Xreferat.com » Рефераты по экономике » Процес розвитку форм суспільного виробництва

Процес розвитку форм суспільного виробництва

з іншими господарськими одиницями. Всі потреби виробника задовольняються за рахунок власного господарства. У виробництві використовуються примітивні засоби праці, внаслідок чого продуктивність праці має низький рівень. Натуральному господарству властивий консерватизм, для нього характерне повторення виробництва в попередніх розмірах, на попередніх основах. Як зазначалося, натуральне господарство – історично перший тип господарської діяльності людей. Воно виникло в глибоку давнину, в період становлення первіснообщинного ладу, коли почалась виробнича діяльність людини і з’явились перші галузі господарства – землеробство, скотарство. Натуральне господарство існувало у первісних народів, котрі не знали обміну та приватної власності. Воно являло собою систему замкнених, економічно самостійних общин. Натуральне господарство переважало також в античних рабовласницьких країнах, хоча тут мало місце досить розвинене товарне виробництво. Воно було однією із головних рис феодальної економіки. Натуральну форму тут мало поміщицьке господарство. Натуральний характер мало і господарство феодально залежного селянина.

Елементи натурального господарства мають місце і в сучасних розвинених країнах, де панують товарно-грошові відносини. В натуральному і напівнатуральному господарстві слаборозвинених країн зайнято більше половини населення. За прогнозами спеціалістів ще довгий час натуральне господарство буде займати вагоме місце в економіці цих країн. Головний недолік натурального господарства полягає в тому, що воно не може забезпечити ріст продуктивності праці, тому підтримує лише мінімальні умови життя. Тому, почавши з натурального господарства – найпершої форми організації економічного життя, людство не зупинилось на ній і перейшло до товарного виробництва.

Товарне виробництво – це така організація суспільного господарства, при якій продукти виробляються окремими, відособленими виробниками, і кожен спеціалізується на виробництві одного продукту. Тому для задоволення суспільних потреб необхідна купівля – продаж продуктів, корті стають товарами на ринку. Характерними рисами та ознаками товарного виробництва, як зазначалося раніше, є наявність суспільного поділу праці і економічного відособлення господарюючих суб’єктів. Продукт праці набуває форми товару. Він має бути відносно рідкісним і вироблятися для обміну, який стає невід’ємною рисою економічних відносин. Це призводить до того, що товарна форма виробництва стає відкритою системою організаційно-економічних відносин, яка долає обмеженість потреб, що характерно для натурального господарства, і сприяє розвитку суспільних потреб, які визначаються ринком. Обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товарах, що обмінюються має бути однакова кількість праці). Здійснюється це через купівлю-продаж продуктів праці. Суспільство визнає товар як такий, що задовольняє його потребу на ринку після того, як його хтось купив. Інакше кажучи, товарна форма зв’язків є не прямою і безпосередньою, а опосередкована ринком форма зв’язків. Це також одна з генетичних особливостей товарного виробництва. Вона є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності виробництва, оскільки призводить до подальшого поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації виробництва і як результат – зростання продуктивності праці. До визначальних рис товарного виробництва також належать: використання грошей як посередника обміну; наявність конкуренції; вільне ціноутворення; стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.

Товарне виробництво – це специфічна форма відносин між виробниками та споживачами, особливий спосіб виміру суспільної праці. У товарному виробництві по-іншому, ніж в натуральному господарстві, розглядаються головні проблеми економічної організації, пов’язані зі створенням корисних речей. Що створювати, як для цього використовувати природні ресурси і для кого призначаються продукти – всі ці питання вирішуються у відповідності з вимогами ринку. З’явившись в період розпаду первіснообщинного ладу, товарне виробництво обслуговувало рабовласницький лад , феодалізм та всезагальний характер отримало за капіталізму. У рабовласницькому суспільстві питома вага товарної продукції в загальному об'ємі суспільного виробництва складала від 5 до 10 %. За феодалізму , особливо з переходом до грошової форми ренти, товарне виробництво підвищило питому вагу до 30 %. У системі відносин класичного капіталізму виробництво товарів у загальному об’ємі виробленої продукції складає близько 100 %. Як відомо, товарне виробництво переважає в сучасних розвинених країнах і «пробиває» собі шлях в країни, що розвиваються.

Як зазначалося вище, товарному господарству властиві опосередковані зв’язки між виробництвом та споживанням. Вони розвиваються за формулою «виробництво – обмін – споживання». Виготовлена продукція спочатку потрапляє на ринок для обміну на інші вироби (або гроші) і тільки потім потрапляє в сферу споживання. Ринок підтверджує або не підтверджує необхідність виготовляти дану продукцію на продаж. Таким чином, можна зробити висновок, що товарне виробництво – це система організаційно-економічних відносин, завдяки якій забезпечується різносторонній прогрес економіки. При поглибленні поділу праці розширяється використання все більш сучасної техніки. Це викликає різкий ріст виробництва продукції. А завдяки підвищенню продуктивності праці збільшується випуск продукції в розрахунку на душу населення. До того ж збільшується багатоманітність продуктів, призначених для обміну на ринку на інші вироби.

Товарне господарство включає такі загальні організаційні зв’язки, котрі можуть обслуговувати найрізноманітніші соціально-економічні системи. Однак при цьому об’єм і значення виробництва товарів та їх обміну зовсім не однакові. В силу цього товарне господарство має історичний характер: воно істотно змінювалось протягом всієї історії. Таким чином, товарне господарство зароджується як протилежність натурального господарства, бо являє собою певну організацію суспільного виробництва, при якій економічні відносини між людьми проявляються через ринок, через купівлю-продаж продуктів їхньої праці. У результаті таких відносин продукт праці стає товаром, а саме виробництво продуктів як товарів стає товарним виробництвом.


Розділ 2. Товарна форма виробництва як визначальна умова становлення сучасних факторів виробництва


2.1 Суб’єктно-об’єктна умова розвитку товарної форми виробництва


У товарній економіці перехід продукту зі сфери виробництва у сферу споживання відбувається через купівлю-продаж. Між виробником і покупцем виникають зв’язки, які називають товарними відносинами. Ці відносини охоплюють коло стосунків і зв’язків у національній економіці, що пов’язані з переміщенням ресурсів і продуктів від одного власника до іншого. Основою товарних відносин можуть бути ціни і вартісного, і невартісного походження. Товарні відносини формуються незалежно від того, як формуються ціни - адміністративним чи ринковим шляхом, забезпечують ті ціни рівність сторін мінового відношення чи не забезпечують Характерною рисою товарних відносин є те, що вони завжди здійснюються на основі платності.

Товарні відносини складаються між різними економічними суб’єктами з приводу певних об’єктів. Об'єктом товарних відносин є різні економічні блага. Об'єктом цих відносин може бути тільки такий продукт або вид ресурсу, який має споживну вартість. Наявність споживної вартості є неодмінною передумовою виникнення товарних відносин з приводу певного блага. Що є показником споживної вартості блага? Споживною вартістю блага, як відомо, є його здатність задовольняти певні потреби людей. Для характеристики споживної вартості товару цього явно недостатньо. Товар має не просто споживну вартість, а й суспільну, або ринкову, споживну вартість, тобто здатність задовольняти потреби інших членів суспільства – покупців. Це означає, що споживна вартість товару існує тільки у зв’язку з виникненням у ній суспільної потреби. Якщо товар як такий корисний як річ, то вироблений понад суспільну потребу, перевищує величину платоспроможного попиту на нього, то виявляється, що він не має ринкової споживної вартості. Товарні відносини з приволу кожного блага в умовах насичення потреби в ньому завжди мають певні межі. Основним вирішальним критерієм ринкової споживної вартості є те, що благо купують.

Спочатку об'єктом товарних відносин здебільшого були товари, які існували у вигляді речей. У сучасній економіці дедалі більшої ваги набувають різноманітні послуги, зокрема інформаційні, які становлять фактично новий продукт у вигляді даних, повідомлень, інформації про об'єкти та процеси.

Продукти виробничої діяльності інколи називають роботою. Наприклад, будівельні роботи – не лише певний вид діяльності, а й її продукт. Матеріально-речовий продукт, створений у процесі матеріального виробництва, називають продукцією. Проте в останні роки цей термін часто вживають щодо результатів науково-інформаційного виробництва – «науково-технічна продукція». Отже, у цьому разі об'єктом товарних відносин будуть робота чи науково-технічна продукція.

Сучасні вітчизняні економісти, досліджуючи об'єкти тованих відносин, використовують термін «благо», який у радянській економічній літературі практично не вживали. Щоправда, українські економісти на початку ХХ ст. широко послуговувались цим терміном. На перший погляд, може видаватися, що благо – найширше поняття, яке охоплює всі об’єкти товарних відносин: продукти – результат виробництва, позаекономічні блага, які природа дарує людині, і ресурси. Проте «благо» як поняття належить до так званої емоційно забарвленої термінології. Навряд чи можна назвати благом такі об’єкти товарних відносин, наркотики, вакуумні бомби чи протипіхотні міни. Внаслідок забарвленості поняття «благо» найчастіше вживають з певним означенням, наприклад, економічне благо, благо індивідуального вжитку, капітальне благо, позаекономічне благо, громадське благо тощо. Тому поняття товару є найширшим виразом об’єктів товарних відносин. Річ у тім, що в економічному дослідженні об’єкт купівлі-продажу називають товаром, незалежно від того, якої форми набуває результат виробництва – речі чи послуги, приносить він користь чи шкоду здоров’ю людини; товаром можна також назвати будь-який вид ресурсів.

Дещо раніше більшість вітчизняних економістів виходила з того, що товарні відносини можуть виникати лише з приводу речей, тобто ринкову споживну вартість можуть мати лише речі. Що стосується таких результатів праці, які не існують окремо від виробника, не переходять із форми руху у форму предметного існування (їх прийнято називати послугами), то вони не мають споживної вартості.

Визначення споживної вартості послуг – це перший крок до проблеми вищого рівня: чи формуються у сфері послуг товарні відносини, чи створюється там національний дохід. Нині ця проблема актуальна. Річ у тім, що в усіх розвинених країнах простежується тенденція до випереджувального зростання сфери послуг, частка зайнятих у цій сфері уже перевищила там дві третини зайнятих у національній економіці й далі зростає. Оплата послуг займає дедалі більшу частку в споживчих видатках населення. Більшість видів послуг є платними. До того ж, що вища частка населення, яка зайнята в нематеріальному виробництві, то, зазвичай, вищий рівень економічного розвитку країни.

Наприкінці 1980-х років у радянській економічній літературі відбулася дискусія з приводу сфери, у якій формуються товарні відносини. Ця дискусія набула форми полеміки з приводу вартісної природи послуг. Хоча ця дискусія й не привела до однозначного тлумачення сфери, у якій формуються товарні відносини й створюється національний продукт, вона все ж розкрила низку важливих моментів. Передовсім виявилось, що так зване речове тлумачення продуктивності праці надмірно вузьке. Частина економістів взагалі поставила під сумнів потребу розчленування праці на продуктивну і непродуктивну.

Обмежувальна концепція продуктивної праці виходить з того, що товарні відносини формуються тільки у сфері, у якій результат праці одержує певне матеріально-речове втілення, а доходи осіб, що зайняті у сфері послуг, наприклад, при її підприємницькій організації – це заробітна плата, прибуток тощо є вирахуванням з вартості, що створена у сфері матеріального виробництва.

На порозі ХХІ ст. уже небагато вітчизняних дослідників виходять з вузького розуміння продуктивної праці. Виробничі й особисті послуги – освіти, медицини, сфери культури, побуту, науки, транспорту, сфери інформації і т. д. – є невід’ємною частиною національного продукту і з приводу послуг цих галузей виникають товарні відносини. Обсяг і якість послуг та інформації – один із найважливіших показників рівня економічного розвитку країни і рівня життя населення. Загалом, можна сказати, що те, що є працею, не може бути непродуктивним.

Основними суб’єктами товарних відносин є домогосподарства, фірми (ділові підприємства) та держава. Поняття «домогосподарство» почали активно застосовувати українські економісти з середини 90-х років. У вітчизняній літературі нині здебільшого під домогосподарством розуміють економічну одиницю, що складається з однієї або більше осіб, які ведуть спільне господарство, дбають про сімейний добробут, виконуючи такі функції: 1) забезпечення чинниками виробництва економіки країни; 2) використання власних коштів для поточного споживання товарів і послуг, заощадження з метою задоволення власних потреб [5, с. 138].

У товарній формі виробництва з приватною власністю домогосподарства є власниками різних видів ресурсів. У їхній власності повністю перебуває найцінніший економічний ресурс – праця, а також підприємницький хист. Крім того, домогосподарства володіють землею, капіталом, крамницями, транспортними засобами, цінними паперами та іншими активами. У сучасній ринковій економіці домогосподарства постачають ці ресурси підприємствам, отримуючи доходи у вигляді заробітної плати, ренти, процента і прибутку. Грошові доходи від продажу ресурсів домогосподарства спрямовують на купівлю споживчих благ. Через видатки свого грошового доходу домогосподарства виявляють попит на товари та послуги.

Ще одним суб’єктом товарних відносин є фірма або ділове підприємство, яка є організаційно-економічною і правовою структурою підприємницької діяльності. У сучасній світовій економіці близько 40 млн. фірм, із яких приблизно половина припадає на США. Виникнення фірм стало важливим чинником прискорення економічного і соціального прогресу.

Упродовж тисячоліть виробництво і споживання навіть за наявності товарних зв’язків відбувалось у межах домогосподарства. Проте з поглибленням поділу праці, розвитком і захистом приватної власності та свободи особи виокремлюється фірма, яка є незалежним економічним суб’єктом. За кілька останніх сторіч розвинулось багато різновидів правового статусу фірм, який визначає її стосунки з іншими економічними суб’єктами. Основними правовими формами фірми є одноосібне володіння, партнерство, корпорація. Кожна з форм має переваги і недоліки.


2.2 Еволюція товарної організації виробництва


Як зазначалося раніше, товарне виробництво зароджується ще в первісній общині й певного розвитку досягає в рабовласницькому суспільстві. Отже, коли мова йде про натуральний характер рабовласницьких господарств, то це не означає, що вони були повністю замкнуті, ізольовані й що жодна частина їхньої продукції не надходила в сферу обміну. Об’єктивні умови розвитку суспільства поступово розкривали кордони натурального господарства, втягуючи його в нові економічні зв’язки, які набирали товарної форми. І, в першу чергу, такою умовою було поглиблення суспільного поділу праці, яке вело до зростання ефективності виробництва. Отже, не розвиток приватної власності, яка, навпаки, автономізує господарства, а саме суспільний поділ праці, який не залежить від форм власності, породжував розвиток товарних відносин. Розвиток ремесла, яке досягло досить високого рівня, особливо у античних містах, мав першочергове значення для виробництва продукції, яка надходила в продаж, а це, в свою чергу, розширювало сферу обміну. Важливу роль у розвитку товарних відносин у рабовласницьку епоху відіграло поглиблення спеціалізації та збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва.

Праобразом теперішніх бізнесменів виступали дрібні власники (селяни, ремісники), які займалися виробництвом продуктів для продажу, а також - рабовласники. Причому, з розвитком рабовласницького виробництва рабовласники збільшували обсяг продукції на продаж за рахунок розширення виготовлення додаткового продукту, який вони привласнювали. Можна констатувати, що випадковий, епізодичний товарний обмін, яким він був у первісному суспільстві, при рабовласницькому ладі розвинувся в систему регулярної торгівлі. Саме в рабовласницькому суспільстві виникає таке поняття як ринок. Все більше залучення товаровиробників у товарні відносини, в ринок породило ряд суперечностей, а саме: а)роздвоєність товаровиробника на виробника товару та його продавця; б)необхідність поділу затрат на виробництво та реалізацію. Зрозуміло, що з розширенням товарних відносин збільшувалась праця та витрати, пов’язані зі збутом товарів. Це привело до того, що з середовища товаровиробників почали виділятися особи, які взяли на себе посередництво в збуті. Так, ще в рабовласницькому суспільстві виникає купецький капітал, який досяг високого ступеня розвитку в античному суспільстві. Діяльність купецького капіталу сприяла тому, що почало розвиватися виробництво заради отримання грошей, а це вело до подальшого розширення товарно-грошових відносин і підривало основи натурального господарства, яке все ще залишалося панівним в умовах рабовласницького ладу. Становлення товарного виробництва та товарного обігу в умовах рабовласництва викликало розвиток грошового обігу, функцій грошей. Це приводить до того, що поруч з товарно-грошовим капіталом з’являється грошово-торговий капітал; з’являється праобраз майбутнього банківського капіталу – лихварський капітал. Але в той же час товарне виробництво та породжені ним купецький і лихварський капітали виступали лише придатками, обслуговували натуральне в своїй основі рабовласницьке виробництво. Тобто, товарне виробництво було лише придатком до натурального, носило підпорядкований, обмежений характер.

Розпад рабовласницького ладу й перехід суспільства до феодалізму на перших порах дещо загальмували розвиток товарно-грошових відносин і цим самим затримали процес витіснення натурального господарства. Воно, як і в рабовласницькому суспільстві продовжувало посідати панівне становище. Проте об’єктивні процеси розвитку товарних відносин вже зупинити було неможливо. Особливо ці процеси поширилися в результаті переходу у взаємовідносинах між феодалами та кріпосними селянами від натуральної ренти до грошової. В результаті розширення торгівлі між селянами та феодалами, з одного боку, та міськими ремісниками, з іншого, формуються внутрішні ринки. З допомогою торгівлі встановлюються й зміцнюються економічні зв’язки між сільськогосподарськими та ремісничими виробництвами. Подальшого розвитку набувають торговий та лихварський капітали, характерною особливістю яких було те, що вони не були пов’язані безпосередньо з виробництвом (бо виконували посередницькі функції), а джерелом свого прибутку мали додатковий, іноді необхідний продукт, створений селянами та ремісниками.

Торговельні зв’язки між містами, між містом і селом, між різними країнами поступово стають більш широкими та більш регулярними. Сильний поштовх розвитку торгівлі був даний великими географічними відкриттями. В результаті цих процесів уже в XV-XVI ст. товарно-грошові відносини глибоко проникли в економіку не лише міста, але й села. Існування за цих умов цехового ремесла та натуральних феодальних господарств ставало все більш несумісними з потребами економічного розвитку. Феодальна організація ремісничого виробництва в формі цехового ладу з його суворою регламентацією обсягу й технології виробництва, з цеховою монополією обмежувала можливості значного й послідовного прогресу техніки виробництва, збільшення обсягів товарної продукції. Феодальне сільське господарство з роздрібним надільним землекористуванням, підпорядкуванням феодальній общині перешкоджало зростанню продуктивності праці й укрупненню розмірів господарства. Всі ці елементи натурального господарства обмежували місткість внутрішнього ринку, гальмували розвиток товарного обміну. Об’єктивні процеси розвитку продуктивних сил , що виразилося в розвитку товарно-грошових відносин, прийшли в протиріччя з існуючою феодальною формою організації виробництва у вигляді натурального господарства. Виникає суспільна потреба в ліквідації феодальних виробничих відносин і заміні їх новими, які б відповідали рівню й характеру зростаючих продуктивних сил.

Зі всього вище сказаного можна зробити наступні висновки:

1.Товарне виробництво, ринок існували не завжди. Вони виникають лише на певному етапі розвитку людського суспільства.

2. Товарне виробництво, ринок не є породженням капіталістичного ладу. Вони виникли задовго до нього, зародились та існували в первісному, рабовласницькому та феодальному суспільствах.

3. Товарне виробництво, ринок самі по собі не породжують капіталістичних відносин. Для цього необхідні певні додаткові умови.

Товарна форма виробництва демонструє високу адаптивну здатність до різних форм власності, утворюючи в поєднанні з ними різні соціально-економічні уклади. Історії розвитку людського суспільства відомі два типи товарного виробництва: просте та капіталістичне. Ще в період розкладу первісної общини зародилося просте товарне виробництво, тобто, воно характерне для перших етапів розвитку товарного виробництва, коли продукти виготовлялися для обміну самостійними дрібними товаровиробниками – ремісниками та селянами. Основними його рисами є: дрібна приватна власність на засоби виробництва, особиста праця та обмежена мета виробництва, зумовлена його примітивним характером. Проте з часом, в міру розвитку продуктивних сил, коли з’являється можливість виготовляти все більшу масу додаткового продукту, товарне виробництво поступово починає набувати підприємницького характеру. В результаті змінюється мета виробництва. Якщо раніше метою було забезпечення умов існування товаровиробника та його родини, то тепер нею стала нажива, збагачення.

Таким чином, просте товарне виробництво трансформується в капіталістичне. Після демократичних революцій і Промислової революції цей уклад перетворився в панівний у країнах Західної Європи та США. Він забезпечує найвищу ефективність виробництва. Проте стосунки між підприємцями та найманими робітниками можуть загострюватися, що ослаблює виробничий потенціал цього укладу. Характерними рисами капіталістичного товарного виробництва є: велика приватна власність на засоби виробництва; наймана праця та мета - збагачення. Між простим і капіталістичним товарним виробництвом є істотні відмінності. По-перше, простому товарному виробництву властиве поєднання виробника із засобами виробництва, тоді як капіталістичне виробництво породжує відокремлення виробників від них, перетворюючи їх на найманих робітників. По-друге, просте товарне виробництво основане на особистій праці, а капіталістичне – на найманій. По-третє, метою простого товарного виробництва є забезпечення джерела існування товаровиробника та його родини, метою ж капіталістичного виробництва є нажива. Але, не зважаючи на ці відмінності, просте товарне виробництво та капіталістичне однотипні, так як вони мають одну й ту ж економічну основу – приватну власність на засоби виробництва. Тому просте товарне виробництво, розвиваючись в умовах приватної власності, неминуче приводить до виникнення капіталістичного виробництва, воно є вихідним пунктом.

В силу яких же факторів відбувається перетворення однієї суспільної форми в іншу (тобто простого товарного виробництва в капіталістичне)? Аналіз розвитку товарного виробництва, основаного на приватній власності, показує, що головною рушійною силою такого перетворення виступає його основна суперечність – між приватною та суспільною працею. Що це за суперечність? Річ у тім, що будь-яке виробництво має суспільний характер. Але в різних умовах він проявляється по-різному. В умовах приватної власності та панування товарних відносин суспільний характер проявляється опосередковано, через ринок. Тобто, працюючи в своєму приватному господарстві, кожен товаровиробник вважає, що це його приватна, особиста справа. Але в умовах товарного виробництва він виробляє продукт не для себе, а щоб продати. Тобто, цей продукт повинен задовольнити чиїсь потреби. І наскільки ці потреби будуть задовольнятися, товаровиробник дізнається лише тоді, коли винесе свій товар на ринок і відчує попит на нього. Попит і буде тим суспільним визнанням затрат праці товаровиробника на виготовлення даного продукту. Причому, цей попит може бути більшим або меншим. Від цього вже буде залежати, якою мірою суспільство визнає приватні, індивідуальні затрати товаровиробника. Отже, товаровиробник може виграти або програти, залежно від того, наскільки він врахував суспільні потреби. Саме це зумовлює той факт, що окремі виробники, виробляючи товари на ринок, стають один до одного у відносини конкуренції: кожен намагається дорожче продати, дешевше купити. А результатом цього є посилення сильного та падіння слабшого, збагачення меншості та зубожіння маси. В остаточному підсумку це приводить до перетворення маси самостійних виробників на найманих працівників, а багатьох дрібних підприємств і закладів у результаті концентрації та централізації – в невелику купку великих підприємств. Так поступово просте товарне виробництво трансформується в капіталістичне.

Оскільки товарна організація виробництва і адекватна їй форма зв’язків еволюціонують разом з розвитком продуктивних сил, суспільним поділом праці і кооперацією праці, то вже на рубежі 60 – 70-х років ХХ ст. у розвинених країнах, таких як США, Канада та інші західноєвропейські країни, Японія, у зв’язку переходом їх до постіндустріальної цивілізації, виникає сучасне товарне виробництво. Його розвиток відбувається під впливом сучасної науково-технічної революції, де визначальним стає сфера нематеріального (особливо духовного) виробництва. Дана форма організації суспільного виробництва грунтується на різноманітних формах власності (індивідуальній, колективній, державній, змішаних). Крім того, характерна в основному інтелектуальна праця, носії якої виступають водночас і як власники. Сучасне виробництво регулюється, по-перше, законами ринкової економіки; по-друге, державою, а також іншими інституціями.

Таким чином, в історичному розвитку товарного виробництва слід виділити два важливих моменти:

1. Перетворення натурального господарства на просте товарне господарство.

2. Перетворення простого товарного господарства на розвинене (підприємницьке) товарне господарство, яке властиве переважній більшості країн світу. Просте і розвинене (підприємницьке) товарне виробництво мають як спільні, так і відмінні риси.

Спільними рисами простого і розвиненого товарного виробництва є такі:

- суспільний поділ праці;

- приватна власність на засоби виробництва;

- конкуренція між виробниками;

- ринкова форма зв’язку між виробниками.

Відмінності між простим і розвиненим товарним виробництвом:

при простому товарному виробництві:

- власник засобів виробництва і виробник продукту поєднуються в одній особі;

- виробництво товарів спрямоване на задоволення потреб виробника і членів його родини;

- виробництво ґрунтується на індивідуальній відокремленій праці;

- конкуренція товаровиробників нерозвинена, не має всеохоплюючого характеру;

- при розвиненому товарному виробництві:

- виробник продукту – найманий працівник, власник товару – власник капіталу, засобів виробництва;

- виробництво товарів здійснюється заради отримання прибутку;

- виробництво ведеться на базі спільної, об’єднаної праці;

- товарний ринок поділяється на ринок засобів виробництва і предметів споживання;

- товарне виробництво набуває загального характеру.


Розділ 3. Товарне виробництво як основа розвитку ринкової економіки в Україні


3.1 Проблеми та перспективи розвитку товарного виробництва в Україні


Події в трансформаційних економічних процесах України мають таке спрямування, яке певним чином обмежує формування сприятливих соціально-економічних умов для нормального розвитку товарних відносин.

Як відомо, відносини та зв’язки товарного господарства відтворюються й панують у межах середовища ринкового господарства. З одного боку, ринкове господарство оттотожнюється з процесом товарного виробництва, з другого – товарне виробництво, в свою чергу, є такою організацією господарства, коли продукти виробляються для обміну, купівлі-продажу. Поняття ринкового господарства є багатомірним. Воно містить багато складових – сферу товарного виробництва; сферу обміну; сукупність актів купівлі-продажу і збалансування попиту і пропозиції у процесі розширеного відтворення. Виходячи з цього, можна вважати, що ринок є складовою частиною ринкового господарства, через механізм якого перетворюються на реальність товарно-грошові відносини. Формуючи конкурентне середовище, ринок виступає ефективним організатором товарного виробництва.

Крім виробництва і споживання економічного продукту, потрібна сукупність дій, які забезпечують просування продукту від виробника до споживача. Сферу діяльності, пов'язану з розподілом, обміном економічного продукту, його рух від виробників до споживачів, називають сферою обміну. Ця сфера – шлях продукту від «воріт» підприємства (фірми), що його виробило, до «столу» споживача. При цьому мається на увазі не тільки транспортування, а й перехід власності на продукт з одних рук до інших, продаж його однією особою і купівля іншою.

Як бачимо, товарне виробництво тісно пов'язане з товарним обігом. Товарний обіг визначається як обмін продуктів праці за посередництвом грошей у формі купівлі-продажу. Товарний обіг складається з купівлі-продажу засобів виробництва, предметів споживання, а також матеріальних послуг. Природно, що купівля-продаж товарів (або обмін) передбачає ринок. Ринок – досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. З політико-економічної точки зору ринкове господарство є обов'язковим, невід'ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами.

На ринку, як правило, виступають дві головні діючі особи: продавці та покупці. Між ними встановлюються відносини купівлі-продажу. Якщо розглядати як покупців та продавців три головних суб'єкти економіки – державу, підприємства і населення у вигляді домашніх господарств (рис А), то можна дійти висновку, що кожен із трьох суб’єктів товарно-грошових відносин постачає на ринок товари, що є їхньою власністю.


Рис. А:

Процес розвитку форм суспільного виробництва


Як зазначалося, сферою прояву та відтворення відносин суспільного виробництва є ринкова економіка. Оскільки ринкове господарство повністю зумовлюється наявністю та функціонуванням товарного виробництва, як, і навпаки, останнє наповнюється ринковими відносинами, то можна вважати, що ринкова економіка є не що інше, як товарне виробництво.

Стан внутрішнього ринку є узагальнюючим індикатором розвитку економіки країни, оскільки від його розмірів та ефективності, зокрема активності ділового середовища, відкритості та інтенсивності конкуренції, орієнтованості на споживача залежить продуктивність усіх секторів економіки. На внутрішньому ринку формується та використовується значна частина доходів домогосподарств та підприємств, задовольняється їх попит на вітчизняні та імпортовані товари і послуги, формуються ринкові чинники структурних зрушень в економіці. Обсяги, структура та ефективність внутрішнього ринку є визначальними факторами конкурентоспроможності національної економіки та забезпечення сталого економічного зростання.

На сьогодні за даними Глобального звіту про конкурентоспроможність Всесвітнього економічного форуму, Україна займає 26 місце серед 131 країни за індексом розміру внутрішнього ринку, проте за ефективністю – лише 101 місце. В цьому контексті слід звернути погляд до проблем розвитку внутрішнього ринку. [8]

Різке падіння реальних доходів населення, прибутків підприємств, яке спостерігається в останні роки, призвело до суттєвого зменшення внутрішнього попиту. Скорочення роздрібного товарообігу на понад 10 %, зростання кредиторської заборгованості підприємств, збереження значної частки бартерних розрахунків також свідчать про виведення частини обігу сукупного продукту з-під впливу власне ринкових відносин. Таким чином, слід говорити про суттєве звуження внутрішнього ринку України як головного атрибута ринкової економіки.

Фахівцями визначається, що в Україні відсутня працездатна платіжна система, недостатня складова в розрахунках між суб'єктами господарювання, недостатніми для обслуговування обороту сукупного продуктами є обсяг грошової маси та кредитний потенціал. При руйнуванні системи матеріально-технічного постачання, коли вже не працюють старі методи продажу, становлення нових іде вкрай повільно. Одним із підтверджень відсутності сформованного внутрішнього ринку є і переважання на ньому низькосортних імпортованих товарів.

Традиційно розвиток внутрішнього ринку розглядається як похідна від економічного зростання, що розпочалося. Проте, аналіз глибинних наслідків тривалого звуження внутрішнього ринку дозволяє поставити ймовірність такого причинно-наслідкового зв'язку в Україні під сумнів. Цими наслідками є такі:

1. Некоректне визначення вартості товарів. Це знаходить вияв у множинності цін, «ножицях» цін. Аналогічні товари, що реалізуються на позаринкових умовах, можуть мати цілком різні ціни. Наслідок – деформація пріоритетів економічного розвитку та спрямування капіталів до галузей із невиправдано високою нормою прибутку.

2. Розрив зв'язків між окремими економічними суб'єктами, галузями, регіонами. В ході таких зв'язків підприємства здійснюють мінімізацію витрат виробництва, а отже – можуть більш агрессивно поводитись на ринку. В Україні підприємець сьогодні змушений вибирати не найбільш ефективного партнера, а найвигідніші умови взаєморозрахунків. Наслідок уособлення господарюючих суб'єктів – перешкоди ефективній внутрігалузевій та міжгалузевій конкуренції.

3. Розрив зв’язку між виробником і

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: