Економічна криза в Україні та шляхи її подолання
Прибутки консолідованого бюджету склали 32,3 млрд. грн. (на 2 млрд. грн., менше, ніж у Законі про держбюджет на 1999 рік), витрати — 34,3 млрд. грн. (менше затвердженої суми на 1,1 млрд. грн.), дефіцит бюджету — 1,93 млрд. проти затверджених 1,24 млрд. грн.
Дефіцит бюджету профінансований за рахунок внутрішнього фінансування на 2,014 млрд. грн. (замість 610 млн., що передбачалися). За рахунок зовнішніх джерел дефіцит профінансований тільки на 80,9 млн. грн. (замість 630 млн. грн., передбачених Законом про держбюджет).
У 1999 р., як і у всі попередні роки, починаючи з 1992 р., зростання доходів бюджету було лише номінальним, тобто обумовленим насамперед ростом інфляції. Це стосується також зростання податкових надходжень. Податкові платежі до зведеного бюджету склали лише 58% суми, що передбачалася. У порівнянні з обсягом прибутків, встановленим Законом про держбюджет на 1999 рік, фактичні прибутки склали 94%. Наповнення бюджету досягнуто за рахунок неподаткових надходжень, у тому числі за рахунок додаткової емісії грошових та квазігрошових засобів. Сума фактичних податкових надходжень у Зведений бюджет у 1999 р. у порівнянні з 1998 р. збільшилася лише на 14%, тобто в реальному вимірі вона скоротилася на 9,3%. Структура фактичних бюджетних витрат у цілому не відповідала проголошеним економічним пріоритетам. Витрати на соціальний захист і соціальне забезпечення в Зведеному бюджеті склали 95,7% суми, що передбачається, на фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу — лише 57%. При цьому витрати на державне управління виконані на 129%, на функціонування виконавчої влади — на 168,3%.
Погіршилася загальна платіжна ситуація: загальна кредиторська заборгованість підприємств за 1999 рік зросла на 70 млрд. грн. (з 153 млрд. на початок року до 223 млрд. — на його кінець); дебіторська — на 64 млрд. грн. (з 108 до 172 млрд.). Зросли усі види кредиторської заборгованості, а найбільше — постачальникам товарів та послуг і з податкових платежів. У 1999 р. істотно зросли зовнішні боргові зобов’язання Української держави. На 01.01.1999 р. їхня сума складала 11,5 млрд. дол., на 01.01.2000 р. — перевищила 12,6 млрд. дол. З урахуванням девальвації гривні зовнішній борг виріс з 41,8% у 1998 р. до 54,2% ВВП у 1999 р., тоді як за підсумками 1997 р. він складав лише 22,9% ВВП.
При номінальному рості грошових прибутків населення за 1999 р. на 13,6% реальні прибутки знизилися на 10,9%. Середньомісячний грошовий прибуток на душу населення наприкінці року склав менше 100 грн., середньомісячна заробітна плата на одного штатного робітника — 199 грн.
Незважаючи на емісійні "вливання", заборгованість по виплатах соціального характеру залишалася високою. За станом на 10.12.99 р. заборгованість по виплатах заробітної плати і у виробничій, і у бюджетній сферах склала 6,6 млрд. грн., заборгованість по виплатах пенсій на 1.12.99 р. — 1362,9 млн. грн. У 1999 р. населенням оплачено лише 72,8% нарахованої плати за комунальні послуги. Заборгованість на 10.01.2000 р. досягла 5,05 млрд. грн. Чисельність зареєстрованих безробітних за 1999 р. зросла на 17,1% і досягла на 01.01.2000 р. 1174,5 тис. чол. Офіційний рівень безробіття склав 4,3% працездатного населення.
У 1999 році закладені несприятливі передумови розвитку економіки України в 2000 році. Насамперед звужена ємність внутрішнього ринку, деформована його структура, закладено потенціал подальшого росту цін, були вкрай малі інвестиції в основний і оборотний капітал. Нестача оборотного капіталу компенсувалася ростом зовнішнього боргу України, межі якого вже перевищили критичний рівень. Такі тенденції блокують структурно-позитивні зміни і можуть привести країну до зовнішнього дефолту в 2002—2004 роках.
Основні макроекономічні показники економіки України.
Таблиця 2.1
|
Номінальний внутрішній валовий продукт (ВВП), млн.грн. Роки 1994 1995 1996 1997 1998 1999 ВВП 12,038 54,516 81,519 93,365 103,869 128,523 |
| Варто звернути увагу не на збільшення абсолютного значення, а на випереджальні темпи інфляції і девальвацію гривні. |
|
Таблиця 2.2 Зміна реального ВВП, % Роки 1994 1995 1996 1997 1998 Зміна ВВП, % -22,9 -12,2 -10,0 -3,2 -1,7 |
|
Таблиця 2.3 Рівень інфляції, % Роки 1994 1995 1996 1997 1998 1999 Рівень інфляції, % 401 182 39,7 10,1 20,0 19,2 |
|
Інфляція, що розраховується Мінстатом, відображає лише малий сегмент найдешевших товарів, щоб як можна істотніше занизити офіційні темпи зниження купівельної спроможності населення. |
|
Таблиця 2.4 Населення, млн. люд. Роки 1994 1995 1996 1997 1998 Населення, млн. люд. 51,7 51,5 51,1 50,5 50,1 |
В Україні смертність перевищує народжуваність, що спричиняє старіння нації. |
|
Таблиця 2.5 Безробіття, % (прогноз реального положення) Роки 1994 1995 1996 1997 1998 Безробіття, % 4,5 5,6 7,6 8,9 11,3 |
В Україні величезна кількість населення зайнята в тіньовій економіці, і інша крайність - величезна кількість зупинених промислових підприємств не звільняють своїх службовців, але і не платять їм заробітну платню. |
|
Таблиця 2.6 Державний бюджет, % до ВВП Роки 1994 1995 1996 1997 1998 1999 Держ. бюджет, % до ВВП 52,4 44,6 37,1 30,1 27,4 25,4 |
Позитивним моментом є тенденція до зменшення питомої ваги держбюджету стосовно ВВП. З однієї сторони це обумовлюється неможливістю видавити більше з зубожілих підприємств і неможливістю що-небудь зняти зі структур наближених до корумпованих чиновників, а з іншого боку - тиском міжнародних фінансових організацій донорів. |
|
Таблиця 2.7 Зовнішній борг, млрд. USD Роки 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 Зовн.борг, млрд.USD 4,828 8,217 8,839 9,555 10,978 11,481 12,060 |
Зовнішня заборгованість України наближається до критичного значення - 60% від ВВП, коли країна буде вважатися неплатоспроможною. |
|
Таблиця 2.8 Резерви Національного Банку України, млрд. USD Роки 1994 1995 1996 1997 1998 1999 Резерви НБУ, млрд.USD 0,651 1,051 1,941 2,340 0,685 1,123 |
Резерви недостатні, щоб підтримувати курс національної грошової одиниці ринковими методами, тому НБУ використовує адміністративні методи обмеження волі дій суб'єктів валютного ринку. Усі ці роки резерви НБУ використовувалися не на рефінансування банківської системи, а на покриття дефіциту державного бюджету. |
|
Таблиця 2.9 Офіційний валютний курс, грн./ 100 USD (на 30.06 і 31.12 відповідно) Роки 1994 1995 1996 1997 1998 1999 Курс 30.06 31.12 30.06 31.12 30.06 31.12 30.06 31.12 30.06 31.12 30.06 31.12 19,5 104,0 141,5 179,4 179,5 189,3 187,5 189,9 206,5 342,7 395,0 5,36 |
Офіційний валютний курс гривні відповідав реальній ситуації лише в 1997 році, в інші періоди він завжди штучно занижувався. |
2.3.Принципи формування стабілізаційної політики держави 1999-2002 рр.
Аналіз основних тенденцій економічного розвитку України у 2001 році дає підстави для висновку щодо того, що, попри незаперечність позитивних макроекономічних зрушень, їхня динаміка була значно меншою за потенційно можливу. Причиною цього є збереження фактично старої парадигми монетарної політики, яка орієнтується на утримання грошової стабілізації на мінімальному рівноважному рівні. Відтак, протягом року спостерігалося поступове вичерпання властивих Україні у 2000 році чинників економічного зростання (поліпшення зовнішньоекономічної кон’юнктури, “детінізація” економіки, імпортозаміщуюче виробництво), в той час як темпи зростання внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту були досить повільними.
Таке становище призвело в другій половині року до погіршення низки системних макроекономічних параметрів: зменшення величини реальних доходів населення, зменшення надходжень до державного бюджету, підвищення реальних процентних ставок по кредитах, ревальвації гривні тощо. Зміна ситуації на краще потребує здійснення заходів стратегічного характеру, спрямованих на докорінні зміни основ української економіки. Починаючи з 2002 року, уряд планує посилити стимулювання пріоритетних секторів економіки. Зокрема, передбачено створення державного інноваційного банку для фінансування державних програм, в структурі Державної програми економічного та соціального розвитку України на 2002 рік діятиме бюджет розвитку. Частину коштів від приватизації уряд також планує спрямувати на інноваційну та інвестиційну діяльність.
Між тим, попри те, що відповідні програми та проекти нормативних актів були підготовлені чи готуються урядом, їх реалізація в рамках існуючої фіскально-монетарної політики видається проблематичною. Збереження значної ролі експорту як чинника економічної динаміки (що робить значну частину чинників економічного зростання фактично непідконтрольною уряду), розвиток об’єктивних макроекономічних процесів, пов’язаних із функціонуванням демонетизованої економіки, взяття Україною на себе зобов’язань перед міжнародними організаціями (щодо вступу до СОТ, інтеграційних процесів з ЄС, співпраці з МВФ та Світовим банком) ведуть до об’єктивного зниження дієздатності українського уряду та його спроможності впливати на економічну динаміку. Фактично, необхідність стимулювання економічного зростання та надання йому стійкого характеру входить у суперечність з вимогами “ринкової чистоти” урядової політики.
Проектом
програми
соціально-економічного
розвитку України
на 2002 рік передбачено
збільшення
ВВП у наступному
році на 6 %, інфляцію
на рівні 9,8 %. При
цьому темпи
зростання
грошової маси
плануються
на рівні
18-20 %.
Загалом, динаміка приросту забезпеченості економіки засобами обігу залишається недостатньою. Навіть за наявних темпів збільшення монетизації (на 1,5 процентних пункти щорічно), “нормативного” рівня монетизації 60 % вдасться досягнути не раніше ніж за 27 років. До того ж, “Основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на 2001-2005 роки”, на основі яких було складено проект Державного бюджету на 2002 рік (табл. 1), передбачають суттєве уповільнення темпів зростання грошової маси. За цим документом, рівень монетизації за 2002-2005 рр. зросте максимум до 20,3 % (на 1.11.2001 р. – 19,5 %).
Таблиця 2.10
Основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на 2001-2005 роки
|
Показники |
2001 | 2002 прогноз | 2003 прогноз | 2004 прогноз | 2005 прогноз |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
| ВВП номінальний, млрд грн. | 210 | 246,7 | 286,4 | 327,6 | 371,5 |
| ВВП реальний, темп зростання, % | 7,3 | 6,0 | 7,0 | 7,5 | 7,5 |
Продовження табл. 2.10 |
|||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
| Індекс споживчих цін, %, в середньому до попереднього року | 114,3 | 111,3 | 109,0 | 106,3 | 105,0 |
| Обмінний курс гривні до долара США, середній за рік | 5,44-5,46 | 5,75 | 6,12 | 6,38 | 6,63 |
| Темпи приросту грошової маси до початку року, % | 123-124 | 118-120 | 117-119 | 115-117 | 114-116 |
| Грошова маса, млрд. грн. | 38,6-38,9 | 45,5-46,7 | 53,2-55,6 | 61,2-65,1 | 69,8-75,5 |
| Рівень монетизації, % | 18,4-18,5 | 18,4-18,9 | 18,6-19,4 | 18,7-19,9 | 18,8-20,3 |
| Індекс реальної зарплати робітників і службовців (без с/г), рік до року, % | 9,0 | 7,0 | 8,0 | 8,8 | 8,0 |
| Рівень зареєстрованого безробіття на кінець року, % | 4,25 | 4,37 | 4,6 | 4,83 | 5,04 |
| Баланс товарів та послуг (платіжний баланс), млн. дол. США | 866 | 743 | 618 | 486 | 396 |
Можна припустити, що таким чином передбачається стримувати зростання інфляції. Проте за 2001 рік зростання грошової маси на більш ніж на 40 % супроводжувалося зростанням споживчих цін лише на 6,1 %. Те ж саме спостерігалося й протягом попередніх років, зокрема, у 2000 році (коли інфляція була викликана адміністративними заходами Уряду щодо підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, закупівельних цін на зерно, скасування нульової ставки ПДВ на енергоносії тощо). Таким чином, висновків з позитивного досвіду останніх років практично не зроблено. Спостерігається порушення вимог Основних засад детінізації грошового обігу, затверджених Указом Президента України від 20 березня 2001 року № 183, щодо усунення дефіциту платіжних засобів, забезпечення підвищення рівня монетизації економіки з урахуванням потреб її розвитку. Розробники проекту Державного бюджету на 2002 рік в черговий раз довели нерозуміння ключового впливу ремонетизації на економічне зростання, що було підтверджено розвитком економіки України у 1997-2001 рр. Необхідність прискорення темпів зростання грошової пропозиції в подальшому веде до фрагментаризації та зростання суперечностей цього процесу.
Розділ 3. Шляхи подолання економічної кризи в Україні
Важливим комплексом заходів щодо подолання економічної кризи є створення в економіці мотиваційного механізму піднесення виробництва.
Його головною метою є, по-перше, створення умов рівновигідності різних сфер економічної діяльності при певному пріоритеті виробничої діяльності на період виходу з кризи.
По-друге, мотиваційний механізм має створювати умови для забезпечення вигідності збільшення маси прибутку (доходу) головним чином не за рахунок підвищення його норми, а в результаті розширення обсягу виробництва і реалізації товарів та послуг. Тобто треба створити систему мотивацій зниження цін (або хоча б стримування їх зростання) для відповідного збільшення обсягу продажу згідно із законом попиту. По-третє, сюди слід віднести створення пільгового режиму для прямих вітчизняних та зарубіжних інвестицій безпосередньо у виробничу сферу в поєднанні з фінансово-кредитною політикою та виробничою діяльністю за критерієм — мінімальний строк подолання кризи виробництва.
Головним чинником мотиваційного механізму має бути вдосконалена система оподаткування з активною стимулюючою та регулюючою функціями. Порівняно з існуючою вона повинна бути спрощеною і включати меншу кількість податків, особливо непрямих. Враховуючи бажану націленість її на зниження цін, об'єктом оподаткування треба зробити ту частку ціни, яка формується продавцем. Це може бути додана вартість, але без амортизаційних відрахувань (як фактора відновлення основного капіталу). Цей податок пропонується зробити основним, замінивши ним два податки — на прибуток і на додану вартість. Перший податок в умовах нестабільності економіки, збитковості значної частки підприємств та неопрацьованої ще системи моніторингу діяльності суб'єктів підприємництва поки ще не виконує достатньою мірою свою регулюючу функцію, як це є в країнах з розвинутою ринковою економікою. Усунення ПДВ зменшить ціну реалізації товару і збільшить купівельну спроможність покупця, що сприятиме зростанню обсягу продажу та виробництва продукції. При цьому, безумовно, потрібно буде переглянути перелік підакцизних товарів та ставки акцизу.
Пропонований об'єкт оподаткування близький до доданої вартості, що значно спростить перехід на оподаткування доходу та обчислення цього податку. Для посилення регулюючої функції податку на доход у напрямі забезпечення рівновигідності різних форм діяльності та підвищення привабливості вкладення капіталу у виробничу сферу на період подолання кризи ставку цього податку доцільно поставити у пряму залежність від основного критерію ефективності вкладення капіталу — норми доходу. Тобто пропонується використовувати гнучку диференційовану ставку податку для забезпечення діяння цієї залежності в напрямі зниження цін та відповідного зростання обсягів продажу (товарів, послуг, кредитів).
Для стимулювання нагромадження власного капіталу норма доходу має визначатися не щодо собівартості товару (щоб запобігти штучному її завищенню), а щодо власного капіталу без урахування обігових коштів (останні, як відомо, у позитивній тенденції повинні відносно зменшуватися). Це стимулюватиме інвестування.
Підвищення сукупного попиту на вітчизняну продукцію (третій комплекс заходів) має домінуюче значення. До цього комплексу включається широкий спектр заходів.
По-перше, треба чіткіше визначати пріоритети та напрями розв'язання проблеми підвищення сукупного попиту. Мається на увазі, насамперед, перегляд підходів до його регулювання виходячи з монетаристських засад, які тепер превалюють. Відома спрямованість цих підходів на стримування сукупного попиту має бути значно послаблена у час відновлення виробництва. Це стосується і жорсткої спрямованості монетаристської концепції на стримування зростання грошової маси, особливо в умовах надто низької монетизації ВВП.
По-друге, це підвищення купівельної спроможності споживачів кінцевої продукції, тобто населення, що при низькому рівні використання виробничих потужностей набуває найважливішого значення. У нинішніх умовах цей захід слід розглядати як поступове інвестування національної економіки, починаючи з галузей виробництва споживчих товарів. Це досягається підвищенням заробітної плати, зменшенням та ліквідацією заборгованості із заробітної плати та пенсій (частково за рахунок контрольованої емісії). Слід також ретельно розглянути можливість використання вкладів населення в Ощадбанку, які "заморожені" з 1992 р., для безготівкових розрахунків з придбання вітчизняної продукції.
По-третє, — це зниження небезпеки активізації інфляції витрат та інфляції попиту. Для зниження вірогідності першої з них підвищення заробітної плати має здійснюватися переважно неінфляційними методами, які забезпечують незмінність собівартості продукції. Це можна реалізувати, наприклад, за рахунок відповідного зниження частки відрахувань на соціальне страхування та інших платежів від заробітної плати з наступною їх компенсацією на основі перерозподілу доходної частини держбюджету. З відновленням виробництва необхідність в останньому відпаде. Запобігання активізації інфляції попиту при зростанні грошових доходів споживчого сектора визначатиметься насамперед ефективністю державної політики стримування зростання цін економічними методами. З одного боку, це може забезпечуватися частково оподаткуванням, спрямованість якого в зазначеному напрямі описана вище. З другого боку, слід взагалі піднести рівень наукового та прикладного (методичного) забезпечення процесів ціноутворення, визначення в "ціновому просторі" зон вільного та регульованого ціноутворення. Тобто, де це можливо, має бути реалізована повна лібералізація ціноутворення (оптимальна динаміка цін, спрямована в сторону їх зниження), а там, де ці процеси того потребують, здійснити певне регулювання (оптимальна динаміка цін спрямована в сторону їх підвищення).
Суттєве значення має також підвищення дієвості системи існуючих засобів регулювання ціноутворення. Це особливо стосується реалізації затверджених заходів, таких як "антидоларизація" ціноутворення, тобто зменшення прив'язки внутрішніх цін до так званих умовних одиниць.
По-четверте, до цього комплексу входять екстраординарні заходи антикризового характеру щодо формування попиту та стимулювання збуту вітчизняної продукції. До них належать:
— заходи щодо активізації рекламно-інформаційної діяльності та маркетингових досліджень з питань реалізації продукції, розробка та впровадження пільгової системи розміщення реклами вітчизняної продукції та методично-практичної допомоги з боку державних інститутів, наукових і науково-учбових організацій у справі збуту продукції, заохочення консалтингових фірм та фірм, спеціалізованих на маркетинговій діяльності, до співробітництва з вітчизняними товаровиробниками з питань реалізації продукції;
— стимулювання і допомога з боку владних структур у справі поширення фірмової торгівлі, заходи щодо зниження деструктивного посередництва, особливо для товарів нееластичного попиту (енергоресурси, сировина, матеріали);
— підтримка з боку держави поширення лізингових операцій.
По-п'яте, до зазначеного комплексу належить система заходів щодо оцінки і стимулювання зростання кількості робочих місць. Слід усвідомити, що на період виходу з кризи (та й надалі) основним критерієм ефективності внутрішньої, зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності для всіх рівнів ієрархії є приріст робочих місць. Причому треба оцінювати так зване їх сальдо, враховуючи, що нерідко збільшення кількості робочих місць на одному підприємстві призводить до їх зменшення — на другому. Це наочно підтвердила практика у харчовій та легкій промисловості, коли при недостатньому обґрунтуванні створення спільних підприємств, впровадження роботи на давальницькій сировині, здобутті іноземних товарних кредитів, неефективному імпорті кількість робочих місць у цілому зменшувалася у кілька разів більше, ніж їх приріст на підприємстві, де запроваджувалося перелічене.
По-шосте, створення цілісної системи заходів щодо розв'язання завдань форсованого розширення експортної діяльності. Враховуючи складний і довгостроковий процес проникнення на ринки західних держав та відверту загрозу національній безпеці від продовження кризи, основним напрямом діяльності цієї системи безумовно має бути повернення на ринки Східної Європи і країн СНД. Це передбачає максимальне використання існуючого "правового простору" цієї діяльності для взаємовигідного співробітництва у виробничій кооперації, науковій та інформаційній діяльності. Треба якомога інтенсивніше розширювати цей "правовий простір" для інтенсивного й екстенсивного розвитку зовнішньоекономічних відносин із зазначеними країнами. Це, природно, не виключає також реалізацію обґрунтованої стратегії розширення експорту в інші країни.
По-сьоме, було б доцільним розглянути можливість та форми термінового запровадження, поряд з існуючою, так званої "твердої" валюти для кредитування сукупного попиту з прив'язкою її курсу до найбільш стабільної іноземної валюти і забезпеченням за рахунок валютних резервів НБУ кредитів та гарантій міжнародних фінансових організацій. "Тверда" валюта має використовуватися лише в безготівковій формі для довгострокових кредитів під прийнятний процент у виробничій сфері для створення нових робочих місць. У міру нормалізації економічної ситуації ця валюта витіснятиметься. Реалізація таких підходів дала позитивні результати у країнах Балтії при трансформації пострадянської економіки.
В цілому слід зазначити, що перелічені заходи подолання кризи виробничої сфери, безумовно, не охоплюють увесь спектр антикризових чинників, тому що нагромаджений комплекс проблем являє собою надто складну систему.
Висновки
Оскільки на сучасному етапі розвитку України значні суспільні та економічні сили виявились відторгнутими від процесу творення національної економіки, вони змушені чинити опір економічній стратегії держави. Ефективна стратегія має бути орієнтована на максимально широкий розподіл ефекту від економічного зростання на усі верстви суспільства та економічні групи, що дозволить об'єднати їхні інтереси навколо загальнонаціональних цілей. Подолання протиріч між інтересами економіко-політичних груп та тенденцій до рентної поведінки суб'єктів господарювання має відбутися через здійснення політики стимулювання економічного зростання за допомогою бюджетно-податкових та грошово-кредитних важелів і забезпечення вдосконалення механізмів міжгалузевого переливу капіталів та розбудови ринкової й інформаційної інфраструктури.
Таким чином, на даному етапі існує нагальна потреба формування надійної та дієвої інституційної системи громадянського суспільства, яка б втілила розуміння провідними суспільними силами - владою, підприємцями та населенням - колективної відповідальності за соціально-економічне становище в країні. Забезпечуючи постійний моніторинг державної політики з метою виявлення точок її неузгодженості із завданнями розвитку національного капіталу та національного підприємництва, громадські об'єднання підприємців здійснюють "демонополізацію" процесу прийняття політичних рішень. Тому суттєва активізація громадських об'єднань підприємців сприятиме підвищенню ефективності державної політики.
Сучасні завдання, пов'язані з реалізацією потенційних конкурентних переваг, стимулюванням інвестиційно орієнтованого та інноваційного розвитку безумовно, вимагають активізації заходів державної економічної політики. Насамперед необхідно сформувати механізми забезпечення здатності держави дієво впливати на суб'єкти господарювання з використанням переважно непрямих важелів економічної політики. Ця здатність ґрунтується на спроможності суб'єктів господарювання до адекватної реакції на такі важелі, відтак їхній спроможності будувати та реалізувати власну стратегію розвитку. Для цього визначальними є наявність прозорого прогнозованого макросередовища, власних фінансових ресурсів підприємств або можливості їх запозичення без втрати незалежності, спроможності вільно виходити на ринки, сумлінно сплачувати податки та платежі, виконувати інші вимоги законодавства без загрози для відтворювальних процесів. Іншими словами, завдання держави полягає у сприянні максимально швидкому становленню дієздатних суб'єктів господарювання та заохоченні їх легальної прозорої ринкової самоорганізації. За умов глобалізації економіки наявність в національній економіці потужних, самостійних, ефективних суб'єктів господарювання стає принципово важливою для збереження економічної незалежності української держави
Одним із визначальних має бути розвиток альтернативних, мінімально залежних від адміністративного впливу можливостей фінансування підприємств. Найпершим кроком у цьому напрямку має стати відбудова внутрішнього ринку України як головного атрибута ринкової економіки, поля для ефективної конкуренції - стимулу розвитку та вдосконалення підприємств. Адже саме ринок є обов'язковою складовою кругообігу капіталу, починає та завершує відтворювальний процес, є основним джерелом інвестиційних ресурсів підприємств і споживчих ресурсів населення. Розширення внутрішнього ринку є також важливим чинником детінізації та декриміналізації економіки. Йдеться не лише про безпосереднє розширення сукупного попиту через збільшення доходів населення й підприємств, але також про забезпечення збалансованості структури внутрішнього ринку, розбудову торговельної інфраструктури, контроль за добросовісністю конкуренції, вивчення кон'юнктури ринків тощо.
Список використаної літератури
Бєлов О.Ф., Жаліло Я.А. Круглий стіл "Безпека економічних трансформацій": Що показали два роки його роботи? 2002.
Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. – К.: Либідь, 1995.
Бусытин А.В. Предпринимательство. Учебник. – М.: ИНФРА – М, 1998
Гальчинський А. Теорія грошей. Навчально – методичний посібник. – К.: Основи, – 1998.
Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – К.: Вища школа, 1995.
Гроші та кредит. Підручник./ Савлук М.І. та ін. – К.: Либідь, 1992.
Долан Е.Дж., Линдей Д.Е. Рынок, макроэкономическая модель.– Спб, 1992, Гл.5.
Економіка: теоретичні основи. Підручник у 2–х част. – Тернопіль, Астон, 1997.
Ермишин П.Г. Основы экономической теории (курс лекций).-AUP, 2002
Загальна економічна теорія. Підручник у 2–х част. – Тернопіль, Астон, 1996.
Ковальчук В.М. Економічна теорія: короткий курс. – Тернопіль, Астон, 1997.
Ковальчук В.М. Макроекономіка: теоретичний аспект. – Тернопіль: Астон, 1996.
Костенко Ю. Політика. Виступ під час "спікеріади", 1998.
Курс экономической теории. /Под ред. М.Н.Чепурина, Е.А.Киселевой, Киров: 1996, Гл.5.
Макконнэлл К.Р., Брю С.Л. Экономика: принципы, проблемы и тематика. В 2 – х томах. – М.: Республика, 1992.
Основи економічної теорії: політехнічний аспект. – Підручник / За ред. Г.Н. Климка та В.П. Нестеренка, – К.: Вища школа, 1997.
Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика. – К.: Таксон, 1996.
Сайт КМУ, повідомлення Пресс-служби, 16 березня 2001.
Самуельсон П. Економіка. Підручник. – Львів, Світ, 1993.
Соскін Олег. Якою має бути економічна політика у період рецесії? // Економічний часопис, №10, 1999.
Тимофєєв В., Тодоров В. Шляхи подолання кризи виробництва // Економічний часопис, №11, 1999.
Фиглер С., Дорнбуш Р., Шмалензі Р. Экономика. – М., Дело, 1997.
Роки