Модель ринкової рівноваги
3. Задача визначення рівноважного випуску продукції
Складемо
алгоритм, який
визначає на
основі міжгалузевого
аналізу величину
випуску за
допомогою
моделі Леонтьєва
при відомій
матриці коефіцієнтів
прямих витрат
і векторів
кінцевого
попиту
.
Для розв’язання даної задачі використовуємо обчислювальну схему Гаусса-Зейделя.
Визначимо
перелік змінних:
–
кількість
секторів економіки;
– матриця
коефіцієнтів
прямих витрат;
– кінцевий
попит на
-й
продукт;
–
ітераційний
розв’язок
-го
порядку;
–
значення критерію
збіжності;
– загальна сума
абсолютних
відхилень;
– лічильник
ітерацій;
–
загальний
кінцевий попит;
– загальний
випуск.
Під час використання методу Гаусса-Зейделя як основні рівняння виступають такі:
,
,
………………………………………
,
(7)
………………………………………
,
Де
,
Якщо розбити
матрицю коефіцієнтів
прямих витрат
по діагоналях
на дві частини:
,
Де
,
,
то систему (7) можна записати у вигляді
.
Зауважимо,
що
–
кількість
секторів економіки,
– коефіцієнти
матриці коефіцієнтів
прямих витрат,
– коефіцієнти
вектора кінцевого
попиту. Вважається,
що
.
Ітераційний процес триває доти, доки
.
4. Оптимізаційні задачі в моделі Леонтьєва
Сформулюємо
наступну екстремальну
задачу. Нехай
вектор трудових
ресурсів дорівнює
,
де
– витрати трудових
ресурсів
-ї
галузі. Суму
назвемо обсягом
витрат ресурсів,
необхідних
для виробництва
валового продукту
.
Позначимо через
загальний об’єм
трудових ресурсів,
.
Тоді має місце
нерівність
.
Розв’язок
системи рівнянь
при
існує, але не
при будь-якому
невід’ємному
векторі
.
Нехай вектор
задає не кінцевий
попит, а лише
структуру
кінцевого
попиту, тобто
можна вважати,
що
.
Необхідно
максимізувати
– кіль-кість
комплектів
товарів, що
випускають,
тобто
.
(8)
Суть задачі (3.13) полягає в раціональному розподілі трудових ресурсів під час виробництва номенклатури товарів.
Якщо матриця
продуктивна,
то задача (8)
припустима
й має розв’язок.
Справді, якщо
,
то існує додатне
таке, що

Значення
є припустимим
для задачі (8).
Очевидно, що
множина всіх
припустимих
значень є обмеженою,
отже, задача
(8) має розв’язок.
Розглянемо
узагальнену
модель Леонтьева
(УМЛ), в якій
передбачається,
що кожна галузь
має не один
технологічний
спосіб для
виробництва
свого продукту.
Нехай у виробничій
системі є
типів товарів
і
технологічних
процесів
,
кожен з яких
випускає один
товар.
Позначимо
кількість
ресурсу
-го
типу й об'єму
роботи, необхідних
для виробництва
одиниці продукції
виду
в галузі
за допомогою
технології
,
відповідно
як
тоді узагальнену матрицю коефіцієнтів прямих витрат (узагальнену матрицю Леонтьєва) і вектор коефіцієнтів трудових витрат можна визначити як

.
Матриця коефіцієнтів випуску виходить із одиничної матриці шляхом такого розширення:
.
Виразимо вектор обсягу випуску, що описує режим роботи всіх технологічних способів узагальненої моделі Леонтьєва, як
.
Вектор кінцевого попиту
.
Кожна
галузь вибирає
з кількості
доступних їй
технологій
одну певну
технологію.
Якщо припустити,
що вибір технологій
здійснюється
з урахуванням
задоволення
кінцевого
попиту
,
який пропонують
кожній з галузей,
так, щоб мінімізувати
об'єм витрат
„живої" роботи
в суспільстві
в цілому, то
задача технологічного
вибору може
бути наведена
у вигляді задачі
лінійного
програмування
.
(9)
Для сформульованої
узагальненої
моделі Леонтьєва
існує так називана
теорія заміщення:
якщо в УМЛ припустити
можливість
виробництва
додатного
вектора попиту
,
то, як би не
змінювався
кінцевий попит,
оптимальний
базис
залишатиметься
незмінним. Цей
базис є матрицею
розміру
.
Оскільки будь-яка
галузь має
виробляти певну
кількість
продукції,
причому це
можливо за
допомогою
різних виробничих
технологій,
кожною галуззю
буде обраний
один технологічний
процес.
В моделі (9) в
явному вигляді
присутній лише
один з обмежених
ресурсів –
робота. Однак
більш реалістично
вважати, що
рівень діяльності
обмежений не
тільки роботою,
але в залежності
від вибору
тривалості
періоду виробництва
також й основними
фондами, головними
складеними
елементами
яких є виробничі
будинки й верстати,
а також землею
й багатьма
іншими ресурсами.
Обмеження
ресурсів можна
виразити у
вигляді системи
нерівностей.
Якщо позначити
обсяг ресурсу
,
необхідний
для випуску
в галузі
,
як
де
а обсяг ресурсу
,
що насправді
є в наявності,
як
де
тоді реально
досяжний обсяг
випуску має
відповідати
такій умові:
,
де
,
.
Якщо ввести умови обмеженості ресурсів в задачу (9), то можна записати її в більш загальному вигляді:
(10)
Вектор обмежень ресурсів можна вважати невід’ємним, тому очевидно, що задача (10) аналогічна задачі лінійного програмування. Якщо вважати задачу (10) вихідною й навести її у вигляді
(11)
то двоїста їй задача записується так:
(12)
де
– вектор цін
на продукцію,
– вектор цін
на ресурси.
Розв’язок
задачі (12), тобто
оптимальна
система цін
,
збігається
з симплексним
мультиплікатором,
який відповідає
оптимальному
базису задачі
(11). Через те, що
константи
системи обмежень
ресурсів не
додатні, елементи
симплексного
мультиплікатора
для ресурсів
є невід’ємними.
Якщо матрицю
діяльності,
що утворює
оптимальний
базис, і відповідний
їй вектор
коефіцієнтів
трудових витрат
навести як
![]()
то синтез оптимальних цін можна записати так:

або інакше
.
(13)
Формула (3.18) означає, що ціна продукції дорівнює сумі витрат продуктів виробництва, обмежених ресурсів і роботи. Всі витрати виражаються у вартісному вигляді. Якщо як обмежений ресурс розглядати тільки роботу, то (13) прийме такий вигляд:
.
(14)
Симплексний критерій
(15)
інтерпретують
як критерій
прибутковості
технологічного
процесу
.
Співвідношення
(15) означає, що
технологія,
яка не відповідає
критерію
прибутковості,
– це застаріла
технологія
й її вибрано
не буде. Крім
того, симплексний
критерій для
задачі (13) означає,
що ресурс
,
який існує в
кількості, що
перевищує
оптимально
використовуваний
об’єм, став
ресурсом свободним,
а його ціна
перетворюється
на нуль.