Xreferat.com » Рефераты по экономике » Бюджетна політика як інструмент державного регулювання економіки

Бюджетна політика як інструмент державного регулювання економіки

скасовано більшість пільг в оподаткуванні; припинено взаємозаліки та вексельні розрахунки з бюджетом; обмежено кількість головних розпорядників коштів державного бюджету; затверджено порядок складання, затвердження та виконання кошторисів бюджетних установ і розпису бюджету, що дало змогу чітко регламентувати певні етапи бюджетного процесу; завершено переведення на казначейське обслуговування всіх розпорядників бюджетних коштів, що підвищує прозорість процесу виконання бюджету, започатковано чітку систему розподілу доходів між державним і місцевими бюджетами, що стало однією з передумов початку реформи міжбюджетних відносин.

Основна мета бюджетної політики – забезпечити розширене відтворення фінансових ресурсів держави, закріпити досягнуті темпи економічного зростання, створити сприятливі умови для детінізації економіки, поліпшення інвестиційного клімату.

Головним напрямом політики держави із соціально орієнтованою економікою є соціальний захист населення за умови, що обсяги соціальних витрат у видатках бюджету повинні зіставлятися з економічними можливостями держави. До того ж немає науково обґрунтованих норм фінансового забезпечення соціальних програм, що фінансуються з бюджету. Доцільно було б тимчасово не приймати нових соціальних програм, а реалізувати завдання щодо скорочення знеособленого дотування з бюджету окремих благ і послуг і надавати адресну допомогу найбільш не захищеним верствам населення. Загальна зрівнялівка не може дати позитивних результатів, а тільки деформує соціальну політику держави. За останні роки відбулося зростання питомої ваги витрат на соціальний захист населення, соціально-культурну сферу у видатках зведеного бюджету, але з метою більш ефективного використання бюджетних ресурсів на розвиток соціальної сфери в регіонах ці видатки фінансувалися за рахунок місцевих бюджетів.

Значні внутрішні резерви в питанні раціонального використання витрат бюджету є в напрямі скорочення асигнувань на утримання органів державної влади за рахунок оптимізації їх структури і функцій, розмежування повноважень між центральними органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, подальшого скорочення штатної чисельності, реформування окремих центральних відомств у корпорації з утриманням їх за рахунок власних коштів.

Аналіз видатків на утримання управлінського персоналу та централізоване керівництво дає підстави зробити висновок про зростання частки цієї категорії витрат у валовому внутрішньому продукті. Це є свідченням безгосподарності у державній діяльності та потребує віднесення цих даних до показників бюджетної статистики.

Підвищення рівня управління економікою, ефективності її регулювання значною мірою зумовлюється узгодженістю та стабільністю в розподілі повноважень між державою та її суб’єктами. Згідно з цим принципового значення набуває передача регіонам повноважень, визначених у Конституції України та Бюджетному кодексі.

В Україні на сьогоднішній день не забезпечено головне – подолання кризи падіння життєвого рівня народу. Причин, що не дали повною мірою досягти наміченої стабілізації, багато, але більшість з них не належить до об’єктивних, а породжена прорахунками фінансового планування. Тобто їх можна було б уникнути. Головна з цих причин – ухвалення нереального за обсягами доходів і не збалансованого у видатковій частині державного бюджету. Наслідком цього стало неповне фінансування підприємств, установ та організацій бюджетної сфери, соціальних допомог і субсидій, що негативно позначилося на сукупному платіжному попиті, обсягах продажу та виробництва.

За період реформ цілі, які ставилися перед бюджетною політикою, досягнуті не були. Однак треба відзначити позитивні моменти: прискорився процес розгляду бюджету законодавчими органами, з’явилася відповідальність за своєчасне ухвалення бюджету та реальність його показників, затверджено Бюджетний кодекс, розвивається система Державного казначейства, зроблено деякі кроки в напрямі вдосконалення міжбюджетних відносин.

Але це лише перші кроки, тому необхідно і в подальшому впроваджувати та розвивати конкретні механізми та заходи з формування ефективної бюджетної політики.

Вдосконалення та впровадження бюджетного законодавства, а саме ухвалення Бюджетного кодексу, на сьогодні є гарантією подальшого впровадження бюджетних реформ. Набуття чинності Бюджетним кодексом України повинно означати початок реалізації заходів і поліпшення системи подальшого вдосконалення у сфері державних фінансів.

Серед першочергових завдань бюджетної політики провідне місце займає розробка науково обґрунтованої концепції доходів держави, побудова ефективної моделі податкової системи, механізму дотримання податкового законодавства.

В основу концепції створення ефективної системи оподаткування в Україні має бути закладено не механічне поєднання існуючих і нових податків та обов’язкових платежів, а якісну зміну методів формування податкових інструментів на основі вивчення їх впливу та взаємозв’язків між ними.

Основною метою реформування системи оподаткування повинно стати сприяння стабілізації матеріального виробництва, підвищення його ефективності і на цій основі задоволення державних і соціальних потреб. Система оподаткування повинна забезпечувати оптимізацію структури розподілу та перерозподілу національного доходу. Основним документом, що регулює всі положення нарахування і сплати податків, має бути Податковий кодекс, який повинен узгоджуватися з Бюджетним кодексом.

Важливим напрямом формування ефективної бюджетної політики в дохідній частині бюджету має стати докладний аналіз виконання кожної статті впродовж попередніх років і врахування певних об’єктивних причин відхилення від передбачених показників. На базі цього аналізу необхідно робити прогнози надходжень до бюджету.

Реальність бюджетної політики визначається як наповненням дохідної частини бюджету, так і обґрунтуванням планованих витрат. Принцип формування витратної частини бюджету на основі наявних фінансових ресурсів застосовується для формування бюджету з метою реального його виконання.

Відомо, що видатки є інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів у суспільстві і від того, наскільки вдало побудований механізм управління ними, залежить ефективність їх функціонування.

Як і в багатьох країнах з перехідною економікою, в Україні зменшення реальних обсягів бюджетних видатків характеризується нерівномірністю. Рівень бюджетних витрат у відсотках до валового внутрішнього продукту в середньому за 1992–1998 роки склав 47,7%, що загалом відповідає загальносвітовим стандартам і політиці перехідного періоду. Скорочення у першу чергу зазнали обсяги капітальних інвестицій і витрати на охорону здоров’я, освіту, науку.

У перспективі державна стратегія у сфері розподільних відносин повинна бути спрямована на скорочення державних витрат, і зокрема бюджетних, паралельно з якісними структурними змінами.

Передумовами скорочення державних витрат повинні стати: реформування оплати праці, лібералізація податкової системи, збільшення витрат на розвиток стратегічних галузей економіки, підвищення рівня обґрунтованості доходів, витрат, зміцнення недержавних форм власності. Лише за таких умов соціальна спрямованість консолідованого та державного бюджетів буде виправданою і матиме результати, які в кінцевому варіанті забезпечать зростання реальних доходів населення, як основного макроекономічного показника розвитку суспільства.

Обґрунтованість бюджетного планування в Україні має низький рівень, про що свідчить невиконання запланованих завдань з доходів і видатків державного бюджету. Для його поліпшення необхідно виважено підходити до майбутніх бюджетних надходжень і проводити реальну політику витрат.

В основу видаткової частини державного бюджету доцільно закладати концепцію бюджетної політики, базовими критеріями якої повинні бути параметри, яких зобов’язується досягти держава за рахунок бюджетних асигнувань. Важливими завданнями держави є: подальша реалізація програми економії бюджетних видатків; здійснення жорсткого контролю за цільовим використанням фінансових ресурсів; здійснення витрат державного та місцевих бюджетів винятково на конкурсній основі; розробка єдиної нормативної бази витрат бюджетних установ у розрізі кожної галузі як обов’язкової для формування обсягу місцевих бюджетів під час затвердження державного та місцевих бюджетів і їх виконання.

Для поліпшення прозорості та обґрунтованості бюджету в частині конкретних видатків державних органів, підвищення ефективності діяльності розпорядників бюджетних коштів, а також посилення зв’язку між їхніми завданнями та бюджетним фінансуванням проект державного бюджету має складатися на основі програмно-цільового підходу. Суть цього методу полягає у кардинальному перегляді існуючої практики складання та виконання бюджету, яка базувалася переважно на принципах утримання бюджетних установ і фінансування заходів, виходячи з підрахунку затрат. Програмно-цільовий метод передбачає, що всі видатки державного бюджету можуть здійснюватися винятково у відповідності з програмами, які мають мету, завдання та критерії оцінки. Такий підхід значно підвищить ефективність використання бюджетних коштів.

