Xreferat.com » Рефераты по экономике » Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношення

Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношення

матеріальні та духовні блага.

Що ж розуміється під власністю? Західна економічна наука, беручи до уваги лише юридичний аспект, зводить поняття власності до її речових об’єктів і визначає власність як відношення людини до речей. З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).


а) економічний зміст власності


З економічної точки зору власність відображає, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, а з іншого – спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва. Марксистська політекономія, роблячи наголос на економічній основі (поділ праці, купівля, продаж, спадщина об’єктів власності), визначає власність як певні економічні відносини між людьми з приводу привласнення ними матеріальних благ.

Ми ж, розглядаючи власність як об’єктивні відносини між людьми з приводу привласнення ними об’єктів власності й насамперед, засобів виробництва, в її економічного змісті будемо розрізняти два аспекти: а)матеріально – речовий (відношення людей до об’єктів власності) і б)соціально – економічний (відносини між людьми в зв’язку з привласненням ними об’єктів власності).

Зумовлено це тим, що в практичній господарській діяльності тісно переплітаються стосунки між людьми з приводу об’єктів власності з відносинами людей до самих об’єктів власності, їх використаннями з найбільшою для себе вигодою. Така вигода може бути досягнута лише тоді, коли господарюючий суб’єкт має право розпоряджатися об’єктом власності, користуватися результатами його функціонування. Тому, розкриваючи економічний зміст власності, можна дати таке її визначення.

Власність – це сукупність виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними об’єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об’єктами та результатами їх функціонування.

Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжую право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб’єкти).

А конкретно вона визначає:

умови поєднання робітника з засобами виробництва;

відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва;

умови розпорядження й використання факторів виробництва.

У всіх цих випадках люди опиняються у певних відносинах один до одного. Отже, зводити відносини власності лише до відносин, які виникають у процесі користування об’єктами власності, означає невиправдане звуження їхнього змісту так само, як і обмеження їх лише відносинами між людьми з приводу привласнення об’єктів власності.

Виходячи з розглянутого, можна зробити висновок, що власність, особливо на засоби виробництва, є основоположною економічною категорією. Саме вона визначає соціально-економічну структуру суспільства, економічне й політичне становище класів, соціальних груп людей і взаємовідносин між ними, бо складає основу всіх виробничих відносин суспільства та визначає їхню суть.

Економічні відносини власності характеризують насамперед соціальну сторону суспільного виробництва, дозволяючи чітко відповісти на запитання, у цих інтересах воно здійснюється. Не менш важливим є і те, що власність визначають форми організації виробничої діяльності, характер управління виробництвом, розподіл його кінцевих результатів.

Відносини власності завжди були тим стрижнем у суспільстві, навколо якого формувалися і розвивалися всі інші суспільні відносини. Від форми власності багато в чому залежать не тільки явища господарського життя, але й суспільний устрій, державні інститути, соціальний і культурний аспекти.


5. Функціональні форми власності


Власність реалізується в різних функціональних формах.

Конституцією України визначено приватну, державну та комунальну форму власності. В окремих випадках виділяться колективна (кооперативна , акціонерна) форма власності. У статті 41 Конституції України записано: ”Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до Закону.


Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношення

Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношення

Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношення


Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношення

Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношення


Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношення

Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношення


Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.”

Відносини власності виконують системоутворюючу функцію в системі економічних відносин. Вони визначають:

Спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва;

Соціальну структуру суспільства, його поділ на класи;

Характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту;

Специфіку обміну та розподілу створюваного продукту;

Мету виробництва та характер управління економічними процесами.

Що ж є вихідною основою розвитку процесу формоутворення власності, які об’єктивні чинники визначають структуру і принципи утворення її окремих функціональних форм та видів?

У принциповому плані відповідь на поставлені запитання є досить очевидно.


а) загальноприйняті форми власності


Кожна функціональна форма власності має відбивати насамперед рівень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі та ступені складності суспільної продуктивної сили, що використовується у виробництві.

Форма власності визначається специфікою суспільної продуктивної сили праці як об’єкта індивідуальної власності людини. Покликана створювати найоптимальніші умови для реалізації цієї сили, вона не може бути вищою чи нижчою, ніж ступінь розвитку останньої. Будь-які “забігання” вперед (так само, як і відставання) у процесі формоутворення власності від досягнутого рівня продуктивної сили суспільної праці негативно відіб’ються на розвитку її та у кінцевому підсумку стримуватимуть економічний прогрес.

В умовах товарного виробництва і ринкових відносин лише конкуренція здатна виявити ефективність певної форми власності порівняно з іншими та перспективи її економічного відтворення.

Водночас положення про об’єктивну обумовленість процесу формоутворення власності рівнем та характером розвитку суспільної продуктивної сили праці людини не повинно абсолютизуватися.

Економічні явища і процеси завжди являють собою багатомірну структуру. Такими ж багатомірними є й причинно-наслідкові зв’язки, що визначають логіку їхнього розвитку. Відношення власності не є тут винятком. Перебуваючи в постійній динаміці, вони зазнають на собі впливу не окремого якогось чинника, а широкого спектру соціально-економічних, політичних, внутрішніх та зовнішніх чинників, а також культурно-національних умов і традицій того чи іншого суспільства. Це, у кінцевому підсумку, визначає не лише структурну множинність, а й можливу альтернативність процесу формоутворення.

Більш того, як свідчить практика, форми власності реалізують себе не у чистому вигляді.

Кожна форма власності за своїм змістом багатоструктурна.

Вона неодмінно містить різноманітні структури – нові й старі, ті, що відживають і щойно народжуються, стимулюють і водночас стримують процеси економічного розвитку.

Еволюція форм власності


власність

Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношення

Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняплемінна


Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняобщинна


державна
приватна

Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношення

Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняОбмежено-суспільна


Індивідуальна (сімейна)

Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношення

Прив. капіталістична

Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношення

Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношенняСутність власності. Власність і соціально-економічне відношеннязагальнонародна


У країнах з ринковою економікою виділяють два типи власності.


Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношення


б) принципи формоутворення власності


Приватна власність. Це закріплення права контролю економічних ресурсів та життєвих благ за окремими людьми або їх групами. Приватна власність передбачає певне відчуження від інших осіб які не відносяться до числа власників, право контролю за певними об’єктами – капіталом, землею, доходом, кінцевими товарами тощо. Всі вони тепер стають персоніфікованими і мають певних власників.

Використання приватної власності є одним з базових елементів змішаної економічної системи. Значна частка капіталу знаходиться в приватному володінні. Приватна власність на капітал, вироблені товари, отримані доходи є важливою умовою підтримки системи вільного підприємництва.

Приватна власність має різновиди:

а) індивідуальна чи сімейна власність – право безпосереднього контролю об’єкта власності знаходиться в однієї особи чи сім’ї. На цій формі власності можуть, наприклад, будуватися фермерські господарства, невеликі магазини, майстерні, кафе. Її ще можна назвати необ’єднаною частиною власності;

б) пайова неакціонерна власність – об’єднана приватна власність, де право безпосереднього контролю об’єкта належить групі суб’єктів, які домовляються про спосіб керування ним. Ці суб’єкти називаються співвласниками, чи пайовиками – кожному з них належить певна доля (пай) об’єкта власності. Зазвичай величина цього паю визначається в грошовому виразі. Націй формі власності будується багато сучасних підприємств, так як вона має фінансові та деякі інші переваги;

в) акціонерна власність є також пайовою власністю. Але має важливі відмінності, тому її можна розглядати окремо від пайової. Акціонер – це той, хто вніс певний пай в капітал підприємства і натомість отримав титул власності: цінний папір – акцію. Акціонерна власність ніколи, якщо підприємство діє, не може бути фізично поділена, втрата чи придбання частини власності може відбуватися лише шляхом відчуження відповідних акцій.

г) власність громадських організацій – це власність груп людей, об’єднаних в пені громадські організації: політичні партії, профсоюзи тощо. Це не персоніфікована приватна власність, тобто тут не встановлюються індивідуальні частки в об’єкті власності, які могли б належати членам цих організацій.


в) форми власності у країнах з ринковою економікою


Державна власність. Це закріплення права контролю об’єктів за державою. В будь-якій країні існує велика кількість об’єктів, що безпосередньо контролюються державою, знаходяться в державній власності. Існують державні підприємства, значна частина землі знаходиться в державній власності, держава контролює мінеральні та водні ресурси, дороги, трубопроводи, системи зв’язку та багато іншого. Контроль за цими об’єктами повинен забезпечувати реалізацію макроекономічної стабілізаційної політики тощо. Разом з тим, як показує досвід, управління об’єктами державної власності, виявлення та реалізація суспільних переваг виявляється на практиці досить важкою справою.

Будь-яка держава має певну форму адміністративно-територіального устрою. В кожному адміністративному регіоні (область, земля, штат тощо) повинні бути свої органи державного управління. Для ефективного своїх функцій вони повинні володіти правом власності на ряд об’єктів.

Державна власність в Україні ділиться на:

а) загальнодержавну власність – основні розпоряджаючі та управлінські функції над об’єктами власності накладаються на загальнодержавні інститути. Це великі підприємства, системи енергозабезпечення та зв’язку, трубопроводи, автомобільні та залізнодорожні магістралі, структури Національного банку, військове виробництво, національні заповідники, банкнотна фабрика тощо;

б) комунальну власність – розпоряджаючі та управлінські функції по відношенню до об’єктів цієї власності належать місцевим органам влади. До таких об’єктів зазвичай відноситься багато учбових і медичних закладів, спортивних та культурних споруд, театрів, підприємств торгівлі, побутових та комунальних послуг, інші невеликі підприємства тощо.

Різновиди державної власності можуть називатись по-різному. Наприклад, в країнах з федеративним державним ладом загальнодержавна власність зазвичай називається федеральною власністю. Інші рівні державної власності можуть мати такі назви як власність штатів, муніципальна, місцева тощо.

Державна та приватна власності можуть поєднуватись, певним чином комбінуватись. Це може відбуватися через акціонерну форму, коли власниками часток в об’єкті власності стають приватні особи та держава.


6. Новітні тенденції у розвитку відносин власності


Еволюційний процес розвитку висунув на домінуючі позиції корпоративну (акціонерну) форму власності. Тепер в економіці розвинених країн світу корпорації (акціонерні підприємства) є найбільш динамічною провідною структурою економіки. У США їхня частка у загальному обсязі реалізованої продукції становить майже 90 відсотків. У західних країнах на корпоративну форму власності припадає 80-90 відсотків загального обсягу виробництва.

У чому ж переваги корпорації перед класичною формою приватного підприємництва? Що забезпечило їй вихід на провідні позиції у сфері бізнесу?

Відповісти на ці запитання непросто через те, що йдеться про різноманітні чинники, які слід ураховувати. Та найбільш значущим тут є ось що. Особливість корпоративної форми власності полягає у тому, що вона, з одного боку, зберігає через володіння окремими особами акціями все те позитивне, що несе в собі приватна власність (підприємницький інтерес, ініціативу, свободу вибору, невтримну погоню за нагромадженням особистого, а отже, і суспільного багатства, право безстрокового успадкування). Більше того, корпорація примножує приватну власність. Особами, що володіють капіталом і отримують з цього прибуток, стає все більше громадян.

Водночас корпорація долає обмеженість, притаманну класичній формі приватної власності. Формуючи загальну структуру корпорації та зберігаючи себе в ній лише як юридичну інституцію володіння, приватнокапіталістична власність разом з тим заперечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі — колективні — форми організації виробництва. Йдеться про реалізацію через структуру корпорації відомої формули про «позитивне заперечення приватної власності».

Красномовним є історичний аспект становлення і розвитку корпорації. Перші акціонерні товариства з'явилися ще на початку минулого століття. Однак, попри їхні очевидні переваги, законодавство всіляко стримувало їхній розвиток. Досить сказати, що для того щоб отримати дозвіл на створення корпорації, потрібно було спеціальне рішення законодавчих органів або королівської влади.

Становище змінилося лише на початку нинішнього століття. Тепер відповідно до законодавства багатьох країн світу корпорації можуть створюватися для будь-яких цілей, причому без обов'язкового дозволу законодавчих органів.

Варті уваги й ті переваги корпоративної форми власності, що визначають її конкурентоспроможність. Це виключно висока виробнича гнучкість і можливість акумулювати капітальні ресурси і кошти будь-якої належності.

Корпорація є майже бездоганним механізмом для мобілізації найбільших сум капіталу. Це — найдемократичніша форма власності.

Особливе значення має соціально-інтегральна функція корпорації. Якщо приватнокапіталістична власність у її класичному втіленні дезінтегрує суспільство, породжуючи цим самим складні соціальні проблеми суспільного розвитку, то корпорація, навпаки, створює економічні передумови для соціальної інтеграції, подолання відчуження людини. У зв'язку з цим слід звернути увагу на те, що у процесі функціонування корпорації відбувається так званий процес деперсоніфікації великої приватної власності на засоби виробництва. Це знаходять вираження у втраті окремими власниками капіталу контролю над його функціонуванням.

Донедавна, коли йшлося про корпорацію, то, як правило, наголошувалося, що вона є засобом «пограбування» мільйонів акціонерів особами, що утримують контрольний пакет акцій. Тепер же ситуація багато в чому змінилася. Якщо у 1929 р. у США з 200 найбільших корпорацій Контрольним пакетом акцій володіло 6 приватних осіб, то у 1964 р. таких взагалі не існувало.

Як приклад можна навести відому корпорацію АТТ (вироби телекомунікації), яка входить до першої десятки найбільших компаній США. Нині її акціонерами є більш як 2 млн. осіб, жодна з яких не володіла акціями більш як 1 відсоток загальної суми акціонерного капіталу. Таке розпорошення акцій характерне і для багатьох інших корпорацій. Саме завдяки цьому управління ними здійснюють не приватні власники, а професійні управляючі, яких Дж. Гелбрейт назвав техноструктурою.”Влада людей, що управляють нею (корпорацією. — А. Г.), — писав він, — не залежить більше від приватної власності» (Новое индустриальное общество. — М., 1969).

Отже, йдеться про процес якісної еволюції механізму реалізації приватної власності, її структурної перебудови. Розпорошення власності, як пише з приводу цього Б. Гаврилишин (Дороговкази в майбутнє. — К., 1990), є нині домінуючою реальністю. Це зумовлює докорінну зміну ролі цієї ланки економічних відносин у системі підприємства, зменшує можливість здійснення приватним власником прямого контролю над засобами виробництва. У кінцевому підсумку ці процеси розкривають зміст твердження «власність без влади і влада без власності». Змінилася основа влади. Спершу вона була похідною від власності. Згодом влада змістилася у бік компетенції, технічної спроможності забезпечувати економічне ефективне використання ресурсів.

Зауважимо, що корпорація не є застиглою формою власності. Вона еволюціонує. Слід звернути увагу на якісно нове явище у розвитку корпоративної власності, що набуває дедалі більшої ваги у останні десятиріччя. Йдеться про «революцію» у структурі корпорації, пов'язану з передаванням певної частини акціонерного капіталу найманим працівникам того підприємства, де вони працюють.

Початок розвитку перетворень корпоративної власності, що розглядаються, було покладено прийнятим Конгресом США у 1974 р. згідно з спеціальним планом розвитку акціонерної власності законом. Зміст його зводиться до здійснення широкої системи заходів, спрямованих на залучення працівників до акціонування. У наступні роки Конгрес США прийняв ще понад 20 законодавчих актів, які сприяли поширенню цих процесів.

Закони про робітничу власність на кінець 80-х років було прийнято також у 19 американських штатах. За рахунок отриманих прибутків або кредитних ресурсів корпорації скуповують частину своїх акцій і створюють так званий акціонерний фонд персоналу, з коштів якого формуються акції працівників цієї компанії. Відповідно до рішення Конгресу США компаніям, що здійснюють таку соціалізацію корпоративної власності, надають довгострокові податкові преференції та інші пільги.

Як свідчить статистика США, у 1975 р. налічувалося 1601 компанія, що повністю перейшли в управління трудових колективів, а у 1988 р. — 9700. Відповідно збільшилась і кількість працюючих — з 243 тис. до 9,7 млн. У 1990 р. кількість таких компаній зросла до 10 275, а число зайнятого на них персоналу — до 10,5 млн. осіб, що становить майже 10 відсотків активної робочої сили. В США це такі відомі процвітаючі фірми, як «Авіс», «Морган стенлі», «Локхід», «Полароїд». Підраховано, що продуктивність праці та рентабельність в корпораціях цього типу є вищою, ніж на аналогічних підприємствах інших форм власності. За оцінками фінансової комісії Сенату США до 2000 р. 25 відсотків усіх робітників і службовців може стати власниками підприємств, де вони працюють.

Постійне удосконалення акціонерних форм розвитку виробництва сприяло істотному зростанню числа власників акцій. На початку 50-х років у США налічувалося близько 6 млн. акціонерів. Сьогодні кількість їх наблизилася до 50 млн. У цілому в країнах Заходу кожен третій дорослий мешканець є акціонером. Та справа не лише у кількісних перетвореннях. Найважливішими є якісні зміни у соціальній структурі суспільства, що відбуваються завдяки цим процесам. Акціонерна власність вносить суттєві корективи у спосіб взаємодії робочої сили з засобами виробництва. У кінцевому підсумку відбувається процес перетворення працівника на співвласника засобів виробництва. Досягається тотожність праці та власності.

Працівник за своїм соціальним статусом стає працюючим власником.

Завдяки цьому створюються умови для безпосередньої реалізації індивідуальної власності людини на продуктивну силу її праці, тобто для виходу цієї основної ланки економічних відносин на рівень загально-цивілізаційних принципів розвитку.

Характерним є те, що під час роздержавлення та приватизації в Україні переважного розвитку набула корпоративна форма власності. Корпоративний сектор тепер є домінуючим в українській економіці. Станом на 1 січня 1998 р. на нього припадало 52,4 відсотка загальної кількості підприємств, на яких вироблялося 55,7 відсотка промислової продукції. Показовим є й те, що 21 млн. громадян України стали власниками акцій та земельних паїв (табл. 4). Однак незрілість ринкових відносин в Україні заважає повній реалізації громадянами своїх прав як акціонерів. Згодом цей недолік буде подолано.

Всебічний розвиток корпорації не є єдиним процесом, що докорінно змінює відносини приватнокапіталістичної власності, позитивно заперечуючи її сутність.


Структура власності промисловості України за 1998 р.

Форма власності Частка

за кількістю підприємств за обсягом виробництва
Державна 19,9 32,1
утому числі: загальнодержавна комунальна 16,3 3,6' 31,7 0,4
Колективна 79,1 67,7
Приватна 0,7 0,1
Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав

0,2


0,05



Не зважаючи на виключно високу частку корпорацій у виробництві валового національного продукту, в країнах Заходу не тільки не зменшується, а, навпаки, зростає кількість підприємств, що безпосередньо перебувають в індивідуальній приватній власності. Це так звані малі підприємства, які в останні десятиріччя отримали значний розвиток. В окремих країнах Заходу на них припадає до 40 і більше відсотків виробленої продукції. З погляду перспектив економічного розвитку, розуміння того, що приватнотрудова власність, на якій ґрунтується діяльність цих підприємств, не тільки не згортається, а й кількісно зростає, факт досить вагомий.

Перевагою цих підприємств є високий динамізм, здатність, з одного боку, швидко пристосовуватися до ринкового попиту, який постійно змінюється, з іншого, — акумулювати технічні нововведення. В Україні малі підприємства також швидко розвиваються.

Складні та суперечливі процеси відбуваються у зв'язку з перетворенням інформатики на провідну ланку виробничого процесу, а самої інформації — на домінуючий об'єкт власності, основну форму багатства суспільства. Формуючи основу інтелектуальної власності, остання, на відміну від власності на матеріально-уречевлені засоби виробництва, не може себе реалізувати на суто приватній основі. Наслідком цього є те, що прогресуюче звуження на основі розвитку постіндустріальної технології сфери праці як діяльності зі створення предметно-уречевлених матеріальних благ означає одночасне згортання сфери панування приватної власності.

Для того щоб розібратися у змісті цих процесів, слід передусім виявити специфічні риси інформації як товару, що поступово перетворюється на основний виробничий ресурс постіндустріального суспільства. Інформація як носій вартості є об'єктом купівлі й продажу і у цьому відношенні мало чим відрізняється від звичайного товару — послуги, що є об'єктом приватної власності. У країнах, що стають на шлях постіндустріального розвитку, посилюється конкурентна боротьба за володіння нею. Більше того, відбувається процес монополізації інформації, перетворення її на безпосередній об'єкт приватної власності, інституцію економічної влади. Відповідно до цього формується новий соціальний прошарок людей — власників інформації.

Інформація має й іншу сторону, реалізація якої стимулює розвиток зворотного процесу — знецінення відносин приватної власності. Йдеться про специфіку споживчого використання інформації як товару. Інформація у процесі свого продуктивного споживання не зникає. На відміну від звичайного товару інформація при її продажу не відчужується від свого власника. Останній позбавляється лише повної монополії на її використання. Проте він може продати її повторно. Те саме може зробити і покупець. У кінцевому підсумку дістають подвійний результат. Інформація втрачає здатність відчуження від свого безпосереднього виробника — людини. Водночас на ґрунті її всебічного розвитку формується спільна духовна власність, яка є фундаментом нагромадження інтелектуального потенціалу суспільства.

Ось як описує ці процеси О. Тоффлер. Якщо хтось володіє землею і вирощує на ній урожай, то ніхто інший не може вирощувати на цій самій ділянці землі свій урожай. Якщо якась особа має у своїй власності збиральний конвеєр, то цей конвеєр також не може використовуватись як об'єкт власності ще кимось іншим. Однак, якщо певний суб'єкт володіє інформацією, то ця сама інформація може стати власністю й іншої особи.

Які ж висновки робить, аналізуючи ці процеси, американський вчений?

Якщо для індустріального суспільства, на його думку, головним матеріальним елементом у структурі власності була власність на землю, будівлі, машини, засоби промислового виробництва, то нині, коли США переходить до інформаційного суспільства, основою власності стає неречова субстанція. Найважливішим у її характеристиці є те, що вона стає спільним суспільним надбанням, перетворюється на спільну духовну власність. Кожен може користуватися цією власністю спільно. Це принципово нова форма власності.

Отже, на новому витку суспільного прогресу відбувається не просто економічне заперечення специфічної для індустріальної системи приватнокапіталістичної власності, а діалектичне зняття відносин власності взагалі. Ці відносини поступово відходять у підвалини всієї економічної системи суспільства, поступаючись місцем принципово іншим системоутворюючим структурам.

Як наслідок, один з найважливіших критеріїв формаційного розвитку — критерій власності — зазнає настільки глибоких перетворень, що у кінцевому підсумку втрачає можливість виконувати свою головну формаційно-утворюючу функцію. Функція власності, що є основою формування соціально-класових відносин, владних та управлінських структур суспільства, поступово самозаперечується.

Саме на цих методологічних засадах побудована теорія граничної корисності, на якій засновані неокласичні школи економічної теорії. Найважливішим постулатом цієї теорії є положення про те, що будь-які виробничі структури можуть бути предметом економічних відносин, якщо вони є рідкісними. Йдеться про те, що їхня економічна значимість обернено пропорційна до їхньої наявності. Це стосується оцінки економічної корисності не тільки певного товару, а й, як про це писав один із засновників теорії граничної корисності відомий австрійський економіст Карл Менгер (Основания политической экономии. Общая часть: Пер. с нем. — Одесса, 1903), власності у

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: