Інвестиційна діяльність в ринковій економіці
Економічною основою належного соціального рівня життя людини є її свобода, її праця на себе і на задоволення своїх економічних і соціальних потреб. Кожна економічно вільна людина в суспільстві створює блага для себе і для ринку, а всі разом економічно вільні громадяни в суспільстві створюють національний дохід такого рівня, який дозволяє задовольняти економічні потреби всього суспільства. [15]
Нинішня кризова ситуація в Україні - це не просто численні дефіцити (як дехто вважає не тільки в нас, а й у деяких країнах світу), які значною мірою пов'язані з рівнем і динамікою заробітної плати, грошових надходжень у різних соціальних верств населення. Це тотальне зубожіння всієї нації. Для XXI століття - такі методи недопустимі.
Кожна держава прагне сформувати повноцінний ринок, у тому числі і такий же ринок праці, щоб задовольнити споживчі потреби власного народу та створити відповідні умови для заощадження і нагромадження власного й національного капіталу.
Вирішення цих проблем можливе, як показує світовий досвід, лише шляхом радикальних економічних реформ і впровадження ринкової системи господарювання, що базується на об’єктивних економічних законах, які є стимулами постійного підвищення ефективності будь-якого виду людської діяльності. [3,341]
Забезпечення економічного зростання в Україні, здійснення структурних перетворень можливі лише за умови максимального використання науково-технічного потенціалу та надання економічному розвитку інноваційного спрямування. Тому в країні повинна розроблятися та впроваджуватися інноваційна політика, яка реалізується через:
- створення- законодавчої бази для регулювання інноваційної діяльності;
- створення- системи стимулювання інноваційного підприємництва через здійснення податкової та амортизаційної політики;
- створення наукової інфраструктури.
7. Ризики, їх оцінювання
Як зазначає Б. М. Щукін, “інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і тому пов'язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності невиконання інвестиційних планів з об'єктивних чи суб'єктивних причин.”
Ризик – це економічна категорія, що може як бути, так і не бути, в основі якої лежить невизначеність конкретної господарської чи іншої ситуації і яка зумовлена браком певної інформації.
Інвестиційний ризик являє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.
Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов'язаний з умовами даного проекту.
Залежно від чинників виділяють такі види інвестиційного ризику :
політичний ризик;
загальноекономічний ризик;
правовий ризик;
технічний ризик;
ризик учасників проекту;
фінансовий ризик;
маркетинговий ризик;
екологічний ризик.
Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути викликані зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Інші види ризиків спричинюються можливими помилками планування та організації конкретних проектів.
Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хиб та помилок широкого спектру сторін інвестування, як-от пов'язаними з якістю проектування, технічною базою, обраною технологією, управлінням проектом, перевищенням кошторису.
Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан партнерів, зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи послуг, неплатоспроможність покупців продукції та власні підвищені витрати.
Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов дії проекту, наприклад ринків збуту чи постачання сировини і матеріалів, організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції.
Екологічний ризик пов'язаний з питаннями впливу на довкілля, можливої аварійності, стосунків з місцевою владою та населенням.
Інвестиційні ризики, пов'язані з діяльністю на фінансовому ринку, у свою чергу поділяють на три групи :
ризики втраченого зиску;
ризики зниження доходності;
відсоткові ризики.
Група ризиків втраченої можливості має своїм джерелом імовірність наставання непрямих (побічних) фінансових втрат, які виявляються в недоотриманні прибутку в результаті нездійснення фірмою якогось заходу, який би дозволив їй одержати цей прибуток (наприклад, відсутність страховки на судно, що перевозило вантажі даної фірми і згодом затонуло). Окремим випадком цього ризику є ризик внаслідок падіння загальноринкових цін, який найчастіше пов'язаний з падінням цін на всі цінні папери, що є в обігу на ринку, одночасно (наприклад, у результаті зниження загальної інвестиційної активності)[13,130].
Найчастіше ризики втраченої можливості є несистемними. Їх можна запобігти завдяки проведенню спеціальних заходів.
Іншою групою інвестиційних ризиків є ризики зниження доходності. Існування цих ризиків є наслідком імовірності зниження розміру відсотків і дивідендів по портфельних інвестиціях, а також по внесках і кредитах.
Ризики зниження доходності мають два різновиди :
відсоткові ризики;
кредитні ризики.
Відсоткові ризики - це ризики активних операцій, які проводять фірми (в більшості випадків банки). Можливі такі джерела їхнього виникнення :
будь-які зміни в облікових ставках Національного банку;
зміни маржі комерційних банків з кредитів, що надаються, і депозитних рахунків;
зміна в розмірах обов'язкових для резервування фондів комерційних банків у Національному банку. Наприклад, збільшення розміру резервного фонду в Національному банку означатиме для комерційних банків недовикористання частини їхніх пасивів, отже існує висока ступінь імовірності підвищення ними відсоткових ставок по кредитах, що надаються, з одночасним зниженням відсотку по депозитних рахунках своїх клієнтів;
зміни в системі оподаткування всіх суб'єктів господарювання і фінансових інститутів, зокрема;
будь-які зміни в портфелі інвестицій, який має фірма, а також зміни в доходності самих інвестицій;
імовірність змін у структурі пасивів (співвідношення власних і позичених коштів, термінових і ощадних депозитів, депозитів до запитання тощо);
за зростання банківського відсотку може розпочатися масове “скидання” акцій, внаслідок чого їхня вартість зменшується;
якщо емітент випустив в обіг цінні папери з фіксованим відсотком, то існує ймовірність настання для нього відсоткового ризику при поточному зниженні середньо ринкового відсотку у порівнянні з визначеним їм фіксованим рівнем.
Кредитні ризики тісно пов'язані з відсотковими, причини їхнього виникнення здебільшого однакові. Головна відмінність між цими двома групами ризиків зниження доходності полягає в тому, що відсоткові ризики розглядаються з позицій кредитора, а кредитні - з позицій позичальника.
Оцінювання ризиків — справа надзвичайно важлива для будь-якого інвестора. Саме тому для нього важливо знати недоліки та переваги різних систем оцінювання інвестиційного клімату. Аналізуючи фактори ризику, доцільно приділяти особливу увагу тим чинникам, з якими інвестор буде стикатися найчастіше і які мають найсильніший вплив на його інтереси.
Для кількісного оцінювання рівня ризику використовується принцип визначення можливих змін показників ефективності проекту в умовах тих чи інших несприятливих для інвестицій подій. Таким показником може бути рівень середньоквадратичного відхилення або коефіцієнт варіації .[13,51].
Формалізація завдання оцінки ризиків звичайно зводиться до визначення математичного очікування ймовірності настання прогнозованої події. Залежно від наявності або відсутності вихідної інформації застосовують два основних методи оцінки ризиків: метод математичної статистики і метод експертної оцінки. Однак сам тип інвестиційного проекту безпосередньо впливає на вибір методу оцінки ризиків. [2,163]
Для обчислення можливих варіантів дохідності проекту залежно від різних обставин використовують такі підходи:
а) аналіз чутливості проекту до змін окремих факторів, які впливають на дохідність. До таких факторів належать ціна реалізації, собівартість, обсяг виробництва, вартість обладнання тощо. Оцінюється значення впливу цих факторів на загальну прибутковість проекту і відповідно до результатів вживаються заходи щодо ґрунтовнішої проробки інвестиційних планів та зниження ризикованості, пов’язаної з виявленими факторами;
б) аналіз прогнозних сценаріїв розвитку загальноекономічних умов та здійснення самого інвестиційного проекту. Обчислення здійснюється за трьома варіантами :
- базовий розрахунок за середніх, найбільш вірогідних умов;
- оптимістичний варіант за найкращого перебігу подій за всіма факторами, що впливають на дохідність проекту;
- песимістичний варіант, в який закладаються найгірші можливі ситуації у країні й на конкретному ринку;
в) метод статистичних випробувань, за якого з допомогою електронно-обчислювальної техніки прораховується багато варіантів дохідності проекту залежно від показників-факторів у заданих діапазонах їхніх змін. В результаті одержуються середні показники і статистичні характеристики їхньої варіації та розподілу для подальшого аналізу найважливіших для дохідності проекту показників та рівень ризикованості проекту за різними напрямами.
Усі наведені системи недостатньо конкретні та слабко спеціалізовані за галузями, в які фірма прагне інвестувати капітал. І, зрештою, підбір факторів ризику і частка їх у будь-якій системі завжди містять у собі елемент суб'єктивного.
Отже, системи оцінок інвестиційних ризиків не забезпечують потенційному інвестору можливості уникнути небезпеки. Вони покликані допомогти йому на початковій стадії інвестиційного проекту при вирішенні проблеми прийняття рішення стосовно того, "куди" (в яку країну, галузь і т. п.), "як" (спосіб проникнення на ринок) та "коли" (залежно від тривалості проекту) слід чи не слід спрямувати свій капітал.
8. Кораблебудування: стан, перспективи, проблеми
Україна має реальні передумови стати впливовою морською державою в Азово-Чорноморському регіоні, за рахунок свого географічного положення.
Проте за роки свого державного розвитку Україна практично втратила первісні позиції морської держави в зв’язку з руйнацією море-господарського комплексу і ВМС як складової Збройних Сил України. Причиною цього виявилася недооцінка ролі держави у демократичних перетвореннях, притаманних переходу до ринкових відносин, і ролі морської політики у процесі підтримки і розвитку економічної могутності держави, зміцнення її політичного авторитету. Як наслідок, Міжнародна Морська організація (UMO) при ООН перестала включати Україну до своєї Ради навіть в групі третіх країн, що беруть участь в міжнародному судноплавстві.
Процес відродження морської могутності є високо витратним на початковій стадії й потребує координації та контролю з боку всіх структур державної влади. Розроблення концептуальних основ морської політики — перший крок до відродження.
З цією метою державна влада має створити міжвідомчу комісію для розробки законодавчих та інших нормативних документів, які регламентують діяльність державних і комерційних організацій щодо реалізації такої державної програми, для визначення системи фінансування програми і контролю за цільовим використанням фінансових коштів. І власне ці питання мають бути в полі діяльності Кабінету Міністрів.
Цикл проектування та будівництва кораблів - довгостроковий, а тому потребує особливого підходу в питаннях кредитування, оподаткування, митного оформлення. Інтереси суднобудування мають бути враховані під час удосконалення податкового та кредитного законодавства.
У ході розвитку суднобудування в Україні було допущено ряд серйозних помилок. У 2005 році було анульовано закон про державну підтримку суднобудування і припинено діяльність спеціальної економічної зони "Миколаїв", що суттєво уповільнило розвиток галузі.
Найкраще фінансове становище на миколаївських, херсонських, керченських підприємствах, які випускають танкери. Певні труднощі переживають Київський завод «Ленінська кузня», Феодосійське «Море». Основною проблемою залишаються витрати на утримання соціальної інфраструктури підприємств, а також надто високі кредитні ставки. Проте рентабельність галузі утримується на рівні 18-20%, що відповідає світовим стандартам. Залишається дуже складною система фінансування підприємств галузі.
Для вдосконалення розвитку галузі розробляється національна програма суднобудування.
Управління суднобудівної промисловості є структурним підрозділом Департаменту оборонно-промислового комплексу Міністерства промислової політики України (далі Управління) і провідним органом із забезпечення реалізації державної промислової політики в суднобудівній підгалузі.
Незважаючи на ці негативні тенденції, Україна, маючи вихід до Чорного та Азовського морів, залишається морською державою.
Дещо про Миколаївський кораблебудівний завод «Океан», який було засновано 1951 року. Виробничі площі - 240 га (у тому числі акваторія річки Південний Буг - ЗО га). Чисельність зайнятих - понад 4 000 осіб. За роки існування він випустив понад 400 суден-ролкерів, суховантажних і науково-дослідних суден, танкерів, рудовозів, несамохідних барж, морських буксирів, лісовозів, рибообробних баз тощо.
Це підприємство України, яке може будувати кораблі водотоннажністю до 300 тис. тонн, було продано у власність нідерландській компанії за 5 млн доларів США.
Усупереч застереженням песимістів, куплене практично за ліквідаційною вартістю - 26,3 млн гри підприємство голландці не збираються зрівнювати із землею задля використання 220 га площ, що в корабельному районі обласного центру Миколаївської області. Не збираються вони і розрізати на брухт тисячотонні крани або використовувати склади і причальні стінки для перевалки вантажів. Нові власники нібито мають щодо підприємства, яке нині офіційно називається далекосяжні плани.
Завод «Океан» планує вийти на прибуткові показники, а протягом трьох років окупити вкладені кошти. Зокрема, 2001 року завод спустив на воду вісім кораблів, тобто на один менше, ніж 2000-го виготовили всі дев'ять українських кораблебудівних заводів.
Лінія середнього кораблебудування вже завантажена до кінця року, на черзі - великотоннажна лінія. Далі - реконструкція заводу. Енергетичний і пластмасовий цехи планується виокремити, продавши зацікавленому покупцеві з-за меж заводу. Бо, як відверто зізналися голландці, у цій сфері вони не є досвідченим власником.
Голландська компанія прагне зробити «Океан» базовим підприємством однієї з чотирьох груп своїх корабелень, яка включатиме також заводи в Галаці (Румунія) та Гдині (Польща) і спеціалізуватиметься на великомасштабному кораблебудуванні.
У Миколаєві (обл.) на стапелях колишнього українського кораблебудівного заводу «Океан», уперше за сім років у першій половині грудня 2003-го було закладено для вітчизняного замовника, судноплавної компанії «Укррічфлот», головне судно серії суховантажників. На сьогодні в Україні «Укррічфлот» - найпотужніша судноплавна компанія, яка має у своєму розпорядженні флот із 200 кораблів, здійснюючи морські і річкові перевезення, у тому числі 56% морських . До цього часу «Укррічфлот» замовляв кораблі в Румунії.
Безперечно, ключовою проблемою, яка в результаті не дозволяє Україні посісти гідне місце серед світових виробників у галузі суднобудування, на сьогоднішній день є великі труднощі з фінансуванням. За відсутності власних коштів та фінансової підтримки держави, суднобудівельній галузі необхідно знаходити можливості залучення фінансів із третього джерела – комерційних банків. До того ж, вихід вбачається у застосування оригінальних форм кредитування, до яких слід віднести створення банківських консорціумів, адже один банк не взмозі профінансувати будівництво кораблів. Це тимчасові об’єднання банків, що виникають для координації спільних дій при фінансування великих програм.
Практика світового суднобудування демонструє, що найкращими клієнтами для суднобудівельних заводів є вітчизняні замовники. Потреби українських судновласників у нових судах достатньо великі (але не попит, оскільки попит є не лише потребою, але ще й має характеризуватися спроможність купити запропоновану продукцію; а це серед національних судновласників на сьогодні не є поширеним явищем). Навіть якби лише частина цих потреб була замовлена, і було б забезпечено фінансування, то багато українських заводів змогли б працювати у нормальному режимі.
Для розв’язання проблеми фінансування українським судновласникам необхідно забезпечити умови, які змогли б зацікавити їх розміщати замовлення на будівництво нових судів на вітчизняних заводах. З цією метою необхідно створити у судновласників зацікавленість у заміні неефективних та застарілих судів, забезпечити можливість одержання позичкових коштів під заставу наявних судів, захистити судна, збудовані на вітчизняних заводах і ті, що ходять під національним прапором,створивши для них пільгові умови.
Висновок
Побудова нового суспільства на успадкованій товарно-матеріальній базі неможлива, а створення нового технологічно-виробничого підґрунтя вимагає фінансових ресурсів, тобто інвестицій, які необхідно залучити. Таким чином, стратегічно важлива для України проблема завершення перехідного періоду і розбудови розвиненої ринкової економіки зводиться до питання про залучення певного мінімального необхідного обсягу інвестиційних ресурсів, які могли б послужити опорою для подальшого нарощування економічного обороту вже на власній основі.
Проблема інвестування в Україні стала найактуальнішою проблемою сьогодення. Капіталовкладення мають стати засобом забезпечення виходу з довготривалої економічної кризи, досягнення реальних структурних зрушень у народному господарстві.
Необхідною є розробка адекватного українським реаліям інвестиційного механізму, який органічно поєднав би форми державного і приватного інвестування та забезпечив оптимізацію взаємозв’язків різних суб’єктів інвестиційної діяльності, створення відповідної законодавчо-нормативної бази та інші заходи, що активізують інвестиційний процес як на рівні окремої фірми чи галузі, так і національної економіки в цілому.
На жаль, у нашій державі досить часто сприймаються за аксіоми застарілі чи навіть помилкові висловлювання зарубіжних авторитетних економістів.
Список використаної літератури
А.А. Пересада управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002. – 472 с.
Балацький О.Ф., Теліженко О.М., Соколов М.О. Управління інвестиціями: Навчальний посібник.- 2-ге вид., перероб. і доп.- Суми: ВТД «Університетська книга», 2004. – 232с.
Бардиш Г.О. Проблеми трансформації і реструктуризації української економіки в напрямі соціальної спрямованості: Мнографія.-Львів: ЛБІ НБУ, 2006. – 463с.
Бардиш Г.О. Проектне фінансування: Підручник. – Львів: ЛБІ НБУ, 2006. – 463с.
Бардиш Г.О. Проектний аналіз: Підручник. – Львів: ЛБІ НБУ, 2004. – 415с.
Борщ Л.М., Герасимова С.В. Інвестування: теорія і практика: Навч. посіб.- 2-ге вид., перероб. і доп.-К.: Знання 2007.-685с.
Верба В.А., Загородніх О.А. Проектний аналіз: Підручник.- К.: КНЕУ, 2000. -322с.
Гайдис Н.М. Інвестування: Навчальний посібник . – Л.: Львівський банківський інститут НБУ, 2002. – 271с.
І.М. Боярко Оцінка інвестиційної привабливості суб’єктів господарювання// Актуальні проблеми економіки.-2008.-№7.
10.Пшик Б.І., Парфенюк Є.І. Кредитування банками інвестиційних проектів. – Львів: ЛІБС УБС НБУ, Вид-во ННВК «АТБ», 2008. - 89с.
11.Т.М. Бондаренко Аналіз ефективності інвестиційних вкладень у промисловість України//Актуальні проблеми економіки.-2008.-№9
12.Єлейко Я.І., Єлейко О.І., Раєвський К.Є. Інвестиції, ризик, прогноз – Львів: Львівський банківський інститут Національного банку України, 2000.-176 с.
13.Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність:Методичний посібник. – К.: МАУП, 1998. – 68 с.
1Державні будівельні норми ДБН Д.1.1-1-2000. Затверджені Наказом Держбуду України від 27 серп. 2000 р. № 174 і введені в дію з 1 жовт. 2000 р.