Важливим моментом у розробці стратегії бюджетної політики на наступні роки є врахування нової системи міжбюджетних відносин, закладеної в Бюджетному кодексі. Бюджетний кодекс пропонує чотири важливі структурні зміни регулювання міжбюджетних відносин, які передбачають:

— раціональний розподіл видатків між різними типами бюджетів;

— закріплення дохідних джерел за різними типами бюджетів;

— систему трансфертів між державним і місцевими бюджетами;

— систему цільових субвенцій на соціальний захист.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Бюджетна політика знаходить реальне відтворення в бюджетному механізмі, який розкриває конкретну цілеспрямованість бюджетних відносин на вирішення економічних і соціальних завдань. За допомогою бюджетного механізму бюджет практично використовується у вигляді інструменту державного регулювання економіки, стимулювання виробничих і соціальних процесів. Для регулювання економіки відбувається маневрування грошовими коштами держави. Тобто бюджетний механізм – це сукупність способів організації бюджетних відносин, які застосовує держава для забезпечення належних умов економічного та соціального розвитку. Структура бюджетного механізму складна, до неї входять різні елементи, які відповідають різноманітним бюджетним відносинам. Виходячи з того, що бюджетний механізм є інструментом реалізації бюджетної політики, аналізуючи його структуру, треба зазначити, що зміст бюджетної політики відображається в статтях доходів і видатків бюджету, джерелах їх формування та напрямах використання, а виявляється у формах і методах мобілізації бюджетних коштів та їхнього використання на державні потреби. Через динаміку бюджетних показників можна простежити за рухом економічних і соціальних процесів, беручи до уваги чинники, що впливають на відхилення фактичних даних від запланованих показників. Відхилення є індикатором економічної та соціальної ситуації в країні та базою для ухвалення рішень щодо напрямів бюджетної політики.

Нераціональний, нереальний, незбалансований бюджет, який не є основою розумної і виваженої бюджетної політики, – джерело багатьох бід як соціального характеру (заборгованості із зарплат, пенсій тощо), так і того стану, в якому опинився весь господарський комплекс України. Тому дуже важливим є питання про своєчасну оцінку ефективності бюджетної політики, тобто оцінку рівня виконання нею певних функцій. З огляду на це ефективність бюджетної політики повинна розглядатися, по-перше, з погляду виконання державного бюджету (фіскальна ефективність), по-друге – з погляду впливу на соціально-економічне становище в країні (стратегічна ефективність).

Найважливішими показниками фіскальної ефективності бюджетної політики є збирання бюджетних доходів, виконання бюджетних зобов’язань, управління бюджетним дефіцитом і державним боргом. Критеріями ефективності бюджетної політики за цим напрямом можуть бути:

— рівень збирання бюджетних доходів у цілому і податків зокрема;

— рівень виконання бюджетних зобов’язань;

— величина бюджетного дефіциту, параметри та швидкість зростання державного боргу;

— обсяг фінансових ресурсів, що спрямовуються на обслуговування державного боргу;

— величина валютних резервів, що використовуються для фінансування бюджетного дефіциту;

— рівень виконання законодавчих і прирівняних до них актів про бюджет;

— величина простроченої заборгованості з грошових виплат внаслідок відсутності бюджетного фінансування;

— величина простроченої заборгованості бюджетних установ через їх недофінансування.

Критеріями стратегічної ефективності бюджетної політики є динаміка основних макроекономічних показників у зіставленні з наміченими структурними пріоритетами:

— динаміка ВВП та обсягів виробництва;

— рівень інфляції;

— динаміка валютного курсу;

— рівень зайнятості та реальних доходів населення.

Стратегічна ефективність бюджетної політики залежить від того, яким чином вона пов’язана з іншими складниками економічної політики і, насамперед, з грошово-кредитною політикою.

Державний бюджет уособлює та пояснює бюджетну політику уряду і те, як ця політика впливає на напрям змін основних показників економічного зростання. Обговорення бюджету і підготовчі заходи, що їм передують, є надзвичайно важливим засобом публічної розробки бюджетної політики за участю громадськості, який визначає роль уряду в житті держави.

До 2002 року на стадії складання проекту бюджету основні напрями бюджетної політики на плановий рік визначались у спеціальній постанові – бюджетній резолюції, що була запроваджена в практику 1994 року та підкріплена Законом України «Про бюджетну систему України». В основу розробки бюджетної резолюції покладалися матеріали, які готували Міністерство фінансів, Міністерство економіки України, центральні галузеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.

У бюджетній резолюції визначалися головні пріоритети бюджетної політики на плановий рік, які повинні були стати орієнтиром для уряду, що керував складанням проекту бюджету, і для Верховної Ради України під час розгляду бюджету. В ній визначалися макроекономічні цілі й обов’язково розмір дефіциту та загальний обсяг податкових надходжень, положення, які враховувалися у формуванні видаткової частини бюджету, та завдання уряду.

Основною новацією бюджетного кодексу є відсутність бюджетної резолюції на наступний плановий рік. Бюджетним кодексом запропоновано запровадити парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. У статті 33 Бюджетного кодексу України зокрема зазначено, що «не пізніше 1 червня або першого наступного за цією датою дня пленарних засідань Верховної Ради України у Верховній Раді України відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний період». З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає Прем’єр-міністр України або за його дорученням міністр фінансів України. Кабінет Міністрів подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період не пізніше як за чотири робочі дні до початку проведення парламентських слухань з бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Проект Основних напрямів бюджетної політики ґрунтується на прогнозних макропоказниках економічного та соціального розвитку України на наступний бюджетний рік, зокрема:

— обсязі валового внутрішнього продукту;

— індексах споживчих і гуртових цін;

— прогнозованому офіційному курсі гривні у середньому за рік і на кінець року;

— прогнозованому рівні безробіття.

Своєю чергою Національний банк України подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України проект основних засад грошово-кредитної політики та проект кошторису доходів і видатків Національного банку України на наступний бюджетний рік. Орієнтуючись на макропоказники економічного і соціального розвитку України та основні засади грошово-кредитної політики на наступний бюджетний рік, Кабінет Міністрів України готує проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, який містить пропозиції щодо:

1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту;

2) частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України;

3) граничного обсягу державного боргу та його структури;

4) питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України та коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;

5) питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетних напрямів їх використання;

6) взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;

7) змін до законодавства, ухвалення яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;

8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;

9) захищених статей видатків бюджету;

10) обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний і спеціальний фонди.

Верховна Рада України або схвалює, або бере до відома Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік. Своє рішення Верховна Рада України оформляє відповідною постановою, яка може містити пропозиції Верховної Ради до проекту Основних напрямів і відповідні доручення Кабінету Міністрів України.

Бюджетна політика повинна змінюватися та корегуватися залежно від тих завдань, які постають перед державою на певних етапах розвитку. Сьогодні пріоритетними завданнями тактики є сприяння виходу України з економічної кризи та фінансова стабілізація економіки. Серед першочергових завдань щодо вдосконалення розробки бюджетної політики провідне місце посідають:

— підвищення якості розрахунків основних макроекономічних показників і прогнозів з обов’язковим проведенням попередньої незалежної експертизи їх коректності;

— перехід до середньострокового бюджетного планування як основи формування державного бюджету на певний рік;

— перехід від багатоканальної до одноканальної системи фінансування закладів, установ та організацій бюджетної сфери, а також окремих бюджетних програм, зокрема в частині передачі функцій фінансування лише одному головному розпоряднику;

— реальне запровадження бюджетів розвитку на державному та регіональному і місцевому рівнях;

— визначення критеріїв оцінки ефективності бюджетних видатків, що здійснюються головними розпорядниками бюджетних коштів.

Складником бюджетної політики повинна стати розробка конкретного механізму її впровадження. Щодо програмно-цільового методу планування видатків важливим методологічним питанням є визначення результативних показників, зокрема показників ефективності. Для бюджетних програм необхідно розраховувати бюджетну ефективність, яка визначає фінансові наслідки реалізації конкретних державних заходів, а для цього необхідно перш за все визначити критерії, за допомогою яких може бути оцінена їхня ефективність.

Підвищення ефективності бюджетної політики в Україні потребує вжиття такого комплексу заходів.

1) Підвищення кваліфікованості та професіоналізму розробки та реалізації бюджету на всіх рівнях. Якісне поліпшення нормативно-правової бази, що регламентує бюджетний процес в Україні, шляхом її консолідації, спрощення, увідповіднення до законодавства, що регламентує соціальну сферу життєдіяльності країни.

2) Вдосконалення всієї системи бюджетного планування, безумовного дотримання бюджетно-фінансових і грошово-кредитних пропорцій. Зокрема необхідно підвищувати якість розробки проектів Державного бюджету України за рахунок підвищення якості прогнозів основних макроекономічних показників; обов’язкового проведення попередньої незалежної експертизи щодо реалістичності таких прогнозів.

3) Необхідне встановлення контролю за діяльністю уряду шляхом зіставлення бюджетних видатків і досягнутих результатів і запровадження безпосередньої відповідальності уряду за виконання положень закону про державний бюджет

4) Зменшення кількості головних розпорядників коштів Державного бюджету України і збереження її впродовж принаймні 5 років, що дасть змогу не лише поліпшити бюджетне планування і контроль за використанням бюджетних коштів, а й наблизитися до побудови чіткої, організаційно досконалої системи державного управління.

5) Розробка системи оцінки ефективності використання бюджетних коштів, яка охоплювала б:

— встановлення безумовної відповідальності за використання бюджетних коштів керівників міністерств, відомств, установ, що є головними розпорядниками;

— визначення критеріїв, за якими можна оцінити ефективність бюджетних видатків, що здійснюються головними розпорядниками бюджетних коштів і розпорядниками нижчого рівня;

— розробку механізмів, методик здійснення оцінки ефективності використання бюджетних коштів;

— оцінку ефективності програм за визначеними критеріями;

— організацію чіткої взаємодії Міністерства фінансів України з міністерствами, відомствами, установами, державними адміністраціями, що відповідають за здійснення конкретних програм.

6) Забезпечення повної (звичайно, за винятком статей, що містять державну таємницю) прозорості формування та виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

7) Проведення інвентаризації всіх зобов’язань держави та оцінки ефективності їх виконання.

8) Скорочення прихованого дефіциту Державного бюджету України шляхом ліквідації заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій, допомог, платежів за енергоносії та водопостачання, недопущення недофінансування решти бюджетних видатків.

9) Посилення контролю за реалізацією державою права власності на підприємствах державної та змішаної форм власності для спрямування частини доходів від цієї власності відповідно до орієнтирів бюджетної політики.

10) Завершення створення єдиної системи управління державним боргом, що дасть можливість здійснювати активну боргову політику та диверсифікацію методів управління державними активами на основі їх інвентаризації й оцінки ефективності.

11) Вдосконалення міжбюджетних відносин.


4. Бюджетна політика в Україні: проблеми та перспективи розвитку


Бюджет як фінансовий план держави формується під впливом бюджетної і податкової політик. В Україні остання формувалася в умовах надзвичайно жорсткої економічної кризи, що не могло не позначитися на характері змін. Оскільки, з одного боку, постійною залишалася проблема мобілізації коштів до бюджету для виконання державою своїх функцій і зобов’язань, а з іншого — об’єктивним був безперервний процес втрати одних джерел фінансових надходжень до бюджету і, у зв’язку з цим, пошуку інших, які б відповідали новій системі господарювання. Це постійно загострювало проблему дефіциту бюджету та методів його фінансування. Крім того, серед принципово нових умов з’явилися такі, які пов’язані з низькою фінансовою й управлінською дисципліною, тінізацією економіки, неефективністю здійснення окремих видів видатків, марнотратством, фактами розкрадання державних коштів.

Україна пережила проблеми наповнення бюджету грішми, уникнення надходження до бюджету шляхом взаємозаліків, невиконання більшості прийнятих щорічних бюджетів, реструктуризації боргів як засобу поліпшення фінансового стану підприємств та їх розрахунків з бюджетом. Із часом завдяки трансформації бюджетної і податкової систем окремі із зазначених явищ відійшли в минуле, а деякі змінили свій характер, хоча ще залишаються не розв’язаними повною мірою. Але такі проблеми, як масове ухиляння від податків, втрати доходів бюджету від податкових пільг, зростання зовнішньої заборгованості, залишаються актуальними.

Незважаючи на значні суперечності реформ, у деяких своїх частинах зміст податкової системи відповідає вимогам, що склалися у світовій практиці. Так, основу податкової системи України утворюють податки, які становлять ядро податкових систем розвинених західноєвропейських країн, — податок на доходи громадян, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір і мито.

Водночас податкова система України характеризується низкою особливостей, які відрізняють її від податкових систем розвинених країн. До них належать:

— існування двох підсистем оподаткування — стандартної і спрощеної, що порушує цілісність податкової системи;

— значна нерівномірність розподілу податкового тягаря внаслідок масштабного ухиляння від сплати податків та наявності податкових пільг;

— високий рівень податкової заборгованості;

— неповна відповідність податкової системи України основним принципам оподаткування — справедливості, ефективності, стабільності, адміністративної простоти й економічності.

Нині можна стверджувати, що головні проблеми етапу становлення бюджетної та податкової систем України і вирішення завдань фінансової стабілізації для виходу економіки з кризи були певною мірою розв’язані, оскільки інфляція як основний показник фінансової нестабільності увійшла сьогодні в межі контрольованості. Але слід зауважити, що економіка України, як і кожної країни, з тих чи інших причин може опинятися під загрозою зростання інфляції й фінансової нестабільності. Тому ці питання мають постійно перебувати у центрі уваги економічного блоку уряду та Національного банку.

Розвиток економіки України повинен відзначатися надалі активізацією економічної діяльності. У зв’язку з цим важливо оцінити, наскільки зміни, що відбуваються й відбуватимуться у бюджетній та податковій системах, відповідають по суті засадничим вимогам стабільного зростання.

З цієї точки зору важливим є рівень співвідношень між податковими і неподатковими надходженнями до бюджету й те, наскільки одночасно відбувається концентрація доходів бюджету за рахунок головних бюджетоутворюючих податків: ПДВ, податки на прибуток, податки на доходи фізичних осіб, акцизний збір. Водночас у цій частині існує ряд суперечливих тенденцій. Зокрема простежувалося зменшення фіскальної ефективності прямих податків відносно ВВП від 15,0% у 1994 р. до 9,2% у 2001 р. і непрямих податків — від 12,9 до 7,1%. 2002 року частка прямих податків у ВВП збільшилася до 10,3, непрямих — до 8,0%.

Зниження фіскальної ефективності прямих податків відбувалося за рахунок податку на прибуток (дохід) підприємств, фіскальна ефективність якого зменшилася за означений період з 11,9 до 3,9% відносно ВВП, тобто більш ніж утричі; 2002 року вона трохи зросла — до 4,3%. Натомість фіскальна ефективність прибуткового податку з громадян характеризувалася стійкою тенденцією до зростання з 2,8% в 1994 р. до 4,9% відносно ВВП у 2002 році. При цьому 2001 та 2002 рр. фіскальна ефективність прибуткового податку з громадян уперше перевищила фіскальну ефективність податку на прибуток підприємств. З одного боку, ця тенденція свідчить про формування в Україні податкової структури, сприятливої для економічного зростання. З іншого — вона стала наслідком надмірного податкового тягаря на доходи громадян.

Зниження фіскальної ефективності непрямих податків зумовлене передусім зниженням фіскальної ефективності ПДВ від 10,8% відносно ВВП у 1994 р. до 5,0% 2001 року. 2002 року частка цього податку у ВВП зросла до 6,1%. Однак, по-перше, це відбувалося на тлі перевищення надходжень ПДВ із ввезених на територію України товарів над надходженнями від вітчизняних товарів; по-друге, надходження податку зростали на тлі зниження виконання державою вимог з відшкодування ПДВ.

Слід також зауважити, що коли порівнювати співвідношення неподаткових надходжень до бюджету і до ВВП, то існувала тенденція зростання останніх. Якщо 1998 року неподаткові надходження до бюджету становили 2,5% до ВВП, то у 2001 р. вони досягли 8,0%, і лише починаючи з 2002-го цю негативну тенденцію певною мірою було подолано (6,8% у 2003 р.). Водночас неподаткові надходження у співвідношенні з ВВП за підсумками 2003 року залишалися у 2,7 разу вищими, ніж 1998 року (період жорсткої фінансової кризи).

Наведені дані свідчать, що при формуванні дохідної і видаткової частин бюджету органи влади виходили не тільки з реальних розрахунків. Недосконалість і нестабільність податкового законодавства сприяє розширенню впливу на цей процес політичних, корпоративних та інших факторів. Крім того, при формуванні видаткової частини бюджету нерідко приймаються популістські рішення, які вимагають відповідних джерел фінансування.

Напрямки бюджетної політики України у 2008 році


Згідно Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2008, N 5-6, ст.78 )

Визначено доходи Державного бюджету України на 2008 рік у сумі 215.359.392,3 тис. гривень, у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету України - у сумі 168.965.709,3 тис. гривень та доходи спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 46.393.683 тис. гривень, згідно з додатком N 1 до цього Закону.

Затверджено видатки Державного бюджету України на 2008 рік у сумі 232.372.003,8 тис. гривень, у тому числі видатки загального фонду Державного бюджету України - у сумі 186.738.567,2 тис. гривень та видатки спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 45.633.436,6 тис. гривень.

Затверджено на 2008 рік:

обсяги повернення кредитів до Державного бюджету України у сумі 1.567.659,6 тис. гривень, у тому числі повернення кредитів до загального фонду Державного бюджету України - у сумі 368.234 тис. гривень та повернення кредитів до спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 1.199.425,6 тис. гривень;

обсяги надання кредитів з Державного бюджету України у сумі 3.377.260,2 тис. гривень, у тому числі надання кредитів із загального фонду Державного бюджету України - у сумі 518.028 тис. гривень та надання кредитів із спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 2.859.232,2 тис. гривень.

Установлено граничний розмір дефіциту Державного бюджету України на 2008 рік у сумі 18.822.212,1 тис. гривень, у тому числі граничний розмір дефіциту загального фонду Державного бюджету України - у сумі 17.922.651,9 тис. гривень та граничний розмір дефіциту спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 899.560,2 тис. гривень, згідно з додатком N 2 до цього Закону.

Установлено оборотну касову готівку Державного бюджету України на 2008 рік у розмірі до двох відсотків видатків загального фонду Державного бюджету України, визначених цією статтею.

На засіданні Громадської ради при Міністерстві фінансів, яке відбулось 23 лютого, заступник Міністра фінансів України Анатолій МЯРКОВСЬКИЙ інформував громадськість про основні завдання та цілі Бюджетної декларації на 2008 рік. Бюджетна декларація складається із п’яти чітко окреслених розділів, в кожному із яких поставлені одна або дві головні цілі.

Перший розділ стосується завдань економічної політики. “Державний бюджет є не лише сухими цифрами і таблицями доходів та видатків, він також є індикатором взаємовідносин, наприклад, платників податків та реального сектору економіки. Саме тому в основу Бюджетної декларації були покладені завдання економічної політики, оскільки без них неможливо сформувати повноцінний бюджет”, - наголосив Анатолій МЯРКОВСЬКИЙ. - Головна ціль економічної політики - після періоду стабілізації, на який відведено кінець 2006-го-2007 рік, розбудувати в 2008 році потужну та конкурентноспроможну економіку. І для цього потрібно докласти дуже багато зусиль”.

За словами Анатолія МЯРКОВСЬКОГО, пріоритетними серед завдань економічної політики були визначені:

інноваційний розвиток економіки з метою започаткування і активної підтримки оновлення основних фондів і технологічних ліній по всіх галузях;

покращення інвестиційного клімату – завдання, яке стосується і регуляторної політики, і захисту та залучення інвестицій;

вироблення політики щодо приватизаційних процесів, і, зокрема, продажу земель державної власності, в тому числі сільськогосподарського призначення;

забезпечення енергетичної безпеки держави;

визначення порядків використання бюджетних коштів з метою побудови дієздатної системи зв’язків на горизонтальну і вертикальному рівнях між місцевими органами влади.

Другий розділ, за словами заступника Міністра фінансів, стосується основних завдань бюджетної політики. “Головна ціль бюджетної політики – це забезпечення збалансованості і стійкості бюджетної системи, - наголосив він. - Ми ставимо на меті забезпечити реальні показники бюджету”. Одним із них є показник рівня дефіциту бюджету. Як сказав Анатолій МЯРКОВСЬКИЙ, Уряд планує не збільшувати цей показник, а підтримувати його на рівні, визначеному в середньостроковому бюджетному прогнозі на 2008-2010 роки, який затверджений Урядом 15 вересня 2006 року. Те саме стосується і рівня перерозподілу ВВП через зведений бюджет.

Що стосується мінімальної зарплати та прожиткового мінімуму, то, підкреслив урядовець, планується, що в 2009 році буде досягнуто тотожності мінімальної заробітної плати і прожиткового мінімуму. Для досягнення цієї мети як в змінах до бюджету-2007, так і в майбутньому бюджеті на 2008 рік будуть передбачені певні кроки, щоб забезпечити баланс в цьому питанні та не робити різкий стрибок в пропорціях між рівнем мінімальної заробітної плати і прожиткового мінімуму.

В третьому розділі містяться основні завдання податкової політики. Але, наголосив Анатолій МЯРКОВСЬКИЙ, більш ґрунтовним та розширеним документом стосовно цього питання є Концепція податкової реформи, на яку і робиться посилання в Бюджетній декларації.

Четвертий розділ стосується реалізації державних цільових програм. Пріоритетними серед них є ті, які стосуються соціальної галузі. Наприклад, за словами Анатолія МЯРКОВСЬКОГО, зараз відбувається робота із визначення стандартів оплати праці в галузевому вимірі в бюджетній сфері. Крім того, важливим напрямком також є забезпечення збалансованості Пенсійного фонду, оскільки без цього неможливо продовжувати реформування системи пенсійного забезпечення. Також окреслені державні цільові програми по галузі житлового будівництва, освіти, науки, медичній галузі.

Крім того, підкреслив заступник Міністра, зараз вивчаються пропозиції, які стосуються пріоритетних напрямків використання бюджетних коштів. Так, в реальному секторі економіки одним із головних напрямів визначено приведення державних програм підтримки у відповідність до вимог та принципів СОТ.

Останній, п’ятий розділ Бюджетної декларації, стосується регіональної політики та стимулювання регіонального розвитку. У зв’язку із цим Міністерство фінансів також планує затвердження змін до Бюджетного кодексу.

Отже, резюмував Анатолій МЯРКОВСЬКИЙ, завчасне прийняття Бюджетної декларації дасть Уряду можливість підготувати і прийняти всі необхідні нормативні акти щодо бюджетної політики у термін до 15 серпня, погодити їх із Президентом, і, таким чином, офіційно підготувати проект державного бюджету на 2008 рік. Крім того, Уряд планує в рамках загальнодержавного середньострокового бюджетного планування перейти також до планування на рівні головних розпорядників бюджетних коштів, чого раніше в Україні не було.

Висновки та пропозиції


Отже, держава, використовуючи бюджет, здійснює фінансування розвитку окремих галузей, регіонів і сфер діяльності. Крім прямого фінансування та прямих державних інвестицій, витрати державного бюджету здійснюються у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції. У державному бюджеті передбачається резервний фонд КМ України у розмірі не більше 1 % від обсягу видатків загального фонду бюджету для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету. Кошти державного бюджету витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених законом про державний бюджет. Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи держави, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок (профіцит) бюджету. Перевищення видатків над доходами становить дефіцит бюджету. Надлишок бюджету уряд може використовувати за непередбачених обставин для дострокових виплат, погашення державного боргу, кредитування або переведення його в дохід наступного бюджетного року. Граничний розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття визначаються Верховною Радою України під час затвердження державного бюджету. Покриття дефіциту здійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів. Рішення про залучення позик у кожному конкретному випадку ухвалює Верховна Рада України. У затвердженому бюджеті граничний розмір дефіциту не повинен перевищувати розміру видатків бюджету на розвиток. Безінфляційним засобом подолання бюджетного дефіциту є емісія цінних паперів. Держава в особі своїх органів може випускати цінні папери для задоволення потреб у фінансуванні видатків відповідних бюджетів. Тим самим держава як емітент стає суб'єктом ринку цінних паперів і фондового ринку.

Основними напрямками удосконалення бюджетної політики України будуть:

Вдосконалення та забезпечення ефективного фінансового прогнозування та бюджетного планування, визначення реальних бюджетних показників як основи фінансово-економічної передбачуваності.

Визначення та розмежування функцій органів державної влади у бюджетному процесі, а

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: