Моделі економічних систем
4. Динамізм, висока ефективність економіки плюс гарантія екологічної безпеки. Держава заохочує сприятливі екстерналії та штрафує шкідливі.
5. Економіка країни відкрита і розвиток країни спрямовується на рівень необхідний для виходу на світовий ринок, але із забезпечення конкретно спроможності вітчизняних підприємств.
5.1 Традиційна економічна система
Традиційна економічна система мас такі основні ознаки.
1. Виробництво, розподіл та обмін базується на звичаях, традиціях, культових обрядах. Релігійні та кастові цінності первинні щодо інших форм економічної діяльності. Саме спадковість і кастовість домінантно визначають економічну роль індивідів. Тому люди займаються тим, чим займалися їх батьки і так далі.
2. У традиційній економічній системі продукт виробляється для потреб самого виробника. Тобто тут немає суспільного поділу праці. Кожна господарська одиниця спирається на власні виробничі ресурси і виконує всі роботи, починаючи з добування сировини та закінчуючи підготуванням продуктів до споживання. Відповідно, у традиційній системі переважає універсальна праця. Поділ праці певною мірою наявний лише всередині даного виробничого осередку (насамперед за статтю і віком).
Зі зростанням виробництва та розвитком поділу праці зв'язки між виробниками і споживачами ускладнюються. Уже і в традиційній системі виробництво та споживання відокремлені одне від одного в часі і просторі: виробник споживає вироблені продукти не тоді, коли він зайнятий їх виробництвом, і не там, де він їх виробляє. Проте в традиційній системі це відокремлення відбувається в межах єдиної виробничої одиниці. Отже, традиційна економічна система — замкнута виробнича система.
3. Економічний суверенітет виробника в традиційній системі необмежений зовнішніми умовами (ринковим або іншим механізмом). Тут найпростіше розв'язуються головні проблеми організації виробництва— чого і скільки створювати, як це робити і для кого призначаються продукти, — усе це визначають суб'єкти Господарювання, орієнтуючись на внутрішньогосподарське споживання. І лише обмеженість виробничих ресурсів (найчастіше природного походження) може бути чинником, який детермінує дії виробника, не дає змоги виконати ті чи інші бажані завдання. Інакше кажучи, традиційній системі (як і будь-якій іншій) притаманна суперечність між обмеженістю ресурсів і безмежністю потреб.
4. У традиційній економічній системі природною формою багатства є натуральний продукт— матеріальні блага, що безпосередньо задовольняють потреби людей (засоби виробництва або життєві блага).
5. Традиційна економічна система є механічною цілісністю, тобто між виробничими осередками немає економічних взаємо зв'язків. Економічний суверенітет виробників має абсолютний характер. Зрозуміло, що сказане вище справедливе лише щодо національних економік із суто традиційною системою виробництва. Виробництво та споживання тут не опосередковані обміном, а тому немає суперечності.
6. Традиційна економічна система початкове ґрунтувалася на общинній власності. Потім розвинулася приватна власність. Вона також використовувалася самим власником або іншими особами, Тому поєднання засобів виробництва в традиційній економічній системі може бути безпосереднім або опосередкованим. Останнє знову-таки може набирати форми позаекономічної (особистої) спонуки до праці або економічної (наймана праця).
7. Для традиційної економічної системи характерне використання найпростіших знарядь праці (мотика, соха, лопата, плуг, граблі, серп і т. ін.) і кустарного інструменту.
У цілому, традиційна система відповідала тому рівневі розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, що уможливлюють задоволення потреб людей, незначних за обсягом і примітивних за структурою.
6. Перехідна економіка
В структурі сучасного світового господарства найбільш молодою є група країн з перехідною економікою. Це країни, які здійснюють перехід від адміністративно-командної до сучасної ринкової( змішаної) економіки. Ця група країн поділяються на 3 групи
- центральна та східна Європа – початок переходу 3 80-х років;
- республіки колишнього СРСР – початок переходу в 90-х роках;
- Китай, Монголія, В’єтнам – початок переходу в 70-х роках.
При з’ясуванні сутності перехідної економіки, слід відзначити, що саме поняття перехідної економіки не є новим в економічній науці і історії. Так, зокрема історії знайомі переходи від аграрної до індустріальної цивілізації, від феодалізму до капіталізму, від капіталізму до соціалізму.
6.1 Зміст перехідної економіки, її ознаки
Перехідна економіка – це перехід від однієї соціально-економічної системи до іншої, зміну основ даної системи, що призводить до її радикальних змін.
В сучасних умовах перехідні процеси розглядають на 3 рівнях:
1. перехід процеси у розвинутих країнах ( від індустріалізму до постіндустріалізму );
2.передні процеси у країнах, що розвиваються;
3. перехідні процеси у постсоціалістичних країнах.
Риси перехідної економіки :
Нестійкість, нестабільність розвитку
Альтернативний характер розвитку
Співіснування старих та нових форм економічного життя та управління господарством
Відносна тривалість перетворень у перехідній економіці
Зміни в політиці, зростання її ролі, посилення значення різного роду реформаторських програм, законотворчої діяльності держави
Якісні зміни в економіці супроводжуються активними змінами в соціальній структурі, соціальних стосунках, політичний надбудові
Історичність перехідної економіки
Основними чинниками перехідної економіки є :
Природно - кліматичні фактори
Виробничо – економічні
Соціо – культурні
Типи перехідних економік :
За масштабами перехідних процесів:
локальні
глобальні
За характером перехідних процесів:
Природно – еволюційні
Реформаторсько – еволюційний
6.2 Моделі переходу
Найбільш поширеним є поділ системних перетворень на:
Радикальні реформи
Еволюційні, поступові реформи
Радикальні – рішучі широкі та швидкі перетворення, спрямовані на най скоріше створення ринкової економіки. Він пов”язаний з більшими соціальними тратами( падіння виробництва, розшарування населення, зниження рівня життя населення), з труднощами психологічної адаптації населення, але при цьому, сам економічний механізм проведення реформ є більш цілісним і менш суперечливим, що дозволяє в стислі терміни провести необхідні реформи. Прикладом такої реформи є метод „ шокової терапії” в Польщі.
Поступальні – більш тривалий і менш радикальний шлях ринкових перетворень. Такі перетворення характеризуються меншими втратами у темпах виробництва і соціальній сфері, але присутній більш тривалимй період співіснування старих і нових форм, що може призвести до суперечностей між ними і до хронічного затягування самих реформ.
6.3 Завдання країн с перехідною економікою
Завдання переходу від адміністративно – командної до сучасної ринкової економіки в історії виникло вперше. До того ж стартові умови в різних країнах суттєво відрізняються.
Відсутність досвіду, внутрішніх і зовнішні суперечності призвели до вибору свого варіанту проведення реформ. Але незважаючи на це, всі реформи мають спільні завдання, які слід вирішити в перехідний період:3
Лібералізація господарства – вона означає ліквідацію обмежень для функціонування ринку підприємництва. Вона включає відміну директивного планування, ліквідації державної монополії, перехід до вільного ціноутворення, забезпечення принципів свободи підприємницької діяльності.
Реформування відносин власності – ліквідація монополії державної власності, перехід до різноманітних форм власності, створення ефективної системи захисту прав людини.
Формування суб’єктів ринку, а саме підприємств, корпорацій, фінансово – промислових груп, банків, інвестиційних фондів.
Створення системи соціального захисту населення. Воно покликане забезпечити захист безробітних, малозабезпечених, сприяння зайнятості.
Подолання економічної кризи, фінансова та загальна макроекономічна стабілізація, забезпечення економічного зростання, включення економіки країни у міжнародний поділ праці.
Дані закономірності реалізуються у специфічних умовах кожної з країн, а тому проявляються і вирішуються по різному.
7. Підсумки перехідного періоду Україні
Перехідний період позначений докорінною зміною соціально-економічних відносин, утвердженням принципово нової економіки. Фактично з нульової позначки сформовано її визначальні атрибути - фінансову, грошову, бюджетну, банківську, митну та інші системи, які в сукупності визначають економічну інфраструктуру незалежності держави.
За ці роки демонтовано основні підвалини адміністративно-командної системи економічних відносин. Особливо відчутним став перелом у реформуванні відносин власності. Нині понад 75 % від загального обсягу промислової продукції виробляється недержавними підприємствами. Здійснено роздержавлення сфери будівництва та транспорту, на приватних засадах розвиваються підприємства торгівлі.
Принципові, кардинальні зміни відбулися на селі, де активно реалізуються завдання розпочатої ще в 1994 р. земельної реформи. За час її проведення 6,4 млн. селян безоплатно одержали у власність 26,5 млн. га сільськогосподарських угідь. Ще 6,2 млн. га земель передано в приватну власність для ведення фермерських, особистих підсобних та присадибних господарств. На недержавній основі нині виробляється практично вся аграрна продукція. Цей найскладніший крок у комплексі ринкових перетворень докорінно змінює систему економічних відносин не лише на селі, а й у всій державі.
Протягом 90-х років сформовано основний каркас ринкової інфраструктури та ринкових інститутів, утверджено основи відповідної законодавчої бази. Здійснено важливі заходи в лібералізації господарських зв'язків, зокрема цінового механізму, грошового та валютного ринків, ринків товарів та капіталів. Наслідком цих кроків стало подолання хронічного дефіциту товарів, нескінченних черг, які 70 років були невід'ємним атрибутом повсякденного життя кожної сім'ї.
Змінюється характер поведінки суб'єктів господарювання, які щодалі більше орієнтуються на платоспроможний попит, кон'юнктуру ринку, максимізацію прибутку.
Докорінно перебудовано й економічні функції держави. Замість системи директивного управління сформовано основні важелі та інструменти державного макроекономічного регулювання.
Нині економіка України на противагу системній замкнутості, характерній для попереднього періоду, є у своїй основі відкритою. Маємо стабільну конвертовану національну валюту, а також законодавство, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, яка останнім часом дедалі більше наближається до стандартів і вимог Світової організації торгівлі.
Звачаючи на всі зміни в економіці можна дійти до принципового висновку: незважаючи на проблеми і труднощі, за перехідний період в економіці України, практично в усіх її сферах в основному сформовано фундамент ринкової економіки, нагромаджено критичну масу ринкових перетворень. Це відкриває реальну перспективу динамічного зростання та якісного розвитку вітчизняної економіки, підвищення рівня життя народу. У суспільстві зміцнюється переконаність у тому, що альтернативи обраному шляху ринкових перетворень немає.
Також важливим підсумком попереднього етапу стало подолання тривалої руйнівної економічної кризи, що сягає корінням у часи радянської системи. За роки кризи (1990 - 1999 рр.) обсяг ВВП скоротився на 59,2 %, промислової продукції - на 48,9, сільськогосподарської - на 51,5 %. Реальна заробітна плата зменшилася в 3,82 раза. Найвідчутніші втрати припали на стартовий етап перехідного періоду - 1991 - 1994 рр. За цей час обсяг ВВП зменшився на 45,6 %, промислового виробництва - на 40,4, сільськогосподарського - на 32,5 %.
Були повністю розбалансовані грошова та фінансова системи. Особливо болісними виявилися наслідки найвищої у світі гіперінфляції, яка в 1993 р. досягла 10256 %. Дефіцит державного бюджету покривався грошовою емісією НБУ.
Проте слід відзначити , що перехід від збанкрутілої адміністративно-командної системи до ринкової економіки не міг не супроводжуватися глибоким падінням виробництва, яке у своїй основі було неконкурентним та неефективним. Водночас потрібно враховувати й складність органічного поєднання реалізації завдань системної трансформації з розв'язанням всього комплексу проблем, пов'язаних з утвердженням державності. Через специфіку економічних, соціально-політичних, гуманітарних та екологічних чинників утвердження та зміцнення державного суверенітету виявилося в Україні набагато складнішим, ніж це уявлялося на перших порах.
Треба визнати і надто завищені сподівання на зовнішню допомогу. До того ж фінансово-кредитна підтримка українських реформ супроводжувалася (і часто супроводжується тепер) умовами та вимогами, які далеко не завжди адекватні об'єктивним обставинам та специфіці здійснюваних трансформаційних процесів.
Далася взнаки і відсутність не тільки практичного досвіду, а й суто теоретичного осмислення шляхів переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової. У багатьох випадках неадекватними були і рекомендації міжнародних фінансових інституцій та зарубіжних експертів, які часто зводилися до застосування штучно сконструйованих стандартних стереотипів, були механічною калькою з чужого досвіду, не враховували специфіку нашої держави. Ці рекомендації ми сприймали некритично. Давалася взнаки недосвідченість кадрового потенціалу, а точніше - "кадровий голод", який був особливо відчутним на старті реформ. Звідси - численні помилки та прорахунки, невпевненість у здійсненні управлінських рішень. Вони цілком закономірні. Уникнути їх було вкрай важко або просто неможливо.
Економічна криза та суперечності попереднього етапу реформ мають ще одне підгрунтя. Життя потребує неупередженої оцінки трансформаційної моделі, яка сформувалася в перші роки перетворень. Змінити її спрямованість у період глибокої економічної кризи, яка сама по собі деформує соціально-економічні та політичні відносини, було практично неможливо.
За своєю економічною сутністю4 та спрямованістю це була модель, що базувалася на рекомендованих ззовні спрощених принципах ринкової трансформації і здебільшого безрезультатно (або з низькою ефективністю) упроваджувалася протягом багатьох десятиліть у Латинській Америці й Африці.
Потреба в критичному перегляді моделі трансформації з відповідним коригуванням вектора суспільних перетворень постала не лише перед Україною, а й перед іншими пострадянськими державами. Ця модель фактично зводилася до логіки однобічного економізму без урахування пріоритетності інституційних перетворень, необхідності посилення в процесі реформ дієздатності держави, взаємозв'язку економічних та неекономічних чинників суспільного розвитку, економіки та суспільства загалом. Тому значна частина проблем, що накопичилася, породжена саме розбалансуванням економічних, соціальних та політичних чинників суспільних перетворень.
Запроваджена модель ринкової трансформації не мала необхідної соціальної спрямованості. Формула "спочатку реформи, а потім реалізація завдань соціального розвитку", визначена вже на початку перехідного періоду, виявилася не просто помилковою, а глибоко деструктивною. На практиці вона звелася до того, що реформи здійснювалися ціною соціальних утрат. У багатьох випадках демонтовано навіть ті соціальні цінності, які свого часу були запозичені західними країнами та інтегровані в сучасні цивілізаційні процеси. Відповідно економічні реформи не сприяли досягненню визначальної мети трансформаційного процесу - становлення середнього класу як основного носія демократії, соціальної та політичної стабільності в суспільстві, економічного прогресу. Не було забезпечено становлення принципово нової, адаптованої до ринкової економіки соціальної інфраструктури. Реформи не сприяли подоланню бідності, глибокого матеріального розшарування населення, яке набагато перевищує відповідні показники розвинених країн і не сприяє утвердженню в суспільстві надійної соціальної та політичної стабільності.
Помилковість прийнятої на старті реформ5 моделі ринкової трансформації полягала (як це нині стає очевидним) в оцінці України як держави нерозвиненої не лише з економічної, а й науково-технічної і технологічної точок зору, з усіма наслідками, що з цього випливали. Ця хибна позиція не дозволила створити необхідні умови для примноження та зміцнення інтелектуального потенціалу суспільства, інноваційного розвитку економіки, освоєння нових високих технологій, подолання структурних деформацій, успадкованих від адміністративно-командної системи. У кінцевому підсумку економічна динаміка не набула сучасної постіндустріальної спрямованості, що мало стати стрижнем трансформаційного процесу. Ми фактично почали рухатися у зворотному напрямі - демонтажу відповідного потенціалу розвитку, до запровадження стандартів країн, що нині спеціалізуються на обслуговуванні потреб постіндустріального центру.
Слід відзначити, що через допущені прорахунки, насамперед низьку дієздатність держави, становлення ринкових відносин супроводжувалося глибокими деформаційними процесами. Набули поширення нецивілізовані форми нагромадження капіталу, істотні суперечності в практиці приватизації, зростали рівень тінізації економіки, корупції та економічної злочинності, обсяги позабанківського грошового обігу.
Висновок
Наша держава є дуже молодо і її економіка також. Процес переходу нашої економіки від командно – адміністративної до сучасної ринкової є дуже важливим і складним, проте розпочався набагато пізніше, ніж в країнах Центральної на Східної Європи. До того ж перехідний період в Україні характеризується не тільки, що почався набагато пізніше, ніж в інших країнах, але й тим, що всі зміни проходять тут набагато повільніше, ніж десь у іншій країні.
У зв’язку з відносною замкненістю України і відсутністю досвіду будівництва незалежної держави, знання про ринкову економіку були мінімальні. Пояснюється це тим, що комуністична ідеологія та принципи управління у нашій державі були набагато глибше укорінені, ніж у інших країнах Східної Європи. По-друге, тому, що в економічній політиці не розрізнялися перехідний період і сама ринкова економіка й нерідко застосовувались ринкові методи в умовах, коли економіка ще не стала ринковою. Все це безперечно, значно поглиблювало економічну кризу, зумовлювало спад виробництва і падіння життєвого рівня народу, посилювало соціальну напруженість у державі, а також зумовлювало нестабільність внутрішньої політичної ситуації. Слід також зазначити, що спад економічного розвитку почав простежуватись у Радянському Союзі пізніше, ніж в інших соціалістичних країнах, а в Україні – ще пізніше, ніж в інших республіках СРСР. Тому готовність як економіки, так і суспільства до реформ була в Україні з самого початку значно меншою.
Сьогодні більшість людей в Україні на собі відчули, у що обійшлась нам політика „спроб і помилок” урядового ешелону. Головними помилками економічної політики стали ігнорування специфічності умов ринкової трансформації економіки України, стратегічні прорахунки у здійсненні зовнішньоекономічного курсу, неузгодженість між фінансовою та монетарною політикою, необґрунтованість соціальної політики, не розробленість структурної політики, непослідовність політики економічної лібералізації тощо. Багато хто з економістів вважає, що найбільш прийнятною для України є модель, використана з 1959 року в Німеччині: за цією моделлю будувала свою систему господарства більшість країн Європи. Сьогодні там розвивають традиції Аденауера, Ерхардта, Брандта та Шмідта і міцно утримують кермо економіки, яке може бути взірцем для України.
Отже, ми бачимо, що проблема формування змішаної, тобто сучасної ринкової системи, є вкрай важливою для нашої держави. І шлях до ринку не усіяний трояндами. Він вимагає від кожного громадянина незалежної України уяснення суті процесу, який проходить зараз у нашому суспільстві, змоги дати належну оцінку тих заходів, які вживають для досягнення зазначеної мети, а також зробити відповідні висновки для визначення свого місця у цих подіях.
Список використаної літератури
1. Башнянин Г.І., Копич І.М., Шевчик Б. М. Економічні системи : проблеми структури.-Л.: Коопосвіта, 1999. – 220 с.
Шніцер М. Порівняння економічних систем : Пер. з англ. – К.: Основа, 1997. – 519 с.
2. Савельєв Е., Куриляк В., Новая экономика : мода или умственный шанс для новой страны // Зеркало недели – 2002. - №12. – 29 марта
3. Павловський М. Стратегія розвитку суспільства : Україна і світ. Економіка. Політика. Політологія. Соціологія. – К.: Техніка, 2001. – 312 с.
4. Гальчинський А. С. та ін. Інноваційна стратегія українських реформ. – К.: Знання України, 2002. – 326 с.
5. Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. К.: Наукова думка. 1992.
6. Мочерный С. В. Основы экономической теории. – К.: Знания, 2000.
7. Мочерный С. В., Симоненко В. К., Секретарюк В. В., Устенко А. А. Основы экономической теории. – К.: Знания, 2000.
8. О. О. Бєляєв, А. С. Бебело, М. І. Диба та ін.; За загальною редакцією О. О. Бєляєва, В. І. Кириленко. Навч. Посіб. : Сучасні економічні системи. – К.: КНЕУ, 2003. – 204 с.
9. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: Підручник / Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко, Л. О. Каніщенко та ін.; За ред Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк. – Знання, 1997. -743с.
10. Основи економічної теорії / За ред. Предборського В. А. – Київ – Кондор. – 2002. – 621 с.
11. Курс экономики : Учебник / По ред. Б. А. Райзберга. – 4-е изд., перераб и доп. – М.: Инфра – М, 2004. – 672 с.
12. Ушаков Н. Г., Помінова І. І., Соціально – економічні типии країн : Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», - 2004, - 304 с.
13. Ільченко В. Структурна перебудова і державний бюджет // Урядовий кур"єр. - 1996. - 3 жовт. - С. 3
14. Лукінов І. Структуроутворюючі процеси в ході реформ // Економіка України. - 1996. - №3. - С. 11-30
15 .Савельев Є. В., Куриляк В. Є. Галузева структура української економіки: нові теоретичні підходи та прогнози // Фінанси України. - 1997. - №1. - С. 33-39.
16.Клочко В. Глобалізація та її вплив на країни з перехідною економікою. // Економіка України. – № 10. – 2001.
17. Сталінська Г. О. Чи зможе Україна досягти рівня розвитку ЄС. // Український промисловець. – Березень, 2000.
18. Луріков І. Наслідки і перспективи ринкових перетворень в економіці України // Економіка України.-1995; № 12 – с.4
19.Ліщук Н.П. Трансформація економічної системи як закономірний процес розвитку суспільства / Н.П Ліщук // Економіка та підприємництво 2005 - №14 – с.10-15
20.Квасній М.М. Стан та динаміка економічних систем : моделі та концепції / М.М.Квасній // Регіональна економіка 2003 - №1-с.245-251
21.Кредисов В. Держава і ринок: Необхідність взаємодії у перехідній економіці // Економіка України -2002 р., №2 – с.50
22. Плетников Ю. Социалистическая альтернатива соціалізму // Діалог – 2003 №2 – с.33-40
23. Бойко Є. Про становлення загальної теорії економічних систем // Економіка України -2001.-№6-с.88-89
24.Гош О. Ринок як засіб відродження перехідної економіки України//Економіка України -2005 №9-с.75-82
25.Перепьолкіна О.О. Економічне зростання в умовах перехідної економіки // Фінанси України – 2005 №5 – с.110-121
26.Паларчук В. Адміністративно-командна система в світлі історичного досвіду// Економіка. Фінанси. Право. -2002р. - №10-с.6-7
27.Дем”янчук О.О. Структурна перебудова в Україні – першочергове завдання ринкового реформування економіки // Економіка та підприємництво И. 7-К.:КНЕУ, 2001 – С.29
28. Руденко Ю.М. Змішана економіка розвинутих країн як орієнтир трансформаційних перетворень в Україні // Економіка та підприємництво Зб. Наук. Праць молодих учених та аспірантів – К.:КНЕУ, В.1-С.56
1 [5} c.210
2 [2] c.150
3 13 ст.3
4 [15]
5 [17]