Xreferat.com » Рефераты по экономике » Конкуренція підприємств: сучасні тенденції, види, форми

Конкуренція підприємств: сучасні тенденції, види, форми

кривій попиту (точка Е).

Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну, АТСВ > РЕ. Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки (рисунок 8.3).


Конкуренція підприємств: сучасні тенденції, види, форми

Рисунок 8.3. Мінімізація економічних збитків монополіста (AVC<P<ATC)


Точка Е на рисунку 8.3 визначає стан короткострокової рівноваги монополіста, тому що при досягненні ціни РЕ та обсягу QE на монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов.

Слід виділити наступну обставину: за будь якого обсягу виробництва граничні витрати вище нуля. Максимізуючи свій прибуток фірма-монополіст буде прагнути випускати таку кількість товару, за якої MR = МС. Але в такому випадку і гранична виручка також повинна бути завжди вище нуля. Якщо MR > 0, то сумарна виручка буде зростати зі збільшенням обсягу випуску, отже, попит на даний товар при таких обсягах є еластичним. На основі цього можна зробити важливий висновок: фірма-монополіст виробляє таку кількість товару, щоб попит на нього був еластичним.

При існуванні монополії умова беззбитковості й умова закриття фірми в короткостроковому періоді виглядають інакше, ніж у випадку конкурентної фірми. Для конкурентної фірми умова беззбитковості — РЕ = АСmin, умова закриття — РЕ < AVCmin. У випадку монополії умова беззбитковості досягається за ціни, яка є вищою, ніж АСmin, оскільки крива попиту має спадаючий вигляд (рисунок 8.4).


Конкуренція підприємств: сучасні тенденції, види, форми

Рисунок 8.4. Умова беззбитковості фірми-монополіста


Фірма-монополіст приймає рішення про закриття, якщо за умови оптимального обсягу виробництва P<AVC (рисунок 8.5).

Конкуренція підприємств: сучасні тенденції, види, форми

Рисунок 8,5. Умова закриття фірми-монополіста


Оскільки фірма є монополістом, то вона представляє собою галузь, тому умови максимізації прибутку для окремої фірми застосовні і для всієї галузі. Безперечно, прибуток, одержуваний фірмою-монополістом, буде приваблювати в галузь інші фірми. Тому монополіст забезпечить рівновагу в довгостроковому періоді тільки в тому випадку, якщо він зможе утримати контрольовану ним галузь від проникнення в неї інших фірм.

Довгострокова рівновага монополіста — це самий найкращий з короткострокових станів рівноваги.

Монополістична конкуренція.

Монополістичну конкуренцію не слід плутати з монопольним ринком. Хоча ці терміни досить співзвучні, вони відображають зовсім різні ситуації на ринку. Риси монопольного ринку ми розглянули у попередній темі. Зупинимося тепер на характеристиці особливостей монополістичної конкуренції.

1. На ринку діє досить велика кількість продавців. Що означає "досить велика"? Для існування монополістичної конкуренції кількість продавців має бути:

не надто великою, щоб попит не перетворився на абсолютно еластичний, що властиво для чистої конкуренції;

не надто малою, щоб кожна фірма володіла відносно незначною часткою ринку та мала обмежений контроль над ціною (але

все-таки мала);

досить значною, щоб уникнути таємних угод, погоджених дій окремих фірм з метою обмеження обсягів виробництва та штучного підвищення цін;

достатньою, щоб фірми галузі не відчували взаємної залежності, мали можливість визначати власну політику, не зважаючи на реакцію конкурентів.

Отже, якщо для чистої конкуренції на ринку необхідно мати сотні або й тисячі фірм, то для монополістичної конкуренції досить ЗО, 50 чи 70 фірм.

2. Продукти, що пропонуються на ринку, хоча й належать до однієї товарної групи, досить диференційовані. Ця диференціація ґрунтується як на реальних, так і на удаваних відмінностях. Реальні відмінності досягаються за рахунок:

а) якості товару;

б) поглиблення післяпродажного обслуговування;

в) місця продажу товару;

г) стимулювання збуту.

Проте диференціація товару часом ґрунтується на удаваних відмінностях. Найчастіше на них спрямована активна рекламна політика фірми ("Наша зубна паста — це єдиний надійний захист від карієсу!" чи "Наш пральний порошок чистить усе, крім ваших кишень!"). Цьому також підпорядковане використання відомих торгових знаків або торгових марок.

3. Обмежена можливість впливу на ціну

4. Легкий вступ у галузь.

Ринку монополістичної конкуренції належить проміжне місце між монопольним ринком та ринком чистої конкуренції.

Еластичність кривої попиту у монополістичній конкуренції буде залежати від кількості конкурентів, з якою стикається фірма, та ступеня диференціації продукту в галузі. Чим численніша група конкурентів та слабкіша диференціація продукту, тим більш еластичною буде крива попиту для кожного з них. У цьому випадку монополістична конкуренція наближатиметься до досконалої. Якщо кількість конкурентів буде обмежена, а глибина диференціації продукту значна, то крива попиту матиме менш еластичний вигляд, що наближатиме становище фірми на монопольному ринку до чистої монополії.

Розглянемо механізм вибору обсягів виробництва та ціни у короткотерміновому та довготерміновому періодах.

Оскільки крива попиту, що характеризує можливі співвідношення "ціна—продукт", для ринку монополістичної конкуренції матиме спадний характер (хоча і при незначному куті нахилу), то подібно до монопольного ринку крива граничного доходу завжди лежатиме нижче від неї. Таким чином, фірма на ринку монополістичної конкуренції у короткотерміновому періоді буде максимізувати свої прибутки або мінімізувати збитки, виробляючи такий обсяг продукції, що відповідає координатам точки перетину кривих граничних витрат і граничного доходу.

Оскільки фірма виробляє продукт, який не має абсолютного замінника, то зменшення його пропозиції на ринку призведе до деякого підвищення цін. За рахунок цього у короткотерміновому періоді фірма на монополістичному ринку може отримувати економічний прибуток, розмір якого відповідає площі заштрихованої фігури на рис. 9.1.


Конкуренція підприємств: сучасні тенденції, види, форми

Рис. 9.1. Максимізація прибутку фірми на ринку монополістичної конкуренції


Однак фірма не застрахована від збитків. Умовою отримання економічного прибутку є такий характер попиту на продукт фірми, при якому крива попиту перетинає криву середніх витрат. Якщо вона розташована нижче, ніж крива середніх витрат, але перетинає криву середніх змінних витрат, то фірма буде вирішувати завдання мінімізації збитків (рис. 9.2).

Якщо крива попиту пройде нижче від кривої середніх змінних витрат, то фірма змушена буде припинити виробництво, оскільки при будь-якому його обсязі збитки перевищуватимуть постійні витрати.


Конкуренція підприємств: сучасні тенденції, види, форми

Рис. 9.2. Мінімізація збитків фірми на ринку монополістичної конкуренції


Таким чином, у короткотерміновому періоді фірма в умовах монополістичної конкуренції може отримувати економічний прибуток, зазнавати збитків або вирішувати проблему закриття. Що ж відбуватиметься у довготерміновому періоді?

Однозначно відповісти на це запитання неможливо. Можна говорити лише про загальну тенденцію, яка полягає у прагненні фірми отримати нормальний прибуток, беззбитковість, тобто встановити ціни на рівні середніх витрат.

Економічний прибуток, який отримує типова фірма в умовах монополістичної конкуренції, приваблює нові фірми вступити у галузь. Збільшується кількість конкурентів і зростає кількість продуктів, що здатна досить ефективно замінити продукт типової фірми. Це призводить до того, що крива попиту стає більш еластичною, наближаючи умови монополістичної конкуренції до умов конкурентного ринку. Відстань між кривими попиту та середніх витрат зменшується, ліквідовуючи економічний прибуток.

Навпаки, якщо типова фірма має збитки, то спостерігається відтік виробників із галузі, кількість конкурентів зменшується, диференціація товарів поглиблюється, крива попиту стає крутішою (менш еластичною). Як результат, вона може перетнути криву середніх витрат, ліквідувавши таким чином збитки фірми.

Рівновага буде тоді, коли криві попиту та середніх витрат матимуть лише одну спільну точку — точку дотику, тобто коли ціна встановиться на рівні середніх витрат для певного обсягу виробництва, а фірма не отримуватиме економічного прибутку та не зазнаватиме збитків (рис. 9.3):

Р = АТС; МС = MR.


Конкуренція підприємств: сучасні тенденції, види, форми

Рис. 9.3. Рівновага фірми у довготерміновому періоді


Разом з тим, потрібно усвідомлювати, що для ринку монополістичної конкуренції встановлення ціни на рівні середніх витрат є лише тенденцією. Існують фактори, що ускладнюють прогнозування результатів монополістичної конкуренції у довготерміновому періоді. До них належать такі обставини:

Існують певні бар'єри для вступу у галузь при монополістичній конкуренції. Так, для проведення комерційних та комісійних операцій на фондовому ринку України необхідно отримати дозвіл від Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ліцензію). Ця процедура потребує багато часу і значних коштів фірми. Тому, якщо торговець цінними паперами зумів надати своїм послугам властивостей, що приваблюють клієнтів, то він досить довго може бути захищеним від появи нових конкурентів та отримувати економічний прибуток.

Диференціація продукту чи послуги може грунтуватися на таких обставинах, які важко, а може, навіть неможливо відтворити конкурентам. Скажімо, рекламній фірмі вдалося залучити до співпраці талановитого художника, що позитивно позначилося на її продукції та дало змогу виділити свій товар серед продуктів аналогічних фірм. Поглиблення диференціації продукту, яке відбулося при цьому, не зможе бути ліквідовано за рахунок нових конкурентів, а тому фірма отримуватиме економічний прибуток протягом довготривалого періоду.

Подібних прикладів можна навести чимало, що дає підстави оцінювати досягнення рівності ціни середнім витратам на ринку монополістичної конкуренції лише, як досить імовірний результат у
довготривалому періоді.

Олігополістичний ринок.

Найскладнішою для прогнозування є поведінка виробника на олігополістичному ринку. Введення у модель нових змінних, насамперед реакції конкурентів на певні дії виробника та їх відповідна корекція, збільшують імовірність ірраціональності у діях економічних суб'єктів. Тому висновки, які будуть отримані при аналізі олігополістичного ринку, потребують додаткових обмежень для практичного використання.

Використовуючи загальні критерії для класифікації моделей ринку залежно від панівного типу конкуренції, охарактеризуємо основні ознаки олігополістичного ринку.

1. Олігополія у буквальному перекладі з грецької мови означає "панування небагатьох", тому головною ознакою олігополістичного ринку є панування на ньому кількох фірм. їх може бути від трьох до двадцяти, оскільки олігополія займає весь проміжок між чистою монополією та монополістичною конкуренцією.

Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва.

Для його виміру використовується ціла система показників, серед яких такі:

частка кількох найбільших виробників (як правило, чотирьох чи восьми) у загальному обсязі галузевого продажу.

індекс Херфіндаля-Хіршмана (ІХХ), в основу розрахунку якого теж покладена частка окремих виробників на галузевому ринку продажу. Він розраховується за формулою:


ІХХ=∑dі2,


де dі — частка кожної окремої фірми на галузевому ринку продажу, %.

Досить суттєвим у формуванні конкурентного середовища для відкритих економік є зовнішній фактор — іноземні виробники. Тому, визначаючи модель ринку, яка склалася у тій чи іншій галузі, слід обов'язково враховувати доступність на нього виробників аналогічної продукції з інших країн.

Продукт, який виробляє олігополія, може бути як стандартним, так і диференційованим.

Конкуренція підприємств: сучасні тенденції, види, формиОскільки частка будь-якого виробника на загальному ринку відповідного товару досить значна, кожен з них може проводити самостійну цінову політику. Чи то зниження цін окремим виробником та збільшення обсягів продажу, чи то підвищення цін за рахунок обмеження пропозиції певним чином впливають на загальну динаміку цін у галузі. Однак слід враховувати, що результати цього впливу багато в чому будуть залежати від реакції на дії одного учасника ринку з боку інших виробників.

Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений.

Завершуючи загальну характеристику олігополістичної конкуренції, слід звернути увагу на принципову відмінність цієї моделі ринку від інших, а саме: незначна кількість виробників дає можливість кожному проводити свою цінову політику, однак взаємна залежність досягає такого значення, що жодна фірма не наважиться на будь-які дії, не спробувавши прорахувати вірогідну відповідну реакцію своїх конкурентів.

Аналіз, що проводиться у мікроекономіці, щодо олігополії дає змогу виділити щонайменше дві загальні закономірності:

Олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими, або "жорсткими".

Якщо олігополістичні ціни все-таки змінюються, то найбільш вірогідно, що всі фірми роблять це одночасно. Олігополістична цінова поведінка передбачає наявність стимулів до погоджених дій або до таємного зговору при встановленні цін.

Виявлення цих закономірностей є результатом дослідження цінової політики олігополіста. Може бути чотири варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення: ламана крива попиту; ціноутворення, зумовлене таємним зговором; лідерство у цінах; ціноутворення за принципом "витрати плюс". Розглянемо кожен з них детальніше.

Припустимо, що галузь представлена трьома рівноцінними фірмами (А, В і С), кожна з яких має однакову частку на ринку, і вони не погоджують свої ціни через прямий чи таємний зговір. Що відбудеться на ринку та як зміниться положення кривої попиту для фірми А, якщо вона вирішить змінити ціни? Усе залежатиме від реакції конкурентів. Вони можуть або наслідувати приклад фірми А, тобто вирівняти ціни, або проігнорувати його.

Якщо фірма А знижує ціну з Р1 до Р2, намагаючись реалізувати більше своєї продукції, а фірми конкуренти повторюють цей маневр, то реальний приріст продажу може бути досить незначним (головним чином за рахунок інших галузей, оскільки продукт цієї галузі став відносно дешевшим). Тому його можна не брати до уваги.

Справа в тому, що відповідні дії конкурентів змістять криву попиту на продукт фірми вниз, залишивши попередній обсяг продажу за нижчими цінами (рис. 10.2).

Якщо хтось з олігополістів підвищить ціни, а його приклад наслідують інші, то це означатиме фактичне перетворення галузі у чисто монополістичну і призведе до зниження як загального обсягу продажу, так і відповідного зменшення продажу кожною фірмою. Отже, при односпрямованих діях олігополістів усієї галузі крива попиту щодо кожного з них матиме такий самий вигляд, що й крива галузевого попиту, тобто буде досить нееластичною.


Конкуренція підприємств: сучасні тенденції, види, форми

Рис. 10.2. Вирівнювання ціни олігополістами при її зниженні


Однак фірми-конкуренти можуть і не повторювати те, що робить одна фірма. Тоді, знижуючи ціни на продукцію галузі, ініціатор зможе збільшити обсяги продажу за рахунок конкурентів, а при підвищенні ціни, навпаки, — конкуренти збільшать обсяги своїх продажів за його рахунок. При цьому крива попиту на продукт фірми буде досить еластичною, що наближатиме олігополістичний ринок до ринку монополістичної конкуренції.

Який же з цих двох варіантів поведінки конкурентів найвірогід-ніший?

Якщо фірма-ініціатор на олігополістичному ринку вирішить знизити ціни, розраховуючи на збільшення обсягів власних продажів, то конкуренти зроблять те саме, оскільки у протилежному разі вони позбудуться частини завойованого ринку. Навпаки, якщо фірма спробує підняти свої ціни, то конкуренти, проігнорувавши таку поведінку, намагатимуться заволодіти частиною ринку, щоб звільнитися від першої фірми. Таким чином, зниження цін буде вирівняно, оскільки конкуренти наслідуватимуть приклад ініціатора. Аналогічного підвищення цін не відбудеться, оскільки конкуренти спробують розширити свою частку ринку. Отже, крива попиту для олігополіста матиме вигляд ламаної кривої (рис. 10.3).


Конкуренція підприємств: сучасні тенденції, види, форми

Рис. 10.3. Ламана крива попиту для олігополіста


Крива попиту буде сильно еластичною на ділянці, що розташована вище від ринкової ціни Ре, та слабо еластичною (коли продукт диференційований) або взагалі нееластичною (якщо олігополісти продають стандартну продукцію) на ділянці нижче, ніж ринкова ціна. Через таку суттєву відмінність у еластичності попиту крива граничного доходу буде мати розрив.

Урахування цих обставин пояснює, чому на олігополістичному ринку ціни мають тенденцію до жорсткості, адже ні зниження ціни, ні її підвищення не дає виграшу ініціатору. Крім того, ламана крива граничного доходу означає, що у певних межах значні зміни граничних витрат не впливатимуть на обсяги виробництва та ціну. Як показано на рис. 10.4, точки перетину кривих МС1 та МС2 з кривою граничних витрат будуть відповідати однаковим обсягам виробництва та ціні.

Конкуренція підприємств: сучасні тенденції, види, форми

Рис. 10.4. Відносна незалежність ціни та обсягів виробництва від граничних витрат


Однак, ґрунтуючись лише на ламаній кривій попиту, неможливо пояснити, чому ринкова ціна встановлюється саме на рівні Рe.. Крім того, висновок про незацікавленість олігополістів у зміні ціни не завжди збігається з реальністю: ціни олігополістичного ринку мають стійку тенденцію до зростання. Тому вивчення моделі поведінки виробника на олігополістичному ринку має доповнюватися аналізом можливостей до зговору кількох продавців. Цей зговір повинен бути таємним, оскільки узгоджені дії виробників у сфері ціноутворення у більшості країн заборонені законом.

Якщо кілька фірм у галузі з олігополістичним ринком приблизно однакові за розміром та рівнем середніх витрат, то для них збігатимуться рівень ціни та обсяг виробництва, що максимізують економічний прибуток. Спільна цінова політика, яку вони проводять, фактично перетворить ринок олігополістичної конкуренції у ринок чистої монополії. При цьому характер кривих попиту та граничного доходу щодо кожної фірми збігатиметься з галузевими кривими, а ринкова ціна відповідатиме тій, що максимізує економічний прибуток кожної фірми. Все це підштовхує олігополістів до укладання картельних угод.

Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за розмірами фірми, властивим є узгодження дій через механізм так званого "лідерства у цінах". Найвпливовіша фірма у галузі з мовчазної згоди інших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші фірми наслідують її приклад. Оскільки перегляд цін пов'язаний з певним ризиком для ініціатора, що пояснюється ламаним характером кривої попиту, то навіть лідер змінює їх не так часто. Як правило, він завчасно попереджає про наступні зміни, щоб, з одного боку, дати можливість партнерам підготуватися до наступного маневру, а з іншого — вивчити їх можливу реакцію. Крім того, лідер не намагається встановити ціни, які максимізують прибуток, щоб зберегти бар'єри для вступу в галузь, які пов'язані з неспроможністю нової фірми забезпечити мінімальний рівень витрат і отримати економічний прибуток.

Для спрощення механізму розрахунку ціни галузеві лідери досить часто вдаються до методики під назвою "витрати плюс". У цьому разі для визначення ціни за основу беруть певні типові витрати, до яких додається економічний прибуток у вигляді надбавки. Переваги такого методу полягають у його простоті. Він не потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу та граничних витрат. Можна тільки уявити, який обсяг аналітичної роботи необхідний, щоб побудувати ці криві для кількох сот найменувань продукції, які виробляє олігополістична фірма!

Метод розрахунку ціни "витрати плюс" добре суміщується з таємним зговором олігополістів. Якщо вони мають хоча б приблизно однакові витрати, то достатньо погодити відсоток надбавки до них (5 чи 10 %), щоб фактично проводити узгоджену політику цін на всі свої продукти.

Таким чином, олігополісти фактично не використовують цінової конкуренції: це може бути досить небезпечним як для ініціатора, так і для всіх учасників ринку. Спроба цінової конкуренції містить загрозу перетворитися на цінову війну. Тому на олігополістичному ринку переважає нецінова конкуренція. її вихід з-під контролю малоймовірний. Разом з тим, вдале вирішення реклами, післяпродажного обслуговування або стимулювання збуту конкурент може повторити чи нейтралізувати не так швидко, що на певний час дасть фірмі-ініціатору ринкові переваги.

2.2 Цінова та нецінова конкуренція


Однією з традиційних форм конкурентної боротьби є маніпулювання цінами – так звана "війна цін". Вона здійснюється багатьма способами: зниженням цін, локальними змінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами, подовженням термінів споживчого кредиту тощо. Здебільшого цінова конкуренція застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників або проникнення на вже засвоєнний ринок.

Більш ефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є нецінова конкуренція, тобто, що пропонується на ринок. З метою збільшення попиту на свій продукт фірма постійно шукає шляхи його удосконалення. Це підштовхує її до нецінової конкуренції. Саме нецінова конкуренція є найпоширенішою формою для моделі ринку, що аналізується.

Методи нецінової конкуренції можуть бути: а) пов'язані з удосконаленням продукту; б) орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність.

Продукт може удосконалюватися без докорінної зміни його споживацьких якостей (упаковки товару, його дизайну, способів продажу тощо). Однак у довготерміновому періоді фірми орієнтуються на розробку нових моделей товарів, які втілювали б у собі нові досягнення науки і техніки. Тому, на відміну від чистої монополії, монополістична конкуренція створює безпосередню зацікавленість фірм у реалізації наукових і технічних новинок. Багато фірм планують моральне старіння продукції, навіть провокують його для створення більш сприятливих умов для впровадження нових товарів.

Досягти тимчасових переваг над конкурентами можна не тільки на основі реальних відмінностей свого товару, а й за рахунок активної рекламної діяльності. Мета реклами — збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльності споживачів до товару фірми. Щодо графічного зображення становища фірми на ринку, переміщення кривої попиту вправо та зменшення її еластичності буде означати успіх реклами.

На рис. 9.4 наведено загальну схему рекламного процесу. Він включає розробку рекламного повідомлення, вибір засобу інформації, через який рекламне повідомлення буде надіслане потенційним покупцям, власне рекламування та оцінку ефективності рекламної діяльності.


Конкуренція підприємств: сучасні тенденції, види, форми

Рис. 9.4. Загальна схема рекламного процесу


Фірми досить багато уваги приділяють розробці рекламного повідомлення. Вдала провідна ідея реклами, форма подання матеріалу, його обсяг — визначають кінцеву результативність усього рекламного процесу.

Вибір засобу інформації для надсилання рекламного повідомлення залежить від його змісту, потенційних споживачів, типу реклами (інформаційна, переконлива чи нагадувальна) тощо.

Вибір часу та місця власне рекламування має враховувати кілька обставин. По-перше, кожен потенційний споживач, стомлений від реклами, яка навколо нього, намагається захиститися від неї так званим "інформаційним щитом". І тільки та реклама матиме успіх, яка зможе пробити цей щит: чи то незвичайною формою, чи змістом, чи місцем подачі.

Рекламна інформація ніколи не існує самостійно. Споживача завжди оточує ціле інформаційне поле. Інформація, яка йде паралельно з рекламною, у схемі названа шумами. Ці шуми можуть бути настільки сильними, що повністю глушитимуть рекламну інформацію. Досить привабливим часом для телевізійної реклами є показ футбольних матчів. Однак, якщо футболісти однієї з команд провели вдалу атаку та забили гол, то можна з упевненістю сказати, що рекламне повідомлення, яке подасть у ефір режисер, залишиться ніким непоміченим.

У економічній науці роль реклами розцінюється суперечливо. Існують досить вагомі аргументи на користь реклами. Серед них, зокрема, такі:

Реклама надає інформацію, яка допомагає споживачам зробити розумний вибір, адже однією з найважливіших передумов обґрунтованого вибору завжди вважалась повнота інформації.

Кошти за розміщення реклами — це чи не найголовніше джерело доходів засобів масової інформації. Ні телебачення, ні радіо, ні газети не могли б існувати, якби не надавали оплачуваних рекламних послуг. Цей зовнішній ефект для глядачів та читачів виправдовує певні незручності, пов'язані з перенасиченістю рекламою засобів масової інформації.

Реклама стимулює удосконалення продукту рекламодавцем. Рекламна кампанія буде приречена на провал, якщо продукт не матиме хоча б частини тих властивостей, про які йдеться у рекламному повідомленні.

Реклама стимулює високий рівень споживацьких витрат, що створює позитивні передумови для економічного росту, збільшення зайнятості та врешті-решт підвищення загального добробуту нації. Відомий вислів проголошує: "Якщо реклама ефективно виконує свою роботу, то багато хто з людей зберігає свою".

Разом з тим, доцільно прислухатися і до аргументів проти реклами:

Головна мета реклами — переконувати, а не інформувати. Згадайте хоча б зміст основних рекламних повідомлень, які ви щодня бачите по телебаченню. Більшість з них побудована на протиставленні товару фірми іншим товарам та має за мету переконати, що придбати товар фірми — це єдине правильне рішення.

Витрати на рекламу є відносно непродуктивними, вони нічого або майже нічого не додають до процвітання суспільства. Хоча сама рекламна діяльність і створює додаткові робочі місця (рекламні агентства, засоби інформації тощо), однак при альтернативному використанні рекламних коштів вони могли б принести більший суспільний ефект.

Реклама часом викликає негативні зовнішні ефекти, такі як збільшення споживання тютюнових виробів, алкоголю тощо.

Ефективність реклами низька, оскільки більша її частина має тенденцію до самонейтралізації. Скажімо, активна рекламна кампанія зубних паст "Sanino" та "Colgate" приводить до того, що споживач не знає, який вибір йому зробити, а тому керується іншими критеріями при визначенні покупки.

Таким чином, фірма, яка намагається максимізувати прибуток в умовах монополістичної конкуренції, досягає цього маневруванням співвідношенням "ціна-продукт", удосконаленням самого продукту та проведенням рекламно-пропогандистської кампанії.


2.3 Сумлінна та несумлінна конкуренція


З огляду на засоби, які застосовують суперники в конкурентній боротьбі конкуренцію можна умовно поділити на сумлінну й несумлінну.

Основними методами сумлінної конкуренції є:

- зниження цін ("війна цін");

- підвищення якості продукції;

- розвиток до- й післяпродажного обслуговування;

- створення нових товарів і послуг з використанням досягнень НТР тощо.

Але поряд з методами сумлінної конкуренції існують і інші, менш законні, методи ведіння конкурентної боротьби – так звані несумлінна конкуренція:

Основними методами несумлінної конкуренції є:

- економічне (промислове) шпигунство;

- підробка продукції конкурентів;

- підкуп і шантаж;

- обдурювання споживачів;

- махінації з діловою звітністю;

- валютні махінації;

- приховування дефектів тощо.

До цього можна також додати й науково-технічне шпигунство, однак будь-яка науково-технічна розробка тільки тоді є джерелом прибутку, коли вона знаходить застосування в практиці, тобто коли науково-технічні ідеї втілюються на виробництві в вигляді конкретних товарів або нових технологій.

Саме промислове шпигунство, так би мовити, "створило" патент на винахід. Але зберегти секрети виробництва не вдавалось, винахідник, витративши роки праці, міг і не одержати жодної винагороди за свій винахід, адже результами винаходу часто користувалися зовсім сторонні люди, що не мали жодного відношення до винаходу.

Запобігти такій несправедливості мав патент, що засвідчує винахід і закріплює за власником патенту виключне право на користування результатами свого винаходу. Якщо патент використовується без дозволу власника, власник може за допомогою суду відшкодувати збитки або припинити незаконне користування його винаходом. Крім того, він може видати ліцензію іншим особам на використання запатентованого винаходу.

Але патент, теоретично спрямований проти промислового шпигунства, практично став свого роду стимулом цього явища. Один з перших законів про патенти на винахід було видано у Франції наприкінці XVIII століття, в ньому передбачалося, що за всяким, хто першим привезе у Францію якийсь іноземний винахід, визнаються такі самі пільги, якими б користувався його винахідник. Таким чином, за промисловим шпигуном визнаються права, рівні правам винахідника.

Часто терміни "промислове шпигунство" та "економічне шпигунство" застосовують як синоніми. Але між ними існує певна відмінність, адже промислове шпигунство, зрештою, є частиною економічного. Економічне шпигунство, крім промислового, охоплює й такі сфери, як показники валового національного продукту, тобто сума доходів підприємств, організацій і населення в матеріальному й нематеріальному виробництві й амортизаційних відрахувань, його розподіл по галузях економіки, процентні ставки, запаси природних ресурсів, можливі зміни в технічній політиці, проекти створення великих державних об`єктів - заводів, полігонів, магістралей тощо.

Відповідь на питання, чому в центрі уваги економічного шпигунства виявляються вищеперелічені показники держави, полягає в тому, що багато країн дають узагальнені дані, з яких важко встановити формування доходів і видатків тої чи іншої галузі або всієї держави. Особливо це відноситься до таких сфер, як фінансування різного роду науково-дослідницьких робіт в області ядерної фізики й електроники, космічної промисловості і т.і.

Основними об’єктами уваги промислових шпигунів є патенти, креслення, секрети виробництва, технології, структура витрат; економічне шпигунство крім промислових секретів охоплює й макроекономічні показники і вбирає в себе розвідку природних ресурсів, виявленне промислових запасів; у зв’язку з розвитком маркетингу великої цінності набуває збирання інформації про смаки й доходи різних соціальних груп.

З розвитком промислового шпигунства монополістичні фірми ретельно охороняють зміст патентів, результати науково-технічних дослідджень, проекти і ескізи будь-якої своєї продукції. В організаційну структуру транснаціональних корпорацій (ТНК) входять так звані технічні центри, основним завданням яких є розробка нових товарів, підвищення якості вже існуючої продукції, розробка нових технологій тощо.

З метою підвищення прибутку ТНК прагнуть до встановлення істинної цінності власної продукції. Для цього здійснюється детальний аналіз продукції конкурентів для встановлення порівняльної якості своєї продукції.

Всі промислові монополії мають засекречені лабораторії, де по всіх параметрах порівнюють рівні технічних рішень, якість, продуктивність і надійність своєї продукції з аналогічною продукцією конкурентів. В цих лабораторіях розбирають кожен вузол і агрегат власних машин і аналогічної продукції конкурентів, щоби об’єктивно порівняти їх і виявити дійсну цінність тої чи иншої продукції. Враховуються всі

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: