Ринкова економіка: проблеми, моделі, методи
Далі, ця специфіка вже проявилася в повільному (у зв'язку з відсутністю передумов) здійсненні за посередництвом ДРПЕУ загальних тенденцій переходу до ринку. І, зрештою , специфіка всебічної необхідності ДРПЕУ в тім, що не ринкова економіка його детермінує (що характерно для передових країн), а навпаки, саме воно сприяє і забезпечує рух перехідної економіки в напрямки становлення РЕС в Україні.
ДРПЕУ як система відрізняється загальносистемними рисами і визначеною специфікою. Так, концептуальна підсистема ДРПЕУ містить положення загальної теорії держрегулювання і положення теорії перехідної економіки (невизначеність і нестабільність, масив нової інформації, трансакційні витрати, економічна нерівновага, макроекономічна стабілізація, соціальне розшарування).
Інституціональна підсистема ДРПЕУ включає, загальновідомі законодавчі, виконавчі і судові інститути, що зростає кількість установ, а разом з тим значний ряд нових і самих нових регіональних і місцевих інститутів і установ.
Функціональна підсистема ДРПЕУ органічно зв'язана з його концептуальною й інституційною підсистемами. Вона "убудована" у господарський механізм і служить його науково регулюючим макрокомпонентом.
Її складені: державна власність, державна економічна влада, економічна еліта, державний апарат і, особливо , державна економічна політика як універсальна форма ДРПЕУ.
ДРПЕУ як процес - це двоєдина трансформація:
1) тоталітарної держави в демократичне;
2) планові керування адміністративно-командної економіки в державне регулювання перехідної економіки. Завдяки використанню вихідних форм ДРПЕУ - законодавчої, виконавчої і судовий - уже на першому стартовому етапі цього процесу (1992-1995 р.) була досягнута його головна мета - радикальне зрушення від адміністративно-командної економіки до перехідного: лібералізація цін, роздержавлення, приватизація, початок створення конкурентного середовища, масова поява підприємств, формування національного ринку.
На другому етапі процесу ДРПЕУ (1996-2000 р.) з'явилася нова його мета - завершення формування системи державного регулювання. Цьому сприяли такі фундаментальні нововведення: прийняття
Конституції України, у якій була конституційно закріплена універсальна форма ДРПЕУ - державна економічна політика (і її основні форми) і довершена грошова реформа з переходом до національної валюти - гривні.
На сучасному етапі процесу ДРПЕУ (почався в 2000 р.) висувається його кінцева мета: якісне перетворення перехідної в ринкову економіку України. Тому відбувається ДРПЕУ на рівнях мікро-, мезо-, макро- і мегаекономіки.
Позитивну роль у розвитку ДРПЕУ на мікрорівні зіграв закон України "Про державну підтримку малого підприємництва", прийнятий 22 листопада 2000 року. По цього недостатньо. Сьогодні розвиток підприємницької діяльності стримує велика кількість державних інститутів, що регулюють її: 32 міністерства і відомства видають ліцензії на різні види діяльності ("Урядовий кур’єр", 25 лютого 2000 р.). Ще більше державних установ, що регулюють підприємництво: 88 законів, 218 президентських указів і понад 90 урядові постанови (там же). Тому в Україні на кінець 2000 р. нараховувалося всього 138 тис. малих підприємств, у яких зайнято 1,2 млн. чоловік, чи 8 відсотків працюючих громадян (там же). Тобто головна задача - стимулювання малого бізнесу державним регулюванням поки, далеко не виконується.
ДРПЕУ на регіональному (мезо) рівні також, на жаль, далеко не конструктивно: регіони розділені на прибуткові і дотаційні. Ця обставина стримує творчий пошук резервів зростання других і темпи економічного росту перших. На макрорівні ДРПЕУ залишається головним державним регулятором. Воно реалізується за посередництвом державної економічної політики і її форм: фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики (Конституція України. Стаття 116). Разом з тим, воно здійснюється за допомогою наукового прогнозування, стратегічного планування, загальнодержавного програмування економіки, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України.
Історичні задачі ДРПЕУ на макрорівні:
1) створення і використання базового інституту національного макроринку і його установ;
2) систематичне керування державними підприємствами, "природними монополіями", державною власністю і державним сектором у цілому;
3) законодавче оформлення ринкової економіки, особливо земельного і податкового кодексів;
4) розробка соціально-економічних прогнозів, створення і реалізація задач стратегічного планування, наукових, економічних і соціальних програм на основі підвищення ефективності діяльності місцевих адміністрацій;
5) у сфері зовнішньоекономічних зв'язків (мегаекономіка) інтеграція
перехідної економіки України у світову ринкову економічну
систему.
Становлення ДРПЕУ детермінуються демократизацією суспільства й
еволюцією ринкової економіки. Вона "рухається" у напрямки реалізації демократично-правової і соціально-орієнтованій моделі ДРПЕУ. Основними складовими процесу становлення ДРПЕУ є:
1) виникнення різноманітних форм власності, конкурентного
середовища, національного ринку і зовнішньоекономічних зв'язків як об'єктів
деорегулювання;
2) демократизація державних інститутів і установ ДРПЕУ.
3) дебюрократизація державного апарата ДРПЕУ.
4) децентралізація ДРПЕУ (дерегулювання) перехідної економіки в міру її трансформації в РЕС.
Демократизація державних інститутів і установ ДРПЕУ вимагає демократизації державної економічної влади. Тотальне адміністративне використання державної власності трансформується в демократичне керування власністю як умовою розвитку національного ринку, реалізації інтересів підприємців, населення і ринкової трансформації в цілому. Так, наприклад, демократизація державної економічної влади спостерігається в державній економічній політиці, що направляється на економічне співробітництво з Росією як необхідний і плідний компонент європейської інтеграції України. Далі, ця демократизація економічної еліти, що виникла в перші роки ринкових реформ і складалася переважно з кланово-олигархічних угруповань. Вона поступово змінюється: замість одіозних олігархів, що небачено збагатилися і підкорили власним інтересам долю країни, авторитетну силу набирає Союз промисловців і підприємців. І, нарешті, це правова демократизація середнього і малого бізнесу шляхом легалізації тіньового сектора. Він складається: 1) з легальної діяльності юридичних і фізичних осіб, зв'язаної з одержанням прибутків, з яких чи частково цілком не платяться податки; 2) з нелегального виконання робіт, послуг, що забороняються законом. Як доводить світова і вітчизняна практика, проблема тіньової економіки зважується саме завдяки демократизації держрегулювання. Його можна досягти: 1) зниженням загальної суми податків і їхньої кількості; 2) збільшенням державних інвестицій і робочих місць; 3) розширенням послуг населенню; 4) підвищенням свідомості і моральності підприємців. Дебюрокрагазація державного апарата ДРПЕУ є життєвою необхідністю для становлення РЭС. За даними закордонного дослідження індекс якості мікро- і макрокерування в Україні майже вдвічі нижче в порівнянні з Угорщиною і Словенією. Але частота і розмір податку у виді хабара були майже удвічі великими порівняно з Угорщиною і Словенією (Тransiechen, 1999, XІІ, 7-8).
Очевидні і такі аномалії корпоративного менеджменту, як неможливість реструктурувати деякі компанії (не повертають дотації і кредити), помилкове інвестування, нездатність реалізувати високоякісні проекти. Тільки десь на 40 відсотків реалізуються закони і постанови, і це відбувається в той час, як інституціональна складова особливо актуальна в якісній динаміці перехідних процесів. На жаль і кількість службовців тільки центральних органів виконавчої влади в Україні збільшилася з 1994 по 1999 рік з 145,8 тисяч до 180,6 тисяч ("Вісті", 2 червня 2000 року). Мова йде про те, щоб зменшувати кількісно і трансформувати якісно бюрократію в сучасний клас цивілізованих менеджерів, розуміючих власну залежність від громадянина, населення, країни і її історичної долі.
Децентралізація (дерегулювання) ДРПЕУ здобуває характер східчастого процесу, обумовленого еволюцією перехідної економіки. Це стосується малого і середнього підприємництва, корпоративного сектора, акціонерних товариств із частковою участю держави, значної частини і державних підприємств, що вже акціоновані, національного ринку. Даний процес поступово охоплює і невиробничу сферу, особливо утворення й охорона здоров'я. Приклад і досвід центру в цьому відношенні поступово застосовують і місцеві адміністрації. Отже, децентралізація (дерегулювання), дебюрократизація державного апарата і демократизація державних інститутів і установ є, з одного боку, факторами розвитку цивілізованих ринкових відносин, а з іншого боку - індикаторами реформування перехідної економіки України до РЕС.
ДРПЕУ як результат розглядається в якісному і кількісному аспектах. Якісний аспект складається в становленні ДРПЕУ і його універсальної форми - державної економічної політики. Вони починають виконувати власні функції: захист прав власності, створення національного ринку і конкурентного середовища, забезпечення рівних умов конкуренції, прийняття простих і якісних законів, керування державною власністю. Одночасно зменшується безпосереднє втручання держави в справи бізнесу, воно не керує реальним сектором і торгівлею.
Отже, держава в перехідній економічній системі відіграє роль рушійної сили, що впливає на її трансформацію в РЕС. Таким чином, конструктивна роль держави в ринковій економічній системі визначається тенденціями до демократизації, держрегулюванню і дерегеулюванню економіки.
3.4 Сучасна ринкова економічна система
Антиподом централізовано-командній економіці виступає ринкова економіка. Порівняно з попередніми системами ринкова економіка виявилась найбільш гнучкою: вона здатна перебудо-вуватися, пристосовуватися до змін внутрішніх і зовнішніх умов.
3 другої половини XX ст., коли широко розгорнулася НТР істали швидко розвиватися виробнича і соціальна інфраструкту-ри, почали змінюватися форми господарської діяльності та економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами. Істотних зміннабуває господарський механізм.
Як вже було визначено, першим елементом ринкової екокомі-ки слід вважати формування приватного сектора. Одна із переду-мов існування ринкової системи — створення умов для вільного підприємництва. Взаємодія між виробниками і споживачами встановлюється як облік результатів діяльності.
Другий елемент — економічна відокремленість товаровиробників, яка обумовлена приватною або змішаними формами властивості на базі корпоративного управління виробничими суб'єктами.
Третій елемент ринкової економіки — реформування держав-ного сектору, що здійснюєтьсяпіляхом комерціоналізаїцї госпо-дарської діяльності; передачі державного майна в оренду трудо-вим колективам; приватизації державної власності.
Четвертий елемент — формування інфраструктури ринку, її скла-дові за своїм призначенням мають сприяти ефективній організації виробництва: комерційні банки, брокерські фірми, інвестиційні компанії, біржі, підприємства оптової та роздрібної торгівлі.
П'ятим важливим елементом ринкової економіки є ціни. Вони можуть бути предметом особливого дослідження. Проте зроби-мо два зауваження. Перше — ціни складаються в результаті спів-відношення попиту і пропозиції, що коливається в залежності від поточної кон'юнктури. Друге — ціни визначають сферу дії рин-кових відносин обміну у відповідних географічних межах.
Механізм функціонування ринкової економіки мас складну структуру і охоплює усі сфери господарського житія. Ця еко-номічна структура обумовлюється:
формами власності (державна, приватна, муніципальна, змішана);
структурою товаровиробників (державні, орендні, коопера-тивні, приватні підприємства, підприємства індивідуальноїтрудової діяльності), яка залежить від питомої ваги тої чи ін-шої форми господарюючих суб'єктів;
особливостями сфери товарного обігу;
рівнем приватизації та роздержавлення структурних підрозді-лів господарства;
видами торгівлі, що використовуються в країні.
Перелічені характеристики можуть проявлятись по-різному в залежності від конкретних умов, що приводить до формування специфіки в кожній країні. Процес становлення ринкової еконо-міки вимагає розвитку процесів лібералізації зменшення ролі дер-жавного втручання в господарське життя.
Можна систематизувати основні риси та визначити відмінності системи вільного (чистого) ринку від сучасної ринкової системи:
Порівняльні особливості систем вільного (чистого) ринку
та сучасного ринкового господарства.
Таблиця 2.3
| Основні риси |
Система вільного (чистого) ринку |
Система сучасного ринкового господарства |
| Масштаби усуспільнення виробництва | Усуспільнення виробництва в межах підприємства | Усуспільнення і одержавлення частини господарства в національному і інтернаціональному масштабі |
| Переважна форма власності | Економічна діяльність одноосібних господарств | Економічна діяльність на базі приватної і державної власності |
| Регулювання економіки | Саморегулювання індивідуальних капіталів на основі вільного ринку при слабкому втручанні держави | Активне державне регулювання національної економіки з метою стимулювання споживчого попиту і пропозиції, запобіганню криз, безробіття тощо |
| Соціальні гарантії | Соціальна незахищеність громадян у випадках безробіття, хвороб і старості | Створення державних і приватних фондів соціального страхування і соціального забезпечення |
Висновок
Отже, у широкому розумінні ринок означає певний спосіб організації економічного життя, в якому необхідно реформувати деякі галузі ринкового господарства України, а саме:
- самостійність учасників економічного процесу;
- комерційний характер їхньої взаємодії;
- суперництво (конкуренція) господарюючих суб’єктів;
- формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби;
Ціни, що складаються на основі попиту та пропонування.
Нині ринок є ланцюгом, що зв’язує виробництво і споживача.
Все вищезгадане дає підстави стверджувати, що ринок з його механізмом функціонування ринкової економіки відноситься до розряду загальнолюдських цінностей, є досягненням усієї світової цивілізації й залишиться таким в осяжному майбутньому.
З сутності ринку та його функцій логічно випливає його роль в процесі суспільного виробництва. Поняття “ринкова реформа” і “роль” ринку тісно зв’язані між собою.
Роль ринку у суспільному виробництві зводиться до наступного:
- давати сигнал виробництву за допомогою обернених “первинних” зв’язків: що, в якому обсязі і у якій структурі треба виробляти;
- врівноважувати попит і пропозицію, забезпечувати збалансованість економіки;
- диференціювати товаровиробників у відповідності з ефективністю їх праці і направленістю на покриття ринкового попиту;
-“санітарна” роль ринку зводиться до вимивання неконкурентноспроможних підприємств і звертання застарілих підприємств.
Саме остання функція визначає в значній мірі форми реалізації функцій ринку. Конкуренція сприяє здійсненню таких функцій ринку, як визначення ринкової ціни, стимулювання виробництва, розвиток науково-технічного процесу та багато іншого. І безперечно, що значна роль на ринку безпосередньо належить державі. Ринок не може розвиватись стихійно, за ним повинен здійснюватись розумний наглядовий контроль, саме держава має забезпечити цей контроль. І однією з важливих функцій держави є проведення антимонопольної політики, яка була б спрямована на розвиток вітчизняного виробництва та підтримку підприємництва.
Найважливішим атрибутом ринкової реформи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну, у якій здійснюються угоди купівлі і продажу товарів і послуг. Також можна виділити ще одне розуміння ринку - як форми організації і функціонування економічних зв'язків господарюючих суб'єктів, що ґрунтуються на принципах вільної купівлі-продажу, як суспільної форми функціонування економіки, за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання, прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання.
Об'єктивними умовами існування і реформування ринку є товарне виробництво – основа ринкової економіки, суспільний поділ праці, економічна відокремленість виробників, базою якої є економічна конкуренція між відокремленими, самобутніми суб'єктами господарювання. Існування відповідної структури та інфраструктури, стійкої фінансової і грошової систем, наявність правової бази, що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату.
Щодо реформування українського ринку, то її розглядають з різних точок зору, що пов'язано зі складною системою господарських відносин. Залежно від економічного призначення розрізняють ринок ресурсів ( засобів виробництва), ринок продуктів(предметів споживання),ринок праці(робочої сили) та ринок капіталів (грошовий).
Структура ринку з точки зору територіального підходу являє собою : внутрішній ринок - місцевий, регіональний, національний, зовнішній ринок - транснаціональний та світовий.
З урахуванням конкретних видів товарів і послуг виділяють ринок спеціалізованих товарів(промислових, продовольчих, комп'ютерів, бавовни, цукру та ін.) та ринок спеціалізованих послуг(страхування, консультативні послуги тощо).
Свої функції ринок виконує через розгалужену інфраструктуру: товарні, фондові та валютні біржі, торгово - збутові фірми, банки тощо. Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує пряма залежність - чим більше розвинута інфраструктура, тим розвинуті ший ринок.
Україні, в сучасних умовах, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання тому числі щодо ціноутворення.
Конкуренція, а також вільне ціноутворення - необхідні інститути ринку, не можуть функціонувати через відсутність бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницькі організацій, пунктів прокату, культури введення ринкової економіки. Відсутність ведення культури ринкової економіки пов'язане з нестачею досвіду роботи і кадрів.
Так створення ринкової інфраструктури відбувається дуже повільно, з великим відхиленням.
Товарних бірж, наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.
Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.
Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий.
Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.
Словник економічних термінів:
Благо економічне — благо, кількість якого обмежена, і кожен хотів би взяти його більше, коли б міг.
Валовий національний продукт (ВНП) — на відміну від ВВП він відображає вартість продукції, яку вироблено не на національній території, а підприємствами даної країни, де б вони не були росташовані.
Економічна експансія — розширення сфери економічного впливу.
Економічна ефективність — результативність економічної діяльності, що характеризується відношенням економічного результату до витрат та його отримання.
Економічний аналіз — виведення економічних закономірностей із відповідних фактів економічної дійсності.
Економічні ресурси — усі види ресурсів, що викорисовуються у процесі виробництва товарів і послуг.
Людина економічна — сукупність економічних потреб, цілей індивіда, структуру таих потреб, інтересів і цілей людини необхідно розглядати відповідно до структури суспільного способу виробництва.
Метод економічної теорії — засіб пізнання, певна сукупність, система прийомів і операцій зметою мисленого відтворення предмета, що вивчається.
Мілітаризація економіки — це переведення значної частини національного господарства на виробництво товарів і послуг воєнного призначення, утворення військово-промислового комплексу.
Реальний ВНП — валовий національний продукт, розрахований у цінах базисного року.
Режим економії — спосіб ведення господарства, в основу якого покладений принцип бережливості, мінімізації витрат ресурсів, ресурсозбереження.
Ризик економічний — ризик, пов’язаний з невизначеністю, непередбаченістю, випадковістю поведінки суб’єктів ринкових відносин, що може завдати збитків підприємцю.
Ринкова рівновага — приблизна рівність попиту і пропозиції на певний товар в даний час та на даному ринку.
Тіньова економіка ѕ сукупність не підрахованих, нерегламентованих, а також протиправних видів діяльності з виробництва, збуту товарів і надання послуг.
„Шокова терапія” ѕ комплекс соціально-економічних заходів, які направлені на швидкий (в межах 2-3 років) перехід до ринку і утворення її інфраструктури.
Використана література:
Конституція України, ст. 116
Закон України „Про державну підтримку малого підприємництва” від 22 лютого 2000 року.
А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко, Ю.І. Палкін «Основи економічної теорії», Київ «Вища школа», 1995
Основи економічної теорії під редакцією А.А. Чухна, Київ «Вища школа», 2001.
Общая экономическая теория (политэкономия), «Промо-медиа», Москва –1995
Г.І. Башнянин, П.Ю. Лазур, В.С. Медведєв Політична економія, Київ «Ніка- центр», 2000
Ю.В. Ніколенко, А.В. Демківський, В.А. Євтушевський, А.М. Кравчук, М.Д. Миронов, С.І. Ромашко, Б.Т. Свєтлов, В.В. Фещенко “Основи економічної теорії”, Київ “Либідь”, 1998 .
Гуревичев М.М. „Основы экономической теории”. Учебное пособие,. – Харьков: НТУ „ХПИ”, 2003.
Економічний словник-довідник. //Укл. М.А. Сіроштан, Г.М. Григорян, Л.М. Сєдова, І.С. Зайцева, С.В. Лукашев, О.О. Пономаренко. ѕХарків: РВВ ХДЕУ, 1999.
37