Xreferat.com » Рефераты по экономике » Фірма як організаційна форма підприємництва

Фірма як організаційна форма підприємництва

1. Поняття фірми


В економічній літературі зазначаєтьс, що варто розрізняти поняття «підприємство» і «фірма». Так, підприємство – це установа у формі фабрики, ферми, невеликого або великого магазину, що виконує одну або кілька функцій з виробництва і розподілу товарів та послуг. Фірма ж є організацією, що володіє цими підприємствами і проводить господарську діяльність. Окремі фірми мають тільки одне, а багато хто володіють і керують декількома підприємствами.

У США розрізняють фірми, що володіють підприємствами на різних стадіях виробничого процесу (вертикальне комбінування) або поєднують кілька підприємств на одній стадії виробництва (горизонтальне комбінування), і конгломерати, що охоплюють підприємства, які функціонують у багатьох різних галузях.

Деякі автори називають два види організацій фірм. Перший – підприємницька фірма, що являє собою організацію, сформовану і керовану з метою заробляння прибутку для її власників за допомогою виробництва одного або більше товарів і подальшого продажу їх на ринку. Ці фірми розрізняються за розміром – від невеликих майстерень до величезних корпорацій – і функціонують у сфері виробництва.

Другий вид організації – це фірми, якими володіють і керують люди, що прагнуть отримати прибуток, продаючи товари і послуги, тобто вони створюються у сфері обертання.

Отже, фірма (від італ. firma – підпис) – це самостійна підприємницька одиниця з правами юридичної особи, що як власник або титульний власник розпоряджається майном і доходами фірми, використовує організаційно-планові методи у процесі виробництва, розподілу, присвоєння й інвестування прибутку та інших благ.

Відносини фірми з іншими суб'єктами господарювання базуються на контрактах-угодах, що укладаються на базі законів ринку.

Підприємство можна визначити як об'єкт цивільних прав, майновий комплекс, що використовується для ведення підприємницької діяльності. Цей комплекс містить: 1) нерухоме майно (земельна ділянка, будинки, споруди і т.д.); 2) рухоме майно (устаткування, інвентар, товарно-матеріальні запаси); 3) права, вимоги, борги (дебіторська і кредиторська заборгованість тощо); 4) право на позначення (фірмове найменування, товарний знак); 5) виключні права на інтелектуальну власність. Фірма може включати одне (малий бізнес) або кілька підприємств.

Поняття юридичної особи. Юридична особа – це суб'єкт цивільних прав, що має у власності, господарському веденні (оренді, лізингу), довірчому (траст) або оперативному управлінні відособлене майно.

Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями: власник – усім майном, державне підприємство – його рухомою частиною, а організація, що одержала майно в оперативне управління – тільки своїми доходами. Майновий статус юридичної особи, що не виступає як власник, визначається законом. Не повинні реєструватися як юридичні особи фірми, що мають тільки орендоване майно.

У 90-х роках минулого століття діяли підставні фірми, що зникали разом із привласненими ними внесками.

Юридична особа може від свого імені здобувати і здійснювати майнові й інші права, укладати договори купівлі-продажу, постачання, перевезення, позики, оренди, підряду (філії або представництва, що навіть мають свій баланс і розрахунковий рахунок, можуть робити це тільки за дорученням), пред'являти позови і виступати як відповідач у суді. Юридична особа реєструє свої засновницькі документи, має самостійний баланс або кошторис, що відбиває вартість майна, власне найменування, включене до державного реєстру.

Усе це обмежує ризик підприємців (засновників фірми) їхнім внеском до статутного капіталу, гарантує інтереси кредиторів і інвесторів, а головне – дозволяє фірмі виступати як повноцінний ринковий суб'єкт, діючи через свої органи управління (менеджерів) або через своїх учасників (у господарських товариствах) відповідно до закону й установчих документів. Ці представники повинні сумлінно і раціонально діяти в інтересах юридичної особи, інакше її засновники (учасники, члени) можуть вимагати відшкодування збитків.

Трансакційні витрати фірми. Чим більше розміри фірми, тим менші її трансакційні витрати – витрати, які пов'язані з підготовкою, укладанням і юридичним супроводом контрактів (маркетинг, реклама, страхування комерційного ризику, представницькі і судові витрати і т.д.).

Особливий виграш мають транснаціональні компанії (ТНК), що вміщують підприємства багатьох країн, які беруть участь у єдиному циклі від досліджень, розробок і видобутку сировини до реалізації кінцевої продукції. Вони не платять податок на додану вартість (ПДВ) і податок на оборот усередині ТНК. Невипадково сьогодні на ТНК припадає більше половини світової зовнішньої торгівлі і 70% виробництва у провідних галузях.

Однак чим більше фірма, тим вище її організаційно-планові витрати, тобто накладні витрати по складанню громіздких планів, розподілу завдань і контролю за їх виконанням, усе більш складної координації робіт виробничих і управлінських структур. Тому гігантські фірми, щоб, подібно до динозаврів не загинути під власною вагою, нерідко добровільно продають частину своїх підприємств або перетворюють їх у дочірні фірми.

Наприкінці ХХ століття у світі діяло понад 60 млн офіційно зареєстрованих фірм (не враховуючи сільського господарства), у т.ч. понад 20 млн у США, 16 млн – у країнах ЄС, 7 млн у Японії, 5 млн у Центральній і Східній Європі, Канаді, Азії (без Японії), Африці. В Україні наприкінці 90-х рр. нараховувалося близько 700 млн юридичних осіб, а вже на 1 січня 2006 р. – понад 1070 тис.

З усіх знову відкритих фірм у світі протягом перших 5 років існування 85% припиняє свою діяльність.

Відмінні риси фірми. Фірма – самостійний суб'єкт господарювання, що у відповідності до свого статуту розпоряджається власним або одержуваним від власника у володіння (господарське ведення) майном і нематеріальними цінностями для виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг) з метою одержання прибутку (доходу, соціального ефекту). Розглянемо основні риси господарювання фірм.

Перша відмінна риса фірм – економічна самостійність. Вона передбачає, що в умовах переходу до ринкової економіки фірми нікому не підкоряються. У рамках, визначених законодавством і статутом, фірма сама визначає конкурентоспроможний асортимент продукції, обсяг її виробництва і реалізації, обирає постачальників і покупців, укладає господарські договори (контракти), встановлює ціни на свої товари, набирає і звільняє працівників, планує свої доходи і витрати, розпоряджається прибутком (після сплати податків), здійснює інвестиції (довгострокові вкладення засобів) за рахунок власних, позикових і залучених (шляхом продажу акцій) ресурсів. Цим фірма відрізняється від своїх структурних одиниць (філій, відділень, виробництв і т.д.) і підрозділів (цехів, ділянок і т.д.).

Друга риса полягає в тому, що фірма є організаційною формою підприємництва. Вона отримує прибуток від господарської діяльності, сама покриває свої видатки і цілком відповідає за своїми обов'язками своїм майном. Власник (у тому числі держава) або засновник не відповідає по боргах фірми, а фірма – по боргах власника або засновника (крім випадків, передбачених законом або установчими документами).

Комерційна фірма відрізняється від установи (лікарні, бібліотеки, органу державного управління, навчального закладу і т.д.), що утримується за рахунок засновника (державного або місцевого бюджету), одержує від нього майно лише в оперативне управління і відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, але не матеріальними цінностями. Її співробітники є державними службовцями.

Останнім часом установи все частіше надають платні послуги. Якщо цей виторг стає головним джерелом фінансування, вони перетворюються у фірми (медичні, навчальні і т.д.).

Третя риса – фірма виступає як розпорядник майна, ієрархічна структура, адміністрація якої має право віддавати цехам, ділянкам і окремим працівникам відповідні команди. Фірма – острівець свідомого вертикального контролю в ринковому морі, де переважають добровільні горизонтальні взаємовигідні контракти й усе вирішують ціни.

Як показав американський економіст Р. Коуз, директивне управління в рамках фірми скорочує ринкові (трансакційні) витрати, пов'язані з пошуком інформації про ціни і якість товарів, веденням переговорів, укладенням угод, контролем за їх виконанням, юридичним захистом і т.д. У той самий час зі збільшенням розмірів фірми зростають витрати централізованого бюрократичного контролю (розподіл завдань, контроль за їх виконанням, координація робіт).

Сучасна економіка не може функціонувати ні як єдина фабрика, ні як базар, де діють одні лише незалежні підприємці. Механічне протиставлення плану і ринку є неприйнятним. Усі вирішують не ідеологічні суперечки, а порівняння витрат ринкової і планової координації. Саме це визначає оптимальний розмір фірми для кожної галузі і типу виробництва.

Четвертою відмінною рисою фірм є те, що вони є як ланкою виробничих відносин, так і соціальним осередком. Фірму як ланку виробничих відносин характеризує вартість його майна (рухомого і нерухомого) і промислових прав – на винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки, секрети виробництва («ноу-хау»), торговельні марки, надійність зв'язків щодо придбання сировини і матеріалів, збуту продукції і т.д. Фірма як соціальний осередок являє собою трудовий колектив, що складається з первинних колективів, об'єднаних єдиною метою і постійним контактом у процесі праці, загальними інтересами і наявністю лідера.

Завдання, що вирішує фірма у ринковій економіці. У процесі своєї діяльності фірма вирішує три взаємозалежні завдання:

1) створення конкурентноспроможної продукції, яка дозволяє усталити положення на ринку, більш повно використовувати виробничі потужності:

2) одержання прибутку, не меншого, ніж у конкурентів і достатнього для відновлення виробництва, виплати дивідендів власникам, компенсації комерційного ризику;

3) соціальний розвиток трудового колективу, а також прилягаючої території з метою залучення цінних працівників, розвитку їхнього трудового потенціалу, поліпшення відносин з населенням та місцевою владою.


2. Класифікація фірм


При переході до ринкової економіки різко зростає різноманіття видів фірм. Їх можна класифікувати за:

1) типом речових прав і власності;

2) формами господарювання;

3) основною сферою діяльності;

4) галузевою структурою;

5) масштабами діяльності;

6) цілями діяльності;

7) структурою управління;

8) роллю на ринку;

9) рівнем конкурентноспроможності;

10) організаційно-правовим статусом тощо.

Розглянемо класифікацію фірм за поданими ознаками більш детально.

До речових прав за цивільним законодавством належать права:

власності;

господарського ведення (державні госпрозрахункові підприємства);

оперативного управління (казенні заводи, бюджетні установи);

довічного спадкоємного володіння.

Власність – це право і реальна можливість фізичної особи (не обмеженої в правах судом або за законом) або юридичної особи (підприємства) на свій розсуд і відповідальність привласнювати, володіти, розпоряджатися і використовувати майно, інтелектуальні цінності, продукцію і доходи ухвалюючи щодо них будь-яке управлінське рішення, що не суперечить законам.

За типом власності фірми поділяються на:

приватні (належать фізичним особам – громадянам даної держави, іноземних держав і юридичним особам);

державні (власником або співвласником підприємств є держава);

муніципальні (перебувають у власності адміністративно-територіальних одиниць).

Слід відзначити умовність цієї класифікації. У сучасній економіці переважають змішані форми власності, що діють у різних режимах речових прав і підприємництва. Колективна (групова) власність може поєднувати права і повноваження як фізичних осіб (товариства з повною відповідальністю), так і фірм (асоціацій), а також держави (акціонерні товариства з його участю). Приватні особи, наприклад, пайовики, акціонери або члени кооперативу, можуть використовувати найману працю осіб, що працюють за трудовою згодою. Усі колективні підприємства тяжіють або до приватної, або до державної форми власності.

Форми господарювання визначають режим об'єднання і використання матеріальних ресурсів і праці. В одноособових підприємствах власник виступає як підприємець, у партнерських – учасники роблять внесок у вигляді майна, промислових і авторських прав, земельних ділянок, праці, виступаючи при цьому як підприємці або працівники, або ж тільки як інвестори (пайовики).

Основну частину валового національного продукту в умовах ринкової економіки (у США – понад 80%) виробляють корпорації – акціонерні товариства, керовані за дорученням пайовиків.

За основною сферою діяльності фірми поділяють на зайняті:

– виробництвом (випуск промислової, сільськогосподарської, будівельної продукції);

– наданням послуг (інформаційних, комерційних, соціальних, транспортних і т.д.) і виконанням робіт;

– посередництвом (торгівля, біржова діяльність і т.д.);

– інноваціями (дослідження, розробки, передача технології і ноу-хау);

– здачею в користування (кредит, лізинг, оренду, траст) майна.

Розбіжності в характері засобів і предметів праці, складі кадрів технології визначають особливості формування витрат і результатів фірми. При цьому підприємство може вести господарську діяльність у будь-якій сфері, де це йому вигідно.

За галузевою структурою виділяють монопродуктові (масове виробництво однорідних виробів), галузеві і багатогалузеві фірми (агропромислові, науково-виробничі, проектно-будівельні і т.д.). Монопродуктові мають переважно однозаводську структуру, а багатогалузеві містять самостійні господарські одиниці з правами юридичної особи (виробничі, науково-виробничі й інші об’єднання, фінансово-промислові групи).

Оскільки господарське законодавство в СНД, а також умови оподатковування в різних регіонах однієї країни можуть різнитися, доцільно класифікувати фірми за масштабами їхньої діяльності (область або республіка, Україна, СНД, інші країни).

За цілями діяльності виділяють комерційні і некомерційні фірми. Останні у випадку перевищення доходів над витратами спрямовують прибуток на соціальні потреби (допомога інвалідам і ветеранам, утримання лікарень, навчальних закладів і т.д.) або розвиток виробництва, не виплачуючи дивіденди (відсотки) засновникам і пайовикам.

За структурою управління розрізняють фірми малі (як правило, безцехові), однозаводські (фабрики, шахти, промисли і т.д.) і багатозаводські (складаються з декількох підприємств – заводів і фабрик, інститутів і т.д.).

За роллю на ринку фірми можуть бути конкуруючими, домінуючими або монопольними. У першому випадку найчастіше має місце чиста конкуренція (змагальність великої кількості покупців і продавців, жоден з яких не може контролювати ринковий попит); у другому – олігополія (суперництво великих виробників, що обмежує доступ на ринок нових підприємців і створює можливість його поділу, установлення заздалегідь узгоджених цін, але стимулює конкуренцію за якістю товарів і рівнем сервісу); у третьому – монополія, при якій підприємство може нав'язати покупцям високі ціни, асортимент і умови постачань, не відчуваючи необхідності в оновленні продукції і технології.

Згідно із зарубіжними даними, фірми, чия частка на ринку не досягає 7%, мають середню норму прибутку до 10%. При збільшенні цієї частки до 22% рентабельність сягає 14%, до 36% – 18%, а у домінуючих і монопольних компаній (частка на ринку понад 36%) рентабельність перевищує 30%.

За рівнем конкурентоспроможності виділяють фірми:

1) здатні продавати продукцію на світовому ринку за нормальними цінами (для них доцільно зняти обмеження на концентрацію виробництва і створення експортних об'єднань);

2) що не витримують конкуренції імпортних товарів (для них особливо важливе розумне мито);

3) не відчувають впливу іноземної конкуренції (швидкопсувні і важкотранспортовані товари);

4) природні монополії (потребують державного регулювання цін і тарифів).

Сьогодні в Україні трохи більше половини товарів і послуг виробляються в умовах значної конкуренції, приблизно одна десята – за відсутності або при практичній відсутності конкуренції, інші (близько 35%) – в умовах помірної конкуренції.

Водночас у найбільш розвинених країнах світу в умовах значної конкуренції виробляється більше 80% товарів і послуг, а за відсутності конкуренції – близько 2%. Наша ж сьогоднішня картина в цілому відповідає тому, що спостерігалося в економіці США у 30-і роки ХХ століття. Це непогано з огляду на, якою була наша економіка ще півтора десятиліття тому. У той же самий час очевидно: ми відстаємо і притому більше, ніж на півстоліття.

За організаційно-правовим статусом виділяють такі типи комерційних організацій (рис. 1.1):

1 Господарчі товариства – об'єднання фізичних осіб для підприємницької діяльності. Їхні члени поєднують цю діяльність з постійною роботою.

У повному товаристві засновники відповідають за зобов'язаннями фірми своїм внеском до статутного фонду і додатково своїм особистим майном. Проте за законами багатьох країн це товариство, на відміну від інших видів фірм, не платить податку на прибуток – він розподіляється між засновниками, що сплачують податок на загальних підставах. Такий перехідний ступінь від підприємництва без утворення юридичної особи до звичайної фірми одержав поширення в аграрному секторі, сфері послуг (юридичних, аудиторських, консультаційних, медичних фірмах і т.д.), торгівлі, громадському харчуванні.

Товариство на вірі (командитне) включає, крім повних товаришів, осіб, що вкладають капітал, не бажаючи ризикувати своїм майном, і одержують відповідно меншу частину прибутку.

2 Господарські товариства – об'єднання капіталів для ведення підприємницької діяльності. У числі засновників тут виступають як фізичні, так і юридичні особи, а також державні і муніципальні утворення. Члени таких товариств зобов'язані робити внесок у статутний фонд, сприяти роботі товариства у визначених його статутом формах, зберігати комерційну таємницю і т.д., але не повинні трудитися в штаті товариства на постійній основі. Відповідальність членів товариства за його зобов'язаннями обмежена їхнім внеском у капітал, але не поширюється на інше їхнє майно.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) є організаційно-правовою формою малого і середнього бізнесу. Внесок у його статутний капітал може бути зроблений не тільки у грошовій, але й у натуральній формі. У статуті ТОВ указуються його засновники і розмір їхнього паю, що робить необхідною перереєстрацію при зміні складу власників. Для продажу паю при виході зі складу ТОВ потрібна згода загальних зборів засновників.

Товариство з додатковою відповідальністю передбачає у своєму статуті особливі обов'язки і права деяких засновників.

Закрите акціонерне товариство (ЗАТ) розподіляє акції тільки серед своїх засновників або іншого, заздалегідь визначеного кола осіб. ЗАТ не може проводити відкриту підписку на акції, його акціонери або власне ЗАТ (відповідно до статуту) має переважне право покупки акцій інших членів товариства. Це гарантує захист ЗАТ від поглинання іншими структурами, але не дозволяє залучити додатковий капітал шляхом відкритої емісії акцій тв їхнього котирування на біржі.

Відкрите акціонерне товариство (ВАТ) має необмежену кількість членів, які можуть продавати свої акції без згоди інших акціонерів. ВАТ вправі проводити відкриту підписку на акції, що випускаються, і їхній вільний продаж з урахуванням вимог законодавства про акціонерні товариства та цінні папери. З одного боку, це дає необмежені можливості залучення капіталу, з іншого – створює небезпеку скупки акцій конкуруючими фірмами.

Акціонерні товариства, засновниками яких є державні і муніципальні органи (за винятком утворених у процесі приватизації), можуть бути тільки відкритими. Мінімальний статутний капітал ВАТ 1250 (у ЗАТ також 1250) мінімальних розмірів оплати праці, всі акції є іменними звичайними (однаковими за номінальною вартістю) або привілейованими (не більш 25% статутного капіталу).

ВАТ зобов’язано щорічно публікувати річний звіт, бухгалтерський баланс, рахунок прибутків і збитків, повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів, список акціонерів із зазначенням кількості і типів належних їм акцій, а в необхідних випадках – проспект емісії акцій і т.д.

Закон «Про акціонерні товариства» визначає порядок створення філій і представництв АТ, дочірніх і залежних товариств, процедуру створення і ліквідації АТ, формування його статутного капіталу і чистих активів, розміщення акцій та інших цінних паперів, нарахування і виплати дивідендів, ведення реєстру акціонерів. Регламентуються також основні функції загальних зборів, ради директорів правління (виконавчої дирекції), ревізійної комісії, порядок придбання і викупу розміщених акцій, укладення великих угод, контролю за фінансово-господарською діяльністю, обліку і звітності.

У країнах з ринковою економікою діє багато видів господарських і господарчих товариств. У Німеччині майже дві третини фірм мають статус ТОВ (GmbН), одна чверть – командитних і повних товариств. У США з 20 млн фірм 14 млн мають статус індивідуальних і сімейних, що близько до українських товариств, близько 2 млн – обмежені партнерства (limited-ltd). Однак основну частину ВВП роблять 4 млн корпорацій (Corp., inter.corp., у Німеччині – АС), статутний капітал яких утворений за рахунок обміну внесків (грошей і цінних паперів) на акції, а також подальшої емісії і продажу акцій. Закони цих країн регламентують мінімальний статутний капітал, кількість засновників (у США – 3, у т.ч. 1 – резидент даного штату) і багато інших сторін діяльності АТ.

В Україні переважна більшість господарських товариств представлена товариствами з обмеженою відповідальністю (більше 80%), на другому місці – акціонерні товариства – близько 8%, решта – інші види товариств.

3 Державне і муніципальне унітарне підприємство. Тут у вигляді виключення підприємство виступає не тільки як об'єкт, але і як суб'єкт підприємництва, однак воно не є власником закріпленого за ним майна, а одержує його у господарське ведення. Вказівка на власника міститься в найменуванні фірми. Її унітарний характер означає, що майно не може бути розподілене за внесками між цехами, працівниками, бригадами і т.д.

4 Виробничий кооператив – добровільне об'єднання громадян для ведення спільної господарської діяльності на основі членства й особистої трудової участі. Члени кооперативу роблять внески у натуральній або грошовій формі, одержуючи, крім зарплати, відповідну частину прибутку. Однак на відміну від ТОВ усі члени кооперативу мають на загальних зборах один голос незалежно від розміру внеску. Крім них, у кооперативі працюють люди за трудовими договорами, одержуючи звичайну заробітну плату.

У Цивільному Кодексі також визначений статус некомерційних організацій. До них належать такі.

1. Установа – це некомерційна організація, створена і фінансована (цілком або в основному) власником майна та яка виконує управлінську, соціально-культурну або іншу функції. Установа відповідає за зобов'язаннями своїми коштами, але не майном. При їхній недостачі відповідальність несе власник. Таким чином, установа не може збанкрутувати. Однак власник вправі вилучити зайве або використовуване не за призначенням майно. На відміну від державних і муніципальних підприємств тут воно надається не в господарське ведення, а в оперативне управління у відповідності з цілями, установленими власником. Тому установам установлюється планове завдання, їхні працівники оплачуються за єдиною тарифною сіткою.

Якщо більше половини доходу установи одержують від своїх клієнтів, а не бюджету, то можуть перереєструватися в муніципальне або інше медичне, інформаційне, театральне, видовищне і т. п. підприємство.

2. Казенний завод – установа, що виконує виробничі функції (як правило, з виробництва і ремонту озброєнь і військової техніки).

3. Фонд – некомерційна організація, що не має членства, створена на основі добровільних внесків громадян і юридичних осіб для суспільно-корисних цілей (наукових, культурно-виховних, соціальних, екологічних, освітніх, спортивно-оздоровчих і т.д.).

На відміну від установ засновник не відповідає за зобов'язаннями фонду (а фонд – за зобов'язаннями засновника). Фонд може проводити підприємницьку діяльність тільки у статутних цілях, однак також може створювати АТ або брати участь у них. Фонд щорічно публікує звіт про використання свого майна, проходить аудиторську перевірку.

Зареєстрований як центр маркетингових досліджень, фонд може стати керуючою компанією, інвестиційним посередником (зайнятим підбором і оцінкою інвестиційних проектів, залученням інвесторів для покупки цінних паперів і т.д.).

4. Споживчий кооператив – добровільне об'єднання громадян на основі пайових внесків для задоволення матеріальних і соціальних потреб своїх членів. Близькі до них житлові кооперативи, кондомінімуми (об'єднання власників житла) і т.д.

5. Асоціація (союз) – об'єднання комерційних і некомерційних організацій, створене за договором між ними для координації господарської діяльності, представлення і захисту загальних інтересів (у т.ч. у засобах масової інформації, суспільній думці і т.д.). Для підприємницької діяльності асоціація створює господарче товариство і бере участь у його роботі або сама перетворюється у ТОВ, АТ і т.д.

Слід зазначити, що засновники (учасники) можуть мати стосовно створених ними юридичних осіб та їхнього майна права: майнові (держава і місцеві органи влади стосовно унітарних підприємств, а АТ – дочірніх суспільств) або зобов'язальні. Засновники фондів і асоціацій не мають стосовно них ні майнових, ні зобов'язальних прав.

Некомерційні (публічні) організації утворюють у розвинених країнах усе більше значущий сектор економіки. У США тут зосереджена приблизно половина робочих місць. При цьому і для комерційних фірм максимізація прибутку давно перестала бути єдиною метою діяльності. Збереження і розширення позицій фірми на ринку усе більш залежить від її суспільного визнання, пов'язаного з надійністю, якістю послуг, внеском у розвиток соціального, наукового, інтелектуального потенціалу країни і регіону, захист навколишнього середовища.


3. Створення, реорганізація, «оздоровлення» і закриття фірми


Фірма проходить у своєму розвитку ряд стадій. Перша з них – економічне обґрунтування нового бізнесу. Підсумковим документом цього етапу є складання бізнес-плану.

Бізнес-план – це документ, що містить економічне обґрунтування діяльності підприємця з організації рентабельної справи. Головне тут не економічне діловодство, дотримання методик, які рекомендуються кимось, правил, нормативів і т.д., а прогноз і оцінка доцільності вкладення коштів. При цьому підприємцеві доводиться вести наступні основні види економічних розрахунків:

1. Мінімальний обсяг виробництва (виторгу), що забезпечує беззбиткову роботу фірми.

2. Первісна потреба в інвестиціях, у т.ч. позикових, у розрахунку на мінімальний і оптимальний (дає найбільший прибуток) обсяг виробництва.

3. Прогноз витрат на одиницю продукції і загальної суми витрат при різних обсягах виробництва.

4. Прогноз прибутку (після сплати податків) при різних обсягах виробництва.

5. Приведення грошових витрат (платежів) і надходжень (виторгу) до порівнянної суми з урахуванням термінів їхнього внесення (одержання) і банківського відсотка.

6. Розрахунок залишків готівки на певні дати з урахуванням графіка платежів і надходжень.

7. Оцінка ступеня ризику за окремими інвестиційними проектами і сегментами (ділянками) ринку.

8. Оцінка наслідків інфляції і розроблення заходів для зменшення її негативних наслідків.

9. Порівняння рентабельності різних проектів і сегментів ринку.

10. Розрахунок загальної рентабельності і строку окупності вкладень, обґрунтування варіантів виробничої й інвестиційної програми, а також розподілу чистого прибутку, що забезпечують найкраще поєднання прибутку і ризику.

Наступний етап – реєстрація нового бізнесу. Для фізичних осіб його порядок спрощений. У свідоцтві (ліцензії), що видається кожному підприємцеві індивідуально (у ряді випадків його можна одержати поштою після подачі заявки і сплати ліцензійного збору), зазначається місце ведення підприємницької діяльності та її види (при їхній зміні потрібна перереєстрація). При цьому дозволяється укладати договори підряду з іншими особами. Спеціальні дозволи з перевіркою професійної кваліфікації потрібні для лікарської і фармацевтичної практики, будівництва, перевезень, виробництва і продажу швидкопсувних продуктів і т.д.

Для реєстрації юридичної особи надається заявка, рішення про її утворення (установчий договір, протокол, наказ) і статут (положення). Реєстрація проводиться районною або міською адміністрацією за місцем знаходження підприємства в місячний термін. Відмова може бути пов'язана лише з порушенням установленого порядку створення юридичної особи (відсутність або неповнота установчих документів, недотримання вимог до статусу засновників) або з невідповідністю документів законодавству (недозволені або ліцензовані види діяльності). Ця відмова може бути оскаржена у суді. До державної реєстрації фірма не може вести господарську діяльність і укладати угоди.

Усі підприємства вносяться до єдиного державного реєстру і одержують свій інформаційний код. На основі цього реєстру складаються реєстри власності (майна) платників податків, організується статистичне спостереження, аналіз і групування даних, що не становлять комерційної таємниці: про прибуток, статутний фонд, активи, кількість працівників і оплату праці за видами діяльності, формами власності, галузями і т.д.

В Україні на 1 січня 2006 року було зареєстровано понад 1 млн фірм, у тому числі за видами економічної діяльності: близько 26% – оптова і роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту; понад 12% – колективні, громадські та особисті послуги; по 10% – промисловість та операції з нерухомістю, здавання під найм і послуги юридичним особам; 8% – сільське господарство, мисливство та лісове господарство; решта – інші види діяльності.

Водночас за структурою доходів найбільшу питому вагу займали підприємства промисловості – близько 44%; на другому місці (по 14%) – торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту; транспорт і зв’язок; фінансова діяльність, решта – інші види діяльності. 90% доходів отримували приватні підприємства.

У США на початку ХХІ століття було зареєстровано понад 20 млн фірм, у т.ч. по галузях: 7,6 млн – сфера послуг, 4 млн – сільське, лісове і рибне господарство, 3,5 млн – торгівля, 2 млн – фінанси і кредит, 2,5 млн – промисловість і будівництво, 0,5 млн – транспорт і зв'язок. У промисловості діяло всього 8% фірм, однак вони приносили більше 1/3 доходів від бізнесу, у сільському господарстві – 25% фірм, але давали лише 3% доходів. Понад 75% фірм (10% валового національного продукту – ВНП) належало фізичним (одноосібним і насінним) власникам, до 10% (5% ВНП) – товариствам і 15% (85% ВНП) корпораціям. Половина приватних фірм протягом перших 3-х років припиняла своє існування.

Реорганізація підприємства – зміна масштабів, змісту або (і) організаційно-правової бази його діяльності. До її форм належать злиття, приєднання, поділ, виділення, зміна організаційно-правової форми, корпоратизація і приватизація підприємств.

При злитті кілька підприємств перетворюються в структурні одиниці нової фірми (як правило, зберігаючи при цьому права юридичної особи), передають їй усі майнові права, активи і борги (пасиви). Для цього потрібно не тільки рішення власників, але і дозвіл антимонопольного комітету. Наприкінці минулого та на початку цього століття процес злиття охопив не тільки малі фірми, але і великі корпорації.

Приєднання означає включення нового підприємства до складу фірми з передачею їй відповідних прав і обов'язків. Тут змінюються лише обсяг і, можливо, профіль діяльності, але не виникає нова фірма. Однак Антимонопольний комітет або його регіональне відділення не дасть дозволу на реорганізацію, якщо вона зменшує конкуренцію виробників того самого товару в результаті їхнього поглинання.

У зв'язку з ліквідацією багатьох трестів, торгів, збиткових підприємств, комбінатів та інших адміністративних об'єднань відбувається поділ –

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: