, не буде реалізована, то відповідно товаровиробник не одержує вкладених в свою справу грошей і не може продовжувати цикл виробництва з усіма наслідками, які з цього витікають. Таким чином, у цьому разі відбувається зупинка виробництва, у цьому разі люди, зайняті на виробництві, не одержують доходів. А якщо люди не одержують доходів, то знижується попит на вітчизняному ринку, відповідно знову-таки зменшується рівень реалізації товарів, тобто розпочинається циклічний процес.

Таким чином, говорити про захист споживача окремо від захисту виробника, мабуть, недоречно. Слід знайти такі шляхи, такі моменти, такі аспекти, які би поєднали ці дві важливі категорії і дозволили б поєднати лібералізацію торгівлі і захист або, як тут говорили, підтримку національного виробника.

Ми опинилися в такій ситуації, що лібералізація імпорту, яка відбулася в Україні, призвела до того, що сьогодні щонайменше 40% потреб українського внутрішнього ринку, за офіційними оцінками, покриваються за рахунок імпорту. Це означає підвищення рівня залежності України, тобто фактично зниження рівня її національної безпеки. А по ряду товарів, наприклад, по тих же товарах народного споживання сьогодні ми виробляємо всього 27% від рівня 1990 року. Значить, решта мінус падіння купівельної спроможності - це все імпорт. Таке становище знову-таки нас зациклює на зростанні імпорту, тобто відбувається падіння, придушення національного виробництва за рахунок імпортної експансії, що змушує все більше і більше розширювати імпорт.

Отже, лібералізація зовнішньої торгівлі, яка в принципі в ринковій економіці є позитивним фактором, виявилася за умов України дестабілізаційним чинником. Така ситуація виникла саме внаслідок того, що ця стратегія не супроводжувалася курсом на підтримку конкурентоспроможності українських виробників. Сьогодні в світі завдяки технічному прогресу, завдяки повній зміні характеру світогосподарської системи в зовнішній торгівлі на зміну статичним порівняльним перевагам прийшли динамічні. А динамічні порівняльні переваги якраз і полягають у тому, наскільки динамічно та ефективно національний товаровиробник може пристосовуватися до зміни світової господарської економічної системи. А за це

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: