Xreferat.com » Рефераты по экономике » Політична економія - теорія та практика

Політична економія - теорія та практика

ручної праці на технологічно оснащену; 4) досягнення доцільних пропорцій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва; 5) створення і утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання і використання факторів виробництва.


25. Натуральна (традиційна) форма організації виробництва. Суть і риси натурального господарства та його історичні межі.

Виробництво життєвих благ завжди носить суспільний характер. Важливою невід’ємною рисою суспільної природи виробництва є те, що його продуктом є не лише життєві блага, але і також суспільна людина, член суспільства, який постійно взаємодіє з іншими людьми.

Суспільне виробництво виступає як функціонування його виробничих сил. Виробничими силами суспільства є вся сукупність факторів суспільного виробництва, що забезпечуюють створення необхідних людям матеріальних та духовних благ.

Суспільне виробництво має ячейкову структуру. Сировинні, трудові ресурси та споживачі природньо розташовані по території країни. У зв’єзку з такою структурою розрізняють два рівня: 1) виробництво як техніко-технологічний процес, який протікає безпосередньо в первинних виробничих ячейках; 2) виробництво як суспільно-економічний, виробничо-господарський процес даної країни, нації в цілому.

На другому рівні функціонування суспільного виробництва між людьми складаються виробничо-господарські або економічні відносини. На першому рівні люди виступають як безпосередні робітники, як особистий фактор виробництва, що функціонує в конкретних виробничо-технічних процесах. Суспільне виробництво викликається до життя та функціонує для задоволення потреб людей. Суспільні потреби досить багатоманітні. В залежності від рівня розвитку суспільних потреб та широко набору відповідних їм життєвих благ та послуг суспільне виробництво поділяється на: матеріальне та нематеріальне.

Вже стародавні люди жили і працювали не поодинці, а групами, суспільствами. Люди у всій своїй історії живуть більш або менш великими суспільствами, які утворюють таким чином світове суспільство з світогосподарчими економічними, а також науковими, культурними та іншими цивілізаційними зв’язками.


26. Товарна форма організації суспільного виробництва. Причини виникнення товарного виробництва, його суть, ознаки, роль у розвитку суспільства.

Природа не надає людям готових до споживання життєвих благ - їх потрібно виробляти. Виробництво виступає як видозміна та пристосування предметів та сил природи до задоволення людських потреб. Тобто виступає як товарне виробництво. Товарне виробництво – вічна природня умова життя людей.

Організація виробництва - сукупність виробничих структур суспільства, різних галузей народного господарства, а також способів, прийомів, форм їх взємодії, механізму їх виробничо-господарських зв’язків.

Товарне виробництво утворюють різні галузі промисловості, будівництва, с/г. До нього також відносяться транспорт, торгівля, комунальне господарство и побутове обслуговування.


27. Товар та його властивості. Суперечності товару.

Товар - це продукт праці, це річ, яка задовольняє будь-які потреби людини та призначена для обміну, продажу на ринку.

У товарного продукта 2 начала: 1) природнє з речовин природи; 2) суспільне у зв’єязку з призначеністю товару для обміну.

Відповідно товар володіє двома властивостями: 1) споживчя вартість; 2) вартість.

1/ споживча вартість—це корисність речі, її здатність задовольнити будь-які людсбкі потреби. Не є товаром дані природою і не створені людською працею; створені людською працею для споживання іншими людьми, але що поступає в їх розпорядження прямо чи безпосередньо без обміну або через обмін, коли вони покинули сферу обміну та знаходяться в сфері споживання. Якістю товару є суспільно-споживча вартість – це також споживча вартість, яка: 1-має корисність,-створена не для влсного споживання,а для обміну на ринку, 2-вона створена в кількості та структурі суспільної потреби; 3-це споживча вартість не лише окремих речей,а всієї маси речей даного роду, призначена для продажу в зіставлення з потребою їх в суспільстві.

Мінова вартість товару—це кількісне співідношення, пропорція в якій даний товар обмінений на інший товар. Кожний товар має декілька мінових вартостей. Абстрагування від природніх якостей товарів показує, что спільним для всіх товарів і основою є те, що всі товари-продукти, згустки кристали людської праці. Втілена в товарах суспільна праця образує вартість тавару.


28. Вартість і ціна: альтернативні теорії.

Вартість – це форма та кількісна міра економічних відносин між людьми з приводу виробництва різних речей для обміну та присвоєння їх через еквівалентно рівний обмін. Це відносини між людьми з приводу речей, це виробничі відносини. У зв’язку з цим вартість виступає як властивість речі як особлива суспільна якість товару. Вартість – форма функціонування суспільного характеру виробництва в умовах суспільного поділу праці та економічне обособлення виробничо-господарських ячеєк відносинами власності.

В умовах розвитку ринкового підприємництва та міжгалузевої конкуренції вся товарна маса у відповідності з законом вартості продається за її вартістю, так що сума цін всіх товарів рівна сумі їх вартості. Але по іншому складаються ціни на окремі види товарів, вони складаються уже на основі витрат підприємства C+U и середнього прибутку. p= C+U+p’. Ринкова ціна в умовах розвитку ринкового господарства складається вже на основі прибавочної вартості, а на основі ціни виробництва, яка являє собою перетворену форму вартості.

Ціна – це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін.


29.Проста і розвинена форми товарного виробництва. Спільні риси та відмінності.

Товарне виробництво розподіляється на:

Просте (грунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва; невелике за своїм обсягом; характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі – продажу робочої сили як товару) – на основі індивідуальної праці, на задоволення особистих потреб виробника;

підприємницьке (розвинене, розширене) – спільна праця найманих робітників заради прибутку влсника господарства.

Спільне для них – приватна власність на засоби виробництва; ринкові форми зв'язків; конкуренція товаровиробників.

Відмінність - у простому: виробник і власник в одному обличчі, тому що це індивідуальна праця, спрямована на особисті потреби, з використанням простої техніки.

Розширене товарне виробництво - це машинна індустрія, автоматизація виробництва. При цьому розрізняють 2 типи товарного виробництва: зі стабільною і безупинно обновлюваною номенклатурою товарів.


30. Виникнення і розвиток грошових відносин.

Гроші в першому уявленні являють собою товар особливого роду, здатний обмінюватись на всі інші товари, а отже гроші – це загальний товарний еквівалент. Основною формою отримання грошей є виручка від продажу товарів, а беруться вони для здійснення покупок. Тому гроші є посередником в обміні товарів. Спочатку, коли продукти праці лише починали отримувати товарну форму, коло товарів було досить обмежене і товари обмінювались безпосередньо Т-Т. потім такий обмін став майже неможливим через збільшення кількості товарів. В таких умовах безпосередній обмін товарів трансформується в опосередкований обмін Т-Тек.-Т. при цьому роль товарного еквівалента могли виконувати лише такі товари, які користувались найбільшим попитом. В різні часи і в різних місцях товарним еквівалентом виступало зерно, скот, шкіри, сіль, залізо, серебро, золото. Это уже были локальные , региональные или временные деньги. Гроші за їх глибинною сутністю – це відокремлений від товару образ його вартості. Гроші як вартість – це засіб та міра здійснення торгових відносин між товаровиробниками. З виникненням грошей обмін почав здійснюватись за схемою Т-Г-Т. таким чином і виникають грошові відносини, з розвитком яких виникають такі грошові знаки, як паперові та монетні еквіваленти.


31. Суть грошей. Функції грошей. Альтернативні теорії грошей.

Сутність грошей виявляється в їхніх 5 функціях: вартість товару, виражена в грошах називається ціною. Цю функцію гроші виконують ідеально. При визначенні ціни товару необов'язково мати у своєму розпорядженні грошові знаки. Гроші, як міра вартості, самі повинні бути обмірювані, тобто мати масштаб цін. Масштаб цін- це технічна, умовна, вольова, але об'єктивно необхідна категорія. Ця функція полягає у посередництві грошей у товарному обміні. Цю функцію виконують наявні грошові знаки, виконують її мимолетно, безупинно, переходячи з рук покупців у руки продавців. Грошові знаки в залежності від їхнього співвідношення з товарною масою можуть бути піддані інфляції. Гроші-засіб нагромадження. У цій функції гроші тимчасово припиняють свій рух і вибувають з обороту. Золото при цьому обертається у скарб, що накопичується, грошова сума являє собою тоді номінальне нагромадження. Реальне нагромадження- придбання за ці гроші майна, насамперед - капітальне будівництво. Гроші- засіб платежу. Цю функцію гроші виконують при купівлі товарів у кредит і наступній їхній оплаті і при різних нетоварних операціях. Світові гроші. Спочатку як світові гроші виступали злитки золота по вазі. Потім воно було замінено символічними знаками. Функції світових грошей активно виконує ВКВ.


32. Грошовий обіг та його закони.

Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують, по-перше, не ідеальні, а реальні гроші; по-друге, повноцінні та неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук в руки, виступаючи посередником при обміні товарами, то можуть використовуватись і неповноцінні гроші. Після тривалого перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу.

Оскільки гроші – це такий особливий товар, на який можна купити будь-який інший, то вони стають загальним втіленням суспільного багатства, яке товаровиробники прагнуть нагромаджувати.


33. Сталість грошового обігу. Грошові реформи, гроші, ціна та інфляція.

Гроші – це загальновизнаний засіб обміну товарів. Грошима може бути будь-який предмет, який визнається всіма продавцями та покупцями як засіб обміну.

Реальна цінність грошей знаходиться під впливом цін на товари та послуги. Коли повишається загальний рівень цін – наступає інфляція – реальна цінність грошей падає. Інфляція відображає повишення загального рівня цін в економіці. Вона не є характеристикою зміни ціни якогось товару, а передає рух загального рівня цін.

Рух грошей у процесі розширеного суспільного відтворення утворює грошовий обіг. Який безпосередньо включає рух грошей на стадіях розподілу, обміну та опосередковано обслуговує процес виробництва і споживання. За характером руху грошових коштів обіг грошей поділяється на фінанси, кредит та грошовий обіг. Форми організації грошового обігу утворюють грошову систему. Ці форми визначає держава. Зокрема, держава визначає грошову одиницю, масштаб цін. Види грошових знаків, характер забезпечення грошей. Обслуговуючи різноманітні акти купівлі-продажу товарів та інші платежі, ггроші переходять від одного економічного суб”єкта до іншого. В державах функціонують національні банки, які мають монополію на емісію грошей, регулюють економічні процеси через механізми обігу грошей. Стійкість національної валюти є підтвердежнням сталості грошового обігу.

Грошові реформи мають на меті: досягнення певної фінансової стабільності, зниження темпів інфляції, формування резервного стабілізаційного фонду, створення потужностей для кабування монет, друкування грошей. Взагалі, грошові реформи направлені на сьабілізацію грошової одиниці країни та її конвертованість, валідність по відношенню до грошових одиниць інших країн.


34. Еволюція грошей. Сучасна грошова система.

Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись такі, які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях була худоба, в інших – хліб (зерно), в третіх – хутро тощо.

В умовах догрошового обігу обмін,як правило, грунтувався на одночасному використанні кількох еквівалентів, які станвили фіксовану систему. З розвитком рабовласництва складовим елементом такої системи стало використання рабів. Другий суспільний поділ праці – відокремлення ремесла від землеробства – супроводжувався вдосконаленням загального еквівалента. Найнедосконаліший його вид – худоба, хутро, раби – змінюється еквівалентами, яким властиві вагові характеристики, подільність, сполучність, однородність (хліб, маїс, оливкова олія, чай, сіль).

Врешті решт, у процесі історичної кволюції оварного виробництва і товарного обміну відбувається перехід від загального товарообміну до грошової форми обміну і відповідно – від загальної форми вартості до грошової.

Гроші – стають категорією товарного виробництва і товарного обігу. Вони мають товарне походження і виражають певні виробничі відносини між товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок. У грошах, як загальному еквіваленті втілений беспосередньо суспільний характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати і отримані результати.


35. Суть витрат виробництва. Види витрат виробництва.

Витрати виробництва – це те, у що обходиться створення продукту підприємтсву. Витрати виробництва благ – це загально економічна категорія.

Частина вартості товару, що має бути авансована на продовження виробництва, визначається як витрати виробництва.

Речовий зміст витрат виробництва на різних етапах розвитку економіки має різну суспільну форму. В умовах традиційного простого товарного виробництва витрати виробництва вимірюються вартістю спожитих засобів виробництва. Витрати праці простого товарвиробника в суспільно необхідних розмірах збігаються з вартістю товару.

У розвиненому товарному господарстві фонд індивідуального споживання виробника набуває форми змінного капіталу, витраченого для наймання робочої сили.

Витрати виробництва поділяються на зовнішні та вутрішні.

Зовнішні (явні) витрати пов”язані з придбанням фірмою ресурсів (сировини, матеріалів, робочої сили). При цьому витрати дорівнюють вигоді, яку можно отримати, якщо при самих витратах використати альтернативний ресурс.

Внутрішні (неявні) витрати пов”язані з використанням факторів виробництва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). При цьому витрати дорівнюють вигоді, що може бути отримана при альтернативному використанні власних ресурсів.

Розрізняють загальні витрати виробництва, та таку, яві належать до виробленої продукції. Витрати виробництва в грошовій формі на одиницю продукції – це її собівартість, або сукупні витрати, поділені на кількість створеної продукції, тобто середні витрати. Для підприємства собівартість – це мірило витрат і доходів.


36. Витрати виробництва, вартість товару і його ціна. Альтернативні підходи.

Частина вартості продукту, що втілює в собі вартість засобів виробництва, існує ще до процесу виробництва. Вона лише переноситься на нього у виглЯді вартості матеріальних витрат, а жива праця робітника створює чистий продукт – понад вартість матеріальних витрат.

Повторення виробництва можливе тоді, коли засоби виробництва і робоча сила відтворюються. Для цього з вартості, отриманої після реалізації продукту, відповідна частина виділяється на заміщення вартості засобів виробництва та робочої сили, спожитих у процесі виробництва. Частина вартості товару, що має бути знову авансована на продовження виробництва, визначається як витрати виробництва.

У процесі обміну виробнику треба відшкодувати витрати засобів виробництва та робочої сили. Витрати окремого виробника не тотожні витратам суспільства. Тільки сукупні витрати суспільної праці на виробництва продукту набувають форми суспільно необхідних витрат, тобто виступають у формі вартості. Витрати праці простого товаровиробника в суспільно необхідних розмірах збігаються з вартістю товару.

Для того, щоб прівняти витрати на виробництво продукту з його ціною, треба підрахувати витрати на виробництво одиниці продукту, або середні витрати.

Вартість – категорія власне виробництва. Її складовими частинами є: матеріальні витрати, необхідний продукт, додатковий продукт.

Представники західної економічної науки грунтовно розробили проблему витрат виробництва вихадячи з потреб зростання його ефективності. При цьому вони виходили з: а) обмеженості ресурсів; б) неможливості їхнього альтернативного використання.


37. Прибуток як економічна категорія. Теорії прибутку.

Звороним боком витрат виробництва є прибуток. Він тим більший, чим менші витрати виробництва, і навпаки. Кількісно прибуток – це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво.

За економічною природою прибуток є перетвореною формою чистого доходу, а отже, характеризує чистий доход у тому вигляді, в якому той виступає на поверхні економічних явищ в умовах економічної відокремленості виробника.

В умовах ринкової економіки прибуток на рівні підприємства виступає як безпосередня мета виробництва, що зумовлено іманентно притаманною капіталу тенденцію до самозростання.

А.Смін розглядав прибуток, по0перше, як результат праці робітника, оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця; по-друге, як результат функціонування капіталу.

Д.Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробітної платні: прибуток зростає, якщо вона знижується.

За К.Марксом, прибуток – це перетворена форма додаткової вартості.

Багато західних економістів при поясненні прибутку використовують теорію трьох факторів вирбництва Ж.Б.Сея, за якою участь у створенні вартості беруть праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядаюь як доход від використання засобів виробництва (капіталу) та як оплату за працю підприємця з управління та організації виробництва і, отже, доход на капітал відрізняють від підприємницького доходу.

Критикуючи теорію факторів виробництва, Маркс обгрунтував положення, що нову, збільшену варість створює жива праця. Величина прибутку за Марксом залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можн розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання маси прибутку є розмір капіталу.

Оскільки в колишньому СРСР не існувало ринкових відносин, то відповідним було і ставлення до прибутку. Вважалося, що його можна досягати коригуванням цін і тарифів.


38. Норма прибутку і фактори, що на неї впливають.

Величина прибутку залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зромтання маси прибутку є розмір капіталу:

Мр = рКа.

Де Мр – маса прибутку, р – норма прибутку, Ка – розмір авансованого капіталу.

Щодо прибутковості, дозодності підприємства, слід відрізняти, по-перше, прибутковість усього підприємства як отримання доходу на весь авансований капітал, по-друге, прибутковість виробів конкретної партії, тобто отримання доходу на витрати виробництва для виготовлення цієї кількості продукції.

Загальна прибутковість підприємства визначає норму прибутку як відсоткове відношення прибутку до авансованого капіталу. Якщо прибуток Р – це різниця між ціною і собівартістю, Ка – авансований капітал, то формула норми прибутку буде такою: Р = Р/Ка х 100.


39. Інституціональні основи ринкової економіки.

Основними характерними рисами ринокової економіки є такі: різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, що грунтується на взаємодії попиту та пропозиції, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощою

Ринкова економіна передбачає чіткі відповіді на такі запитання: що і в якому обсязі вироббляти? Як виробляти товар? Які будуть витрати виробництва? Для кого призначена вироблювана продукція? Який життєвий цикл виробленого товару?

Ринкова економіка грунтується на могутньому фундаменті матуріальних інтересів. Риноква економіка – це сфера прояву та відтворення відносин товарного виробництва. Вільне підприємництво – це одна з передумов ринкової економіки.

Необхідним інститутом ринкової економіки є гроші, їх конвертованість. Важливе значення мають ціни, зокрема інститут вільного ціноутворення. Поза останнім існування саморегулюючих систем ринкових відносин неможливе.


40. Ринкові відносини, їх суб’єкти і об’єкти. Визначення ринку: альтернативні теорії.

Суб’єктами риноквих відносин можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності. Щодо останніх, то світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами. Зокрема, йдеться про такі організаційно-господарські форми, як індивідуально-трудова діяльність; державні підприємтва; кооперативи; орендні підприємтсва; фермаерські господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; корпорації, об’єднання, асоціації тощо.

Об’єктами ринкових відносин можуть бути усі види товарного і нетоварного виробництва, все те, що можна купити, продати та обміняти.

Сучасний ринок – це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринокові закономірності, численні регулюючі інститути і масова свідомість.

Ринок як полісистемне, складне утворення має надзвичайно багату структуру: ринки – товарів, капіталу, фінансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, тіньовий тощо.

Про ринок говорять тоді, коли розглядають взаємодію попиту і пропозиції будь-якого товару.


41. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага.

Попит і пропозиція є невід’ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об’єктивні економічні відносини товарного вироюництва. Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товараї (послугах), яка зумовлена алптоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів. Попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості потенційної потреби в товарах і послугах грошовим покриттям. Отже, універсальною формою вираження попиту є гроші.

Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідним суб’єктом – продавцем. Вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва.

На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту та пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту. Співвідношення попиту і пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва і споживання з урахуванням вартісно-цінової визначеності товарів. Діалектика взаємозалежності попиту і пропозиції відбивається у ринковій рівновазі.


42. Ринкова ціна: механізм формування та функції.

Ціна встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту. Останнє важливо підкреслити, адже будь-яка ціна товару на ринку фактично фіксує співрозмірність актів купівлі-продажу.

Значення ціни в усіх точках незбалансованого співвідношення попиту і пропозиції на ринку є рухливими величинами. Ціна товару зумовлюється характером і величиною нерівності між попитом і пропозицією. Так, для всіх значень співвідношення попиту і пропозиції, що лежать нижче точки рівноваги, напрям руху ціни визначається перевищенням плаоспроможного попиту над пропозицією. У цьому випадку обмежена пропозиція товару на ринку і незадоволена дійсна потреба в ньому створюють конкуренцію. Найдієвішим аргументом у конкуренції покупців є більш висока ціна, пропонована за товар. За цих обставин ціна має підвищуватися, стимулюючи розширення пропозиції товару на ринку. Чим більше було абсолютне значення дефіциту товару на ринку, тим швидше зростатиме ціна.

Протилежна тенденція руху є характерною для ринкової кон’юктури, що визначається надлишковою пропозицією товарів. Пануючим фактором зміни ціни товару є перенасичення ринку товарами певного виду, які не знаходять збуту. Цінова конкуренція продавців товару веде до зниження ціни і розширення за рахунок цього платоспроможного попиту.

Отже, ціна пропозиції та ціна попиту, що формуються під дією законів попиту та пропозиції, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни – ринкову ціну товару. Важливим є також фактор розвитку інфляції, яка спричиняє зростання цін на всі товари.


43. Функції ринку. Умови формування і розвитку ринку.

Вормування ринку визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури.

В економічно розвинутих системах оснвними фукціями ринку є: відтворення матеріальних передумов для дії об’єктивних економічних законів загального характеру; забезпечення еквівалентності економічних відносин, пріоритету економічних інтересів господарюючих суб’єктів; блокування господарської і регіональної автаркії, інтернціоналізація суспільного виробництва, розвиток інтеграційних процесів у міждержавних відносинах; утворення економічних передумов для демократизації господарського життя; утвердження ефективного господарювання; вимір людської праці, визнання першочергового значення професійності та компетентності; стимулювання структурних змін в економіці, диверсифікація виробництва; встановлення об’єктивно необхдної рівноваги, пропорційності в економіці; розвиток конкурентних засад.

Можна також додати функцію забезпечення відповідності виробничих відносин харктеру й рівню розвитку продуктивних сил; стабілізацію грошвого обігу, підтримання авторитету національних гршових одиниць тощо.


44. Конкуренція та її суть. Функції та форми конкуренції.

Конкуренція, окрім економічного, має соціальний вимір, оскільки забезпечує творчу свободу кожного. Економічною основою конкуренції є різність між вартістю товару та витратами на його виготовлення. На ринку мають дотримуватись такі умови: має бути однорідний товар; продавець та покупець не повинні мати будь які персональні преференції; ринок повинен бути повністю прозорим. На цьому ринку досконала конкуренція виступає більше як ідеальний стан ринкового господарства. Але у практиці домінує обмежена конкуренція. Інтенсивність конкуренції перебуває у зворотній залежності від числа учасників ринку: чим менше залишаєтьмя продавців, тим більший виграш у формі перерозподілу ринку збуту вони отримують внаслідок економічної загибелі своїх конкурентів. Існує нецінова конкуренція – в умовах приблизно однакових фінансово-технологічних ресурсів переважна більшість конкуруючих корпорацій відмовляється від застосування цінових методів впливу на суперника. Економічно вигіднішим є застосування нецінової конкуренції. Також можна виділити конкуренцію дрібного та середнього підприємництва з великими фірмами.

Сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавство про правила створення, функціонування та припинення діяльності підприємтсв і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в тому числі через аудиторську систему.

Функції конкуренції:

регулююча;

аллокаційна або функція розміщення (концентрування ресурсів там, де вони дають максимальну віддічу);

інноваційна та адапційна (орієнтація на збільшення продуктивності праці);

розподільна ( розподіл соціального продукту по критерію дефіцитності того чи іншого виробничого фактору);

контролююча .


45. Конкуренція і монополія. Антимонопольне законодавство і практика.

Сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавство про правила створення, функціонування та припинення діяльності підприємтсв і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в тому числі через аудиторську систему.

Антимонопольне законодавство визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Монопольним вважається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35% і він має змогу самостійно або разом з іншими обмежувати тут конкуренцію. У всіх країнах контроль за виконанням антимонопольних законів здійснюють спеціальні державні антитрестівські органи. До їх компетенції входять: визначення монопольного становища на ринку; здійснення контролю за дотриманням антимонопольних вимог при створенні, реорганізації чи ліквідації монопольних утворень; прийняття рішення і розпоряджень про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового стану.


46. Конкуренція і моделі ринків.

Маємо три основних варіанти риноквих форм чи моделей: поліполію, олігополію та монополію.

Поліполія – ринкова форма, при якій багато продавців протистоять великій кількості покупців – досконала конкуренція. Прикладів поліполії в сучасному світі існує дуже мало (валютна біржа), отже досконала конкуренція – це лише ідеальний стан.

Олігополія – далеко не всі продавці можуть запропонувати певний товар за діючою ціною – недосконала конкуренція (обмежена).

Монополія – відсутність вільної, досконалої конкуренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєї чисельності не можуть протидіяти згуртовано і узгоджено.

Білатеральна монополія – наявність на ринку лише двох контрагентів: один продавець та один покупець. Їм не загрожує конкуренція з боку інших економічних суб”єктів.

Обмежена монополія – на галузевому ринку пристуні один продавець та кілька покупців. Хоч покупців і не багато, але вони конкурують один з одним за право вступити у ринкові відносини з монополістом.


47. Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання.

Існують різнаманітні ринки: ринок товарів, капіталу, фінансово-кредитний ринок, валютний ринок, ринок трудових ресурсів, ринок інформації тощо. Кожний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов’язані між собою в становленні і розвитку. Вже з самих назв цих ринків можна вивести основний принцив класифікації ринків – те, що є головним предметом купівлі-продажу на ринку, і дає йому основну назву.

Ринок предметів споживання – один з найважливіших компонентів товарного ринку. Невід’ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами.

Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох регіонів світу, в тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуальним. Проблема збалансованості попиту і пропозиції, споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних підрозділів суспільного виробництва. Ринок предметів споживання повинен мати загальною кількістю приблизно 70% від усіх інших ринків країни.


48. Ринок засобів виробництва. Загальні проблеми формування цін на ресурси.

Торгівля засобами виробництва - це грандіозний ринок, на якому взаємодіють між собою безпосередні виробники продукції. Усі підприємства органічно зв'язані один з одним як постачальники і споживачі машин, устаткування, сировини, паливних ресурсів. Товари виробничого призначення купуються і продаються звичайно оптом, великими партіями. Оптова торгівля виступає посередником між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами продукції.
Характерна риса ринкової економіки полягає в тому, що кожен покупець і продавець знаходять у цьому безбережному просторі свого партнера, продукція і ціни якого його влаштовують. Це торгівля по прямих договірних зв'язках. За цією схемою ринок засобів виробництва розвивався споконвіку й об'єктивно вів до прогресу у виробництві.

49. Ринок праці та розподіл трудових ресурсів.

Ринок праці – посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного законодавства та саморегулювання. Складовими ринку праці є:

працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров’я здатні працювати у різних сферах суспільного виробництва;

зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. До цієї групи населення не належать особи, які виконують роботу за допомогою власних засобів праці.

Ринок праці включає також ту

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: