Xreferat.com » Рефераты по экономике » Мале підприємництво і його роль у реформуванні економіки та зміцненні місцевих бюджетів

Мале підприємництво і його роль у реформуванні економіки та зміцненні місцевих бюджетів

також визначає правові основи державного регулювання та підтримки підприємництва, відносин суб’єктів підприємницької діяльності та держави.

Закон України “Про підприємства в Україні”, прийнятий у 1991 році, визначає критерії віднесення підприємства до категорії малих, чисельність працюючих залежить від галузі, у якій функціонує дане підприємство. Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва”, який набрав чинності з 1 січня 1999 року, критерії було змінено. До суб’єктів малого підприємництва відносяться юридичні особи, чисельність найманих працівників на яких не перевищує 50 осіб, також було обмежено річний оборот коштів. Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва”, прийнятий у 2004 році, визнає суб’єктами малого підприємництва фізичних осіб-підприємців, річний оборот яких не перевищує 500 тисяч гривень на рік, та юридичних осіб, на яких працює не більше 50 осіб та обсяг річного валового доходу яких не перевищує 1000000 грн.

З метою реалізації державної політики сприяння розвитку підприємництва, у тому числі малого бізнесу, у березні 1993 року Кабінетом Міністрів України була схвалена перша Програма державної підтримки підприємництва в Україні.

Початок новому етапу розвитку державної політики підтримки малого бізнесу поклало схвалення Кабінетом Міністрів України Концепції державної політики розвитку малого підприємництва (квітень 1996 р), закріплення свободи підприємництва в Конституції України. Одним з механізмів підтримки малого підприємництва стала державна Програма розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 рр., розроблена Міністерством економіки відповідно до положень Концепції державної політики розвитку малого підприємництва, і затверджена постановою Кабінету Міністрів 29 січня 1997 року. Метою Програми було визначено забезпечення сталого розвитку малого підприємництва як невід’ємної складової ринкової економіки та головного чинника створення нових робочих місць.

У 1998 році зі створенням Державного комітету з питань підприємництва (Держпідприємництва, нині Державний комітет з питань регуляторної політики і підприємництва) почався наступний етап політики державної підтримки малих підприємств. Важливим кроком у цьому напрямі стало підписання Президентом України Указу “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”. Згаданий Указ поклав основи єдиної регуляторної політики у сфері підприємництва. На рівні державної політики було визнано необхідність зменшення державного втручання в підприємницьку діяльність, відмови від патерналізму з боку держави по відношенню до малого бізнесу, формування середовища, сприятливого для розвитку підприємництва, шляхом усунення адміністративних бюрократичних бар’єрів. Створення Держпідприємництва забезпечило інституціалізацію зазначених політичних орієнтирів.

У 1999-2004 рр. було прийнято майже 20 указів Президента України з питань розвитку підприємництва, Верховною Радою України прийнято закони України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, “Про державну підтримку малого підприємництва”, “Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні”, а також “Про захист економічної конкуренції”, окремі норми якого передбачають виняток для малих та середніх підприємців у частині положень, що жорстко регулюють дії суб’єктів господарювання у сфері економічної конкуренції.

З метою недопущення звуження змісту та обсягу права громадян на підприємницьку діяльність особлива увага Держпідприємництвом та його територіальними органами приділялась обґрунтуванню доцільності втручання держави у відповідні сфери підприємницької діяльності, адекватності та ефективності пропонованих шляхів та способів розв’язання порушених у проектах питань, характеристикам очікуваних соціально-економічних наслідків запроваджених заходів. Протягом 2004 року Держпідприємництвом з метою залучення широких кіл підприємців, громадських організацій до всебічного опрацювання найважливіших регуляторних актів було винесено на публічне обговорення 19 проектів регуляторних актів, які зачіпають інтереси підприємців. У двох випадках після публічного обговорення розробниками проектів було прийнято рішення про відкликання проектів регуляторних актів через недоцільність їхнього прийняття.

Завдяки реалізації відповідної державної політики та активізації громадського впливу представників малого бізнесу, останнім часом спостерігаються певні позитивні зрушення в сфері удосконалення нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності, усунення правових та адміністративних перешкод на шляху розвитку малого підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання на місцевому рівні.

На виконання пункту 21 Положення про порядок підготовки проектів регуляторних актів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.07. 2003 р. створено обласні Апеляційні комісії з питань розгляду скарг щодо відмови представництва Держпідприємництва у погодженні проектів регуляторних актів. Значні кроки зроблено державою у напрямі подолання правових та адміністративних бар’єрів у сфері ліцензування підприємницької діяльності. Прийнятий у 2003 році Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” дозволив кодифікувати державне регулювання в сфері ліцензування, на законодавчому рівні встановити прозорі процедури та правила ліцензування, спростити умови входу на ринок, встановити відповідальність усіх суб’єктів правовідносин у цій сфері.

Після прийняття Указу Президента України від 22 січня 2003 року “Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері виробництва” органами виконавчої влади було виявлено 385 власних нормативно-правових актів, які не відповідають вимогам ринкових відносин. З них 65 актів відносяться до сфери ліцензування та дозвільної системи,19 – до сфери оподаткування, 82 – соціальної політики та трудових відносин.220 актів (58%) було змінено чи скасовано, проте 165 залишаються без впорядкування. Запровадження порядку погодження нормативно-правових актів, що приймаються у сфері регуляторної політики, з Держпідприємництва дало змогу “відсіювати” ті з них, які суперечать інтересам розвитку підприємницької діяльності в Україні. Зокрема, за 11 місяців 2004 року органами виконавчої влади було подано на погодження до Держпідприємництва 539 проектів регуляторних актів, з них погоджено 354, або 65,7%.

Значно посилилась роль громадськості в процесах розвитку сфери малого бізнесу на місцях. Зараз, за підрахунками Держпідприємництва, в Україні нараховується близько 750 регіональних громадських об’єднань підприємців. В усіх регіонах країни при місцевих державних адміністраціях створені і діють дорадчі органи – координаційні ради.

З метою встановлення законодавчих засад правового регулювання організації та проведення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання контролюючими органами, усунення можливості для зловживань представників контролюючих органів, зростання рівня захищеності прав суб’єктів господарської діяльності Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва на виконання протокольного доручення Кабінету Міністрів України розроблено проект Закону України “Про основні засади здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання в Україні”. Проектом визначається єдиний для всіх органів, які здійснюють контроль за діяльністю суб’єктів господарювання в Україні, порядок організації та проведення перевірок фінансово-господарської, виконавчо-розпорядчої та іншої діяльності суб’єктів господарювання, проведення ними обстежень та надання обов’язкових приписів з метою допомоги суб’єктам господарювання уникнути порушень чинного законодавства шляхом налагодження паритетних стосунків між органами контролю та суб’єктами господарювання. На думку фахівців Держпідприємництва, прийняття цього документа сприятиме створенню належних правових умов для налагодження паритетних стосунків між контролюючими органами та суб’єктами господарювання, зменшить можливості для зловживань представників контролюючих органів, а також забезпечить підвищення рівня захищеності прав суб’єктів господарської діяльності.

Сьогодні в Україні повноваження контролю фінансової або господарської діяльності підприємств мають близько 30 органів державної влади. Труднощі, які виникають внаслідок внутрішньої неузгодженості цієї системи, частої зміни концептуальних орієнтирів, створюють необґрунтовані ризики та бар’єри на шляху здійснення підприємницької діяльності. Нестабільність законодавства, бюрократизм у прийнятті рішень місцевими та центральними органами влади, невизначеність прав і обов’язків держави та суб’єктів підприємницької діяльності, неврегульованість та суперечливість нормативних актів, які видаються різними відомствами, все ще обумовлюють неефективність та обтяжливість регуляторного середовища для суб’єктів господарювання.

Згідно Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва” метою державної підтримки малого підприємництва є:

створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

підтримка вітчизняних виробників;

формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Виходячи з цього, Закон встановлює такі напрями державної підтримки малого підприємництва в Україні:

формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;

встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва;

запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;

фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

Фінансове забезпечення реалізації державної політики у сфері підтримки малого підприємництва здійснюють відповідно до своєї компетенції на загальнодержавному рівні – Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному рівні – регіональні фонди підтримки підприємництва, на місцевому рівні – місцеві фонди підтримки підприємництва.

Кошти Українського фонду, регіональних та місцевих фондів підтримки підприємництва формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів, одержаних від приватизації державного та відчуження комунального майна, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних, та інших коштів.

Розроблена на підставі зазначеного закону Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні встановлює більш конкретні завдання.

Основними завданнями Програми є:

створення державної системи забезпечення розвитку та підтримки малого підприємництва;

створення належних умов розвитку малого підприємництва в регіонах;

сприяння створенню нових робочих місць суб’єктами малого підприємництва;

підтримка ділової та інвестиційної активності, розвиток конкуренції на ринку товарів та послуг;

залучення до підприємницької діяльності жінок, молоді, пенсіонерів та інших верств населення;

активізація фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, пошук нових форм фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва;

формування регіональної інфраструктури розвитку та підтримки малого підприємництва;

створення умов для розвитку малого підприємництва у виробничій сфері, в тому числі на базі реструктуризованих підприємств.

Очікуваними результатами реалізації Програми є прискорення розвитку МП, використання його потенційних можливостей, перетворення його на дієвий механізм розв’язання економічних і соціальних проблем, сприяння структурній перебудові економіки, стійка тенденція збільшення кількості малих підприємств, зменшення рівня “тіньового” обороту у сфері малого підприємництва, збільшення внеску малого підприємництва в економіку України, зміцнення економічної бази регіонів, позитивний вплив на вирішення проблем безробіття, насичення вітчизняного ринку товарами та послугами.


2. АНАЛІТИЧНИЙ РОЗДІЛ


2.1. Становлення та розвиток малого підприємництва в Україні


У період 1991-1996 рр. малий бізнес в Україні під впливом різних процесів (гіперінфляція, бартеризація, зменшення обсягу внутрішнього ринку, тощо) перебував у кризовому стані і практично не розвивався. Чисельність зайнятих на малих та середніх підприємствах в Україні у 1996 році була меншою, ніж у 1991 році, хоча чисельність малих підприємств за цей час подвоїлася.

Зростання чисельності працюючих на малих підприємствах почалося в Україні з 1997 року. Проте його темпи істотно відстають від темпів зростання кількості самих малих підприємств, що є виявом процесів, пов’язаних із “мікронізацією” малих підприємств, і може водночас бути свідченням зменшення ролі малого бізнесу як фактора зайнятості та соціального захисту населення. Між тим, за цей час спостерігається й невпинне уповільнення темпів зростання чисельності малих підприємств (табл.1).


Таблиця 1 – Основні показники розвитку малих підприємств в Україні

Показник 2000 2004 2006 2007

Кількість суб’єктів малого підприємництва (без селянських (фермерських) господарств), тис. од.,

у т. ч.:


1258


1421


1708


1945

Кількість малих підприємств, тис. од. 197 218 233 251
Темп зростання за рік,% 13,9 10,7 6,9 6,8
МП на 10 тис. населення, од. 40 44 48 53
Кількість суб’єктів малого підприємництва - фізичних осіб, тис. осіб 1061 1203 1475 1785
Темп зростання за рік,% 10,8 13,4 22,6 21,0

З огляду на те, що кількість малих підприємств на душу населення в Україні принаймні утричі відстає від показників країн Центральної і Східної Європи і удесятеро – розвинених країн світу, таке уповільнення навряд чи можна розглядати як свідчення насичення відповідних ринкових ніш. Це є тривожною ознакою відсутності належного поширення ефекту від економічного пожвавлення на усі верстви національної економіки. В останні роки спостерігається різке підвищення темпів зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Фахівці відзначають тенденцію перереєстрації малих підприємств у форму приватного підприємництва з правом найму робітників. Зрозуміло, що такий вид підприємництва не можна розглядати як форму розвитку повноцінних малих підприємств, які здатні належним чином виконувати викладені вище соціально-економічні функції.

За 2007 рік малими підприємствами вироблено продукції та надано послуг на суму 22064,4 млн. гривень, що становило більш ніж 7% від загальнодержавного обсягу виробництва продукції.

Проте, як видно з таблиці 2, структура малого підприємництва за формами власності практично законсервувалася. Мають місце лише незначні її коливання. Звертає на себе увагу досить повільне зростання частки приватної форми власності, хоча вважається, що в цій сфері вона є найбільш оптимальною. Її частка становить менше третини малих підприємств.


Таблиця 2 – Структура кількості малих підприємств України за формами власності,%

Форми власності 2000 2005 2006 2007
Всього, у т. ч.: 100,0 100,0 100,0 100,0
Державна 1,5 1,5 1,3 1,1
Комунальна 3,0 2,8 2,2 2,0
Приватна 31,0 32,3 34,6 34,9
Колективна 63,7 62,8 61,4 61,4
Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав 0,6 0,5 0,5 0,6

Ринкові трансформаційні процеси в економіці України сприяли відповідним змінам у формах власності малих підприємств. За період з 2000 року по 2007 рік частка малих підприємств з державною формою власності скоротилася з 1,5 до 1,1%. У структурі недержавної форми власності частка приватної зросла з 31 до 34,9%, а колективної – зменшилась до 61,4%.

За юридичною формою малі промислові підприємства колективної власності у 2007 році поділялися на: кооперативи – 4,1%, акціонерні товариства – 10,7%, колективні підприємства – 13,2%, товариства з обмеженою відповідальністю – 72,0%.

Досить показовим в контексті усвідомлення особливостей розвитку малих підприємств в Україні є аналіз їхньої регіональної та галузевої структури та розподілу за кількістю зайнятих.

Аналіз даних про розвиток та розподіл малих підприємств по регіонах України засвідчує, що, незважаючи на зростання їхньої чисельності, диспропорції, які існували у територіальному розподілі малих підприємств, зберігаються (табл.3).


Таблиця 3 – Регіональна структура МП в Україні у 2007 році за кількістю підприємств, середньосписковою чисельністю зайнятих та обсягами виробленої продукції

Регіони Кількість підприємств Чисельність Обсяги продукції

Одиниць Частка,% Тис. осіб Частка,% Млн. грн. Частка,%
Україна 217930 100,00 1709,8 100,00 19432,7 100,00
АР Крим 9183 4,21 65,5 3,83 708,1 3,64
Вінницька 5221 2,40 52 3,04 418,8 2,16
Волинська 3468 1,59 32,7 1,91 248,9 1,28
Дніпропетровська 13494 6, 19 107,9 6,31 1227,8 6,32
Донецька 24807 11,38 149,9 8,77 1704,5 8,77
Житомирська 5181 2,38 43,6 2,55 319,3 1,64
Закарпатська 5843 2,68 41,7 2,44 356,8 1,84
Запорізька 7972 3,66 65,5 3,83 866,5 4,46
Івано-Франківська 6146 2,82 47,7 2,79 372,7 1,92
Київська 5978 2,74 60,7 3,55 692,6 3,56
Кіровоградська 4369 2,00 34,5 2,02 282,7 1,45
Луганська 8764 4,02 68,9 4,03 593,5 3,05
Львівська 13612 6,25 124,3 7,27 1055 5,43
Миколаївська 6843 3,14 47,7 2,79 482,7 2,48
Одеська 9591 4,40 86,9 5,08 1081,6 5,57
Полтавська 6128 2,81 55,8 3,26 537 2,76
Рівненська 3650 1,67 37,2 2,18 272,8 1,40
Сумська 4944 2,27 44,5 2,60 408,8 2,10
Тернопільська 3030 1,39 31,1 1,82 241,4 1,24
Харківська 13392 6,15 111,3 6,51 1251,9 6,44
Херсонська 7615 3,49 35,1 2,05 331,4 1,71
Хмельницька 4519 2,07 41,8 2,44 344,7 1,77
Черкаська 5058 2,32 37,6 2, 20 359,4 1,85
Чернівецька 2976 1,37 29,6 1,73 217,3 1,12
Чернігівська 3388 1,55 37,9 2,22 281,3 1,45
м. Київ 30691 14,08 202,6 11,85 4588,4 23,61
м. Севастополь 2068 0,95 15,8 0,92 186,8 0,96

Показники територіального розподілу малих підприємств передусім засвідчують залежність їхньої кількості від економічного потенціалу регіону. Проте, якщо у період адміністративно-командної економіки його головним критерієм була величина промислового потенціалу, в останні роки – на перше місце вийшли величина та концентрація банківського та фінансового капіталів. Саме така зміна чинників стала головною причиною виходу Києва на перше місце в Україні за розвитком малого бізнесу. До цього за загальною кількістю малих підприємств в Україні лідирувала Донецька область.

З другої половини 90-х рр. спостерігається тенденція до поступового вирівнювання розвитку малих підприємств в регіонах України. Зокрема, з 1995 по 2003 рр. частка п’яти областей, які займали в Україні перші місця за кількістю малих підприємств (Донецька область, м. Київ, Харківська область, Львівська область, Кримська АР), зменшилася з 45 до 42%, в той час як питома вага 5 областей, що мали найменшу абсолютну кількість малих підприємств, зросла з 5,9 до 6,9%. Проте розрив між регіонами-лідерами та регіонами-аутсайдерами в розподілі малих підприємств залишається досить глибоким. У Донецькій, Львівській, Миколаївській, Херсонській областях та містах Києві і Севастополі кількість підприємств в розрахунку на 10 тис. чоловік населення перевищує загальнодержавний показник і становить 50-116 підприємств (проти середнього по Україні – 44 підприємств), в той час як у Чернігівській та Вінницькій областях вона ледь не вдвічі менше за середню (27 і 29 відповідно).

Співставлення регіональних показників дозволяє зробити висновок про переважаюче функціональне призначення малих підприємств в окремих регіонах. Так, переважно соціальний ефект (забезпечення зайнятості) малі підприємства відіграють в Київській, Львівській, Полтавській, Чернігівській, Рівненській та Тернопільській областях. Інституційний ефект (який виявляється завдяки створенню порівняно більшої кількості малих підприємств) спостерігається в АР Крим, Донецькій, Миколаївській, Херсонській областях. Нарешті, за економічним ефектом малих підприємств немає рівних місту Києву, де вироблено 23,6% всього продукту малих підприємств України, при тому, що на них зайнято 11,9% усіх зайнятих на малих підприємствах.

Регіональні диспропорції розвитку малих підприємств пояснюються: економічним потенціалом регіону, наявністю ресурсів, господарською структурою регіону, рівнем кадрового забезпечення, ставленням органів влади та населення до малого бізнесу, наявністю ринкової інфраструктури, інформаційним забезпеченням, традиціями та місцевою психологією.

У галузевій структурі малого бізнесу за кількістю підприємств та обсягами випуску продукції провідні місця посідають торгівля і промислове виробництво (табл.4).


Таблиця 4 – Галузева структура малих підприємств України у 2007 році,%

Галузі економіки Кількість Випуск продукції Прибуток
Всього по економіці, у тому числі: 100,0 100,0 100,0
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство 3,6 5,8 -2,7
Промисловість 15,8 26,9 -6,7
Будівництво 8,4 14,5 5,8
Оптова та роздрібна торгівля 46,4 24,1 73,9
Готелі та ресторани 3,5 3,0 -0,2
Транспорт 3,9 7,1 3,6
Операції з нерухомістю 12,1 13,1 22,1
Колективні та особисті послуги 3,4 2,4 0,1

Принципово інша картина спостерігається в розподілі прибутку, який, як відомо, є основним джерелом розвитку підприємств. Так, малі підприємства, які здійснюють операції з нерухомістю, складаючи лише 12,1% їхньої чисельності в Україні, створюють 13,1% продукції та 22,1% загального прибутку. Навпаки, малі промислові підприємства, на яких зайнята понад п’ята частина працівників малого бізнесу, є в цілому збитковими. Таким чином, порівняння показників прибутковості та розвитку виробництва в малому підприємництві виявляє суперечливу ситуацію, що свідчить про тенденцію до послаблення його зв’язків з загальним станом народного господарства. Таке становище зумовлене галузевою специфікою. Більшою мірою воно викликане недосконалістю чи відсутністю галузевої інфраструктури, а також відсутністю галузевої координації малого підприємництва, яку в країнах Європи беруть на себе об’єднання підприємців.

За підсумками 2007 року частка малих підприємств, зайнятих у сфері оптової та роздрібної торгівлі, зросла до 48,1% від загальної кількості малих підприємств, операціями з нерухомістю – до 12,7%. Позитивним виявилося збільшення частки підприємств в промисловості до 16,5% та в будівництві – до 8,8%.

У 2005-2007 рр. спостерігалася загрозлива тенденція до зниження частки малих підприємств у промисловому виробництві за видами економічної діяльності. Так, дані таблиці 5 свідчать, що у 2007 році не було практично жодної галузі промислового виробництва, де частка малих підприємств не зменшилася б порівняно з попереднім періодом.

Таблиця 5 – Частка продукції малих підприємств у промисловому виробництві за галузями,%

Галузі промисловості 2005 2006 2007
Вся промисловість 4,5 5,1 3,3
Добувна 0,4 0,5 0,3
Обробна 6,6 7,2 4,4
Харчова та перероблення с/г продуктів 6,6 6,8 3,8
Легка, у тому числі: 16,0 20,5 9,7
Текстильна та пошиття одягу 12,2 15,0 11,2
Виробництво шкіри та шкіряного взуття 26,3 30,5 6,6
Виробництво деревини та виробів з деревини 29,8 21,5 22,3
Целюлозно-паперова; видавнича справа 30,6 24,7 20,0
Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки 3,9 4,2 0,4
Хімічна та нафтохімічна, у тому числі: 5,4 6,6 4,7
Виробництво хімічне 4,4 4,7 3,1
Гумових та пластмасових виробів 8,3 14,6 10,6
Виробництво інших неметалевих мінеральних виробів 4,6 5,8 5,1
Металургія та оброблення металу 1,4 1,8 1,0
Машинобудування, у тому числі: 8,4 9,4 6,7
Виробництво машин та устаткування 6,3 7,0 6,4
Електричного та електронного устаткування 18,7 19,9 11,2
Транспортного устаткування 3,7 3,5 2,6
Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води 0,4 1,3 0,5

Відчутно зменшилася частка малих підприємств у таких економічно та соціально важливих галузях, як харчова та переробка сільгосппродуктів, легка, виробництво деревини та виробів з деревини, целюлозно-паперова, видавнича справа, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, електричного та електронного устаткування. Частка в підгалузі виробництва шкіри та шкіряного взуття зменшилася в кілька разів. Те, що вказані процеси відбуваються саме у початковий період відновлення економічного зростання, свідчить, що між великим та малим бізнесом в Україні не вдалося налагодити належного зв’язку, що може стати перепоною для подальшого зростання виробництва.

Таблиця 6 – Динаміка зайнятих на МП в Україні у 2000-2007 рр.

Показники 2000 2005 2006 2007
Середньорічна кількість працюючих на МП, тис. 1559,9 1677,5 1709,8 1715,7
Відсотків до попереднього року 111,8 107,5 101,9 100,3
У розрахунку на одне підприємство, осіб 9 9 8 7
Відсотків до кількості працездатного населення 5,5 5,9 6,0 6,8

За підсумками 2007 року із загальної кількості працюючих на МП близько 36,6% було зайнято в оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, наданні послуг з ремонту, що може бути пояснено динамічністю розвитку сфери послуг та торгівлі. Питома вага зайнятих у сфері здійснення операцій з нерухомістю, здавання в найм, надання послуг юридичним особам також досить висока та складає близько 11,2% від загальної чисельності працівників, зайнятих на МП.


Таблиця 7 – Зайнятість на українських малих підприємств за основними видами економічної діяльності за 2007 рік

Види діяльності Чисельність зайнятих

млн. чоловік % до загальної чисельності
Всього по економіці з неї: 1683,2 100
Промисловість 377,0 22,4
Будівництво 205,4 12,2
Оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги ремонту 616,05 36,6
Готелі та ресторани 72,4 4,3
Транспорт 75,7 4,5
Операції з нерухомістю, здавання під найм, послуги юридичним особам 188,5 11,2
Колективні, громадські та особисті послуги 84,2 5,0
Інші 64,0 3,8

В структурі зайнятих питома вага працюючих на малих підприємствах, створених в промисловості, складає 22,4%. Значною залишається частка зайнятих на підприємствах, орієнтованих на надання послуг в будівництві (12,2%). Причому збільшення чисельності зайнятих цим видом економічної діяльності призводить до посилення конкуренції між працівниками, зайнятими в цій сфері.


Таблиця 8 – Чисельність працівників малих промислових підприємств за галузями в 2006 році

Галузі Середньорічна чисельність працівників, тис. осіб Частка,%
Промисловість, у тому числі: 362,9 100,0
Добувна 4,9 1,4
Обробна, з неї: 346 95,3
Харчова промисловість та переробка 77 21,2
Легка промисловість, у тому числі: 40 11,0
Текстильна промисловість та пошиття одягу 33,5 9,2
Виробництво шкіри та шкіряного взуття 6,5 1,8
Виробництво деревини та виробів 27,5 7,6
Целюлозно-паперова промисловість та видавнича справа 41,8 11,5
Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки 0,6 0,2
Хімічна та нафтохімічна промисловість, у тому числі: 19,9 5,5
Хімічне виробництво 9,4 2,6
Виробництво гумових та пластмасових виробів 10,5 2,9
Виробництво інших неметалевих виробів 22,7 6,3
Металургія та оброблення металу 21,7 6,0
Машинобудування, в тому числі: 72,7 20,0
Виробництво машин та устаткування 35,1 9,7
Виробництво електричного та електронного устаткування 29,4 8,1
Виробництво транспортного устаткування 8,2 2,3
Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води 12 3,3

Співставлення темпів зростання кількості малих підприємств та чисельності зайнятих на них в галузевому і регіональному розрізах виявляє збереження тенденції до зменшення середньої кількості працюючих на одному підприємстві. Одна з імовірних причин такої ситуації, на думку експертів – вже відзначений вище масовий перехід малих підприємств в режим підприємців-фізичних осіб. Окрім того, темпи приросту кількості малих підприємств та чисельності працюючих на них значно розрізняються по регіонах, що віддзеркалює регіональні особливості процесів створення малих підприємств.

За даними статистичної звітності, у 2007 році в середньому по Україні середньомісячна заробітна плата одного працівника малих підприємств складала 554,84 грн. Найвищий рівень середньомісячної заробітної плати в 2007 році був зафіксований серед працівників водного транспорту (992,31 грн), в сфері громадської діяльності (779,77 грн) та в державному управлінні (667,12 грн). Найнижчий же рівень заробітної плати був у працівників малих підприємств, які надають готельні та ресторанні послуги (402,73 грн), та надають індивідуальні послуги (407,63 грн), тобто в тих сферах діяльності, які відзначаються низькою рентабельністю. В регіональному розрізі найбільш сприятливими в аспекті матеріального стимулювання працівників малих підприємств вважаються м. Київ, Запорізька і Харківська області та м. Севастополь. Для цих регіонів характерним є більш високий (у порівнянні з середнім по країні) рівень середньомісячної заробітної плати. Найгірша ситуація складається в Тернопільській, Івано-Франківській та Хмельницькій областях.

Водночас, слід усвідомлювати, що наведені показники мають порівняно невисокий рівень вірогідності з огляду на значний рівень “тінізації” діяльності малих підприємств, зокрема існування так званої “подвійної бухгалтерії”, яка дозволяє приховувати значні обсяги доходів працівників малих підприємств від оподаткування. Зазначимо, що на державних, комунальних підприємствах і підприємствах з власністю міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, де можливості “тіньових” операцій значно більш обмежені, відзначається вищий рівень середньомісячної заробітної плати, ніж на колективних та приватних підприємствах. Так, середньомісячна заробітна плата працівників малих підприємств, які перебувають у власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, складала у 2005 році 978,31 гривень і була майже в 2,5 раза вища за рівень середньомісячної заробітної плати, яку отримували працівники малих підприємств, які перебували в приватній власності.

Отже, загалом з 2000 по 2007 рр. кількість діючих малих підприємств збільшилась майже в 5 разів. Проте за кількістю малих підприємств у розрахунку на 10 тис. населення Україна набагато відстає навіть від колишніх країн “соціалістичного табору”. Цей показник в Україні на кінець 2006 року складав 47,6 малих підприємств в розрахунку на 10 тис. осіб населення, що, звичайно, недостатньо для створення так званої “критичної маси” малих підприємств. За оцінками фахівців, для створення реального конкурентного середовища в Україні та покриття ринкових ніш, що утворюються в процесі трансформації перехідної економіки в ринкову, потрібно принаймні 120-150 одиниць малих підприємств на 10 тис. осіб, а деякі експерти навіть називають цифру 3 млн. малих підприємств, або понад 600 на 10 тис. населення.

На жаль, доводиться визнати, що малі підприємства в Україні не виконують належним чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечують робочими місцями лише 1,72 млн. осіб, що складає близько 15% від загальної чисельності усіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою економікою аналогічний показник перевищує 50%. До того ж, не можна забувати, що досить часто малі підприємства є другим місцем роботи людини. Тому механічно пов’язувати кількість зайнятих на малих підприємствах з кількістю робочих місць, створених для зменшення безробіття, некоректно. Відповідно, за такого низького залучення працюючих до діяльності малих підприємств виникають сумніви щодо дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціації населення України. За такої ситуації малі підприємства, навпаки, створюють умови для додаткового збагачення економічно активного прошарку населення. Практичне призупинення зростання зайнятих на малих підприємствах у 2007 році дає підстави стверджувати, що малі підприємства як організаційна форма в нинішньому економіко-правовому середовищі не в змозі більше виконувати належних їм соціальних функцій.

Досить тривожним показником є також уповільнення темпів зростання кількості малих підприємств в Україні. Це свідчить про втрату ними украй важливої інституційної ролі – формування конкурентного середовища, яке складається із стійких, кваліфікованих та підприємливих економічних суб’єктів, формування потужного прошарку підприємців, спроможних повноцінно працювати в економіко-правових умовах розвинених ринкових відносин. Фактично зміщення політики підтримки малого бізнесу до надання спеціальних умов для підприємців-фізичних осіб означає, що малий бізнес “кинуто” на реалізацію соціальних функцій, які не в змозі виконувати держава через бюджетні обмеження. Одночасно це є фактичною відмовою від використання малого бізнесу як важеля структурного регулювання та модернізації економіки.

Аналізуючи динаміку рентабельності малих підприємств, слід відзначити її традиційно низький в цілому рівень. Згідно з результатами опитування, яке проводилось в Україні Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), в 2007 році у порівнянні з 2005 роком удвічі більше підприємців оцінили стан справ на своєму підприємстві як “задовільний”. Кількість підприємців, що скаржились на дію негативних факторів, зменшилась.

У 2007 році частка малих підприємств у загальній сумі прибутку народного господарства помітно зросла.

Головними причинами цього були вимушена “детінізація” доходів малих підприємств у світлі підвищення фіскального контролю та форсованого переходу до грошових розрахунків та “висвітлення” прибутків внаслідок переходу частини малих підприємств на спрощену систему оподаткування, яка не загрожувала вилученням цього прибутку у вигляді податку. Матеріали статистичних обстежень свідчать також, що діяльність більш ніж третини малих підприємств є збитковою. Особливо високою збитковість є у сферах транспорту, промисловості, сільського господарства. Водночас 75% прибутку, одержаного у 2007 році, припадає на малих підприємств торгівлі.

Утім, розрахунок реальної рентабельності малих підприємств завжди був утруднений значним рівнем “тінізації” діяльності малого бізнесу в Україні. “Тіньова” діяльність, на жаль, є деструктивною родовою ознакою малого бізнесу на всьому пострадянському просторі. Відсутність дієвого внутрішнього контролю (а точніше – спрощеність узгоджених дій) разом з недостатнім контролем за дотриманням вимог законодавства з боку держави утворили сприятливі умови для приховування частини доходів малих підприємств.

Вже створення малих підприємств припускало можливість використання їх як ланки механізму перекачування коштів державних виробничих підприємств з метою нагромадження капіталу, прискорення формування приватних структур. Це дозволило багатьом малим підприємствам з перших кроків свого існування включитися в схеми тіньового бізнесу, які передбачають існування фіктивних підприємств. Фіктивний характер значної частки малих підприємств – явище загальне для всіх трансформаційних економік. Кожне четверте мале підприємство в Україні фактично працює лише “на папері”.

“Тінізація” малого бізнесу набула різних форм. Найбільш поширеними є приховування обороту, приховування доходів, заниження розмірів заробітної плати, ухилення від оподаткування. Так, за даними опитування, проведеного МФК у червні 2007 року серед керівників 900 малих підприємств у 12 містах України, 85% підприємств приховували свої доходи, причому половина з них – від 20 до 50%. Цікаво, що цей показник має значні регіональні варіації. Зокрема, 43% опитаних підприємств у Керчі приховували більш як 50% свого виторгу від реалізації, а 87% респондентів у Козятині приховували до 60% виторгу.

Згідно з експертними оцінками, за непрямими ознаками, у 2007 році в Україні спостерігалося підвищення рівня “тінізації” економіки порівняно з попереднім роком.

Утім, не можна забувати, що, “тінізація” малого бізнесу в Україні викликана, насамперед, надто високим рівнем податкового тиску на підприємства і населення та збереженням загальних несприятливих умов для ведення бізнесу. Відтак “детінізація” цієї сфери в Україні нерозривно пов’язана із загальною стратегією підтримки розвитку малого бізнесу.


2.2. Актуальні проблеми

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: