Шляхи подолання банкрутства підприємства та його виходу з кризи на сучасному етапі
8. Списання санатором-кредитором частини боргу. Ця форма санації підприємства вживається в тому випадку, якщо вимога про повне погашення боргу нереальне і призведе господарюючий суб’єкт до фінансового краху. Звичайно санація у формі списання частини боргу супроводжується угодою між кредитором і підприємством про інші форми його компенсації на наступних етапах. Звичайно, така форма санації супроводжується угодою між кредитором і господарюючим суб’єктом про інші форми його компенсації на наступних етапах.
9. Ліквідація дебіторської заборгованості. У цьому випадку вживають заходів для зацікавлення боржників господарюючого суб’єкта виплатити свої борги, у тому числі достроково.
10. Продаж частини майна господарюючого суб’єкта. Це може бути майно, яке господарський суб’єкт не збирається використовувати у виробничому процесі.
Санація господарюючого суб’єкта, спрямована на його реструктуризацію (реорганізацію), пов’язана із самими поняттями – реструктуризація, реорганізація.
Під реструктуризацією господарюючого суб’єкта розуміється здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових і технічних заходів, спрямованих на реорганізацію господарюючого суб'єкта, зокрема, шляхом його розділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, на предмет санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми. При цьому дані заходи повинні сприяти фінансовому оздоровленню господарюючого суб'єкта, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва й задоволенню вимог кредиторів.
Під реорганізацією господарюючого суб'єкта розуміється здійснення процесів злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення господарюючого суб'єкта.
Санація господарюючого суб'єкта, спрямована на його реструктуризацію (реорганізацію), може носити такі основні форми:
1. Злиття. Така форма санації здійснюється шляхом об'єднання господарюючого суб'єкта-боржника з іншим фінансово стійким господарюючим суб'єктом. У результаті такого об'єднання господарюючий суб'єкт-боржник втрачає свій самостійний юридичний статус.
Розрізняють наступні види злиттів:
• горизонтальне злиття, у процесі якого поєднуються господарюючі суб'єкти однієї галузі;
• вертикальне злиття, що поєднує господарюючі суб'єкти суміжних галузей (наприклад, виробників і споживачів сировини);
• конгломератне злиття, у процесі якого поєднуються господарюючі суб'єкти, не пов'язані між собою ні галузевими, ні технологічними особливостями.
2. Поглинання. Ця форма санації здійснюється шляхом придбання господарюючого суб'єкта-боржника господарюючим суб'єктом-санатором (для останнього це є однією з форм інвестицій – придбання цілісного майнового комплексу або основної частини його активів). Для санатора ефект поглинання також пов'язаний із синергізмом. Санований господарюючий суб'єкт при поглинанні втрачає свій самостійний статус, хоча як юридична особа може зберегтися у вигляді дочірнього господарюючого суб'єкта.
3. Поділ. Така форма санації може бути використана для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську (виробничу) діяльність. Ефект такої форми санації полягає в тому, що за рахунок істотного скорочення загальногосподарського управлінського апарата, невиробничих і допоміжних служб значно скорочується сума постійних витрат, у зв'язку із чим за рахунок ефекту операційного левериджу кожен новий виділений поділ швидше може досягти точки беззбитковості своєї діяльності. Виділені в процесі поділу господарюючого суб'єкта одержують статус нової юридичної особи, а майнові права й обов'язки переходять до кожного з них на основі розділового балансу.
4. Перетворення у відкрите акціонерне товариство. Така форма санації, здійснювана з ініціативи групи засновників, дозволяє істотно розширити фінансові можливості господарюючого суб'єкта, забезпечити шляхи його виходу із кризи й дати новий імпульс його економічному розвитку. Умовою такої санації виступає необхідність забезпечення засновниками мінімального розміру статутного фонду, установленого законодавством.
5. Передача в оренду. Ця форма характерна в цей час для санації державних підприємств, при якій вони передаються в оренду членам трудового колективу. Умовою здійснення такої форми санації є прийняття на себе колективом орендарів боргів санованого господарюючого суб'єкта. Принципово така форма санації може бути використана й для підприємств недержавних форм власності.
6. Приватизація. У цій формі сануються державні господарюючі суб'єкти. Тепер ця форма санації одержала великий розвиток. Умови й форми приватизації державних підприємств регулюються великою системою законодавчих актів.
7. Перепрофілювання виробництва. Ця форма передбачає оцінку конкурентоспроможності продукції санованого господарюючого суб'єкта й зміни профілю діяльності окремих виробництв.
8. Закриття нерентабельних виробництв. Ця форма також передбачає оцінку конкурентоспроможності продукції господарюючого суб'єкта й закриття тих виробництв, які не приносять достатнього прибутку господарюючому суб'єктові.
Продаж частини майна, у тому числі як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств). При даній формі санації оцінюється необхідність того або іншого устаткування для господарюючого суб'єкта, цілісних майнових комплексів, що не приносять підприємству прибуток або мають прибутковість, недостатню для динамічного розвитку господарюючого суб'єкта в кризових умовах.
2.2 План санації. Класична модель санації
банкрутство санація фінансовий оздоровлення
Розробка плану фінансового оздоровлення здійснюється, як правило, фінансовими та контролінговими службами підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційного санатора, незалежними аудиторськими та консалтинговими фірмами.
Об'єктами планування є фінансові, виробничі та трудові ресурси підприємства, процеси господарської діяльності тощо.
План фінансового оздоровлення підприємства складається зі вступу та чотирьох розділів.
У вступі відображається загальна характеристика об'єкта планування, подаються відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сфери діяльності та коротка історична довідка про розвиток підприємства. Окрім цього, формулюється мета складання плану санації, називаються замовники плану та методи, які використовуються в процесі його розробки.
У першому розділі відображається вихідна ситуація на підприємстві.
Аналіз вихідних даних включає такі підрозділи:
• Оцінка зовнішніх умов.
• Аналіз фінансово-господарського стану.
• Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць.
• Наявний потенціал.
Оцінка зовнішніх умов, в яких функціонує підприємство, є основою стратегічного планування і включає вивчення загальних політико-економічних тенденцій, які впливають на діяльність підприємства, аналіз галузі та ринкового сегменту. Під час вивчення загальної політико-економічної ситуації розглядається розвиток економіки в цілому, демографічна ситуація, технологічні новації, зміна політичного середовища. Головною метою оцінки навколишнього середовища є оцінка можливості адаптації стратегії розвитку підприємства до змін у суспільно-політичному житті країни.
Аналіз фінансово-господарського стану проводиться за двома напрямками:
• аналіз виробничо-господарської діяльності;
• аналіз фінансового стану.
У ході аналізу з'ясовується фактичний фінансовий та майновий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації, величина прибутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансового левериджу тощо).
Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць полягає в систематизації та оцінюванні причин фінансової кризи та наслідків їх впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Аналіз причин фінансової кризи проводиться з метою їх локалізації та усунення. Виявлення симптомів кризи робиться на підставі аналізу слабких місць на підприємстві. Обмежувальні чинники (слабкі місця) можуть виявлятися в таких сферах:
− залучення капіталу (наприклад утрата довіри кредиторів);
− ринок (бар'єри на шляху входження чи виходу з ринку);
− персонал (позиція профспілок, висока мобільність, психологічні фактори);
− законодавство (податки, заборона звільнення працівників).
У разі тривалої фінансової кризи фактори, що забезпечують потенціал підприємства, поступово вичерпуються. Як наслідок, позиції підприємства слабшають.
Наявний потенціал. Тут вивчаються сильні сторони підприємства, можливі шанси та наявний потенціал у кадровій, виробничій, технологічній, маркетинговій та інших сферах. Наявний у підприємства потенціал розвитку визначається такими основними факторами:
• фінансове забезпечення та можливості залучення додаткового капіталу;
• наявність кваліфікованого персоналу;
• наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини та матеріалів;
• наявність ринків збуту продукції;
• виробничий потенціал;
• ефективна організаційна структура;
• висока якість менеджменту.
Ефективність проведення санації можна забезпечити планомірним розвитком та використанням наявного в підприємства потенціалу, а також через послаблення чинників, що обмежують проведення санації.
На підставі аналізу вихідної ситуації робиться висновок про доцільність санації підприємства чи про необхідність його ліквідації.
У другому розділі плану наводяться стратегічні цілі санації, цільові орієнтири та розробляється стратегія санації підприємства.
Окрім цього, розділ має запропонувати оперативну програму із відображенням заходів, спрямованих на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності підприємства. Лише за умови успішного виконання цієї програми підприємство може отримати можливість реалізувати план санації, тобто здійснити заходи для відновлення прибутковості та досягнення стратегічних конкурентних переваг. У каталозі санаційних заходів у рамках програми можуть бути запропоновані такі, наприклад, заходи:
• рефінансування дебіторської заборгованості (форфейтинг, факторинг, звернення до арбітражного суду);
• мобілізація прихованих резервів через продаж окремих позицій активів;
• зменшення та збільшення статутного капіталу;
• реструктуризація кредиторської заборгованості;
• заморожування інвестиційних вкладень;
• зворотний лізинг;
• розпродаж за зниженими цінами товарів, що користуються низьким попитом.
Третій розділ є основною частиною плану санації. Це конкретний план заходів для відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді. Складовими частинами цього розділу є:
• план маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому підрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції та місткість ринку; мотивацію споживачів; умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кількісна оцінка частини ринку, яка належить підприємству, проводиться за основними споживачами готової продукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та на перспективи її збільшення. Крім того, дається перелік можливих конкурентів, їхніх переваг та недоліків, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо оптимального співвідношення реалізаційної ціни й собівартості. Визначаються можливості та способи розширення ринків збуту. Дається оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольного законодавства.
• план виробництва та капіталовкладень: містить дані про використання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням (придбанням нового обладнання, ремонт та реконструкція), можливості оренди чи лізингу. Також характеризується виробничий процес, його «вузькі» місця, комерційні зв'язки з постачальниками факторів виробництва, зазначаються конкретні заходи щодо поліпшення асортименту продукції та підвищення її якості з тим, щоб досягти конкурентних переваг. Слід указати, яке саме обладнання, технічну документацію, технологію «ноу-хау», у кого, на яких умовах та в який термін потрібно придбати, суму витрат на придбання. Виходячи з цих даних, оцінюють потреби в інвестиціях. План виробництва та капіталовкладень складається у формі і бюджету.
• організаційний план. Тут відображають організаційну структуру підприємства, можливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників та пропозиції щодо її зменшення, пропонують заходи для посилення мотивації працівників та поліпшення організації менеджменту. У разі необхідності вивчаються можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням вимог антимонопольного законодавства.
• фінансовий план включає:
а) прогноз обсягів випуску та реалізації продукції;
б) баланс грошових надходжень та витрат;
в) зведений баланс активів і пасивів (до початку санації, в окремі періоди під час санації та після її проведення);
г) форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів;
д) графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів (якщо їх було залучено на поворотній основі).
У фінансовому плані також відображається сума витрат на розробку плану санації та проведення санаційного аудиту (за необхідності). На підставі фінансового плану розраховується загальна потреба підприємства у фінансових ресурсах із зовнішніх джерел. Обсяг зовнішнього фінансування дорівнює різниці між загальною потребою підприємства у фінансових ресурсах (інвестиції в основні та оборотні засоби) та прогнозованою величиною виручки від реалізації окремих об'єктів активів, продаж яких здійснюється в рамках санації.
Четвертий розділ містить розрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контролю за ходом реалізації У цьому розділі деталізуються очікувані результати виконання проекту, а також прогнозуються можливі ризики та збитки.
Основними критеріями оцінки ефективності санації є такі:
• ліквідність та платоспроможність;
• прибутковість;
• додаткова вартість, створена в результаті санації;
• конкурентні переваги.
Санація вважається успішною, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає банкрутства) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.
Цілісний погляд на етапи проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства являє собою так звана «класична модель санації», яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації суб'єктів господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою.
Згідно з класичною моделлю санації, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі поданої інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, ЇЇ глибина та якість фінансового стану фірми. У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, аналізуються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, доцільність чи недоцільність санації відповідної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання.
Добровільна ліквідація підприємства-боржника – це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем кредиторів.
Примусова ліквідація підприємства – це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням арбітражного суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство).
У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє достатньо підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту товарів, виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, то приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнеться санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх.
У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в бік зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. Ідеться про реалізацію так званої першочергової (сrash) програми. Даною програмою можуть бути передбачені такі санаційні заходи: лізинг замість купівлі, зворотний лізинг, факторинг, заморожування інвестицій, збільшення власного капіталу, пролонгація заборгованості, акції з розпродажу товарів за зниженими цінами та деякі інші.
Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей і тактики проведення санації. При визначенні цілей санації слід враховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та має здійснювати свою діяльність у рамках правового поля держави, в якій воно розташоване. Цілі мають бути реальними та піддаватися кількісному (чи якісному) вимірюванню. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні цілі, а саме:
• сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;
• основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність тощо);
• соціальні цілі.
Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами, відповідальними за прийняття рішень, можна досягти головної стратегічної мети санації.
Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть стратегії полягає у виборі найкращих варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.
Згідно з обраною стратегією розробляється програма санації, яка являє собою послідовний перелік основних етапів та заходів, що передбачається здійснювати в ході фінансового оздоровлення підприємства. Конкретизація програмних заходів здійснюється в плані санації. Програма формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.
Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств має своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод при здійсненні оздоровчих заходів. Відчутну допомогу тут може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує в собі інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням санаційного контролінгу є ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.
3. Шляхи подолання банкрутства підприємством на сучасному етапі
На сучасному етапі розвитку економіки України відбуваються глибокі зміни, обумовлені загальними процесами глобалізації та світовою фінансовою кризою, що потребує ефективних механізмів управління кожним суб'єктом підприємницької діяльності. Розвиток ринкових відносин в умовах глобалізації світогосподарських процесів, що проявляються нині у фінансовій кризі, потребують дослідження механізмів управління підприємствами, здатних ефективно реагувати на об'єктивні процеси структурної перебудови економіки, які супроводжуються кризовими явищами.
Незважаючи на позитивні зрушення в економіці України протягом останніх років, світова фінансова криза негативно впливає на діяльність підприємств, що проявляється в їх неспроможності функціонувати, і викликає необхідність навіть припинення діяльності. Практика підтверджує, що все більша кількість підприємницьких структур потребують термінової допомоги з боку органів влади й науки, які повинні обґрунтувати механізми запобігання банкрутству, що забезпечать керованість кризовими ситуаціями та процесами. Без наукового обґрунтування механізмів антикризового управління діяльністю підприємств вийти переможцем із фінансової кризи, на наше переконання, неможливо. Тому дослідження механізмів подолання фінансової кризи підприємств України безперечно є актуальним.
Незважаючи на активне дослідження проблем фінансової кризи, теоретико-методологічні підходи до формування механізмів антикризового управління поки що не знайшли достатнього висвітлення в науковій літературі. Це пояснює доцільність аналізу діяльності підприємств в умовах фінансової кризи, визначення загроз кризових явищ і розробки стратегічних і тактичних механізмів виведення підприємств з кризового стану.
Вивчення практики розробки антикризових заходів показало, що сьогодні підприємства надають перевагу розробленню захисної стратегії, яка, за загальним визнанням, характеризується згортанням діяльності, а наступальні стратегії діяльності підприємств (стратегії розвитку) знаходяться в стадії вичікування, що характеризується глибоким вивченням можливостей скорочення витрат і пошуками інноваційних підходів до організації технологій виробництва та реалізації продукції на засадах випередження попиту. Тільки за рахунок випуску продукції, яка випереджає сучасний попит, підприємство може залишитися «на плаву» і навіть розвиватися в кризових умовах. Зрозуміло, що такою продукцією є нова більш ефективна у споживанні.
На жаль, світова фінансова криза призвела до збільшення кількості фінансово неспроможних підприємств в кожній галузі економіки України, що пояснюється, по-перше, об'єктивною макроекономічною нестабільністю, а по-друге, рядом суб'єктивних чинників, серед яких на перше місце виходить нездатність керівництва здійснювати ефективне антикризове управління підприємством, своєчасно виявляти проблеми та вживати необхідних заходів.
Доказано, що фінансові труднощі на підприємствах обумовлені поєднанням негативних наслідків світової фінансової кризи, певних дисбалансів у розвитку усіх видів діяльності підприємств в Україні, а також рядом внутрішніх проблем, що характерні для більшості вітчизняних підприємницьких структур.
Сьогодні підприємства стикаються як із зовнішніми, так із внутрішніми факторами виникнення фінансової кризи. Вплив зовнішніх факторів має, переважно, загальноекономічний, об'єктивний, стратегічний характер та ще й підсилюється впливом цілого ряду ринкових та політичних факторів. Внутрішні фактори, що впливають на результати діяльності підприємства, тісно пов'язані з його операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю.
Виходячи зі статистичних даних, слід зазначити, що сучасний стан підприємницьких структур України характеризується, по-перше, швидким вимиванням оборотних коштів через неможливість отримання короткострокових кредитів на оптимізацію поточної діяльності, а також замороженням програм розвитку; по-друге, масовими порушеннями платіжних зобов’язань; по-третє, скороченням обсягів виробництва через зменшення попиту зовнішніх та внутрішніх ринків; по-четверте, масовими звільненнями або відпустками за власний рахунок працівників, скороченням робочих змін з 2–3 до однієї, переходом на неповний робочий день та ін.
За даними експертів, найуразливішими до світової фінансової кризи виявилися підприємства, які працюють на експорт (металургія, транспортне й аграрне машинобудування), а також на споживчий сектор (виробництво автомобілів). Вже в серпні 2008 року вони зменшили виробництво прокату більш як на 20% (унаслідок зниження попиту та падіння цін). Темпи падіння в будівництві сягнули 15%. Також зазнала значного падіння купівельна спроможність населення. У серпні 2008 року, за даними Держкомстату скоротилась реальна зарплата на 2,8% порівняно з липнем цього року. Такого зниження рівня доходів громадян (місяць до місяця) не було вже багато років.
За таких умов керівництво підприємствами має забезпечити розробку антикризових заходів як мінімум на рік. Їх розробка повинна бути комплексною, спрямованою на формування оптимального портфеля антикризових заходів, реалізація яких допоможе вивести підприємство з кризового стану, відновити його платоспроможність та ліквідність.
Оскільки основні напрями подолання світової фінансової кризи не можуть фінансуватися тільки за рахунок внутрішніх джерел, то виникає необхідність залучення позикових коштів, що сьогодні є найгострішою проблемою. Тому, як бачимо, дуже важливо визначити оптимальне співвідношення та послідовність всіх дій механізму антикризового управління суб'єктом господарювання, необхідних для того, щоб підприємство спочатку мало змогу вижити, не збанкрутіти, для чого потрібна захисна стратегія, а потім уже відновити свою платоспроможність та почати новий більш ефективний етап в своїй діяльності, тобто перейти до стратегії розвитку.
Серед методів подолання наслідків фінансової кризи на підприємствах визнано такі:
1. Усунення неплатоспроможності. Як би не оцінювався масштаб кризового стану підприємства, найбільш невідкладним завданням є забезпечення відновлення здатності платежів за своїми поточними зобов’язаннями для того, щоб попередити виникнення процедури банкрутства. Досягається за рахунок скорочення зовнішніх і внутрішніх зобов’язань за рахунок збільшення обсягу грошових ресурсів:
− оптимізація організаційної структури й скорочення постійних витрат;
− скорочення змінних витрат за рахунок автоматизації виробничого процесу й скорочення персоналу основних і допоміжних підрозділів;
− відстрочка й реструктуризація по можливості кредитної заборгованості;
− прискорення оборотності дебіторської заборгованості за рахунок скорочення періоду комерційного кредиту, по сумнівній заборгованості – звернення до суду з метою повернення;
− нормалізація розміру запасів товарно-матеріальних цінностей за рахунок збуту запасів готової продукції, що може користуватися попитом при невеликих додаткових витратах на відновлення – упакування, обкладинки.
2. Відновлення фінансової стабільності. Хоча неплатоспроможність підприємства може бути усунена протягом короткого періоду часу за рахунок здійснення ряду аварійних фінансових заходів, при цьому причини, які генерують неплатоспроможність, можуть залишатися незмінними, якщо не буде відновлена до безпечного рівня фінансова стабільність підприємства. Для її досягнення необхідно реалізувати такі заходи:
− зростання чистого доходу за рахунок проведення ефективної цінової політики, застосування системи знижок і методів просування продукції на ринок;
− оптимізація податкового пресу на господарський процес у результаті використання легальних схем зниження бази й ставок оподаткування, реалізація зношеного й не використовуваного устаткування, здійснення ефективної емісійної політики при збільшенні власних коштів підприємства, об’єднання капіталу.
3. Проведення реорганізації або реструктуризації підприємства, вдосконалення його організаційної структури та корпоративного управління, формування портфеля технологій виробництва відповідно до умов кризового стану ринку, коригування збутової політики і менеджменту персоналу.
Варто доповнити перелік цих методів різними видами диверсифікації, а саме, диверсифікації продукції, ринків збуту і всієї діяльності підприємства. Основою коригування збутової політики і менеджменту персоналу мають стати необхідні напрями диверсифікації.
Таким чином, розглянувши функціонування підприємств України в умовах світової фінансової кризи, легко зрозуміти, що, незважаючи на позитивні зрушення останніх трьох років, на багатьох підприємствах проявляються кризові явища, починаючи з кінця 2008 року. Це підтверджує необхідність упровадження таких механізмів управління, які б забезпечили вихід із кризового стану і сприяли запобіганню банкрутства. Головним механізмом виходу із кризи підприємств є стратегічне й тактичне управління підприємствами на основі отримання цільового прибутку, який є головним фінансовим інструментом позбавлення і запобігання кризовим явищам в діяльності підприємств. Використання механізмів антикризового управління як альтернативи банкрутству дозволить забезпечити перехід підприємств від захисної до наступальної стратегії діяльності.
Висновок
Благополучний фінансовий стан підприємства – це важлива умова його безперервного й ефективного функціонування. Для його досягнення необхідно забезпечити постійну платоспроможність суб'єкта, високу ліквідність його балансу, фінансову незалежність і високу результативність господарювання.
Фінансовий стан підприємства необхідно аналізувати з позицій і короткострокової, і довгострокової перспектив, тому що критерії його оцінки можуть бути різні. Стан фінансів підприємства характеризується розміщенням його засобів і джерел їхнього формування, аналіз фінансового стану проводиться з метою установити, наскільки ефективно використовуються фінансові ресурси, що знаходяться в розпорядженні підприємства. Фінансову ефективність роботи підприємства відбивають: забезпеченість власними оборотними коштами і їхня схоронність, стан нормованих запасів товарно-матеріальних цінностей, стан і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості, оборотність оборотних коштів, матеріальне забезпечення банківських кредитів, платоспроможність.
Задачами санації насамперед є оцінка фінансового аналізу, перевірка витрати засобів по цільовому призначенню, виявлення причин фінансових утруднень, можливостей поліпшення використання фінансових ресурсів, прискорення обороту засобів і зміцнення фінансового становища.
Прийняття рішень у таких областях, як, наприклад, придбання елементів основного капіталу, кадрова політика, визначення асортименту продукції, що пускається, відноситься до довгострокового планування. Такі рішення визначають діяльність підприємства на багато років вперед і повинні бути відбиті в довгострокових планах (бюджетах), де ступінь деталізації є досить невисока. Довгострокові плани являють собою свого роду рамкову конструкцію, складеними елементами якої є короткострокові плани. План санації це і є довгостроковий план діяльності підприємства направлений на вихід підприємства з кризи.
Таким чином, проведений санаційний аудит підприємства дає змогу оцінити, наскільки підприємство готове до погашення своїх боргів і відповісти на запитання, наскільки воно є незалежним з фінансового боку, збільшується або зменшується рівень цієї незалежності, чи відповідає стан активів і пасивів підприємства цілям його господарської діяльності.
Список джерел
1. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, №42–43, ст. 378).
2. Закон України «Про господарські товариства» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, №48, ст. 480).
3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики оцінки вартості майна під час приватизації» від 22 липня 1998 р. №1114.
4. Бандурка О.М., Коробов М.Я. та ін. Фінансова діяльність підприємства. К.: Либідь, 1998. – стор. 98 –116.
5. Гавриліна Н.Ю. З історії розвитку відносин банкрутства // Науковий вісник Буковинського державного фінансово-економічного інституту. 2004. – вип. 5 – стор. 68 – 70.
6. Джунь В.В. Проблемні питання вдосконалення організації провадження у справах про банкрутство. // Вісник господарського судочинства. – К. 2004. – №2. – стор. 184 – 191.
7. Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств. / Навчальний посібник. – К: Видавничий дім «Скарби», 2001. – 336 с.
8. Колісник М.К., Ільчук П.Г., Віблий П.І. Фінансова санація і антикризове управління підприємством: Навчальний посібник – К.: Кондор, 2007. – стор. 15 – 19, 35 – 38.
9. Копилюк О.І., Штангрет А.М. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – стор. 8 – 20, 68 – 78, 133 – 139.
10. Леонов Д.В. Фінансова криза та український бізнес // Цінні папери України. – 2008. – №42. – стор. 17 – 20.
11. Майборода Т.Г. Як подолати фінансову кризу? // Цінні папери України. – 2008. – №42. – стор. 25 – 26.
12. Поляков Б.Н. Процедура банкротства. – К.: Кондор. – 2002. – стор. 242 – 250.
13. С.Я. Салига, Є.І. Лященко, О.І. Дацій та ін. Антикризове фінансове управління підприємством. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – стор. 45 – 79.
14. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: навчальний посібник. – К.:КНЕУ, 2000. – стор. 350 – 361.
15. Третяк О. Про проблему банкрутства підприємств // Економіка України. – 2000. – №2.
16. Управління фінансовою санацією підприємства: Навчальний посібник/ С.Я. Салига, О.І. Дацій, Н.В. Нестеренко, О.В. Серебряков. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – с. 80 – 93, 122 – 146.
Размещено на