Напрями вдосконалення системи управління якістю продукції і організації технічного контролю. Планування матеріально-технічного забезпечення виробництва
1.4 Стандартизація і сертифікація якості продукції
Економічний механізм управління якістю продукції об'єднує способи і методи, які спрямовані на забезпечення виробництва і реалізації продукції високої якості.
Ефективним засобом управління якістю є стандартизація, яка включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції. Стандарт на продукцію є основним нормативно-технічним документом, в якому показники якості встановлюються, виходячи із новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.
Стандартизація продукції охоплює встановлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих; встановлення норм, правил в галузі проектування; формування єдиної системи показників якості продукції, методів її контролю, випробувань, єдиних термінів і позначень; створення єдиних систем класифікації і кодування продукції тощо.
Державна система стандартизації складається із комплексу державних,галузей стандартів підприємства. Вони розробляються установками Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Державний стандарт – затверджується урядом на необмежений термін або на термін не більш п’яти років. Стандарти діляться на діючі і перспективні.
Об’єктами державної стандартизації є конкретна продукція, норми, правила, методи, терміни, призначені для користування в різних сферах народного господарства.
Сертифікація продукції — один із важливих елементів системи управління якістю, який передбачає оцінку відповідності продукції певним вимогам та видачу певного документу — сертифікату. Сертифікат — це документ, що засвідчує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9001. В Україні існує обов'язкова і добровільна сертифікація. Обов’язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління господарськими суб'єктами, охоплює перевірку та випробування продукції, державний нагляд за сертифікованими виробами.
Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність вимогам, які не є обов'язковими, за ініціативою суб'єктів господарювання на договірних засадах.
Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри по найважливіших видах продукції. В останні роки почали формуватись міжнародні системи сертифікації. Державний нагляд за якістю продукції здійснює Держстандарт України, який є національним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції. Об'єктом державного нагляду є продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання, експортна продукція щодо вимог контрактів, імпортна продукція щодо діючих в Україні стандартів, атестовані виробництва.
За порушення вимог стандартів виробники несуть матеріальну відповідальність у формі значних штрафів, суми яких розподіляються таким чином:
60% — у державний бюджет;
30% — у позабюджетні фонди місцевих органів влади;
10% — у Держстандарт України для розвитку матеріально-технічної бази.
В ряді галузей промисловості якість продукції оцінюється по сортах за допомогою коефіцієнтів сортності (Кс):
Кс = N1 х Ц2 + N2 х Ц2 (N1 + N2) х Ц1
де N1,N2 — відповідно випуск продукції нижчого і вищого сорту, одиниць;
Ц1, Ц2 — ціна одиниці виробу відповідного сорту, грн.
Економічна ефективність поліпшення якості продукції характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості. Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості:
Ея = (ДП – Ен х К) х Nя, грн.,
де ДП – приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості, грн.;
К – питомі капіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшення якості продукції, грн. / од.;
Nя – обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.
Якщо покращення якості продукції знаходить відображення у підвищенні її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищеної ціни на продукцію вищого сорту (ДПя):
ДПя = ((Ц2 – С2) – (Ц1 – С1)) х Nя
де Ц1, Ц2 – відповідна ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.;
С1, С2 – собівартість одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.
Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості:
Ев = ((С1 + Ен х К1) – (С2 + Ен х К2)) х Nя, грн.
де С1, С2 – собівартість виготовленої одиниці продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн.;
К1, К2 – питомі капіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн. Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу, тому підвищення якості має значний народногосподарський ефект. Цей ефект враховує ефекти і від виробництва, і від експлуатації (споживання) продукції підвищеної якості.
Сумарний річний економічний ефект від підвищення якості продукції (Есум) визначається як сума річних економічних ефектів при її виробництві і споживанні (експлуатації):
Есум = Ев + Ес
У ряді випадків при покращенні якості продукції її собівартість зростає, а ціна залишається без змін, хоча збільшується строк служби нового виробу.
2.Планування матеріально-технічного забезпечення виробництва
2.1 Зміст панування МТЗ та послідовність його розробки
Матеріально-технічне забезпечення (МТЗ) - це спосіб організації діяльності підприємства, що дозволяє об'єднати зусилля різних одиниць, які виготовляють та реалізовують товари і послуги, з метою оптимізації фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, що використовує фірма для реалізації своїх економічних цілей. В процесі свого функціонування підприємству потрібен цілий комплекс матеріально-технічних засобів. Процес матеріально-технічного забезпечення виробництва направлений на своєчасне постачання на склади підприємства або відразу на робочі місця потрібних відповідно до бізнес-плану матеріально-технічних ресурсів. До складу матеріально-технічних ресурсів входять: сировина, матеріали, що комплектують вироби, технологічне устаткування і технологічне оснащення (пристрої, ріжучі та вимірювальні інструменти), нові транспортні засоби, навантажувально-розвантажувальне устаткування, обчислювальна техніка і інше устаткування, а також паливо, енергія, вода. Іншими словами, все, що поступає на підприємство у формі речей і у вигляді енергії, відноситься до елементів матеріально-технічного забезпечення виробництва.
Успішне рішення цих питань покликана забезпечити служба матеріально-технічного забезпечення підприємства, яка займається розрахунком потреб підприємства в різних матеріалах, а також визначає джерела їх покриття.
Для безперебійного функціонування виробництва необхідне добре налагоджене матеріально-технічне забезпечення (МТО), яке на підприємствах здійснюється через органи матеріально-технічного постачання.
Головним завданням органів постачання підприємства є своєчасне і оптимальне забезпечення виробництва необхідними матеріальними ресурсами відповідної комплектності і якості. У зв'язку з цим тема економічної і своєчасної закупівлі сировини, матеріалів і напівфабрикатів актуальна.
Планування матеріально-технічного забезпечення виробництва включає комплекс робіт по аналізу питомих витрат матеріальних ресурсів за звітний період, використанню технологічного устаткування і оснащення, прогнозуванню і нормуванню окремих видів ресурсів на плановий період, розробці матеріальних балансів по видах ресурсів, джерелах надходження і вище перелічених напрямах використання. Перераховані роботи по плануванню вельми трудомісткі. Вони виконуються економістами і плановиками за участю інших фахівців. Менеджери не приймають участі в розробці планів, їх завдання - перевірити дотримання принципів планування, склад планових документів, їх якість.
В умовах ринку у підприємств виникає право вибору постачальника, а значить, і право закупівлі ефективніших матеріальних ресурсів. Це примушує постачальницький персонал підприємства уважно вивчати якісні характеристики продукції, що виготовляється різними постачальниками. Критеріями вибору постачальника можуть бути надійність постачання, можливість вибору способу доставки, час на здійснення замовлення, можливість надання кредиту, рівень сервісу. Співвідношення значущості окремих критеріїв з течією часом може мінятися.
Організаційна побудова, характер і методи роботи служб постачання на підприємствах відрізняються своєрідністю. На невеликих підприємствах, споживаючих малі об'єми матеріальних ресурсів в обмеженій номенклатурі, функції постачання покладаються на невеликі групи або окремих працівників господарського відділу підприємства. На більшості середніх і крупних підприємств цю функцію виконують спеціальні відділи матеріально-технічного постачання, що знаходяться у підпорядкуванні у заступника керівника підприємства по виробництву. Оскільки якість роботи відділу багато в чому визначає якість виробничого процесу, то він повинен бути укомплектований висококваліфікованими фахівцями. Крім того, багато вирішуваних відділом питань носять комплексний характер, вимагають знань в області маркетингу, логістики, техніки, технології, економіки, нормування, прогнозування, організації виробництва і міжвиробничих зв'язків.
Відділи МТЗ будуються за функціональною або матеріальною ознакою. У першому випадку кожна функція постачання (планування, заготівка, зберігання, відпустка матеріалів) виконується окремою групою працівників. При побудові постачальницьких органів за матеріальною ознакою певні групи працівників виконують всі функції постачання по конкретному виду матеріалів. Характерний тип структури служби постачання - змішаний ,коли товарні відділи, групи, бюро спеціалізовані на постачанні конкретними видами сировини, матеріалів, устаткування. Проте разом з товарними, до складу відділу постачання входять функціональні підрозділи: плановий та диспетчерський.
Змішаний тип структури відділу постачання - найбільш раціональний метод будови, який сприяє підвищенню відповідальності працівників, поліпшенню МТЗ виробництва. Планове бюро (група) виконує функції по аналізу навколишнього середовища і ринковим дослідженням, визначенню потреби в матеріальних ресурсах, розробці плану забезпечення підприємства і його підрозділів матеріально-технічними ресурсами (входить до складу бізнес-плану підприємства), оптимізації ринкової поведінки за найбільш вигідним забезпеченням, формуванню нормативної бази, розробці планів постачання і аналізу їх виконання, контролю за виконанням постачальниками договірних зобов'язань.
Планування матеріально-технічного забезпечення великою мірою зумовлює ритмічну роботу підприємства з випуску продукції в заданій номенклатурі та асортименті. Тому на підприємстві, яке ревізується, необхідно встановити:
а) питому вагу матеріальних ресурсів згідно з укладеними договорами по прямих господарських зв'язках;
б) питому вагу придбаних матеріальних ресурсів на фондовій біржі. Наступним кроком ревізора є перевірка правильності та своєчасності укладення договорів, стану оперативного обліку і контролю за їх виконанням. Ревізор також виясняє, які заходи вживались до постачальників, котрі не виконують своїх договірних зобов'язань.
Для перевірки виконання договірних зобов'язань ревізор перевіряє:
- наявність наказу по розмежуванню функцій між підрозділами та службою підприємства, які пов'язані з заготівлею матеріалів;
-порядок і строки надходження документації, що пов'язана з укладенням договорів;
- порядок оформлення, реєстрації та зберігання договору. Перевіряючи виконання плану обсягу поставок матеріальних ресурсів, потрібно розмежувати товарно-матеріальні цінності, придбані за договорами, і товарно-матеріальні цінності, придбані на товарно-фондовій біржі. Ревізор вибірково здійснює перевірку правильності визначення планової потреби матеріальних ресурсів. Така потреба визначається за формулою Романів // Ревізія і контроль -: Ревізія матеріально-технічного забезпечення.:
Я = Я1 + Я2 + ЯЗ + 32-31,
де Я -- планова потреба в матеріальних ресурсах за звітний період;
Я1 -- потреба в матеріальних ресурсах на виробництво продукції;
Я2 -- потреба в матеріальних ресурсах на дослідні роботи;
ЯЗ -- потреба в матеріальних ресурсах на ремонт основних засобів тощо;
32 -- потреба в матеріальних ресурсах на створення нормативу запасів на кінець року;
31 -- запаси на початок року.
Виявивши факти завищення потреби, купівлі зайвих матеріальна цінностей, ревізор визначає суму придбаних матеріальних цінностей, і кількість, час придбання тощо.
Товарне бюро (група) виконує комплекс планово-оперативних функцій по забезпеченню виробництва конкретними видами матеріальних ресурсів: плануванню, обліку, завезенню, зберіганню і відпустці матеріалу у виробництво, тобто регулює роботу матеріальних складів.
Диспетчерське бюро (група) виконує оперативне регулювання і контроль за виконанням плану постачання підприємства і цехів сировиною і матеріалами, усуває неполадки, що виникають в ході постачання виробництва, контролює і регулює хід постачань матеріалів на підприємство. Відділи (бюро, групи) зовнішньої кооперації забезпечують виробництво напівфабрикатами (заготовками, деталями, вузлами). Вони також можуть будуватися за функціональною або товарною ознакою Кожекін Р. Я., Синиця Л. М. // "Організація виробництва", // Мінськ: ІП Екоперспектива", - 1998..
На підприємствах машинобудування служба постачання крім відділу МТС включає і відділ зовнішньої кооперації (чи бюро, групу), що може входити до складу ОМТС.
Відділи (бюро, групи) зовнішньої кооперації забезпечують виробництво напівфабрикатами (заготівлями, деталями, вузлами). Вони також можуть будуватися по функціональній чи товарній ознаці.
Для здійснення технічного переозброєння і реконструкції виробництва підприємство створює відділи устаткування, що звичайно входять до складу капітального будівництва.
Особливістю цього типу структури є те, що підрозділу мають свої служби постачання з функціями по плануванню й оперативному регулюванню постачання виробничих цехів і ділянок матеріальними ресурсами, а також по контролі за їхнім виконанням.
Формування нормативної бази, прогнозування і розробка планів МТС, установлення господарських зв'язків і координація роботи служб постачання, що входять у підприємство, сконцентровані на базі служби постачання підприємства. Взаємодія підрозділів служби постачання підприємства здійснюється на основі функціональних зв'язків, а не адміністративного підпорядкування.
Основними показниками матеріально-технічного забезпечення являються:
- Визначення рівня забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами за зазначений період часу;
- Виявлення над нормативних або дефіцитних видів матеріальних цінностей;
- Визначення долі транспортно-заготівельних (у тому числі і різниці в цінах) витрат у загальних затратах при надбанні матеріальних цінностей;
- Розрахунки показників раціонального використання матеріалів у виробничому процесі;
- Установлення розмірів втрат внаслідок вимушених замін одних матеріалів іншими тощо;
Крім того, обчислюються різні (планові, нормативні, фактичні) коефіцієнти використання матеріалів у виробництві, їх доля витрат у собівартості готової продукції тощо.
Отже, оскільки безперебійне постачання підприємства матеріальними ресурсами - це обов'язкова умова його ефективної і ритмічної роботи, план матеріально-технічного забезпечення підприємства здійснюється в такій послідовності:
- Підготовча робота (забезпечення бланками-формами, інструктаж тощо);
- Визначення джерела забезпечення потреби в матеріалах;
- Розрахунок потреби в матеріальних ресурсах;
- Розробка норм виробничих запасів.
2.2 Планування потреби в матеріальних ресурсах
Теоретично планування потреби в сировині та матеріальних ресурсах можна представити у вигляді схематичного ділення на 5, в основному не пов'язаних один з одним, елементів:
Прогнозування попиту;
Планування виробництва;
Планування фізичного розподілу продукції;
Планування постачання:
Система оцінок результатів функціонування системи МТЗ. Сюди ж відносяться дві підсистеми :
1) обліку і контролю виконання замовлень, що поступають від клієнтів;
2) обліку і контролю виконання замовлень фірми її постачальниками.
Прогнозування попиту. На цьому етапі проводиться аналіз ретроспективи попиту, спираючись на облік і аналіз замовлень, отриманих фірмою раніше. При цьому слід паралельно провести два види робіт: встановити відмінності в типах продукції і, можливо, споживачів, а також вибрати зі всієї широкої гамми існуючих методів прогнозування ті, які можуть бути використані в конкретних умовах. Третій етап зводиться до тестування і відбору відповідних методів складання прогнозу з урахуванням отриманих знань про ретроспективу попиту і про типи товарів. Тут також проводиться зіставлення отриманих результатів з реальним попитом, зафіксованим протягом даного періоду.
Планування виробництва. Фахівці в області автоматизації управління виробництвом пропонують підхід, який вписується в схему "планування - виконання - контроль". Суть його полягає в тому, що система готує плани, виконання яких покладається на різні служби: службу закупівель, службу виробництва, службу устаткування і т.п. Потім реальні показники порівнюються з плановими для виявлення і ліквідації розбіжностей. Цей метод ґрунтується на двох основних принципах:
- Управління здійснюється на основі запланованих показників
- В управлінні враховується взаємозалежність складових одного і того ж готового виробу.
Планування фізичного розподілу продукції (або МТЗ збуту). Під системою МТЗ збуту слід розуміти мережу одиниць, що проводять послуги, діяльність яких направлена на задоволення торгового попиту при заданому рівні витрат і якості товарів. Ця діяльність здійснюється в рамках системи оперативного планування, пов'язаної з виробництвом товарів і з матеріальним постачанням.
Перш за все, на основі даних, отриманих при прогнозуванні попиту і в ході обліку замовлень, розробляється загальний план МТЗ збуту. При цьому встановлюється об'єм наявних ресурсів у зовнішніх і внутрішніх постачальників. Отримані цифри дозволяють переконатися в тому, що рух матеріальних потоків в належному об'ємі дійсно може бути забезпечений в ході даного періоду.
Наступний етап процесу - розробка програм руху потоків виробів по всій розподільній мережі, від виробничих одиниць до центрів кінцевого продажу, навіть до клієнтів. Ця стадія зв'язана з визначенням потреб в складуванні . Тут же враховуються потреби в транспортних засобах.
На цій стадії складається програма масового пересування товарів, а потім оптимізуються масштаби складських приміщень і їх географічне розміщення. Календарний графік підготовки товарів до відвантаження і постачань споживачеві може бути розроблений на підставі робочих програм, вживаних регіональними центрами реалізації.
Планування транспортних операцій сприяє скороченню їх витрат при одночасній підтримці заданого рівня послуги. Це досягається завдяки наступним заходам:
- Оптимальний розподіл перевезень по різних типах і видах руху товару, відбір найбільш кваліфікованих перевізників; - оптимізація структури парку транспортних засобів, контроль над їх використанням і змістом;
- Розробка маршрутів, що дозволяють максимально повно використовувати транспортні засоби і робочий час згідно чинного соціального законодавства;
- Розробка щоденного оптимального календарного графіка маршрутів зі складанням звітів-прогнозів і відбором серед різних типів транспортних засобів.
Планування постачання. Полягає в складанні замовлень нарядів на закупівлі з уточненням даних відносно кількості товарів, що купуються, а також періодичних замовлень і штрафних санкцій унаслідок прострочених постачань. Типовий варіант оперативного планування - складання програми постачання під наявні замовлення з урахуванням обмежень з боку наявних запасів у виробництві і в торговій мережі.
Оцінка результатів функціонування системи МТЗ. Цілі оцінки результатів полягають в наступному:
- Інформування всіх зацікавлених представників керівництва про досягнуті результати, оцінені з точки зору рівня продуктивності і витрат, а також окупності вкладених засобів; співвідношення реальних показників з плановими, з метою здійснення необхідних корегувань;
- Забезпечення керівництва і функціональних служб компанії методом кількісного виразу поставлених цілей. Доведення відповідних цільових свідчень до кожного рівня управління;
- Посилення взаємоувязки окремих компонентів загального процесу планування МТЗ на основі координації завдань, що стоять перед різними учасниками фізичного обороту;
- Поліпшення взаємодії представників різних рівнів і ешелонів управління, а також розвиток системи їх стимулювання шляхом впровадження принципів управління по цілях;
- Забезпечення науково обґрунтованого ухвалення рішень на базі моделювання основних можливих варіантів.
2.3 Запаси і регулювання їх розмірів
Запаси це матеріальні активи, які утримуються для подальшого продажу, перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва, утримуються для споживання під час виробництва продукції.
Існують такі види запасів:
- виробничі (сировина; основні та допоміжні матеріали; комплектуючі вироби, куповані напівфабрикати та ін. матеріальні цінності),
- незакінчене виробництво,
- готова продукція.
При нормуванні виробничих запасів враховують призначення та фактори, які визначають їхню величину. У процесі регулювання запасів визначається:
- Страховий запас - нижче якого не може зменшуватись запас;
- Мінімальний запас - він складається з кількості матеріалів необхідних на період з моменту розміщення замовлення до моменту постачання матеріалів на склад + страховий запас.
- Максимальний запас - який створюється в момент надходження матеріалів на склад;
- Точка розміщення замовлення - розмір при якому необхідно видати замовлення на закупку нової партії матеріалів.
За призначенням запаси умовно поділяють на:
- Поточні ( забезпечує виробництво в інтервалах між поставками),
- Страхові (забезпечує виробництво у випадках відхилення від запланованих умов поставки; практично страховий запас планується в розмірі 25% максимального відхилення рівня запасу перед поставками від його середньої величини).
- Підготовчі (дозволяє здійснювати підготовку матеріалів до виробничого застосування).
Всі запаси зберігаються на складах разом. Але нормативні величини їх обчислюються окремо.
Поточні запаси - забезпечують роботу підприємства у період між двома поставками і визначають добутком денної потреби на половину інтервалу між двома поставками в днях.
Мз.п. = Мg * tg
Підготовчий - це різновид поточного запасу. Створюється він у тих випадках, коли перед використанням матеріалів необхідно провести спеціальну підготовку (сушка, правка пил, розкрій). Визначається добутком добової витрати на час підготовки в днях
Мз під = Мg * tg
Страховий - створюється на випадок затримки надходження чергової партії матеріалів. Він визначається добутком середньодобової витрати на норму запасу в днях.
Мз стр. = Мg * tg
Сезонний запас утворюється за умов сезонного використання і заготівлі матеріалів.
Головне завдання методики нормування виробничих запасів полягає в безперервності виробництва та виконанні виробничих програм.
Забезпечення підприємства необхідними матеріальними цінностями належної якості і у відповідний час при мінімальних затратах головний показник діяльності відділу матеріально-технічного забезпечення.
Основні дані для визначення потреби узгоджені з попитом пропозиції підприємства щодо виробництва товарів та послуг і норм витрат на їхнє виготовлення. Потребу можна розрахувати на основі двох методів. Найбільш поширеним є метод прямого розрахунку (подетальний, на виробничу одиницю, за аналогами, за типовими представниками, рецептурний та інші). При подетальному методі потреба в матеріалах визначається як добуток норми витрат на деталь і кількість запланованих до виробництва деталей. Потреба у матеріальних ресурсах:
Пі = Ні*N*Кзн.,
де Пі - потреба у матеріальних ресурсах по видах,
N - норма(Пі= витрат матеріалу,
Ні - кількість виробів у виробничій програмі,
Кзн - коефіцієнт зниження норм витрат.
При освоєнні випуску нових видів виробів потребу в матеріалах розраховують по аналогах. У цих випадках використовують норми витрат матеріалів на аналогічні вироби.
Потреба в матеріальних ресурсах визначається по-різному, в залежності від їхнього призначення. Кількість технічних засобів, тобто машин і устаткування обчислюють при проектуванні виробничих систем. Потребу в матеріалах розраховують в натуральних вимірниках. Планову потребу матеріалів визначають сумою витрат матеріалів в розрахунковому періоді + перехідний запас на початок року + запас матеріалів на кінець року.
Мз = Мр + Мп.р. + Мк.р.
Матеріали витрачають на такі потреби:
- Основне виробництво
- Виготовлення технологічного оснащення
- Ремонтно-експлуатаційні роботи
- Заходи по підвищенню технічного рівня виробництва
- Капітальне будівництво власними силами.
Витрати матеріалів обчислюються добутком обсягу продукції на норму витрат на виріб. Об'єктом нормування витрат матеріалів можуть бути: час роботи устаткування, мастильні матеріали, охолоджуючі матеріали, електроенергія, паливо, резина, запчастини.
Організацію забезпечення цехів матеріальними ресурсами можна розбити на декілька послідовних етапів: визначення потреби кожного цеху в матеріальних ресурсах; установлення нормативу цехових запасів; визначення очікуваних залишків матеріальних ресурсів у цехах на початок планового періоду; встановлення лімітів відпуску матеріальних ресурсів; установлення способу забезпечення цехів матеріальними ресурсами (пасивного чи активного), розробка схем та графіків забезпечення матеріалами цехів підприємства.
При масовому та велико-серійному виробництві потреба в матеріалах складається у по-детальному розрізі та обчислюється множенням виробничої програми деталей на по-детальні норми витрат. В умовах одиничного та дрібносерійного виробництва потреби в матеріалах визначають (у плані замовлення), виходячи з кількості виробів у замовленні та норм витрат матеріалів на виріб. Крім того, при визначенні потреби цехів у матеріалах враховують очікувані залишки їх на початок розрахункового періоду та нормативні величини запасів на кінець цього періоду.
Цех повинен отримати таку кількість матеріальних ресурсів, скільки потрібно для виконання завдань по випуску продукції. Доцільно встановлювати цехам ліміт відпуску сировини та матеріалів на певний період:
Лц = Пц + Змц - Змф ,
де Пц - потреба цеху в певних матеріалах для виготовлення продукції або виконання робіт;
Змц - запаси матеріалів, які постійно знаходяться в цеху;
Змф - фактичні залишки невикористаних матеріалів на початок того періоду, на який установлено ліміт.
Існує два способи забезпечення виробництва матеріалами: пасивний (робітники цеху самі одержують матеріальні ресурси зі складу, тобто своїми силами виконують навантаження, транспортування та розвантаження матеріалів) та активний (подачу матеріальних ресурсів зі складів до цехів та на дільниці організовують та здійснюють робітники складів).
Отже, розрахунок витратної кількості основних матеріалів, необхідних для виконання виробничого завдання в планованому періоді і забезпечення нормального перебігу виробничого процесу, є найбільш важливим етапом в плануванні матеріально-технічного постачання підприємства.
Література
Швайка Л.А " Планування діяльності підприємства "" Новий світ – 2000 " Львів – 2004
Й.М.Петрович, Г.М. Захарич " Організація виробництва " Видавництво " Манголія плюс " Львів – 2004
3.Інтернет