Xreferat.com » Рефераты по экономике » АПК в сучасних умовах господарювання

АПК в сучасних умовах господарювання

для спільного використання під випасання худоби й сінокосіння; створювати безприбуткові кооперативи по закупівлі продукції, технічному й технологічному обслуговуванню; організовувати матеріально-технічне постачання; забезпечити ветеренарне обслуговування, підвищення рівня племінної справи, організацію штучного осіменіння тварин; організовувати технологічне й технічне забезпечення виконання потрібних сільськогосподарських робіт, транспортне й сервісне обслуговування; організувати виробництво міні-техніки й технологічного устаткування для механізації трудомістких процесів.

Слід зазначити, що у господарствах населення є свої проблеми: сомоексплуатація праці, домінування ручної праці, невеликі розміри виробництва. Проте в умовах слабкої матеріально-технічної бази великих громадських господарств, неврегульованості економічних відносин є загальна потреба розвивати такі господарства. На мою думку, їх можливості вичерпуються і вони можуть бути оптимальними, коли їх частка в землекористуванні становитеме 17-20%.

Особливу увагу слід звернути на розвиток фермерства як нової для нашої країни форми господарювання. Фермерські господарства відріз- няються від особистих підсобних господарств населення лише більшими розмірами землекористування, що дає змогу застосовувати техніку, працювати ефективніше.

Нині функціонує понад 35 тис. фермерських господарств. Проте ефективність використанняними землі ще надто низька. Займаючи 2,6% сільськогосподарських угідь вони виробили 0,7% валової продукції. Вони виробляють на одиницю площі менше продукції, ніж громадські господарства. Такий стан можна пояснити тим, що фермерським господарствам надані гірші землі. Крім того, вони змушені приховувати результати своєї роботи у зв’язку з невдалою податковою системою.

Враховуючи прийняті Президентом України і Верховною Радою України заходи щодо звільнення сільськогосподарських товаровиробників від сплати податків, а на подальшому застосування єдиного податку на гектар землі з урахуванням її якості, фермерам не буде сенсу приховувати від обліку вироблену продукцію.

Ефективність фермерських господарств залежить від розмірів їх землекористування. працьована методика визначення оптимальних розмірів фермерських господарств, які перебувають у межах 300-400 га. Досягти таких розмірів можна на основі кооперації та оренди землі, земельних часток (паїв). Це дасть змогу фермерству розвиватися як самостійній формі і в конкурентній боротьбі довести свою життєздатність.

На основі поєднання приватної власності на земельну частку (пай) і колективних форм организації виробництва можна зберігти існуючі організаційно-господарські структури. Для цього законодавча база унас є. Законодавством України передбачено створення індивідуальних, сімейних, приватних, колективних, державних, спільних та орендних підприємств, а також господарських товариств: акціонерних, з обмеженою відповідальністю, додатковою, повною і командні.

Тому реформування можна проводити у трьох напрямах.

Перший, коли всі власники є членами колективу, беруть участь у виробництві своєю землею, майном і працею. До них можна віднести існуючі колективні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства закритого типу, сільськогосподарські виробничі кооперативи.

Економічні відносини між учасниками колективного, кооперативного чи акціонерного формування повинні відбуватися на основі оплати праці за виконану роботу, розподілу прибутку на основі фонди або орендної плати.

Другим напрямом реформування колективних сільськогосподарських підприємств є створення на їх базі приватного підприємства. Керівник КСП може стати власником своєї частки (паю) , заснувати приватне підприємство та орендувати в інших членів підприємства земельні частки (паї) і майно. При формуванні таких підприємств слід мати на увазі, що більшість людей, вихованих ідеологією колективної участі у виробництві, поки що не завжди сприяють одного власника.

Третім напрямом реформування є створення нового підприємства кількома власниками, а земля й майно орендуються у їх власників. Цьому напряму відповідають товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД), проте з соціальної точки зору, це теж не досить стабільна система. Він має такі ж проблеми, як і в другому напрямі. Різниця між ними полягає у тому, що там один власник, а в ЛТД – кілька.

Таким чином, найсприятливішими на сучасному етапі будуть формування, які основані на приватній власності на землю і майно та колективних формах організації виробництва, за яких кожний учасник такої кооперації одержує плату залежно від рощміру вкладеного у загальне виробництво капіталу і праці. При цьому не виключені й орендні відносини. Якщо селяни надаватимуть перевагу іншим формуванням, вони законодавчо мають право на безперешкодний вихід з колективних формувань.

Умови ринку вимагають, щоб земля була у власності з правом розпорядження нею. Інакше це не власність. Проте за теперішніх економічних умов ні приватний, ні колективний власник землі, ні державне підприємство не зможуть працювати ефективно. Тоді напрошується питання:”Навіщо така власність на землю, яка приносить збитки?”,і в результаті кожний власник прагнутиме звільнитися від неї.

Тому проблематичним стає питання купівлі-продажу, застави і дарування земельної частки (паїв). На ці способи відчуження, до встановлення нормальних умов реалізації продукції, за яких дотримуватиметься закон вартості, слід було б ввести мораторій на купівлю-продаж, заставу і дарування земельних часток (паїв). Це не стосується власних підсобних господарств населення.

Більш раціонального господаря земля знайде через оренду.Нехай власник віддасть в оренду земельні частки (паї) кращому, більш дбайливому господарю. Чи це буде кооперативне об’єднання, чи існуюче колективне підприємство, чи то буде фермер чи будь-який інший господар. Від цього справа лише виграє.


    1. Оцінка ефективності діяльності різних форм господарювання в АПК.

Передумовою ставлення ринкових відносин в Україні є реформування державної і колгоспно-кооперативної власності. З позиції становлення різних її форм досліджується проблеми власності. Вивчення власності як категорії мотивації високопродуктивного господарювання і підприємництва, свідчить про те, що становлення риноквих відносин в Україні і створення селянина-власника неможливе без зміни відносин власності. Приватизації можуть підлягати всі сільськогосподарські підприємства системи АПК.

Під приватизацією розуміють перетворення їх в підприємства з колективно-пайьовою власністю, а також господарства, засновані на приватній власності громадян. В результаті приватизації держава втрачає право володіння, розпорядження, користування об’єктами державної вдасності, а державні організації право безпосереднього управління.

Всі види власності – індивідуальна (приватна), колективно-акціонерна, державна співіснують між собою. В період розвитку ринкових відносин велику роль відіграє конкуренція між різними формами власності, яка і формує їх співвідношення у сфері виробництва, обміну і споживання. Отже, конкуренція форм власності сама по собі корисна, бо примушує кожну форму власності вдосконалюватись. Не можна визначити, яка форма власності є найєфективнішою. З позиції організації виробництва, найвищий економічний потенціал у тієї форми власності, яка забезпечує робітникові становище реального господаря виробництва, тобто індивідуальна форма власності.

З розвитком продуктивних сил рівень концентрації виробництва потребує все більших інвестицій, а індивідуальна власність може забезпечити йього тільки при умові об’єднання. Таким чином, відбувається об’єднання індивідуального майна і колективного капіталу до оптимального розміру, якого потребує виробництво. Це і є приватно-колективна форма власності (акціонерна), яка має великий економічний потенціал.

Одним із способів реалізації тієї чи іншої форми власності, який найповніше відображає її суть і реалізує закладені в ній переваги, є форма господарювання. Вона визначає дві сторони відносин: організаційно-технічну, пов’язану з технологічними процесами і не залежну від відносин власності, і соціально-економічну, що впливає з самих відносин власності. Закономірним у розвитку суспільства є різноманітність форм власності та господарювання – колективні господарства, акціонерні товариства ,селянські (фермерські) господарства та інші. Згідно з законодавством усі форми власності визнані рівноправними.

Пошук нових форм господарювання в умовах переходу до ринкової економіки висунув на передній план дослідження акціонерну форму господарювання, яка має посісти відповідне місце в процесі розвитку форм господарювання на селі, бо це є шлях створення нових суб’єктів ринку підприємницького типу. Щодо цієї форми господарювання в аграрному секторі погляди вчених і практиків не збігаються. Більшість вчених пов’язують вихід аграрного сектора економіки України з кризового стану з розвитком індивідуальної (приватної) власності.


3. Перспективи розвитку АПК України.


3.1. Шляхи подолання кризових явищ та напрями розвитку

агропромислового комплексу України.


Перехід України до ринкової економіки вимагає здійснення кардинальних змін у функціонуванні системи державного регулювання виробничих процесів у суспільстві. Йього суть полягає, з одного боку, у різкому зменшенні всеохоплюючого впливу державного регулювання економічного механізму господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, значному послабленні державного втручання в їх економічні процеси, а з другого – у заміні існуючих в адміністративно-плановій економіці форм і методів державного регулювання у виробничій сфері. При цьому слід виходити з того, що роль державного регулювання економічних процесів у перехідний період до ринкових відносин залишається значно вищою, ніж в умовах діяльності розвинутої ринкової економіки. Це зумовлюється тим, що на перехідному етапі ще не сформовані до кінця умови регулювання економічних процесів широкої підприємницької діяльності. Крім того, перехідний період від однієї системи до іншої, зокрема до ринкової, вимагає певного часу, потребує активної участі держави у створенні інфраструктури ринкового середовища.

На початковому періоді концептуального формування напрямів соціально-економічної реформи в Україні серед певної частини економістів і політологів превалювали погляди щодо застосування моделі вільних ринкових відносин, які грунтуються на класичній конкурентній основі. Вони відносили сільське господарство до тих сфер виробництва, які вважались найбільш пристосованими до освоєння моделі ринкових відносин практично без участі державної підтримки. Проте в процесі поступово формування реальних умов переходу агропромислового виробництва до ринкової економіки ставали все більш очевидним, що в сучасній кризовій ситуації розвитку продуктивних сил великомасштабних обсягів виробництва, неминучого стрімкого розширення складних господарсько-виробничих і економічних зв’язків державне регулювання ринкових відносин стає об’єктивно необхідним.

Без постійної активності держави, її владних структур неможливо успішно вирішити невідкладні завдання соціально-економічного характеру, спрямовані на формування ринкового середовища, здійснення демократичного державотворення, на входження країни в цивілізоване світове співтовариство.

Тільки держава, і ніякий інший атрибут суспільного життя нації, може забезпечити економічну свободу всім суб’єктам господарювання, створити механізм надійного захисту населення від об’єктивного впливу стихії ринку. Тільки держава, як система влади, може здійснити у відповідному напрямі політичні, економічні та соціальні реформи.

Зволікання в обгрунтованому визначенні пріорітету сільськогосподарського виробництва та нерішучість владних структур щодо реального надання йьому пріорітетного значення в народногосподарському комплексі неминуче призвели до згортання діяльності галузей сільського господарства, які покликані виконувати відповідальне соціальне замовлення суспільства – виробляти життєво необхідні продукти харчування, доступні кожному громадянинові країни незалежно від йього майнового і соціального стану. Відвирішення цього завдання безпосередньо залежить стабільність не тільки економічної, а й політичної системи країни. Відсутність законодавчого затверджених Концепції аграрної політики України та Національної програми розвитку агропромислового комплексу і соціального відродження села на найближчу і середньострокову перспективу, у яких були б чітко визначені орієнтири подальшого розвитку агропромислового виробництва в умовах переходу до ринку, значно знизили державну роль у протидії кризових явищ.

До основних концептуальних положень формування і реалізації аграрної політики України насамперед належить забезпечення продовольчої безпеки країни, гарантування пріорітетного розвитку агропромислового комплексу з визнанням сільського господарства базовою галузею економіки народного господарства, створення умов для стабілізації та нарощування виробництва сільськогосподарської продукції. Важливого значення набуває формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення свободи вибору нових організаційно-правових форм господарювання на основі удосконалення земельних та майнових відносин власності.

Одним із стратегічних напрямів аграрної політики України є створення умов для збалансованогопоєднання державного регулювання економіки агропромислового виробництва з економічною свободою підприємств і організацій в умовах переходу до ринкових відносин. Державна підтримка розвитку агропромислового комплексу спрямовується на забезпечення соціально-економічного захисту вітчизнянох сільськогосподарських товаро-виробників, формування внутрішнього ринку продовольства, матеріальних ресурсів, робочої сили та виведення агропромислового виробництва на світовий ринок.

Особлива увага звертається на удосконалення організаційно- економічних механізмів цінового регулювання , кредитно-фінансової системи та податкової політики, спрямованих на стимулювання розвитку агропромислового виробництва. Чільне місце відводиться державі щодо забезпечення прискореного розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування та хімічної промисловості для повного забезпечення агропромислового виробництва сучасною технікою, мінеральними добривами, хімічними засобами захисту рослин, препаратами ветеринарної медецини для потреб твариницьких галузей. Вектор інвестиційної політики спрямовується на відновлення та розвиток ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва та харчової промисловості. Важливим напрямом аграрної політики нині є відновлення роботи зрошувальних і осушувальних систем з метою ефективної віддачі меліорованих земель як одного із джерел нарощування виробництва сільськогосподарської продукції.

У практичну площину передбачається спрямувати розвиток інтеграційних процесів у виробництві сільськогосподарської продукції та її промислової переробки з метою виготовлення високоякісних конкурентоспроможних кінцевих продуктів споживання. Успішне вирішення продовольчої проблеми вимагає навідкладного освоєння новітніх ресурсозберігаюячих технологій виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції та збереження навколишнього природного середовища. Доскладових забезпечення розвитку агропромислового комплексу безпосередньо включається формування державної науково-технічної політики, організація наукового, інформаційного та кадрового забезпечення агропромислового виробництва, розвитку селекції і насінництва сільськогосподарських культур та селекційно-племінної справи у тваринництві та рибництві.

Аграрна політика повина мати чітко виражену соціальну спрямованість, вектор якої зорієнтований на відродження і соціальний розвиток села, створення повноцінного соціально-диттєвого середовища в сільських поселеннях. Ці та інші положення знайшли відображення у новому варіанті проекту Концепції аграрної політики України, яка розглянута і схвалена. Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням концептуальних положень аграрної політики розроблений проект Національної програми розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села України на 1999-2010 рр.,у якій визначені основні напрями та шляхи розвитку однієї з важливих складових економіки країни. В основу Національної програми покладений поетапний характер її реалізації. На першому етапі(1999-2000 рр.) головним завданням є зупинення спаду агропромислового виробництва в країні, створення умов для йього стабілізації шляхом організації раціонального використання наявного ресурсного потенціалу, формування економічного механізму освоєння ринкових відносин. Другий етап(2001-2005 рр.) характерезується нарощуванням виробництва сільськогосподарської продукції, активізацією формування соціальної інфраструктури села в складі комунальної власності, наповненням внутрішнього і зовнішнього ринку продовольства держави. Протягом третього етапу (2006-2010 рр.) в основному сформована багатоукладна економіка агропромислової сфери, забезпечуватиметься розвиток виробництва на основі реалізації державних, галузевих та регіональних програм, збалансованих обсягів виробництва з ресурсним потенціалом.


3.2 Оновні проблеми та перспективи розвитку АПК.

Складний період переживає нині наша країна. Економіка всьго народного господарства, у тому числі і його складова частина АПК, перебувають у кризовому стані. Велика відповідальність лежить на корпусі економістів країни, які повинні здійснювати реформування існуючого економічного механізму в напрямі ринкових відносин. При цьому з об’єктивних причин самим економістам у ході реформ слід переозброюватися, тому що в ринковій економіці існує свій апарат, відмінний від апарату періоду адміністративно-командної системи управління. Потрібно оволодіти й користуватися теорією попиту і пропозиції, граничної корисності, концепцією ціни виробництва, законами конкуренції, маркетингу, інфляції, біржової торгівлі, процесами хеджування, опціонів, спекуляції, кривими Філіпса і Лафера, поєднання вільного ринку та елементів державного регулювання і т. д.

Не викликає сумніву той генеральний курс, який був обраний на проведення глибоких економічних реформ в АПК країни і перехід до ринкових методів господарювання. На превеликий жаль, маючи в сільському господарстві великі національні та природні потенціальні можливості, ми не змогли створити конкурентоздатного товаровиробника з питань продуктивності праці. І - що саме головне - Україна не забезпечила собі перших місць у світі за тривалістю життя її населення. А це, мабуть, найбільш комплексний показник ефективності суспільного виробництва взагалі і АПК зокрема. Наше виробництво було надзвичайно енерго-, матеріало- і трудомістким. За цих умов країні відводилась роль сировинного придатка для країн із розвинутою ринковою економікою.

Рівень душового споживання в 1999р. був нижчим від рівня рекомендованих норм по овочах і баштанних культурах на 47%, по плодах та ягодах - на 59, по м’ясу і м’ясо-продуктах - на 40, по яйцях - на 45, по олії і маргарину - на 37, по рибі і рибопродуктах - на 79% (10, с.77).

Протягом останніх років все сільськогосподарське виробництво було збитковим.

Але у чому ж причина такого стану? Ряд економістів пояснює це тим, що в Україні реформи не йдуть. Проте з цим важко погодитись. За минулі роки в АПК відбулися величезні зміни в економічних відносинах: ліквідовано раніше існуючу систему заготівель сільськогосподарської продукції і матеріало-технічного постачання, систему ціноутворення, страхування, кредитування, оподаткування, держава практично повністю усунулася від управління АПК. Кардинальні зміни відбулися в питаннях, що стосуються власності, землі й майна. Отже, багато зроблено, але бажаних результатів немає.

На думку провідних економістів, різкий і такий тривалий спад сільськогосподарського виробництва, його ефективності значною мірою зумовлений макроекономічними факторами, непослідовністю й безсистемністю реформ, неврахуванням психології вітчизняного товаровиробника, яка формувалася десятиріччями, і тих політичних суперечностей, що існують нині.

Суцільна руйнація, безперечно, неефективної адміністративно-командної системи управління економікою здійснювалася внаслідок безсистемної і своєчасної її заміни більш результативною ринковою системою, надмірним сподіванням на саморегулюючу роль “невидимої руки” ринку.

У світовому співтоваристві Українську державу, передовсім, визнають як значного потенційного лідера з виробництва найважливіших продуктів харчування: зерна, цукру, олії, м’яса, продуктів переробки молока, овочів, плодів, ягід тощо. Співробітничати висловлює бажання значна кількість компаній усіх без винятку високорозвинених країн світу. Використати цей настрій іноземних інвесторів, створити умови, щоб економіка Украіни змогла отримати якомога більшу вигоду,— святий обов’язок тих, хто причетний до керівництва державою, і зокрема аграрною сферою, на всіх рівнях управлінської ієрархії.

Багатство держави визначається вмінням народу повною мірою використовувати природний потенціал (і чим він різноманітніший, тим краще). В Україні головним ресурсним потенціалом є земля. Можна навести два приклади. У країнах Західної Європи з одного гектара посівів цукрових буряків одержують 8 - 10 тонн цукру, в нас 1998року - лише 2,6 тонни, а в сприятливому 1990-му - 3 тонни. Хоча є всі можливості, щоб виробляти 10 - 12 млн. т цукру. За цих умов можна реалізовувати на зовнішньому ринку близько 7 - 8 млн. т, а це 4 - 5 млрд доларів США. Аналогічним резервом для зміцнення економіки є соняшник. Вихід в цій галузі на європейський рівень урожайності та переробки може додатково забезпечити 2,5 - 3 млрд доларів .

Таким чином, лише за рахунок цукрових буряків та соняшнику ми можемо розв’язати проблему постачання газу для всього народного господарства. Україна є також великим виробником зерна, м’яса і молока, плодів та ягід. Але наявні резерви використовуються лише на третину.

Насамперед потрібно зорієнтувати вітчизняну промисловість (хімічну, машинобудівну) на виготовлення для галузей АПК необхідних машин, обладнання, добрив та засобів захисту рослин і тварин. За якістю та стандартами вони повинні відповідати усім вимогам технологічного процесу. Візьмемо для прикладу молочне господарство країни. Сьогодні значне поголів’я корів знаходиться не тільки в колгоспах , а й в особистих господарствах населення. Однак молочна продукція приватного сектора потрапляє на ринки в дуже обмеженій кількості. Виходить, що виробничий потенціал села не повністю працює на потреби споживача, усього населення держави. А це великі втрати для суспільства. Потрібно, щоб у кожному з 30 тис. сільських поселень діяли молочні пункти. Це не важко зробити місцевій владі. Головне - забезпечити пункти потрібним обладнанням, тобто, холодильним устаткуванням, засобами контролю жирності, загальної якості молока тощо. Йдеться про забезпечення сучасного рівня переробки молока відповідно до світової практики.

Відповідальні завдання постають перед Міністерством промисловості щодо забезпечення сільськогосподарського виробництва мінеральними добривами. Якщо сільське господарство не буде забезпечуватися добривами та іншими хімічними засобами, то з економічної точки зору підприємства хімічної промисловості стають непотрібними Україні. Наприклад, в зоні Полісся без добрив вигідніше взагалі не сіяти. Але ж допустити цього ніяк не можна. Не можна і закрити хімічні заводи, бо люди, які на них працюють, залишаться без роботи. У підсумку суспільству належить виявляти увагу до всіх галузей сільського господарства, до питань технічного переозброєння АПК.

Загрозливим є стан оплати праці на селі. Якщо в 1990 році за рівнем середньомісячної заробітної плати працівники сільськогосподарських підприємств перебували на рівні середньої оплати по народному господарству (94%), то в 1999 р. вона становила всього 49%. За рівнем оплати праці сільське господарство займає 23 місце серед 25 головних галузей народного господарства. Проте тривалий час таке “самопоїдання” природних і трудових ресурсів продовжуватися не може. Далі - катастрофа. Правда, слід зазначити, що катастрофа стосується переважно товарного виробника. Сільське господарство, як специфічна галузь, у вигляді натурального виробництва і за цих умов не зникне.

Ключове місце сільського господарства у народногосподарському комплексі обумовлює потребу негайного розв’язання проблеми узгодження цін і прибутковості підприємств аграрної сфери. Йдеться про необхідність внесення серйозної корекції в економічний механізм. Його функціонування,на жаль, не вирішує питання фінансового забезпечення комплексу.

Сільське господарство належить до консервативної сфери діяльності. І це має об’єктивне пояснення. Галузь просто не може оперативно відгукуватися на зміни цінової чи фінансової ситуації, як це, скажімо, відбувається на ринку цінних паперів. Зважаючи на це, у всьому світі сіль-ське господарство підтримується державою. Це робиться по-різному. У США на підтримку вирощування лише пшениці застосовується близько 20 різних дотацій та субсидій.

Досвід більшості країн ринкової економіки показує, що товар іде до вищої ціни. При низьких цінах на продукцію сільського господарства значна кількість необхідних товарів (трактори, комбайни, добрива тощо) до землі ніколи не прийдуть,технічне переозброєння галузі не відбудеться.

Вихід із становища, яке склалося в АПК, вбачається насамперед в удосконаленні економічного механізму господарювання, уведення для сільськогосподарських товаровиробників нехай і жорстких, але певних “правил гри”, які забезпечували б для тих, хто нормально працює, хоча б мінімум умов простого відтворення.

Треба зменшити фактичний податковий прес на товаровиробника завдяки уведенню основного податку на землю й на прибуток.

Потрібно, щоб економічний механізм для АПК був системний, постійний і відомий хоча б на кілька років.

Необхідно уточнити наявні програмні документи з питань соціального розвитку села і життєзабезпечення сільського населення, визначити джерела фінансування програм, їх конкретних виконавців і строки реалізації. На особливу увагу заслуговує продовольче та інше забезпечення пенсіонерів і решти категорій не зайнятого в аграрному виробництві сільського населення з урахуванням можливостей розвитку фермерства та інших форм приватног підприємництва на селі.

Слід забезпечити товаровиробнику своєчасність виплат за реалізовану продукцію, зробити реструктуризацію його боргів, що усуне бартерні відносини.

Кожному товаровиробнику варто постійно й чітко підраховувати витрати свого виробництва і знати, що в ринкових умовах доцільно виробляти тільки те, що можна вигідно продати.

Потрібно усвідомити, що в ринковому середовищі мають функціонувати усі складові економіки, в тому числі ринок паперів та ринок землі. Тому твердження окремих політичних лідерів про те, що ми за ринкову економіку, але проти ринку землі, виглядають досить дивно.

Земля має бути включена в ринкові відносини послідовно. Передовсім,слід визначати її вартість і будувати земельні відносини тільки через вартісне зіставлення. За всю історію, іншого методу, як зіставлення в грошовому вираженні будь-яких відносин, в тому числі земельних, не знайдено.

Наступною проблемою аграрної реформи є активна інтеграція товаровиробника, переробних підприємств і торгівлі. Це дасть можливість обминути всілякі посередницькі накрутки банківських і торговельних систем, своєчасно забезпечувати всі ланки виробничого процесу коштами, вийти зі своєю продукцією на зовнішній ринок.

Важливим є створення ринкової інфраструктури: бірж, торгових будинків, брокерських і дилерських контор, земельного банку. Ці установи повинні терміново замінити зруйновану систему збуту сільськогосподарської продукції та постачання матеріально-технічних засобів.

Якщо Верховна Рада, Президент і Уряд України вживуть необхідних заходів по пріоритетному розвитку АПК України то вже в найближчі роки буде створено всі необхідні передумови для активізації кардинальних змін у продуктивних силах інших галузей матеріального виробництва, бо у всі часи село було і залишається однією з головних сил, яка забезпечує економічний суверенітет нашої держави.


Перспективи України аграрної

Багаті чорноземи, працелюбний народ і бідність – це нинішня Україна. Більш відома скандалами, корупцією і перманентною політичною кризою, вона досягає два роки поспіль рекордного зростання ВВП. Ось-ось заговорять про Україну як emerging market, бо потенціал росту дійсно існує. Хто скористається ним, які ринки відчують?

Реформа АПК – темпи занадто низькі: Українські владні еліти до кінця тисячоліття не відчували перспектив аграрного ринку і були цілком зайняті перерозподілом промислового сегменту. А нерозвиненість громадянського суспільства дозволяла панувати популізму, яким віртуозно користувалися влада і комуністи. В буденних і виснажливих політичних баталіях політтехнологи лінувалися міняти карти поточних розкладів, і тому на багатих чорноземах продовжували працювати голодні і працьовиті прихильники комуністичних ідей.

Важливий сигнал для ринку - прийняття Земельного кодексу. Відразу стало зрозуміло, що агроринок має дійсний потенціал, що цей потенціал значний і ним треба скористатися. Незважаючи на те, що купівля/продаж землі кодексом заборонена до 2005 р., а іноземцям взагалі заборонено купувати землі с/г призначення, нагромадження земельної власності вже почалося. За деякими оцінками, третина орних земель вже належить крупним українським землевласникам. Причому компанії з іноземним капіталом в той чи інший спосіб також вже володіють значними масивами земель.

Потенціал: У поточному році під озимими було засіяно 15 млн. га. При низькій забезпеченості технікою, добривами та ЗЗР було зібрано 40 млн. т зерна при середній урожайності 3 т/га. Пшениці, зокрема, було зібрано 21 млн. т, з яких продовольче зерно складає половину. На експорт піде до 7 млн. т зерна: в основному фуражна пшениця та фуражний ячмінь. Соняшника зібрано 2,4 млн. т, урожайність 1 т/га.Цукрового буряку – 16 млн. т, урожайність – 18,7 т/га.Кукурудзи – 3,3 млн. т, урожайність – 3,04 т/га.Виробництво рапсу в Україні збільшилося на 71% порівняно з минулим роком.Після тривалого спаду в тваринницькій галузі почався ріст. Приріст обсягів ВВП в с/г в 2001 р. складе близько 10%.Найбільший прорив відбувся в переробній галузі – ріст ВВП там склав 22% проти 25% торік. Переробна галузь АПК лідирує також по залученню інвестицій. Потенціал виробництва (з технічної точки зору – лише впровадження новітніх технологій) може забезпечити 2-4-кратне збільшення врожайності, не кажучи вже про потенціал традиційного тваринництва, садівництва та овочівництва. Все це дозволить Україні безперешкодно захопити одноосібне лідерство на агроринку СНД. Для України агроринок СНД є надзвичайно важливим. Там сьогодні, як і в Україні, спостерігається зростання ВВП, тоді як світова економіка знижує оберти. До того ж погіршення світової економіки може навіть піти Україні на користь, бо її економіка не інтегрована у світову в найбільш вразливих її сегментах, що дасть їй певні переваги в боротьбі за ринки збуту продовольства. Навіть епізоотії сказу корів та ящуру, що паралізували цілі ринки в Європі, обминули Україну стороною.

Можна стверджувати, що на традиційних ринках Північної Африки, Близького Сходу, Кореї тощо позиції України тільки посиляться в найближчі роки. І тоді можна буде почати облогу Єврозони. В успіху облоги можна не сумніватися – штучні торгові обмеження і квоти будуть відмінені через одне прагматичне бажання – споживати здорову органічну їжу.

Зараз вже можна уявити собі 2-4-кратне збільшення товарно-матеріальних потоків у галузі, що залежить тільки від чорнозему, сонця і людей, загальною вартістю в сотні мільярдів доларів. Отже, це і є emerging market? Ні, це лише оптимістичний сценарій.

Хто скористається? Як завжди, скористаються перші, які не побояться корупції, недосконалого судочинства, податкового та митного пресингу. Все це взагалі можна було б списати на накладні витрати, пов’язані з проникненням на ключовий ринок. Проте головною проблемою залишається перманентна нестабільна політична ситуація, що абсолютно виключає довгострокове стратегічне планування.

Політичні ризики України великою мірою залежать від особистих моральних якостей вищого керівництва В країні за десятиріччя незалежності не сформувався прошарок середнього класу. Громадянське суспільство в звичайному розумінні цього слова практично не помітне в повсякденному політичному житті, а можливо, його просто немає. Напевно, це теж демократія, проте вона занадто часто стає заложником особистості. В березні в Україні відбудуться вибори до парламенту, і тільки результати цих виборів дадуть однозначний сигнал для інвесторів – бути чи не бути в аграрній Україні emerging market. Треба дочекатися весни 2002 р.

Ринок в очікуванні агробуму: До початку переділу чорнозему основні події відбувалися в переробній галузі. Інвестори, незважаючи на політичні ризики, однозначно вибирали переробку як початковий плацдарм до проникнення на ринок. В основних сегментах продовольчого ринку вже з’явилися поодинокі крупні гравці. Вони будують надійні мережі збуту та постачання, а їхні дилерські мережі проникають у всі регіони. Проте споживчий ринок України здебільшого (по основній масі продовольства) перебуває в жалюгідному стані через низьку платоспроможність населення. Кока-Кола, МакДональдс і ін. присутні на ринку тільки тому, що цей сегмент занадто важливий у стратегічному плані. Це ворота, це ключ до продовольчого ринку СНГ і Росії. Тому-то дехто дозволяє собі розкіш працювати зі збитками в очікуванні подальших надприбутків.

Але певні зрушення в споживанні все ж з’явилися. Про це свідчать помпезні святкування з приводу пуску в експлуатацію чергового гігантського модернового супермаркету. Незважаючи на значну кількість таких супермаркетів у великих містах України, черги до кас у них останнім часом не зменшуються.

Точки ростy надприбуткові ніші В найближчі роки використання сучасних технологій при виробництві зернових, масляних та кукурудзи призведе до покращення якості та збільшення урожайності. Переробка та продаж фасованої продукції залишаться і надалі прибутковою нішею для інвестицій.

Особлива увага до рапсу, сої, овочівництва та тваринництва. ГМ технології відкриють український ящик Пандори. Можна впевнено стверджувати, що ГМ технології будуть інтенсивно запроваджуватися, незважаючи на законодавчі та інші обмеження і заборони. Бізнес в Україні засвоїв жорсткі звичаї і правила, коли для виживання часто (читай – майже завжди) треба свідомо йти на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: