Xreferat.com » Рефераты по экономике » Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використання

Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використання

src="http://xreferat.ru/image/113/1308170370_12.gif" alt="Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використання" width="2" height="227" align="LEFT" />Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використання

Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використання

Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використання 8

Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використання


Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використання 220 Функція 4

Функція

споживання заощадження

Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використання

Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використання 200 0


Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використання 180 45о -4

180 200 220 240 180 200 220 240

Використовуваний дохід Використовуваний дохід


Рис. 2.1 Рис. 2.2

Функція споживання Функція заощадження


У макроекономічному аналізі великого значення надають змінам у споживанні, які зумовлені змінами у величині доходу.

Величину додаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова одиниця доходу, називають граничною схильністю до споживання (МРС).

Термін ,,граничний” означає додатковий, приростковий. Отже, МРС – це відношення будь – якої зміни у величині доходу, яка спричинила цю зміну у споживанні:


Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняМРС = зміна у споживанні

зміна у використовуваному доході


Для обчислення граничної схильності до споживання звернімось до стовпців 1 і 3 таблиці 3.1. Якщо використовуваний дохід (ВД) становив 210 млрд грн. (рядок 3) і доходи домогосподарств збільшилися на 10 млрд грн., то він тепер дорівнює 220 млрд грн. (рядок 4). Водночас споживання збільшилося із 208 млрд грн. (рядок 3) до 216 млрд грн. (рядок 4), тобто на 8 млрд грн. Звідси можна обчислити, що МРС становить 8/10 від приросту доходу, або 0,8. Інакше кажучи, з кожної гривні додаткового доходу домогосподарства споживатимуть 80 коп.

Поряд із граничною схильністю до споживання йде її дзеркальне відображення – гранична схильність до заощадження, або MPS.

Гранична схильність до заощадження (MPS) – це величина додаткового заощадження, що його спричиняє одна додаткова одиниця доходу, або це частка кожної додаткової одиниці доходу, що використовується на додаткове заощадження.

Можна також сказати, що MPS – це відношення будь – якої зміни в заощадженнях до тієї зміни у доході, яка викликала цю зміну в заощадженні:


Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняМРS = зміна у заощадженнях

зміна у доході


Сума МРС і MPS для будь – якої зміни у використовуваному доході завжди дорівнює одиниці. Річ у тім, що приріст доходу може йти або на споживання, або на заощадження; та частка зміни у величині доходу, яка не споживається, скеровується, за означенням, на заощадження. Отже, спожита частка (МРС) і заощаджена частка (MPS) мають покривати весь приріст доходу:


МРС + MPS = 1


Гранична схильність до споживання – це числове значення нахилу функції споживання, а гранична схильність до заощадження – це числове значення нахилу функції заощадження. Нам уже відомо, що нахил лінії у будь – якій точці визначають як відношення вертикальної зміни до горизонтальної. Для прикладу візьмемо точку нульового заощадження на функції споживання (рис.3.1). Якщо використовуваний дохід збільшується з 210 млрд грн. , тобто на 10 млрд грн., то обсяг споживання – з 200 млрд грн. до 208 млрд грн. – на

8 млрд грн. Звідси нахил у цій точці становитиме 0,8 (=8:10), що і є величиною МРС. Нахил прямої лінії у кожній її точці однаковий. Заощадження змінюються на 2 млрд грн. (вертикальна зміна) на кожні 10 млрд грн. зміни використовуваного доходу (горизонтальна зміна). Нахил лінії заощадження становить 0,2 (=2:10), що є величиною MPS.

В аналізі споживання і заощадження важливу роль відіграють такі показники, як середня схильність до споживання і середня схильність до заощадження.

Частку, або відсоток, споживання у використовуваному доході називають середньою схильністю до споживання (АРС). Частку, або відсоток, заощадження у використовуваному доході називають середньою схильністю до заощадження (АРS).

Висока середня схильність до споживання означає низьку середню схильність до заощадження. У перехідній економіці України ці показники ще не усталені.

Один із важливих пунктів аналізу споживання полягає в тому, що необхідно зіставляти доходи, які виникають у різний час. Річ у тім, що споживач має можливість переміщувати доходи між різними періодами свого життя. Так, через заощадження він може перемістити свій поточний дохід для майбутнього споживання. Крім того, він може брати позику, тобто переміщувати свій майбутній дохід для поточного споживання.

Однак вартість грошей у часі не є однакова. Гривня, витрачена сьогодні, коштує більше, ніж через рік чи десять років. Для цього є три причини:

По – перше, процент, який можна заробити на заощадженні. Якщо покласти в банк на депозит одну гривню, то через рік вклад зросте до 1 гривні 25коп. (за процентної ставки 25%)

По – друге, ризик. Якщо комусь надати в позику гроші, то завжди існує небезпека того, що з певних причин їх можуть не повернути (смерть позичальника, його банкрутство тощо).

По – третє, інфляція. Якщо сьогодні певний набір товарів і послуг коштує 100 грн., а через рік, згідно з прогнозами фахівців, він коштуватиме 150 грн., то нинішня гривня цінніша для нас, ніж та, яку матимемо через рік. Отже, цінність грошової одиниці у майбутньому менша за її цінність сьогодні.

Для порівняльної вартості грошей у часі економісти використовують поняття поточної, або нинішньої, вартості.

Поточна вартість майбутнього доходу – це та сума грошей сьогодні, яка створить указаний майбутній дохід за наявних процентних ставок. Зведення майбутнього доходу до поточної вартості здійснюють за допомогою методики, яку називають дисконтуванням. Дисконтування дає змогу вимірювати доходи різних періодів однією грошовою міркою.

Загалом рівень використовуваного доходу є основним чинником, що

визначає величину споживання і заощадження в домогосподарствах. Оскільки використовуваний дохід дорівнює споживання плюс заощадження, то при розгляді визначників споживання ми одночасно з’ясовуємо чинники заощадження.

Спостереження показують, що раціональні споживачі визначають обсяг споживання з огляду не лише на свій поточний використовуваний дохід, а й на інші чинники. Ці чинники заохочують домогосподарства споживати менше або більше за кожного можливого рівня доходу. Дія цих чинників переміщує функції споживання і заощадження.

До таких чинників належить дохід у тривалій перспективі, або майбутній сподіваний дохід. Якщо, наприклад, споживачі сподіваються мати гарантовану високооплачувану роботу в майбутньому, то вони зазвичай збільшують споживання відповідно до змін доходу. З іншого боку, якщо зміни в доході лише тимчасові (одноразова премія, виграш у лотерею), то значну частину приросту доходу далекоглядні споживачі заощаджуватимуть.

Більшість людей прагнуть підтримувати однаковий рівень споживання упродовж усього свого життя. Доходи ж зменшуються з виходом на пенсію. Тому споживачі, як правило, заощаджують у молодшому віці, щоб забезпечити більш – менш пристойний обсяг споживання у старшому. Завдяки заощадженням раціональні споживачі нагромаджують майно, або багатство, що дає змогу вирівнювати споживання протягом життя. Заощаджуючи, особа резервує свій поточний дохід для споживання в майбутньому. Якщо ж особа отримала у спадщину значний обсяг майна, можливості її споживання розширюються. Більше багатство веде до більшого споживання, що називають ефектом майна, або ефектом багатства. Збільшення багатства переміщує функцію споживання вгору.

Зменшення багатства домогосподарств скорочує обсяг видатків на споживання. Наприклад, фактична втрата вкладниками заощаджень у банківській системі внаслідок їх знецінення у роки гіперінфляції в Україні помітно знизила рівень споживання значної кількості домогосподарств. Однак здебільшого величина їхнього багатства змінюється з року в рік повільно і тому звичайно не викликає значних переміщень функцій споживання і заощадження.

У сучасному суспільстві існують й інші чинники, які заохочують домогосподарства споживати менше або більше за кожного можливого рівня використовуваного доходу. На обсяг споживання впливають сподівання, можливість переміщення майбутнього доходу для поточного споживання, оподаткування, процентні ставки тощо.

Сподівання споживачів, пов’язані з майбутніми цінами, грошовими доходами та наявністю товарів, можуть суттєво вплинути на поточні видатки і заощадження. Наприклад, очікування зростання цін та нестача товарів ведуть до збільшення поточних видатків на споживання і до зменшення заощаджень.

Споживачі можуть істотно розширювати свій обсяг споживання у поточному періоді, переміщуючи в цей період за допомогою позики свої майбутні доходи. Ці споживачі купують товари послуги на виплату. Можливість отримувати позику означає, що поточне споживання перевищує поточний дохід. По суті, коли споживач бере позику, він споживає сьогодні частину свого майбутнього доходу. Проте для багатьох людей отримання позики неможливе. Якщо споживач не може отримати позики, то обсяг його поточного споживання не може перевищувати його поточний дохід.

Неможливість для споживача перемістити свій майбутній дохід для розширення поточного споживання називають позичковим, або ліквідним обмеженням.

Зміни в оподаткуванні позначаються і на споживанні, і на заощадженні. Податки виплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощаджень. Отже, підвищення податків зменшуватиме і споживання і заощадження, а функції споживання і заощадження переміщуватимуться донизу. І навпаки, дохід, отриманий від зменшення податків, частково споживатиметься, а частково заощаджуватиметься домогосподарствами. Тому зниження податків переміщуватиме вгору і функцію споживання, і функцію заощадження. Але тут потрібне певне уточнення. Сьогодні економісти вважають, що тимчасові зміни у податках – їхнє підвищення або зниження – мало впливають на обсяг споживання. Для того, щоб зміни у податках помітно вплинули на споживання, вони мають бути тривалими.

У макроекономіці точиться гостра полеміка навколо питання, чи впливає зростання державного боргу на обсяг споживання. До нього існує два підходи – традиційний і рікардівський.

Згідно з традиційним поглядом, зниження податків, яке уряд фінансує збільшенням запозичень (випуском державних цінних паперів, тобто зростанням державного боргу), збільшуватиме споживчі видатки. Відповідно до рікардівського погляду передбачливий споживач розуміє, що державні запозичення сьогодні означають підвищення податків у майбутньому (для обслуговування державного боргу). Зниженням податків, яке фінансують зростанням державного боргу, не зменшує тягаря оподаткування – він просто переміщується в часі. Тому, за рікардівським підходом, така політика зниження податків не стимулює збільшення видатків споживачів.

Якщо зміна у споживанні спричинена змінами у використовуваному доході, її називають зміною величини споживання. Цю зміну показують як переміщення від однієї точки до іншої по стабільній функції споживання, наприклад, із точки a у точку b на функції споживання С1 (рис.4).

Якщо обсяг споживання змінився внаслідок дії чинників, не пов’язаних із використовуваним доходом, то маємо справу зі зміною споживання. Її показують як переміщення вгору або вниз функції споживання (наприклад, із положення С1 у С2 або С3 на рис. 4).


Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використання C1

Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використання а b C2

C3


Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використання 45о


Використовуваний дохід

Рис. 3


Зміни в одному або кількох чинниках, що не пов’язані з доходом, переміщують і функцію заощадження. При цьому функції споживання і заощадження переміщуються у протилежних напрямках. Якщо домогосподарства споживають більше за даного використовуваного доходу, то вони заощаджують менше. Графічно це виражається у тому, що переміщення функції споживання вгору тягне за собою переміщення функції заощадження донизу. Лише підвищення податків переміщує вниз як функцію споживання, так і функцію заощадження.

Більшість економістів вважають, що функції споживання і заощадження є здебільшого стабільними. Ця стабільність передовсім зумовлюється тим, що рішення домогосподарств щодо споживання і заощадження помітно впливають звичаї і традиції. Крім того, не пов’язані з доходом чинники досить численні, і зміни в них нерідко діють у протилежних напрямках, а отже, вони нейтралізують один одного.

Економісти приділяють багато уваги рівневі заощаджень, оскільки заощадження є єдиним джерелом інвестицій, від яких залежить економічний розвиток країни. Основним заощадником в економіці є домогосподарства, які заощаджують певний відсоток використовуваного доходу. Заощадження домогосподарств називають особистими заощадженнями.

Окрім домогосподарств, заощаджують також ділові підприємства. До заощаджень підприємств належить нерозподілений прибуток та амортизація.

Особисті заощадження разом із заощадженнями підприємств називають валовими приватними заощадженнями. Якщо із цих заощаджень вирахувати амортизацію, то отримаємо такий показник, як чисті приватні заощадження.

Відношення валових (чистих) приватних заощаджень до ВВП називають рівнем валових (чистих) приватних заощаджень.

Заощадником є також держава. Якщо державні надходження перевищують державні видатки, то уряд зводить бюджет із профіцитом, і державні заощадження є додатними. І навпаки, якщо державний бюджет дефіцитний, то державні заощадження від’ємні.

Суму валових приватних і державних заощаджень називають валовими національними заощадженнями. Вирахувавши із них амортизацію, отримуємо чисті національні заощадження. Зрозуміло, що від’ємні державні заощадження зменшують національні заощадження.

І нарешті, заощадником у певній країні є також іноземці, якщо нагромаджені ними кошти надходять у цю країну у вигляді інвестицій.

Отже, у національній економіці є чотири заощадники – домогосподарства, ділові підприємства, держава та іноземці. Заощадження усіх економічних суб’єктів акумулюються за допомогою, по – перше, фінансових ринків (ринку акцій та ринку облігацій) та, по – друге, діяльності фінансових посередників, передовсім комерційних банків. На фінансових ринках заощадники, купуючи цінні папери, прямо взаємодіють з позичальниками – інвесторами, які емітували ці папери. Фінансові посередники акумулюють тимчасово вільні кошти і надають їх інвесторам і позику для здійснення капіталовкладення.

Рівень національного доходу , досягнутий в умовах повної зайнятості, називають потенційним, або національним доходом повної зайнятості.

За своїм змістом національний дохід є сумарним доходом усіх жителів країни. Він відображається в рахунку ,,Первинний розподіл доходів”, який показує, яким чином доходи, створені в одних секторах економіки, надходять у вигляді первинних доходів до інших секторів – отримувачів доходів.

Рахунок ,,Вторинного розподілу і перерозподілу доходів” відображає процес перерозподілу доходів між секторами економіки за допомогою перерозподільчих платежів, які називають трансфертами.

Трансферти – це економічні операції, через які одні інституційні одиниці безоплатно і безповоротно передають іншим товари, послуги, активи або права власності.

Трансферти можуть набувати натуральної та грошової форм. Прикладом натуральної форми трансфертних виплат є продовольчі талони, безоплатний громадський транспорт, безоплатна медична дорога тощо. Прикладом грошової форми трансфертів є виплати пенсій, стипендій, надання субсидій тощо.

Окрім того, трансферти поділяють на поточні та капітальні.

Поточні трансферти включають:

Поточні податки на доходи та власність.

Відрахування на соціальне страхування.

Соціальні виплати.

Страхове відшкодування.

Інші платежі (штрафи, пені тощо).

Капітальні трансферти є витратами на безоплатній та безповоротній основі:

На капітальні вкладення та капітальний ремонт.

Запобігання та ліквідацію надзвичайних ситуацій.

Геологорозвідувальні роботи.

Інші безповоротні одноразові витрати.


3. Методи вимірювання національного доходу


Зведення майбутнього доходу до поточної вартості здійснюють за допомогою методики, яку називають дисконтуванням. Дисконтування дає змогу вимірювати доходи різних періодів однією грошовою міркою.

Щоб зрозуміти глибше процес дисконтування, спочатку знайдемо майбутню вартість вкладу в банк (або позики), яку обчислюють за допомогою нарахування складного процента: до основної суми вкладу (позики) додають нагромаджений процент.

Майбутню вартість будь – якого нинішнього вкладу або позики знаходять так:


F V = X ( 1 + i) n,


де FV – майбутня вартість нинішнього вкладу (позики);

X – величина нинішнього вкладу (позики);

i – процентна ставка;

п – кількість років, що відділяють майбутній період від нинішнього.

Як уже зазначалось, процес визначення поточної вартості майбутнього доходу або платежу здійснюється через дисконтування. Отже, якщо нам доведеться сплатити X грн. через п років, а процентна ставка становить i, то поточна вартість цього платежу дорівнюватиме:


Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняP V = X = X ( 1 + i) –n

( 1 + i) n


де PV – поточна вартість майбутнього платежу (доходу).

Для полегшення нарахування складного процента при дисконтуванні існують спеціальні таблиці, в яких для кожного року і для кожної процентної ставки заздалегідь обчислено значення ( 1 + i) n і ( 1 + i) –n. Ці коефіцієнти називають відповідно множником нарощування і дисконтним множником.

Процеси дисконтування і нарахування складних процентів ґрунтуються на використанні процентної ставки, яка є платою за право користуватися упродовж певного строку позиченими грішми. За процентну ставку здебільшого беруть ту, за якою споживач може взяти гроші в позику.

Виробнича функція Коба – Дугласа

Наприкінці 1920 – х років американський економіст Пол Дуглас зауважив, що в довгостроковому періоді частки праці й капіталу в національному доході були практично стабільними. Невдовзі математик Чарльз Коб показав, що виробнича функція ( Y=AKa L1-a) забезпечує сталі частки факторів виробництва в національному доході, якщо вони привласнюють граничні продукти. У цій функції а – стала, що коливається між нулем і одиницею та вимірює частку капіталу в доході; А – більший за нуль коефіцієнт, який характеризує продуктивність наявної технології.

Функцію ( Y=AKa L1-a) називають функція Коба – Дугласа. Багато сучасних економістів вважає, що вона досить точно описує процеси виробництва й розподілу сукупного доходу в національній економіці країни.

Продиференціюємо виробничу функцію по L і отримаємо граничний продукт праці:


MPL = (1 – a) AKa L-a


Продиференціюємо виробничу функцію по K і отримаємо граничний

продукт капіталу:


MPK = aAKa-1 L1-a

Із значень MPL іMPKдля функції Коба – Дугласа випливає, що граничний продукт праці й капіталу залежить від:

Обсяг капіталу. Зі збільшенням обсягу капіталу граничний продукт праці збільшується, а граничний продукт капіталу зменшується.

Кількість праці. Зі збільшенням кількості праці граничний продукт праці зменшується, а граничний продукт капіталу збільшується.

Науково – технічного прогресу. З підвищенням темпів науково – технічного прогресу параметр А зростає, що збільшує і граничний продукт праці, і граничний продукт капіталу.

Отже, зміни в кількості одного фактора змінюють граничні продукти всіх

факторів.

Граничні продукти капіталу і праці можна записати так:


MPL = (1 – a) Y/L,

MPK = a Y/K.


Щоб перевірити, чи ці формули граничних продуктів узгоджуються із записами вище, підставимо в них замість Y виробничу функцію Коба – Дугласа.

Y/L називається середньою продуктивністю праці, Y/K – середньою продуктивністю капіталу. Для виробничої функції Коба – Дугласа гранична продуктивність фактора пропорційна його середній продуктивності. Тому в країнах з високою середньою продуктивністю праці високою є і реальна заробітна плата. І навпаки, у країнах, у яких продуктивність праці низька, реальні заробітки також є низькими. Зниження продуктивності праці у вітчизняній економіці становить основну причину падіння реальних доходів населення.

Багатьом виробничим функціям притаманна постійна віддача від масштабу. Виробнича функція має постійну віддачу від масштабу, якщо зі збільшенням усіх факторів виробництва на певний відсоток обсяг продукції зростає на той самий відсоток.

Виробнича функція має спадну віддачу від масштабу, якщо відсоток зростання обсягу продукції менший за відсоток, на який зросли всі фактори виробництва. І нарешті, виробнича функція характеризується зростаючою віддачею, якщо відсоток зростання обсягу продукції перевищує відсоток зростання всіх факторів виробництва.

Отже, згідно з неокласичною теорією розподілу, ціни факторів виробництва дорівнюють граничним продуктам цих факторів.

Кейнсіанська функція споживання

Дж. М. Кейнс був одним із перших, хто побудував модель поведінки споживача, яку називають кейнсіанською функцією споживання. Вчений сформулював основні постулати своєї моделі на підставі аналізу статистичних даних, а застосував для цього дедуктивний метод, опираючись на інтуїцію і випадкові спостереження.

Отож Кейнс описав поведінку споживача у ринковій економіці такими трьома постулатами.

По – перше, гранична схильність до споживання коливається у межах від нуля до одиниці (0<MPC<1). Це означає, що домогосподарства збільшують споживання, коли їхні доходи зростають, але споживання зростає повільнішим темпом порівняно з темпом зростання використовуваного доходу. Цей постулат Кейнс виводив із людської психології: ,,Суть основного психологічного закону, в наявності якого можна не сумніватися, полягає в тому, що зі збільшенням свого доходу люди зазвичай у середньому збільшують своє споживання, але повільніше, ніж зростає їхній дохід”. Цей закон Кейнс сприймає як аксіому, що не потребує жодних доказів.

По – друге, Кейнс уважав, що зі зростанням доходу середня схильність до споживання знижується. Він розглядав заощадження як розкіш. Тому заможні родини заощаджують більший відсоток свого доходу порівняно з біднішими. Згодом цей постулат Кейнса спричинився до виникнення так званої загадки споживання.

По – третє, Кейнс стверджував, що основним чинником, який визначає

споживання, є поточний використовуваний дохід, а процентна ставка не відіграє важливої ролі у визначенні обсягу споживання. У своїй ,,Загальній теорії…” він писав: ,,На підставі досвіду можна дійти висновку, що у короткостроковому періоді вплив процентної ставки на особисте споживання за даного рівня доходу є вторинним і порівняно невеликим”.

Кейнсіанську функцію споживання, враховуючи її постулати, часто записують так:


С = С + с Y,


де С – споживання;

С – автономне споживання, яке не залежить від величини поточного доходу;

с – гранична схильність до споживання;

Y – використовуваний дохід.

Графічно кейнсіанську функцію споживання зображають у вигляді прямої лінії (рис. 5).

Після виходу в світ ,,Загальної теорії…” економісти почали збирати й аналізувати статистичні дані для перевірки постулатів Кейнса про поведінку споживача. Аналіз таких даних за короткостроковий період засвідчив, що зі збільшенням доходів домогосподарств їхній обсяг споживання також збільшується, тобто МРС>0. Водночас було виявлено, що заможніші родини заощаджують більше, тобто МРС<1. Крім того, родини з вищими доходами заощаджували більший відсоток свого доходу. Це означало, що зі зростанням доходів середня схильність до споживання знижувалася. Нарешті, статистика підтверджувала, що саме величина поточного доходу визначає обсяг споживання.

Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використання

Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використанняНаціональний доход: суть, виробництво, розподіл і використання С=С+сY

Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використання

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.
Подробнее

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: