Xreferat.com » Рефераты по экономике » Організаційна структура управління підприємством

Організаційна структура управління підприємством

людина направляє свої зусилля на досягнення якої-небудь мети тільки тоді, коли буде упевнений у великій імовірності задоволення за цей рахунок своїх потреб або досягнення мети. Мотівація є функцією чинника очікування витрати труда - результати", очікування - "результати - винагорода" і валентності (тобто відносної міри задоволення). Найбільш ефективна мотивація досягається, коли люди вірять, що їх зусилля обов'язково дозволяти їм досягнути мети і приведуть до отримання особливо цінної винагороди. Мотівація слабшає, якщо імовірність успіху або цінність винагороди оцінюється людьми невисоко.

У рамках теорії справедливості передбачається, що люди піддають суб'єктивній оцінці відношення винагороди до затрачених зусиль і порівнюють його з тим, що, як сморіду вважають, отримали інші працівники за аналогічну роботу. Несправедлива, за їх оцінками, винагорода приводити до виникнення психологічного напруження. Загалом, якщо людина вважає свій труд недооціненою, він буде зменшувати зусилля, що затрачуються. Якщо ж він вважає свій труд переоціненим, то він, навпаки, залишить об'єм зусиль, що затрачуються на колишньому рівні або навіть збільшить його.

Модель Портера-Лоулера засновується на тому, що мотивація є функцією потреб, очікувань і сприйняття працівниками справедливої винагороди. Результатівність труда працівника залежить від прикладених ним зусиль, його характерних особливостей і можливостей, а також оцінки ним своєї ролі. Об'єм зусиль, що затрачуються залежить від оцінки працівником цінності винагороди і упевненості в тому, що воно буде отримане. Згідно з моделлю Портера-Лоулера результативність труда продовжує задоволення, а зовсім не навпаки, як вважають прихильники теорії людських відносин.

Контроль - це процес, що забезпечує досягнення цілей організації. Він необхідний для виявлення і вирішення виникаючих проблем раніше, ніж сморіду стануть дуже серйозними, і може також використовуватися для стимулювання успішної діяльності.Процес контролю складається з установки стандартів, зміни фактичне досягнутих результатів і проведення коректувань в тому випадку, якщо досягнуті результати істотно відрізняються від встановлених стандартів.Контроль - це критично важлива і доладна функція управління. Одна з найважливіших особливостей контролю, яку потрібно враховувати насамперед, полягає в тому, що контроль повинен бути всеосяжним. Кожний керівник, незалежно від свого рангу, повинен здійснювати контроль як невід'ємну частину своїх посадових обов'язків, навіть якщо ніхто йому спеціально цього не доручав.

Контроль є найбільш фундаментальний елемент процесу управління. Ні планування, ні створення організаційних структур, ні мотивацію не можна розглядати повністю у відриві від контролю. Попередній контроль звичайно реалізовується в формі певної політики, процедур і правил. Передусім він застосовується по відношенню до трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Поточний контроль здійснюється, коли робота вже йде і звичайно виготовляється у вигляді контролю роботи підлеглого його безпосереднім начальником. Заключний контроль здійснюється після того, як робота закінчена або закінчилося відведений для неї година.

Поточний і заключний контроль засновується на зворотних зв'язках. Керуючі системи в організаціях мають розімкнений зворотний зв'язок, оскільки керівний працівник, що є по відношенню до системи зовнішнім елементом, може втручатися в її роботу, змінюючи і цілі системи, і характер її роботи.

Результативність і ефективність управління сучасною організацією значною мірою залежать від того, яких принципів дотримуються її керівники, приймаючи управлінські рішення, і які методи вони застосовують для їх реалізації. Правильний вибір забезпечить досягнення бажаного результату найменшими зусиллями.Важливість значення принципів управління полягає в тому, що з їх допомогою керуюча система встановлює правила дій і поведінки, обов'язкові для всіх підпорядкованих їй суб'єктів, узгоджує, об'єднує, координує і регулює їхню діяльність, впливає на процес прийняття та реалізації управлінських рішень, забезпечує вибір адекватних ситуації методів управління тощо. їх формування відбувається під впливом системи пріоритетів та цінностей, що сформувалася в середовищі господарювання.[15,c.65]

Принципи управління — правила, норми управлінської діяльності, відповідно до яких створюється, функціонує і розвивається система менеджменту організації.Принципи управління є узагальненням практичного позитивного управлінського досвіду і ґрунтуються на певних законах і закономірностях суспільного розвитку.Універсальні принципи менеджменту:

відображають загальні положення, характерні для організацій різних типів;

відповідають законам розвитку природи, суспільства і бізнесу;

об'єктивно відображають сутність явищ і реальних процесів управління;

є керівною установкою, визнаною суспільством;

Дотримання раціональних правил в управлінні виробництвом є однією з умов успіху організації, на що першим вказав Ф. Тейлор. У праці «Принципи наукового управління» (1911) він виділив чотири принципи управління індивідуальною працею робітників:

— науковий підхід до виконання кожного елемента роботи;

науковий підхід до підбору, навчання і тренінгу робітників;

кооперація з робітниками;

розподіл відповідальності за результати роботи між менеджерами і робітниками.

Означені принципи стосувалися порядку планування і контролю за виконанням роботи. Вони стали відправною точкою для наступних досліджень у сфері, оскільки їх використання зумовило підвищення ефективності управління виробничими процесами. Г. Емерсон доповнив дослідження Ф.Тейлора кількома фундаментальними положеннями щодо ролі і місця менеджера:

підлеглий існує для того, щоб продовжувати і розширювати роботу керівника;

керівник існує тільки для того, щоб зробити продуктивнішою роботу підлеглого;

компетентні фахівці повинні формулювати основні правила, навчати всіх застосовувати їх і постійно стежити за відхиленнями;

кожен рівень управління існує не для задоволення тих, хто стоїть вище, а для обслуговування тих, хто стоїть нижче;

для здійснення будь-якої операції в організації необхідно застосовувати знання і вміння, які тільки є у світі.


1.2 Основні елементи загальнодержавного управління


Окрім внутрішніх органів управління підприємствами та організаціями, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб'єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управління є об'єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій.

Президент України як глава держави в рамках повноважень, визначених Конституцією України, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку. З цією метою він видає відповідні укази й розпорядження, проводить ділові зустрічі та наради з посадовими особами відповідного рівня, здійснює робочі поїздки в регіони (області, міста), відвідує ті або ті підприємства (організації). Певні управлінські рішення приймає також глава адміністрації Президента. Верховна Рада (парламент) України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.

Центральну виконавчу владу держави репрезентує Кабінет Міністрів України, який практично реалізує соціально-економічну політику країни, координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади — міністерства, державні комітети, комітети, агентства, інші установи.

Центральними органами виконавчої влади, керівники яких входять безпосередньо до складу Кабінету Міністрів України та які утворюють систему державного управління суб'єктами господарювання (діяльності), є конкретні міністерства, комітети та інші центральні відомства.

Основними складовими елементами чинної системи загальнодержавного управління сферою економіки служать галузеві та функціональні міністерства.Будь-яке міністерство очолює міністр, який має кількох заступників (здебільшого один з них є першим).До складу органів управління міністерства входять департаменти (управління) та відділи, які керують підприємствами (організаціями) з певних питань у межах своєї компетенції.

Важливим робочим органом міністерства є колегія, членами якої є міністр, заступники міністра, начальники (керівники) основних департаментів і відділів. У складі міністерства виокремлюються необхідні функціональні департаменти: планово-економічний, технічний, маркетингу, зі зв'язків із зарубіжними країнами, фінансовий, праці й заробітної плати, виробничо-диспетчерський, центральна бухгалтерія тощо. Існує відповідна схема організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади. Передовсім назвемо міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України:

Міністерство аграрної політики України;

Міністерство внутрішніх справ України;

Міністерство екології та природних ресурсів України;

Міністерство економіки України;

Міністерство палива та енергетики України;

Міністерство закордонних справ України;

Міністерство культури і мистецтв України;

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

Міністерство оборони України;

Міністерство освіти і науки України;

Міністерство охорони здоров'я України;

Міністерство праці та соціальної політики України;

Міністерство транспорту України;

Міністерство фінансів України;

Міністерство юстиції України.

До вищих органів державного управління підприємствами (організаціями) належать також: державні комітети та інші центральні органи, статус яких прирівнюється до статусу Державного комітету України:

Державний комітет України по водному господарству;

Державний комітет України по земельних ресурсах;

Державний комітет України з енергозбереження;

Державний комітет лісового господарства України;

Державний комітет промислової політики України;

Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України;

Державний комітет статистики України;

Національне космічне агентство України;

Державне казначейство України.

Крім того, функціонують центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Такими є:

Антимонопольний комітет України;

Державна податкова адміністрація України;

Державна митна служба України;

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

Національна комісія регулювання електроенергетики України;

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;

Фонд державного майна України;

Служба безпеки України.

Конкретні функції, що їх виконують центральні органи державного управління, визначено здебільшого їхньою назвою. Пояснення здійснюваних функцій потребують лише деякі центральні органи управління, зокрема:

Міністерство економіки —> визначає головні напрями економічної політики держави, спрямовує зовнішньоекономічну діяльність і торгівлю;

Фонд державного майна —> проектує й реалізує щорічні програми приватизації державних підприємств (організацій);

Державне казначейство —> розробляє й реалізує плани фінансування переважно організацій, діяльність яких здійснюється за рахунок державного бюджету;

Треба знати також і ті центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів:

через Міністра екології та природних ресурсів України: Держ- комітет України по водному господарству; Держкомітет України по земельних ресурсах; Держкомітет лісового господарства Ук раїни;

через Міністра економіки України: Держкомітет будівни- цтва, архітектури та житлової політики; Держкомітет України енер гозбереження; Держкомітет промислової політики України; Держ комітет стандартизації, метрології та сертифікації України;

1.3 Класифікація методів управління


Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою методів управління. Привести в дію організовану систему можливо лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. Для цього необхідні певні інструменти впливу, які використовуються менеджерами для активізації ініціативи, творчості персоналу фірми і забезпечують досягнення поставлених цілей. Такими інструментами є методи управління. Практична реалізація функцій управління управління здійснюється за допомогою системи методів уп равління. Привести в дію організовану систему,щоб одержати потрібний результат, можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти заведено називати методами управління.

Методи управління — це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення Цілей фірми (підприємства, організації).

Управління фірмою (підприємством, організацією) спрямоване на людей, і коло їхніх інтересів, передовсім матеріальних. Тому основою класифікації методів управління є внутріш-ній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні,соціальні та мотиви примусового характеру.Відповідно цього розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи управління діяльністю підприємств. Усі названі методи управління діяльністю підприємств органічно взаємозв'язані й використовуються не ізольовано,а комплексно.Проте провідними треба вважати саме економічнч методи.Організаційні методи створюють передумови для використання економічних методів.Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні та економічні й утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління діяльнісю підприємства, будь-якого суб’єкта підприємницької чи іншої діяльності.


2.Аналіз та оцінка ефективності методів управління на ЗАТ «Хмельницьклегпром»


2.1 Оцінка ефективності соціально-психологічних методів управління


Використання менеджером лише адміністративно-розпорядчих методів може завдати великої шкоди організації, оскільки її працівники звикнуть бути пасивними виконавцями чужої волі або почуватимуться диском-фортно і стануть їй опиратися. З огляду на це слід застосовувати і соціально-психологічні методи. Якщо брати на прикладі підприємство ЗАТ «Хмельницьклегпром» то вони ґрунтуються на використанні моральних стимулів до праці, діють на особистість за допомогою психологічних прийомів з метою перетворення адміністративного завдання на свідомий обов'язок, внутрішню потребу людини. Головна мета застосування соціально-психологічних методів — формування у колективі позитивного морально-психологічного клімату, який активізує ініціативність кожного працівника, творчу цілеспрямованість, самодисципліну.

Застосування соціально-психологічних методів можливе за умов гнучкості менеджерів, розуміння ними внутрішнього світу людини і особливостей її психології. Це сприяє застосуванню найефективніших форм активізації колективу.

Соціально-психологічні методи за способом дії поділяють на соціальні і психологічні. На підприємстві є найбільш актуальними як соціальні так і економічні методи.

Соціальні методи управління. Ґрунтуються на врахуванні особливостей взаємодії людей, форм спілкування, культурних норм і цінностей. За їх допомогою здійснюється управління відносинами в колективах і між колективами. Забезпечують формування і розвиток трудових колективів шляхом управління свідомістю і поведінкою людей через потреби, інтереси, мотиви, ідеали, цілі, нахили тощо.

Залежно від специфіки управлінських цілей виокремлюють такі методи:

підвищення соціально-виробничо'ї активності (почин і новаторство, обмін досвідом, змагання, моральне заохочення, обговорення, ціннісні орієнтири, критику, визначення проблем і перспективних цілей);

соціально-історичного успадкування (соціально--виробничі традиції, обряди, ритуали — наприклад, свято праці, посвята у робітники, урочисті збори і вечори; вони виконують роль методів управління, якщо їх підтримують);

управління ролевою поведінкою. Професійна роль характеризується змістом, правами і відповідальністю, соціальним статусом, престижем). Роль завжди виступає фактором, що визначає діяльність людини. Ця особливість ролі використовується з метою вдосконалення соціально-виробничих відносин, яке досягається зміною характеристик виконуваної ролі. Наприклад, загроза зниження соціального статусу людини через звільнення з посади змушує її відповідальніше ставитися до своїх обов'язків;

удосконалення комунікацій (формування неформальних стосунків у групі, які сприяють розкріпаченню особистості, більшій довірі між членами колективу);

соціального регулювання (укладання угод, взаємні зобов'язання, використання різноманітних систем відбору, компромісу та об'єднання інтересів);

пропаганди та агітації (поширення і роз'яснення політики в галузі економіки, суспільного життя, формування переконань та ідеалів);

власного прикладу (менеджер має бути взірцем у роботі, поведінці, ставленні до підлеглих);

організуючих умов (формування певної організаційної культури).

Психологічні методи управління. Застосовують з метою гармонізації стосунків працівників фірми і формування такого психологічного клімату, який сприяв би активізації діяль Психологічні методи управління поділяють на такі групи:

методи формування і розвитку трудового колективу. Вони дають змогу підтримувати на оптимальному рівні кількісне співвідношення між працівниками з урахуванням їхньої психологічної сумісності для регулювання групових стосунків усередині колективу;

методи гуманізації стосунків у трудовому колективі. Зорієнтовані на вироблення стилю керівництва, культури управління та організації праці, етики управлінської діяльності, створення оптимальних відносин між підлеглими і керівником, утвердження принципів соціальної справедливості щодо робочих умов тощо;

методи психологічного спонукання (мотивації). Спрямовані на формування у працівників мотивів до високопродуктивної праці через розвиток ініціативи та підприємливості. Найефективніші за умов зорієнтова-ності працівників на віддалені цілі, оскільки прийоми «короткої мотивації» при тимчасових невдачах можуть знизити активність працівника або навіть спричинити бажання змінити місце роботи;

методи професійного відбору і навчання. Передбачають відповідність психологічних характеристик людини роботі, яку вона виконує.

Для ефективного застосування соціально-психологічних методів управління керівництво ЗАТ «Хмельницьклегпром» володіє інформацією про міжособистісні та групові стосунки в трудових колективах, здібності й риси характеру кожного працівника, психологічну сумісність членів колективу, їхні симпатії та антипатії, вплив стилю керівництва на морально-психологічний клімат у трудових колективах тощо. Врахування всіх соціально-психологічних та індивідуальних особливостей працівників сприяє розвитку соціальних ресурсів організації, її можливостей, необхідних для ефективного виконання поточних завдань і досягнення її цілей

Ефективність функціонування підприємства та його підрозділів значною мірою залежить від правильності застосування методів управління, на що впливає рівень досконалості інституційного середовища, форма власності, специфіка завдань та інші чинники.


2.2 Застосування економічних методів управління та оцінка їх ефективності


Матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах реалізовують економічні методи управління.

Економічні методи управління — система економічних важелів і заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на керовані об'єкти з метою досягнення поставленої мети і забезпечення єдності інтересів суспільства, підприємства та окремих працівників.Ці методи на підприємстві ЗАТ «Хмельницьклегпром» дають змогу впливати на поведінку об'єктів управління на різних рівнях — від індивіда до держави. Так, держава щодо підприємства використовує такі важелі, як політика заробітної плати, податки, кредити, а також система пільг, економічні санкції тощо. Підприємство, забезпечуючи єдність особистих і колективних інтересів, впливає на процес виробництва за допомогою планових показників, форм і систем оплати праці, економічних санкцій, організації внутрігосподарського розрахунку тощо.

Однак економічні методи управління є методами непрямої дії, тобто не змушують об'єкт управління діяти обов'язково і однозначно. Тому часто їх використання не сприяє досягненню бажаного результату. Зумовлено це неадекватністю системи економічних стимулів тому результату (винагороді), який буде отриманий об'єктом управління, якщо він діятиме всупереч керуючому впливу. Так, при здійсненні комерційної діяльності винагородою виступає, поряд з іншими аспектами, прибуток. І, за логікою, керуючий фірмою повинен прагнути максимізувати його. Однак декларування великих прибутків вимагає сплати і великих податків, що перешкоджатиме накопиченню коштів для розвитку бізнесу. Тому досвідчений менеджер відшукує фінансові технології, щоб мінімізувати податки. Пошук іде у напрямі збільшення розміру витрат за різними статтями, величину яких перевірити не просто. І хоча працівники чинної податкової системи стверджують, що річ не у великих податках, вони, мовляв, не більші, ніж в інших країнах із ринковою економікою, а річ у ментальності українців, яка просто підштовхує їх обходити закони, все ж очевидно, що такі економічні важелі скоріше демотивують, аніж сприяють економічному зростанню. Прибуток втрачає свою цінність для менеджера, тому він і не докладає зусиль для його отримання. Водночас для держави прибуток є вагомим джерелом поповнення бюджету, тому всі зусилля податкових органів спрямовані на покарання тих, хто його приховує. Отже, наявне протиріччя між економічними інтересами держави та підприємця. Звідси висновок, що система економічних методів, яку використовують в Україні, є малоефективною в межах усієї країни і не сприяє досягненню стратегічної цілі — прискоренню її економічного розвитку.

Ефективність економічних методів залежить не лише від обґрунтованості системи важелів, а й від контролюючих зусиль суб'єкта управління. Контролюючі зусилля мають бути наявні на кожній стадії. Так, на першій стадії слід оцінити реальність і досяжність поставлених цілей, на другій — дієвість і конструктивність економічних важелів (наприклад, розмір податку може бути зменшений за встановленими пільгами, якщо це вигідно економічній системі в цілому); на третій — своєчасність і повноту аналізу, на четвертій — відповідність розміру економічного стимулу ступеню досягнення цілі. Лише за таких умов можна забезпечити цілеспрямований вплив на поведінку об'єкта управління, не використовуючи при цьому прямого адміністрування.


2.3 Реалізація адміністративних методів управління на підприємстві


До функцій менеджера належить і вирішення оперативних завдань, які виникають унаслідок не завжди прогнозованої дії факторів зовнішнього або внутрішнього середовища. Жодні економічні методи не зможуть забезпечити чіткість, дисциплінованість і порядок роботи колективу. Тому арсенал економічних методів повинен бути доповнений адміністративними.

Адміністративні методи управління — система способів і прийомів організаційно-розпорядчої дії, яку використовують для організації й координації об'єктів управління з метою виконання поставлених завдань.

Ці методи на підприємстві ЗАТ «Хмельниціклегпром» забезпечують чіткий розподіл обов'язків в апараті управління, дотримання правових норм і повноважень у вирішенні питань господарської діяльності, а також застосування заходів примусу і дисциплінарної відповідальності.

Адміністративні методи управління поділяють на організаційні (впливають на структуру управління) та оперативно-розпорядчі (впливають на процес управління). Організаційні методи управління. Застосовуються в період створення нових організацій (підприємств), а також під час їхньої реорганізації. Це організаційне регламентування, нормування і організаційно-методичне інструктування.Організаційне регламентування — встановлює правила, на основі яких діє підприємство, його підрозділи, окремі працівники. Ці правила визначаються статутом підприємства, положенням про відділи, правилами внутрішнього розпорядку тощо. В їх основі — законодавча база, тому застосовують їх з відповідним правовим обґрунтуванням.Організаційне нормування — визначає межі дії технічних, технологічних, економічних і організаційних норм. Це норми витрат, норми виробітку, чисельності робітників, нормативи відрахувань у різні фонди тощо. Організаційно-методичне інструктування — доведення до працівників найраціональнішого способу виконання робіт, а також перевірка знань та вмінь виконавців. Операпгивно-розпорядчі методи управління. Застосовуються за умови, коли вже визначені права і обов'язки структурних підрозділів і працівників. Націлені на деталізацію плану, оперативну ліквідацію відхилень від нього, регулювання виробничого процесу і господарської діяльності, забезпечення чітких дій апарату управління і злагодженої роботи всіх підрозділів підприємства. Забезпечують організованість та високу дисципліну, координацію трудових зусиль працівників шляхом прямого (адміністративного) спонукання їх до дій, а також контроль за роботою підприємства (організації) та окремих працівників.

Розпорядчі дії завжди зумовлені конкретними причинами і мають чітку адресність, односторонню спрямованість — від керівника до підлеглого. Вони існують у формі:

обов'язкових приписів (наказ, розпорядження);

узгоджувальних дій (наради, консультації);

рекомендацій (роз'яснення, вказівка).

Накази видає керівник підприємства або його заступник згідно з документами, що надійшли в організацію від вищих органів управління. Є обов'язковими для виконання у встановлений термін, навіть якщо це не влаштовує виконавця. Можуть бути усними і письмовими, але завжди чіткими і лаконічними проте завжди позбавленими зайвої категоричності. (За необхідності наказ доцільно формулювати у м'якій формі).Розпорядження (у письмовій або усній формі) видають керівники підрозділів для виконання оперативних завдань у письмовій або усній формі. Вони мають бути зрозумілими і об'єктивними, не повинні завдавати шкоди авторитету працівника. їх слід віддавати з урахуванням індивідуальних якостей працівників. Розпорядження ефективні, якщо вони розвивають ініціативу і самостійність у підлеглих; ступінь деталізації розпорядження залежить від умов, що склалися, і здібностей працівників.

Наради проводять з метою опрацювання управлінських рішень тактичного або стратегічного характеру. Рішення нарад оформляють у вигляді протоколу. Вони мають обов'язковий характер. Строки проведення нарад, їх цілі та завдання, порядок ведення і техніку управління ними слід планувати заздалегідь. Це дає змогу розглядати різні питання діяльності підприємства, уникати дублювання. До порядку денного рекомендується додавати довідкові матеріали, а також проекти постанов. Готуючись до наради, керівник мусить продумати тактику її проведення (власну точку зору, пропозиції щодо порядку обговорення питань, методи активізації учасників, аналіз пропозицій, способи згладжування конфліктів, що виникають у ході обговорення, дотримання регламенту). Консультації проводять за необхідності одержати додаткову інформацію щодо вирішення проблем. Для цього залучають експертів, що володіють необхідними знаннями або мають досвід розв'язання подібних проблем.

Вказівки дають при виконанні складних завдань. Вони носять характер рекомендацій; можуть містити докладне пояснення порядку виконання робіт або розподілу робіт між учасниками і призначення відповідального за виконання.

При застосуванні методів прямого адміністрування відбувається підпорядкування однієї волі іншій. Однак форми такого підпорядкування повинні мати доброзичливий характер, не викликати небажаних емоцій (відчуття залежності, приниження, роздратування, стресів), сприяти формуванню нормальних ділових відносин у колективі, які передбачають свідоме, внутрішньо обґрунтоване підпорядкування нижчих за ієрархією вищим. Психологи рекомендують:

— використовувати ввічливу форму розпорядження, тоді увага підлеглого буде зосереджена на змісті розпорядження, а не на його емоційному забарвленні; не персоніфікувати розпорядження, не вживати займенників «я», «мені», «мене» та ін.;

використовувати запитальну форму розпоряджень. Це знижує ймовірність відмови від виконання розпорядження.

Оперативно-розпорядча дія має включати: вид дії, адресата, завдання і критерії його виконання, відповідальність, інструктування, контролювання, стимулювання. Лише за наявності цих елементів розпорядчі методи будуть ефективними. Якщо випадає хоча б одна ланка, то процес управління порушується отже, бажаного результату не буде досягнуто.

3. Застосування прогресивної системи методів управління


3.1 Поєднання методів управління у єдину систему


Ефективна виробничо-комерційна діяльність великого підприємства легкої промисловості не можлива без застосування сучасних методів управління. Керівництво ЗАТ «Хмельницьклегпром» особливого значення надає розробці ділової стратегії розвитку виробництва,здатної забезпечити стабільний довготерміновий прибуток.

Щоденно в ЗАТ «Хмельницьклегпром» аналізується відповідність основних управлінських та технологічних процесів внутрішнім планам підприємства; для чого розроблена відповідна порівняльна матриця. У ванільному плані щомісяця провадиться порівняння зі спорідненими підприємствами та щоквартально — я конкурентами. Ефективність кожного процесу оцінюється за якісними та кількісними показниками з урахуванням ціни і собівартості, витрат і доходів.

Система управління ключовими процесами являє собою послідовність пов'язаних дій управління даними процесами, які викопуються у різних структурних підрозділах. Це дає змогу долати бар'єри і відповідати за процес у цілому задля досягнення кінцевого результату.

Отже, необхідними є:

контроль за перебігом процесу;

забезпечення якісного перебігу процесу;

перегляд і вдосконалення;

впровадження удосконалень.

Дані функції виконує кожен керівник структурного підрозділу в рамках відповідного основного процесу, а окрему функцію — відповідний член експертної групи, спеціально створеної для управління об'єднуючими процесами. Тому керівники структурних підрозділів — це керівниками основних процесів, а керівники об'єднуючих процесів — члени експертної групи, які щорічно переобираються.

Для вдосконалення процесів використовуються різні джерела інформації, а саме: вивчення досвіду роботи конкурентів, аналіз результатів власної роботи та задоволення запитів клієнтів і колективу.Професійно вміле застосування економічних,соціально-психологічних та організаційних методів управління здебільшого забезпечує достатньо ефективне господарювання.

Методи управління використовуються не ізольовано, а в поєднанні один з одним. Тому управлінська діяльність постає як результуюча різноспрямованих методів і засобів їх реалізації. Водночас кожна група методів має специфічні особливості, власні форми вияву і межі застосування.


Висновок


Отже, можна зробити висновок,що без методів управління підприємства чи організації не будуть сприяти успішній роботі.Томущо кожна організація,спираючись на потенціал своїх працівників,має відшукати для себе ті методи,які б відповідали вимогам.

На прикладі підприємства ЗАТ «Хмельницьклегпром» ми бачимо що на ньому використовуються усі методи управління.

Керівництво підприємства пропонує та підтримує впровадження удосконалень, викликаних колективним обговоренням. Високо оцінюються зусилля і досягненій персоналу. За творчу роботу та ініціативність — матеріальні й моральні заохочення, службові підвищення. Крім цього, існує гнучка система преміювання за успішне виконання планових завдань та їх перевиконати.

Важливе місце на підприємстві відводиться ергономіці. Умови праці на підприємстві — на висоті. Будівля фабрики, гаражі, підсобні приміщення, господарський двір, прилегла територія, зелені насадження, транспорт, устаткування та інвентар утримуються в доброму стані.

Працівники забезпечені робочими місцями; з добрим освітленням, вентиляцією, опаленням, сучасним устаткуванням; рівень шуму в цехах відповідає встановленим нормам; кабінети обладнані сучасними офісними меблями.

Ми постійно дбаємо про те, щоб кожен працівник ЗЛТ «Хмельницьклегпром» міг вчасно отримати повну та вичерпну інформацію, необхідну йому для успішного виконання робіт, передбачених функціональними обовязками. Адмістрація підприємства, керівники підрозділів і служб стежать за тим, щоб на підприємство регулярно надходила різноманітна науково-технічна література, періодичні видання. Інформаційні ресурси зберігаються на електронних носіях, якими можуть користуватися всі робітники, завдяки локальній комп'ютерній мережі.

Періодично, а саме два рази на місяць, на підприємстві працює комісія з культури виробництва для виявлення недоліків у використанні устаткуваїшя та нерухомого майна. Результати роботи комісії використовують адміністрація, керівники підрозділів та служб для удосконалення поліпшення стану споруд та будівель, об'єктів соціальної сфери, устаткування, транспортних засобів, прилеглої території в плані дотримання безпечності нерухомого майна.

Діяльність підприємства ЗАТ «Хмельницьклегпром» спрямована па задоволення потреб споживачів, персоналу. суспільства, а також на власні ділові інтереси. Саме лідери визначають основні цінності підприємства та принципи його діяльності, а також формують мережу основних процесів, що охоплюють побілу підприємства та впливають на його результати.

Запорука успіху — у згуртованому колективі, знаннях і досвіді спеціалістів та керівників.

Список використаних джерел


Андрушків Б.М., Кузьмин О.Е. «Основи менеджменту».- Львів: «світ», 1995. -296 с.

Аппенянский А.И. «Человек и бизнес. Путь совершенства».-М.: Барс, 1995.-228с.

Бавыкин В. «Новый менеджмент».-М.: Экономика, 1997.-368с.

Бреддик У. Менеджмент в организации: Учебное пособие. - М.: «Инфра-М», 1997. - 344с.

Вейлл Питер. Искусство менеджмента. -М Новости, 1993. -221с.

Вудкок М. , Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. -М. «Дело»», 1991. - 320с.

Герасименко В. Ценовая политика фирмы. - 1995.-192с.

Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. - М.: Банки и биржи, «ЮНИТИ», 1995. - 480с.

Гравин В. Дятлов В. Основы кадрового менеджмента - М 1996. - 608с.

Дмитренко Г. //Освіта. 1995. - 16 вересня, с.15.

Каганец И. Психоинформационные технологии в менеджменте. //Бизнес, 1996, №29, с.28.

Зигерд В., Ланг Л. «Руководство без конфликтов»: сокр. пер. с нем. -М.: Экономика,1990.-335с.

Коротков С. Концепция менеджмента.: Учебное пособие. - 1996.-304с.

Кнорринг В.И. Искусство управления М БЕК, 1997. - 288 с.

Паркинсон С.Н. Рустамджи М.К. «Искуство управления» /пер. с англ. К. Савельева.-М.:Агенство «ФАИР»,1997. -272с.

Ладанов И.Д. Психология управления рыночными структурами: преобразующее лидерство. - М.: УЦ «Перспектива», 1997. - 321с.

Ладанов И. Д. Практический менеджмент. -М. 1995. -491 с.

Лукашевич В. Основы менеджмента в торговле.: Учебное пособие. - 1996.-191с.

Майталь Ш. Экономика для менеджеров Учебник. - пер. с англ. - М.: «Инфра-М», 1993. - 306с.

Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Учебник. - пер. с англ. - М.: «Дело», 1994. - 702с.

Радугин А. Введение в менеджмент. - Воронеж.: Высш. шк., 1995. -195с.

Розенберг Д. «Бизнес. Маркетинг.» Терминологический словарь. - 1997. -469с.

Румянцева К.Р. Менеджмент в организации. - М.: УЦ «Перспектива», 1997. - 321с.

Таранов П.С. «Золотая книга руководителя».-М.: Агенство «ФАИР», 1997.-496с.

Хеддервик К. «Финансовый и экономический анализ деятельности предприятий».-М.: Финансы и статистика, 1996.-663с.

Ховард К., Коротков О. Принципы менеджмента: управление в системе цивилизованного предпринимательства: Учеб. пособие. - М.: «Инфра-М», 1996. - 224с.

Хоскинг А. Курс предпринимательства: Пер. с англ. - М.: «Международные отношения», 1993. - 352с.

Размещено на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: