Стан зайнятості соціально незахищених верств населення
2.3 Аналіз стану зайнятості міського та сільського населення
В наш час посилюється диспропорційність структури сільського населення по відношенню до міського за статтю: в сільській місцевості чисельність жінок перевищує кількість чоловіків на 14,3 %, в міських поселеннях це співвідношення складає 17,8 %, що вказує на значний відплив жінок фертильного віку до міста навіть за даними офіційної статистики, яка не враховує значну частку міграційних потоків всередині країни (рис.2.5). Порушення статевого співвідношення загрожує погіршенням процесу відтворення сільської частини населення. Розмивається відтворювальний потенціал для заміщення поколінь батьків поколіннями дітей.
Рис. 2.5. Статева структура міського і сільського населення України у 2009 році, тис. осіб.
До процесу скорочення чисельності сільського населення додається також міграційний рух: внутрішньорегіональний, міжрегіональний та міждержавний, який є достатньо точним індикатором економічного і соціального становища. Внутрішньодержавна та міждержавна міграція сільського населення змінює кількісні та якісні його характеристики, посилює непривабливість проживання (особливо для молоді) на сільських територіях. Залишається гострою проблема безробіття у сільській місцевості. Головною причиною безробіття сільського населення слід, на нашу думку, вважати структурні чинники, пов’язані з різким падінням обсягів сільськогосподарського виробництва, про що свідчать різке зменшення посівних площ та поголів’я великої рогатої худоби як у період трансформаційної кризи, так і в останні роки, а також повільність впровадження ринкових перетворень у сільській місцевості та диверсифікації економіки села. За даними Держкомстату України, протягом 2007 - 2008 рр. рівень безробіття сільського населення працездатного віку за методологією МОП залишався без змін на рівні 6,6 %, в той час як рівень безробіття міського населення зменшився на 0,6 %. В першому півріччі 2009 р. тенденція збереглася: рівень безробіття сільського населення зменшився порівняно з аналогічним періодом попереднього року на 0,1%, міського – на 0,3%. Між тим, за оцінками експертів Національного аграрного університету, рівень безробіття в сільській місцевості може бути на порядок вищим від офіційно зареєстрованого Держкомстатом і сягати 2,3 млн. осіб працездатного віку.За 2008 рік в сільській місцевості було вивільнено на 13,7 % працівників більше, ніж у 2007 році. Аналіз структури безробітного населення в сільській місцевості за причинами незайнятості свідчить про те, що найбільша кількість безробітних реєструється через звільнення з економічних причин, тобто найбільша частка безробітних обумовлена складним фінансовим станом підприємств, що змушує керівників виробництва скорочувати робочі місця.
Рис. 2.6. Безробіття сільського населення за причинами незайнятості, %.
Не дивлячись на те, що кількість новостворених робочих місць зростає, проблему працевлаштування це не вирішує. Кількість звільнених працівників в сільському господарстві у півтора разу перевищує число прийнятих. Станом на 1 січня 2009 року навантаження на одне робоче місце в сільській місцевості становило 14 осіб проти 5 осіб в середньому по Україні, що призводить до перерозподілу робочої сили й форсованого відтоку її до інших сфер економіки.Вкрай низький сучасний рівень соціальної інфраструктури села створює реальні передумови для погіршення соціально-демографічної ситуації в сільській місцевості. Подолання проблем, що склалися в цій галузі вимагає безпосереднього втручання держави шляхом фінансування конкретних цільових програм соціального розвитку села [23].Поліпшення соціального та економічного становища на селі вимагає насамперед здійснення комплексних ринкових перетворень в агропромисловому комплексі країни та заходів щодо підготовки сільгосппідприємств та індивідуальних господарств до діяльності в умовах повноцінного функціонування ринку землі, в тому числі:
- вироблення дієвих економічних та механізмів стимулювання та підтримки розвитку аграрного виробництва у ціновій, кредитній, податковій політиці та відповідного інституційного забезпечення;
- розвитку механізмів залучення в сільське господарство капіталу промислових підприємств, фінансових та сервісних структур шляхом організації крупнотоварного агропромислового виробництва;
- впровадження ринкових механізмів регулювання цін на аграрних ринках, скорочення числа посередницьких ланок між сільгоспвиробником та кінцевим споживачем його продукції;
- посилення антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії і послуги, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам, з метою оптимізації їхніх витрат;
- заохочення, в тому числі – з використанням змішаного інвестування, розвитку інфраструктурних елементів аграрного ринку: постачально-збутових систем, транспорту сільгосппродукції, засобів нагромадження та зберігання сільгоспсировини;
- заохочення розвитку малого бізнесу у сферах виробництва та переробки сільськогосподарської продукції;
- сприяння розвитку територіальних підприємницьких мереж (регіональних кластерів) в сільських регіонах, орієнтованих на матеріально-технічне постачання сільгоспвиробництва та переробку, зберігання і збут сільгосппродукції [16; c. 237].Жіноче безробіття – це ще один аспект ґендерного аналізу. Відомо, що жінки мають більше проблем як при звільненні, так і при працевлаштуванні. Незважаючи на те, що фактичні показники зареєстрованого та загального рівня безробіття у жінок навіть менші, ніж у чоловіків (8,4% та 9,6% відповідно за даними обстежень робочої сили), це скоріше обумовлено бажанням та необхідністю скорішого працевлаштування жінок, навіть коли їх не задовольняють повністю умови запропонованих вакансій. Жінки виявляють більшу активність у всіх заходах, що сприяють працевлаштуванню, в тому числі готові активно освоювати сферу малого та середнього бізнесу.
Важливим засобом підвищення ефективності діяльності центрів зайнятості щодо забезпечення гендерної рівності є створення відповідних центрів або іншого інформаційного простору, в межах якого здійснюватимуться конкретні заходи щодо вирішення проблем з гендерної рівності, та визначення функцій окремих спеціалістів.
Відповідно до розпорядження голови облдержадміністрації від 05.02.2007 року № 31-р-07 «Про погодження проекту регіональної програми підтримки сімей та жінок у Дніпропетровській області на 2007-2011 роки» обласною службою зайнятості розроблені заходи щодо покращення якості та змісту соціальних послуг, що надаються державною службою зайнятості жінкам та членам сімей, які перебувають на обліку в центрах зайнятості [22].
Всього протягом 2008 року на обліку перебувало 80,1 тис. жінок, не зайнятих трудовою діяльністю, або 53,2% від загальної кількості клієнтів центрів зайнятості. Протягом року за сприяння центрів зайнятості отримали роботу 35 тисяч жінок. З них – 46,7 % були працевлаштовані на робітничі місця, 35,5% - на посади службовців, 17,8% - на місця, що не потребують спеціальної підготовки [23].
Загалом, виділяються дві основні групи жінок з активною позицією. Перша – це група високоосвічених жінок, які мають високу кваліфікацію, менеджерські знання, володіють іноземними мовами, орієнтовані на роботу з міжнародним бізнесом. Таких жінок з кожним роком з’являється все більше, але дуже незначна їх частина реально володіють бізнесом чи частиною бізнесу, більшість працюють за наймом на других ролях у фірмах, частіше на таких посадах, як фінансовий директор, директор з маркетингу, головний бухгалтер. Найчастіше започаткувати власний бізнес їм заважає не відсутність знань та навичок, а глибоке розуміння законів ділового світу, де склалася чоловіча монополія. Друга категорія – жінки, в основному, з середньою спеціальною або вищою освітою, які володіють певним досвідом роботи і які ризикнули розпочати свій бізнес. Поступово бізнес для них перетворюється з елементарного засобу виживання на певну самодостатню цінність, відмовлятися від якої жінки-підприємці вже не збираються. Обидві групи мають можливість вийти на якісно новий соціальний щабель в бізнес-ієрархії та в суспільстві за умови розвитку програм підтримки жіночого підприємництва.
З метою залучення жінок до підприємницької діяльності, малого та середнього бізнесу 80,1 тис. жінок, які звернулися до служби зайнятості, отримали 59,0 тис. профконсультаційних послуг, в тому числі 14,4 тис. з використанням профдіагностичних методик.
Для підготовки та перепідготовки жінок для роботи в малому бізнесі, в обласному і в базових центрах зайнятості постійно проводиться робота з орієнтації на підприємницьку діяльність. За направленнями базових центрів зайнятості проводилось навчання на курсах, зорієнтованих на започаткування власної справи. Це такі, як перукар, масажист, кравець, манікюрниця, швачка, кондитер, закрійник тощо. У результаті проведеної роботи станом на 01.01.2009 р. 1360 безробітних отримали одноразову виплату допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності, у тому числі 542 жінки.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» у 2008 році на підприємствах, організаціях, установах області незалежно від форм власності для громадян, які потребують соціального захисту та не здатні на рівні конкурувати на ринку праці, заброньовано 5,2 тис. робочих місць, зокрема: для жінок, які мають дітей до 6 років, одиноких матерів, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів, заброньовано майже 1,5 тис. робочих місць. Але рівень працевлаштування на заброньовані робочі місця залишається достатньо низьким. Необхідно зазначити, що для працевлаштування осіб, які потребують додаткових соціальних гарантій, роботодавці переважно бронюють робочі місця за робітничими професіями та професіями, що не потребують кваліфікації, залишається низьким і рівень заробітної плати на заброньованих робочих місцях (більше 63% вакансій з розміром зарплати менше прожиткового мінімуму)[3].
РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМИ ПОКРАЩЕННЯ СТАНУ ЗАЙНЯТОСТІ СОЦІАЛЬНО НЕЗАХИЩЕНИХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ
3.1 Перспективні напрями соціальної політики щодо зайнятості соціально незахищених верств населення
Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).
Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:
• сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;
• попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;
• удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;
• захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;
• формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;
• заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.
Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені уія вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.
В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995 р, як елемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці.
У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:
• формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;
• створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, рприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);
• регулювання трудових міграцій;
• забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;
• сприяння професійній мобільності;
• розвиток соціально-трудових відносин;
• удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;
• сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.
Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення ових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо.
У програмах також обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації.
Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фійансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.
Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обгрунтування.
Важливим є об'єднання річного та довгострокового підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України “Про зайнятість населення”.
Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” створено Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН), який формується та використовується на державному і місцевому рівнях.
Серед названих джерел надходження коштів основним джерелом повинні бути обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ.
На відрахування коштів до ДФСЗН впливають:
• демографічне навантаження на зайняте економічно активне населення, що визначає обсяги різних соціальних фондів;
• рівень зайнятості та ефективність праці економічно активного населення, від яких залежать обсяги валового внутрішнього продукту та фонду споживання;
• чисельність і склад незайнятого економічно активного населення, що визначає обсяги витрат на реалізацію програм зайнятості безробітних;
• розміри допомоги у зв'язку з безробіттям.
В Україні частка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукті становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше, ніж у раїнах з розвинутою ринковою економікою.
Звідси можна зробити висновок, що в нашій країні фінансова база для розв'язання проблем зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через величезний потенціал безробіття.
За рахунок коштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості.
3.2 Програми сприяння зайнятості Державної служби зайнятості
Служба зайнятості сприяє працевлаштуванню осіб різного рівня кваліфікації та досвіду роботи, серед яких можуть бути особи з інвалідністю, які бажають реалізувати професійні здібності та готові приступити до праці.
Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” на роботодавців покладено обов’язок створювати робочі місця для інвалідів. За цим Законом роботодавець може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів отримати дотацію на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні.
Дотація – це кошти Фонду соціального захисту інвалідів, які спрямовані на покриття видатків на створення спеціального робочого місця для інвалідів, зареєстрованих в міськ(рай) центрах зайнятості. Спеціальне робоче місце для інваліда – окреме робоче місце або дільниця виробничої площі, які потребують здійснення додаткових заходів щодо організації праці інваліда з урахуванням його індивідуальних функціональних можливостей, шляхом пристосування загального та додаткового обладнання, технічного обладнання тощо.
Дотація надається роботодавцю за місцем його реєстрації як платника страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Дотація надається за умовою, що трудовий договір з інвалідом, який працевлаштований на спеціальне робоче місце за направленням центру зайнятості, не буде розірваний за ініціативою роботодавця у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці протягом двох років з дня працевлаштування.
Розмір дотації на створення спеціального робочого місця для інваліда не повинен перевищувати 40 мінімальних заробітних плат.
Центр зайнятості щокварталу разом з територіальним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів перевіряють протягом двох років відомості про виконання умов укладеного договору та використання дотації, що подає роботодавець.
У разі потреби в додаткових професійних навичках, відповідно до вимог робочого місця на підприємстві, служба зайнятості організовує професійну підготовку чи перепідготовку осіб з інвалідністю.
Відповідно до норм українського законодавства, державна служба зайнятості має сприяти працевлаштуванню тільки тим особам з обмеженими можливостями, які до неї звертаються, на створені та пристосовані для них робочі місця. Про такі місця підприємства повинні інформувати центри зайнятості.
Послугами державної служби зайнятості користується кожен другий реальний безробітний. У загальній чисельності незайнятих громадян, які звертаються за допомогою в працевлаштуванні до центрів зайнятості, інваліди становлять 0,2%.
З метою сприяння трудовій реабілітації та працевлаштуванню інвалідів державна служба зайнятості веде облік громадян цієї категорії, котрі звернулися за сприянням у працевлаштуванні, веде облік робочих місць, на які, за інформацією підприємств, вони можуть бути працевлаштовані. В разі наявності підходящої роботи таких клієнтів направляють на підприємство для можливого працевлаштування.
Для зручності доступу інвалідів до об’єктів служби зайнятості приміщення базових центрів обладнують пандусами, пристроями для виклику персоналу при вході.
Особи з обмеженими можливостями мають вільний доступ до всіх джерел інформації в центрах зайнятості. Це описи професій, відеофільми та аудіозаписи, буклети, листівки, довідники, списки рекомендованих навчальних закладів та професій з переліками медичних протипоказань до засвоєння окремих професій, паспорти підприємств, організацій тощо.
Центри зайнятості здійснюють поглиблене профдіагностичне обстеження з метою професійного добору, є практика залучення громадян із недоліками здоров’я до семінарів з техніки пошуку роботи.
ВИСНОВКИ
При проведенні у курсовій роботі аналізу і дослідження проблем зайнятості та працевлаштування було визначено декілька аспектів їх вирішення. А саме, щоб розвивати нові напрямки у вирішенні проблем працевлаштування соціального незахищених верств населення, зокрема, за допомогою створення соціально-економічних підприємств, які відкривають нові можливості доступу їх на відкритий ринок праці і виступають ефективним важелем їх занедрення у сферу праці, необхідно:
- розробити концепцію стратегії розвитку працевлаштування соціально незахищених верств населення у ринкових умовах господарювання;
- на основі концепції систематизувати, уніфікувати і вдосконалювати чинні законодавчі акти, що регулюють питання працевлаштування соціально незахищених верств населення, та визначати, які нові законодавчі акти мають прийняти;
- можливість та перспективи створення робочих місць для працевлаштування соціально незахищених верств населення за рахунок коштів адміністративно-господарських санкцій, що надходять до Фонду соціального захисту за нестворені робочі місця;
- надання роботодавцям цільової позики (на поворотній основі із строком повернення до трьох років) на створення робочих місць для працевлаштування соціально незахищених верств населення);
- на створення робочих місць для працевлаштування соціально незахищених верств населення та резервування робочих місць для молодих спеціалістів які на мають досвід праці та фінансування (надання фінансової допомоги на безповоротній основі), витрат на професійне навчання інвалідів, які зареєстровані в усталеному порядку в державній службі зайнятості як безробітні, професійне навчання молоді з числа інвалідів після закінчення спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів).
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Конституція України ст. 46. – 1991 р.
ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». – 2003 р. - N 1058-IV.
ЗУ «Про зайнятість населення». - 1991 року N 803-XII
ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». - 2000 року N 1533-III
ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням». - 2001 року N 2240-III
ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». - 1999 № 1105-XIV.
Постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 р. N 716 «Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року».
Наказ Міністерства праці та соціальної політики N563 від 17.10.2007, N 88 від 27.02.2008 «Про затвердження Порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, у тому числі молоді на перше робоче місце».
Указ Президента України від 10 травня 2006 року № 359/2006 «Про Основні напрями вдосконалення системи соціальних виплат населенню».
Загальна декларація прав людини. - №217 A (III). – 1948 год.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. - ООН А/RES/2200 А (XXI). Прийнято 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН.
Конвенція про права дитини. - N 789-XII ( 789-12 ) від 27.02.91
Дніпропетровська обласна служба зайнятості: «Основні методологічні визначення та поняття зайнятості населення (за рекомендаціями Міжнародної організації праці)». - 04.04.2008
Введення у соціальну роботу: Навч. посібник. — К.: Фенікс, 2001. - С.201
Васильченко В. С. Гриненко А. М., Грішнова О. А., Керб Л. П.: Управління трудовим потенціалом: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2005. – C.403
Грішнова О.А. Економіка праці та соціаль-но-трудові відносини: Підручник. 3-тє видання К.: Знання, 2007. – C. 237
Єременко В. Робоче місце і ринок праці // Економіка України – 2004р. - №6.
Лукеча М. Жінка на ринку праці // Єдність – он-лайн спілка жінок. - 25.12.2009. - ednist/?cat=11
Нікіфоров П.О. Фінансово-економічні аспекти розвитку ринку праці та боротьби з безробіттям / П.О. Нікіфоров, А.О. Вольська // Фінанси України. – 2008. - №10. – С.22-30.
Пилипенко А.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навчальний посібник / С.М. Пилипенко, А.А. Пилипенко, І.П. Отенко. – Харків: ВИД. ХНЕУ, 2004. – 224 с.)
Терюханова І. Стимулювання роботодавців до працевлаштування інвалідів - Реабілітація: Практичний аспект, №11 11. 2008
Офиційний сайт Дніпропетровської області: dnipr.dp.gov/
ukrstat.gov/
Размещено на