Xreferat.com » Рефераты по экономике » Економічна ефективність ринкових структур

Економічна ефективність ринкових структур

align="BOTTOM" border="0" />


Рис. 2.1. Порівняння рівноваги на ринках з монополістичною та абсолютною (чистою) конкуренціями [13, с. 388]


В умовах абсолютної конкуренції, як на графіку (а), ціна дорівнює граничним витратам, проте в умовах монополістичної конкуренції ціна перевищує граничні витрати, а отже, виникають омертвлені втрати (або надлишок), як показано тонованою площиною на графіку (б). На ринках обох типів вхід відбувається доти, доки прибутки не зводяться до нуля. В умовах абсолютної конкуренції крива попиту для фірми горизонтальна, отже, точка нульового прибутку збігається з точкою мінімальних середніх витрат. В умовах монополістичної конкуренції крива попиту похило спрямована вниз, так що точка нульового прибутку міститься зліва від точки мінімальних середніх витрат. При оцінці монополістичної конкуренції ці невідповідності не­обхідно порівнювати із виграшем споживачів від товарної різноманітності.

З рисунка 2.1 випливає, що в монопольно конкурентній галузі існують два джерела неефективності. По-перше, на відміну від ринку з абсолютною конкуренцією, ціна рівноваги перевищує граничні витрати. Це означає, що цінність для споживачів додат­кових одиниць продукції перевищує вартість виробництва цих одиниць. Якби обсяги виробництва збільшилися до тієї точки, де крива попиту перетинає криву граничних витрат, то сумарний надлишок можна було б збільшити на величину, що дорівнює тонованій площині на рисунку 2.1(б).

По-друге, на рисунку 2.1 монополістичне конкурентна фірма функ­ціонує з надлишковою продуктивністю; її рівень виробництва нижчий від того, який мінімізує середні витрати. Вхід нових фірм на ринок зводить прибутки до нуля, як на ринку з абсолютною конкуренцією, так і на ринку з монополістичною конкуренцією. На ринку з абсолютною конкуренцією крива попиту на товар фірми — це горизонталь­на лінія, так що точка нульового прибутку збігається з точкою мінімальних середніх витрат, як показано на рисунку 2.1(а). Проте на ринку з монополістичною конкуренцією крива попиту похило спрямована донизу, так що точка нульового прибутку перебуває зліва від точки мінімальних середніх витрат. Ця надлишкова продуктивність не дає ефекту, оскільки середні витрати можна було б зменшити лише за меншої кількості фірм.

Ці невідповідності негативно впливають на добробут споживачів. Отже, монополі­стична конкуренція — це соціально небажана ринкова структура, яку потрібно регу­лювати? Відповідь буде негативною з двох причин.

По-перше, на більшості ринків з монополістичною конкуренцією монопольна влада незначна. Як правило, тут конкурує достатня кількість фірм, товарні марки яких легко взаємозаміняються, так що жодна окрема фірма не має значної монопольної влади. Тому будь-які омертвлені втрати від монопольної влади також будуть незначними. І, оскільки криві попиту на товар фірми будуть досить еластичними, надлишкова продук­тивність буде також незначною [13, с. 389].

По-друге, якою б не була ця неефективність, її необхідно порівнювати з важливою вигодою, яку створює монополістична конкуренція — різноманітність товарів. Біль­шість споживачів цінить можливість вибору серед великої кількості конкуруючих то­варів та марок, що так чи інакше відрізняються між собою. Виграш від різноманітності може бути значним і набагато переважати неефективні витрати, які виникають від кривих попиту, нахилених донизу.

Олігополія та економічна ефективність

Чи є олігополія ефективною структурою ринку? Порівняємо поведінку олігополіста у сфері цін та обсягів виробництва з поведінкою за умов досконалої конкуренції. На відміну від досконалої конкуренції олігополіст виробляє у точці, в якій ціна перевищує граничні витрати. Інакше кажучи, як і за мо­нополістичної конкуренції, за олігополії не досягають ні роз­подільної (Р = МС), ані виробничої ефективності (P = ATCmin).

Чиста монополія перебуває під державним контролем для зменшення її можли­востей зловживання ринковою владою. Олігополія може створювати видимість існу­вання кількох незалежних фірм, що конкурують між: собою, і тому часто не підпадає під державне регулювання. Крім того, таємна угода між олігополістами може приве­сти до такого рівня цін та обсягу виробництва, що існують за чистої монополії.

До сказаного доцільно додати таке. По-перше, в останні роки конкуренція з боку іноземних фірм посилила суперництво на традиційних олігопольних ринках (цигарки, автомобілі, бензин, сталь, кольорові метали, мінеральні добрива) та підірвала цінову поведінку за моделями "лідерство у цінах" і "витрати плюс". По-друге, олігополії з метою перешкоджання входженню у галузь можуть свідомо підтримувати ціни нижче рівня, що максимізує прибутки у короткостроковому періоді.

З'ясуємо проблему "ефективність — олігополія "у довгостроковому періоді. По-перше, конкуренція забезпечує стимули для розвитку НТП. Адже для от­римання прибутків у короткостроковому періоді та виживання у довгостроковому фірми мусять безперервно поліпшувати свої продукти і знижувати за допомогою нововведень виробничі витрати.

По-друге, в олігополії можуть існувати стимули до стримування інновацій та гальмування НТП. Великі фірми прагнуть максимізувати свої прибутки завдяки повному використанню наявних виробничих капіталів. Між тим розробка і впро­вадження нового продукту приведуть до морального старіння основного капіталу, за допомогою якого виробляли попередній продукт.

По-третє, сучасна науково-дослідна діяльність з розробок нових продуктів є неймовірно дорогою. Через те тільки найзначніші олігопольні структури можуть фінансувати великі програми у сфері НДДКР. Для прискорення технічного про­гресу потрібні багаті олігопольні фірми [4, с. 498].

По-четверте, існування бар'єрів для входження у галузь дає олігополістові пев­ну гарантію того, що він зможе отримати винагороду у вигляді прибутку від своїх зусиль довкола інновацій. Якщо цей погляд є правильним, то в довгостроковому періоді олігополії можуть сприяти зниженню витрат виробництва, цін і збільшен­ню обсягів виробництва та зайнятості.

3. Актуальні проблеми подолання монополізму в перехідній економіці України


За даними Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Україна входить до трійки найнезахищеніших від кризи країн (як і Росія, та Румунія). У цих умовах закономірним є питання про вихід з такого становища, про економічну стабілізацію.

Стабілізація – це передусім економічна рівновага, такий стан економіки, за якого досягається стале урівноваження та взаємне збалансування всіх систем і структур, економіка зберігає здатність до саморегулювання [6, с. 206]. Основою рівноваги є збалансування виробництва і споживання, якого в Україні досягти поки що не вдалось.

Стабілізувати виробництво можна за рахунок структурної реформи. Ще Й.Шумпетер зазначав, що в умовах відсутності інвестицій необхідно розвивати капіталомісткі виробництва (в Україні вони, в основному, залишилися державними монополіями) [20, с. 168].

Україні на сучасному етапі не обійтися без поглиблення індустріалізації, впровадження механізації та автоматизації, працезберігаючих технологій, що повинно сприяти економічному розвитку. пріоритет повинен бути наданий галузям-локомотивам, які за рахунок ефекту мультиплікації зможуть підтягнути інші галузі. Це галузі, де зберігся науково-технічний потенціал і Україна має порівняльні переваги (літако- і суднобудування, виготовлення військової техніки, інфраструктурні проекти тощо) (тобто, галузі, в яких монополістом майже завжди виступає держава).

Основним засобом підвищення ефективності українських підприємств є їх реструктуризація, яка є способом їх внутрішньої перебудови, що дозволяє підвищити ефективність діяльності відповідно до мінливих вимог ринку та науково-технічного прогресу.

В Україні на сучасному етапі її розвитку в недержавному секторі створюється 2/3 продукції. Перспективним є розвиток нових форм організації підприємств, малих і середніх (про що писав і Й.Шумпетер). Однак значну частину ще становлять державні підприємства. В країні відбуваються процеси приватизації, однак нерідко приватна власність сприймається як власність окремої людини – господаря [6, с. 207].

