Xreferat.com » Рефераты по экономике » Бурякоцукровий підкомплекс України: стан, проблеми, перспективи розвитку

Бурякоцукровий підкомплекс України: стан, проблеми, перспективи розвитку

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ


Кафедра загальноекономічних дисциплін


КУРСОВА РОБОТА

З КУРСУ

„РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ І

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА”

на тему: „БУРЯКОЦУКРОВИЙ ПІДКОМПЛЕКС УКРАЇНИ: СТАН, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ”


Виконав:

Студент І курсу

Групи О-17

Обліково-кредитного

факультету

Дячук В.І.

Науковий керівник:

Круль Г.В.


Чернівці - 2005

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ І. БУРЯКОЦУКРОВИЙ ПІДКОМПЛЕКС ЯК ГАЛУЗЬ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

1.1. Значення та формування бурякоцукрового підкомплексу

1.2. Аналіз роботи і сучасний стан бурякоцукрового виробництва

РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЦУКРОБУРЯКОВОЇ ГАЛУЗІ

2.1. Негативні тенденції розвитку галузі та їх наслідки

2.2. Вплив злочинної діяльності на роботу бурякоцукрового підкомплексу

РОЗДІЛ ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ І ЗАХОДИ ПОКРАЩЕННЯ РОБОТИ ГАЛУЗІ

3.1. Основні напрямки покращення бурякоцукрового виробництва

3.2. Роль новітніх технологій виробництва у роботі галузі

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП


Одним з найбільш вагомих продуктових підкомплексів АПК України, кінцева продукція якого має стратегічне значення, є бурякоцукровий. Він належить до тих структурних формувань, пріоритетний розвиток яких найбільш сприяє зміцненню економічного потенціалу нашої держави, зростанню її експортних можливостей, бо цукор - це стратегічний продукт. Основою його отримання в Україні є одна-єдина сировина - цукрові буряки. При певних умовах вони можуть бути найефективнішою сільськогосподарською культурою.

Об’єктом дослідження в даній курсовій роботі виступає бурякоцукровий підкомплекс, а предметом роботи - дослідження стану розвитку бурякоцукрового виробництва.

Метою даної роботи є дослідження сучасного стану бурякоцукрового виробництва, факторів його розміщення по території України, а також основних проблем та перспектив розвитку цього сектору економіки України в майбутньому. Виходячи з мети, можна поставити такі завдання:

Оцінити сучасний стан бурякоцукрового підкомплексу України.

Розглянути структуру підкомплексу , а також дослідити просторове розміщення підприємств галузі.

Визначити основні проблеми підкомплексу та розкрити перспективи його розвитку.

Системний підхід до аналізу бурякоцукрового виробництва вимагає переходу від ізольованого розгляду окремих господарських ситуацій і процесів до загальної концепції. Конкретна оцінка ситуації, що склалася у бурякоцукровому підкомплексі, дає змогу виявити основні, реальні особливості його розвитку. З допомогою економічного аналізу варто вести пошук більш ефективних рішень стосовно спеціалізації та концентрації бурякоцукрового виробництва.

Певні особливості аналізу виникають при переході до ринкової економіки. Зокрема цукрові буряки впрошують різні категорії господарств: суспільного сектора, фермерські, особисті селянські. Змінюються умови реалізації продукції: за прямими угодами, через товарні біржі, на основі бартерних угод.

Дослідження бурякоцукрового виробництва розглядається як система, що складається з окремих відносно самостійних елементів. Ці елементи утворюють певну інфраструктуру, яка передбачає цілісність підходу до розгляду проблеми. Застосування принципу системності дозволило охопити низку чинників, показників та систему методів для оцінки розвитку бурякоцукрового виробництва.

Важливим у дослідженні є принцип історизму та прийом порівняння. Він застосовується у випадках зіставлення даних певного року з минулими роками, різних категорій господарств, досягнень розвинутих країн. Так, зіставлення одного року з іншим показує розмір відхилень. Доцільне порівняння з досягненнями розвинутих країн, щоб встановити існуючий розрив і намітити шляхи його подолання та розробити необхідні для цього заходи.

Для виявлення взаємозв'язків та взаємозалежностей, закономірностей, наприклад, в урожайності цукрових буряків, в розмірах посівних площ доцільним є застосування групування. Переваги цього методу в тому, що він дозволяє виявити взаємозв'язок та взаємозалежність явищ, закономірності їх змін за масовими статистичними даними.

В основі проведення дослідження ринку цукру прийняті наступні положення:

- регіональні природно-кліматичні та економічні умови формують особливості діяльності бурякосійних господарств та цукрових заводів;

- різноманітність категорій господарств, що займаються вирощуванням цукрових буряків;

- особливість приватизації цукрових заводів за участю бурякосійних господарств;

- необхідність державного регулювання ринку цукру.

Для висвітлення теми і розкриття завдань, роботу поділено на вступ , три розділи та висновок.

У першому розділі розкривається значення бурякоцукрового виробництва в господарському комплексі України та його сучасний стан: особливості розвитку бурякоцукрового підкомплексу в ринкових умовах господарювання, розміщення виробництва на території України.

У другому розділі розглядаються проблеми розвитку і сучасного становища бурякоцукрового підкомплексу.

Третій розділ роботи висвітлює перспективи розвитку галузі та шляхи подолання проблем роботи бурякоцукрового підкомплексу.

Інформаційна база курсової роботи складається з підручників, посібників, монографій, наукових періодичних видань.

РОЗДІЛ І. БУРЯКОЦУКРОВИЙ ПІДКОМПЛЕКС ЯК ГАЛУЗЬ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ


1.1. Значення та формування бурякоцукрового підкомплексу


Сьогодні бурякоцукровий підкомплекс України - це складне міжгалузеве утворення. Він об'єднує багато підприємств різного типу -сільськогосподарських, промислових, транспортних, чимало різних допоміжних виробництв. Так, цукрові буряки в Україні вирощуються в 19 областях. Виробництво цієї продукції розміщено переважно в господарствах лісостепової зони, зокрема Вінницькій, Полтавській, Черкаській, Хмельницькій, Київській та Сумській областях. Там отримують дві третини валового збору цукрових буряків. В останні роки вирощуванням цукрових буряків займалися майже 9 тис. різних сільськогосподарських формувань, посівні площі даної культури в яких постійно скорочуються.

В бурякоцукровому підкомплексі України нараховується 192 цукрових заводи з обслуговуючою їх інфраструктурою. Вона представлена мережею заготівельних пунктів (як призаводських, так і пристанційних), спеціалізованих господарств з вирощування насіння, заводів з доробки і підготовки насіння до сівби, машинобудівних і ремонтних заводів, кар'єрів з добування вапнякового каменю. Науково-технічне забезпечення підкомплексу здійснюють два науково-дослідних інститути, один проектний інститут, сім дослідно-селекційних станцій, сім дослідно-елітних господарств тощо. В бурякоцукровому виробництві прямо чи посередньо зайнято 2,5 млн. чоловік. Основним завданням досліджуваного підкомплексу України на сучасному етапі є формування такого ринкового механізму, який би був рушієм економічного прогресу, змушував суб'єктів господарської діяльності відновити, а в подальшому нарощувати обсяги сільськогосподарського виробництва, відмовитися від застарілих технологій і освоїти нові, добиватися зниження собівартості виробленої продукції та підвищення рентабельності господарств-виробників.

Бурякоцукрове виробництво, а тим більше цукрова промисловість - різко виражена сезонна галузь. Це створює певну специфіку виробничого процесу. Тривалість виробничого періоду - одне з корінних питань економіки цукрової промисловості, оскільки від нього залежать необхідні розміри виробничих потужностей заводу, розміщення підприємств, економічна ефективність виробництва. Але тривалість виробничого сезону економічно ефективна тільки до певних меж, бо із збільшенням тривалості сокодобування вихід цукру, який є важливим показником діяльності цукрової промисловості, знижується, і одночасно зменшується собівартість цукру. Тоді існує оптимальний строк переробки, при якому забезпечується максимальна ефективність виробництва, причому цей строк буде різним залежно від конкретних виробничих умов та вибраних критеріїв оптимізації.

Питання про оптимальну тривалість виробництва треба розв'язувати виходячи з конкретних умов певного регіону і в певний час, на основі його економічної ефективності. Головні чинники, що визначають рентабельну перспективу і рентабельність виробництва: збереження цукру в буряках і максимальний його вихід, зниження собівартості виробництва продукції. Отже, ефективну роботу бурякопереробних підприємств визначають чотири найголовніші чинники, це: ємність як внутрішнього, так і зовнішнього ринків, тобто купівельна спроможність споживачів; міцна сировинна база (тут має допомогти інтеграція - створення власної сировинної бази через матеріально-фінансову підтримку бурякосійних господарств); технічний стан переробної галузі від якого залежить і підвищення продуктивності праці, максимальне використання виробничих потужностей цукрового заводу.

Цукрова промисловість - це та галузь, яка з самого початку її виникнення розміщувалася виключно в сільській місцевості. Це єдина сфера великої промисловості, всі підприємства якої розташовувалися виключно в селах чи містечках. Це говорить про ту роль, яку відіграє цукрова промисловість в соціальному перетворенні села. Жителі вказаних поселень одними з перших почали користуватися перевагами електрифікації, теплофікації, газифікації і т.д.; тут виникла найбільш розвинута сітка доріг з твердим покриттям.

Важливою складовою державної аграрної політики є забезпечення високого рівня розвитку переробних підприємств як однієї з основних передумов досягнення високої ефективності агропромислового виробництва, що зумовлює необхідність всебічної оцінки і постійної підтримки високого рівня його розвитку та ефективності функціонування, котрі повинні здійснюватись на науково обгрунтованих засадах.

На спеціальні рахунки цукрових заводів підлягають зарахуванню кошти, отримані з таких джерел, як: кредити банку; виручка від реалізації цукру, жому, меляси; попередня оплата, пов'язана з реалізацією цукрових буряків, цукру, жому, меляси; попередня оплата, пов'язана з відвантаженням продукції. Кошти, що надійшли на спеціальний рахунок цукрового заводу, можуть бути використані виключно для таких цілей: розрахунків з товаровиробниками за сировину для виробництва цукру і закупівлю насіння цукрових буряків; сплати поточних податкових платежів; погашення кредитів банку, отриманих для розрахунків з товаровиробниками, і відсотків за користування кредитами; закупівлі енергоносіїв, запасних частин, допоміжних матеріалів, оплати залізничного тарифу. Є надія, що це дозволить поліпшити ситуацію в бурякоцукровому виробництві, вчасно розраховуватись з бурякосійними господарствами.

Формування бурякоцукрового продуктового підкомплексу передбачає докорінну зміну в організації діяльності галузі. Вона спрямовується на розвиток підприємницької ініціативи як форми організації управління виробництвом і збутом продукції, де повністю здійснюється розробка нових конкурентоспроможних ідей та їх оперативна реалізація в практиці на всьому технологічному конвеєрі бурякоцукрового виробництва - від селекції насіння цукрових буряків, технології вирощування цукрових буряків до виробництва цукру та інфраструктури його ринку. Через насінництво створюються умови для широкого впровадження у виробництво високопродуктивних сортів і гібридів однонасінних цукрових буряків з високим вмістом цукру. За допомогою застосування сівалок точного висіву досягається рівномірне розміщення рослин у рядках, що має істотне значення для забезпечення сприятливих умов живлення рослин, інтегрований спосіб захисту посівів цукрових буряків та суттєве зниження витрат, зв'язаних з формуванням оптимальної густоти посівів [12].


1.2. Аналіз роботи і сучасний стан бурякоцукрового виробництва


Цікавим і неоднозначним є аналіз роботи галузі за останні роки. Нині бурякоцукровий підкомплекс України (бурякосійні господарства, цукрові заводи і їх інфраструктура) має як проблеми в питаннях становлення і розвитку, так і певні позитивні моменти.

З 1991 р. Україна починає втрачати європейські позиції в справі бурякоцукрового виробництва. Сьогодні ця важлива галузь аграрної економіки опинилася в критичному стані. За прогнозами споживання цукру в найближчі роки може перевищити його виробництво. Таким чином продовольча програма України, зокрема цукрова - під загрозою. Головною причиною такого стану цієї інтегрованої галузі стало: загальна невизначеність українського цукроваріння при постійному недотриманні оптимальних строків виконання організаційно-технологічних заходів (незаплановані простої заводів через відсутність палива складали 231 добу, а через відсутність сировини - 2039 діб) та й договірних зобов'язань у цій сфері; нестабільність економічних відносин між кремими її складовими - диспаритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію досягнув катастрофічного співвідношення; відсутність обгрунтованої державної економічної політики в цукровій та суміжних підгалузях промисловості;

бартеризація економічних відносин між виробниками сировини і переробними підприємствами. Щорічно, а особливо в останні роки змінювалися (погіршувалися) умови угод між буряко- і цукровиробниками щодо розрахунків. Так, переробні підприємства підвищили квоту стягнення цукру з постачальників сировини в середньому до 35 % від його виробітку. Крім цього ряд переробних підприємств не можуть розрахуватися з бурякосійними господарствами. Селянам нізащо придбати нафтопродукти та запчастини до бурякозбиральної техніки і навантажувально-транспортних засобів. Таких прикладів чимало.

В Україні історично склалася дуже вагома в Європі база виробництва цукру. Цьому сприяли добрі грунтові та кліматичні умови, висока густота населення, зокрема сільського, особливості економічного розвитку в минулому. Виробництво цукру в Україні почало інтенсивно зростати завдяки наявності великих ринків збуту українського цукру і зокрема в центральних губерніях Росії. Отже, в Україні почала успішно функціонувати потужна цукрова промисловість. Вона була представлена великими підприємствами і за рівнем техніки та концентрації виробництва різко виділялася серед галузей харчової промисловості.

Підсумки роботи бурякоцукрової галузі Украї­ни за 2003 рік свідчать про те, що зроблено немало всіма учасниками комплексу для стабілізації та нарощування виробництва цукру, але проблем і невирішених питань ще досить багато. Три роки ви­робництво цукру з буряків в Україні майже на одно­му рівні - 1,4...1,5 млн. т. На даний час існує 140 цукрових заводів із 192 [Дод. 1]. З них в 2003 р. атестовані і занесені до державного реєстру 129, хоча працювали лише 121. За даними Держкомстату України у 2003 р. цукро­ві буряки виростили на площі 668,3 тис. га, що на 95 тис. га менше, ніж у 2002 р. (або на 12,4%). Цукро­вими заводами прийнято цукросировини 13,0 млн. т (2002 р. — 13,74 млн. т). Значно зменшили площі по­сівів господарства деяких областей [4, 2-5]. Це наочно відображено в таблиці 1.2.1.

Таблиця 1.2.1

Зменшення посівних площ по областях

Вінницької на 23.2 тис. га
Хмельницької на 16.5 тис. га
Тернопільської на 14.0 тис. га
Київської на 11.5 тис. га
Черкаської на 9.3 тис. га


Урожайність цукрових буряків по Україні склала 199,6 ц/га (в 2002 р. - 189,0 ц/га). Найвищий урожай фабричних цукрових буряків от­римали господарства Чернігівської обл. - 247,9 ц/га, Київської обл. — 247,6 ц/га, Житомирської обл. -241,6 ц/га, Вінницької обл. - 216,7 ц/га, Тернопіль­ської обл. - 215,7 ц/га, Хмельницької обл. - 212,8 ц/га. Найнижчий урожай був у господарствах Рівнен­ської обл. - 149,9 ц/га, Одеської обл. - 156,1 ц/га, Миколаївської обл. - 159,5 ц/га. Кіровоград­ської обл. - 174,3 ц/га.

На 121 цукровому заводі, які працювали, за опера­тивними даними станом на 1 січня 2004 р. вироблено 1,45 млн. т цукру-піску з урожаю цукрових буряків 2003 р. (у 2002 р. на 127 цукрових заводах було вироб­лено 1,42 млн. т) [Дод. 6]. Виробництво цукру-піску з буряків збільшили цук­рові заводи 12 областей, в тому числі найбільше в Тер­нопільській обл. - на 17,8 тис. т, Волинській обл. - на 16,1 тис. т, Київській обл. - на 14,0 тис. т та Жито­мирській обл. - на 11,2 тис. т. Кращі області по виробництву цукру з 1 га представлені в таблиці 1.2.2.


Таблиця 1.2.2

Виробництво цукру з 1 га

Київська 29.50 ц /га;
Чернігівська 28.85 ц /га;
Волинська 28.29 ц /га;
Житомирська 26.82 ц /га;
Полтавська 26.70 ц /га.

Кількість цукру, яка була одержана з 1 га в інших областях вказана в таблиці 1.2.3.


Таблиця 1.2.3

Виробництво цукру з 1 га (інші області)

Миколаївській обл. 13.75 ц/га;
Чернівецькій обл. 14.40 ц/га;
Рівненській обл. 14.80 ц/га;
Кіровоградській обл. 16.33 ц/га;
Сумській обл. 16.61 ц/га.

У 2003 р. із 266 насінницьких господарств, атесто­ваних на право ведення насінництва цукрових буря­ків, через несприятливі природні умови виробили насіння всього 98 господарств, в т. ч. висадкового на­сінництва - 87 та безвисадкового - 11. Валовий збір насіння склав 3448 т (у 2002 р. - 8263 т) при середній урожайності 6,4 ц/га. Основні показники роботи цукрових заводів у 2003 р. наведені в таблиці [Дод. 2].

На переробку цукрових буряків урожаю 2003 р. і ви­робництво цукру отримали квоту 126 цукрових заводів загальною потужністю 301 тис. т переробки буряків на добу. Працювало 121 підприємство загальною потуж­ністю 285 тис. т переробки буряків на добу, решта не працювала через відсутність цукросировини [Дод. 3].

Позацехові простої від початку виробництва в ціло­му по Україні склали 284,5 діб, цехові - 66,9 діб. Особ­ливо великі цехові простої допустили заводи через:

• ремонт енергообладнання (турбіни) - 4 доби (Сальківський);

• низьку якість мазуту - 6,4 доби (Вендичанський, Наркевицький);

• ремонт обладнання мийного відділення - 4,4 до­би (Оріхівський, Карлівський, Погребищенський та інш.);

• ремонт обладнання дифузійного відділення - 10,19 діб (Угроідський, Яреськівський, Верхняцький, Низівський, Козовськийтаінш.);

• ремонт обладнання газової печі, недостатню кіль­кість вапняного молока і газу - 6,13 діб (Яреськівсь­кий, Удицький та інш.).

Першими розпочали виробничий сезон 27 серпня 2003 р. Мурафський (Харківська обл.) та Яреськів­ський (Полтавська обл.) цукрові заводи. В першу де­каду вересня працювало 27 цукрових заводів. Вихід цукру в цілому по Україні від початку вироб­ництва склав 11,86% проти 10,77% у 2002 р. [Дод. 4].

Ступінь вилучення цукру з буряків по Україні склала 72,41% проти 72,77% у 2002 р. 3 121 цукрових заводів 41 заготовили цукросиро­вини і виробили цукру 59% від загальної кількості, при тому, що тривалість виробництва на окремих за­водах була вище середньої по Україні [Дод. 5].

Протягом останніх років адміністрації цукрових заводів та компанії-власники недостатньо працюють з товаровиробниками по рівномірному постачанню сировини на цукрові заводи, що призводить до масо­вого псування сировини на бурякопунктах. В зв'язку з відсутністю коштів цукрові заводи не про­водять необхідну заміну обладнання, особливо енерге­тичного. Всього в поточному році було замінено біля 100 одиниць основного технологічного і енергетичного об­ладнання. На більшості цукрових заводів обладнання відпрацювало свій технічний ресурс. Якщо в 1986—90 рр. старіння основних фондів цукрових заводів було на рів­ні 51%, то на кінець 2002 р. - в межах 70% [5, 2-4].

В 2003 р. цукрова промисловість працювала за умов дії Закону України "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру" та відповідної поста­нови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2003 ро­ку № 1977, якими встановлена квота поставки цукру на внутрішній ринок (1,8 млн. т), мінімальна ціна на цукрові буряки - 165 грн./т (з ПДВ) та на цукор - 2370 грн./т (з ПДВ). На жаль, цінова ситуація на внутрішньому ринку цукру перед початком виробничого сезону 2003 р. не була стабільною.

В 2003 р. цукровими заводами України вироблено то­варної продукції в порівняльних цінах на суму 4902,1 млн. грн., що на 1314,5 млн. грн. більше, ніж в 2003 році. Зростання обсягів виробництва продук­ції пояснюється збільшенням давальницьких обсягів виробництва цукру з тростини на 663,2 тис. т в порів­нянні з 2002 р. (вироблено 789,4 тис. т), збільшенням виробництва цукрового сиропу на 341 тис. т (вироблено 405,9 тис. т) та виробництва цукру з цукрових буряків на 30 тис. т більше (вироблено 1450 тис. т) ніж у минулому році. Вперше в минулому році проведено реалізацію квот на ввіз цукру-сирцю в кількості 380 тис. т і бюд­жет держави отримав 250 млн. грн. Якби ще частина цих коштів була спрямована на розвиток і селекцію насінництва цукрових буряків, заміну обладнання по їх прийманню на заводах, вирощування сировини — то такі дії були б позитивно сприйняті цукровиками.

Потреба внутрішнього ринку в цукрі з 1 вересня 2003 р. по 1 верес­ня 2004 р. становила 1,8 млн. т. З урахуванням пере­хідних запасів цукру 500 тис. т на початок маркетин­гового року, власного виробництва із цукрових буря­ків урожаю 2003 р. - 1450 тис. т, та очікуваного ім­порту (квота на ввезення цукру-сирцю з тростини 125 тис. т та 80 тис. т контрабандного) в повному об­сязі задовольняють потребу держави в цукрі до по­чатку нового сезону переробки цукрових буряків.

Максимальна потреба цукру на рік для забезпечен­ня внутрішнього ринку держави (населення, спецспоживачі, промпереробка) становить 1,8 млн. т (з розра­хунку 38 кг на душу населення), а максимальна місяч­на потреба цукру не перевищує 150 тис. т. При цьому не враховується те, що понад 6 млн. українців працює та живе за кордоном і наш цукор не споживає - а це більше 200 тис. т цукру [6].

Розроблена Програма „Цукор України 2005 – 2007”, основною метою якої є призупинення спаду вироб­ництва цукрових буряків та цукру, задоволення внут­рішньої потреби держави в цукрі та регулювання його ринку, створення реальних передумов для оптималь­ного функціонування галузі в майбутньому та нових робочих місць. Прогнозовані результати виробництва вказані в таблиці 1.2.4.

Таблиця 1.2.4

Виробництво цукрових буряків

(за Програмою „Цукор України 2005 - 2007)

Рік Цукрових буряків Цукру
2005 рік 17630 1980
2006 рік 18675 2120
2007 рік 20160 2320

Для реалізації завдань програми випуску високоя­кісної конкурентоспроможної продукції буде щоріч­но проводитися:

• атестація цукрових і насіннєвих заводів, насін­ницьких господарств;

• ліцензування об'єктів оптової торгівлі насінням цукрових буряків;

• квотування виробництва цукрових буряків, на­сіння та цукру;

• атестація керівників і спеціалістів підприємств бурякоцукрового комплексу.

РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЦУКРОБУРЯКОВОЇ ГАЛУЗІ


2.1. Негативні тенденції розвитку галузі та їх наслідки


Головна причина проблем бурякоцукрової галузі в тому, що на державному рівні до цього часу не визначено стратегію її розвитку. Якщо необхідно збе­регти потужності цукрових заводів як експортний по­тенціал - це один шлях розвитку, якщо виробляти цу­кор в обсягах лише для внутрішнього споживання – інший. Можливий і третій варіант, який не хочеться допускати, - політика держави в галузі буде спрямова­на на підтримку бізнесу, пов'язаного з переробкою цукру-сирцю тростинного, що приведе до ліквідації власного бурякоцукрового виробництва.

Враховуючи останні заяви Уряду, все-таки є надія на підтримку вітчизняного бурякоцукро­вого виробництва. Закон України "Про державне ре­гулювання виробництва і реалізації цукру" дає мож­ливість її здійснювати, зокрема, через мінімальну ці­ну, порядок розподілу квот, механізм пільгового кре­дитування галузі, ліцензування оптової торгівлі цук­ром. Виконання цього закону в повній мірі дасть можливість відрегулювати внутрішній ринок цукру, сформувати галузь, збільшити обсяги виробництва, задіяти експортний потенціал, зробити галузь інвес­тиційно привабливою.

Одним із основних інструментів забезпечення від­родження галузі є встановлення державою мінімаль­ної ціни на цукрові буряки і цукор. Проте, вона так і залишатиметься декларативною доти, поки не буде створений надійний механізм утримання мінімальної ціни, сформовані правила гри на внутрішньому ринку.

Стосовно захисту внутрішнього ринку цукру необ­хідно сказати, що необгрунтоване ввезення тростин­ного цукру-сирцю в Україну в кінці дев'яностих років минулого сторіччя за умов надлишку бурякового цук­ру на внутрішньому ринку скоротило вітчизняне ви­робництво до рівня, нижчого від обсягів внутрішньо­го споживання. На сьогоднішній день головна проблема - неконтрольоване ввезення в Україну цукру і цукровмісних продуктів. Існуючі прогалини у законодавстві та не­добросовісні виконавці з контролюючих органів да­ють можливість обходити закони і дестабілізувати внутрішній ринок. Якщо у 2002 р. в Україну було ввезено 500 тис. т цукру, то у 2003 р. обсяги його збіль­шились втричі і перевищили 1,5 млн. т, з яких левова частка припадає на давальницьку сировину. При цьому лише за офіційними даними у 2003 р. невивезеними з України залишилось близько 500 тис. т цук­ру з цієї сировини [22].

Основні схеми надходження імпортного цукру в Україну - через давальницькі операції у зовнішньо­економічній діяльності, через угоди про вільну тор­гівлю з країнами СНД, митні і податкові режими спеціальних економічних зон і територій пріоритет­ного розвитку, в обхід Закону „Про Митний тариф України” і пряма контрабанда.

Бурякоцукрова галузь України все ще перебуває в полоні затяжної системної кризи. Незважаю­чи на ряд правових, організаційно-економічних та техніко-технологічних заходів, здійсненних держав­ними органами за останній період, кардинальних змін в розвитку бурякоцукрової галузі України поки що не відбулось.

Зазнавши значної руйнації в період 1997-2002 рр., буряківництво і цукрова промисловість України до певної міри загальмували розвиток негативних про­цесів, але на протязі трьох останніх років не рухають­ся у своєму розвитку вперед, зупинившись на показ­никах щорічного виробництва 13 млн. т цукросиро­вини і 1,5 млн. т цукру. Аналіз свідчить, що основний спад виробництва (70%) зумовлений скороченням посівних площ під цукровими буряками і лише на 30% - зниженням вро­жайності і цукристості.

Прикро, що значні скорочення посівних площ від­булися саме в регіонах інтенсивного бурякосіяння - в Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Полтавській, Кіровоградській, Тернопільській та інших областях.

Найбільше зниження цукристості також відмічено в областях: Черкаській - на 2,74%, Полтавській - на 2,41%, Київській - на 2,12%, Вінницькій - на 1,72%. На 1,2... 1,5% знизилась цукристість у Миколаївській, Чернівецькій, Харківській, Сумській і Кіровоград­ській областях. І лише одна Волинська область підня­ла цукристість від 15,18% до 16,02%.

Прикро й те, що глибокого детального аналізу при­чин скорочення посівних площ і падіння якості сиро­вини в кожному конкретному випадку досі практично не здійснено. Можна говорити лише про загальні зако­номірності, які більш-менш проявились у останні три-чотири роки. Серед них найсуттєвішим є помітний по­ворот агробізнесу в бік більш прибуткових сільськогос­подарських культур і виробництв, а саме: соняшнику, кукурудзи, сої, озимої пшениці. Так, за останні 10 ро­ків посівна площа під кукурудзою на зерно в Україні зросла у 1,85 раза (з 1,2 млн. га до 2,3 млн. га), під со­няшником-у 2,4 раза (з 1,6 млн. га до 3,8 млн. га) і ли­ше в 2004 р. площі під соняшником дещо скорочені.

Бурякова галузь неприваблива для капіталовкла­день та інвестицій. Нові власники, яким дістались цукрові заводи за досить низькими цінами, не поспі­шають фінансувати ані виробництво сировини, ані її переробку. А окремі спроби вкласти кошти в сировинну базу, за деякими виключеннями, закінчились невдачами. Тому значна частина власників, яка до того ж слабко розбирається у такому складному ви­робництві, як цукрове, воліє експлуатувати природну родючість грунтів і мати прибутки від урожайності 200...220 ц/га або від здачі заводів у металобрухт.

Не виправдовує себе позиція очікування "стратегіч­ного інвестора", яким в усьому цивілізованому світі є високий рівень заробітної плати основної маси насе­лення та досить високі внутрішні ціни на продукцію. Заробітна ж плата в Україні, в т.ч. працівників бурякоцукрової галузі, дуже низька. А хронічний дефіцит коштів у основної маси виробників, постійне вими­вання їх через недосконалість системи ціноутворення та посередництво - основні причини технічної відста­лості цукрового виробництва, небажання працювати в такій складній галузі. Крім того, надмірне і безсистем­не завезення в Україну тростинного цукру-сирцю і пе­реробка його на вітчизняних цукрових заводах є ос­новною причиною деформації українського буряків­ництва. Цей фактор вимагає детальнішого осмислення та прийняття заходів щодо його врегулювання, тому що багато негативних рішень з цього приводу прийма­ється саме на рівні державних органів.

Відсутність повноцінних інформаційної та моніторингової систем в галузі, розлад статистичної звіт­ності не дають повної і чіткої інформації щодо про­цесів, що відбуваються в галузі. Тому, щорічні дані щодо розмірів площ посіву цукрових буряків і площ до збирання відрізняються на 120...170 тис. га, а при­чини цього досі не встановлені.

Потенціал культури цукрових буряків завжди був досить значним і за економічною ефективністю вони займали найвище місце. За вартістю продукції з гек­тара цукрові буряки переважали озиму пшеницю в 4.4 раза, соняшник - у 4,9 раза, а за прибутками -відповідно у 3,1 і 3,4 раза. У 1986-1990 рр. рентабель­ність цукрових буряків становила 34,5%, в період 1991-1995 рр. - 89,3%. В останні роки виробництво цукросировини практично стало збитковим, за ви­ключенням 2000 р., 2001 р. та 2003 р. коли рентабель­ність була на рівні відповідно 5,8%, 1,5% і 10,2%; у 2002 р. одержано збиток - 10,4%.

Мінімальна закупівельна ціна (з ПДВ) на цукрові буряки третій рік підряд становить 165 грн./т. Такий рівень ціни вже не забезпечує ефективного виробництва сировини. За детальними підрахунками Інституту аг­рарної економіки і Інституту цукрових буряків вона має бути на рівні 200...210 грн./т. Тоді оптова ціна цук­ру має становити 2768 грн./т, роздрібна ціна -3,20...3,50 грн./кг. Але цього не відбувається, оскільки на внутрішньому ринку ціну цукру не вдається підня­ти више 2200...2400 грн./т. Такий „ціновий тромб” практично переводить галузь у розряд неефективних.

А значний ріст реалізаційних цін на озиму пшеницю, кукурудзу і соняшник в останні роки ставить цукрові буряки в розряд економічно невигідних культур. При середній врожайності буряків 40 т/га, пшениці - 2.5 т (товарного зерна), соняшника - 2,0 т/га (насін­ня), кукурудзи - 8 т/га (зерна) і діючих ринкових ці­нах виручка (в розрахунку на 1 га) від цукросировини, озимої пшениці і соняшника практично вирівнюють­ся, а від кукурудзи - стає у 2,5 раза вищою при спів­відношенні витрат на 1 га як 3:1 (на виробництво цукрових буряків витрачається 3,7...4,0 тис. грн., решти названих культур - 1,2...1,3 тис. грн.). Навіть у високоефективних господарствах, при ви­сокій врожайності цукрових буряків, вони поступа­ються кукурудзі на зерно [18].


2.2. Вплив злочинної діяльності на роботу бурякоцукрового підкомплексу


Основними причинами неза­довільного стану бурякоцукрової галузі є поглиблення розладу в роботі підприємств цукрової про­мисловості, деформація сировин­них зон, багаторазова зміна влас­ників, загальна деградація мате­ріально-технічної бази галузі, виснаження природно-біологіч­ного потенціалу основних зон бурякосіяння, різке зменшення внесення

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: