Глобальні стратегії фінансування сталого розвитку
Розенберг Г.
Гелашвілі Д.,
Краснощоков Г. (1996)
Сукупність соціальних і структурних економічних перетворень, які оптимізують
економічні та соціальні блага, що знаходяться в розпорядженні суспільства без загрози потенційним чи аналогічним благам у майбутньому
Табл 1.2 «Сталий розвиток»: вітчизняна наукова думка[8,стор.170-172]
| Концепція сталого розвитку України(1997) | Це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей усіх поколінь |
|
Данилишин Би. М. Шостак Л. Би. (1999) |
Це така система відносин суспільного виробництва, при якій досягається оптимальне співвідношення між економічним ростом, нормалізацією якісного стану природного середовища, ростом матеріальних і духовних потреб населення |
|
Шевчук В. Я. (2001) |
Процес гармонізації продуктивних сил, задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища, забезпечення рівноваги між потенціалом природи та вимогами людей усіх поколінь |
|
Герасимчук З. В. (2002) |
Процес забезпечення функціонування територіальної системи із заданими параметрами в певних умовах, протягом необхідного проміжку годині, що веде до гармонізації факторів виробництва та підвищення якості життя сучасних і наступних поколінь за умови збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища |
|
Прадун В. П. (2005) |
Збалансований розвиток, тобто такий, що має збалансовану динамічну рівновагу між компонентами інтегрованої екосистеми |
1.2 Засоби, методи та інструменти фінансування сталого розвитку
Необхідність переходу світу на концепцію сталого розвитку не можливо переоцінити. Це є єдиний шлях виживання та гідного існування. Але для його забезпечення необхідні величезні фінансові механізми.
Серед основних механізмів фінансування сталого розвитку можна виділити наступні:
мобілізація ресурсів. До неї можна віднести зовнішні потоки приватного капіталу, офіційна допомога донорів, зобов'язання розвинених країн у розмірі 0,7%, а також фінансування з боку міжнародних фінансових установ, зокрема Глобального екологічного фонду.
вивільнення коштів. Основним завданням цього засобу є списання непомірних боргів держав, що розвиваються, а також скорочення видатків державного бюджету.
податкові надходження. Введення нових невеликих податків на найбільш вживаніші операції. До таких податків можна віднести податок Тобіна на валютообмінні операції у розмірі 0,1-0,25%. Також ввести «невеликий податок» на користування мережею Інтернет в розмірі 1цент
інституційно - організаційні. Включає збільшення фінансування Глобальним екологічним фондом транскордонних екологічних проектів в регіонах. До цього ще можна віднести організацію зустрічей донорів на різних рівнях.
альтернативні. Доповнюють традиційні джерела фінансування сталого розвитку. До таких належать обмін екологічними знаннями, запобігання фінансовим кризу та передача екологічно чистих технологій. Дуже важливим є інвестування в освіту, науку та професійну підготовку й впровадження нововведень у інформаційні технології.
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ГЛОБІЛЬНИХ СТРАТЕГІЙ ФІНАНСУВАННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
2.1 Світовий досвід використання глобальних стратегій
Найбільш важливою галуззю, яка потребує вдосконалення та модернізації є енергетика. ЄБРР усвідомлює величезну потребу в інвестиціях, необхідних для розвитку сталої енергетики в регіоні, у зв'язку з чим розробляє механізми фінансування, спрямовані на підтримку проектів малого і середнього масштабу в області енергоефективності і поновлюваної енергії.
Залучення до співпраці місцевого фінансового сектора дозволяє долати бар'єри, що перешкоджають розробці і фінансуванню проектів в області енергоефективності і поновлюваної енергії. Механізми фінансування сталої енергетики успішно реалізуються по каналах 28 місцевих банків в шести країнах.
Прикладами такої співпраці є :
Болгарія: 2004-2009
Фінансування ЄБРР в сумі 105 млн. євро задля підвищення енергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії в промисловості. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання безвідплатного фінансування і технічного сприяння по лінії Міжнародного фонду виведення із експлуатації Козлодуйской АЕС.
Болгарія: 2005-2009
Фінансування ЄБРР в сумі 50 млн. євро задля підвищення енергоефективності в житловому секторі. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання безвідплатного фінансування і технічного сприяння по лінії Міжнародного фонду виведення із експлуатації Козлодуйской АЕС.
Україна: 2006-2010
Фінансування ЄБРР в сумі 150 млн. євро на реалізацію великих проектів підвищення енергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії в промисловості. Підтримка механізму забезпечується шляхом надання технічного сприяння з боку федерального міністерства фінансів Австрії і Шведського агентства по міжнародному розвитку.
Грузія: 2007-2009
Фінансування ЄБРР в сумі 20 млн. євро на підвищення енергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії в промисловості і житловому секторі. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання технічного сприяння по лінії Канадського агентства міжнародного розвитку, Фонду підтримки країн на початковому етапі переходу і Британського фонду підтримки ініціатив в області стійкої енергетики.
Словаччина: 2007-2010
Фінансування ЄБРР в сумі 60 млн. євро з метою підвищення енергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії в промисловості і житловому секторі. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання безвідплатного фінансування і технічного сприяння по лінії Міжнародного фонду виведення із експлуатації Богуницкой АЕС.
Румунія: 2008-2010
Фінансування ЄБРР в сумі 80 млн. євро для підвищення енергоефективності в промисловості. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання безвідплатного фінансування і технічного сприяння з боку Європейського союзу.
Болгарія: 2008-2010
Фінансування ЄБРР в сумі 20 млн. євро на меті підвищення енергоефективності в промисловості. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання безвідплатного фінансування і технічного сприяння з боку Європейської комісії.
Казахстан: 2008-2010
Фінансування ЄБРР в сумі 50 млн. євро на підвищення енергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії в промисловості; технічне сприяння здійснюється за рахунок засобів Фонду стійкої енергетики Сполученого Королівства і ЄБРР, міністерства закордонних справ Норвегії, Японсько-європейського фонду співпраці і федерального міністерства екології, охорони природи і ядерної безпеки Германии.
Західні Балкани: 2009-2011
Фінансування ЄБРР в сумі 60 млн. євро на меті реалізації проектів підвищення енергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії в промисловості і будівництва громадських будівель. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання безвідплатного фінансування по лінії Програми ЄС по сприянню країнам-кандидатам на вступ в Європейський союз, а також технічного сприяння Багатостороннього донорського фонду для Західних Балкан.
Росія: 2009-2011
Фінансування ЄБРР в сумі 200 млн. євро на меті підвищення енергоефективності в промисловості. Підтримка механізму забезпечується шляхом надання технічне сприяння з боку федерального міністерства екології, охорони природи і ядерної безпеки Германії.*
Україна: 2009-2011
Фінансування ЄБРР в сумі 100 млн. євро для того, щоб реалізувати малі проекти підвищення енергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії на МСП. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання технічного сприяння з боку Європейського союзу.
Молдова: 2009-2011
Фінансування ЄБРР в сумі 20 млн. євро на меті реалізації малих проектів підвищення енергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії на МСП. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання безвідплатного фінансування і технічного сприяння з боку Європейського союзу [10]
2.2 Мобілізація ресурсів як одна зі стратегій акумуляції грошових коштів
Першою та дуже важливою стратегією є мобілізація міжнародних ресурсів. Вона включає в собі зовнішні потоки приватного капіталу, зобов'язання, а також офіційна допомога донорів.
У останні п'ять років стале економічне зростання і поліпшення інвестиційного клімату в цілій низці країн сприяли істотному збільшенню об'єму приватних інвестицій, у тому числі і в країни, що розвиваються. Прямі іноземні інвестиції як і раніше є найбільшим компонентом потоків приватних ресурсів в країни, що розвиваються, і в 2006 році їх загальний об'єм складав майже 400 млрд. дол. США. Зіставлення видів і дії прямих іноземних інвестицій в країни, що розвиваються, між різними регіонами свідчить про важливе значення політики в цій області. Наприклад, в Азії іноземні інвестори прагнули внести свій вклад в експорт промислової продукції, що динамічно розвивається, після того, як в країнах цього регіону була успішно реалізована державна політика, спрямована на розвиток таких секторів, як електронна промисловість. Останнім часом прямі іноземні інвестиції в країни Латинської Америки охоплювали декілька секторів, головним чином у зв'язку з приватизацією; при цьому деякі з цих інвестицій стимулювали експорт.
Недавнє глобальне збільшення об'єму інвестицій в добувні галузі в усіх регіонах світу було особливо помітним в Африці, проте поки що не зрозуміло, чи істотно вплинуть ці інвестиції на забезпечення зайнятості завдяки ефекту мультиплікатора. Важливе значення для залучення і використання стійкого і довгострокового капіталу для внутрішніх і міжнародних інвестицій мають сприятливі умови для підприємницької діяльності. Низка країн добилася в цьому плані значно більшого прогресу, чим інші, особливо в справі здійснення реформ нормативно-правової основи і в справі забезпечення необхідної інформації. Розвинений внутрішній приватний сектор, який і сам інвестує кошти у свою економіку, посилає тим самим потужний сигнал для залучення продуктивних припливів приватних інвестицій. Прямі іноземні інвестиції в найважливіші сектори економіки, такі, як сектор інфраструктури, як фізичної, так і соціальної, повинні зіграти важливу роль у багатьох країнах з низьким і середнім рівнем доходу. Турбота про інфраструктуру як і раніше покладається на державу, проте країни прагнуть залучати і приватний сектор до цієї діяльності, а також до фінансування проектів інфраструктури у зв'язку зі збільшенням фінансових потреб і бюджетно-податковим тиском. Вдосконалення структури партнерської співпраці між державним і приватним секторами має важливе значення, оскільки воно допомагає уникнути ті невдачі і труднощі, якими супроводжувалася недавня участь транснаціональних корпорацій в справі створення інфраструктури і комунальних служб, таких, як водопостачання.
Залучення необхідного об'єму прямих іноземних інвестицій для задоволення потреб у сфері інфраструктури багатьох країн, що розвиваються, залежатиме від усунення стурбованості іноземних інвесторів рисками, пов'язаними з діючими в цих країнах нормативними режимами. Питання про те, як установи, що займаються фінансуванням розвитку, можуть сприяти залученню приватних інвестицій в сектор інфраструктури країн, що розвиваються, розглядалося на консультаціях, що проводилися нещодавно, з різними зацікавленими сторонами з питань фінансування розвитку, які були організовані Всесвітнім економічним форумом при підтримка Департаменту з економічних і соціальних питань. У якій мірі приватні інвестори, що вкладають кошти в інфраструктурні проекти, мають бути захищені від ризиків, є спірним питанням. Існує думка, що нормальні ринкові риски, включаючи ризик знецінення валюти, повинні враховуватися приватним сектором, і лише ті чинники ризику, які абсолютно не залежать від нього, такі, як риски, пов'язані з нормативними режимами і форс-мажорними обставинами, повинні страхуватися державним сектором. [20]В той же час украй важливо, щоб уряди країн, що розвиваються, не брали на себе риски або зобов'язання відносно врегулювання потенційних вимог, з якими набагато ефективніше працює приватний сектор. Збільшення об'єму прямих іноземних інвестицій тісно пов'язане з діяльністю добувних галузей і інфраструктурою. У число основних чинників, які сприяють швидкому розширенню і поширенню прямих іноземних інвестицій в добувних галузях, входить підвищений попит на природні ресурси, особливо обумовлений потребами в енергетичних і сировинних ресурсах великих і динамічно таких, що розвиваються країн з ринковою економікою, що формується. Оскільки сировинний сектор грає виключно важливу роль у багатьох країнах, що розвиваються, включаючи країни Африки, Західної Азії і Латинської Америки, прямі іноземні інвестиції в добувні галузі зачіпає низка запитань, пов'язаних з цілями в області розвитку. У контексті мобілізації фінансових ресурсів на меті розвитку приплив великих сум інвестиційного капіталу, а також позитивне сальдо торгового балансу означають, що для низки країн, що розвиваються, найважливішим питанням в короткостроковій і середньостроковій перспективі є вже не те, як мобілізувати необхідні засоби, а як найефективніше використовувати їх для досягнення цілей розвитку. Тут важливо також відмітити, що, міжнародні зусилля, спрямовані на те, щоб зменшити прагнення до отримання ренти і запобігання корупції в цих областях, такі, як Ініціатива по забезпеченню транспарентності в добувних галузях, набувають усе більш активного характеру. Разом з традиційними інструментами можна виділити нові механізми фінансування, як за рахунок випуску облігацій, так і акцій, державного і приватного секторів для країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою в інтересах передусім малих підприємців і малих і середніх підприємств і інфраструктури. Ці державні і приватні ініціативи можуть включати розвиток механізмів консультацій міжнародних і регіональних фінансових організацій і урядів країн з приватним сектором як в країнах походження, так і країнах-одержувачах в якості засобу створення сприятливих для підприємницької діяльності умов. [21]
Важливу роль відіграє Офіційна допомога в цілях розвитку (ОПР), як компонент, доповнюючий інші джерела фінансування в процесі розвитку, особливо в тих країнах, які мають в розпорядженні найменший потенціал для залучення прямих приватних інвестицій. Найбільшими країнами -донорами є США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Китай, Австралія. ОПР може посприяти тій або іншій країні в досягненні достатніх рівнів мобілізації внутрішніх ресурсів впродовж відповідного проміжку часу у міру зміцнення людського капіталу, виробничих потужностей і експортних можливостей. ОПР може також грати украй важливу роль в поліпшенні умов для діяльності приватного сектора і тим самим створити можливості для динамічного росту. ОПР є також одним з вирішальних інструментів надання підтримки освіті, охороні здоров'я, розвитку державної інфраструктури, сільському господарству і розвитку сільських районів і підвищенню продовольчої безпеки. Для багатьох країн в Африці, найменш розвинених країн, малих острівних держав, що розвиваються, і країн, що розвиваються, не мають виходу до моря, ОПР як і раніше є найбільшим джерелом зовнішнього фінансування і грає вирішальну роль в досягненні цілей і цільових показників в області розвитку, закріплених в Декларації тисячоліття, і інших погоджених на міжнародній основі цільових показників в області розвитку.
Після проведення в 2002 році Міжнародної конференції з фінансування розвитку, коли об'єм ОПР скоротився до 0,2 відсотка валового національного доходу (ВНД), ця тенденція до скорочення об'єму цієї допомоги була повернена назад. У 2005 році об'єм ОПР збільшився до 106,5 млрд. дол. США і склав 0,33 відсотка ВНД розвинених країн. Проте в 2006 році об'єм ОПР скоротився до 0,30 відсотка. Незважаючи на збільшення об'єму цієї допомоги з 2002 року і нові зобов'язання, включаючи і ті, які були узяті в 2005 році Групою восьми на їх Зустрічі на вищому рівні в Глениглзе, нинішні і прогнозовані об'єми ОПР на період 2006-2010 років як і раніше не досягають цільових показників. За оцінками, для досягнення до 2015 року цілей в області розвитку, сформульованих в Декларації тисячоліття, потрібно 150 млрд. дол. США, а при оцінному показнику, що становить 0,36 відсотка ВНД, до 2010 року об'єм ОПР як і раніше залишатиметься нижче за рівень 0,5 відсотка, досягнутого на початкових етапах здійснення ініціатив Комітету сприяння розвитку (КСР) Організації економічного співробітництва і розвитку, і складе трохи більше половини цільового показника в 0,7 відсотка.
Ефективні партнерські зв'язки між донорами і одержувачами засновані на обліку факту національного керівництва розробкою планів розвитку і відповідальності за їх виконання, і на цій основі потрібні раціональна політика і благе управління на усіх рівнях для забезпечення ефективності ОПР. Одне з основних пріоритетних завдань полягає в налагодженні цих партнерських зв'язків з питань розвитку, особливо на підтримку тих, хто потребує її найбільшою мірою, і забезпеченні максимального скорочення масштабів убогості за рахунок ОПР. Закріплені в Декларації тисячоліття цілі, цільові показники і зобов'язання і інші погоджені на міжнародному рівні цільові показники в області розвитку можуть сприяти країнам у визначенні короткострокових і середньострокових національних пріоритетів в якості основи для налагодження партнерських зв'язків в цілях отримання зовнішньої допомоги. Тому неможливо переоцінити важливе значення фондів, програм і спеціалізованих установ Організації Об'єднаних Націй і надаватимемо їм рішучу підтримку. У зв'язку з цим необхідно, зробити конкретні зусилля для досягнення цільового показника виділення країнам ОПР, що розвиваються, в об'ємі 0,7 відсотка від валового національного продукту (ВНП) і в об'ємі 0,15-0,20 відсотка від ВНП розвинених країн на потреби найменш розвинених країн, що підтверджено на третій Конференції Організації Об'єднаних Націй з найменш розвинених країн. [19]
2.3 Вивільнення коштів
Надзвичайно важливим в питанні методів фінансування сталого розвитку, особливо для країн, що розвиваються є вивільнення коштів.
Потоки донорської допомоги носять нестійкий характер, і ця нестійкість часто посилюється розривом між узятими зобов'язаннями і реальними виплатами. Допомога донорів є набагато нестабільнішою, ніж податкові надходження, при цьому вона залежить від циклічності і характеризується відсутністю гнучкості. Коли об'єм допомоги скорочується, це часто веде до податково-бюджетних коригувань у вигляді збільшення податків і скорочення витрат, що лише посилює циклічну дію потоків допомоги, що зменшуються. Тому в Монтеррі (Мексика) міжнародне співтовариство визнало ключову роль систематичних заходів, спрямованих на полегшення заборгованості і відміну боргу, у вивільненні ресурсів для цілей розвитку. Воно призвало боржників і кредиторів прикласти спільні зусилля в цілях запобігання і врегулювання нестійких боргових ситуацій. Докладені відтоді зусилля були спрямовані на рішення поставлених завдань і, що найбільш важливо, дозволили витягнути спільні уроки в плані поліпшення регулювання і моніторингу заборгованості і вдосконалення механізмів врегулювання, спираючись на які належить вести подальшу роботу. Ініціатива відносно боргу бідних країн з великою заборгованістю охоплює 41 країну, у тому числі 33 в Африці, 5 в Латинській Америці і Карибському басейні і 3 в Азії. З цих країн 31 досягла «моменту ухвалення рішення» і почала отримувати допомогу у рамках Ініціативи, а 22 досягли також «моменту завершення процесу». У 2005 році була оголошена Багатостороння ініціатива по полегшенню заборгованості в цілях подальшого полегшення положення бідних країн з великою заборгованістю і забезпечення додаткових ресурсів, з тим щоб вони змогли виконати цілі в області розвитку, проголошені в Декларації тисячоліття. [14]
В результаті сукупної дії Ініціативи боргу бідних країн з великою заборгованістю і Багатосторонньої ініціативи по полегшенню боргу загальна сума заборгованості 31 країни, по якій прийнято рішення, скоротиться в середньому приблизно на 90 відсотків. Крім того, платежі в рахунок обслуговування боргу, відраховані тією ж групою країн, скоротилися з 19 відсотків від об'єму експорту за рік до моменту ухвалення рішення до приблизно 6 відсотків через п'ять років після ухвалення рішення. Згідно із скороченням платежів в рахунок обслуговування боргу витрати на заходи по скороченню масштабів заборгованості збільшилися приблизно з 7 відсотків ВВП в 1999 році до понад 12,5 відсотка в 2006 році. У абсолютному вираженні витрати на скорочення масштабів заборгованості склали 20 млрд. дол. США за станом на кінець 2006 року, що більш ніж в п'ять разів перевищує платежі в рахунок обслуговування заборгованості після обліку очікуваних надходжень в рахунок зниження заборгованості у рамках Ініціативи відносно бідних країн з великою заборгованістю. [21]
У разі країн з середнім рівнем доходу, де переважає заборгованість приватним компаніям, нинішні підходи до перебудови приватної заборгованості можуть не забезпечувати їм можливість «почати з нуля» після дефолту. Підходи до врегулювання боргових проблем мають бути більшою мірою зосереджені на кінцевому результаті, а не на проміжних віхах.
Значне число країн з середнім рівнем прибутків — а в них проживає 41 % світової бідноти — мають великі борги і, швидше за все, зіткнуться з серйозними борговими проблемами, коли нинішня глобальна кон'юнктура зміниться. Механізми збереження заборгованості на прийнятному рівні, використовувані для аналізу заборгованості в цих країнах, будучи передусім моделями боргової динаміки, є недостатніми для належного аналізу питань платоспроможності. Для обгрунтування усеосяжних зусиль із перебудови боргу ці механізми мають бути доповнені іншими інструментами згідно з потребами аналізу питань платоспроможності. [18]
У рамках підходу до полегшення і перебудови заборгованості країн з низьким рівнем прибутків і супутніх їй умов не приділяється достатньої уваги засадничим потребам росту і відповідному реальному розширенню політичних перетворень, необхідних для забезпечення можливості подолання боргових проблем. Зважаючи на цю неадекватну увагу наслідкам росту ресурсів, що вивільняються за рахунок скорочення заборгованості, для інвестицій, механізми підтримки стійкості боргової ситуації, як правило, сильно залежать від управлінських і інституціональних змінних, що не дозволяє точно виміряти коефіцієнт кредитоемкости. Нинішніх рамок Паризького клубу промислових стран-кредиторів, які є механізмом, що грунтується на співпраці між членами, але що не має якої-небудь реальної офіційної структури, виявилося недостатньо. Крім того, важливу роль на цій арені починають грати нові донори і кредитори, що не входять в Паризький клуб. Тому в наявності необхідність в міжнародно визнаному механізмі врегулювання офіційної заборгованості для усіх донорів. [21]
Нинішня кон'юнктура підтверджує наполегливу необхідність зміни парадигми з переходом на методику перебудови заборгованості, яка забезпечує самодостатній ріст в країнах з борговими проблемами, включаючи використання безвідплатних позик і можливість 100-процентної відміни боргу. За відсутності такого росту і вивільнення ресурсів на скорочення масштабів убогості у багатьох країнах наднормативна заборгованість залишатиметься перешкодою на шляху до досягнення міжнародно погоджених цілей в області розвитку, включаючи цілі, проголошені в Декларації тисячоліття. Крім того зусилля із скорочення заборгованості бідних країн з великою заборгованістю повинні користуватися повною підтримкою двосторонніх і комерційних кредиторів, що не є членами Паризького клубу. Слід розширити практику надання бідним країнам з високим рівнем заборгованості безвідплатної допомоги. Країнам потрібно розробити усеосяжні національні стратегії в області контролю за зовнішніми зобов'язаннями і їх регулювання, які повинні стати одним з ключових інструментів зниження національної боргової вразливості. В зв'язку з цим потрібні заходи, спрямовані на :
забезпечення оперативного, ефективного і повномасштабного здійснення розширеної ініціативи в інтересах бідних країн з великою заборгованістю (БСКЗ), яка повинна повністю фінансуватися за рахунок додаткових ресурсів з обліком, у відповідних випадках, заходів, необхідних у зв'язку з корінною зміною економічних умов країн, що розвиваються, з непомірною заборгованістю в результаті стихійних лих, різкого погіршення умов торгівлі або конфліктів, а також з урахуванням ініціатив по зменшенню заборгованості, що залишається;
заохочення участі в реалізації ініціативи на користь БСКЗ усіх кредиторів, які ще не приєдналися до цієї ініціативи;
скликання відповідних міжнародних форумів за участю міжнародних боржників і кредиторів для своєчасної реструктуризації непомірної заборгованості з обліком, у відповідних випадках, необхідності залучення до вирішення проблеми заборгованості приватного сектора;
забезпечення визнання того, що з проблемами непомірної заборгованості стикаються і деякі країни з низьким рівнем доходу, що не відносяться до групи БСКЗ, зокрема країни, що опинилися у виняткових обставинах;
заохочення використання нетрадиційних механізмів для комплексного вирішення проблеми заборгованості країн, що розвиваються, у тому числі країн з середнім рівнем доходу і країн з перехідною економікою. Такі механізми можуть передбачати, зокрема, списання заборгованості в обмін на зобов'язання по забезпеченню стійкого розвитку;
заохочення країн-донорів до вжиття заходів до того, щоб виділення засобів на меті зменшення боргового тягаря не вело до зменшення ресурсів, призначених для надання тих, що розвиваються країнам офіційної допомоги в цілях розвитку. [19,14]
Міжнародна фінансова система є неповною і небезпечною без механізму врегулювання державного боргу, і тому необхідно докласти нові зусилля. Кодекс поведінки зосереджений на поліпшенні стосунків між інвесторами і кредиторами і потребує подальшої підтримки і вдосконалення, проте його може оказатися недостатньо для забезпечення впорядкованої перебудови боргу. Збільшення пільгового і непільгового кредитування, у тому числі новими кредиторами, вказує на необхідність в розробці міжнародно визнаного механізму врегулювання боргових проблем за участю усіх кредиторів. Тому країнам належить досягти згоди по ряду принципів врегулювання потенційних боргових криз, які повинні передбачати справедливий розподіл тягаря між державним і приватним секторами і між позичальниками, кредиторами і інвесторами. Країнам належить також розширювати застосування інструментів, якось: заміни боргових зобов'язань на акціонерний капітал, які сприяють запобіганню борговим кризам і зниженню рівнів нестійкої заборгованості.
2.4 Податкові надходження
Задля забезпечення стратегії сталого економічного розвитку необхідною умовою є модернізація діючого податкового законодавства та співпраця на дво- та багатосторонніх рівнях. Комітет експертів з міжнародної співпраці в податкових питаннях вже провів дві сесії і, серед іншого, веде оновлення Типової конвенції Організації Об'єднаних Націй про уникнення подвійного оподаткування у відносинах між розвиненими країнами, що розвиваються, для використання країнами, що розвиваються, при укладенні двосторонніх договорів про оподаткування з розвиненими країнами. Типова конвенція Організації Об'єднаних Націй заснована на досягненнях, які знайшли віддзеркалення в Типовій конвенції ОЭСР про подвійне оподаткування прибутків і капіталу і в практиці двосторонніх договорів, наскільки вони застосовані до ситуацій країн, що розвиваються. Заохочення інвестування в країну і торгівлі з нею (зокрема, за рахунок уникнення подвійного оподаткування) самого по собі недостатньо для сприяння фінансуванню розвитку: справедлива податкова віддача від інвестицій і торгівлі є важливим джерелом фінансування інфраструктури і досягнення стабільності, необхідної для подальшого інвестування і розвитку. Робота Комітету експертів відбиває визнання того, що між типовими конвенціями ОЭСР і Організації Об'єднаних Націй існують чіткі концептуальні і практичні відмінності : перша має тенденцію закріплювати більше прав в плані оподаткування за країною проживання інвестора, а друга залишає більше прав в плані оподаткування за «джерелом» або країною перебування, де відбувається економічна діяльність. [14]
Усе більш широким визнанням користується та обставина, що міжнародна співпраця в справі боротьби з ухиленням від оподаткування не лише є незамінною у боротьбі з міжнародною злочинністю і тероризмом, але і може, по суті, бути інноваційним джерелом фінансування розвитку за рахунок зменшення витоку надходжень.
Багатостороння співпраця в цій області може, зокрема, усунути несправедливість податкового режиму дрібних і середніх підприємств, що сприятиме розвитку приватного сектора. Оновлення податкових кодексів і податкових адміністрацій за рахунок міжнародної співпраці приймає усе більш широкі масштаби за сприяння багатьох міжнародних установ, включаючи ОЭСР. Відповідно до існуючого широкого мандату в області зміцнення міжнародної співпраці в питаннях оподаткування, у тому числі в цілях розвитку, Організації Об'єднаних Націй належить розширювати і активізувати свою роботу в плані забезпечення співпраці в податкових питаннях і грати помітнішу практичну роль в розгляді питань оподаткування, включаючи нові питання, які нині не розглядаються в інших організаціях. Під егідою процесу наступної діяльності по фінансуванню розвитку в зв'язку з цим представляється доречним організувати обговорення вивчити потенціал розширення діяльності по співпраці в питаннях оподаткування на багатосторонньому рівні, включаючи його організаційні аспекти. Зокрема, працюючи з іншими установами в цій області при збереженні пріоритетності питань розвитку Комітет експертів з міжнародної співпраці в податкових питаннях міг би за власною ініціативою постаратися забезпечити ширшу міжнародну співпрацю в таких областях, що розглядалися нині, як боротьба з ухиленням від оподаткування, оподаткування послуг і використання природних ресурсів і податкові адміністрації. [20]
Окрім традиційних податків необхідно ввести цільові податки, які могли б виступати в якості джерела фінансування сталого розвитку на глобальному рівні. До них належать податок Тобіна. Серед широкої публіки Тобин став знаменитим завдяки своїй пропозиції, висловленій ще на початку 1970-х, що якщо ввести податок на операції з іноземними валютами, то навіть якщо він би дорівнював тільки 0,1% - 0,25%, це могло б різко обмежити трансграничні валютні спекуляції, зробивши велику частину з них невигідною і зменшити їх шкоду, особливо для країн, що розвиваються. На думку Тобина цей податок приносив би в рік не менше 150 млрд. доларів, які він пропонував розділяти між Міжнародним валютним фондом і національними банками. Зазвичай прибічники цього податку пропонують використовувати його для боротьби проти нерівності і бідності, для розвитку освіти, охорони здоров'я і підйому економіки у відсталих країнах, хоча сам Тобин виступав з набагато помірніших позицій. У цього пропозиція багато прибічників, особливо в тих, що розвиваються.[25] Іншими податком можна назвати податок на використання мережі Інтернет в розмірі 1 центу, а також податок на використання авіа палива.
2.5 Інституційно-організаційні стратегії
У Монтеррейском консенсусі прозвучав заклик до вдосконалення управління глобальними фінансовими установами. Бреттон-вудські установи були засновані після закінчення другої світової війни, і за минулий період в глобальній економіці сталися глибокі зміни. Не завжди успішна і іноді суперечлива історія їх діяльності і різке скорочення масштабів їх роботи в країнах з середнім рівнем прибутків примушують поставити питання про їх роль у світі, що розвивається. В той же час ці установи незамінні у багатьох сферах. Ці організації і установи є не лише значними джерелами фінансів, їх дії служать індикаторами, які використовуються іншими донорами і приватними сторонами, що ведуть роботу в країнах, що розвиваються. Крім того, вони відіграють важливу роль в процесах генерування і апробації ідей відносно стратегій розвитку і як і раніше виступають впливовими арбітрами в плані оцінки політики країн, що розвиваються. Нинішні зусилля із реформи представленості і участі в цих установах можуть сприяти підвищенню їх ефективності, актуальності і підзвітності по відношенню до користувачів їх ресурсів. [20]
Крім того, зміцнення незалежності і компетентності регіональних і глобальних установ сприяє розширенню системи управління найважливішими міжнародними питаннями замість того, щоб і надалі надмірно покладатися на обмежений контингент установ і країн.
У вересні 2006 року Рада керівників МВФ ухвалила резолюцію по реформі квот і голосів. Двома головними цілями реформи є: забезпечити, щоб розподіл квот адекватніше відбивав економічну значущість і роль держав-членів в глобальній економіці, і підвищити представленість країн з низьким рівнем прибутків. Зробивши перший крок, який полягав у збільшенні квоти чотирьох самих недопредставлених країн, МВФ продовжує свою роботу над пакетом реформ, який включатиме консенсус по новій формулі квот, яка ляже в основу для другого раунду конкретних збільшень квот, а також питання про базові голоси, з метою досягти згоди до третього кварталу 2007 року, але не пізніше за перший квартал 2008 року. [21]
Всесвітній банк також приступив до здійснення свого власного процесу перегляду розподілу голосів у своїх керівних