Акціонерний капітал та дивіденти
7. Регресивна дивідендна політика
Регресивна дивідендна політика — фактично це антипод прогресивної дивідендної політики, оскільки передбачає стале та поступове зменшення дивідендних виплат, що еквівалентно їх приросту з від'ємним темпом. Це найменше популярний вид дивідендної політики серед акціонерів. Застосування даної політики часто приводить до того, що акціонери вирішують продати акції даної корпорації. Якщо прогресивна дивідендна політика часто приводить до зростання курсу акцій, то регресивна — до падіння. Тим не менше акціонерні товариства часто бувають змушені застосовувати дану дивідендну політику в силу об'єктивних обставин. Зростання конкуренції часто приводить до зменшення величини чистого прибутку. На початку ринкових перетворень в Україні деякі вітчизняні акціонерні товариства отримували значні прибутки викликані низьким рівнем конкуренції та неефективністю вітчизняного ринку. В ті часи вони встановлювали невиправдано великі дивідендні виплати за своїми акціями. З часом рівень конкуренції суттєво вплинув на прибутки таких компаній, проте задавши значний темп високих дивідендних виплат, тепер ці акціонерні товариства змушені запровадити непопулярну регресивну дивідендну політику.
8. Політика негрошових виплат
Деколи, за браком потрібних фінансових ресурсів акціонерні корпорації вдаються до політики негрошових дивідендних виплат. У цьому випадку замість прямих грошових дивідендних виплат використовують, як правило, найближчі грошові замінники. Заслуговує на увагу політика виплати дивідендів випуском нових цінних паперів, наприклад, акцій чи облігацій. Оскільки найцінніші папери володіють цілим спектром специфічних фінансових характеристик, то політика негрошових витрат може далеко виходити за рамки даного дослідження та звестися до пояснення характеристик цінних паперів взагалі.
9. Політика нагромаджених кумулятивних дивідендів
Деколи, не бажаючи застосовувати політику негрошових виплат та не маючи достатніх фінансових ресурсів для грошових дивідендних виплат, корпорація вирішує застосувати політику нагромаджених грошових дивідендів. У цьому випадку дивіденди оголошуються, проте виплата їх відкладається до кращих часів.
Практика та теорія реалізації дивідендної політики знають багато прикладів реалізації дивідендних виплат до зазначених вище політик, чи навіть відповідно до певних специфічних обставин, у яких перебуває дана корпорація. Науковці роблять спроби розкласифікувати теоретичні засади, відповідно до яких здійснюється на практиці та чи інша дивідендна політика. Так, відповідно до класифікації наведеної І.О. Бланком, теорії, котрі пробують пояснити, як «правильно» застосовувати дивідендну політику, висовують гіпотези стосовно поведінки інвесторів залежно від дивідендної політики. Це перш за все теорії: про незалежність дивідендів, про надання переваги дивідендам, про мінімізацію дивідендів, сигнальна теорія дивідендів (теорія сигналізування), теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів (теорія клієнтури).
Як бачимо, серед теорій, згаданих вище, часте суперечливих, жодна не може остаточно та вичерпно пояснити, як «правильно» застосовувати різні види дивідендної політики. На думку автора, абсолютну відповідь можна знайти у сфері практичного застосування дивідендної політики українськими корпораціями.
Розділ 2. Становлення акціонерного товариства
2.1 Проблеми становлення акціонерного товариства
Тенденції розвитку акціонерних товариств
Ефективне функціонування акціонерних товариств визначається такими обставинами, що одні обумовлені самою сутністю акціонерного товариства, інші - умінням вести його виробничу, комерційну і господарську діяльність.
Перша група обставин: ступінь правової захищеності прав акціонерів від некоректних дій управляючих, наявність реальної можливості контролю господарської діяльності та управління з боку акціонерів. Так, зміни Статуту, розмірів статутного капіталу, вибори керуючих органів, затвердження річних результатів діяльності, реорганізація і ліквідація товариства - це компетенція зборів акціонерів. Дані чинники створюють умови для проведення ефективної інвестиційної політики за рахунок широкого залучення коштів внутрішніх і зовнішніх акціонерів.
Друга група обставин - скорочення витрат виробництва, підвищення якості виробів, що випускаються, оптимальна маркетингова політика - це впливає на ефективність діяльності будь-якої виробничої чи комерційної структури.
В процесі створення, а потім і функціонування акціонерне товариство зацікавлене в високому рейтингу як внутрішньому, так і зовні держави, що обумовлено необхідністю розширення кола акціонерів, отримання кредитів і підтримки високої вартості акцій на фондовому ринку. Саме для цього складається бізнес-план.
Важливим аспектом функціонування акціонерного товариства є дивідендні політика корпорації. До економічних відносин на виплату дивідендів відносяться фінансові обмеження, що пов'язані з потребою в розвитку, технічному переоснащенні та реконструкції фірми, тому як виплати дивідендів готівкою знижують обсяги прибутку, які можуть бути спрямовані на ці цілі. Корпораціям, які серйозно займаються розвитком, потрібні значні кошти, вони не можуть постійно виходити на ринок для залучення коштів за рахунок емісії цінних паперів. Тому самий ефективний шлях - контролювати виплату дивідендів, щоб мінімізувати фінансування за рахунок зовнішніх джерел.
Позаекономічні обмеження з виплати дивідендів полягають в першу чергу в законодавчих та договірних обмеженнях. Джерело виплати дивідендів - прибуток і не дозволяються грошові виплати дивідендів за рахунок акціонерного капіталу. Дивіденди у вигляді акцій виплачуються в тому випадку, якщо необхідно задовольнити акціонерів і одночасно забезпечити можливість для інвестицій. Виплата дивідендів акціями чи виплата готівкою впливають на баланс корпорації, змінюється не розмір власного капіталу, а його структура.
Проблеми оптимізації структури фінансових ресурсів акціонерних товариств
Для здійснення статутної діяльності акціонерні товариства формують активи, від користування якими очікується економічна вигода в майбутньому. Майбутня економічна вигода, що пов'язується з використанням активу, являє собою потенціал, що увійде прямо чи опосередковано у потік грошових коштів чи їх еквівалентів. Активи підприємства відображаються у балансі, причому тільки в лівій його частині, тобто це основні й оборотні засоби, і є реальним капіталом, що використовується для забезпечення статутної діяльності. Пасив, власне, відображає джерела фінансування цього капіталу, тобто що і кому підприємство заборгувало наданий момент за той реальний капітал, яким воно розпоряджається. Усі ці зобов'язання забезпечуються корпоративними цінними паперами (акціями та облігаціями), кредиторською заборгованістю (в тому числі забезпечену векселями), зобов'язаннями перед банками (у вигляді підписаних кредитних договорів), зобов'язаннями за розрахунками з бюджетом (у вигляді відповідних податкових декларацій), зобов'язаннями за розрахунками з оплати праці (у вигляді підписаних трудових договорів) тощо.
У зв'язку із множинністю джерел фінансового забезпечення акціонерні товариства стикаються з необхідністю аналізу всієї їхньої системи, перш ніж буде прийнято рішення щодо доцільності одного з них чи їхньої комбінації при фінансуванні інвестиційного проекту.
Величина фінансових ресурсів кількісно характеризує фінансові можливості будь-якої підприємницької структури незалежно від сфери діяльності, галузевої спрямованості чи організаційно-правового статусу. Можливості фінансового забезпечення розвитку статутної діяльності акціонерного товариства визначаються об'ємом коштів, які воно здатне генерувати чи залучити із зовнішніх джерел. Грошові ресурси, залучені під прогнозований раніше процес розвитку, концентруючись у відповідні фонди зі встановленим порядком створення і використання, перетворюються на фінансові ресурси. Згодом фінансові ресурси через купівлю основних і оборотних засобів перетворюються на капітал.
Щоб виявити сукупність грошових ресурсів, які акціонерне товариство змогло залучити на певну дату (зокрема на кінець року) і дослідити їх структуру, необхідно розглянути пасив балансу. Підсумок пасиву дасть нам загальну суму фінансових ресурсів, а його статті відобразять нам їхній склад. Пасив відображає сформовані в минулому фінансові ресурси, які матеріалізовані в активі. З цією метою проаналізуємо консолідований баланс вітчизняних акціонерних товариств за період 2000-2003 років.
Оскільки ряд вітчизняних акціонерних товариств мають пільги з надання до Держкомстату річної фінансової звітності, то не видається можливим дослідити структуру фінансових ресурсів усіх товариств. Крім того, з аналізу виключено групу малих підприємств, структура фінансового забезпечення яких значно відрізняється від групи основних акціонерних товариств. З урахуванням зазначених обмежень, нами було проведено аналіз балансів основної групи акціонерних товариств, кількість яких за період 2006-2009 рр. становила від 7463 до 15038. Результати проведеного дослідження наведено в табл. 1.
Як видно з табл. 1, основна позитивна тенденція полягає у зростанні питомої ваги статутного капіталу і зменшенні величини непокритого збитку. Особливого значення ця тенденція отримує в світлі нового Цивільного кодексу, серед принципових нововведень якого є стаття (п. З ст. 155), яка містить вимоги щодо приведення у відповідність величини статутного капіталу і чистих активів акціонерного товариства. Відтепер значний вплив на можливість існування товариства мають результати його фінансово-господарської діяльності. Акціонерне товариство повинно після закінчення фінансового року порівнювати вартість чистих активів із розміром статутного капіталу. Якщо вартість чистих активів виявиться меншою від розміру статутного капіталу, товариство зобов'язане зменшити останній. У випадку, коли вартість чистих активів стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.
Така ситуація може виникати у випадках, коли акціонерне товариство має значні розміри вилученого, неоплаченого капіталів та непокритого збитку при незначній величині додатково вкладеного, іншого додаткового та резервного капітанів. Здійснити зменшення статутного капіталу (р. 300 ф. №1 «Баланс») потрібно до величини власного капіталу (р. 380 ф. №1 «Баланс»). З урахуванням вимог п. 3 ст. 155 Цивільного кодексу та п. 18 «Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства», у редакції рішення ДКЦПФР від 16.10.2000 р., у результаті такого зменшення статутний капітал, а отже, і чисті активи, не повинні бути меншими за мінімальний розмір статутного капіталу, встановлений законом.
Таблиця 1. Структура фінансових ресурсів акціонерних товариств, %
|
Статті пасиву |
Роки |
|||
|
2006 |
2007 |
2008 |
2009 |
|
|
Власний капітал |
46,91 |
48,06 |
49,25 |
46,46 |
|
Статутний капітал |
18,22 |
20,14 |
20.43 |
21,09 |
|
Додатковий вкладений капітал |
3,88 |
3,08 |
2,61 |
2,19 |
|
Інший додатковий капітал |
33,44 |
30,54 |
31,99 |
23,96 |
|
Резервний капітал |
1,00 |
0,96 |
1,04 |
1,16 |
|
Нерозподілений прибуток (Непокритий збиток) |
-9,12 |
-6,11 |
-6,65 |
-1,53 |
|
Неоплачений капітал |
0,42 |
0,46) |
0,12 |
0,34 |
|
Вилучений капітал |
0,09 |
0,09) |
0,09 |
0,07 |
|
II. Забезпечення наступних виплат і платежів |
1,26 |
1,47 |
1,58 |
1,85 |
|
III. Довгострокові зобов'язання |
6,03 |
5,72 |
5,59 |
7,38 |
|
Довгострокові кредити банків |
2,18 |
1.81 |
1,75 |
3,04 |
|
Інші довгострокові фінансові зобов'язання |
1,31 |
1,35 |
1,33 |
1,54 |
|
Відстрочені податкові зобов'язання |
0,27 |
0,20 |
0,22 |
0,32 |
|
Інші довгострокові зобов'язання |
2,27 |
2,36 |
2,28 |
2,48 |
|
IV. Поточні зобов'язання |
45,57 |
44,45 |
43,24 |
44,05 |
|
Короткострокові кредити банків |
2,06 |
2,65 |
3,05 |
4,21 |
|
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями |
0,40 |
0,54 |
0,55 |
0.85 |
|
Кредиторська заборгованість |
43,11 |
41,25 |
39,64 |
38.99 |
|
V. Доходи майбутніх періодів |
0,22 |
0,30 |
0,34 |
0,27 |
|
Разом |
100,00 |
100,00 |
100,00 |
100,00 |
|
Кількість підприємств, шт. |
15038,00 |
13100,00 |
7463,00 |
10714,00 |
У разі, якщо чисті активи (власний капітал) будуть меншими від статутного капіталу і при цьому меншими, ніж 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи зі ставки, що діє на момент створення акціонерного товариства, зменшувати статутний капітал буде неможливо й товариство доведеться ліквідувати. Причому законом передбачена саме ліквідація, а не реорганізація в іншу організаційно-правову форму. Для акціонерних товариств у такій ситуації Цивільним кодексом виключена можливість збільшення статутного капіталу (внесення учасниками додаткових вкладів), як це передбачено для товариств з обмеженою відповідальністю.
Таким чином, в даному випадку метою державного регулювання фінансів акціонерних товариств є законодавче забезпечення вимоги, згідно з якою відбувається закріплення гарантійного характеру статутного капіталу, що повинен визначати мінімальний розмір майна, який гарантує інтереси кредиторів. На акціонерні товариства тепер дивитимуться крізь призму величини його статутного капіталу, а ситуація, коли товариство з мільйонним розміром статутного капіталу не має чистих активів, стає неможливою.
Низькою залишається питома вага довгострокових зобов'язань у структурі боргового капіталу вітчизняних акціонерних товариств, частка якого за період 2006-2009 рр. становила від 5,59 до 7,38%. Попри збільшення основних показників роботи національної банківської системи в цілому, її потенціал не спроможний задовольнити потреби зростаючої економіки. Хоча банки в змозі підтримувати поточну роботу підприємств, вони не спроможні забезпечити попит на довгострокові інвестиції з боку реальної економіки. Незважаючи на те, що активи банків істотно перевищують активи усіх інших професійних інвесторів, їхніх ресурсів не вистачає для фінансування зростання української економіки. Саме для фінансування довгострокових інвестиційних проектів акціонерні товариства останнім часом розпочали активну діяльність на борговому сегменті фінансового ринку, використовуючи з цією метою такий фінансовий інструмент, як корпоративні облігації.
У структурі поточних зобов'язань позитивним є зростання частки банківських кредитів, за рахунок яких відбувається заміщення кредиторської заборгованості в структурі фінансових ресурсів. Проте слід зазначити, що частка кредиторської заборгованості залишається досить значною. Такий стан справ може пояснюватись тим фактом, що залучення зовнішнього фінансування в непрозорих умовах корпоративних відносин різко підвищує ризик недружнього поглинання - через скупку акцій, кредиторську заборгованість і банкрутство. Тому утворення штучної кредиторської заборгованості з концентрацією вимог у афілійованих осіб використовується як превентивний захід для уникнення недружнього поглинання.
Таким чином, враховуючи те, що на сучасному етапі довгострокові позики і кредити вітчизняними банками практично не надаються, обрана модель фінансування активів акціонерних товариств являє собою співвідношення власного і позикового (короткострокового) капіталу. Іншими словами, оптимізація структури фінансових ресурсів відбувається виходячи з цих позицій. Подальше розміщення акцій українських акціонерних товариств на західних фондових ринках (як і на вітчизняному) допоможе Україні створити власне незалежне інвестиційне поле. Особливо актуальним цей процес є сьогодні, коли інтерес західних інвесторів до нашої країни зростає і купівля українських акцій розглядається як позитивна та перспективна. За сьогоднішніх умов об'єктивні фактори функціонування ринку, такі як капіталізація, відкритість, ліквідність, відходять на другий план, а головне місце посідає належність акцій емітенту з України.
Емісія акцій -- відносно дешеве джерело фінансових ресурсів, які не обтяжені борговими зобов'язаннями, що безпосередньо впливає на збільшення величини статутного капіталу і чистих активів акціонерного товариства. Згідно п. 1 ст. 155 Цивільного кодексу України, закріплюється гарантійний характер статутного капіталу, величина якого визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Реальна величина майна, на яку можуть розраховувати кредитори в якості забезпечення за зобов'язаннями товариства, визначається саме величиною чистих активів. Таким чином, збільшення величини власного капіталу підвищить кредитоспроможність вітчизняних акціонерних товариств, що дозволить у подальшому оптимізувати їх структуру капіталу шляхом випуску довгострокових облігацій і залучення довгострокових банківських кредитів.
Проте за сучасних умов перешкодою у здійсненні ефективної політики управління структурою фінансового забезпечення є низька ліквідність цінних паперів, а саме цей фактор дозволяє акціонерним товариствам швидко реагувати на зміну умов фінансового ринку, змінюючи структуру капіталу через операції купівлі-продажу власних цінних паперів на первинному та вторинному ринках. Тому без становлення ефективно організованих сегментів ринку акцій і корпоративних облігацій передчасно говорити про ефективність управління структурою капіталу вітчизняних акціонерних товариств.
Роль фінансових посередників в організації інвестиційної діяльності акціонерних товариств
На сьогодні в Україні небагато фінансових посередників, хоча, за прогнозами, їх кількість і роль в економіці мають зрости. Фахівці обґрунтовують це тим, що процес формування ринкових відносин в Україні нетривалий, а також тим, що обсяги заощаджень у державі, а звідси і попит на фінансових посередників, також невеликий.
Статистика свідчить, що з усіх підприємств акціонерної форми, які зареєстровано в Україні, 20,5 % концентруються саме у фінансовій сфері. За обсягами виробництва частка акціонерного сектору у цій сфері становить 25,9 % після промисловості (56,1%) та будівництва (29,4 %). Савенко Ю. Акционерный сектор отечественной экономики // Экономика Украины.-2005. №1. - с. 44
Вивчаючи роль фінансових посередників в інвестиційному процесі, слід наголосити на двох аспектах: 1) фінансові посередники можуть діяти в особі акціонерного товариства на ринку інвестицій; 2) акціонерні товариства, які діють у різних галузях народного господарства, можуть користуватися послугами фінансових посередників для здійснення ефективної інвестиційної діяльності.
Фінансові посередники -- це сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо). Ці установи акумулюють кошти фізичних та юридичних осіб, у тому числі і шляхом випуску цінних паперів, а потім на комерційних засадах надають ці кошти позичальникам
Головна роль фінансових посередників полягає у тому, щоб ефективно розміщати капітал індивідуальних інвесторів, а це, у свою чергу, сприяє економічному розвиткові.
Спеціалізовані джерела детальніше характеризують функції фінансових посередників Нил Б. «Корпоративные финансы и инвестирование.» - 4-е изд./ пер. с англ. - СПб Питер.2006.-784 с.: ил. - (Серия «Академия финансов»).-с.63-64:
1. Перерозподіл капіталу: акумуляція невеликих грошових заощаджень великої кількості людей у більші грошові фонди з метою надання кредиту компаніям. Тут важливу роль відіграють банки.
2. Зниження ризику: невеликі вкладення індивідуальних інвесторів у більш диверсифікований портфель цінних паперів (наприклад, у трастові фонди).
3. Перетворення ліквідності: посередництво у спільній діяльності тих, хто бажає здійснити короткотермінові вкладення, і довготривалих позичальників (наприклад, житлово-будівельних кооперативів і банків).
4. Зниження видатків: мінімізація вартості угод через надання зручних і відносно недорогих послуг із зведення дрібних вкладників і великих позичальників.
Фінансові консультації: надання рекомендацій та інших послуг як вкладникам, так і позичальникам.
Фінансові посередники можуть виконувати спеціалізовані функції, притаманні лише їм. Наприклад, банки, у тому числі й акціонерні, крім усіх вищезазначених, виконують функції, пов'язані з організацією розрахунків платіжного обороту. Саме ця функція зумовлює вибір об'єкта інвестування, диверсифікацію активів, моніторинг і контроль за інвестиційними ризиками. Ці особливості випливають з нормативно-правових актів щодо банківських структур. Насамперед із Міжнародних стандартів банківського регулювання (нормативів Базельського комітету), які встановлюють обмеження на вкладення банків, інвестицій у цінні папери (не вище ніж 50 % власного капіталу), висувають вимоги щодо короткострокової та довгострокової ліквідності та платоспроможності. А також перелічені особливості діяльності банків ґрунтуються на досвіді співпраці з конкретним позичальником, на стані відносин з ним та кредитній історії. Щодо другої групи фінансових посередників, пенсійних фондів та страхових компаній (ідеться передусім про недержавні), то, крім загальних функцій, вони також виконують специфічну - соціальну функцію, яка забезпечує цільові виплати, насамперед пенсійні. Таку функцію ці фінансові посередники виконують за істотної допомоги держави шляхом встановлення для них податкових пільг, які і стимулюють залучення фінансових ресурсів. Третя група фінансових посередників - інвестиційні фонди - характеризується такою специфічною функцією, як надання послуг інформаційного характеру та формування портфеля колективних інвестицій шляхом акумулювання дрібних інвестиційних капіталів. Відбір об'єктів інвестування, моніторинг та контроль за інвестиційними ризиками відбувається на підставі аналізу інформації, яка надходить з фондового ринку та ЗМІ. Ця інформація стосується емітентів цінних паперів, вартості фінансових активів тощо. Інвестиційні фонди, на відміну від банків, не вступаючи у безпосередні відносини з емітентами, можуть надати таку інформацію в об'єктивнішому вигляді. У свою чергу, банки, які купують цінні папери у емітентів, іноді оцінюють їх вартість із власної суб'єктивної точки зору.
Перелічені організаційно-правові форми фінансових посередників (див. рис групуються за такими ознаками:
1) установи, що приймають внески у депозити (банки);
2) установи, що займаються договірними заощадженнями (пенсійні фонди, страхові компанії);
3) інші інвестиційні фонди (пайові трастові фонди інвестиційні трастові фонди тощо).
Перелік фінансових посередників був би неповним без брокерів, торгівців цінними паперами - дилерів. За даними на 2004 рік, в Україні діяло 904 торгівці цінними паперами. Євтушевський В.А. Корпоративне управління: Підручник. - К.: Знання. 2006 - с.241 Також до фінансових посередників, що виконують додаткові функції, належать фондові і валютні біржі, депозитарії цінних паперів, реєстратори цінних паперів, розрахунково-клірингові центри, інформаційно-консультаційні центри.
Таким чином, фінансові посередники можуть бути представлені у вигляді банківських установ і небанківських. Небанківськими фінансовими посередниками чи інституційними інвесторами відповідно вважають решту фінансових посередників, а саме: довірчі товариства, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інститути спільного інвестування. Фахівці зауважують, що формування інституційних інвесторів в Україні є важливим для розвитку ринку цінних паперів і економіки в цілому, адже інститути спільного інвестування, а також пенсійні фонди здатні акумулювати значні кошти і стати потужним джерелом інвестиційних ресурсів в економіку нашої держави. Корпоративне управління в Україні в сучасних умовах: Монографія з додатками / Б. Лессер, І. Бондарчук, З. Борисенко та ін.; За заг. Ред. І. Розпутенка та Б. Лессера. - К.: Вид-во «К.І.С.», 2004 - с. 35
Щодо акціонерних товариств, які діють в інших галузях і звертаються по допомогу до фінансових посередників при інвестуванні, то причинами цього співробітництва можуть бути такі:
1. Фінансові посередники мають значно виший рівень професійного інвестиційного менеджменту.
2. Саме фінансові посередники спеціалізуються на управлінні інвестиціями.
3. На ринку інвестицій застосовуються достатньо складні фінансові інструменти, про які недосвідчене акціонерне товариство може не знати.
4. Для венчурних акціонерних компаній використання послуг фінансових посередників може призвести до зниження інвестиційного ризику.
Із вищевикладеного випливає, що представниками акціонерного сектору можуть бути акціонерні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та інші акціонерні товариства як закритого, так і відкритого типу, які за специфікою своєї діяльності однозначно є суб'єктами ринку фінансових послуг. Акціонерні товариства можуть бути і споживачем, і виробником цих послуг одночасно. Тому активний розвиток і функціонування ринку фінансових послуг в Україні, зростання ролі фінансового посередництва є важливими передумовами успішної діяльності акціонерних товариств. Фінансове посередництво в інвестиційній діяльності набуває останнім часом великого значення. Тому акціонерне товариство, приймаючи управлінські рішення щодо інвестування, має враховувати і цей аспект.
2.2 Питання виплат, нарахування та оподаткування сум дивідендів
Це одна з найактуальніших в останні роки тема. Оскільки це стосується мільйонів вкладників, то питання про корпоративні права — гостре і заполітизоване. Недавно і Президент висловив думку про те, що громадяни України, які хочуть вкласти куди-небудь свої гроші, можуть їх вкладати тільки в нерухомість або відкривати депозитні рахунки в банках. Щодо інвестування в економіку країни, то через плутанину з виплатою дивідендів вкладати вільні кошти в акції люди побоюються.
Віра українських громадян у цінні папери, сертифікати, обіцяні корпоративні права дійсно давно похитнулась. Маючи на руках акції, мільйони наших співгромадян так і не побачили дивідендів. Загальні збори акціонерів, просто кажучи, відмовляються приймати рішення про їх виплату. Суди ніяк не можуть визначитися з цими питаннями, вважаючи такі рішення внутрішньою справою акціонерного товариства, втручання в дії якого є неприпустимим. Таким чином, балом править той, хто володіє контрольним пакетом акцій...
Цікаво, що ст.37 закону про господарські товариства передбачає, що в статуті підприємства повинен бути вказаний термін і порядок виплати дивідендів один раз у рік за підсумками календарного року.
Органи реєстрації, які прискіпливо аналізують кожну букву статуту, чомусь залишають поза увагою недотримання вимог цієї статті. У тексти статутів включають і всілякі «пастки» з метою ухиляння від виплати дивідендів. Наприклад, пишуть, що питання про дивіденди розглядається на загальних зборах акціонерів після розгляду на засіданні наглядової ради товариства або на підставі рекомендацій наглядової ради. А наглядова рада або не схвалює виплату дивідендів, або не рекомендує таку виплату, або взагалі не розглядає це питання. На загальних зборах надто цікавим міноритаріям відразу популярно пояснюють, що оскільки питання ще не розглянуто наглядовою радою, то й розгляд його загальними зборами буде порушенням статуту, який усіма схвалений. А то просто вкажуть, що рішення приймаються більшістю голосів, а тому відмова у виплаті дивідендів є законною. При цьому додадуть, що грошенята-то все одно підуть на розвиток підприємства, тобто на користь усім.
А тим часом підприємство замовляє путівки на Мальдіви або ставить консалтинговій фірмі запитання: «Як заробити мільйон?» І за відповідь на це складне питання цей самий мільйон виплачує.
Адже не всі міноритарії знають, що таке «відкат». Як і не знають, хто відпочиватиме на Мальдівах, де проведуть ще одні загальні збори, але вже без міноритаріїв, і за участю іноземного акціонера, який володіє контрольним пакетом. Або замовлять на різдвяну ялинку іграшок на кілька мільйонів гривень де-небудь у Бразилії... У балансі все це скромно вкажуть як адміністративні витрати. Баланс для ознайомлення міноритаріям дадуть, а от розшифрування таких «адміністративних витрат» не покажуть, посилаючись на те, що в законі це не передбачено.
Цікаві й реальні приклади. Транснаціональна компанія «С.» — фірма солідна й поважана. Але з дивідендами їй не щастить. Купила вона контрольний пакет акцій ЗАТ «К.» й почала успішно працювати на українському ринку. Іншим засновником, якому належить 20% акцій статутного фонду, є КСП «З.», яке перебуває на стадії банкрутства. Якби «З.» виплачувалися дивіденди, то про банкрутство не було б і мови. Проте компанія «С.» категорично проти виплати дивідендів. У рішенні записано: «Не розподіляти прибуток товариства між акціонерами, виплату дивідендів не здійснювати...» І так триває 8 років.
Ухиляється компанія і від унесення змін до статуту, в якому мають бути вказані строки й порядок виплати дивідендів. У балансі підприємства відображені якісь адміністративні витрати майже на півтора десятка мільйонів гривень, проте бідний міноритарій «З.» ніяк не може дізнатися, на що витрачені ці мільйони, оскільки йому пояснюють, що таке ознайомлення не передбачене законом.
Дискусії про захист дрібних акціонерів зводяться до того, що юридичних шляхів до стягнення дивідендів немає і до зміни законодавства не передбачається. А може, винні адвокати, які не ставлять суду таких вимог? Адвокати КСП «З.» наважилися звернутися в суд. І... зазнали поразки в судах першої та другої інстанції. Спір було продовжено у Вищому господарському суді. Аналіз ситуації, проведений вищим судом, заслуговує на увагу, оскільки дає мільйонам людей надію на отримання дивідендів. Отже, суд указав:
«Відповідно до ст.8 Конституції норми Конституції є нормами прямої дії. Згідно зі ст.13 Конституції власність зобов’язує. За приписами чч.2, 3 ст.13 Цивільного кодексу при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускаються й дії особи, скоювані з метою завдання шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно з приписом ст.37 закону «Про господарські товариства» статут акціонерного товариства повинен включати дані... про строки й порядок виплати частини прибутку (дивідендів) один раз у рік за підсумками календарного року. Відповідно до п.2 ч.2 ст.116 Цивільного кодексу учасники господарського товариства мають право в порядку, передбаченому статутними документами товариства і законом, брати участь у розподілі прибутку товариства й одержувати її частину (дивіденди).
Згідно з ч.3 ст.158 ЦК акціонерне товариство не має права оголошувати і виплачувати дивіденди до повної сплати статутного капіталу, при зменшенні чистих активів акціонерного товариства до розміру меншого за розмір статутного капіталу і резервного фонду, та в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до вказівок п.3 ст.159 ЦК до виняткової компетенції загальних зборів акціонерів належать затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і визначення розміру збитків товариства.
Системний аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що право акціонерів на отримання частини прибутку підприємства (дивідендів) кореспондується з обов’язком акціонерного товариства виплачувати її відповідно до строків і в порядку, визначеному в статуті юридичної особи, і такі виплати в будь-якому випадку мають здійснюватися один раз у рік за підсумками календарного року і відповідно до рішення загальних зборів про розподіл прибутку.
Оскільки згідно з ч.3 ст.158 ЦК передбачено обмеження права на отримання дивідендів лише в окремих випадках, то будь-які інші обмеження на отримання дивідендів виходять за рамки правового регулювання. Неприйняття акціонерами рішення про частину прибутку, який повинен виплачуватися акціонерам як дивіденди, може бути розцінене судом як порушення норм матеріального права акціонерами, які мають більшість голосів і впливають на рішення загальних зборів, що може тлумачитися як дії, які є зловживанням правом і в розумінні ст.13 ЦК виходить за рамки цивільних прав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди не дали оцінки доводам позивача про те, що мажоритарний акціонер — акціонерне товариство «С.» — незаконно відмовляє йому у внесенні змін до статуту ЗАТ «К.» про встановлення термінів і порядку виплати дивідендів, про незаконність відмови загальних зборів про внесення до порядку денного зборів питань про розподіл прибутку і виплату дивідендів за 1998—2003 роки, про систематичну відмову у виплаті дивідендів прибутковим підприємством, про необхідність отримання позивачем дивідендів у зв’язку з оголошенням його банкротом. За таких обставин судові акти у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд у суді першої інстанції».
Отже, зроблено дуже важливий крок на довгому шляху до отримання дивідендів. І все ще попереду. Але дорогу цю полегшує блискучий аналіз правової ситуації, проведений суддями Вищого господарського суду. Гарний початок — половина справи. Виступаючи на семінарі перед адвокатами, професор Зорислава Ромовська неодноразово звертала увагу на те, що вони недостатньо використовують «Загальну частину» Цивільного кодексу і принцип верховенства права, а також основи розумності, сумлінності та справедливості. Справа про дивіденди тому приклад.
Таким чином, можна вимагати виплати дивідендів, указуючи на зловживання правом відповідача. При цьому слід також пам’ятати, що невиплата дивідендів може тлумачитися як порушення норм цивільного права. Відповідно до ст.22 ЦК це дає право на стягнення збитків, зокрема й моральної шкоди.
Одними з доходів, виплачуваних фізичним особам, є доходи, одержувані від участі в управлінні майном організації - дивіденди по акціях, що випускаються акціонерними товариствами.
Нарахування та виплата дивідендів здійснюється в порядку, визначеному Законом від 26 грудня 1995 № 208-ФЗ «Про акціонерні товариства» (в редакції змін і доповнень) (далі за текстом - Закон про акціонерні товариства).
Під дивідендом розуміється частина чистого прибутку підприємства, що розподіляється між акціонерами і що припадає на одну просту або привілейовану акцію. Прибуток, що спрямовується на виплату дивідендів, розподіляється між акціонерами пропорційно числу й увазі належних їм акцій.
З метою оподаткування, під дивідендом відповідно до статті 43 НК РФ розуміється будь-який дохід, отриманий акціонером (учасником) від організації при розподілі прибутку, що залишається після оподаткування (у тому числі у вигляді відсотків за привілейованими акціями), за що належить акціонеру (учаснику) акцій (часткам) пропорційно часткам акціонерів (учасників) у статутному (складеному) капіталі цієї організації.
Не визнаються дивідендами:
виплати при ліквідації організації акціонеру (учаснику) цієї організації в грошовій або натуральній формі, що не перевищують внеску цього акціонера (учасника) до статутного (складеного) капітал організації;
виплати акціонерам (учасникам) організації у вигляді передачі акцій цієї ж організації у власність;
виплати некомерційної організації на здійснення її основної статутної діяльності (не пов'язаної з підприємницькою діяльністю), вироблені господарськими товариствами, статутний капітал яких складається повністю з вкладів цієї некомерційної організації.
Визначення прав акціонерів на отримання дивідендів
Право на отримання дивідендів безпосередньо пов'язане з правом на володіння акціями акціонерного товариства.
Акція - цінний папір, що підтверджує внесок фізичної особи до статутного капіталу товариства і дає право на одержання частки прибутку у вигляді дивідендів. У зв'язку з цим статутний капітал акціонерного товариства повністю складається з вартості розміщених серед акціонерів акцій (точніше - номінальної вартості