Акціонерні товариства
П. Самуэльсон писав, що «до початку 60-років XX століття на зборах акціонерів було присутнє не більше 10 чоловік. Згодом коло учасників щорічних зборів розширився до 100 чоловік і більше, приваблюваних безкоштовним частуванням і можливістю переривати критичними зауваженнями виступаючих членів правління або хоча б подивитися на цей спектакль» [25 c. 106].
Дійсно, простежується деяка тенденція до обмеження компетенції загальних зборів акціонерів. Вона проявляється у встановленні вичерпного переліку питань, що ставляться до компетенції загальних зборів. Таке положення втримується в § 119 Закону ФРН «Про акціонерні товариства». У випадку, якщо загальні збори ухвалюють рішення щодо питань, що виходять за рамки його компетенції, вони зізнаються недійсними. Російський законодавець сприйняв подібний підхід (п. 3 ст. 48 Закону «06 акціонерних товариствах»).
Падіння ролі збори акціонерів проявляється ще й у тім, що права, що були ніколи прерогативою загальних зборів, можуть бути передані тепер іншому органу керування. Відповідно до статей 215 й 287 Закону Франції «Про торговельні товариства», до таких прав ставиться право на збільшення або зменшення статутного капіталу, випуск облігацій. З п. 2 ст. 48 вітчизнянім акціонерного Закону треба, що питання, пов'язані зі збільшенням статутного капіталу, можуть бути передані на розгляд ради директорів акціонерного товариства.
Типи акціонерних товариств
Існує два типи акціонерних товариств: відкриті й закриті (ВАТ і ЗАТ).
Основна відмінність між ними укладається в способі розподілу акцій. Акції закритих акціонерних товариств розподіляються серед їхніх засновників. Акції відкритих акціонерних товариств вільно продаються й купуються, і співвласником об'єднаного майна такого суспільства може стати всякий, хто купив хоча б одну акцію. При цьому акції відкритого акціонерного товариства можуть переходити від одного власника до іншого без згоди інших акціонерів, тоді як акції суспільства закритого типу – лише за згодою більшості акціонерів, якщо інше не обговорено в уставі суспільства.
Закрите акціонерне товариство являє собою об'єднання не тільки капіталів, але й конкретних учасників (фізичних й юридичних осіб). У Законі про акціонерні товариства передбачено: у закрите АТ може входити не більше 50 учасників (фізичних й юридичних осіб). З моменту перевищення цієї межі суспільство буде визнаватися відкритим незалежно від запису в уставі й зобов'язано перереєструватися в якості відкритого. Уперше подібний вид акціонерних товариств був передбачений у Законі «Про підприємства й підприємницьку діяльність» від 25.12.90.
У відкритому АТ є головні власники – власники контрольного пакета акцій. При істотній розмитості власності їм часом досить володіти 15% акцій, щоб контролювати ситуацію, проводити політикові хазяїна. Ця тенденція була властива акціонерним компаніям і раніше. В.И. Ленін писав про це: «Досвід показує, що досить володіти 40% акцій, щоб розпоряджатися справами акціонерного товариства, тому що відома частина роздроблених дрібних акціонерів не має на практиці ніякої можливості брати участь у загальних зборах і т.д. «[26.c216]. Але час вносить виправлення в ці розрахунки, і пізніше автори приводять інші цифри – «Практика показує, що завдяки розпорошеності більшої частини акцій, 5 – 6% загального їхнього числа цілком достатньо для здійснення діючого контролю» [27.c67].
Висновок
На закінчення, на мою думку, необхідно позначити загальні тенденції розвитку акціонерного законодавства й відзначити особливості правового положення акціонерних товариств й акціонерів в окремих державах.
Розвиток суспільних відносин не у всіх країнах іде рівномірно й однаково, ці розходження знаходять своє відбиття й у праві, що регулює ці суспільні відносини. Цим, на мій погляд, і порозуміваються ті розходження, які можна помітити в національних законодавствах, присвячених регулюванню правового положення акціонерних товариств.
Загальним для всіх держав є те, що в цей час в абсолютній їхній більшості, діють спеціальні закони, що регулюють організацію й діяльність акціонерних товариств. Саме законодавству (національному, наднаціональному – у Євросоюзі, на рівні суб'єктів держави – у США) належить сьогодні основна роль у забезпеченні правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з акціонерними товариствами.
У цей час в економічно розвинених країнах можна спостерігати ряд тенденцій, пов'язаних з діяльністю акціонерних товариств, які знаходять своє відбиття в законодавстві:
Зменшення розміру часток акцій, що належать окремим акціонерам. Ця закономірність обумовлена прагненням великих корпорацій поєднувати свої ресурси для завоювання нових ринків, а також бажанням убезпечити свої вкладення від ризику, пов'язаного з діяльністю окремої компанії – розділивши свій капітал на дрібні пакети акцій, їхній власник, тим самим, страхує себе від непередбачених негативних обставин. В 1988 році тільки 8 з 50 найбільших американських корпорацій мали у своїх списках власників, яким належало 5% і більше акціонерного капіталу.
Характерним для високорозвинених держав можна вважати збільшення числа інституціональних інвесторів (тобто акціонерів – юридичних осіб). У США частка акціонерного капіталу, що перебуває в розпорядженні інституціональних інвесторів, збільшилася в 80-і роки XX століття з 50% до 62%.
Ці закономірності також можна обумовити й антимонопольним законодавством, дроблення капіталу й придбання одним акціонерним товариством акцій іншого суспільства – досить розповсюджений спосіб обійти антимонопольні обмеження.
Подібна ситуація породжує протиріччя між інституціональними інвесторами й акціонерами – фізичними особами. Наприклад, Х. Окумура, аналізуючи діяльність акціонерних товариств у Японії, переконливо доводить, що головною метою інвесторів – юридичних осіб при покупці акцій, на відміну від фізичних осіб, чиї інтереси до суспільства визначаються розміром виплачуваних дивідендів, є встановлення абсолютної домінанти в процесі керування акціонерним товариством.
Під дивідендом, згідно п. 2 ст. 42 ФЗ «про акціонерні товариства» варто розуміти частина чистого прибутку, тобто прибутку, що залишилася після сплати податків, за підсумками діяльності акціонерного товариства, виплачуваної у вигляді доходу на акцію.
Російське законодавство містить досить істотний з мого погляду недолік, у ньому не передбачене право акціонера вимагати виплати дивідендів у судовому порядку, якщо акціонерне товариство, не дивлячись на отриманий прибуток, відмовляється нараховувати дивіденди. Це дозволяє великим акціонерам, тримаючи у своїх руках керування акціонерним товариством ущемляти права дрібних акціонерів. У США законодавство надає таке право акціонерові, більше того крім суду там існує спеціальний державний орган, що стежить за тим, щоб корпорації дістаючи прибуток, платили своїм акціонерам дивіденди.
Сформована ситуація відображається й на немайнових правах дрібних власників акцій. По російському законодавству брати участь у підготовці порядку денного загальних річних зборів акціонерів мають право тільки ті, хто володіє не менш чим 2% голосуючих акцій суспільства. Можливість рядових акціонерів брати участь у формулюванні повістки загальних зборів обмежуються й закордонним законодавством. Так, наприклад, зі ст. 160 Закону Франції «Про торговельні товариства» треба, що включати в повістку загальних зборів проекти рішень із яких-небудь питань можуть лише особи, що представляють не менш 5% статутного капіталу. За законами більшості штатів США рада директорів може проігнорувати пропозиції акціонерів, якщо акціонер володіє акціями на суму менш 1000 $ або менш чим 1% від загального числа акцій, що перебувають в обігу.
Такі, на мій погляд, основні тенденції в акціонерному праві більшості держав. Російське законодавство про акціонерні товариства ще продовжує розвиватися й у нього їсти можливість розвиватися й удосконалюватися, з огляду на досвід, пройдений закордонним акціонерним законодавством.
Література
«Акционерное общество и товарищество с ограниченной ответственностью: сборник зарубежного законодательства» под ред. Туманова В.А. М 1995
Зиновьев А. «Запад» М 2000
Каминка А.И. «Акционерные компании» Т. 1 СПб 1902
Кулагин М.И. «Избранные труды» М 1997
Ленин В.И. ПСС. Том 22
Лехтинен Л. «Права товариществ и акционерных обществ в России и Финляндии» // Государство и право, 1996. №3
Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 23
Мозолин В.П. «Корпорации, монополии и право в США» М 1966
Метелева Ю.А. «Правовое положение акционера в акционерном обществе» М 1999
«Оффшорные фирмы в мировом бизнесе» М 1997
Петражицкий Л.И. «Акционерная компания: акционерные злоупотребления и роль акционерных компаний в народном хозяйстве» СПб 1898
Перло В. «История финансовых магнатов» М 1958
Писемский П. «Акционерные компании с точки зрения гражданского права» М 1876
Сыроедова О.Н. «Акционерное право США и России» М 1996
Тарасов И.Т. «Учение об акционерных компаниях» М 1998.