Підприємство як суб'єкт ринку
Підприємницькі договори мають приблизно однаковий зміст. Їх укладанню передують переговори під час яких висловлюють пропозиції та наміри сторін (оферта).
Включають:
1. Преамбули – містить інформацію про назву договору, місце і час укладання, факт укладання і повну назву сторін.
2. Основну частину:
- специфічні умови – предмет договору, якість, ціна, терміни, відповідальність сторін і застереження.
- загальні умови – фосмажорні обставини, арбітражний припис.
3. Завершальна частина – необхідні додатки, зразки, схеми, юридичні адреси сторін і підписи.
4. Підприємницька діяльність декількох суб’єктів здійснюється на основі партнерських зв’язків. Форми співробітництва залежать від особливостей бізнесу і пропозицій партнерів [12, 157].
Розрізняють такі основні форми співробітництва.
1. Виробництво
- Виробниче кооперування – співпраця декількох підприємців з приводу виготовлення кінцевої продукції.
- Проектне фінансування – один партнер фінансує проект іншого, який його реалізує.
- Управління за контрактом – один підприємець передає іншому право управляти ( ноу-хау ).
- Спільне підприємство.
- Підрядне підприємство.
2. Торгівля
- Звичайні поставки
- Форвардські угоди – термінова поставка усієї партії
- Експорт товарів
- Імпорт товарів
- Про встановлення прями зв’язків.
3. Товарообмін
- Бартерні поставки – обмін товарів певної номенклатури і кількості.
- Зустрічна торгівля – поставка одних товарів взамін на інші.
- Комерційна тріангуляція – бартерні операції у яких беруть участь три чи більше сторін.
4. Фінансові відносини.
- Факторинг – взаємовідносини між підприємцями, фактор-фірмами(банками), які беруть на себе дебіторську заборгованість або борги підприємця і оперують ними.
- Комерційний трансферт – партнери придбають капітал у національній валюті за договірною ціною а потім зараховують її на рахунок покупця в національному банку країни подавця.
5. Міжнародний бізнес – взаємокорисне співробітництво міжнародних партнерів у сфері науки, техніки, виробництва, торгівлі, фінансування, інвестування.
Суб’єктами міжнародної підприємницької діяльності є:
1. фізичні особи;
2. юридичні особи;
3. структурні одиниці (дочірні фірми, філії, представництва);
4. спільні підприємства.
Регулювання міжнародного бізнесу здійснюється різними органами:
1. Вищим законодавчим органом України (ВРУ).
2. Центральним виконавчим органом України (Урядом, КМУ).
3. Національним Банком.
4. Міністерством економіки і зовнішньо-економічних зв’язків і Міністерством фінансів
До міжнародного бізнесу також причетні: міжнародні організації(МВФ, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, БМР, ЮНЕСКО, ЮНІДО) [17, 189].
Найбільш розповсюдженими формами міжнародної підприємницької діяльності є:
1. Здійснення окремих зовнішньоекономічних операцій (експорт, імпорт, лізинг).
2. Міжнародна корпорація.
3. Спільні підприємства.
4. Територіально-виробничі, прикордонні райони (вільні економічні зони, міжнародний консорціум, корпорації).
2.3 Капітал підприємства. Основні засоби та ефективність їх використання
ринок конкурентний підприємницький засоби
Для ведення діяльності кожне підприємство формує ресурси – сукупність матеріальних і нематеріальних грошових цінностей і робочої сили, які можуть бути використані у процесі виробництва і усієї господарської діяльності. Для формування ресурсів підприємство вкладає капітал (власний, позичений і залучений).
Ресурси підприємства – це те, чим підприємство може розпоряджатися, його економічні потенціали, який не завжди може використовуватися.
Наприклад: підприємство може мати будівлі, які простоюють або здані в оренду.
Ресурси підприємства діляться на чотири групи: матеріальні, нематеріальні, трудові і фінансові.
Більш детально враховуючи особливості використання ресурси можна поділити так:
1. Просторові – це будівлі, споруди, земельна ділянка, під’їзні шляхи.
2. Технічні – машини, обладнання, інструменти, сировина, товари, паливо.
3. Технологічні – це технології, ліцензії патенти, ноу-хау .
4. Інформаційні – доступ до джерел інформації, ЕОМ, програми, бази даних і ін. інформація, яка є комерційною таємницею.
5. Кадрові ресурси – чисельність працівників, склад та їх якісні характеристики (вік, стать, кваліфікація, ділові якості).
6. Комунікації – засоби зв’язку, способи передачі інформації.
7. Фінансові – грошові кошти, цінні папери, інвестиції.
8. Інформація про ресурси міститься у балансі, у технічній документації, паспортах обладнання у статистичній та оперативній звітності.
Ресурси підприємства (капітал), які використовуються і приносять дохід називаються активними. Склад активів підприємства можна зобразити так:
Рис. 2. Активи підприємства
Основні засоби – будівлі, споруди, машини та ін.
Оборотні засоби: сировина, товари, гроші.
Інше майно соціального призначення: виробництво будівлі, дитсадки, будівлі відпочинку, їдальні та ін.
Об’єкти промислової власності: винаходи, промислові зразки, фірмові знаки.
Об’єкти інтелектуальної власності: авторські права, суміжні права.
Нетрадиційні об’єкти: ноу-хау, раціоналізаторські, комерційна таємниця.
Враховуючи різноманітний склад ресурсів їх завдань в єдине ціле за допомогою вартісної оцінки [14, 178].
Використання трьох видів вартісної оцінки:
1. Балансова вартість – визначається на основі балансу підприємства, який складається щоквартально:
(1)
ОЗ – основні засоби;
ОбЗ – оборотні засоби;
ФОП – фонд оплати праці(5 разів на рік).
(2)
Оборотні засоби розраховуються аналогічно.
2. Ринкова вартість – визначається за цінами, по яких окремі складові ресурси можуть бути продані на ринку.
3. Економічна (капіталізована) вартість – вона враховує не вартість капіталів підприємства, а суму доходів, яку приносить підприємство.
(3)
КВ – капіталізована вартість;
Д – доходи, середньорічна сума;
К – позичка – сума кредитів включена підприємством;
% - процентна ставка за користування кредитом;
r – ставка капіталізації, яка показує частину капіталізації доходу економічної вартості підприємств. Вимірюється у %, середньому по галузі в даній формулі береться у вигляді коефіцієнта.
Економічна вартість як правило розраховується тоді, коли треба визначити: ліквідувати підприємство чи зберегти, реорганізувати, якщо економічна - вартість:
- ліквідаційна вартість
Усі види вартісної оцінки підприємства дають поняття про його розміри, склад капіталу і визначає доцільність фінансового підприємства.
Основні засоби – це сукупність засобів виробництва, які довготривалий час беруть участь у виробництві; зберігають свою натурально-речову форму і свою вартість переносять на господарську продукцію, поступово частинами в міру амортизації.
Основні засоби діляться:
1. Залежно від того, які процеси вони обслуговують:
- промислово-виробничі – обслуговують процеси основного виробника.
- непромислово-виробничі – задіяні у іншій непромисловій але виробничих підрозділах (торгівля, їдальня, підсобне господарство)
- невиробничі – задіяні у соціально-культурній сфері (медпункт, сауна, жилий будинок, дитсадок та ін.)
2. За натурально-речовим складом:
- земельні ділянки
- капітальні вклади для нарощування землі
- будівлі
- передавальні пристрої
- машини і обладнання (робочі, силові, електро-обчислювальні, вимірювальні і регулюючі)
- транспортні засоби
- інструменти, господарський інвентар (більше 1р.)
- багаторічні насадження
- робоча і продуктивна худоба
- інші основні засоби
3. За характером впливу на предмети праці
- пасивна: групи 1, 2, 3, 4, 5, 8
- активи: всі інші групи
4. Залежно від нарахування амортизації основних засобів поділяється на три групи:
- будівлі, споруди, передавальні пристрої. =5%
- електро-механічне обладнання, ЕОМ, транспорт, офісні меблі. =25%
- інші основні засоби. =15%
Співвідношення різних груп основних фондів у їх вартості називається структурою основних фондів, яка вимірюється у процентах [22, 147].
Види структури основних фондів:
1. виробничо-технічна;
2. прогресивна структура;
3. вікова – співвідношення ОЗ з різними терміном служби.
Основні засоби вимірюються у натуральному виразі (кількість одиниць, назва, площа, потужність, склад) та вартісному (грн.).
Існують такі види вартісної оцінки:
1. Первісна (початкова) – вартість основних засобів на момент придбання включають витрати на доставку, монтаж і розмитнення.
2. Відносна вартість – вартість основних засобів на кожен новий момент часу враховуючи зміну цін на обладнання, інфляцію та інші економічні умови; визначається шляхом індексації основних засобів.
(4)
3. Ліквідаційна вартість – вартість на момент вибуття ОЗ з підприємства (продаж, списання). Залежно від врахування амортизації вартість основних засобів може бути повною і залишковою.
- повна вартість – це первісна або відновна без врахування амортизації;
- залишкова вартість – це повна вартість за мінусом суми зношення ОЗ;
(5)
Дані по вартості ОЗ міститься в балансі, додатках до нього та в техніко-економічній документації.
У процесі використання основних засобів амортизують – переносять частину вартості на готову продукцію.
Амортизація – процес списання вартості основних засобів на вартість готової продукції згідно чинного законодавства і норм амортизації [21, 189].
Існують такі норми амортизації:
1. Метод рівномірного списання
Однакова норма амортизації діє протягом багатьох років, а сума нарахування від первісної вартості.
(6)
2. Метод складного залишку – з кожним роком вартість основних засобів зменшується на суму попередньої амортизації і утворюється залишкова вартість; амортизаційне нарахування від цієї вартості.
(7)
Вданому випадку На є трьох видів.
3. Метод прискореної амортизації використовується для трьох груп основних засобів і полягає у прискореному списанні, щоб скоріше отримати кошти на оновлення основних засобів.
Сума амортизації нарахувань за схемою:
1рік –15%
2рік – 30%
3рік – 20%
4рік - 15%
5рік – 10%
6рік – 5%
7рік – 5%
Слід враховувати, що даний метод впливає на ціну продукції в бік її збільшення.
4. Метод кумулятивний
5. Виробнича амортизація
Четвертий і п ятий метод існують в теорії, але рідко використовуються на практиці.
Амортизація основних засобів відображає їх фізичне спрацювання, яке може бути усувне (усувається шляхом ремонту) і неусувне (основні засоби треба замінювати новими)
Однак в економіці має місце моральне сиріння основних засобів, яке зводиться до:
- появи нових засобів, більш продуктивних і дешевших;
- появи на ринку нового обладнання з сучасними технологічними властивостями і новим дизайном.
Економічний вибір старіння основних засобів здійснюється за формулою:
(8)
- ціни старих і нових засобів праці
- продуктивність старих і нових засобів праці
Техніко-економічне старіння основних засобів можна усунути шляхом повної їх заміни або амортизації.
Висновки
Суспільне виробництво - складна система, яка включає різні організаційно-правові структурні ланки. Основною одиницею підприємницької діяльності в межах суспільного виробництва виступає підприємство. Кожна галузь народного господарства складається із сукупності окремих підприємств, які виробляють одну або споріднені види продукції, що необхідні для задоволення певних потреб населення та суспільства.
Традиційно під підприємством розуміють завод, фабрику та подібні об'єкти з відповідною системою виробничих відносин. В умовах ринкової економіки підприємство - це товаровиробник, основна виробнича ланка економіки. Слід звернути увагу на те, що саме на підприємстві відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва. Від рівня діяльності підприємства залежить процес виробництва матеріальних благ, задоволення потреб населення, життєвий рівень, результати використання виробничих фондів, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, тобто ефективність господарювання.
Згідно з діючим в Українській державі законодавством, підприємство - це самостійний господарський суб'єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.
Сутність підприємства найповніше виявляється в принципах його діяльності. Як самостійна одиниця, підприємство користується правами юридичної особи, тобто має право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалізовану продукцію та із якого оплачуються рахунки інших підприємств за постачання сировини, напівфабрикатів, виплачується заробітна плата працівникам підприємства, здійснюються інші платежі.
Принцип самоокупності затрат вимагає точного обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції. Самоокупність властива тільки рентабельним підприємствам.
Суть принципу самофінансування не тільки у самоокупності витрат, а й у закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Тобто розвиток підприємства повністю забезпечується за рахунок власних коштів, кредитів банку на комерційній договірній основі і за рахунок валютної виручки.
Принцип матеріальної зацікавленості у кінцевих результатах праці передбачає подолання все ще існуючої зрівнялівки в оплаті праці, створення умов для заохочення ініціативи, підприємливості, досягнення найкращих результатів.
Підприємство несе повну економічну, майнову відповідальність за результати своєї діяльності. Кожне підприємство для розв'язання завдань, пов'язаних з виробництвом і реалізацією товарів та наданням послуг, має бути укомплектоване певною кількістю людей, здатних виконувати ці роботи.
Підприємства виконують ряд функцій. Основні з них такі:
- економічна: задоволення потреб споживача в продукції (роботах, послугах); впровадження досягнень науково-технічного прогресу; забезпечення конкурентоспроможності підприємства; ріст продуктивності праці; розвиток виробничої інфраструктури; самофінансування; отримання прибутку;
- соціальна: формування трудового колективу; вдосконалення кваліфікаційного складу працівників; покращення житлово-побутових умов працівників; розвиток соціальної інфраструктури;
- екологічна: вдосконалення технологічних процесів; створення і розвиток екологічної інфраструктури; наукові і технічні вирішення проблем навколишнього середовища і раціонального природокористування.
Будь-яке підприємство як організаційно-правову форму підприємництва можна розглядати і як виробничо-технічну діяльність, спрямовану на випуск конкретного товару або послуг, і як колектив людей зі своїми економічними інтересами в отриманні прибутку і особистого доходу.
Список використаних джерел
1. Бойчик І.М., Харів М.І. Економіка підприємств. – Львів: В-во „Сполом”. – 2007.
2. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: А.С.К., 2009.
3. Верхов А.Г. Основи економічних теорій: Навчально-методичний посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2005.
4. Володькіна М.В. Економіка промислового підприємства: Навч. посібник. – К.: ЦНЛ, 2006.
5. Гаврилюк Л. І. Економіка підприємства: Навчально-методичний посібник. – Ж.: ЖІТІ, 2005.
6. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін І.Ю. Основи економічних знань: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 2008.
7. Гетьман О.О. Економіка підприємства: Навч. посібник / О.О. Гетьман, В.М. Шаповал. – К.: ЦНЛ, 2008.
8. Економічний аналіз: Навчальний посібник / М.А. Болюх, В.З. Бурчевський, М.І. Горбатюк та ін.; За ред. акад. НАНУ, проф.. М.Г. Чумаченка. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2006.
9. Економіка підприємства: Навч. посібник. / А.В. Шегда, Г.М. Литвиненко, М.П. Нахаба та інші; За ред. А.В. Шегди. – 3-тє випр. – К.: Знання-Прес, 2005.
10. Економіка підприємства: Підручник / За ред. С.Ф. Покропивного. Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2008.
11. Економічна теорія: Навчальний посібник для підготовки студентів до бакалаврського іспиту з економічних теоретичних дисциплін. – Житомир: ЖДТУ, 2006.
12. Крайник О.П. Економіка підприємства: Навч. посібник / О.П. Крайник, Є.С. Барвінські. – Л.: ІНТЕЛЕКТ+, 2008.
13. Ковальчук В.М. Основи економічної теорії: короткий курс. Навч. посібник. – Тернопіль: Астон, 2007.
14. Мочерний С.В., Устинко О.А., Чоботар С.І. Основи підприємницької діяльності: Посібник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2007.
15. Олійник О.В. Економічний аналіз: Практикум для студентів вищих навчальних закладів економічних спеціальностей. / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця, 2-е вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП “Рута”, 2006.
16. Основи бізнесу: Навчальний посібник. / за ред. проф. Ф.Ф. Бутинця, К.В. Романчук. – 2-ге вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП „Рута”, 2007.
17. Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2003.
18. Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання. Підручник. – Тернопіль: Економічна думка, 2005.
19. Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006.
20. Семернікова І.О., Мєшкова-Кравченко Н.В. Економіка підприємства: Навчальний посібник (Курс лекцій). – Херсон: ОЛДІ-плюс, 2002.
21. Цал-Цалко Ю.С., Холод Б.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2008.
22. Шваб Л.І. Основи підприємництва: Навч. Посібник. – Житомир: ЖДТУ, 2006.
Размещено на