Приватизація – основа роздержавлення
Вступ
У світовій практиці приватизація розглядається як ефективний інструмент здійснення структурної перебудови економіки, підвищення рівня ефективності функціонування підприємств, а також як джерело додаткових коштів до державного бюджету з метою наступного їх використання для вирішення соціальних питань та реформування виробничого потенціалу держави.
Саме цим і керувалися вітчизняні фахівці під час розроблення концептуальних підходів до здійснення приватизації в Україні. Перші політичні засади в цьому напрямі були проголошені наприкінці 1991 року, коли парламент затвердив Концепцію роздержавлення та приватизації державних підприємств, житлового фонду і землі. Відповідно до неї головна мета роздержавлення та приватизації державної власності полягала у створенні багатоукладної соціально-орієнтованої економіки.
Досвід розвинутих країн підтверджує, що науково-технічний прогрес також залежить від різноманітності форм господарювання. Тому, цей фактор є властивістю не лише сьогоднішнього, а й завтрашнього дня.
Це свідчить про об’єктивну необхідність реформування відносин власності в Україні. Реальні процеси такої трансформації, її напрями, сутність та механізми, визначаються в ході гострої боротьби.
В умовах формування реального ринку методологічна спрямованість реформування відносин власності закріплена в Конституції України. В статті 41 зазначено: “Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися власністю. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.”
Початком реформування державної власності в Україні слід вважати затвердження Верховною Радою України Постанови “Про концепцію роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду” від 31 жовтня 1991 року. Нею передбачено широкомасштабну трансформацію державного сектору в ринкову економічну систему через приватизацію і створення підприємств різних форм власності. Для реалізації цієї концепції було видано Укази Президента України: “Про комерціалізацію державної торгівлі та громадського харчування” від 31 січня 1992 р. і “Про комерціалізацію діяльності підприємств і організацій сфери послуг” від 18 квітня 1992 р., а також декрет Кабінету Міністів України “Про заходи щодо завершення комерціалізації підприємств і організацій державної торгівлі, громадського харчування та сфери послуг” від 15 лютого 1992 р. Відповідно до чинного законодавства було створено сотні самостійних підприємств. Наступним кроком стала приватизація на основі Законів України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 4 березня 1992 р. та “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 6 березня 1992 р. Таким чином, приватизацію було поділено: мала приватизація та велика приватизація.
Період 1991-2003 років позначений докорінною зміною соціально-економічних відносин, утворенням принципово нової економіки. Особливо відчутним став перелом у реформуванні відносин власності. Нині понад 75% від загального обсягу промислової продукції, виробляється недержавними підприємствами. Здійснено роздержавлення сфери будівництва та транспорту, на приватних засадах розвиваються підприємства торгівлі. Кардинальні зміни відбулися на селі, де з 1994 року розпочато земельну реформу. Протягом 90-х років сформовано основний каркас ринкової інфраструктури та ринкових інститутів, затверджено основи відповідної законодавчої бази.
Перехід до ринкової економіки – це докорінна перебудова суспільно-економічної структури економіки, системи господарювання. Величезна складність і глибина цього процесу вимагають здійснення широкого комплексу заходів, серед яких чільне місце посідають роздержавлення власності, демонополізація економіки шляхом перетворення державної власності у багатоманітну систему рівноправних форм власності і господарювання, деконцентрація виробництва, перехід до організаційно-економічної структури виробництва, в якій поряд із великими підприємствами значно поширені середні та, особливо, дрібні за масштабами підприємства.
У курсовому проекті досліджується приватизація як основа роздержавлення та описуються моделі та напрями приватизації державного майна за його критеріями, класифікацією та способами. Проводиться аналіз ефективності реформування відносин власності у Дніпропетровській області. Визначаються проблемні питання та пропонуються шляхи їх вирішення.
Актуальність дослідження визначається тим, що формування недержавних форм власності та ринкових форм господарювання триває в державі та в Дніпропетровській області понад 12 років. Це досить великий термін, який дозволяє проаналізувати зроблену в цій сфері роботу та виявити певні закономірності. Важливим є те, що приватизація стала чи не єдиним найбільш послідовним напрямом реформування економіки та суспільства в цілому. Досягнуті результати вимагають більш ефективно та більш цілеспрямовано будувати подальші процеси реформування відносин власності.
На початок 2004 року в Дніпропетровській області змінили форму власності 1685 об’єктів державної та 4575 об’єктів комунальної власності.
Переважна більшість приватизованих об’єктів – понад 4,6 тис. (82,3% від загальної кількості) відносяться до групи А (мала приватизація). Головним чином продаж об’єктів малої приватизації здійснювалася у торгівлі та громадянському харчуванні, житлово-комунальному господарстві, побутовому обслуговуванні. Більше половини зазначених об’єктів реалізовано у 1995 – 1996 роках.
В області змінили форму власності біля 800 об’єктів великої приватизації. Відповідно до існуючого порядку приватизацію значної кількості таких підприємств здійснює центральний апарат Фонду державного майна України.
Зміна форм власності в області відбувалась переважно засобом викупу державного майна (41,59% від загальної кількості приватизованих об’єктів). При цьому понад 2 тис. об’єктів були викуплені товариствами покупців – членів трудових колективів та організаціями орендарів орендних підприємств.
В області приватизовано переважно більшість агропідприємств державної форми власності, які не заборонено до приватизації.
В аграрному секторі області натомість 450 колгоспів створено понад тисячу нових агроформувань, понад три тисячі фермерських господарств.
Докорінна перебудова економічної структури дає вагомі результати. Постійно зростає загальний обсяг промислової та сільськогосподарської продукції. Більше ніж у середньому, зросли обсяги виробництва в галузях, де переважають приватизовані підприємства. Це – легка, хімічна та нафтохімічна промисловість, харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів, целюлозно-паперова і поліграфічна промисловість, видавнича справа.
Значна частина роздержавлених підприємств працює досить ефективно. Разом с тим, багато приватизованих підприємств знаходяться в кризовому стані. Ніяке виробництво не може розвиватись без інвестицій, кредитів, зацікавленості працівників в кінцевих результатах роботи. Не завжди нові власники, у тому числі трудові колективи, спромоглись стати ефективними господарями.
Одночасно, життя вимагає надати приватизації нової якості, забезпечити подальше підвищення її ефективності за умов переходу до виключно грошової приватизації, у тому числі стратегічно важливих для економіки країни та регіону підприємств.
Питання про те, скільки підприємств має бути приватизовано, а скільки має залишитися у державній власності, є актуальним не лише для України але й для всіх країн.
Об’єкт дослідження – процеси реформування державної власності у Дніпропетровській області.
Предмет дослідження – діяльність регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області.
Мета роботи – аналіз досвіду, закономірностей та динаміки приватизаційних процесів в економіці області з метою розробки заходів для покращення діяльності Фонду державного майна України та регіональних відділень.
Для досягнення цієї мети у роботі треба вирішити наступні завдання:
всебічно розглянути етапи, історію розвитку та нормативно правову базу реформування відносин власності в Україні.
дослідити процеси приватизації об’єктів в Дніпропетровській області.
розглянути ефективність реформування відносин власності та управління майном і майновими правами.
підготувати пропозиції щодо вдосконалення на законодавчому рівні процесів роздержавлення та управління державним майном.
1. Класифікація об’єктів приватизації
Основним завданням ефективного роздержавлення було визначення моделі та напрямків приватизації державного майна за його критеріями. Все державне майно було поділено на окремі групи, кожна зі своїми властивостями.
В 1992 році було розроблено і прийнято першу державну програму приватизації. Вказана Державна програма приватизації майна державних підприємств була спрямована на забезпечення у 1992 році організаційно-економічних умов для реалізації державної політики приватизації у 1993-1994 роках. Цією Програмою визначена така класифікація державного майна:
а) група А – об'єкти, вартість яких не перевищує 20 млн. крб. (крім підприємств групи Г;
б) група Б – об'єкти, вартість яких становить від 20 до 1500 млн. крб., а частка відновної вартості фондів, що припадає на одного працюючого, не перевищує номінальної вартості приватизаційного сертифіката більш як у 1,5 рази (крім підприємств групи Г);
в) група В – об'єкти, вартість яких становить від 20 до 1500 млн. крб., а частка відновної вартості фондів, що припадає на одного працюючого, перевищує номінальну вартість приватизаційного сертифіката більш як у 1,5 рази;
г) група Г – підприємства-монополісти, визнані такими згідно з Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", незалежно від їх вартості;
підприємства військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії згідно з відповідною програмою, незалежно від їх вартості;
підприємства, приватизація яких здійснюється з залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України, незалежно від їх вартості;
підприємства, вартість яких перевищує 1500 млн. карбованців;
д) група Д – законсервовані об'єкти та об'єкти незавершеного будівництва; майно ліквідованих підприємств;
е) група Е – частки (паї, акції), що належать державі у майні підприємств із змішаною формою власності.
Цією Програмою також було визначено такі способи приватизації цих об'єктів:
викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об'єктів; викуп державного майна підприємства за альтернативним планом приватизації;
викуп державного майна, зданого в оренду з викупом;
викуп державного майна зданого в оренду;
продаж на аукціоні;
продаж за некомерційним конкурсом;
продаж за комерційним конкурсом;
продаж з відстрочкою платежу;
продаж акцій відкритих акціонерних товариств.
Розглянемо застосування цих способів приватизації.
викуп об'єктів малої приватизації – спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. (цей спосіб приватизації не передбачає конкуренції покупців).
викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації – спосіб приватизації, за яким власником об'єкта (або його частки) стає товариство покупців, створене його працівникам згідно з розробленим товариством покупців планом, що є альтернативним до плану, запропонованого комісією з приватизації.
викуп державного майна, зданого в оренду з викупом – спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає орендар, відповідно до договору оренди.
продаж на аукціоні – спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну.
продаж за некомерційним конкурсом – спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або при рівних умовах – найвищу ціну.
продаж за комерційним конкурсом – спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який при фіксованих початкових умовах запропонував найвищу ціну.
продаж за конкурсом з відстрочкою платежу – спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який на конкурсних засадах здобув право оплати за придбаний об'єкт з відстрочкою платежу на 3 роки за умови попереднього внесення 30 відсотків його вартості.
продаж акцій відкритих акціонерних товариств – спосіб приватизації, за яким власниками акцій перетворених у відкриті акціонерні товариства державних підприємств на конкурсних засадах стають покупці, які запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації акцій на пільгових умовах.
Обґрунтовуючи викладене, способи приватизації для різних груп об'єктів можна об'єднати в таблицю (таблиця 1).
Таблиця 1. Способи приватизації для різних груп об'єктів
| № п/п | Способи приватизації | Група А | Група Б | Група В | Група Г | Група Д | Група Е |
| 1 | Викуп об'єктів приватизації товариством покупців | * | |||||
| 2 |
Викуп підприємств за альтернативним планом Приватизації |
* | * | * | * | * | |
| 3 | Викуп державного майна, зданого в оренду з викупом | * | * | * | * | * | |
| 4 | Продаж на аукціоні | * | * | * | * | * | |
| 5 | Продаж за некомерційним конкурсом | * | * | * | * | * | * |
| 6 | Продаж за комерційним конкурсом | * | * | * | * | * | * |
| 7 | Продаж за конкурсом з відстрочкою платежу | * | * | * | * | * | * |
| 8 | Продаж акцій відкритих акціонерних товариств | * | * | * |
Але до класифікації об’єктів в цій програмі не входила група Ж (соціальна сфера). Вперше ця група з’явилась в програмі приватизації на 1998 рік, в якій було наголошено на приватизацію об’єктів групи Ж (соціальної сфери), що зумовило активізацію роботи державних органів приватизації у цьому напрямі.
У 1999 році продовжувалася приватизація об’єктів за грошові кошти переважно із застосуванням індивідуальних процедур. Приватизації процеси здійснювалися згідно з Державною програмою приватизації на 1999 рік, затвердженою Указом Президента України від 24 лютого 1999 р. № 209/99.
У зв'язку з поступовим завершенням у 1999 році етапу приватизації з використанням приватизаційних паперів та сертифікатів, що видавалися на суму індексації грошових заощаджень громадян України в установах Ощадного банку України і колишнього Укрдержстраху, групу Б при класифікації об'єктів приватизації не передбачено.
На теперішній час, починаючи з 2000 року напрями діяльності у сфері приватизацію та завдання державних органів приватизації стосовно її здійснення визначені Указом Президента України від 29 грудня 1999 р. № 1626/99 “Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в України” та Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки, затвердженою Законом України від 18 травня 2000 р. № 1723-111 “Про Державну програму приватизації”. Уперше було прийнято широкомасштабну трирічну програму грошової приватизації, яка існує майже 4 роки.
Згаданою програмою приватизації визначена така класифікація об'єктів приватизації, що мають державну форму власності:
1. Група А – об’єкти приватизації, які не підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства, а саме:
цілісні майнові комплекси державних підприємств, та їх структурних підрозділів, виділені в самостійні підприємства (далі – цілісні майнові комплекси), у тому числі ті, що знаходяться в оренді, та виділені в результаті реструктуризації державних підприємств із середньообліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, але вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних фондів відкритих акціонерних товариств (далі – ВАТ), а також готелі;
окреме індивідуально визначене майно (в тому числі таке, яке не увійшло до статутних фондів ВАТ), будівлі, споруди та нежилі приміщення; майно підприємств, ліквідованих за рішенням суду, та майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном, майно підприємств, які не буди продані як цілісні майнові комплекси, а також майно мобілізаційного запасу та мобілізаційного резерву, після прийняття рішення про передачу такого майна в приватизацію;
майно підприємств охорони здоров’я, освіти, культури, фізичної культури і спорту, відпочинку та туризму видавничої справи та преси, телебачення та радіомовлення, які не використовувались за прямим призначенням більше 3-х років або виключені з реєстру відповідної групи (закладів освіти, охорони здоров’я і т.і).
Група В:
цілісні майнові комплекси підприємств, у тому числі ті, які знаходяться в оренді, із середньообліковою чисельністю працюючих понад 100 осіб (крім об’єктів групи Г);
акції ВАТ ( крім ВАТ, створених на базі підприємств групи Г), а також ВАТ, створених на базі підприємств агропромислового комплексу;
науково-дослідні та проектно-конструкторські організації та установи незалежно від вартості основних фондів (крім віднесених цією Програмою до групи Г);
непродані акції ВАТ, продаж яких здійснювався до 2001 року включно (в тому числі підприємств групи Г, у випадку, коли продаж акцій здійснювався неодноразово і які не користуються попитом)
пакети акцій тих ВАТ, які вилучені з переліку підприємств групи Г.
3. Група Г – цілісні майнові комплекси державних підприємств або ВАТ, які:
на момент прийняття рішення про приватизацію є монополістами на загальнодержавному ринку товарів ( робіт, послуг);
визначені підпрограмами ринкової трансформації та приватизації особливо важливих народногосподарських комплексів, а саме:
виробничими комплексами – підприємствами, які забезпечують:
а) конкурентні переваги країни у виробництві складної техніки;
б) економічну незалежність країни;
унікальними виробництвами (які використовують рідкі ресурси або їх комбінацію – нематеріальні активи, корисні копалини, кадри, ноу-хау), включаючи науково-дослідні та проектно-конструкторські організації та установи, які відповідають цій ознаці;
підприємствами, при приватизації яких може виникнути ризик того, що ринкові механізми не забезпечать сталий доступ всіх споживачів до соціально значущих товарів чи послуг.
4. Група Д – об'єкти незавершеного будівництва, у тому числі законсервовані об'єкти.
5. Група Е – акції (частки, паї), що належать державі у статутних фондах господарських товариств (у тому числі підприємств з іноземними інвестиціями та міжгосподарських товариств), розташованих на території України або за кордоном.
6. Група Ж – незалежно від вартості об’єкти охорони здоров’я, освіти, культури, фізичної культури і спорту, відпочинку та туризму видавничої справи та преси, телебачення та радіомовлення які перебувають на самостійних балансах, а також ті, що не увійшли до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації та корпоратизації, крім тих, які не використовувались за прямим призначенням більше 3-х років або виключені з реєстру відповідної групи (закладів освіти, охорони здоров’я та інші).
Порівняно з першою програмою приватизації в теперішній класифікації відсутня група Б та з’явилась додатково група Ж , яка об’єднала об’єкти соціальної сфери. Відсутність групи Б зумовлена тим, що на сьогодні об’єкти вартість основних фондів перевищує 1 мільйон гривень об’єднані в одну групу приватизації – групу В. Вперше ця група зникла в Державній програмі приватизації на 1999 рік.
Класифікація об'єктів приватизації здійснюється з метою раціонального та ефективної приватизації державного майна з застосування способів приватизації відповідно до діючого законодавства.
Способи приватизації передбачають:
Приватизація об’єктів групи А. Правовий механізм приватизації об’єктів (невеликих підприємств або окремих структурних підрозділів підприємств) торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, легкої промисловості (текстильної, шкіряної, харчової), переробної промисловості, а також окреме індивідуально визначене майно (будівлі, споруди та нежилі приміщення) незалежно від його вартості, визначений Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств” (малу приватизацію) від 06.03.92 № 2171-ХІІ. Важливим положенням цього закону є те, що за бажанням покупця будівлі можуть приватизуватися разом із розміщеними в них об’єктами приватизації, якщо на це не має прямої заборони приватизаційного органу чи місцевої ради народних депутатів. На відміну від цього, у більшості інших країн мала приватизація звичайно включає оренду промислових приміщень.
Порядок продажу об’єктів малої приватизації, описаний у другому розділі закону, такий самий, як і порядок продажу великих підприємств. Процедура розпочинається з погодженням приватизації об'єктів з їх органами управління – міністерствами та відомствами, а також публікації переліку об’єктів, що підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом чи шляхом викупу працівниками даного підприємства.
Необхідно зупинитись на питанні віднесення до об’єктів приватизації окремих будівель, споруд, приміщень, які не входять до складу цілісного майнового комплексу невеликого державного підприємства, тобто не знаходяться на його балансі, а орендуються на підставі окремого договору оренди.
Згідно з Законом про малу приватизацію будівлі, споруди, приміщення за бажанням покупця приватизуються разом з розташованими в них об’єктами приватизації. Однак, в 1992 – 1993 р.р. зміна форми власності державного майна об’єктів такої приватизації проходила без приватизації будівель, споруд, приміщень. Розпочинаючи з 1995 року коли була започаткована масова приватизація об'єктів малої приватизації значний відсоток об'єктів, які були приватизовані склали саме об'єкти нерухомості. На сьогодні така тенденція зберігається.
Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється переважно конкурентними способами.
Початок процесу приватизації розпочинається з рішення Фонду державного майна України, Верховної Ради автономної республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів про затвердження переліків об’єктів малої приватизації, що підлягають приватизації. Переліки підприємств затверджуються окремо в залежності від способу приватизації.
На підставі затверджених переліків органи приватизації приймають рішення про приватизацію відповідним способом. За прийняття рішення про приватизацію орган приватизації повинен визначити або ціну продажу (при викупі), або початкову ціну для продажу на аукціоні чи за конкурсом. Визначення вказаної ціни проводиться у відповідності до Методики, яка затверджується Кабінетом міністрів України.
Порядок проведення аукціону та конкурсу регламентований нормативними документами. Однак хотілося б зробити одне зауваження щодо поняття комерційний та некомерційний конкурс. Умови конкурсу визначає конкурсна комісія, яка створюється органом приватизації. Умови конкурсу повинні визначатись, виходячи з планів подальшого використання об’єкта. Якщо за мету ставити найкращі умови експлуатації об’єкта, то умови конкурсу розробляються виходячи з цієї мети при фіксованій ціні продажу об’єкта, або при умові, що ціна може бути підвищена, але не відіграє вирішальну роль при визначенні переможця конкурсу. В даному випадку маємо некомерційний конкурс.
Якщо ж об’єкт функціонує нормально, але необхідно зберігати умови його подальшої експлуатації та на конкурсних засадах визначити його ціну, конкурсна комісія повинна зафіксувати бажані умови подальшої експлуатації та встановити умови продажу за найвищу ціну. В даному випадку ми маємо комерційний конкурс.
Таким чином, враховуючи думку спеціалістів, експертів, органів місцевої влади та органів управління, саме конкурсна комісія, створена органом приватизації, визначає на комерційний чи не комерційній основі буде проводитися конкурсний продаж об’єкта малої приватизації.
Об’єкти малої приватизації, це в переважній більшості об’єкти, що відносяться до сфери комунальних послуг. Тому не є таємницею, що Фонд державного майна до вересня 1994 року регулярно ні методологічно, ні практичним забезпеченням процесу малої приватизації не займався. Нею займались підпорядковані місцевим Радам Фонди комунального майна, та інші організації централізоване керівництво яким не проводилось. Тільки починаючи з осені 1994р. Фонд державного майна України розпочав створення єдиної системи органів приватизації та взяв на себе повністю методологічне забезпечення малої приватизації.
При розробленні методології Фондом визначено дві головні мети:
пошук ефективного власника при приватизації державного майна та проведення приватизації прискореними темпами;
забезпечення механізму поповнення державного бюджету за рахунок приватизації .
Проведена методологічна, організаторська та практична робота по приватизації призвела до того, що починаючи з червня 1995 р. темпи малої приватизації почали зростати.
Одним із важливих напрямів приватизації об'єктів групи А є виділення в окремі об’єкти приватизації структурних підрозділів інших підприємств, що можуть бути виділені в самостійні підприємства. Законодавчою основою зазначеного положення Указу Президента України є ч.2 ст.2 Закону “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, якою, зокрема, встановлюється, що у випадках, коли до складу підприємств входять структурні підрозділи, які можуть бути виділені в самостійні об’єкти приватизації, об’єктами малої приватизації є саме ці структурні підрозділи. Виділення структурних підрозділів, що входять до складу державних підприємств, здійснюється за рішенням органу приватизації, який зобов’язаний та має право прийняти таке рішення в будь який час після затвердження переліку об’єктів. Керівник державного підприємства зобов’язаний виконати рішення органу приватизації щодо реорганізації підприємств і несе персональну відповідальність за його належне виконання.
Вищезазначене положення Указу Президента України застосовується також щодо орендних підприємств. Виділення структурних підрозділів, що входять до складу орендних підприємств, не може здійснюватися лише за рішенням органу приватизації – цьому повинна передувати згода орендаря. Проте така згода є обов’язковою умовою в разі приватизації орендного підприємства (його структурних підрозділів) шляхом прямого викупу
На сьогодні Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки визначено ще одне право орендаря. У разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості об'єкта приватизації у цьому разі здійснюється із застосуванням експертної оцінки.
На сьогодні таким правом користуються значна кількість орендарів. Оскільки державне майно, яке передається в оренду не завжди відповідає санітарно-технічним нормам, які передбачені для його використання під той чи інший вид діяльності, передбачений орендарем та потребує значних матеріальних вкладень. Згадана можливість, передбачена законодавством, дала змогу орендарям вкладати свої кошти на законному підґрунті та мати гарантоване право на викуп орендованого державного майна. Крім того при визначенні вартості майна такого об'єкта приватизації, кошти, які фактично затрачені орендарем та підтверджені документально, також враховуються.
Приватизація об’єктів соціальної сфери (група Ж). Першочерговій приватизації підлягають об'єкти групи Ж, які використовуються не за призначенням, перебувають в оренді або не функціонують. Покупцями об'єктів приватизації групи Ж можуть бути особи, визначені статтею 8 Закону України "Про приватизацію державного майна". Приватизація книжкових, газетно-журнальних видавництв, підприємств поліграфії та книгорозповсюдження загальнодержавного значення здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про видавничу справу" та Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу". Органи, уповноважені управляти майном об'єктів групи Ж, подають до державних органів приватизації переліки об'єктів, що підлягають приватизації. Одночасно з поданням на включення до переліку він подає до органу приватизації пропозиції щодо терміну збереження профілю об'єкта або щодо можливості його перепрофілювання, реструктуризації.
Включення об'єктів соціально-побутового призначення, які не ввійшли до статутних фондів підприємств, створених в процесі приватизації, до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, здійснюється за ініціативою органу приватизації. Ініціатива щодо включення об'єктів групи Ж, які використовуються не за призначенням, передані в оренду або не функціонують, до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, може виходити від державних органів приватизації, орендарів або підприємств, на балансі яких вони перебувають. Регіональне відділення, або інший орган приватизації погоджує такі пропозиції з органами, уповноваженими управляти майном таких об'єктів. Державні органи приватизації формують переліки об'єктів групи Ж, що підлягають приватизації. При цьому об'єкти, що розташовані на території міст обласного підпорядкування, підлягають погодженню обласною державною адміністрацією. Приватизація підприємств, що займають монопольне становище на загальнодержавному або регіональному ринках, здійснюється за погодженням з відповідними органами Антимонопольного комітету України в порядку, затвердженому спільним наказом Фонду державного майна України та Антимонопольного комітету України від 8 вересня 2000 р. N 1877/13, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 вересня 2000 р. за N 651/487
Державна адміністрація розглядає подані документи та за результатами розгляду погоджує їх. У разі незгоди з запропонованим до приватизації переліком або окремими об'єктами в ньому, деякими умовами продажу державна адміністрація подає обґрунтовані зауваження до кожного з таких випадків.
Переліки об'єктів, які використовуються не за призначенням, передані в оренду або не функціонують більше ніж 3 роки та умовою продажу яких передбачається можливість перепрофілювання об'єктів, крім погодження місцевою державною адміністрацією підлягають погодженню місцевим органом самоврядування у частині зазначеної умови. Переліки таких об'єктів направляються на погодження до зазначених органів одночасно. В інших випадках переліки об'єктів групи Ж державної форми власності погодженню органами місцевого самоврядування не підлягають.
Якщо місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування не надають згоди на приватизацію об'єктів групи Ж, то зазначені органи надають державному органу приватизації інформацію про джерела фінансування об'єкта та відповідні гарантії щодо надходження коштів. Указані гарантії полягають у поданні письмових зобов'язань підприємства, установи, організації чи фізичної особи, яка безпосередньо буде здійснювати фінансування об'єкта групи Ж, щодо обсягів та терміну фінансування. Фінансування такого об'єкта не надає особі, що його здійснює, першочергове право на викуп цього об'єкта. Контроль за надходженням зазначених коштів здійснює орган, уповноважений управляти майном такого об'єкта. Мінімальні обсяги фінансування таких об'єктів визначаються за погодженням з органами, уповноваженими управляти майном цих об'єктів.
З метою залучення потенційних покупців, вивчення попиту на конкретний об'єкт приватизації та для забезпечення інформаційної відкритості процесу приватизації переліки об'єктів, що підлягають приватизації, публікуються в інформаційних бюлетенях органів приватизації та місцевій пресі. Зазначена інформація публікується протягом 20 днів з дня затвердження переліку. Рішення про приватизацію об'єктів групи Ж, внесених до переліків, приймається органом приватизації на підставі заяв покупців або за власною ініціативою.
Якщо об'єкт групи Ж, стосовно якого прийнято рішення про приватизацію, є самостійним суб'єктом господарювання, орган приватизації зобов'язаний в місячний термін з дня прийняття рішення про приватизацію повідомити в письмовій формі про прийняте рішення адміністрацію цього об'єкта.
Приватизація об'єктів групи Ж здійснюється шляхом:
продажу за некомерційним конкурсом,
продажу на аукціоні,
викупу.
Приватизація об'єктів незавершеного будівництва (група Д). Включення об'єктів до переліку об'єктів незавершеного будівництва, що підлягають приватизації, здійснюється за поданням органів приватизації та органів, що вповноважені управляти державним майном.
Фонд державного майна України своїми наказами включає об'єкти до переліку об'єктів незавершеного будівництва, що підлягають приватизації та надає їх до регіонального відділення для подальшої роботи з приватизації. У місячний термін регіональне відділення повідомляє про включення об'єктів до переліку органи, у сфері управління яких ці об'єкти перебувають.
Регіональне відділення після отримання від Фонду державного майна України переліків об'єктів незавершеного будівництва, що підлягають приватизації, видають наказ про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва (рішення про приватизацію) та розпочинають роботу по підготовці об'єкту до приватизації.
Роботи з підготовки об'єктів незавершеного будівництва до приватизації складаються з таких етапів:
визначення способу приватизації;
визначення вартості об'єкта незавершеного будівництва;
підготовка інформації про об'єкт незавершеного будівництва, що приватизується, для опублікування у інформаційних бюлетенях державного органу приватизації та місцевій пресі.
Державний орган приватизації у 5-денний термін після видання наказу про приватизацію
Об'єкти незавершеного будівництва приватизуються шляхом:
продажу на аукціоні, за конкурсом – за наявності двох і більше покупців;
продажу за наявності одного покупця – безпосередньо цьому покупцеві при забезпеченні ним умов, на яких продається об'єкт;
внесення об'єкта незавершеного будівництва до статутного фонду господарського товариства як внеску держави з наступною приватизацією в порядку, встановленому установчими документами товариства та законодавством України, після завершення будівництва відповідного об'єкта;
продажу під розбирання.
Покупцями об'єктів приватизації можуть бути:
громадяни України, громадяни іноземних держав, особи без громадянства;
юридичні особи, зареєстровані на території України, у статутному фонді яких державна частка не перевищує 25 відсотків;
іноземні юридичні особи.
Обов'язкові умови приватизації об'єктів незавершеного будівництва:
установлення терміну завершення будівництва об'єкта незавершеного будівництва (у разі продажу під розбирання – терміну розбирання);
заборона продажу об'єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, до моменту завершення будівництва і введення об'єкта в експлуатацію (у разі продажу під розбирання – на термін розбирання, якщо покупець відмовляється від права придбання земельної ділянки) та до моменту здійснення покупцем повних розрахунків за придбаний об'єкт. У разі неможливості завершення будівництва в установлені строки за наявності відповідних обґрунтувань строки завершення будівництва можуть змінюватися за рішенням органу приватизації та органу місцевого самоврядування з укладенням додаткового договору;
у разі продажу під розбирання – додержання умов здачі земельної ділянки органам місцевого самоврядування, якщо покупець відмовляється від права придбання земельної ділянки;
забезпечення вимог екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища під час добудови та подальшого введення в експлуатацію (у разі продажу під розбирання – під час розбирання).
Органи приватизації мають право прийняти рішення про проведення аукціону за методом зниження ціни лота до придбання об'єкта та здійснити його відповідно до Порядку проведення аукціону за методом зниження ціни лота, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15.08.2000 N 1695 та зареєстрованого в Мінюсті 31.08.2000 за N 569/4790.
Будівельні матеріали, які знаходяться на будівельному майданчику об'єкта незавершеного будівництва, або невстановлене устаткування, придбане для функціонування об'єкта після завершення будівництва, можуть бути продані на аукціоні, за конкурсом, шляхом викупу як разом з об'єктом незавершеного будівництва, так і окремо.
У разі відсутності заяв на приватизацію об'єкта незавершеного будівництва, який пропонується для продажу на аукціоні, за конкурсом або продажу іншими способами, орган приватизації може прийняти рішення про продаж на аукціоні, за конкурсом під розбирання. Продаж об'єктів незавершеного будівництва під розбирання може бути визначений органом приватизації як самостійний спосіб