Xreferat.com » Рефераты по экономике » Досвід реформування економіки України

Досвід реформування економіки України

масштабного інфляційного фінансування соціальних програм. Крім того, з часів Радянського Союзу залишилася 700-тисячна українська армія, оснащена ядерною зброю; державні підприємства, які повинні були дати головний внесок в дохідну частину бюджету, стрімко перейшли до бартерних операцій і більшу частину своєї діяльності перенесли у тінь. Після фінансової (але не бюджетної) стабілізації 1995-1996 років і введення гривні настав новий етап розвитку української економіки, який, на жаль, також супровод­жувався значними стратегічними і тактичними помилками українського керівництва. Так, у 1996 році в оборот були випущені облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) — фінансовий інструмент, використовуваний у будь-який країні. Відомо, що ці папери не обмежені ризиком (теоретично) і звичайно мають най­меншу дохідність з цінних паперів, які використовуються у країні. Однак, можливо, це широко відомий факт з фінансового менеджменту не був відомий спеціалістам Міністерства фінансів. Мабуть, вони дуже прагнули отримати грошові резерви або сте­рилізувати надмірну грошову масу. Існує точка зору, що це був шанс для деяких юридичних осіб отримати державні кредити під менший відсоток і значно покращити свій фінансовий стан за ра­хунок ОВДП, дохідність яких досягла 70% річних при темпах інфляції ~10% за 1996 рік. Як це буває у будь-якій фінансовій піраміді, перші отримали значні прибутки, нерезиденти взагалі уникнули втрат, останні мають реструктуризований на тривалий період часу борг Уряду. Унаслідок цих дій такий фінансовий інструмент, як низькодохідні та безризикові державні цінні папе­ри, був надовго втрачений для української економіки. Крім того, для фондового ринку України неможливо знайти початкову точ­ку, яка б відповідала дохідності безризикових цінних паперів і підтримувала б дохідність інших цінних паперів на належному рівні. Тобто, наслідки подій 1996-1998 років мають довгостроковий вплив як на формування бюджету, так і на функціонування фондового ринку.

На жаль, плановий (у найгіршому розумінні цього терміну) підхід залишився діючим при регулюванні української еко­номіки. Люди старшого покоління пам'ятають плани побудови комуністичного суспільства за 20 років, коли післявоєнні темпи розвитку Радянського Союзу були заплановані на 20 років уперед. Дійсність знищила ці проекти і замість обіцяного комунізму у 1980 році у Москві пройшли Олімпійські ігри. У 1999 році напе­редодні президентських виборів була створена урядова програма "Україна 2010", яка передбачає вступ до Європейського союзу як наслідок прискореного розвитку країни на протягом десятиріччя (7-8% річного приросту ВВП). Цікаво, що початкова точка роз­витку ВВП на душу населення на кінець другого тисячоліття бу­ла визначена у розмірі $2000, тоді як офіційний показник складає тільки 1/3 частину цієї величини. Ніяких міркувань про обгрунтування цієї оцінки і можливих шляхів трансформування тіньової економіки в офіційну автори програми, на жаль, не навели. Крім того, не врахованим виявився той факт, що бажані $4000 ВВП на душу населення у 2010 році навряд чи будуть достатньою умовою вступу до Євросоюзу (існують також інші необхідні для виконання макроекономічні показники), оскільки він за цей проміжок ча­су зробить крок до значно більших обсягів ВВП.

На наш погляд, головним джерелом зроблених похибок є не­достатнє врахування можливих варіантів розвитку подій, відсутність адекватних моделей, які б відображали сучасні реалії розвитку. Так, при сценарному прогнозуванні, як правило не враховується повна група подій, причому "хвости розподілу" відтинаються навіть не на 10%, а на значно більшому рівні значимості. У площі прорахування можливих наслідків прийнятих рішень можна розглянути експеримент у гірничо-металургійного комплексі, коли на ці підприємства був суттєво знижений податковий тиск (на 2/3 податку на прибуток) та екологічні платежі. З одного боку, багато цих підприємств увійшли до списку 100 найкращих в Україні за валовим доходом, прибутком та сплаченими податками за 2000 рік. Зниження податкового тиску та вихід до світового ринку сприяли детінізації підприємств гірничо-металургійного комплексу, оскільки західні партнери не схильні до співробітництва з фірмами, які декларують збитковість своїх підприємств. Вони забезпечили стабільність курсу гривні за останні 2 роки та сплату зовнішнього боргу завдяки експорту продукції металургійних підприємств (60% валютних надходжень до бюджету). З іншого боку, вони збільшили залежність нашої еко­номіки від зовнішніх факторів (кон'юнктура на світовому ринку чорних та кольорових металів) і не сприяли розвитку внутрішнього ринку. Низька заробітна плата (незбалансоване зменшення податку на прибуток зробило невигідним підвищення заробітної плати) та обмеження екологічних платежів надалі підприємствам можливість використання демпінгових цін для просування своєї продукції на світовий ринок. Це підвищує ри­зик введення санкцій проти українських металургів на світовому ринку. Крім того, безконтрольне підвищення забруднення зовнішнього середовища може призвести до локальних еко­логічних катастроф у районах розташування комбінатів.

Відомо, що значна частина українців має доход, нижче за за­конодавчо встановлений мінімум — 316 гривен у місяць, або $2 на добу. Цій межі не відповідає нижній рівень ні зарплат, ні пенсій. Існує два варіанти у рішенні цієї проблеми. Перший — фіскальний: встановити мінімальну заробітну плату та пенсії на цьому рівні і, відповідно, підвищити неоподатковуваний мінімум, а додаткові кошти взяти з найбільш забезпечених верств населення. На жаль, цей шлях неможливо реалізувати у сучасних умовах, тому що це призведе до подальшої тінізації як власних прибутків громадян, так і підприємств. Другий - ліберальний, який не потребує додаткових бюджетних витрат, а створює ре­альні можливості для розвитку дрібного бізнесу, коли осо­бистість буде дійсно зацікавлена у сплачуванні податків в обмін на захист та підтримку влади.

На жаль, кожний наступний український уряд оголошує бо­ротьбу з бідністю першочерговою метою, але, у найкращому ви­падку, лише дещо підвищує номінальний рівень заробітної пла­ти, а реальні доходи населення продовжують знижуватися (інфляція зростає швидше). І це також цілком зрозуміло, оскільки державні ресурси (бюджет країни) надзвичайно обмежені.

Висновки


На шляху ринкової трансформації економіки українське суспільство зазнало серйозних випробувань. Перехід відбувається дуже повільно, не завжди послідовно, зі значними матеріальними втрата­ми та моральними збитками для населення. Серед чималої кількості різноманітних теорій, які намагаються пояснити характерні особливості цього процесу, пильнішої уваги заслуговує концепція, запропонована П. Конвеєм. Основна її ідея полягає у тому, що більшість проблем перехідного періоду пов'язані з нестачею заощаджень, опосередкованих через фінансові ринки.

Розвиток економічної ситуації в Україні у періоді депресії 1991-1994 рр. значно залежав від впливу стартових умов, успадкованих від СРСР: нагромадженого грошового надлишку, негативного шоку продуктивності та великого фіскального дефіциту. Грошовий надлишок - вимушені заощадження домогосподарств у вигляді готівки та банківських вкладів - означав надлишок купівельної спроможно­сті в економіці. Зумовлена цим гіперінфляція була підтримана нестачею заощаджень, зокрема державних - дефіцит бюджету становив майже 10% ВВП. Реальна процентна ставка за вклади у фінансовому секторі майже два роки була від'ємною, що стало серйозним антистимулом для опосередкованих приватних заощаджень. Приватних заощаджень не вистачало для компенсації витрачання заоща­джень державних, а іноземні позики були надто обмеженими, щоб помітно впливати на ситуацію.

Урядова стратегія фінансування дефіциту бюджету через інфляційний податок ґрунтувалася на нагромадженні приватним сектором номінальних активів у національній валюті. Це зумовило вилучення заощаджень з банківського сектора і переведення їх в іноземну валюту. Утворилося "зачароване" коло: зниження рівня організованих заощаджень - вищі темпи інфляції - зниження реальної процентної ставки - подальше зниження рівня організованих заощаджень. У поєднанні з системою адресного кредитування це призвело до так званого фінансового стримування. Від'ємна реальна процентна ставка за вклади у національній валюті зумовила фрагментацію рин­ку фінансових ресурсів. Нестача позикових коштів у банківському секторі означала їхнє раціонування і подальше зниження обсягу виробництва через низький рівень інвестицій.

Роки 1995-1999 в Україні можна вважати періодом відносної стабілізації. Країні вдалося подолати інфляцію, хоча зниження обсягу виробництва не припинилося, а тільки значно сповільнилися його темпи. На відміну від більшості інших постсоціалістичних країн, стабілізація була пов'язана не з повним усуненням дефіциту бюджету, а зі збалансуванням заощаджень. Україна отримала ширший доступ до іноземних позик. Завдяки поступовій відмові від адресно­го кредитування реальні процентні ставки стали додатними, а вкла­ди у межах фінансового сектора зросли. Позитивні зміни у динаміці заощаджень стали однією з важливих передумов початку економічного зростання в Україні у 2000 р.

Однак поки що не можна сказати, що переваги організованих заощаджень для економічного зростання активно і повністю викори­стовуються. Остаточне збалансування заощаджень залежить від ус­відомлення державними мужами обмеженості своїх можливостей у царині соціального забезпечення. Економічне зростання буде стабільним і тривалим тільки за умови сильного і розвинутого фінансово­го сектору, коли саме приватні заощадження стануть надійним джерелом інвестицій. Тому сприяння відновленню і підвищенню рівня заощаджень - одне з найважливіших завдань економічної політики уряду у період переходу до ринку.

Домінантою економічних перетворень в Україні є макроекономічна стабілізація, основними складовими першочергових завдань якої для перехідних економік є розв'язання проблем обмеження існуючого надмірного попиту, зниження рівня дефіциту зведеного державного бюджету та від'ємного сальдо зовнішньоторговельного балансу, а також зростання зовнішньої заборгованості.

Названі складові політики стабілізації економіки розглядаються як такі, що в подальшому можуть дати можливість переходу до реалізації політики макроекономічного контролю ситуації та забезпечення стратегії економічного зростання, — в першу чергу, за рахунок фіскальної та грошово-кредитної політики, а також включення на цей момент інших складових реформи, особливо в частині необхідних інституційних змін. Що особливо важливо? Найкращою або бажаною була б ситуація, при якій вдалося б об'єднати економічні і соціальні інтереси громадян таким чином, щоб ринкова економіка набула характерну ознаку сучасності, тобто була соціальна орієнтованою.

Як висновок можна визначити декілька складових економічної полі­тики стабілізації, які були б спрямовані: на активізацію процесів реструктуризації, що дозволить прискорити диверсифікацію діяльності більшості підприємств; надзвичайно швидке визначення пріоритетів національного рівня, які зберігатимуться і розвиватимуться при підтримці держави. Якщо ми серйозно не опрацюємо економічну базу цих стратегічний питань, то малий бізнес не зможе оперативно спрацювати у структурних перетвореннях, які очікуються в економіці. Крім того, дослідженнями, проведеними ще за радянських часів, нами встановлено, що багато в чому нагромаджений капітал втратив свою цінність і ринкову вартість. Отже, існує загроза створення досить серйозних передумов процесу дестабілізації економіки при нагромадженні великої кількості безробітних. Це тривалий час залишатиметься досить серйозним дестабілізуючим фактором.

Усе сказане засвідчує: фаза реформування може затягнутися, а очікуване пожвавлення — не відбутися. Це може порушити, передусім, досягнуту стабільність цін, що ускладнить умови виконання зобов'язань державою. Тобто у реалізації подібного виду стабілізаційної політики, коли затримується настання пожвавлення в економіці, така політика приводить до того, що економіка—ніби знаходження у болоті: витягнувши одну ногу, застряєш другою, і навпаки.

Список використаної літератури


В.В. Войтенко “Вплив податково-бюджетної системи на розвиток економіки”// Формування ринкових відносин в УКРАЇНІ: збірник наукових праць. Вип.2(21)/Наук.ред.І.К. Бондар. – К., 2003. – 109с.

Галь В.М. Розвиток малого та середнього бізнесу в Україні //Вісник Національного банку України (укр.).- 2003.- № 1.- с 13-15

Государственное регулирование рыночной экономики: Учебн.пособие. – 2-е изд. – М:Дело, 2002. – 280с.

Джон Стігліц. Економіка державного сектору - К.: «Атіка», 1997.

І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. Державне регулювання економіки. – ЛНУ ім.Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. – 640с.

Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. - К.: " Наукова думка", 1994.

Основи економ. теорії: Підручних у 2-х кн.. Кн..2:/ Ю.В.Ніколенко та ін.; - 2-ге вид. Перероб. і доп. – К.: Либідь, 1998.-272с.

Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. –362с.

Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник. – К.: МАУП,2000.-176с.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: