Xreferat.com » Рефераты по экономике » Фіскальна політика держави, її особливості в трансформаційній економіці України

Фіскальна політика держави, її особливості в трансформаційній економіці України

Міністерство освіти та науки України


КУРСОВА РОБОТА

з курсу макроекономіки

на тему: «Фіскальна політика держави,

її особливості в трансформаційній економіці України»


2009

План


Вступ

Глава 1. Поняття фіскальної політики, її види і значення

1.1 Сутність і функції фіскальної політики

1.2 Дискреційна і автоматична фіскальна політика

Глава 2. Фіскальна політика як система державного регулювання економіки

2.1 Принципи і механізми впливу фіскальної політики на економіку

2.2 Ефективність фіскальної політики

Глава 3. Особливості фіскальної політики в трансформаційній економіці України

3.1 Природа фіскальних проблем в Україні і необхідність реформування бюджетно-податкової системи

3.2 Шляхи і методи вдосконалення фіскальної політики

Висновки

Перелік посилань


Вступ


Сучасна фіскальна політика визначає основні напрями використання фінансових ресурсів держави, методи фінансування і головні джерела поповнення скарбниці. Залежно від конкретно-історичних умов в окремих країнах така політика має свої особливості. Будь-який уряд завжди проводить деяку фіскальну політику, незалежно від того, усвідомлює воно це чи ні.

Останнім часом в Україні простежується тенденція до посилення ролі уряду в регулюванні національної економіки через фінансову систему, тобто здійснюються витрати на програми по соціальному забезпеченню, на підтримку середнього рівня доходів, охорону здоров'я, освіту і так далі.

З іншого боку, з початку економічних реформ український уряд узяв орієнтир на введення надзвичайно високого оподаткування на доходи фірм, що негативно позначилося на стані національної економіки і перспективах її підйому. Не випадково у відповідь реакцією є активний розвиток тіньової економіки, внаслідок чого уряд не в змозі зібрати в прибуткову частину бюджету і половини передбачених надходжень.

Сьогодні тема фіскальної політики є дуже актуальною, оскільки економіка України переживає далеко не найкращі дні, і від того, як уряд здійснюватиме бюджетно-податкову політику, залежить доля кожної людини, що живе в нашій країні і доля всієї країни в цілому.

Отже, метою даної роботи є визначення поняття фіскальної політики і її складових, позначення принципів, механізмів і інструментів дії фіскальної політики на господарську систему суспільства. У роботі буде даний всесторонній розгляд фіскальної політики як методу державного регулювання економіки, а також буде проведений аналіз сучасної фіскальної політики України: освітлені об'єктивні причини необхідності її реформування і можливі шляхи удосконалення.


Глава 1. Поняття фіскальної політики, її види і значення


1.1 Сутність і функції фіскальної політики


Фіскальна політика — це урядовий вплив на економіку через оподаткування, формування обсягу і структури державних витрат з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання й обмеження інфляції та згубного впливу циклічних коливань. Вона є головною складовою фінансової політики та дуже важливою ланкою економічної політики. Термін "фіскальна" походить від латинського fiscua, що в перекладі означає "державна казна".

Серед численних завдань фіскальної політики, так званого дерева цілей, твірних, основними є:

 стійке зростання національного доходу;

 помірні темпи інфляції;

 повна зайнятість;

 згладжування циклічних коливань економіки.

Фіскальну політику ще називають бюджетно-податковою. Пояснюється така назва тим, що цей вид державного впливу на економіку здійснюється шляхом формування доходів держбюджету та несення витрат у вигляді державних закупівель, видатків у формі трансфертних та процентних виплат за борговими зобов'язаннями. Щоб зрозуміти загальні принципи державного регулювання, необхідно чітко виділити два компоненти фіскальної політики: витрати і податки.

За допомогою урядових витрат на закупівлю товарів і послуг можна збільшити або зменшити сукупні витрати, а тим самим впливати на обсяг національного виробництва. До урядових витрат відносяться всі бюджетні асигнування, направлені на будівництво доріг, шкіл, лікарень, установ культури, здійснення екологічної і енергетичної програм і інші суспільні потреби. Сюди відносяться і витрати на оборону, зовнішньоторговельні закупівлі, придбання необхідної для населення сільськогосподарської продукції та ін. Такого роду витрати і закупівлі можна назвати державно-суспільними, тому що споживачем товарів і послуг є суспільство в цілому в особі держави. Витрати, що направляються на регулювання стійкого функціонування ринкової економіки, сприяють збільшенню або скороченню об'єму внутрішнього виробництва (ЧВП) в періоди його спаду або підйому. Державні витрати не тільки прямо, але і через мультиплікаційний ефект впливають на об'єм внутрішнього виробництва, викликаючи його збільшення або скорочення.

Держава впливає на об'єм внутрішнього виробництва і через свою податкову політику. Очевидно, що чим вищі податки, тим менший дохід матиме в своєму розпорядженні населення, а значить, тим менше купувати і зберігати. Тому розумна податкова політика припускає всесторонній облік тих чинників, які можуть стимулювати або гальмувати економічний розвиток і добробут суспільства.

На перший погляд, здається, що високі податки, сприяючи збільшенню державного доходу, працюватимуть на суспільство і бюджет країни. Але при найближчому розгляді виявляється протилежне: ні підприємству, ні трудівнику при надмірно високих податках працювати виявляється невигідним. Проте низькі ставки податків значно підірвуть державний бюджет і такі його найважливіші статті, як витрати на зміст бюджетних організацій і на соціально-культурні заходи. От чому при проведенні обережної і розумної податкової політики доводиться, що називається, сім разів відміряти і один раз відрізувати.

До податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки, — фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування — прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об'єкта оподаткування (наприклад, для земельного податку — гектар). Податкова ставка — це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку. Наприклад, податкова ставка величиною 20% для прибуткового податку з громадян означає, що за доходу у 200 гривень цей дохід розподіляється так: 40 гривень — державі, 160 — отримувачеві доходу.

Податкові ставки, що визначаються як відсоток, поділяються на такі види:

пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;

прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збільшується ;

регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.

Податки поділяють на прямі та непрямі.

Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. В Україні такими є прибутковий податок з громадян, податок з прибутку підприємств та ін.

Непрямі — це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять в їхню ціну. До таких податків в Україні належать акцизи, податок на додану вартість, мито. Непрямі податки сплачують ті громадяни і фірми, що купують оподатковувані товари й послуги.

Прибутковий податок з громадян в Україні є прогресивним, тобто особи з вищими доходами сплачують виший відсоток свого доходу у вигляді податку, ніж ті, хто заробляє менше.

Платниками податку з прибутку є виробничі підприємства, фінансові й некомерційнї установи, які мають доходи, не звільнені від оподаткування. В Україні передбачене пропорційне оподаткування прибутку підприємств. Ставки цього податку диференціюються залежно від сфери діяльності (підприємництво, акційна торгівля, продаж цінних паперів тощо).

Об'єктом оподаткування при стягуванні податку з майна є його вартість у період володіння ним або під час продажу чи успадкування. Протягом століть точиться дискусія про справедливість податку на майно: перерозподіляти багатство чи змиритися з тим, що від народження люди опиняються у нерівних умовах.

Акцизи — це непрямі податки, що входять у ціни певних товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на індивідуальні, коли оподатковується кожна одиниця товару, і універсальні, коли об'єктом оподаткування є обсяг продажу.

Згідно із законодавством України, індивідуальні акцизи встановлюються на високоприбуткові товари. Ставки індивідуального акцизу коливаються в межах від 20 до 300%. Товари, які оподатковуються акцизним збором, називаються підакцизними (алкогольні напої, вироби з хутра, телевізори, шоколад тощо).

Найпоширенішим у світі видом універсального акцизу нині є податок на додану вартість, що міститься у ціні всіх товарів і послуг. Додана вартість — це різниця між виторгом підприємства і вартістю матеріалів і сировини, що куплені у постачальників. Ставка цього податку в Україні становить 20%. Формально його платниками є виробничі і торговельні підприємства, оскільки податок надходить у бюджет від них. Фактично його сплачують покупці підчас купівлі товарів і послуг

Мито — це податок на товари, які імпортуються. Мито є однин із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.

Податкова система в Україні ґрунтується на двох основних податках — на додану вартість і на прибуток підприємств. Значення прибуткового податку з громадян та індивідуальних акцизів у надходженнях до державною бюджету менш вагоме. Частка податків зборів і платежів на соціальне страхування у ВВП України становить майже 50%. Це один із найвищих показників у світі.

Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної і плати — мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки — зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогою капітального устаткування; прискорена амортизація — фактичне зменшення оподаткованих сум прибутку в перші роки використання устаткування.

Державні витрати на закупівлю товарів і послуг звичайно складають значну частину бюджету. Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів: 1) національна оборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансування бюджетного сектора економіки; 4) соціальні видатки; 5) фінансування розвитку економіки; 6) проценти за державний борг. Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється в законодавчому порядку і відбиває політику уряду.

У структурі видатків державного бюджету України найвагомішими є частки, пов'язані з утриманням державного сектора економіки (освіта, правоохоронна діяльність, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, наука, культура, спорт тощо), з фінансуванням національної економіки, обслуговуванням державного боргу, а також заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Зараз в нашій країні склався величезний дефіцит державного бюджету, що приводить до фінансової розбалансованості народного господарства і тому вимагає особливо ретельного планування витрат, добиваючись максимальної ефективності. Значну роль в поповненні бюджету може зіграти не стільки розумна податкова політика, скільки міри по посилюванню податкової дисципліни. Це стосується перш за все кооперативів, орендних і спільних підприємств і особливо комерційних структур, які часто ухиляються від сплати податків, знаходячи всілякі лазівки в законах і інструкціях. Це свідчить про вельми низький рівень організації нашої фіскальної політики як по державних витратах, так і по оподаткуванню. У останньому випадку спостерігається, з одного боку, дуже високі податки на прибуток і додану вартість, що не дає можливості розвернути виробництво товарів народного споживання, а з іншого, - держава дуже багато втрачає від несплати тих цілком законних і обгрунтованих податків, від яких ухиляються багато комерційних структур, не говорячи вже про пряме розкрадання мільярдних сум з банків по підроблених документах і сприянні корумпованих посадовців.

Мабуть, багато недоліків в нашій податковій системі пояснюються тим, що у нас по суті справи вона тільки почала складатися. Багато законів і інструкції виявилися недосконалими і їх довелося уточнювати і доповнювати, особливо після розпаду Радянського Союзу; апарат податкової інспекції виявився мало підготовленим для боротьби з порушниками законів. Успішному проведенню податкової політики заважають і старі погляди і психологічні установки, згідно яким податки вважалися типово буржуазним інструментом господарювання. Незайве нагадати, що в 60-і роки у нас був виданий закон про поступову відміну всіх податків, який, звичайно, ніколи не був введений, оскільки всякому ясно, що без податків ніяка держава існувати не може.

Оподатковуються доходи (майна) фізичних і юридичних осіб. Як нормативна форма, що накладається на доходи, податки характеризуються обов'язковістю і терміновістю платежу. Тому всяке ухилення від податків і невчасна їх сплата ведуть до відповідних юридичних і адміністративно-фінансових санкцій.

Принципово новим в нашому законодавстві є введення податку на прибуток, який більше відповідає структурі ринкового господарства, ніж існуючі раніше платежі, особливо ті, які йшли міністерствам. Хоча податки на прибуток все ще залишаються високими, проте поступово законодавчі органи починають усвідомлювати, що їх розміри повинні бути понижені, і поступово вони дійсно починають переглядатися. Разом з цим підприємствам надаються різні пільги, наприклад, при проведенні науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і освоєнні нових і наукоємких технологій.


1.2 Дискреційна і автоматична фіскальна політика


Фіскальна політика як спосіб фінансового регулювання економіки здійснюється за допомогою могутніх важелів - оподаткування і державних витрат. У зв'язку з цим проводяться два види фіскальної політики: дискреційна і автоматична (вбудованих стабілізаторів).

При дискреційній політиці держава свідомо регулює оподаткування і бюджетні витрати для поліпшення економічного стану країни. Це регулювання різне на різних фазах економічного циклу. При підйомі виробництва, що супроводжується інфляцією, держава стримує ділову активність. Під час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юридичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надходження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з безробіття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати один із трьох основних варіантів фіскальних заходів:

1) збільшити державні видатки;

2) знизити податки;

3) застосувати певну комбінацію першого та другого.

Фіскальна політика, заснована на вбудованих стабілізаторах, використовує такий механізм, який без участі держави усуває несприятливе положення на різних фазах економічного циклу. Так, на фазі підйому економіки, коли ростуть доходи підприємств і працівників завдяки прогресивному оподаткуванню, ще швидше збільшуються суми податків. Одночасно зменшується безробіття і поліпшується положення малозабезпечених сімей, унаслідок чого зменшуються виплати посібників з безробіття і ряд соціальних виплат. У результаті зменшується загальна величина сукупного попиту, чим стримується непомірне економічне зростання. На фазі кризи суми податкових надходжень автоматично зменшуються, а соціальні виплати зростають. В результаті зростає купівельна спроможність населення, що сприяє виходу з кризи.

Автоматична фіскальна політика - це автоматична зміна величини державних витрат, податків і сальдо державного бюджету в результаті циклічних коливань сукупного доходу. Недискреційна фіскальна політика припускає автоматичне збільшення чистих податкових надходжень до державного бюджету в періоди зростання ВНП, яке надає стабілізуючу дію на економіку. Ці зміни відбуваються під дією вбудованих стабілізаторів.

Вбудований стабілізатор - це економічний механізм, що дозволяє понизити амплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості і випуску, не вдаючись до частих змін економічної політики уряду. Вбудовані стабілізатори економіки відносно пом'якшують проблему тривалих тимчасових недоліків дискреційної фіскальної політики, оскільки ці механізми включаються без безпосереднього втручання уряду.

Такими автоматичними стабілізаторами є:

прогресивна податкова система, яка стримує зростання сукупного попиту в періоди економічного зростання, оскільки у міру зростання доходу населення піддається вищій ставці податків, і, навпаки, при зменшенні доходу, викликаного економічним спадом, відбувається стимуляція сукупного попиту, оскільки відбувається збільшення доходу, що розташовується, унаслідок зниження податкової ставки;

посібники з безробіття і інші соціальні виплати, які в ситуації економічного спаду збільшуються унаслідок збільшення числа безробітних, і, навпаки, за наявності економічного зростання, в результаті якого відбувається зниження безробіття, дані виплати автоматично знижуються.

Вбудовані стабілізатори не усувають причин циклічних коливань рівноважного ВНП навколо його потенційного розміру, а тільки обмежують розмах цих коливань.


Глава 2. Фіскальна політика як система державного регулювання економіки


2.1 Принципи і механізми впливу фіскальної політики на економіку


За допомогою фіскальної політики держава безпосередньо може впливати на розвиток економіки, добиваючись її стійкого зростання, стабільності цін і повної зайнятості дієздатного населення.

Така політика полягає в тому, щоб вчасно передбачати спад виробництва і зростання безробіття, а також наростання інфляційних процесів в економіці і відповідним чином впливати на них. При наступаючому спаді виробництва уряд збільшує державні витрати і скорочує податки з метою збільшення сукупних витрат і інвестицій. Тим самим воно сприяє підйому виробництва і збільшенню зайнятості. При настанні інфляції, навпаки, державні витрати зменшуються, а податки збільшуються.

Всі заходи, що передбачають подібного роду державне регулювання економіки, одержали назву дискреційної політики. Разом з грошово-кредитною політикою вона грає найважливішу роль в керівництві держави макроекономікою, тобто явищами, пов'язаними із зайнятістю, витратами і доходами населення, стабільністю цін і стійким розвитком виробництва.

Проте макрорегулювання не обмежується тільки безпосередніми діями держави в особі його органів управління. Якби не існувало ніяких інших регуляторів, то нам залишалося б лише чекати, коли представники уряду відмітять негативні явища в економіці і вживуть заходи до їх усунення. А реалізація таких заходів зажадає відомого часу, поки вони будуть точно сформульовані, затверджені законодавчою владою, а потім, нарешті, реалізовані.

На щастя, в ринковій економіці існують певні механізми самоорганізації і саморегулювання які вступають в дію негайно, як тільки виявляться негативні процеси в економіці. Принцип саморегулювання, який лежить в основі вбудованих стабілізаторів, аналогічний принципу, на якому побудований автопілот або терморегулятор холодильника. Коли автопілот включений, то він підтримує курс літака автоматично, на основі сигналів зворотного зв'язку, що поступають. Будь-яке відхилення від заданого курсу завдяки таким сигналам буде скоректовано пристроєм, що управляє. Так само працюють і економічні стабілізатори, завдяки яким здійснюються автоматична зміна податкових надходжень; виплати соціальної допомоги, зокрема по безробіттю; різні державні програми допомоги населенню і ін.

Як відбувається саморегуляція, або автоматична зміна, податкових надходжень? В економічну систему вбудована прогресивна система оподаткування, яка визначає податок залежно від доходу. З підвищенням доходів прогресивно збільшуються податкові ставки, які затверджуються урядом наперед. При збільшенні або зменшенні доходу автоматично підвищуються або знижуються податки без якого-небудь втручання уряду і його органів управління і контролю. Така вбудована стабілізаційна система стягування податків достатньо чутливо реагує на зміни економічної кон'юнктури: в період спаду і депресії, коли доходи населення і підприємств падають, автоматично знижуються і податкові надходження. Навпаки, в період інфляції і буму номінальний дохід росте і тому автоматично підвищуються податки.

У економічній літературі з цього питання існують різні точки зору. Сто років тому багато економістів висловлювалися за стабільність податкових зборів, бо вона, на їх думку, сприяє стійкості економічного стану суспільства. В даний час є немало економістів, що дотримуються погляду протилежної і що навіть заявляють, що об'єктивні принципи, які лежать в основі вбудованих стабілізаторів, слід вважати за краще некомпетентному втручанню державних органів управління, які нерідко керуються суб'єктивними думками, схильностями, перевагами. Разом з тим існує також думка, що не можна цілком покладатися на автоматичні стабілізатори, оскільки в певних ситуаціях вони можуть неадекватно реагувати на останні, і тому потребують регулювання з боку держави.

Виплати посібників з соціальної допомоги безробітним, малоімущим, багатодітним сім'ям, ветеранам і іншим категоріям громадян, а також державна програма підтримки фермерів, агропромислового комплексу теж здійснюються на основі вбудованих стабілізаторів, бо велика частина таких виплат реалізується за рахунок податків. А податки, як відомо, ростуть прогресивно разом з доходами населення і підприємств. Чим вищі ці доходи, тим більше податкових відрахувань до фонду допомоги безробітним, пенсіонерам, малоімущим і іншим категоріям тих, що потребують державній допомозі роблять підприємства і їх працівники.

Не дивлячись на значну роль вбудованих стабілізаторів, вони не можуть повністю подолати будь-які коливання економіки. Подібно тому, як при важких ситуаціях автопілоту приходить на допомогу справжній пілот, так і при значних коливаннях економічної системи включаються могутніші державні регулятори у вигляді дискреційної фіскальної, а також монетарної політики.

Розглянемо стисло основні елементи дискреційної політики. Основний елемент - зміна програм суспільних робіт. Такі роботи були розгорнені під час Великої депресії 30-х років з метою боротьби з безробіттям шляхом збільшення робочих місць. Оскільки, проте, подібного роду проекти складалися поспішно і орієнтувалися на те, щоб зайняти людей якої завгодно роботою, наприклад, будувати дороги без необхідної кількості машин і механізмів або навіть згрібати сухе листя в парках, то економічна ефективність цих програм була вельми незначною. До того ж слід мати на увазі, що в даний час в розвинених країнах спади виробництва бувають набагато менш тривалими, тому з ними можна боротися знижуючи податкові ставки і використовуючи монетарну політику.

Але це, звичайно, жодним чином не означає применшення ролі суспільних робіт для вирішення проблем, що зачіпають інтереси всіх членів суспільства, чи торкається це будівництва доріг, реконструкції міст, поліпшення екологічного середовища тощо. Проте такі роботи не можна безпосередньо пов'язувати з досягненням швидкої стабілізації економіки, ліквідацією її короткочасних спадів. Розвинені країни Заходу зробили свої висновки з тієї малоефективної політики суспільних робіт, які були розгорнені в 30-і роки.

Інший найважливіший елемент - зміна ставок податків. Коли прогнозується короткий спад виробництва, то на додаток до вбудованих стабілізаторів з'являються рішення про зменшення податкових ставок. Хоча прогресивна система оподаткування дає можливість автоматично змінювати податкові надходження до бюджету, які знижуватимуться із зменшенням об'єму виробництва і доходів, але це може виявитися недостатнім, щоб вплинути на виниклу негативну ситуацію. Саме в цей період виникає необхідність зменшити ставки податків і збільшити державні витрати, щоб сприяти підйому виробництва і подоланню його спаду.

Дискреційна фіскальна політика передбачає також додаткові витрати на соціальні потреби. Хоча посібники з безробіття, пенсії, допомога малоімущим і іншим категоріям тих, що мають потребу регулюються за допомогою вбудованих стабілізаторів (підвищуються або знижуються у міру надходження податків, залежних від доходів), проте, уряд може здійснити спеціальні програми допомоги цим категоріям громадян у важкі часи економічного розвитку. Таким чином, приходимо до висновку, що ефективна фіскальна політика повинна спиратися, з одного боку, на механізми саморегулювання, закладені в економічну систему, а з іншою - на ретельне, обережне дискреційне регулювання економічної системи з боку держави і його органів управління. Отже, регулятори економіки, що самоорганізовуються, повинні функціонувати погоджено з свідомим регулюванням, організованою державою.

Взагалі кажучи, весь досвід розвитку ринкової економіки, особливо нашого сторіччя, свідчить про те, що в розвитку економіки і інших систем соціального життя самоорганізація повинна йти нога в ногу з організацією, тобто свідомим регулюванням економічних процесів державою.

Проте таке регулювання досягається непросто. Почнемо з того, що необхідно своєчасно прогнозувати спад або інфляцію, коли вони ще не почалися. Спиратися в таких прогнозах на статистичні дані навряд доцільно, оскільки статистика підводить підсумок минулому, і тому з неї важко визначити тенденції майбутнього розвитку. Надійнішим інструментом прогнозування майбутнього рівня ВВП є щомісячний аналіз випереджаючих індикаторів, до якого часто звертаються політичні діячі розвинених країн. У цьому індексі указується 11 змінних, що характеризують поточний стан економіки, в числі яких середня тривалість робочого тижня, нові замовлення на споживчі товари, ціни ринку акцій, зміну замовлень на товари тривалого користування, зміну цін деяких видів сировини і т.п. Ясно, що якщо відбувається, наприклад, скорочення робочого тижня в оброблювальній промисловості, зменшуються замовлення на сировині, скорочуються замовлення на споживчі товари, то з відомою вірогідністю можна чекати в майбутньому спаду виробництва. Проте, визначити точний час, коли наступить спад, досить важко. Але навіть в цих умовах пройде немало часу, перш ніж уряд вживе відповідним заходам. До того ж на користь наступаючої виборчої кампанії воно може здійснити такі популістські заходи, які не оздоровлять, а тільки погіршать економічний стан. Всі такого роду позаекономічні чинники йтимуть врозріз з потребами досягнення стабільності виробництва. Ефективна фіскальна політика повинна враховувати реальний стан економіки, а саме повинна бути стимулюючою, тобто збільшувати державні витрати і зменшувати податки в період спаду виробництва, що намітився. В період інфляції, що почалася, вона повинна бути стримуючою, тобто підвищувати податки і зменшувати державні витрати.


2.2 Ефективність фіскальної політики


Ефективність фіскальної політики багато в чому залежить від швидкості реакції уряду на зміни в економіці.

У даному зв'язку існує декілька перешкод, які знижують ступінь ефективності вживаної фіскальної політики.

По-перше, це так званий «розрив сприйняття», під яким мається на увазі проміжок часу між початком спаду або інфляції і тим моментом, коли відбувається усвідомлення цих тенденцій. Дуже важко передбачити майбутній характер економічної активності. Хоч і існують деякі показники, що дозволяють прогнозувати економічні зміни, все ж таки досить важко точно «розглянути» їх. Деколи проходить декілька місяців, перш ніж інфляція або спад, що набрали силу в цей період, виявляться у відповідній статистиці і будуть усвідомлені.

По-друге, існує так званий «адміністративний розрив». Колеса демократичного управління крутяться досить повільно. Звичайно значний проміжок часу відокремлює момент, коли приходить розуміння необхідності фіскальних заходів, від того моменту, коли ці заходи насправді вживаються. У уряду іноді йде так багато часу на коректування фіскальної політики, що економічна ситуація встигає повністю змінитися і пропоновані заходи стають абсолютно недоречними.

По-третє, існує розрив між тим моментом, коли уряд ухвалює рішення про фіскальні заходи, і часом, коли ці заходи почнуть надавати дію на виробництво, зайнятість і рівень цін. Якщо ставки податків можна зрадити досить швидко, то фактичне здійснення державних витрат на суспільні роботи вимагає тривалого планування і ще тривалішого будівництва відповідних об'єктів. Тому такі витрати приносять вельми сумнівну користь як засіб подолання коротких спадів у 6-18 місяців.

Фіскальна політика формується на політичній арені, і це багато в чому утрудняє їх застосування для стабілізації економіки.

Як відомо, економічна стабільність - це не єдина мета державної політики у області витрат і оподаткування. Уряд займається і такими питаннями як забезпечення населення суспільними товарами і послугами, а також перерозподілом доходів. Іноді потрібно нехтувати економічною стабільністю ради досягнення вагомішої мети, таких як, наприклад, перемога у війні.

У політичних інтересах бюджетний дефіцит деколи підноситься як щось вельми привабливе, а бюджетний надлишок, навпаки, сприймається досить хворобливо. Це означає, що в суспільстві в якийсь момент може виникнути політична схильність до дефіциту, тобто у фіскальній політиці може запанувати пристрасть до стимулюючих фіскальних заходів. Зниження податків дуже популярно в політичному плані, так само як і нарощування державних витрат, особливо якщо виборчі округи конкретних політиків одержують від цього виграш. Підвищення ж податків звичайно викликає незадоволеність виборців, та і згортання державних витрат досить ризикований захід для політиків.

Деякі економісти стверджують, що переслідувана політиками мета - це зовсім не захист інтересів національної економіки, а швидше власне переобрання на новий термін. Окремі економісти навіть висловлюють припущення про існування політичного ділового циклу, тобто циклу, що має політичне походження. Вони стверджують, що політичні діячі можуть маніпулювати фіскальною політикою ради отримання максимальної підтримки з боку виборців, навіть якщо їх фіскальні рішення надають дію, що дестабілізувала, на економіку. В цьому випадку фіскальна політика може бути погіршена заради політичних інтересів. Це можливе погіршення фіскальної політики явище дуже тривожне, але також і дуже важко доказове. Хоча емпіричні дані вельми неоднозначні, є деякі свідоцтва на підтримку цієї політичної теорії економічного циклу.

Навіть при тих обставинах, що в реальній економіці існують деякі моменти, що знижують ефективність фіскальної політики, її застосування дозволяє в тій чи іншій мірі згладити коливання економічних циклів. Позитивний ефект від застосування фіскальної політики може бути досягнутий тільки якщо біля штурвала знаходяться професійні фахівці - аси своєї справи.

Один з головних чинників, стримуючих зростання виробничої активності в Україні, - нераціональна фіскальна політика, що проводилася державою впродовж практично всіх 90-х років. Вважається, що той податковий тягар, який встановила держава, був явно надмірним і не дозволял виробничим структурам вести нормальну економічну діяльність. Такий фіскальний натиск спричинив за собою цілий ряд негативних явищ.

По-перше, виявилася скутою підприємницька активність.

По-друге, багато галузей, найбільш важливих і пріоритетних із загальнодержавних позицій, автоматично відсіклися від прибуткових сфер діяльності і почали поступово стагнувати, в результаті відбулася своєрідна структурна деградація української економіки.

По-третє, нестерпимий податковий прес, стимулюючи ухилення від податків і розвиток тіньового сектора економіки, загострив бюджетні проблеми країни.

У умовах, що склалися, актуалізуються завдання оцінки ефективності діючої системи фіскального регулювання і відшукання шляхів її оптимізації. Рішення їх припускає безліч різних підходів, серед яких, зокрема, можна відзначити якісний метод рішення проблеми. Він полягає у впорядкуванні і вдосконаленні всього податкового законодавства. Необхідно перш за все відмовитися від практики нарахування податків на витрати і перейти до схеми, що передбачає сплату податків у міру надходження засобів на рахунок підприємства. Вже цих двох моментів в діючій системі фіскального регулювання достатньо, щоб зруйнувати цілком нормальну економічну структуру.


Глава 3. Особливості фіскальної політики в трансформаційній економіці України


3.1 Природа фіскальних проблем в Україні і необхідність реформування бюджетно-податкової системи


Природа фіскальних проблем полягає в тому, що їх не вдається вирішити раз і назавжди. Вони можуть відроджуватися не тільки у разі надзвичайних ситуацій (наприклад, війна або стихійне лихо), негативного зовнішнього шоку або просто погіршення економічної кон'юнктури. Уповільнення темпів необхідних інституційних і структурних реформ, а також ослаблення фінансової дисципліни дуже швидко приводять до серйозних фіскальних труднощів. В даний час особливо гостро виявилися недоліки фінансової політики, стримуючі економічний і соціальний розвиток України. До них відносяться:

догматичний (нетворчий) характер фінансової політики, її нездатність швидко реагувати на умови розвитку нашої держави, що змінюються ;

відсутність стратегічних розробок;

проведення часткових, малообгрунтованих тактичних заходів, орієнтованих на короткочасну вигоду;

відрив фінансової політики від фактичного стану справ в економіці;

порушення збалансованості державного бюджету України;

залишковий підхід при визначенні фінансової бази задоволення соціальних потреб громадян.

Все це прямо позначається на нерозвиненості бюджетної системи і фінансової політики країни.

Сьогодні (як і протягом всього часу реформ) економіка України знаходиться на «кейнсианськом» відрізку, тобто в тій фазі розвитку, коли виробництво не досягло ще рівня повної зайнятості. Отже, завдання державного регулювання повинне полягати не в обмеженні сукупного попиту (який і без того має вельми вузькі межі), а

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: