Xreferat.com » Рефераты по экономике » Формування ефективних інститутів в умовах трансформаційної економіки

Формування ефективних інститутів в умовах трансформаційної економіки

що представляє гроші, сама по собі не інститут, але ставши грішми - уже інститут, а цифра, на ній позначена, ще більший інститут, а закріплена законом і підтверджувана практикою відносин - ще більш серйозний інститут[38.c.57].

В економіці, куди не кинь, усюди інститути, які становлять один дуже великий, прямо таки безмірний, інститут, а інститут цей — сама економіка — не просто складається з інститутів, але й провадить — як матка — різні інститути: елементарні, приватні, локальні, мережні. А якщо врахувати, що економіка — це цивілізація, а будь-яка цивілізація, у якій є досить більша економіка, економіку завжди цивілізує, тобто повністю собою пронизує, то інституціальна картина самої економіки, не говорячи вже про картину суспільства у зв’язку з економікою, виглядає дуже складної, різноманітної й масштабної. Це не просто сукупність інститутів, це цілий інституціальний світ!

Цікаво, що й сам господарюючий, а в економіці - економічний, людина стає в такому інституціальному світі інститутом. Те перед нами фірмач, банкір або менеджер, те спеціалізований працівник, те найманий робітник, то продавець, то покупець - і всі вони в ролях, всі чогось й якось дотримують, усе при грошах, але не вийти кожному зі своєї ролі, не кинути передбаченої гри, не залишити запропонованої функції. У так називаному вільному суспільстві можна, звичайно, щось змінити, але лише не більш, ніж поміняти роль або функцію, лише для того, щоб знову виявитися в якійсь ролі й при якійсь функції. А якщо що буде не так, то для збереження інституціального вигляду вільної людини передбачені ще інші інститути, у завдання яких входить саме втримання цієї людини в загальної інституціальної мережі й у потрібному їй інституціальном образі. Так що людина в рамках економічної цивілізації - інститут, навіть сукупність інститутів.

Соціальні інститути (від панцира. Institutum - установлення, установа) - це історично сформовані стійкі форми організації спільної діяльності людей. Термін "соціальний інститут" уживається в самих, різноманітних значеннях. Говорять про інститут родини, інституті утворення, охорони здоров"я, інститут держави й ін. Перше, найчастіше вживане значення терміна "соціальний інститут" пов’язане з характеристикою всякого роду упорядкування, формалізації й стандартизації суспільних зв’язків і відносин. А сам процес упорядкування, формалізації й стандартизації називається інституціоналізаціей.

Процес інституціоналізації містить у собі ряд моментів:

1) Однією з необхідних умов появи соціальних інститутів служить відповідна соціальна потреба. Інститути покликані організовувати спільну діяльність людей з метою задоволення тих або інших соціальних потреб. Так інститут родини задовольняє потреба у відтворенні людського роду й вихованні дітей, реалізує відносини між статями, поколіннями й т.д. Інститут вищого утворення забезпечує підготовку робочої чинності, дає можливість людині розвити свої здатності для того, щоб реалізувати їх у наступній діяльності й забезпечувати своє існування й т.д. Виникнення певних суспільних потреб, а також умови для їхнього задоволення є першими необхідними моментами інституціоналізації.

2) Соціальний інститут утвориться на основі соціальних зв’язків, взаємодії й відносин конкретних осіб індивідів, соціальних груп й інших общностей[18.c.80].

Але він, як й інші соціальні системи, не може бути зведений до суми цих осіб й їхніх взаємодій. Соціальні інститути носять індивідуальний характер, мають свою власну системну якість. Отже, соціальний інститут являє собою самостійне суспільне утворення, що має свою логіку розвитку. Із цього погляду соціальні інститути можуть бути розглянуті як організовані соціальні системи, що характеризуються стабільністю структури, інтегрованістю їх- елементів і певною мінливістю їхніх функцій. Насамперед це системи цінностей, норм, ідеалів, а також зразків діяльностей і поводження людей й інших елементів соціокультурного процесу. Ця система гарантує подібне поводження людей, погоджує й направляє в русло їхні певні прагнення, установлює способи задоволення їхніх потреб, дозволяє конфлікти, що виникають у процесі повсякденного життя, забезпечує стан рівноваги й стабільності в рамках тієї або іншої соціальної спільності й суспільства в цілому. Саме по собі наявність цих соціокультурних елементів ще не забезпечує функціонування соціального інституту. Для того, щоб він працював, необхідно, щоб вони стали надбанням внутрішнього миру особистості, були інтерналізовани ними в процесі соціалізації, втілилися у форму соціальних ролей і статусів. Інтерналізація індивідами всіх соціокультурних елементів, формування на їхній основі особистості, ціннісних оріентацій й очікувань є другим найважливішим елементом інституціоналізації.

3) Третім найважливішим елементом інституціоналізації є організаційне оформлення соціального інституту. Зовні соціальний інститут являє собою сукупність осіб, установ, постачених певними матеріальними коштами й виконуючу певну соціальну функцію. Так, інститут вищого утворення складається з певної сукупності осіб: викладачів, що обслуговує персоналу, чиновників, які діють у рамках таких установ, як ВНЗи, міністерство або Держкомітет по вищій школі й т.д., які для своєї діяльності мають у своєму розпорядженні певні матеріальні цінності (будинками, фінансами й т.д.).

Отже, кожен соціальний інститут характеризується наявністю мети своєї діяльності, конкретними функціями, що забезпечують досягнення такої мети, набором соціальних позицій і ролей, типових для даного інституту. На основі всього вищевикладеного, можна дати наступне визначення соціального інституту. Соціальні інститути - це організовані об’єднання людей, що виконують певні соціально значимі функції, що забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконуваного членами своїх соціальних ролей, що задають соціальними цінностями, нормами й зразками поводження.

Кожен інститут виконує свою, характерну для нього соціальну функцію. Сукупність цих соціальних функцій складається в загальні соціальні функції соціальних інститутів як певних видів соціальної системи. Ці функції дуже різноманітні. Соціологи різних напрямків прагнули якось класифікувати їх, представити у вигляді певної впорядкованої системи. Найбільш повну й цікаву класифікацію представила так називана "інституціональна школа". Представники інституціональної школи в соціології (С. Липсет; Д. Ландберг й ін.) виділили чотири основних функції соціальних інститутів:

1) Відтворення членів суспільства. Головним інститутом, що виконує цю функцію, є родина, але до неї причетні й інші соціальні інститути, такі, як держава.

2) Соціалізація - передача індивідам установлених у даному суспільстві зразків поводження й способів діяльності - інститути родини, утворення релігії й ін.

3) Виробництво й розподіл. Забезпечуються економіко-соціальними інститутами керування й контролю - органи влади.

4) Функції керування й контролю здійснюються через систему соціальних норм і приписань, що реалізують відповідні типи поводження: моральні й правові норми, звичаї, адміністративні рішення й т.д. Соціальні інститути управляють поводженням індивіда через систему заохочень і санкцій[22.c.25].

Соціальні інститути відрізняються друг від друга своїми функціональними якостями:

1) Економіко-соціальні інститути - власність, обмін, гроші, банки, господарські об’єднання різного типу - забезпечують всю сукупність виробництва й розподілу суспільного багатства з’єднуючи, разом з тим, економічне життя з іншими сферами соціального життя.

2) Політичні інститути - держави, партії, профспілки й інший рід громадські організації, що переслідують політичні цілі, спрямовані на встановлення й підтримку певної форми політичної влади. Їхня сукупність становить політичну систему даного суспільства. Політичні інститути забезпечують відтворення й стійке збереження ідеологічних цінностей, стабілізують домінуючі в суспільстві соціально - класові структури.

3) Соціокультурні й виховні інститути ставлять метою освоєння й наступне відтворення культурних і соціальних цінностей, включення індивідів у певну субкультуру, а також соціалізацію індивідів через засвоєння стійких соціокультурних стандартів поводження й, нарешті, захист певних цінностей і норм.

4) Нормативно - що орієнтують - механізми морально-етичної орієнтації й регуляції поводження індивідів. Їх ціль - додати поводженню й мотивації моральну аргументацію, етичну основу. Ці інститути затверджують у співтоваристві імперативні загальнолюдські цінності, спеціальні кодекси й етику поводження.

5) Що Нормативно-санкціонують забезпечують суспільно-соціальну регуляцію в юридичних й адміністративних актах. Обов’язковість норм забезпечується примусовою чинністю держави й системою відповідних санкцій.

6) Церемоніально - символічні й ситуаційно-конвенціональні інститути. Ці інститути засновані на більш-менш тривалому прийнятті конвенціональних (за договором) норм, їх офіційному й неофіційному закріпленні. Ці норми регулюють повсякденні контакти, різноманітні акти групового й міжгрупового поводження. Вони визначають порядок і спосіб взаємного поводження, регламентують методи передачі й обміну інформацією, вітання, обігу й т.д., регламент зборів, засідань, діяльність якихось об’єднань[14.c.45].

Порушення нормативної взаємодії із соціальним середовищем, у якості якої виступає суспільство або співтовариство, називається дісфункціей соціального інституту. Як відзначалося раніше, основою формування й функціонування конкретного соціального інституту є задоволення тієї або іншої соціальної потреби. В умовах інтенсивного протікання суспільних процесів, прискорення темпів соціальних змін може виникнути ситуація, що коли змінилися суспільні потреби не знаходять адекватного відбиття в структурі й функціях відповідних соціальних інститутів. У результаті в їхній діяльності може виникнути дісфункція. Зі змістовної точки зору, дисфункция виражається в неясності цілей діяльності інституту, невизначеності функцій, у падінні його соціального престижу й авторитету, виродженні його окремих функцій в "символічну", ритуальну діяльність, тобто діяльність, не спрямовану на досягнення раціональної мети.

Одним з явних виражень дісфункціі соціального інституту є персоналізація його діяльності. Соціальний інститут, як відомо функціонує по своїм, об’єктивно діючих механізмах, де кожна людина, на основі норм і зразків поводження, у відповідності зі своїм статусом, грає певні ролі.

Персоналізація соціального інституту означає, що він перестає діяти відповідно до об’єктивних потреб й об’єктивно встановленими цілями, міняючи свої функції залежно від інтересів окремих осіб, їхніх персональних якостей і властивостей.

Інститут — організатор і стабілізатор, він же багато в чому й управитель, але й домінатор, інквізитор і визискувач. З одного боку, начебто б інститут для людини й економіки, а з іншого боку - ні, зовсім навіть ні, це людина з економікою для інститутів. Будь-яка влада — інститут, вона завжди інституціальна, але в середовищі влада є ще й інституціальна влада, влада самих інститутів. І якщо контролювати інститутостворення й інститутофункціонировання, те можна контролювати буквально все. Що, властиво, і відбувається: подивитеся уважніше хоча б на фінансово-інституціальну складову сучасної економічної цивілізації. Хочеш — буде порядок, не хочеш — буде хаос, хочеш — добровільна експлуатація, не хочеш — санкції, криза, а те й революція. От, властиво, і весь секрет інституціализма, що те саме що економізм, фінансизм, індустріализм, імперіалізм, глобалізм, тобто самої реалізуючої реальності[33.c.78]. Що ж стосується плину думки, що давно вже замкнулись на себе й у собі, то воно навряд чи достатно знає, що є насправді інституціализм, тому що тоді не стало б настільки впевнено захоплюватися собою.

Проблема є, а краще сказати, є проблеми. І їх треба обговорювати: як у рамках економічної теорії й філософії господарства, так й в аспекті господарської практики.


1.3 Інституціональна система, та її структура


Інституціональна структура - це певний упорядкований набір інститутів, що створюють матриці економічного поводження, що визначають обмеження для господарюючих суб’єктів, які формуються в рамках тієї або іншої системи координації господарської діяльності.

В економічній літературі поняття "інституціональна структура" має безліч трактувань. Часто не проводиться розходжень між дефініціями "інституціональна структура" й "інституціональне середовище". Уильямсон приводить найбільш загальне її визначення: "Це основні політичні, соціальні й правові норми, що є базою для виробництва, обміну й споживання". Але наявність деякому, властивому спонтанному ринковому порядку інститутів ще не є достатньою умовою для становлення ринкової інституціональної структури. Наприклад, створення правової бази для приватної власності не означає, що вона дійсно може функціонувати в економіці як ринковий інститут.

Очевидно, що інститути неоднорідні. Їх можна розбити на дві більші групи - неформальні й формальні. Неформальні інститути виникають із інформації, переданої за допомогою соціальних механізмів, і в більшості випадків, є тією частиною спадщини, що називається культурою. Неформальні правила мали вирішальне значення в той період людської історії, коли відносини між людьми не регулювалися формальними (писаними) законами. Неформальні інститути (обмеження) пронизують і всю сучасну економіку. Виникаючи як кошти координації стійко повторюваних форм людської взаємодії, неформальні обмеження є:

1) продовженням, розвитком і модифікацією формальних правил;

2) соціально санкціонованими нормами поводження;

3) внутрішніми, обов’язковими для виконання стандартами поводження.

Фактично роль неформальних інститутів виконує господарська етика або моральні практики, дослідженням яких присвячене значне число наукових досліджень. Господарська етика підвищує рівень суспільної, а, отже, і економічної координації ринку[50.c.80].

Якщо існуючі в суспільстві етичні норми дозволяють суб’єктам економіки ґрунтуватися у своїх діях більше на довірі, чим на можливості здійснення певних формальним правом санкцій, то в такому суспільстві угоди будуть носити більше регулярний і складний характер. Це доведено Коулменом, що запропонували наступну формулу для зіставлення ступеня довіри й можливих вигід і збитків від


,


де  заснована на особистому прикладі ймовірність, що людям можна довіряти;  можлива втрата у випадку невиконання контракту;  можливий виграш у випадку виконання контракту.

Формальні обмеження, правила й інститути виникають, як правило, на базі вже існуючих неформальних правил і механізмів, що забезпечують їхнє виконання. У структурі формальних інститутів виділяються:

1) політичні інститути;

2) економічні інститути;

3) системи контрактації (способи й порядок висновку контрактів, регульовані правовими нормами й законами).

Сучасна економічна наука приділяє багато уваги вивченню не тільки економічних інститутів, оскільки політичні інститути визначають владну ієрархічну структуру суспільства, способи прийняття рішень і контролю. Еволюція й функціонування формальних політичних інститутів є предметом аналізу в рамках теорії суспільного вибору.

Формальні економічні інститути в науковій літературі розглядаються найчастіше в одному контексті із правами власності, тому що вони "установлюють права власності, тобто пучок прав по використанню й одержанню доходу від власності, і відчуження інших осіб від використання майна або ресурсів".

Інститути контрактації визначають умови угоди між покупцем і постачальником, які залежать від трьох факторів: ціни, специфічності активів і гарантій [53.c.74}. Інститути контрактації, поряд із правами власності, є базовими інститутами інституціональної структури будь-якого економічного порядку (економічної системи). Для ефективного функціонування ринкової економіки воля висновку контрактів має вирішальне значення. Відхід від принципу волі вибору агента для висновку контракту до принципу "cоest a prendre ou a laisser" (хочеш - бери, не хочеш - тобі ж гірше  фр.), є причиною ускладнення процедури контрактації, що знижує ефективність обміну[8.c.37].

Для здійснення функцій формальних інститутів необхідні спеціально створені організації.

Ієрархія правил й інститутів

Правила - загальновизнаних і захищених приписань, які забороняють або дозволяють певні види дій одного індивіда (або групи людей) при взаємодії їх з іншими людьми або групами.

Правила, що конституюють інститут, мають сенс тільки тоді, коли вони застосовуються більш ніж до однієї людини. Із цього погляду будь-який інститут - це набір певних правил, тоді як правила - не завжди інститут. От чому відділення однієї категорії від іншої обґрунтовано.

Правила можуть перебувати відносно співпідпорядкованості, тому що один тип правил змінити простіше, ніж інший.

Правила, що безпосередньо визначають альтернативи для формулювання інших правил і поддающиеся зміні з більшими витратами, є глобальними. Вони формують інституціональне середовище. У свою чергу, глобальні правила складаються з конституційних, або політичних, і економічних. До локальних правил ставляться двох- і багатобічні контракти, які укладаються між окремими економічними агентами.

1) Конституційні правила

Вони встановлюють ієрархічну структуру держави, це в першу чергу ставиться до конституційних правил. Також даного правила визначають порядок прийняття рішень, що істотно впливає на результат голосування. Такі правила в явній формі фіксують, як здійснюється контроль за переліком питань, що підлягають обговоренню й дозволу.

2) Економічні правила

Економічними називаються правила, що визначають можливі форми організації господарської діяльності, у рамках якої окремі індивіди або групи кооперуються один з одним або вступають у конкурентні відносини. Наприклад, до економічних правил може ставитися заборона на злиття двох компаній, що належать однієї галузі, якщо результатом буде перевищення значення індексу концентрації заздалегідь певної критичної оцінки. До аналогічного роду правилам може бути віднесене встановлення граничних цін на продукти й ресурси, що визначають відповідно рамки обміну на конкретному ринку; введення обмежень на імпорт (за допомогою квотування, підвищення мит, жорсткості екологічних вимог і т.п.); терміни дії патентів. Економічними правилами є правила власності й відповідальності.

3) Контракти

Контракти варто розглядати як правила, структурирующие в часі й просторі відносини між двома (і більше) економічними агентами на основі специфікації обмінюваних прав і зобов’язань відповідно до досягнутого між ними угодою. У принципі всі правила можуть бути інтерпретовані як контракти. Але й у цьому випадку довелося б виділити кілька рівнів, на яких вони виникають.

Також в економічній літературі виділяють два типи інститутів:

1) Зовнішні - основні правила, що встановлюють у господарській системі, що визначають в остаточному підсумку її характер. Наприклад, інститут власності.

2) Внутрішні - які роблять можливими угоди між суб’єктами, знижують ступінь невизначеності й ризику й зменшують трансакционные витрати (підприємства, види договорів, платіжні й кредитні кошти, кошти нагромадження).

3. Інституціональна структура й інституціональне середовище

Інститути як такі по своїй природі не однорідні. Існують інститути системообразующие, що визначають тип економічного порядку й інститути, що становлять ту або іншу систему. Отже, надалі ми можемо говорити про інститути першого (системообразующих) і другого (складову систему) порядків.

Понятия "інституціональна структура" й "інституціональне середовище" були запозичені економістами в соціологів. Останні найчастіше не розрізняють ці два поняття й використають їх як синоніми.[9.c.125]

Виходячи з передумови, що інституціональне середовище не є простим набором відповідних інститутів, ми можемо вважати її особливого роду інститутом (матрицею розвитку) вищого порядку. Вона визначає основний напрямок розвитку системи, а також ті орієнтири, на основі яких відбувається формування й відбір найбільш ефективних економічних і соціальних інститутів.

Інституціональне середовище не є простим набором відповідному її типу інститутів. Вона визначає напрямок і швидкість інституціональних змін. Тому ми можемо вважати її особливого роду інститутом (вектором, що визначає напрямок розвитку) вищого порядку.

Інституціональна структура є результатом метаконкуренции, інституціональне середовище створює умови й орієнтири відбору ефективних елементів інституціональної структури з альтернативних форм економічної координації.


ГЛАВА 2 ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНИХ ІНСТИТУТІВ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ


2.1 Інституціональна структура перехідної економіки та її особливості


Особливість транзитивної економіки полягає в тому, що в ній відбуваються радикальні інституціональні зміни в системі політичних, правових, економічних і соціальних відносин. Для аналізу транзитивних економік методологія інституціональної теорії здобуває особливе значення. В Україні структурні процеси, що відбуваються в суспільстві й економіці, є практично некерований і неконтрольованими, вектор інституціональних змін не визначений і не формалізований.

Інституціональний підхід припускає розгляд економіки не як статичної системи, а як динамічного процесу, що постійно трансформується. "технологічні й інституціональні зміни - це ключі до розуміння суспільної й економічної еволюції, який властива залежність від її шляху...", - писав Д.Норт.

Вихідним завданням архітектоніки є прояснення співвідношення різних рівнів інституціональної сфери й особливостей їхньої взаємодії. Очевидно, що побудова системи формальних інституціональних обмежень повинне базуватися на знанні найглибших інституціональних основ економічної діяльності, якого ми поки не маємо.

Складність інституціональної структури суспільства обумовлює важливу особливість інституціональної архітектоніки, що демонструє принципова відмінність її від економічної теорії. Остання вивчає найбільш загальні принципи економічних відносин, у той час як архітектоніка вивчає конкретні інститути, що забезпечують їхнє функціонування в тій або іншій країні, їхню структуру й співвідношення, обумовлені специфікою інституціональної основи суспільства.

Таким чином, поняття "архітектоніка" застосовно до інституціонального середовищу у двох основних значеннях цього терміна - для опису об’єктивно сформованої в суспільстві інституціональної ситуації й для розкриття принципів побудови інституціональної структури, способів забезпечення стабільності останньої за допомогою свідомої діяльності людей.

Інституціональна структура тісно пов’язана з інституціональним середовищем. Інституційне середовище складається із системообразуючих правил гри. Відповідно до термінології, розробленої Д. Нортом і Л. Дэвисом, інституціональне середовище – це сукупність основних політичних, соціальних й юридичних правил, які утворять базис для виробництва, обміну й розподілу. У такому випадку інституціональна структура – це багатомірна система координат, що утворить інституціональна середовища.

Традиційно в рамках неокласичного підходу аналіз зосереджений на економічному виборі, що робили агенти в рамках даних (і досить стабільних) або взагалі неспецифікованих інститутів. Звідси дискретність в аналізі, оскільки за межами уваги залишалися зміни, які відбувалися в передумовах товарних трансакцій.

Таким чином, інституціональна структура виявляється екзогенної стосовно моделі вибору, тоді як економічні умови розглядаються тільки як результат обміну.

У зв’язку із цим цікавої, на наш погляд, є теорія інституціональних матриць.. Відповідно до її концепції, інституціональна структура економіки являє собою сукупність елементів двох якісно різнорідних типів: незмінних базових інститутів, що визначають тип інституціональної матриці суспільства, і інституціональних форм, які на відміну від базових інститутів мінливі, постійно обновляються й можуть цілеспрямовано модифікуватися суб’єктами. Можливі моделі базових інститутів обмежуються західним типом інституціональної матриці (інститути ринкової економіки) і східним (інститути "редистрибутивной" економіки), причому вони повністю детермінируются характером матеріально-технологічного середовища національної економіки.

І хоча загальний напрямок дослідження є вірним, наведене трактування інституціональної матриці досить розмита. На думку Дементьев В.В, інституціональна матриця являє собою органічний комплекс інститутів, що характеризують спосіб взаємодії індивідів у рамках стійких суспільних груп, як між собою, так і стосовно інших соціальних груп[10.c.120] .

Тим часом, визначити розміри інституціонального трансакціонного сектора, виявляється, досить складно. Інституціональна структура економіки знаходить висвітлення в системі національних рахунків по інституціональних секторах, але в ній відсутній трансакціонний сектор. Для оцінки розмірів інституціонального сектора економіки України з певною часткою умовності (оскільки відсутня офіційна статистика) можна використати дані, наведені в табл 1[23.c.45].


Таблиця 1. Інституціональна структура економіки України: частка інституціональних секторів і трансакціонних галузей у ВДС, %

Інституціональна структура економіки 2002 2003 2004 2005 2006
Інституціональні сектори
Нефінансові корпорації 71,2 67,5 66,7 65,2 67,5
Сектор загального державного керування 12,9 13,8 14,2 15,8 16,7
Домашні господарства 12,5 14,2 15,5 15,5 13,1
Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства 2,9 3,4 2,6 2,2 1,9
Трансакціонні галузі
Галузі товарних трансакцій 7,7 7,9 10,6 9,8 9,5
Галузі фінансових трансакцій 3,0 2,5 2,3 2,4 1,9
Трансакціонні галузі економіки 10,7 10,4 12,9 12,2 11,4

Інституціональна структура економіки України, як видно з табл. 1, містить у собі великий промисловий корпоративний сектор (близько 70%), сектор державного керування (близько 17%) і домашні господарства (близько 13%).

Це означає, що основним фактором, що визначає зрушення в інституціональній структурі економіки України, є процеси, що відбуваються в сфері корпоративного керування й акціонування.

На основі певної системи правил, тобто інституціональної структури, формуються різні типи правий, у тому числі й прав власності. Установлений правовий режим регламентує використання обмежених ресурсів в економічній системі. Система прав власності визначає використання обмежених ресурсів, способи одержання доходу в різних економічних системах. Інститути розрізняються залежно від визначення прав власності, їхнього використання. Визначаючи мотивацію економічної діяльності, Д. Норт писав: "Країни третього миру бідні внаслідок наявності інституціональних обмежень, що існують у формі виплат за політичну й економічну діяльність, що не заохочує виробничу діяльність".

У табл. 2 наведена структура реформування власності в Україні. Незважаючи на значну частку комунальної власності в економіці (78,5 % в 2006 році), негативні результати приватизації в Україні відомі. В умовах адміністративної системи державного устрою приватизація здобувала сугубо розподільний характер, перетворившись у присвоєння державної власності фінансовою олігархією. В умовах адміністративних методів господарювання змінюється економічна природа акціонерної власності. Все це приводить до численних конфліктів у сфері корпоративного керування, повсюдним порушенням прав міноритарних акціонерів. Юридично закріпленого права на акціонерну власність заходять у суперечність із економічною природою приватнопідприємницької власності. У значній мірі це обумовлено невизначеністю правил приватизації в Україні, що привело до некерованості й неконтролюемих процесів розподілу власності. Саме цією обставиною багато в чому визначаються тіньові й легальні схеми перерозподілу власності, що одержали в Україні закономірний характер " коротких хвиль" при зміні політичної влади.

Як треба з табл. 2, найбільшої глибини реформування досягла галузь оптової й роздрібної торгівлі (близько 40%), операції з нерухомістю й послуги юридичним особам (близько 10%), що свідчить про наявність зрушень у структурі економіки України в напрямку розвитку трансакціонного сектора[23.c.48].


Таблиця 2. Структура реформування власності в економіці України (%)

Види економічної діяльності усього У тому числі по роках


1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006
У цілому по економіці 100 100 100 100 100 100 100 100 100 100 100
державної форми власності 26,6 33,1 25,3 23,2 22,1 31,3 28,7 30,7 25,8 23,8 21,5
комунальної форми власності 73,4 66,9 74,7 76,8 77,9 68,7 71,3 69,3 74,2 76,2 78,5
Сільське господарство 3,7 2,7 4,2 6,9 5,8 3,3 1,9 2,5 1,2 1,1 0,7
Промисловість 9,4 17,2 12,4 9,0 6,4 7,6 4,3 4,6 5,2 6,1 5,7
видобувна промисловість 0,2 0,2 0,1 0,1 0,2 0,4 0,1 0,1 0,2 0,2 0,2
обробна промисловість 9,0 17,0 12,1 8,8 5,9 7,1 4,1 4,4 4,5 5,0 4,8
виробництво й розподіл електроенергії,газу й води 0,2 0,0 0,2 0,1 0,3 0,1 0,1 0,1 0,5 0,9 0,7
Будівництво 4,0 8,4 4,5 4,4 3,3 2,4 2,1 2,0 2,0 1,9 1,8
Оптова й роздрібна торгівля 39,8 35,7 44,5 42,0 39,1 44,9 39,4 32,6 38,7 38,5 39,1
Готелі й ресторани 7,3 7,5 8,1 7,4 6,4 5,3 6,6 6,9 7,9 7,5 8,0
Транспорт і зв’язок 2,0 2,0 2,3 2,1 2,8 1,4 0,9 0,9 2,2 2,5 2,1
Фінансова діяльність 0,3 0,0 0,0 0,1 0,3 0,4 0,2 0,3 0,9 0,7 1,7
Операції з нерухомістю й послуги юридичним особам 10,2 3,0 2,9 7,3 11,3 11,3 16,1 15,5 19,8 20,4 20,8

Сучасна інституціональна теорія ґрунтується на рішенні трьох основних проблем:

– пояснення виникнення нових інститутів, функціонування їх у нових умовах;

– з’ясування сутності інституціонального порядку;

– оцінка ролі й характеру інституціональних змін.

Для виявлення характеристик інституціональних змін необхідно зафіксувати крапку відліку, що може бути визначена як інституціональна рівновага. Інститути виявляються вільними благами, що автоматично забезпечують ефективне розміщення ресурсів й економічний ріст через створення нових можливостей для виробництва. Із цього погляду інституціональні зміни не мають істотного значення, так само як й ефективність розміщення ресурсів не залежить від наявного набору правил.

Інституціональними називаються такі зміни, які виражаються в появі нових правил з відповідними механізмами забезпечення їхнього дотримання, зникненні старих правил, що діяли, а також зміні структури трансакцій у рамках існуючого набору правил (процедур) для їхніх учасників.

Ряд представників інституціонализма пояснюють виникнення інститутів економічними факторами, що містять типові ознаки функціонуючої економічної системи. Під інституціональним порядком О.В.Носова розуміє поводження економічного агента, організацій по стандартному зразку, способи їхньої економічної координації. Інституціональна зміна включає заміну "старого інституціонального порядку" на новий порядок у суспільстві. Системи координації економічного поводження суб’єктів підрозділяються залежно від форм організації на ієрархічні й неієрархічні. Економічний розвиток включає зміна форм поводження економічних суб’єктів під впливом інституціональних змін.

С. Фадда вважає, що для оцінки ступеня інституціональних змін варто використати показники низького рівня продуктивності, обмеженості розвитку промислової й ринкової бази, відсутності тісних економічних зв’язків між підприємствами, фінансової слабості, технологічної й організаційної відсталості.

Ступінь розвитку інституціональної системи в країнах з перехідною економікою може бути охарактеризована з урахуванням використання перерахованих показників. Зниження рівня продуктивності, нерозвиненість ринкового механізму, розрив економічних зв’язків, як результат відставання в розробці й застосуванні новітніх технологій у виробництві, є визначальними факторами, типовими для даної інституціональної системи. На зниження інвестиційної привабливості в країнах, що розвиваються, впливає відсутність історичних традицій у функціонуванні ринкових відносин, які визначають правила й норми поводження економічних суб’єктів.

В Україні на рівні держави відсутній механізм регулювання потоків ресурсів, товарів і послуг. Держава не забезпечує ефективне функціонування цілісної економічної системи. Нормативні акти й закони в такому суспільстві не виконують функцій контролю поводження підприємця. Відсутність нових двосторонніх міжнародних угод сприяє існуванню правової нестабільності. Часті зміни урядів ведуть до втрати впевненості, стабільності при прийнятті рішень іноземними інвесторами.

У рамках нової економічної історії предметом вивчення виявляються не що тільки змінюються інституціональні угоди (механізми керування угодами), але й інституціональне середовище. Джерело ж таких змін — ріст населення, зрушення в технології (у результаті нагромадження знань) і перевагах (система цінностей), нагромадження знань. З погляду аналізу змін в інституціональному середовищі даний напрямок близько до конституційної економічної теорії (Д. Бьюкенен). Для пояснення інституціональних змін у рамках єдиної системи координат Д. Бромли запропонував виділити два типи трансакцій: товарні й інституціональні. Таким чином, інституціональна структура в моделі виявляється не тільки обмеженням у процесі вибору й обміну, але і їхнім результатом. При цьому структурні зрушення в економічній системі можна інтерпретувати як кошти економії на трансакціонних витратах.

У рамках економічної теорії трансакціонних витрат акцент зроблений на визначенні характеристик поводження (обмежена раціональність, опортунізм). Виділені особливості поводження разом з характеристиками того або іншого активу (ступінь його специфічності) дозволяють досліджувати альтернативні форми інституціональних угод (ринок, гібрид, ієрархія) і процес заміщення на межі однієї форми інституціональної угоди іншої, як це пропонував Р. Коуз. Сам процес заміщення визначається змінами в інституціональному середовищі, що приймають форму "параметричних зрушень".

Зрушення в параметрах означають зміни в основних правилах гри. Мова йде, наприклад, про зміни в системі ціноутворення, оподатковування, антимонопольного або митного регулювання, введення нових правил ліцензування, реєстрації підприємств і т.п. Зрушення в параметрах впливають на порівняльну ефективність альтернативних інституціональних угод, змінюючи структуру трансакцій в економіці в результаті відбору й адаптації інституціональних структур й організацій. Зокрема, зниження податкового тягаря за умови наявності гарантій стабільності нового податкового режиму, за інших рівних умов створює стимули до більше активного використання легальних (нетіньових) ринкових трансакцій. Даний вплив опосередковано, оскільки насамперед змінюються витрати ресурсів на використання існуючих інститутів і створення нових, тобто трансакціонні витрати. Однак у цьому випадку зміни в інституціональному середовищі розглядаються як екзогенні.

Структурні зрушення в секторальній структурі економіки в усім світі мають тенденцію до збільшення трансакціонного сектора. Це обумовлено впливом трьох основних факторів:

1. Розвиток матеріальної інфраструктури економіки (транспорту, зв’язку) визначило ріст трансакцій в економіці, що привело до зростання витрат супроводу договірних (контрактних) відносин;

2. Технологічні зміни в одній галузі можуть привести до росту граничного продукту трансакціонних ресурсів в іншій галузі й відповідно до зниження середніх трансакціонних витрат;

3. Зрушення в політичній системі (зміна системи правил для виробництва правил) приводять до зниження трансакціонних витрат перерозподілу прав власності.

Саме структура й динаміка трансакціонних витрат разом з технологією визначають форми організації господарської діяльності, зміст і характер реальних трансакцій. Дана обставина дає можливість сформулювати гіпотезу, відповідно до якої не тільки технологія, але й інститути є джерелом економічного росту. Це дозволяє відповідним чином інтерпретувати отримані дані щодо динаміки трансакціонного сектора економіки й зробити висновок про те, що інвестиції в нові інститути аналогічні інвестиціям у нові технології. Разом з тим, з огляду на, що до складу інституціональної структури входять неформальні правила, можна зробити висновок про ступінь "керованості" темпами економічного росту.

В. В. Дементьєв уважає, що інституціональні зміни відбуваються під впливом " зрушення влади" в економічній системі, а інституціональна структура є джерелом влади. Вплив на економіку "зсува влади" (відхилення від рівноважного стану влади) проявляється, по-перше, в "зсуву витрат" альтернативних варіантів економічного поводження, що приводить до зростання витрат

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: