Політекономія як суспільно-економічна наука
Засоби виробництва подiляються на предмети працi та засоби працi. До перших належать предмети, що данi природою, та тi, що в процесi працi переробляються чи обробляються з метою одержання готової продукцiї для особистого чи виробничого використання. До других належать, по-перше, машини, устаткування, iнструменти та iншi технiчнi знаряддя; по-друге, технологiчнi процеси та енергопостачання i, по-третє, автоматизованi системи управлiння (АСУ), електронно-обчислювальнi машини (ЕОМ), комп'ютери тощо. Центральне мiсце в системi засобiв працi посiдають накопиченi людством знання. Людина живе у свiтi обмежених можливостей. Обмеженi її фiзичнi та iнтелектуальнi здiбностi, час, який вона може придiлити тому чи iншому заняттю, засоби, якi можуть бути використанi для досягнення поставленої мети. Обмеженiсть наявних ресурсiв була, є i залишається головною i досить жорсткою умовою, яка нашаровується об'єктивною реальнiстю на розмiри i можливостi зростання особистого та суспiльного багатства. Але це стосується конкретної людини i конкретних умов iснування суспiльства. Щодо розвитку суспiльства в цiлому в iсторичнiй перспективi, то можливостi людини необмеженi. Протягом багатовiкової iсторiї люди суттєво розсунули рамки зазначених та iнших обмежень, проте перед iндивiдом, як i перед суспiльством в цiлому, завжди на кожному етапi постає проблема вибору напрямiв та способiв використання обмежених ресурсiв. Цю проблему можна вирiшувати рiзними методами, якi лежать у площинi економiки. Серйозною проблемою є не тiльки виробництво, а й розподiл його продуктiв мiж рiзними верствами населення.
Сьогоднi вивчення полiтекономiчного аспекту економiчної теорiї означає дослiдження розвитку економiчних явищ та процесiв через пiзнання виробничих вiдносин. Функцiєю економiчної теорiї є характеристика основ економiчних систем, яка подається через аналiз виробничих вiдносин: органiзацiйно – економiчних та соцiально-економiчних (рис. 2).
У процесi
органiзацiї
виробництва
виникають
органiзацiйно-економiчнi
вiдносини,
якi вiдбивають
певний иого
рiвень.
Органiзацiйно-економiчнi
вiдносини
безпосередньо
зв'язанi з продуктивними
силами. Вони
виникають з
приводу трудової
дiяльностi,
кооперацiї
працi, обмiну
засобами виробництва
тощо. В цiлому
цi вiдносини
зображенi
господарською
системою органiзацiї
та управлiння
економiкою на
рiзних рiвнях.
Конкретнi
органiзацiйно-економiчнi
вiдносини вiдображенi
у господарських
системах окремих
галузей суспiльного
виробництва
– економiкапромисло-востi,
сiльського
господарства,
торгiвлi, охорони
здоров'я та iн.
їх специфiку
вивчають конкретнi
економiчнi науки.
До загальних
органiзацiйно-економiчних
вiдносин належать
форми i методи
господарювання,
характернi для
всiх галузей
економiки.
Серед останнiх сьогоднi видiляються, по-перше, ринкова система, в центрi якої – товарно-грошовi вiдносини; по-друге, пiдприємництво, в центрi якого-ефективне ведення господарства. Загальнi органiзацiйно-господарськi вiдносини – це вiдносини у сферi грошового обiгу, цiноутворення, фiнансiв та кредиту, маркетингу, менеджменту, бiржової справи тощо. Саме вони, оскiльки не охоплюються конкретними економiчними науками, належать до загальної економiчної теорiї.
Соцiально-економiчнi вiдносини зумовлюють систему зв'язкiв. До них належать закономiрностi розвитку вiдносин власностi (передусiм на засоби виробництва), тiсно пов'язаних з ними розподiлу i вiдтворення суспiльного виробництва в цiлому як економiчного кругообiгу, який вiдбувається через виробництво, розподiл, обмiн i споживання продуктiв та послуг.
Дослiдження соцiально-економiчних вiдносин розкриває соцiальнi можливостi iнтеграцiйних процесiв в сучасному суспiльствi та управлiннi господарством. Це дозволяє також визначити рiвень вiдповiдностi економiчної дiяльностi вимогам зростання суспiльного багатства i пов'язаним з ним iнтересам переважної бiльшостi членiв суспiльства.
Першi спроби вивчення економiчних процесiв та явищ були ще в працях
Ксенофонта, Платона, Арiстотеля, Се-неки, Цезаря, мислителiв Давнього Єгипту, Китаю, Iндiї тощо. Формування економiчної науки належить до тих часiв нової iсторiї людства, коли товарне господарство почало набувати загального характеру. Сьогоднi воно охоплює сферу як матерiального виробництва (промисловiсть, сiльське господарство, будiвництво, транспорт, торгiвлю, комунальне господарство, побутове обслуговування), так i нематерiального (охорону здоров'я, освiту, наукове консультування тощо).
Оскiльки товарнi вiдносини охопили передусiм сферу торгiвлi, то й першою в новi часи (XV–XVII ст.) склалася школа меркантилiстiв (вiд iталiйського гпегсапiе – торговець, купець). Вона ототожнювала багатство з грошима, золотом, нагромадження яких у той перiод вiдбувалося через торгiвлю. Тому меркантилiсти виходили з того, що джерелом багатства суспiльства є торгiвля. У XVIII ст. виникла цiкола фiзiократiв, її представники Ф. Кене та Буагiльбер перенесли питання про походження багатства iз сфери обiгу в сферу виробництва. Але вони вважали, що багатство створюється лише в сiльському господарствi. А вже в працях таких видатних представникiв класичної полiтекономiї, як У. Петтi, А. Смiт, Д. Рiкардо, С. Сiсмондi, основним об'єктом дослiдження стало саме виробництво, незважаючи на його галузевi особливостi. Велике значення мали працi А. Смiта (1776) та Д. Рiкардо (1817). А. Смiт та Д. Рiкардо виявили, що прибуток пiдприємця втiлює неоплачену працю найманих робiтникiв. Д. Рiкардо вiдкрив закономiрнiсть, яка виражає спiввiдношення мiж оплаченою працею (заробiтною платою робiтникiв) та неоплаченою (прибуток пiдприємця), i довiв, що прибуток буде високим або низьким у тiй самiй пропорцiї, в якiй буде низька або висока заробiтна плата. Таким чином, класичною полiтекономiєю було започатковано трудову теорiю вартостi. У суспільному виробництві свого життя люди вступають у визначені, необхідні, від їхньої волі відношення, що не залежать – виробничі відношення, що відповідають визначеного щабля розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відношень складає економічну структуру товариства, реальний базис, на якому піднімаються юридична і політична надбудова і якому відповідають визначені форми суспільної свідомості. Засіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їхнє буття, а, навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхня свідомість».
Єдність продуктивних сил і відповідних їм виробничих відношень складає засіб виробництва матеріальних благ – основу суспільно-економічної формації. К. Маpкс і Ф. Энгельс нараховували п'ять суспільно-економічних формацій в історії людства: первіснообщинний лад, рабовласництво, феодалізм, капіталізм, що вже мали або мають місце на Землі, і комунізм, що складається з двох фаз, – соціалізму і власне комунізму – майбутнє людства. Людина була і завжди залишиться головним чинником виробництва. Економічна теорія у вивченні людського товариства виходить із того, що людина є одночасно і виробником і споживачем економічних благ. Він створює, пускає в хід і визначає засоби використання техніки і технології, що, у свою чергу, пред'являють нові вимоги до фізичних і інтелектуальних можливостей людини. Коли прогресивні засоби праці і технології одержують широке поширення, вони починають пред'являти підвищені вимоги до робітника, «підтягати» його до свого рівня. Ручні знаряддя праці припускають один тип робітника, машини – інший, верстат із програмним забезпеченням і керування складними автоматизованими системами – третій. Світовий досвід останніх десятиліть свідчить, – більш двох третин великих і понад сімдесятьох відсотки всіх інших катастроф, пов'язаних із господарською діяльністю відбуваються з вини людини, із його недостатньою підготовленістю для взаємодії зі складними технічними системами. Вимоги, запропоновані до робочої сили з боку засобів виробництва й основних технологій пов'язані з підготуванням високо кваліфікованих, професійно орієнтованих робітників, із рівнем витрати робочої сили, із розміром витрат на її відтворення. Історії відомі приклади, коли технічне нововведення сторіччями чекало нового суспільного устрою і нового типу робітника. Нині в індустріально розвитих країнах, поряд із безробіттям, виробництво відчуває найгострішу потребу у високоосвічених професіоналах. Ріст вимоги до якості робітника – це загальноекономічна умова розвитку суспільного виробництва.
У обстановці примітивної ручної праці ця залежність протягом сторіч майже себе не виявляла і виявлялася через дуже повільні, мало помітні зміни. З переходом до машинного виробництва відбулося прискорення суспільного прогресу і зазначеної тенденції стала виявлятися з наростанням. З особливою інтенсивністю вона діє в умовах науково-технічної революції. Основним двигуном науково-технічного прогресу стає інформаційна техніка. Вона перетворюється в базу для всіх новітніх технологій. перетворить усі види виробництва, грає головну роль у підвищенні продуктивності праці, зниженні вартості продукції. Починаються спроби створення «штучного інтелекту», виникає питання: чи не втрачає людський чинник свого значення в міру удосконалювання ЕОМ і комп'ютерної техніки?
Проте не варто забувати, що корінні зміни у виробництві, супроводжуючись рухами в кваліфікаційній і фаховій структурі населення, не знищують до кінця потреби в малоквалифікованій праці. Більш того, у ряді випадків така потреба воспроизводится безпосередньо в самому науково-технічному і суспільному прогресі.
Характерна риса особистого чинника виробництва складається в тому, що людина не просто елемент виробництва, а головна продуктивна сила товариства. Робітник одночасно є і носієм робочої сили (і тим самим чинником виробництва) і суб'єктом виробничих відношень. Воздействуя на виробництво, змінюючи його, він тим самим змінює всю систему економічних відношень, змінює своє власне економічне поводження. Його роль у виробництві ніколи не можна зрозуміти поза визначеною системою суспільних відносин. У товаристві, як і у виробництві, усе виходить від людини й усе зводиться до нього.
Науково-технічний прогрес стає реальністю не самий по собі, а завдяки робітникам, що знаходяться у визначених суспільних умовах. Ці умови, а точніше суспільні економічні відношення завжди в більшій або меншій мірі орієнтують на прогрес, а можуть і взагалі не створювати до нього належних стимулів. В другому випадку товариство зштовхується з необхідністю перебудови системи виробничих відношень. Останні визначають спрямованість у відтворенні робочої сили. З позицій виробництва людина не тільки його суб'єкт, але і його кінцева ціль. Суспільний продукт, пройшовши через розподіл і обмін, завершує свій шлях у споживанні. Задоволення потреб людини, його розвиток є природним кінцевим призначенням суспільного виробництва. Будь-який підприємець у своїй господарській діяльності має на меті одержати вигоду, але ця ціль буде реалізована лише тоді, коли на продукцію його фірми знайдеться покупець (споживач).
політекономія продуктивний сила виробничий
3. Політекономія-основа економічної політики
3.1 Сутність і цілі економічної політики
Існує багато визначень поняття «державна економічна політика». Беручи загалом – це є цілеспрямований вплив на економічні процеси на макро- і мікрорівні, створення й удосконалення умов економічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою. У багатьох економічних дослідженнях поняття «державна економічна політика» та «державне регулювання економіки» ототожнюються. Однак ближчим до істини буде твердження, що економічна політика є тією засадною основою, що на ній базується державне регулювання економіки.
Економічна політика – це сукупність науково сформульованих ідей і положень, довгострокових і найближчих завдань, цілеспрямованих дій, з допомогою яких здійснюється керівництво економікою (підприємством). Тобто – це розробка й проведення в життя системи господарських заходів, скерованих на розвиток і підвищення ефективності виробництва. Економічна політика, щоб бути дійовою, не повинна бути результатом вольових, випадкових рішень окремих осіб, тих чи інших владних структур. Її зміст визначається вимогами об'єктивних економічних законів. Тому ефективність, дійовість економічної політики, а в остаточному підсумку ефективність системи управління, залежить від того, наскільки повно й чітко економічна політика відображає ці вимоги. Історія економічної політики така ж давня, як й історія самої економіки, історія держави. Незалежно від типу економічної системи головним суб'єктом економічної політики є держава. Тому економічна політика – це завжди державна економічна політика. Її цілі, механізми та інструменти найтісніше пов'язані із загальни-ми функціями держави, характером держави, типом економічної системи, конкретним станом національної економіки, кон'юнктурою світового ринку, міжнародним становищем.
Певний тип державного устрою завжди невід'ємний від певного типу економічної системи. Вони взаємозалежні та коригують один з одним. Звідси, економічна політика, яку проводить держава, зазнає впливу як суто економічних факторів, так і політичних та ідеологіч-них.
Державне управління економікою – це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основними функціями управління є: організація, планування, регулювання, кадрове забезпечення, контроль.
Проте в різних економічних системах вплив і значення цих фак-торів неоднакові. В ринковій економічній системі переважне значен-ня мають економічні фактори, які впливають на економічну політику, в командно-адміністративній переважає вплив політичних та ідеологічних факторів. Однак незалежно від цього можна дати загальне визначення економічної політики як взаємопов'язаної системи дов-гострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплексу відповідних державних рішень (законів, постанов, інших нормативних актів) та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки.
Головне питання політики – це питання про владу. Не є виключенням з цього правила і економічна політика. Для неї найважливішим є питання про економічну владу та її використання для досяг-нення довгострокових та поточних цілей в економіці, реалізації певних економічних інтересів.
Історія економічної політики така ж давня, як й історія самої економіки, історія держави. Незалежно від типу економічної сис-теми головним суб'єктом економічної політики є держава. Тому економічна політика – це завжди державна економічна політика. Її цілі, механізми та інструменти найтісніше пов'язані із загальними функціями держави, характером держави, типом економічної системи, конкретним станом національної економіки, кон'юнктурою світового ринку, міжнародним становищем.
Певний тип державного устрою завжди невід'ємний від певного типу економічної системи. Вони взаємозалежні та коригують один з одним. Звідси, економічна політика, яку проводить держава, зазнає впливу як суто економічних факторів, так і політичних та ідеологічних. Проте в різних економічних системах вплив і значення цих факторів неоднакові. В ринковій економічній системі переважне значеня мають економічні фактори, які впливають на економічну політику, в командно-адміністративній переважає вплив політичних та ідеологічних факторів. Однак незалежно від цього можна дати загальне визначення економічної політики як взаємопов'язаної системи довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплексу відповідних державних рішень (законів, поста-нов, інших нормативних актів) та заходів, спрямованих на досягнен-ня цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки.
Кінцеве призначення економічної політики держави – сприяти природному еволюційному економічному розвитку, запобігати зло-вживанням економічною владою з боку окремих осіб, груп, підприємств, а також кризовим явищам, підтримувати господарський порядок.
Залежно від конкретних обставин цілі економічної політики мо-жуть і повинні змінюватись, гнучко реагувати на фактичний стан економіки, її проблеми та протиріччя. Можна сформулювати кіль-ка загальних бажаних цілей економічної політики в ринковій економічній системі.
1. Мета економічного зростання. Це загальна кінцева мета для кожної національної економіки і національної економічної політи-ки в ринковій та перехідній до ринку економіці. Вона конкретизується в обсягах виробництва ВНП, рівні життя населення країни. Заходи економічної політики, спрямовані на досягнення цієї мети, можуть бути різноманітними, проте їх поєднує націленість на активізацію найважливіших факторів економічного зростання, серед яких – інвестиції капіталу, реструктуризація економіки, ефектив-на зайнятість і зростання продуктивності праці, достатній плато' спроможний попит населення тощо. Використовуються заходи структурної політики загалом.
Економічна політика має декілька основних завдань:
1. Мета ефективної зайнятості. Як правило, вона поєднується, з першою і передбачає активну економічну політику держави.
2. Мета зростання економічної ефективності. Своєрідна «надмета» ринкової економіки, досягти яку можливо заходами економічної політики, що мають достатньо довгострокове і стратегічне значення для національної економіки і передбачають розвиток науково-технічного прогресу, освіти, науки, використання своєрідних переваг національного характеру, національної економіки в системі міжнародного поділу праці. Використовуються заходи промислової політики.
3. Мета стабільного рівня цін. В розвинутій ринковій економіці досягається переважно заходами грошово-кредитної та бюджетної політики, що мають антиінфляційну спрямованість. Як правило, в короткостроковий термін ця мета вступає в протиріччя з метою найбільшого рівня зайнятості та стимулювання економічного зростання. В перехідних до ринку умовах пріоритетне місце в напрямі досягнення даної мети має належати загальній економічній політиці з підтримки національного товаровиробника.
4. Мета захисту і підтримання конкурентного господарського порядку, принципів економічної свободи. Досягається заходами антимонопольної політики, контролю за використанням економічної влади, захисту прав людини та інституту приватної власності. Вступає в певне протиріччя з принципами активної державної економічної політики економічного регулювання.
5. Мета соціальної безпеки і стабільності. Досягається засоба-ми збалансування економічних інтересів роботодавців та найманих працівників, політики соціального страхування та забезпечення, ефективної зайнятості, професійної підготовки та перепідготовки, сприяння малому бізнесу, а також засобами прогресивного оподаткування особистих доходів, оподаткуванням нерухомого майна тощо.
6. Мета рівноваги зовнішньоторговельних-операцій і платіжного балансу, ефективного курсу національної валюти. Досягається заходами зовнішньоекономічної політики, політики центрального (національного) банку щодо курсу національної валюти тощо.
Загальноекономічна рівновага має різні аспекти. Проте можна сформулювати два головних.
Перший – рівновага сукупного попиту і пропозиції. Другий – збалансована реалізація цілей економічного зростан-ня, високого рівня зайнятості, стабільного рівня цін, рівноваги торговельного 'балансу. Цей аспект Має умовну назву «магічного чотирьохкутника», що означає величезну складність одночасної реалізації цих чотирьох цілей та здійснення відповідних заходів економічної політики.
Важливим є визначення впливу на економічну політику різних суб'єктів економічного процесу. Держава є головним суб'єктом економічної політики. Однак формування курсу економічної політики відбувається також під впливом інших суб'єктів економічного процесу:
а) вплив монополій – це найзагрозливіший фактор для еконо-мічної політики;
б) вплив великого промислового і фінансового капіталу, що може мати як позитивне, так і негативне значення. Позитивне пов'язане з інвестиційними можливостями великого капіталу, негативне – з монополістичними тенденціями;
в) вплив профспілок, який залежить від їх політичної ваги, організованості та має неоднакове значення в різних країнах. Політика заробітної плати формується великою мірою залежно від діалогу «уряд – роботодавці – профспілки»;
г) вплив політичних партій і об'єднань. Кожна партія має свою економічну програму (платформу) і пропонує певні цілі економічної політики, на яких вона зосередить увагу у разі отримання політичної влади. Якщо уряд сформований на однопартійній або ба-гатопартійній основі, його рішення відбивають погляди правлячої партії або блоку партій, представники яких були запрошені до уряду. Економічна політика має реагувати на кон'юнктурні коливання. В умовах, коли ринкова економіка розвивається циклічно, ві-дображаючи зміни в попиті і пропозиції, важливим загальним завданням економічної політики є завчасна (своєчасна) реакція на можливі зміни економічної кон'юнктури, стану національного і світового ринків. В умовах, коли економіка зростає, економічна політика повинна запобігати можливому підвищенню «економічної температури», тобто проводити заходи, сутність яких протилежна економічному зростанню. І навпаки, коли з'ясовується близьке еко-номічне «гальмування», економічна політика «включає» стимулюючі заходи щодо інвестицій та ділової активності в цілому.
Одночасно досягти всі основні цілі економічної політики практично неможливо. Тому економічна політика завжди постає перед проблемою вибору пріоритетів. Цей вибір зумовлюється впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, орієнтацією економічної політики На певні економічні доктрини та теорії, економічні інтереси певних 'соціально-економічних груп населення. Заздалегідь дуже важко визначити, чи буде» вибір пріоритетів ефективним з точки зору кінцевих результатів того чи іншого варіанта економічної політики. На. це запитання відповідає практика. Проте певне об'єктивне співвідношення між реальною економічною ситуацією, загальним станом Економіки і пріоритетами економічної політики завжди існує. Серед фундаментальних загальнонаціональних критеріїв цього вибору можна назвати критерії економічної ефективності (раціональності) і відповідності пріоритетів національно-державним економічним інтересам, а також необхідності загальноекономічної рівноваги. Кінцеве призначення економічної політики держави – сприяти природному еволюційному економічному розвитку, запобігати зловживанням економічною владою з боку окремих осіб, груп, підприємств, а також кризовим явищам, підтримувати господарський порядок.
Залежно від конкретних обставин цілі економічної політики мо-жуть і повинні змінюватись, гнучко реагувати на фактичний стан економіки, її проблеми та протиріччя. Можна сформулювати кілька загальних бажаних цілей економічної політики в ринковій економічній системі.
Економічна політика має реагувати на кон'юнктурні коливання. В умовах, коли ринкова економіка розвивається циклічно, відображаючи зміни в попиті і пропозиції, важливим загальним завданням економічної політики є завчасна (своєчасна) реакція на можливі зміни економічної кон'юнктури, стану національного і світового ринків. В умовах, коли економіка зростає, економічна полі-тика повинна запобігати можливому підвищенню «економічної температури», тобто проводити заходи, сутність яких протилежна економічному зростанню. І навпаки, коли з'ясовується близьке еко-номічне «гальмування», економічна політика «включає» стимулюючі заходи щодо інвестицій та ділової активності в цілому.
3.2 Взаємозв’язок політекономії та економічної політики
Політекономія виконує позитивну функцію і відповідає на питання «що» і «чому» відбувається в реальній економіці. Економічна політика виконує переважно нормативну функцію і вирішує питання «що треба зробити», щоб досягти певних цілей економічного і соціального розвитку. Однак дати відповідь на питання «що треба зробити» економічна політика не може без залучення економічної теорії.
Дії урядовців, політиків, бізнесменів більшою мірою залежать від економічної теорії, ніж це здається на перший погляд. Можна зробити висновок, що економічні теорії приховано панують над нами незалежно від того, чи знаємо ми що-небудь про них, чи ні. Той чи інший захід економічної політики завжди можна віднести до певного напряму економічної теорії так само, як ці теорії мають сукупність властивих саме їм уявлень про інструменти і механізми економічної політики.
Наприклад, класична економічна теорія вважає найкращою економічною політикою таку, яка передбачає мінімально можливе втручання держави в економіку. За цією концепцією (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж.С. Мілль, ф. Еджуорт, А. Маршалл, А. Пігу) краща економічна політика – це економічна політика державного невтручання.
Кейнсіанська економічна теорія, навпаки, розглядає втручання, що спрямоване на стимулювання сукупного попиту, життєво необхідним для функціонування ринкової системи, яка, за Дж.М. Кейн-сом, втратила властивості саморегулювання. Основу кейнсіанської концепції макроекономічної політики становила ідея поєднання бюджетного регулювання з кредитно-грошовою політикою. Пріоритетні цілі – повна зайнятість, стабілізація економічного циклу, сталі темпи економічного зростання. Державний бюджет використовується як найважливіший інструмент економічної політики. Кредитно-грошова політика розглядається як важіль, що виконує допоміжну по відношенню до бюджетної політики функцію. Дефіцитне фінансування державних видатків є засобом стимулювання сукупного попиту.
На думку прихильників кейнсіанської концепції макроекономіч-ної політики, внаслідок дефіциту бюджету утворюється ефект розширення. сукупного попиту і зростання виробництва. При цьому робилось важливе припущення, що реальні темпи зростання виробництва перевищуватимуть темпи зростання цін. Проте інший ефект полягає в тому, що державний попит заміщує приватний, скорочує приватні інвестиції, що негативно впливає на реальне виробництво. Протидіяти цьому повинна політика низьких відсот-кових ставок з метою стимулювання приватних інвестицій.
Неоліберальна концепція економічної політики спирається на фундаментальні цінності ринкової економіки і класичної традиції в економічній теорії, відстоює принцип невтручання держави безпо-середньо в господарський процес і одночасно принцип втручання держави в процес формування і захисту «конкурентного господар-ського порядку». Головні цілі економічної політики – забезпечення державою умов для економічної свободи всім суб'єктам господарювання, недопущення формування монополій, децентралізація економічної влади, протидія процесам її концентрації, державний захист і підтримка конкурентного порядку, регулювання соціальних проблем. Один із фундаторів неоліберальної концепції В. Ойкен у своїй праці «Основні принципи економічної політики» (1950 р.) зробив висновок, що політика невтручання з часом провокує пере-хід до політики інтервенціонізму, тобто до безпосереднього втручання держави в господарський процес, внаслідок чого зростає за-лежність самої держави від владних економічних угруповань. Холи держава не регулює господарський порядок, первісна економічна свобода для всіх перетворюється в реальну економічну владу для небагатьох, в кінцевому рахунку в монополію і, при певних умовах, в диктатуру, або в загальну групову анархію, державне безвладдя.
Праця В. Ойкена – це наочний приклад того, як безпосередньо пов'язані економічна теорія і економічна політика. Займаючись проблемами економічної політики, В. Ойкен, врешті-решт, прийшов до нових нестандартних теоретичних висновків, а саме, що принцип невтручання держави в господарський процес повинен обов'язково доповнюватись регулюванням конкретних форм ринку, які забезпечують конкурентний господарський лад. Більш чи менш державності – така постановка питання проходить поза суттю проблеми. Йдеться не про кількісну, а про якісну проблему. Звідси випливає важливий висновок для економічної політики в умовах перехідної економіки: економічна політика держави повинна бути спрямована не на абстрактну мету «переходу до ринку» (що дуже подібне до такої ж самої абстрактної мети «переходу до комунізму»), а на створення конкретних форм ринку, які грунтуються на реальній конкуренції та недопущенні монополізації економічної влади.
Неоконсервативний напрям економічної теорії кореспондує з монетаристською концепцією макроекономічної політики, яка концентрує увагу на антиінфляційних заходах економічної політики, регулюванні обсягу грошової маси, відокремленні бюджетної та кредитно-грошової політики, забезпеченні бюджетної рівноваги. Важливою функцією держави є контроль за темпом зростання пропозиції грошей, який повинен відповідати темпам реального економічного зростання і очікуваній інфляції.
Монетаристська концепція відкидає можливості використання грошової політики для фінансування бюджетного дефіциту, якщо цей дефіцит призводить до таких коливань грошової маси, які перевищують реальний темп економічного зростання.
Висновок
Отже, внаслідок розвитку суспільно-економічних відносин виникла потреба у систематизації і визначенні сутності економічних відносин людей, їх єдності і взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства. Саме такою наукою і є політенкономія, що зародилася ще тисячі років тому і прогресує й на сьогодні. Вона є однією з найважливіших економічних наук, оскільки допомагає визначити сутність основних економічних понять і категорій, розібратися в усьому, що стосується ведення економічної діяльності та основних засад бізнесу…
Величезний внесок у економічний розвиток суспільства було зроблено завдяки розширенню політекономічних понять, дослідженню новітніх шляхів розвитку економічної думки.
Можна з впевненістю стверджувати, що саме наука політекономія, та її дослідники зробили непереоціненний внесок у еволюцію суспільно-економічних відносин людства!
Список літератури (бібліографія)
Абрамова М.А. Економическая теория: Учебное пособие/2001
Білецька Л.В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів: Центр навчальної літератури, 2005
Економічна теорія: політекономія: Підручник/ Ред. В.Д. Базилевич – 5-е вид., 2006
Економічна теорія: макро- і мікроекономіка/ Навчальний посібник для студентів/ Ред. З. Ватаманюк, 2001
Кудінов В.В. Макроекономіка: основи теорії і практикум/ Навчальний посібник, 2004
Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник для студентів вищих навчальних закладів./ Ред. Г.Н. Климко, 2004
Мікроекономіка та макроекономіка: Підручник/ Ред. Будаговська С., 2001
Цигелик І.І. Основи підприемництва: Навчальний посібник/ І.І. Цигелик, Т.М. Паневник, 2005
Економічне енциклопедія Енциклопедія/ Ред. Гаврилишин Б.Г., Мочерний С.В, 2002
Григорук А.А., Пахолюк М.С., Літвінова Т.Д. Основи економічної теорії: політекономічний аспект/ За ред. Григорука А.А., Пахолюка М.С., 2002
13. Основи економічної теорії/ С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко та ін., 2001
14. Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка), 2002
Размещено на