Отже, процеси, які відбуваються в Україні свідчать про перехід від монополізованої економіки до конкурентної.

Розвиток економічної ситуації в країнах, що переживають період переходу від переважно адміністративних методів управління економікою до ринкових, показав, що, всупереч очікуванням, промислове виробництво не тільки не стало ефективнішим, а й були потрібні дуже серйозні зусилля для зупинки спаду його обсягів.

Однією з причин кризового стану української економіки є поспішна приватизація державного майна. Дані по Україні говорять про тенденцію до підвищення частки промислових підприємств недержавної форми власності та обсягів вироблюваної ними продукції, що не змінюється з 1992 p. Так, якщо у 1992 p. підприємства недержавної форми власності становили 29,8% від загаль­ної кількості підприємств промисловості і виробляли 18,2% всієї промислової продукції, то в 2000 p. ці показники були, відповідно, 87,6 і 76,2% [14, с. 36; 16, с. 164]. Може здатися, що підпри­ємства недержавної форми власності є менш ефективними. Однак ці самі дані можуть означати і те, що в руках держави залишилися більш великі за розміром підприємства.

Ще до початку реформ як аксіома бралося твердження про те, що підприємство недержавної форми власності працює ефективніше. Але у житті все виявилося набагато складнішим. Наприклад, досвід роботи приватизованих підприємств показав, що зміна власника автоматично не забезпечує ефективнішу роботу. В економіці можна знайти приклади ефективної роботи підприємств державної форми власності та неефективної - інших форм власності, і навпаки. У цілому по Україні в 2000 p. фондовіддача підприємств по економіці становила 0,56, тоді як для підприємств різних форм власності цей показник перебував у діапазоні від 0,065 для комунальних підприємств до 6,38 – для приватних (рис. 3.1). Порівняння можна продовжити, використовуючи різноманітні економічні показники, проте при цьому доцільно розглядати не всю економіку в цілому, а кожну конкретну галузь окремо на предмет того, чи створено в ній достатні умови для розвитку конкуренції; чи можуть бути такі умови створені в доступному для огляду майбутньому; чи є доцільною приватизація підприємств у даній галузі; чи сприятиме це підвищенню ефективності функціонування економіки у цілому. Наведені на рисунку 1 дані, хоча і говорять про високу ефективність підприємств приватної власності, проте не можуть слугувати доказом того, що саме приватна власність забезпечила їх ефективне функціонування. Структура промисло­вого виробництва в Україні; форми, методи і способи проведення приватизації; норма прибутку в окремих галузях промислового виробництва і цілий ряд інших факторів стали доданками показника, значення якого наведені на рисунку 3.1.

Економічна ефективність ринкових структур

Рис. 3.1. Фондовіддача підприємств різних форм власності в економіці України в 2000 p. [14, с. 37]


Економіка Радянського Союзу, що управлялася на принципах планової адміні­стративно-командної системи, по суті, являла собою величезну корпорацію, всередині якої будь-яка конкуренція у тому вигляді, в якому вона розуміється в ринковій економіці, була відсутньою. Основними формами суспільної організації виробництва були концентрація (збільшення розмірів виробництва); спеціалізація (обмеженість номенклатури продукції виробничих одиниць); кооперація (встановлення тривалих виробничих зв'язків між підприємствами); комбінування (об'єднання в межах підприємств кількох технологічно різних, але взаємозв'язаних між собою виробництв). Саме ці форми розглядалися як найпрогресивніші, всебічно заохочувалися і вико­ристовувалися.

Орієнтація на принципи концентрації виробництва призвела до того, що радянська економіка виявилася наймонополізованішою у світі. За даними Держкомстату СРСР, у 1988 p. у машинобудуванні налічувалося 166 абсолютних монополістів і 180 моно­польних виробництв 2. Монополізованість того чи іншого ринку створює ситуацію, за якої зміна власника не тільки формує умови для підвищення ефективності функціо­нування підприємства, але, швидше, є небажаною. Дана особливість радянської економіки, успадкована економіками практично всіх держав колишнього СРСР, істотно утруднює рух до ринку. Проте і розукрупнення підприємств не завжди є доцільним з технологічних, технічних або економічних причин.

У Росії в середині 90-х років 2% промислових підприємств являли собою монополі­зовані виробництва, причому на їх частку припадало 19% промислової продукції. Найбільший рівень монополізованості спостерігався у чорній металургії (на 11,8% підприємств припадало 63,8% всього обсягу виробництва), хімічній та нафтохімічній промисловості (відповідно, 9,4 і 34,6%), кольоровій металургії (7,6 і 30,8%), машинобудуванні та металообробці (4,7 і 31,1%).

Високим є рівень монополізованості й економіки України.

У таблиці 3.1 наведено структуру чисельності підприємств України в розрізі форм власності станом на І півріччя 2000 p., у таблиці 3.2 - структуру залишкової вартості ОВФ. Порівняння даних таблиць 3.1 і 3.2 дозволяє зробити висновок, що основна частина найбільших підприємств залишилася в руках держави. Так, на 8,34% загальнодер­жавних підприємств припадає 36,27% основних засобів в економіці України, 76,3% колективних підприємств володіють 39,05%, а на 4,83% приватних підприємств припадає 0,18% вартості основних засобів.

Таблиця 3.1

Структура чисельності підприємств в економіці України за формами власності в І півріччі 2000 p. [14, с. 38]

(%)

Найменування Всього

у тому числі




дер­жав-них з них Ко-лек­тив-них з них При-ват-них

інших

форм влас­ності




зага-льно-дер­жав-них

кому­наль­них



спіль­них оренд­них

акціо­нер-них това­риств




Кількість підпри­ємств в економіці


100,0 18,22 8,34 9,89 76,30 0,82 0,77 26,96 4,83 0,64

Промисловість у цілому


100,0 13,86 11,65 2,21 83,92 1,25 0,81 49,22 1,64 0,59

в тому числі:












електроенергетика

100,0


40,60


25,56 15,04

58,65


0,00 7,52

31,58


0,00


0,75


паливна про­мисловість


100,0 83,25 82,54 0,72 15,79 0,96 0,24 6,22 0,72 0,24
чорна металургія 100,0 7,77 7,25 0,52

91,71


3,11 0,00

68,91


0,00

0,52


кольорова металургія


100,0 12,05 12,05 0,00 83,13 3,61 0,00 50,60 4,82 0,00

машинобуду­вання і металообробка


100,0 10,33 9,87 0,45 88,14 1,01 0,31 57,78 1,15 0,38

Розрахунки показали, що коли середній розмір підприємств загальнодержавної форми власності (за залишковою вартістю ОВФ) у 2000 p. становив 29259,2 тис. грн., то комунальної - 16395,6 тис., акціонерної - 7920,2 тис., приватної — 250,4 тис. грн. Отже, найбільші підприємства перебувають у державній власності.

З точки зору галузевої належності, найбільші підприємства зосереджені в електроенергетиці: тут середня залишкова вартість ОВФ, яка припадає на одне підприємство, дорівнює 187970,1 тис. грн. За електроенергетикою йдуть підприємства чорної металургії - 120425,9 тис. грн., паливної промисловості - 70015,8 тис., кольоро­вої металургії - 25591,3 тис., машинобудування і металообробки - 10289,7 тис. грн. Середній розмір підприємств в економіці України (за показником залишкової вартості ОВФ) становив на І півріччя 2000 p. 6723,9 тис. грн. Природно, даний показник обчис­лено без урахування малих підприємств.

Таблиця 3.2

Структура залишкової вартості ОВФ в економіці України за формами власності в І півріччі 2000 p. [14, с. 39]

Найменування Всьо-го

у тому числі




дер­жав-них з них Ко-лек­тив-них з них При-ват-них

інших

форм влас­ності




зага-льно-дер­жав-них

кому­наль­них



спіль­них оренд­них

акціо­нер-них това­риств




Залишкова вар-тість ОВФ (тис. гри.)

Промисловість у цілому

в тому числі: електроенергетика

паливна про­мисловість

чорна металур­гія

кольорова ме­талургія

машинобуду­вання і металообробка

Інші галузі



100,0


100,0


100,0


100,0

100,0


100,0


100,0100,0



60,38


39,04


57,39


84,68

13,73


26,30


20,76 22,03



36,27


38,45


55,39


84,66

13,72


26,30


20,47 21,31



24,11


0,59


2,01


0,02

0,01


0,00


0,29 0,72



39,05


60,54


42,61


15,31

86,27


73,63


79,13 76,47



0,43


0,60


0,00


0,06

0,47


1,20


1,44 0,81



0,76


0,77


0,50


0,13

0,00


0,00


0,28 2,34



31,75


55,29


41,56


13,51

84,30


68,71


72,91 64,42



0,18


0,06


0,00


0,01

0,00


0,07


0,03 0,18



0,39


0,35


0,00


0,01

0,00


0,00


0,08 1,32



На рисунку 3.2 зображений розподіл в економіці України підприємств за середньою залишковою вартістю ОВФ по галузях економіки і формах власності.

З рисунку 3.2 видно, що найбільший розмір за вказаним показником мають підприємства електроенергетики, що перебувають у державній власності, найменший - також підприємства електроенергетики, але ті, що перебувають у власності іноземних громадян або держав. Середній розмір приватних підприємств є лише не набагато більшим від зазначеного: у машинобудуванні та металообробці - 286,5 тис. грн., у кольоровій металургії-358,1 тис., у паливній металургії - 639,6 тис. грн. Крім держави, великими підприємствами електроенергетики, паливної промисловості, чорної та кольорової металургії, машинобудування і металообробки, а також підприємствами інших галузей володіють акціонерні товариства.


Економічна ефективність ринкових структур

Рис. 3.2. Середня залишкова вартість ОВФ, що припадає в середньому па одне підприємство, в економіці України за формами власності та галузями промисловості в І півріччі 2000 p. [14, с. 39]


Аналіз даних таблиці 3.2 показує, що монополію державної власності ще далеко не подолано - 60,38% залишкової вартості ОВФ в економіці перебувають, станом на І півріччя 2000 p., у державній власності. Аналогічні показники по промисловості в цілому становлять 39,04%, по електроенергетиці - 57,39, паливній промисловості -84,68, кольоровій металургії - 26,30, машинобудуванню і металообробці - 20,76% тощо. З урахуванням того, що в руках держави залишилися найбільші підприємства, можна дійти таких висновків:

- технічна і технологічна структури промислового виробництва в Україні говорять про монополізацію ринку в базових галузях економіки. Тому зміна власника у цих галузях без кардинального розв'язання проблеми упорядкування структури підпри­ємств не вирішує проблеми монополізму, а тому нині не може бути визнана доцільною;

- створення ринкових відносин необхідно інтенсивно підтримувати лише в тих галузях, де проблему монополізму вирішено;

- має всебічно заохочуватися політика розвитку в монополізованих галузях дрібного і середнього бізнесу, який би брав на себе спеціалізоване виконання робіт допоміжного характеру, виключивши з структури монополіста непрофільні та допоміжні виробництва.

Оцінка монополізованості промислового виробництва за часткою державної власності не досить повно характеризує глибину проблеми. Насправді спеціалізація виробництва в економіці України досягла такої стадії, коли той чи інший продукт із завданими властивостями випускався практично одним, принаймні, двома-трьома виробниками. Роки реформування не тільки не внесли істотних змін уданий процес, але й значно його погіршили.

Для доведення монополізованості ринку немає необхідності розглядати кожну номенкла­туру товару окремо. Монополізованість проявляється навіть при розрахунку відповід­них показників за укрупненою номенклатурою товарів. Проблема монополізму поси­люється природною наявністю підприємств - природних монополістів, до яких українсь­ке законодавство відносить підприємства, що працюють у таких сферах:

- транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

- транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

- транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

- передача і розподіл електроенергії;

- користування залізницями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

- управління повітряним рухом;

- зв’язок загального користування;

- централізоване водопостачання і водовідведення;

- централізовані поставки теплової енергії;

- спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів [14, с. 41-42].

Об’єктивною перешкодою для запровадження конкуренції в умовах природної монополії служать надзвичайно великі перешкоди. Найвищою перешкодою “на вході” в галузь для нових фірм є обсяг інвестицій, необхідний для створення альтернативного об’єкта. Тому цілком закономірно, що порівняно з новими фірмами переваги належать підприємствам, які тут функціонують. Останні виграють у ціновій конкурентній боротьбі завдяки використанню резервів потужностей та діяльності ефекту масштабу.

Економічна недоцільність конкуренції у сферах діяльності природних монополій пояснюється тим, що виграш від її наявності не покриває значних витрат суспільства на її запровадження та підтримку. Адже присутність більшої кількості виробників на ринку сприятиме пропорційному скороченню виробництва кожного з них, і як результат, недовикористання основних виробничих потужностей. Внаслідок цього зростатимуть тарифи на поставки, що, безперечно, матиме негативні наслідки для суспільства [17, с. 41].

У зв’язку з тим, що проблема існування природних монополій і їх ефективності є надзвичайно актуальною для економіки України, слід пам’ятати, що найбільш економічним режимом експлуатації таких систем є максимальне завантаження, яке досягається підключенням усіх потенційних споживачів. Саме тому держава в більшості випадків сама створює легальні бар’єри, надаючи компаніям – природним монополістам виключні права на здійснення певного виду діяльності, блокуючи таким чином вхід у ці галузі потенційних конкурентів. В Україні запроваджено ліцензування діяльності не тільки господарюючих суб’єктів на ринках природних монополій, але й на суміжних з ними.

Таким чином, природна монополія є станом товарного ринку, на якому необмежена ринкова влада окремого господарюючого суб’єкта є економічно обґрунтованою та виправданою із суспільної точки зору, оскільки компенсується значною економією споживчого надлишку. Однак держава повинна використовувати увесь арсенал засобів економічного, правового, адміністративного характеру з метою встановлення таких “правил гри” для цих суб’єктів, які б дали змогу отримати оптимальний результат.

З сказаного виходить, що завдання побудови ринкових відносин в економіці України, яке має своєю невід'ємною складовою необхідність створення ринкових суб'єктів господарювання, наштовхується на серйозну проблему монополізованості базових галузей промисловості та істотної частини всієї економіки. Приватизація підприємств цих галузей не змінює у загальному плані рівень монополізації за широким спектром товарних ринків, з чого випливає висновок про те, що заміна державної власності на приватну не може бути визнана у таких галузях доцільною.

Таким чином, у процесі формування ринкових суб'єктів господарювання проблема монополізованості економіки України є істотною перешкодою. Суть проблеми полягає в тому, що за існуючої структури економіки в цілому і промислового виробництва зокрема монополізм державної власності може бути замінений тільки монополізмом окремого виробника, що аж ніяк не сприяє завданню формування суб'єктів ринкового господарювання. Більше того, монополізм окремих виробників вимагає досить жорсткого контролю з боку держави і ніяк не забезпечує автома­тичного діяння ринкових регуляторів, а також ставить під великий сумнів питання формування ефективного власника.

Висновки


У підприємницькому секторі економіки будь-якої краї­ни існує безмежна кількість різноманітних ринкових ситуа­цій. Залежно від ринкової ситуації фірма приймає відпо­відне рішення щодо своєї підприємницької діяльності і, передусім, відносно ціни і випуску продукції. В свою чергу на ці рішення істотно впливає характер галузі, в якій фірма діє. В економіці двох однакових галузей не буває. Однак спільним майже для всіх є наявність у кожній двох полюсів. Йдеться про те, що на одному полюсі спостері­гаємо тисячі і сотні тисяч невеликих фірм, які виробляють незначну частку ринкової продукції, а на другому - єдиного виробника, який посідає домінуюче становище на ринку. Між цими полюсами знаходиться велике розмаїття ринко­вих структур.

Економічні умови, в яких відбувається ринкова конку­ренція, називають ринковою структурою. Структура ринку визначається кількістю і розміром фірм, характером про­дукції, легкістю входження і виходу з конкретного ринку, доступністю ринкової інформації. Основними типами ринкових структур є досконала або чиста конкуренція, чиста монополія, монополістична конкуренція, олігополія.

Досконала або чиста конкуренція - це ринкова ситуація, яка характеризується такими ознаками: велика кількість незначних ринкових агентів (як продавців, так і покупців); випуск однорідного продукту; повне знання ринкових цін і обсягів випуску продукції; висока мобільність ресурсів. Чиста монополія - це ринкова ситуація, за якої на ринку існує тільки один продавець і немає близького замінника продукту, який він виробляє.

За даними Мінстату України, на середину 90-х років 173 підприємства були абсолютними монополістами у ви­пуску 332 найважливіших видів продукції. Це НВ° «Свема» (виробництво кіно- і фотоплівки). Львівське АТ «Конвеєр» (підвісні конвеєри), Київське НВО «Харчомаш» (хлібопекарські печі) та ін.

Існує багато причин існування монополії, але чотири з них дуже важливі: володіння основними видами сировини; низькі середні витрати; патентні права; особливі привілеї.

Монополістична конкуренція - це така ринкова ситуація за якої відносно велика кількість невеликих вироб­ників пропонують схожу, але не ідентичну продукцію. Із самої назви випливає, що монополістичній конкурен­ції властиві риси як монополії, так і досконалої конкуренції.

Олігополія - це ринкова структура, що характеризується дуже невеликою кількістю продавців, пов'язаних взаємною залежністю, а поява нових продавців утруднена або неможлива.

Сучасні економісти вважають, що поширення монополії знижує економічну ефективність принаймні з трьох основних причин.

По-перше, об'єм виробництва, який максимізує прибуток монополіста, є нижчим, а ціна - вищою, ніж в умовах досконалої конкуренції. Це призводить до того, що ресурси товариства використовуються не в повному обсязі, і при цьому частина продукції, необхідна суспільству, не виробляється, тобто, максимальна виробнича ефективність не досягається.

По-друге, будучи єдиним продавцем на ринку, монополіст не прагне до зниження виробничих витрат.

По-третє, бар'єри для вступу нових фірм у монополізовані галузі, а також величезні сили і засоби, котрі монополісти витрачають на зберігання і зміцнення власної ринкової влади, роблять стримуючий вплив на економічну ефективність.

На досконало конкурентних ринках економічна ефективність передбачає рівність ціни, граничних витрат і мінімальних середніх загальних витрат.

Ринки з абсолютною конкуренцією бажані, оскільки вони економічно ефективні — поки не існує побічних негативних наслідків (наприклад, екологічних), і нічого не перешкоджає нормальній діяльності ринку, сумарний надлишок споживачів та вироб­ників максимальний. Монополістична конкуренція в дечому подібна до конкуренції, проте вона — соціально небажана ринкова структура, яку потрібно регу­лювати.

По-перше, на більшості ринків з монополістичною конкуренцією монопольна влада незначна. І, оскільки криві попиту на товар фірми будуть досить еластичними, надлишкова продук­тивність буде також незначною.

По-друге, якою б не була ця неефективність, її необхідно порівнювати з важливою вигодою, яку створює монополістична конкуренція — різноманітність товарів. Виграш від різноманітності може бути значним і набагато переважати неефективні витрати, які виникають від кривих попиту, нахилених донизу.

На відміну від досконалої конкуренції олігополіст виробляє у точці, в якій ціна перевищує граничні витрати. Інакше кажучи, як і за мо­нополістичної конкуренції, за олігополії не досягають ні роз­подільної, ані виробничої ефективності.

Чиста монополія перебуває під державним контролем для зменшення її можли­востей зловживання ринковою владою. Олігополія може створювати видимість існу­вання кількох незалежних фірм, що конкурують між: собою, і тому часто не підпадає під державне регулювання. Крім того, таємна угода між олігополістами може приве­сти до такого рівня цін та обсягу виробництва, що існують за чистої монополії.

Проблема "ефективність — олігополія "у довгостроковому періоді має декілька аспектів. По-перше, конкуренція забезпечує стимули для розвитку НТП.

По-друге, в олігополії можуть існувати стимули до стримування інновацій та гальмування НТП.

По-третє, сучасна науково-дослідна діяльність з розробок нових продуктів є неймовірно дорогою.

По-четверте, існування бар'єрів для входження у галузь дає олігополістові пев­ну гарантію того, що він зможе отримати винагороду у вигляді прибутку від своїх зусиль довкола інновацій. Якщо цей погляд є правильним, то в довгостроковому періоді олігополії можуть сприяти зниженню витрат виробництва, цін і збільшен­ню обсягів виробництва та зайнятості.

У процесі формування ринкових суб'єктів господарювання проблема монополізованості економіки України є істотною перешкодою. Суть проблеми полягає в тому, що за існуючої структури економіки в цілому і промислового виробництва зокрема монополізм державної власності може бути замінений тільки монополізмом окремого виробника, що аж ніяк не сприяє завданню формування суб'єктів ринкового господарювання. Більше того, монополізм окремих виробників вимагає досить жорсткого контролю з боку держави і ніяк не забезпечує автома­тичного діяння ринкових регуляторів, а також ставить під великий сумнів питання формування ефективного власника.

Список використаної літератури


Базилевич В., Филюк Г. Роздержавлення природних монопольних структур в Україні // Економіка України. – 2002. - №3. – С. 35-42.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч.посіб. - К.: Вища шк., 1998. – 544 с.

Долан Э.Дж., Линсей Д. Микроэкономика / Пер. с англ. В.Лукашевича и др., Под общ.ред. Б.Лисовика и В.Лукашевича. – С.-Пб., 1994. – 448 с.

Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: Навч. посібник / За ред. Ватаманюка З., Панчишина С. – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 2001. – 606 с.

Іванов М. Приватизація державної власності // Економіка України. – 2001. - №4. – С. 23-29.

Йозеф Шумпетер та проблеми реформування економіки України / Ю.К.Зайцев, Т.В.Фініков (відп. ред.). – К.: Таксон, 2000. – 244 с.

Ларцев В. Сутність та основні форми процесу роздержавлення в Україні // Економіка України. – 2001. - №9. – С. 17-23.

Макконнелл Кэмпбелл Р., Брю Стэнли Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т. 2. – М.: Республика, 1992. – 400 с.

Мендрул О., Кальніченко Л. Реструктуризація підприємств в умовах становлення ринкового середовища // Економіка України. – 2000. - №10. – С. 27-33.

Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник. У 2 ч. / С.Будаговська, О.Кілієвич, І.Луніна та ін.; За ред. С.Будаговської. – К.: Основи, 1998. – 517 с.

Нуреев Р.М. Курс микроэкономики: Учебник. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 572 с.

Основи економічної теорії: Підручник / Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. – К.: Атіка, 2001. – 344 с.

Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Микроэкономика: Пер. с англ. – М.: ДЕЛО, 1992. – 510 с.

Полуянов В. Монополізованість промисловості України і тенденції формування ринкових суб’єктів господарювання // Економіка України. – 2001. - №9. – С. 36-42.

Статистичний щорічник України за 2000 рік / Держкомстат України: За ред. О.Г.Осауленка; Відп. за вип. В.А.Головко. – К.: Техніка, 2001. – 600 с.

Україна у цифрах у 2000 році: Корот. стат. довід. / Держкомстат України: За ред. О.Г.Осауленка; Відп. за вип. В.А.Головко. – К.: Техніка, 2001. – 256 с.

Филюк Г. Природна монополія: теоретичний аспект // Вісник КДТЕУ. – 2000. - №4. – С. 34-43.

Фролов П. Деформації в промисловості України та шляхи їх усунення // Економіка України. – 2001. - №10. – С. 88-90.

Чемберлин Эдвард Х. Теория монополистической конкуренции: Реориентация теории стоимости. – М.: Экономика, 1996. – 351 с.

Шумпетер Йозеф А.Капіталізм, соціалізм і демократія / В.Ружицький, П.Таращук (пер. з

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: