Безробіття і його види
Добровільна відмова від роботи не вичерпується лише фрикційним безробіттям. Добровільне безробіття виникає коли людина не хоче працювати за низьку заробітну плату. Крім того, в будь-якому суспільстві є певний відсоток людей, які взагалі не хочуть працювати (в західних країнах їх доля доходить до 15%). В цю категорію входять достатньо багаті люди, які можуть дозволити собі не працювати, оскільки не потребують прибутків від праці. Сюди ж можна віднести „природжених дармоїдів” (бомжі тощо), для яких життя без домівки – своєрідний стиль життя, психологічна установа. Частина людей одержують прибуток із інших джерел (знаходяться на утриманні дружини або чоловіка, держави) і вважають, що той заробіток, який вони одержують, не компенсує їм втрати дозвілля або неринкову діяльність, включаючи роботу по дому і вихованню дітей. Зрештою, в категорію добровільних безробітніх нерідко попадають люди з низькою кваліфікацією, які не можуть розраховувати на високі заробітки, а також робітники тих країн, де податки настільки високі, що трудові доходи не приносять відчутного чистого прибутку.
Структурне безробіття
Структурне безробіття виникає в результаті незбігання попиту на робочу силу і пропозиції праці, яка пов’язана з технологічними змінами в виробництві, які породжують і структурні зміни в попиті на робочу силу. З цієї причини структурне безробіття інколи називають технологічним. Під впливом технологічних змін попит на деякі види професій закінчується і роботодавці шукають спеціалістів з новими професіями. Крім того, відбуваються зміни територіального розподілу робочої сили, в результаті чого в окремих регіонах може нагромаджуватися незайняте населення. В 90-ті роки в Росії та інших країнах СНД безробіття зростало в значній мірі за рахунок структурного компонента, тому що, з одного боку, попит на велику кількість спеціальностей став різко падати (інженери, проектувальники, науково-дослідні працівники, тощо), а з іншого – з’явилася потреба в нових професіях (банківські службовці, бухгалтери, комерсанти, менеджери, охоронці та ін.).
Уникнути структурного безробіття неможливо. Це пов’язано з тим, що технічний прогрес завжди породжує нові товари, технології і навіть цілі галузі (до них, наприклад, відноситься виробництво персональних комп’ютерів, лазерних дисків). В результаті дуже змінюється структура попиту на робочу силу, а люди з непотрібними професіями виявляються збоку, доповнюючи ряди безробітніх.
Зміни в структурі попиту сьогодні виявляються все більш суттєвими. Американські експерти, складаючи прогноз розвитку ринку праці в США до кінця століття, виявили неминучість серйозних змін на ньому. Швидше за все буде збільшуватися кількість робочих місць для людей, які володіють наступними професіями:
бухгалтер і аудитор;
спеціаліст по перевихованню правопорушників;
інженер-механік;
медична сестра;
спеціаліст по зв’язкам компаній з громадськістю;
програмувальник для персональних комп’ютерів і комп’ютеризованої техніки;
терапевт, який спеціалізується на професійних захворюваннях;
техник по обслуговування медичної апаратури.
Структурне безробіття відрізняється від фрикційного ще й тим, що має більш тривалий характер. Фрикційні безробітні, як правило, мають можливість отримати роботу без додаткової перепідготовки, тому що на ринку праці попит на їх професії зберігається. Навпаки, структурним безробітним потрібно іноді не тільки перепідготовка, але й зміна місця проживання.
Фрикційне і структурне безробіття також називається природним безробіттям. Поняття було введено в економічну науку М. Фрідменом в 1968 р. І незалежно від нього розроблено іншим американським вченим – Е. Фелпсом.
Природне безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, спроможної достатньо швидко здійснювати міжгалузеві і міжрегіональні переміщення в залежності від потреб виробництва. Природне безробіття – це частка безробітніх, яка відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці, тобто потенційному ВВП.
Поняття повної зайнятості не означає, що всі люди працездатного віку зайняті в суспільному виробництві, оскільки фрикційне і структурне безробіття неминуче. Рівень безробіття при повній зайнятості визначається цілим рядом факторів, і насамперед мінімальною заробітною платою. Її низький рівень сприяє тому, що збільшуються терміни пошуку роботи молоддю, яка вперше шукає роботу, а також тими безробітними, які шукають більш високооплачувану роботу.
На природний рівень впливають також система соціального страхування на випадок безробіття, авторитет профспілок, схильність людей до трудової діяльності, різниця в темпах зростання по секторам економіки, податки, тощо.Оскільки ці фактори мінливі, то і рівень природного безробіття з плином часу змінюється.
Розрахунки показують, що рівень природного безробіття зростає при збільшенні фактичного безробіття. Збільшення безробіття в періоди спадів виробництва закінчується повертанням її не до початкового рівня, а до більш високого природного рівня.
Безробіття на природному рівні необхідне, тому що стримує інфляцію. В економіці з повною зайнятістю будь-який сплеск сукупного попита AD обертається зростанням рівня цін, оскільки виробництво не може адекватно відреагувати на попит, який виріс, через нехватку ресурсів (рис. 2-2).
Error: Reference source not found
Структурне безробіття, при всій своїй хворобливості, також може не хвилювати країну, але лише в тому випадку, коли загальна кількість вільних місць не поступається кількості людей, які шукають роботу, хоча і мають інші спеціальності. Якщо робочих місць взагалі менше, ніж безробітних, тоді це погано. Це означає, що в країні виникла третя, сама неприємна форма безробіття – циклічне.
Циклічне безробіття
Циклічне безробіття виникає головним чином в тих країнах, які переживають загальний економічний спад. В цьому випадку кризові явища виникають не на окремих, а практично на всіх товарних ринках. Складності переживає велика кількість фірм країни, а масові звільнення починаються майже одночасно і скрізь. В підсумку загальна кількість вільних робочих місць в країні виявляється менше кількості безробітних.
Рівень циклічного безробіття uц визначається як різниця між фактичним u і природним u* рівнями безробіття:
uц = u – u*
Циклічне безробіття свідчить про неповне використання виробничих ресурсів. В цьому випадку фактичний об’єм національного виробництва Yf нижче потенційного Y*. Якщо ж фактичний рівень ВВП дорівнює потенційному Yf = Y* , то природний рівень безробіття дорівнює фактичному u = u*. В цьому випадку циклічного безробіття немає.
Отже, чим нижче фактичний ВНП порівняно з потенційним, тим більше циклічне безробіття:
Yf < Y* → u >u*
ЗАКОН ОУКЕНА
Різниця між потенційним ВВП Y* і фактичним Yf утворює кон’юктурний розрив (розрив ВВП), аналіз якого в 1960-ті роки провів американський економіст Оукен. На основі емпіричних даних він виявив стійкий зв’язок між величиною циклічного безробіття та кон’юктурним розривом:
u – u* = (γ(Y* - Yf))/Y*
Закон Оукена: в ситуації, коли фактичний рівень безробіття перевищує її природний рівень на 1%, відставання обсягу ВНП становить 2,5%.
Наявність кон’юктурного безробіття свідчить пронеповне використання виробничих можливостей країни.
Економічні і соціальні наслідки кон’юктурного безробіття:
відповідно до закону Оукена відбувається відставання фактичного обсягу ВНП в порівнянні з тим обсягом, якого б суспільство могло досягти при своїх потенційних можливостях;
відбувається нерівномірний розподіл втрат від безробіття серед різних соціальних верств населення;
під час кон’юктурного безробіття – через тривалі періоди бездіяльності – втрачається кваліфікація робітників, що може згодом зумовити значне зниження заробітної плати чи нові звільнення.
Сезонне безробіття знайоме людям багатьох професій, наприклад всім, хто обслуговує відпочиваючих на курортах. Така незайнятість, звичайно, породжуж певні проблеми, але в ній немає нічого трагічного: прийде новий сезон, і з ним повернеться робота. Більш того, сезонно незайняті люди не зовсім підходять під саме визначення безробітного, тому що часто не займаються активним пошуком постійного місця роботи. Комусь не подобається такий спосіб життя, у інших немає потрібної кваліфікації або бажання її отримати.
Таким чином, безробіття породжує серйозні витрати як для суспільства в цілому, так і для окремих його громадян (які поповнили кількість безробітних). Наявність безробітних означає, що країна створює менший об’єм національного продукту в порівнянні з об’ємом при повній зайнятості. Це відбувається від того, що праці використовується не в повній мірі. Отже, в меншому ступіню використовується й інші фактори: виробничі будівлі, обладнання, транспорт, природні ресурси, тощо. В результаті об’єм національного виробництва стає меншим чим той, який міг би бути при повному використанні виробничих ресурсів.
Але від безробіття найбільше страждають приватні інтереси робітників, які попали в резервну армію праці. Як показуєть економічні дослідження, довгострокове безробіття знижує рівень резервної заробітної плати робітників, після того як вони знаходять роботу (через втрату кваліфікації, зниження рівня професіоналізму, тобто „заіржавлення” людського капіталу). Іншою небезпекою для безробітніх, які не працюють довгий час, є їх повна неприваблювальність на ринку праці. В результаті при досягненні певного рівня безробіття є велика ймовірність її зберігання на цьому рівні. Економісти називають це явище ефектом гістерезіса, який став серйозною проблемою для західних країн в 1980-ті роки.
Термін „гістерезіс” запозичений економістами у фізиків. Гістерезіс має місце, коли перемінна підлягає тимчасовому зовнішньому впливу і не повертається до вихідного значення навіть після того, як зовнішній вплив вже не існує. Стосовно до безробіття гістерезіс означає, що якщо рівень безробіття збільшується, то він може і не повернутися до вихідного значення навіть після припинення дії, яка визвала його фактори. В цьому випадку буде спостерігатися зростання природного безробіття.
Безробіття породжує такі серйозні морально-психологічні, соціальні і політичні проблеми, які буває надто важко виразити кількісно. Ніякі гроші не можуть адекватно виразити масштаби страждань і нещасть мільонів безробітних. Вони почуваються непотрібними й зайвими людьми, в них формується занижена самооцінка здібностей і всіх особистих якостей, що негативно відбивається на моральному оличчі людини, шкодить його психічному і фізичному здоров’ю, тощо.По розрахункам американських вчених, збільшення рівня безробіття на 1%, яке зберігається протягом 6 років, визиває зростання (в %) практично всіх явищ сучасної „соціальної патології” в суспільстві:
Загальної смертності – на 2,0;
Кількості самогубств – на 4,1;
Кількості вбивств – на 5,7;
Кількості ув,язнених в тюрмах – на 4,0;
Кількості психічно хворих – на 4,0 [8, с. ].
Нарешті, високе безробіття, як показує історичний досвід, може породжувати серйозні політичні катаклізми. Так, в період Великої депресії в кількох західноєвропейських країнах (Германія, Італія, Іспанія), а також в Японії демократичні сили потерпіли нищівний програш на парламентсьх виборах і до влади прийшли диктаторські, націонал-соціалістичні і фашистські режими, які розв’язали потім другу світову війну. На сьогодні ми є свідками активізації націонал-патріотичних, комуністичних і навіть профашистських сил в Україні й інших країнах СНД, причина якої також криється в високому рівні безробіття.
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ
За кейнсіанською теорією зайнятості, в умовах ринкової економіки не існує механізму, що забезпечує і гарантує повну зайнятість.
Одним із висновків цієї теорії є фундаментальне положення про те, що ринкова система не може вважатися саморегулюючою і потребує планомірного і цілеспрямованого державного регулювання.
Error: Reference source not found









![]()

![]()

![]()

![]()

![]()
Принципи соціального захисту
Забезпечення системи ефективної зайнятості, підготовки та перекваліфікації кадрів, яка дозволяла б кожній людині знаходити застосування своїм особистим здібностям у відповідній сфері діяльності.
Організація ефективної системи формування доходів, при якій рівень отримуваної винагороди безпосередньо визначається якістю і результатом роботи людини незалежно від галузі економіки, в якій вона працює.
Макроекономічне регулювання процесу диференціації в доходах і особистому споживанні, в тому числі податкове планування, забезпечення професійної і соціальної мобільності населення.
Офіційне встановлення реального рівня прожиткового мінімуму в натуральній формі та регулярна його індексація у грошовій.
Захист інтересів споживачів, пов’язаний з переходом від ринку продавців до ринку покупців.
Ринок робочої сили – специфічний сектор економіки. Він відрізняється від всіх ринків тим, що на ньому переміщуються не товари із пластмаси, дерева чи металу, а живі люди.Тому його регулювання має велике соціально-економічне і політичне значення і складає особливу турботу держави. Однак задача держави – не забезпечити кожного бажаючого роботою, тому що це збільшить інфляцію, а сдержати безробіття на природному рівні, що і означає досягнення повної зайнятості.
Крива Філліпса
Кейнсіанці не пояснили причини одночасного існування інфляції і безробіття, і цю прогалину ліквідував австралійський економіст А. У. Філліпс, визначивши універсальний характер зворотної залежності, між безробіттям u та інфляцією π.На графіку ця залежність приймає форму кривої (рис. 5-1).
Крива Філліпса показує, що при збільшенні попиту на робочу силу і скороченні безробіття рівень цін в економіці підвищується. Таким чином, вона дає спрощену однофакторну модель інфляції, визначаючи її як функцію безробіття. Крива Філліпса показує, що безробіття обмежує можливості зростання заробітної плати, а отже, витрат, які впливають на рівень цін.
Багатьма економістами крива філліпса розглядалася в 60-ті роки, як ідеальний засіб вибору альтернативних варіантів між інфляцією та безробіттям. Однак монетаристи на чолі з М. Фрідменом прийшли до висновку, що крива Філліпса достовірно описує зв’язок між інфляцією і безробіттям тільки в недовгому періоді, коли скорочення безробіття неможливо без зростання інфляції. В довгому ж періоді крива Філліпса трансформується в криву стагфляції, яка показує одночасне зростання інфляції і безробіття.

![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
Error: Reference source not found
Припустимо, що природний рівень безробіття в економіці зображає лінія u*u* . Цьому рівню на кривій Філліпса відповідає точка A, а значить, очікувана інфляція π*. Припустимо далі, що фактичне безробіття вище природної норми і складає u1. При такому безробітті інфляція буде на достатньо низькому рівні π1. Для скорочення втрат в економіці держава скорочує безробіття зразу до u*, а потім до u2 (шляхом збільшення пропозиції грошей, розширення інвестицій, тощо). За це доводиться розраховуватися ростом рівня цін до π2. Ситуацію, яка склалася, відобразить на кривій Філліпса точка C.
Однак на цьому процес не закінчується. Через деякий час профспілки почнуть вимагати провести індексацію заробітної плати, у відповідь на що підприємці скоротять частину робітників (з метою недопущення зростання витрат). Безробіття повернеться до свого природного рівня, і крива Філліпса зсунеться вправо, проходячи через точку А′.
Якщо держава здійснить нові кроки по скороченню безробіття до рівня u3, то рівень інфляції вже складе π3. На кривій Філліпса комбінації u3, π3 відповідатиме точка D. Після індексації заробітної плати і скорочення зайнятості до u* крива Філліпса знову зсунеться вправо і пройде через точку А″. Подальші такі дії держави визиватимуть аналогічні наслідки: за кожною спробою скоротити безробіття слудуватиме зростання цін і повернення безробіття до природної норми.
Таким чином, ми бачимо, що закони економіки виявляються сильнішими, ніж бажання і волі держави. Своїми діями держава провокує не тільки зростання цін, але й збільшення безробіття, попадаючи в результаті в хибне коло стагфляції (крива, яка проходить через точки C, D і далі).Це означає, що боротьба з безробіттям за рахунок інфляції не може дати бажаємих результатів, і про це свідчить світова практика. Якщо держава прагнутиме як тільки можливо більше скоротити рівень безробіття, то слідом за інфляцією погіршиться стан платіжного балансу, знизиться конкуренція, затримаються темпи економічного зростання. Все це поступово зведе нанівець спроби боротьби з безробіттям. Тому, проводячи такі політичні рішення, держава повинна дуже ретельно зважувати всі „за” та „проти” своїх дій. Досвід більшості західноєвропейських країн показує, що всі уряди незалежно від їх партійної належності при спробі понизити рівень безробіття нижче 5% відчували потім великі труднощі
Звідси витікає, що державна політика в області зайнятості повинна грунтуватися виходячи передусім із визначення типу безробіття: держава повинна боротися не з будь-яким безробіттям, а лише з циклічним.
Далі, виробляючи конкретні засоби по скороченню безробіття і збільшенню зайнятості, припустимо використання будь-яких інфляційно безпечних методів:
а) зниження податкових ставок на бізнес;
б) удосконалення системи інформації про вільні робочі місця;
в) утворення і покращення діяльності бірж праці;
г) розвиток системи перепідготовки кадрів;
д) утворення умов для розвитку малого і середнього бізнесу;
є) розробка особливих цільових програм працевлаштування молоді, жінок і робітників галузей, які реконструюють.
ОСОБЛИВОСТІ ЗАЙНЯТОСТІ ТА БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ
Зайняте населення становить частину трудових ресурсів суспільства. В Україні – це особи віком від 16 до 55 років (жінки) і 60 років (чоловіки), а також особи пенсійного віку і молодь, молодша від зазначеного віку, якщо вона зайнята в народному господарстві. До складу зайнятих належать:
наймані працівники, особи, які працюють самостійно (підприємці, фермери, творчі працівники), зайняті в органах державної влади й управління;
особи, котрі служать в армії або отримують професійну підготовку (учні, студенти денних форм навчання);
особи, що виконують суспільно-оплачувані роботи;
особи, зайняті вихованням малолітніх дітей, доглядом за інвалідами чи людьми похилого віку, громадяни інших країн, які проживають в Україні, працюють у народному господарстві.
Загроза безробіття в умовах України пов’язана не зкризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженністю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та наступною економічною політикою.
Український ринок праці та зайнятість мають свої особливості. Йдеться про ті із них, що виявились упродовж 90-х років ХХ ст. Акцентування уваги саме на цьому періоді зумовлене тим, що раніше в Україні існувала інша економічна система. Отже, в останнє десятиріччя відбулись такі зміни:
скорочення зайнятості і зростання рівня безробіття, починається з середини 90-х років. Основною причиною звільнень працівників є розпочата структурна перебудова економіки: припинення діяльності підприємств, продукція яких не знаходить збуту або виявляється неконкурентноздатною, перехід до інших форм власності. Такі процеси переживали всі країни перехідної економіки і скрізь, де вони розпочинались, зростала кількість безробітних, але в умовах, коли перехід до ринку відбувається послідовно, працездатні, звільнені з державних установ та підприємств, знаходять роботу на нових підприємствах недержавної форми власності, розпочинають власну справу тощо.
існування в Україні вимушеної зайнятості (прихованого безробіття). До тих, хто є неповно зайнятими, належать люди, які перебувають у вимушених відпустках з ініціативи адміністрації, працюють неповний робочий день або тиждень.
зміна структури зайнятості, тобто співвідношення між людьми. Що працюють у різних сферах (галузях) економіки.
В умовах становлення ринкової економіки особливо гострою проблемою є безробіття серед молоді, яке дедалі зростає. Для її вирішення необхідно створити реальні передумови для обгрунтованого вибору професії та місця роботи з урахуванням потреб ринку праці, а також покликання, здібностей та психофізіологічних можливостей молодої людини та її професійної підготовки.
Важливим напрямом запобігання безробіттю серед молоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю, через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.
За даними матеріалів вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності, за січень-вересень 2005 р. Середньомісячна чисельність економічно активного населення віком 15-70 років становила 22,3 млн. осіб, з них 20,7 млн. осіб, або 93% були зайняті економічною діяльністю, решта – не мали роботи, але активно її шукали та були готові приступити до неї, тобто тобто відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні. Середньомісячна кількість безробітних (за методологією МОП) працездатного віку ( особи, що самостійно шукали роботу, та ті, що перебували на обліку у державній службі зайнятості ) становила 1,5 млн. осіб, або 7,6% від чисельності економічно активного населення.
За 2005 рік послугами державної служби зайнятості скористалися 2,9 млн не зайнятих трудовою діяльністю громадян, з них 65,4% зверталися до цієї установи упродовж року. На обліку у державній службі зайнятості на 1 січня 2006 року перебувало 903,5 тис. незайнятих громадян, з них кожний другий проживав у сільській місцевості. Серед зазначеної категорії громадян 97,6% мали офіційний статус безробітних, з них більш ніж двом третинам було призначено допомогу по безробіттю.
Із кожних 100 зареєстрованих безробітних 45 раніше займали робітничі місця, 25 – посади службовців, решту становили особи без професії або такі, що займали місця, які не потребують спеціальної підготовки.
Дисбаланс у розподілі виробничих ресурсів та робочої сили зумовлює значну міжрегіональну диференціацію зареєстрованого безробіття. Найвищий рівень зареєстрованого безробіття спостерігався у Тернопільській області ( 6,6% ), а найнижчий – у м. Києві ( 0,4%).
21 червня Київський міський центр зайнятості провів загальноміський інформаційний захід „Робочих місць багато – давайте працювати!”, призначений насамперед для випускників, безробітних та осіб, що прагнуть змінити місце роботи. В акції взяли участь 220 підприємств столиці та 46 навчальних закладів. До увани відвідувачів було представлено 45000 вакансій, також була змога проконсультуватися із професійними юристами, психологами тощо.
Київський міський голова Олександр Омельченко заявив, що на 1 червня 2005 у столиці офіційно зареєстровано 16 тисяч безробітних, з них 13 тисяч – не мають постійної роботи понад 3-4 місяці. Вакансій же пропонується більш ніж достатньо - 27 тисяч. Половина вакансій запрошують на роботу робітників, ще третина – службовців, решта робочих місць призначені для людей без спеціальної освіти. Столичний голова вважає таку тенденцію позитивною: „Маючи забезпечений ринок праці, ми маємо безробіття. Це хороші показники, оскільки ті громадяни, які безробітні, шукають кращу роботу, тобто більш високооплачувану, ніж їм пропонують”. За перші п’ять місяців 2005 року послугами Київського центру зайнятості та 10 районних центрів скористалися 18,4 тисячі громадян, що в 1,1 раза більше, ніж за такий період 2004 року. За даними підприємств,установ та організацій столиці в дію було введено 12,3 тисячі робочих місць.Протягом п’яти місяців 2005 року 3,2 тисячі людей пройшли професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації при центрах зайнятості.[12]
За повідомленнями підприємств, установ та організацій, кількість вільних робочих місць і вакантних посад упродовж грудня 2005 р. скоротилася на 12,1% більша, ніж у 2004 р.
Навантаження незайнятого населення,яке звернулося за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості,на 1 вакансію загалом по країні загрудень 2005 р. зросло з 4 до 5 чоловік. За регіонами значення цього показника коливалося від 0,2 чоловіка у м. Києві до 27 чоловік у Черкаській області.
За сприяння Державної служби зайнятості у