Xreferat.com » Рефераты по экономике » Аналіз зайнятості населення

Аналіз зайнятості населення

безробіттю, допомогу на утриманців безробітного, підйомні при переїзді на нове місце роботи, стипендію при перенавчанні тощо);

– пенсійна система, оскільки вона має значний вплив на економічну активність працівників перед пенсійного віку, на кількість економічно активного населення за рахунок працездатних людей пенсійного віку, які можуть або займатися найманою працею, або ні, залежно від розміру пенсії тощо;

– комплекс регулювання умов праці (закони та нормативні акти, що регулюють використання праці різних категорій працівників взагалі (наприклад, неповнолітніх, вагітних жінок, інвалідів), і зокрема у несприятливих для здоров'я умовах;

– служби зайнятості та працевлаштування. Сюди передусім відноситься державна служба зайнятості, а також численні недержавні посередники між роботодавцями та працівниками на ринку праці (біржі праці, агенції по добору персоналу, агенції по працевлаштуванню, організації, що надають послуги з профорієнтації, консалтингу персоналу, лізингу персоналу тощо);

– система професійної підготовки та перенавчання об'єднання працівників як виразники їхніх інтересів (передусім профспілки);

– об'єднання роботодавців як виразники їхніх інтересів;

– кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди сприяння зайнятості.

Таким чином, багатофункціональна і високоефективна інфраструктура – невід'ємна характеристика цивілізованого ринку праці, показник його розвиненості й критерій дієвості. На жаль, слід зазначити, що в Україні така інфраструктура в повному розумінні поки що не створена. [7 ст. 112]

Кон'юнктура ринку – це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.

Виділяють три типи кон'юнктури:

– трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;

– трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;

– рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції.

Кожен тип ринкової кон'юнктури властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворюючи в сукупності загальний ринок праці в країні. [9 ст. 23]


3. Функції та моделі ринку праці


3.1 Попит та пропозиція робочої сили


Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу – це ринковий попит усіх фірм, організацій, що діють на ринку.

Індивідуальний попит на робочу силу – це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:

попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;

стану виробництва, зокрема особливостей технологічного процесу, розмірів та ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;

якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;

фонду заробітної плати, який роботодавець може запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята [9 ст. 11]

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти з допомогою його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найманого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.

Держава повинна економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги щодо плати до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо.

У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, установлення додаткового податку за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і незайнятого населення, використання мало-конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.

Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням її статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

Пропозиція робочої сили формується під впливом ряду різноманітних чинників:

приріст величини трудових ресурсів;

співвідношення зайнятого і незайнятого населення;

особливості пенсійного законодавства;

культура і релігія та ін.

Рішення про пропозицію своєї робочої сили приймають самі працівники. Важливу роль в цьому грають: схильність до професії; престиж праці і фірми-роботодавця; можливість реалізувати творчі здібності; культурні або релігійні інтереси і т. п.

Основним матеріальним стимулом виступає заробітна плата: чим вище її рівень для окремих працівників, тим більше працівників пропонують свій труд і тим більше вони бажають працювати.

Основними суб'єктами ринку праці є найманий працівник, як власник, носій і продавець своєї робочої сили, і роботодавець-покупець даного товару.

Важливими умовами здійснення процесу купівлі-продажу товару робоча сила є:

юридична свобода працівника по своєму розсуду розпоряджаються своїми здібностями робочої сили;

відсутність можливостей господарювання свого як джерела отримання всіх потрібних для життя коштів або відсутність інших умов існування;

наявність на ринку праці покупця, що пред'являє попит на робочу силу певної кваліфікації і професійного профілю.

Ринок праці може бути гнучким або жорстким в залежності від того, які відносини складаються між найманими працівниками і роботодавцями, як і якими силами регулюються ці відносини.

Гнучкість ринку праці передбачає:

а) велику територіальну і професійну мобільність трудящих;

б) гнучкість витрат на робочу силу;

в) гнучкість внутрішньогалузевої і міжгалузевої диференціації заробітку;

г) гнучкість в управлінні людськими ресурсами на рівні підприємств;

д) гнучкість використання трудящих у всіляких формах найма та ін.

Жорсткий ринок праці відрізняється наступними характеристиками:

а) гарантія зайнятості;

б) стабільність зайнятості;

в) забезпечення трудящих стабільними прибутками

г) стабільність зміст роботи;

д) безпека роботи [10]

На думку багатьох економістів, жорсткий ринок праці є причиною зростання безробіття.

Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією характеризується навантаженням на одне вільне робоче місце. Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної та соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. [9 ст. 13]

Залежність цих величин графічно зображено на рис. 1.1.


Заробітна плата

Аналіз зайнятості населеннячисельність працівників

Рис. 1.1. Модель ринку праці


З рисунка видно, що у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і відповідно зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча – дефіцит працівників.

На практиці загальна і структурна рівноваг попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними. Кон'юнктура ринку праці безпосередньо впливає на ціну робочої сили.

Ціна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кількості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг:

– підтримати свою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку;

– утримувати сім'ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватися новою робочою силою замість тієї, котра вибуває;

– підтримувати нормальний для свого середовища рівень культури і виконувати обов'язок громадянина суспільства, що також потребує витрат.

Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати. Зауважимо, що висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць. [11 ст. 83]


3.2 Типи та моделі ринку праці


Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок праці і внутрішній ринок.

Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх змісту.

На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об'єднують працівників окремих галузей, а також профспілки, які об'єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припускає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.

Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі – переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі – переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.

Розвиток внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності кадрів, оскільки підприємство заінтересоване в збереженні працівників, які знають специфіку його виробництва.

Профспілки об'єднують працівників підприємства незалежно від їхніх професій. Зайнятість тут гарантується більшою мірою, ніж на зовнішньому ринку праці, що, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності використання трудового потенціалу.

Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов'язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці.

Наприклад, у США переважає зовнішній ринок праці, в Японії – добре організований внутрішній ринок.

Практика функціонування ринків праці в багатьох країнах свідчить про існування відкритого і прихованого ринків праці.

На відкритому ринку представлене все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку – населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування і професійного навчання.

До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків. [12 ст. 42]

Кожна країна має свою власну соціально-економічну стратегію, свою власну систему пріоритетів, її населення характеризується особливою ментальністю, особливим рівнем професійної та освітньої підготовки, нарешті в кожній країні існує специфічне культурне середовище, історичні традиції, а відповідно ринок праці кожної держави має свої власні, тільки йому притаманні риси. Проте, якщо абстрагуватися від окремих деталей, можна виділити три найпоширеніші моделі: патерналістську, соціал-демократичну і ліберальну.

Патерналістська модель ринку праці. Головною ознакою цієї моделі є опікування найменшого працівника працедавцем. Найбільш цілісно ця модель реалізована в Японії, де її фундаментом став довічний найом. Система довічного найму передбачає гарантії зайнятості працюючим аж до пенсійного віку, зростання всіх видів виплат відповідно до стажу роботи. Така система передбачає переважну підготовку і перепідготовку кадрів в надрах самої фірми, забезпечує можливості оперативної зміни професійно-кваліфікаційного складу працюючих відповідно до потреб виробництва, при чому протягом перших 10 років відбувається в середньому 3–4 планових переміщення працюючого на нове місце роботи в межах фірми.

Орієнтація на тривале використання найманих працівників обумовлює прагнення працедавців вирішувати проблеми надлишкової робочої сили не за рахунок звільнення, а за рахунок скорочення робочого часу (переводу на умови неповної зайнятості) або переводу за взаємною згодою на дочірні підприємства або підприємства іншої фірми. Однак тимчасові працівники, що не мають статусу довічного найму (їх питома вага складає біля 35%), правами кадрових працівників не користуються і при економічному спаді звільняються.

Необхідно додати, що тривалість робочого року в Японії – найбільша серед економічно розвинутих країн, відпустку, навіть обумовлену законодавством і контрактом наймані працівники майже ніколи не використовують повністю, умови життя – надто відрізняються від європейських і навіть українських стандартів. Можна сказати, що це модель, яка може бути реалізована в дуже специфічному ментальному середовищі.

Соціал-демократична модель. Еталоном соціал-демократичної моделі є ринок праці Швеції, де власне і було сформовано на рубежі 40–50-х років Р. Мейднером і Г. Рейном цю концепцію, що спирається на проведення державою активної політики ринку праці. На підготовку і перепідготовку кадрів, на створення нових робочих місць Швеція витрачає більше коштів, ніж будь-яка країна ОЕСР, економлячи на соціальному відшкодуванні збитків своїх громадян внаслідок безробіття.

Шведська модель ефективно працювала протягом 25 років – до середини 70-х років, коли різко зросла інфляція, збільшився національний борг. Трикратна девальвація національної валюти (в 1981 р. – на 10%, в 1982 і 1985 – на 16%), зростання ефективності роботи експортно-орієнтованих галузей (машинобудування і автомобільної промисловості) пожвавили шведську економіку, і знову спостерігався низький рівень безробіття, помірна інфляція, стабілізація державного бюджету. Проте новий спад, кий стався 1991 р., говорить про необхідність принципового коригування шведської моделі.

Ліберальна модель. Ця модель поширена в США, Канаді, Австралії; для неї характерні яскраво виражена децентралізація, пов’язана з федеральним устроєм країни і відповідним існуванням в кожному штаті власного законодавства щодо зайнятості, допомоги безробітним, фондів страхування на випадок безробіття (внески підприємств і найманих працівників до фондів штатів і федерального фонду диференційовані).

Робоча сила в цих країнах вирізняється високим рівнем мобільності. Цим пояснюється те, що професійна кар’єра пов’язана зазвичай зі зміною місця роботи, а при скороченні потреб в робочій силі працедавці (на відміну від японських) вдаються до звільнень, а не до переводу на режим неповної зайнятості. Внаслідок цього безробіття в ліберальній моделі виникає набагато частіше, тобто тривалість безперервного періоду, протягом якого пересічний громадянин має робоче місце, – значно коротша за інші моделі, але й тривалість безробіття – також менша. Ліберальна модель є найбільш динамічною і відповідно найбільш адаптованою до сучасного етапу розвитку економіки. [13 ст. 106]


3.3 Інтеграція виробництва і переробки сільськогосподарської продукції як фактор підвищення зайнятості сільського населення


Зайнятість населення є одним з найважливіших макроекономічних показників, що разом з обсягом ВВП та рівнем цін визначає економічну кон'юнктуру національного ринку, забезпечує добробут громадян країни. Ринок праці в селі на сучасному етапі перебуває у досить складному становищі. Основними проблемами є: наявність у селі значної частки непрацездатних людей, які не можуть покращити економічне становище села; низька заробітна плата; неспроможність працевлаштування працівників, які раніше працювали в колгоспах, державних підприємствах; наявність переважно сезонної або тимчасової праці; низький рівень інноваційних технологій тощо.

Економісти виділяють багато причин виникнення безробіття в сільській місцевості. Однією з основних є те, що у процесі реформування аграрного сектору багато колективних господарств розпалися, а нових на їхньому місці не сформувалось. Внаслідок значна частина робочої сили залишилась незадіяною у виробництві. Без роботи залишились пастухи, комбайнери, доярки, свинарки, трактористи та інші працівники. Більшість із них прийшли до центрів зайнятості з надією знайти хоча б якусь роботу.

Тисячі осіб в Україні на сьогодні мають статус безробітного. Так, якщо до 2007 р. спостерігалась тенденція до зростання чисельності економічно активного населення та зайнятих у сільській місцевості, то вже з 2008 р. спостерігається тенденція до зменшення. Від 2008 р. рівень зайнятості починає поступово знижуватись, зокрема до 2009 р. знизився на 0,3%, а до 2010 р. – на 0,4% (див. табл. 3.1.) [14]


Таблиця 3.1. Розподіл населення України за критеріями зайнятості за 2000–2010 рр.

Показники 2000 р. 2005 р. 2008 р. 2009 р. 2010 р.
Екон. активне населення тис. ос. 22830,8 22280,8 22397,4 22322,3 22150,3
В т.ч. у сільській місцевості тис. ос. 6713,6 6987,0 6974,4 6953,1 6887,4
Зайняте населення, тис. чол. 20175,0 20680,0 20893,7 20863,9 20201,1
Зокрема у сільській місцевості, тис. ос. 6255,5 6586,1 6595,0 6555,5 6498,6
Рівень зайнятості населення, % 88,4 92,8 93,3 93,5 91,2
Зокрема у сільській місцевості, % 93,2 94,3 94,6 94,3 94,2

Підвищення рівня безробіття спричинило зниження рівня життя, позначилось на дітях, молоді, людях похилого віку. Традиційно вирішення проблеми зайнятості на селі здійснюється через такі заходи подолання безробіття, як працевлаштування державною службою зайнятості, перепідготовка безробітних, залучення до суспільних робіт, розвиток трудомістких галузей у сільському господарстві. Більшість з них вже показали свою неспроможність у вирішенні цієї проблеми. [15 ст. 18]

Так, обмеженість фінансування державної служби зайнятості, недостатні інвестиції в розвиток робочих місць на селі перетворюють її лише на посередника між роботодавцем та потенційним працівником. Діяльність служби зайнятості певним чином зменшує напруження на регіональних ринках праці, але не створює сприятливу кон'юнктуру ринку праці.

Найефективніший шлях підвищення рівня зайнятості сільського населення ґрунтується на поглибленні агропромислової інтеграції, коли сферою використання праці більшості вивільнюваних працівників стають допоміжні і підсобні цехи, переробні та промислові виробництва, що створюються безпосередньо в селі, а також кооперативи, малі підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, ремонту та обслуговування техніки, збуту продукції, постачання фермерським господарствам і кооперативам, виробництва будівельних матеріалів; організація недержавних об'єднань за типом фермер – переробне підприємство – магазин, які забезпечують швидше переміщення продукції від виробника до споживача; розвиток сфери обслуговування на селі, створення на правах малих підприємств невеликих майстерень з ремонту побутових приладів, телерадіоапаратури, взуття, одягу, відкриття магазинів, комп'ютерних центрів, перукарень тощо; розвиток народних промислів. [16]

Коли йдеться про агропромислову інтеграцію в широкому розумінні слова, мають на увазі розвиток виробничих і економічних зв’язків між галузями і підприємствами агропромислового комплексу, які пов’язані між собою, технологічно й об’єктивно орієнтовані на поєднання їх матеріальних інтересів у процесі виробництва і реалізації кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини.

Агропромислова інтеграція у вузькому розумінні слова означає певне організаційне поєднання сільськогосподарського і технологічно пов’язаного з ним промислового виробництва з метою одержання кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини і досягнення більшої економічної вигоди завдяки взаємній матеріальній зацікавленості і відповідальності всіх учасників агропромислового виробництва за кінцеві результати господарювання.

Даний вид інтеграції називають вертикальною інтеграцією. Вона може організаційно поєднувати всі або основні стадії агропромислового виробництва й обігу, зокрема виробництво сільськогосподарської сировини, її транспортування, зберігання, переробку і реалізацію кінцевого продукту.

В сільському господарстві розвивається і горизонтальна інтеграція як форма міжгосподарського співробітництва, за якої досягається вищий економічний ефект і нерідко здійснюється поглиблення спеціалізації на окремих стадіях єдиного технологічного процесу. Така інтеграція розвивається, наприклад, у зерновиробництві шляхом встановлення організаційно-економічних зв’язків між елітно-насіннєвими репродуктивними підприємствами та підприємствами по виробництву товарного зерна.

Організаційною формою агропромислової інтеграції є агропромислові формування. Розрізняють два типи існуючих нині в Україні агропромислових формувань: регіональні і господарські. Регіональні агропромислові формування представлені переважно агропромисловими асоціаціями, а господарські – агропромисловими підприємствами і агрофірмами.

У функціонуючих нині агропромислових формуваннях, насамперед у господарських, досягається реальне поєднання сільськогосподарського і промислового виробництва. В результаті цього виробництво продукції сільського господарства, її транспортування, переробка і реалізація з відокремлених ланок перетворюється на єдиний виробничий процес, що з економічної точки зору характеризується взаємною матеріальною заінтересованістю і відповідальністю всіх учасників агропромислового виробництва за результати діяльності – виробництво і реалізацію кінцевої продукції.

Одержуючи більше доходів порівняно із звичайними аграрними підприємствами, агропромислові формування успішніше вирішують господарські та економічні питання, забезпечують вищу соціальну захищеність своїх працівників, що є важливою ознакою соціально орієнтованої ринкової економіки. Агропромислові формування створюють працівникам широку технологічну базу прикладання кваліфікованої праці і тим самим забезпечують повнішу зайнятість працівникам протягом року, а також нерідко пом’якшують сезонність виробництва. [17 ст. 305]

Розв’язання проблеми зайнятості в сільській місцевості передбачає вирішення цілого комплексу завдань розвитку села. Перш за все, це стосується удосконалення форм господарювання. На державному рівні необхідно концептуально визначити, які саме сільськогосподарські підприємства слід розвивати, щоб, по-перше, досягти суттєвого зростання обсягів та ефективності сільськогосподарської продукції, по-друге, забезпечити достатню кількість робочих місць для мешканців сільської місцевості.

В законодавчому порядку слід забезпечити вимоги щодо структури виробництва продукції великих агроформувань, створених внаслідок проведення аграрної реформи. Власники та засновники новостворених сільськогосподарських підприємств мають забезпечити випуск як рослинницької, так і тваринницької продукції підприємства. Лише так можна гарантувати створення достатньої кількості робочих місць у цих агроформуваннях.

Подальший розвиток сфери зайнятості сільського населення України вимагає вдосконалення існуючих на селі організаційно – правових форм господарювання. З метою максимального використання позитивних можливостей великих сільськогосподарських підприємств і малих одноосібних сільськогосподарських підприємств (далі – ОСГ), прогресивним виступає механізм взаємовигідного кооперування та інтегрування їх діяльності як умови створення нових робочих місць в сільській місцевості. Зокрема, створення «інтегрованого сільськогосподарського виробничого кооперативу», засновниками якого могли б стати усі мешканці сільського населеного пункту, які мають земельні та майнові паї. Працездатним членам ОСГ зараховуватиметься виробничий стаж, гарантуватиметься соціальний захист. Вони отримають статус зайнятих осіб.

Аналіз зайнятості населенняЗначним резервом розширення зайнятості населення є розвиток підприємництва на селі. Це стосується діяльності щодо переробки сільськогосподарської продукції, торгівлі, будівництва, транспортних перевезень, комунального та побутового обслуговування тощо. Пропонується при цьому надавати перевагу створенню на селі потужних підприємницьких формувань, що дозволить вирішити проблему зайнятості значної частини сільських безробітних, особливо малокваліфікованих осіб. Для фінансового забезпечення цих процесів, необхідно створити спеціальний Фонд підтримки підприємництва на селі, зокрема, для розвитку різних видів кооперативів за рахунок державного та місцевого бюджетів і надавати безробітним із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття безпроцентну позику на поворотній основі для започаткування підприємницької діяльності та створити відповідні Фонди у регіонах.

Таким чином, ефективна зайнятість на селі можлива за умов налагодження і функціонування усіх видів виробництва на селі; скорочення робочої міграції населення; створення та розвиток виробничих та обслуговуючих кооперативів; підвищення рівня соціальної захищеності працівників; підвищення заробітної плати та ін.

В аграрному секторі відбувається подальше вдосконалення і розвиток організаційно-економічних структур: поряд із формуванням і функціонуванням малих та середніх підприємств поширюється тенденція до підвищення концентрації земель і капіталу, створення на цій основі потужних корпорацій, а це прямий шлях до розвитку сільських територій та підвищення зайнятості сільського населення. [18 ст. 247–252]


Висновки


Отже, ринок праці – це система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу.

Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

Для виникнення, формування та функціонування ринку праці, необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівників, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобу існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Основними економічними важелями механізму ринку робочих ресурсів є попит, пропозиція і ціна (заробітна плата). Індивідуальний попит на працю, тобто попит окремого роботодавця (фірми), визначають: попит на продукцію фірми; стан виробництва (особливості технології, розміри й ефективність капіталу, методи організації виробництва та праці); якість праці (освіта, професіоналізм, продуктивність тощо). Ринковий попит на працю – загальний попит на неї з боку всіх фірм, представлених на ринку.

Сегментація ринку праці – це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.

Особливою ланкою трудових ресурсів є трудові ресурси сільського господарства. На основі аналізу теоретичних, методологічних напрацювань з питань динаміки та стратегії соціально-економічного розвитку можна зробити висновок про те, що сьогодні аграрний сектор економіки й уся сфера зайнятості сільського населення перебувають у стані адаптації, який характеризується кардинальними змінами фундаментальних складових цього сектора відповідно до обраної моделі ринкових перетворень, орiєнтацiєю на таку структуру зайнятості селян у господарському комплексі, що сприяла б виходу з кризи і нормалізації економічного життя, необхідністю вирішувати нагальні економiчнi проблеми. Державна політика розвитку АПК повинна бути науково обґрунтованою, включати довгострокову стратегію стабільного розвитку національного агропромислового комплексу.


Размещено на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: