Сутнісна характеристика предмета політичної економії та еволюція її розвитку
Отже, перша проблема, яка постає перед людьми, – це проблема оптимальності тих рішень, які вони приймають у процесі своєї господарської (економічної) діяльності. Від чого ця оптимальність залежить? Від знання законів розвитку економіки. Тому прагнення людей проникнути в суть економічних процесів диктувалося і диктується практичними потребами економічного життя, впливу на нього в потрібних напрямах, прийняття ефективних рішень у процесі будь-якої економічної (господарської) діяльності. [2, с. 12]
Життя людей, в першу чергу, складається з різних видів та сфер прикладання праці. Вся ця діяльність здійснюється в рамках певних відносин між людьми, вимагає створення відповідних укладів суспільного життя, не може обійтися без конкретних форм державності, сім'ї, моралі, культурних традицій тощо. Як розібратися в цій різноманітності процесів, що відбуваються навколо нас, у яких ми беремо безпосередню участь? Саме на це доленосне питання дає відповідь політекономія. Отже, політекономія – це наука про суспільство. Це означає, що загальним об'єктом її вивчення є суспільство.
В основу політичної економії поставлені універсальні проблеми економічної організації і технології, складові основу будь-якого суспільства. Виділяються три ключові організаційні проблеми:
1) що необхідно проводити; 2) як створюватимуться продукти (за допомогою яких ресурсів і із застосуванням якої технології), 3) для кого призначаються блага.
Потреби людини дуже різноманітні. Основним джерелом задоволення їх є виробництво, економічна діяльність людей, оскільки саме вони створюють для цього необхідні умови. Політекономія вчить, що з усієї різноманітності явищ і процесів суспільного життя слід виділити ті, які утворюють основу розвитку. А такою основою є економіка, тобто матеріальний базис суспільства.
Економіка (від грецького слова ойкономіа, де «ойкос» означає дім, господарство, а «номос» – закон, правило), в буквальному перекладі – мистецтво ведення домашнього господарства. В сучасному розумінні – це народне господарство країни (або його частина), яка включає відповідні галузі та види виробництва. Поняття економіка в сучасних умовах застосовують у чотирьох значеннях:
Народне господарство певної країни, групи країн або всього світу;
Сфера господарської діяльності людини, у якій створюються, розподіляються і споживаються життєві блага;
Економічна наука, що вивчає різноманітні економічні явища і процеси, які відбуваються в суспільстві;
Сукупність економічних відносин між людьми у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції, що утворюють певну економічну систему [1, с. 24].
Виробництво, розподіл, обмін, споживання товарів і послуг розглядаються в політекономії з позиції суспільства в цілому [3, с. 24].
Отже, політична економія вивчає механізм дії економічних законів, що керують розвитком цієї системи. В цілому проблеми політекономії вивчаються не з індивідуальної, а з суспільної точки зору.
2.2 Характеристика предмета політична економія
Кожна наука має свій предмет вивчення. Що ж вивчає політекономія? Розмаїття напрямів і шкіл у політичній економії визначає і розбіжності у підходах до трактування ролі виробництва в розвитку людського суспільства та предмета політекономії.
Добрих 150 років після Монкретьєна, який дав назву цій науці, політекономія розглядалася переважно як наука про державне господарство. І лише при А. Сміті характер її змінився. Вона стала перетворюватися в науку про закони розвитку господарства взагалі та про економічні відносини класів зокрема. В сучасних умовах загальним об'єктом вивчення виступає суспільне виробництво як цілісний організаційно-соціально-економічний комплекс (економіка).
Але політекономія вивчає не все виробництво. Технічні його аспекти вивчають інші технічні науки. Предметом же політекономії є лише соціально-економічна суть виробництва, тобто ті виробничі – відносини, які виникають між людьми в процесі функціонування суспільного виробництва [2, с. 19].
Ряд західних економістів визначають політекономію як науку про багатство, народне господарство, забезпечення добробуту тощо. З цього приводу у свій час А. Маршалл писав: «Політична економія, або економічна наука (economic), займається дослідженням нормальної життєдіяльності людського суспільства; вона вивчає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, що найтіснішою уявою пов’язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту».
Сучасне розуміння західними економістами політичної економії нерозривно пов’язано з поняттям «економікс», що перекладається як «економіка». Предметом економікс є поведінка людей у процесі виробництва різних благ за умов обмеженості ресурсів та управління ними. Метою у даному разі є досягнення максимального задоволення потреб людей на основі забезпечення прибутку. П. Самуельсон, автор підручника «Економікс», стверджує, що економікс, або політекономія, вивчає дії людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів. Деякі економісти (наприклад, С. Фішер) не роблять акцент на виборі саме таких ресурсів, а предметом вивчення в економікс називають ту сферу людської діяльності, що належить до виробництва, обміну і споживання товарів і послуг.
Марксизм при з’ясуванні предмета політичної економії наголошує на виробничих відносинах між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.
При зіставленні двох підходів до визначення предмета політекономії очевидними є розбіжності між ними. Зокрема, економікс акцентує увагу на дії людей у різних сферах суспільного відтворення, а політекономія (марксистська) – на тому, що люди в процесі праці (що передбачає їх дію) вступають між собою у певні відносини [4].
Зв’язки і залежності, характерні для системи виробничих відносин, виражаються економічними законами. Тобто, політична економія – це наука про найзагальніші економічні закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг. На відповідному щаблі розвитку людського суспільства ці закони політекономічна наука розглядає як об’єктивні, тобто такі, що не залежать від волі і свідомості людей. Політекономія досліджує закон вартості, закон цін, закон обігу грошей, закон концентрації виробництва, закон підвищення продуктивності праці, закон економії часу і багато інших.
Предмет політичної економії трактується значно ширше. Вивчаючи виробничі (економічні) відносини людей, вона розглядає не лише організаційно-економічні та техніко-економічні питання (надаючи їм досить важливого значення), але й вивчає соціально-економічні умови, в яких відбувається життєдіяльність людей. Тому політекономія дає можливість відповісти не тільки на питання: що, як і для кого потрібно виробляти, але й на питання більш суттєві: чим визначається характер виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ? Чому при виробництві продовольчої продукції в кількості, яка перевершує майже в чотири рази нормальні потреби людей, близько 200 млн. чоловік на планеті щорічно помирає від голоду? Чому соціальна справедливість, до якої людство прагне всю свою багатовікову історію, яка лежить в основі християнської релігії, досягнення якої декларується більшістю суспільних реформаторів впродовж уже сотень років, так і не стала нормою життя людського суспільства? Нарешті, чому Україна, маючи найкращі стартові умови серед усіх колишніх республік СРСР, опинилася через після проголошення самостійності чи не в найгірших умовах?
Своїм предметом політекономія відрізняється й від прикладних економічних наук. Останні вивчають умови, які формують кінцевий вибір оптимального варіанту використання ресурсів для найбільш вигідного виробництва товарів (послуг) у конкретних галузях (сферах) [2, с. 21].
Оскільки політекономія пов’язана з дослідженням функціонування економічної системи, то її предметом є дослідження виробничих відносин, що виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг у світі обмежених ресурсів. Виробничі відносини формуються під впливом відносин власності і знаходяться в основі функціонування економічної системи.
3. Розвиток економічної думки в Україні
3.1 Історія розвитку політичної економії в Україні
Економічна думка в Україні має багатовікову історію. Формування економічної думки в Україні відбувалось тернистими шляхами і різними розцінювалось дослідниками у різні роки неоднозначно. Разом з тим в Україні ще в 20-ті роки і пізніше, в період політичної «відлиги» у 50–60-ті роки, був виконаний надзвичайно великий обсяг роботи по вивченню та висвітленню історії економічної думки в Україні.
В останні роки, з набуттям нарешті Україною довгоочікуваної самостійності та українських незалежності, до істориків-економістів приходить розуміння необхідності висвітлення реальної картини історії української економічної думки на засадах неупередженого аналізу із застосуванням методологічних досягнень сучасності.
З другої половини ХІХ ст. коли відбувалися величезні зрушення в економічній та соціальній структурі суспільства. Ліквідація кріпацтва прискорила розвиток капіталізму як у промисловості, так і в сільському господарстві. Розклад феодально-кріпосницького ладу, початок формування капіталістичного укладу і масові виступи селянства і козаків справили безпосередній вплив на формування суспільно-економічної думки в тогочасній Україні, а основним питанням, навколо якого зосередилась ідеологічна боротьба – було селянське питання.
Внаслідок загального пожвавлення громадського руху в Україні в Києві утворилася таємна політична організація «Кирило-Мефодіївське товариство», яка проголосила необхідність знищення кріпосництва та царизму і об’єднання слов’янських народів на демократичній основі. Ідея скасування кріпацтва і встановлення рівності станів була головною у програмі товариства [8].
В період скасування кріпосного права економісти основним девізом своєї економічної доктрини вважали максимальний розвиток приватної ініціативи, вільної конкуренції і мінімальне втручання держави в економічне життя.
На відміну від Заходу, в Україні ще в 90-х роках ХІХ ст. зберігається досить відчутний вплив концептуальних положень класичної школи, маргіналізм тільки починає формуватись у самостійний напрямок, надзвичайно популярною у наукових економічних колах залишається економічна теорія марксизму.
3.2 Видатні постаті економічної думки в Україні
Найславетнішими постатями економічної думки в Україні у ХІХ – на початку ХХ ст. були В. Вернадський, С. Подолинський, І. Франко, М. Туган-Барановський та ін.
Один із кращих спеціалістів з історії економічних вчень М. Туган-Барановський, характеризуючи основні тенденції та напрямки розвитку економічної думки у 19 ст., відзначав, що все більше увага економістів переноситься на соціальні явища, породжувані капіталізмом, на розв'язання питання «про причини стійкої бідності серед зростаючого багатства».
Туган-Барановський уперше у світовій літературі обґрунтував положення, згідно з яким фази промислового циклу визначаються законами інвестування, зробив спробу синтезу теорії трудової власності (цінності) та граничної корисності [9, с. 22].
Спадщина професіональних українських політекономів того часу свідчить, що серед них залишається все менше беззастережних прихильників загально-філософської концепції класиків щодо «природнього права» людини та відповідно індивідуалістичного «економічного егоїзму», натомність, все більшої популярності набувають, з одного боку, ідеї Джона-Стюарта Мілля, а з другого боку – концепції засновників німецької школи – Фрідріха Ліста, Бруно Гільдебранта та ін. Посиленню уваги українських політекономів до соціального та історичного аспектів у трактуванні економічних явищ та законів значною мірою сприяв вплив економічної теорії марксизму.
Особливо це виявилось у творчості таких відданих прихильників марксизму, якими були в Україні, зокрема, М.І. Зібер та М.М. Коссовський.
Щодо М.Зібера, він поділяє марксистську точку зору на історичну обумовленість економічних законів та минущий характер капіталізму, заміну його планомірною діяльністю, що повинна прийти «на зміну хаотичному та безтямному веденню господарства егоїстичним шляхом».
М. Коссовський, подібно до М.Зібера, вважав, що історична розробка явищ господарських «розвіяла на порох ілюзії класиків», що «становленням вічних непорушних природних законів є, безперечно, одним з найбільш слабких місць класичної політичної економії». Як і М.Зібер, він не став діалектичним матеріалістом, залишившись у цілому на засадах еволюціонізму.
С. Подолинський (1850–1891) виступав проти приватної власності, за побудову соціалізму, неминучість якого вбачав у несправедливості капіталізму – привласненні капіталістами продукту неоплаченої праці, розтрачанні ними природних ресурсів, а також у його природничо-наукових основах. Подолинський, керуючись постулатом про єдність сили та кількісну сталість енергії, писав, що енергія всесвіту – величина постійна, але вона нерівномірно розподіляється у різних частинах всесвіту. Ф. Енгельс називав відкриттям ідею Подолинського про те, що людська праця може довше утримуватись на поверхні землі і довше змушувати діяти енергію сонця (ніж без праці). Ця ідея наприкінці ХХ століття була названа західними вченими видатним науковим відкриттям людства. Багато зусиль С. Подолинський доклав до популяризації економічного вчення К. Маркса. Він розумів, що головне в ньому – теорія додаткової вартості. Саме тому вже в перших своїх дослідженнях він приділяє цій категорії особливу увагу.
Як писав сам С. Подолинський, його брошура «Про бідність» є спробою викласти в популярній формі теорію додаткової вартості і механізм капіталістичної експлуатації з допомогою прикладів, узятих із сільського господарства й цукрової промисловості України [9, с. 23].
І. Франко не був видатним теоретиком у галузі політичної економії. Він скоріше популяризатор економічної теорії і, зокрема, економічної теорії К. Маркса. Аналіз категорій політичної економії в нього підпорядковується іншим завданням. І. Франко хоче привернути увагу суспільства до економічних проблем, до необхідності їх вирішення. На науковому рівні, але доступно, він намагається розкрити трудящим причини їхнього тяжкого економічного становища.
І. Франко дає визначення предмета політичної економії. Це визначення, проте, не було чітким і сталим. Він розглядає політичну економію як науку про «суспільні зв'язки між людьми», називає її найважливішою з наук тому, що вона «досліджує причини злиднів і багатства людей, вчить про працю, її наслідки, її поділ». Згодом він визначає політичну економію як науку про економічні закони розвитку суспільства. І. Франко поділяв марксистську думку про прогресивний характер суспільного розвитку і на цій підставі робив висновок про історичний характер політичної економії [8].
Повернення української економічної теорії в лоно світової економічної думки тільки розпочинається, її ставлення до процесів, що відбуваються, ще не визначене. Але вже тепер в економічній літературі панує плюралізм поглядів, який сприяє розвитку науки. З огляду на це, в Україні існують передумови розвитку економічної теорії. Але такий процес має відбуватись на тлі переосмислення економічної спадщини та розвитку прогресивних економічних концепцій сучасності. Значну роль в цьому процесі повинна зіграти молода економічна еліта, вільна від стандартів тоталітарного мислення.
Висновки
Таким чином, дослідивши історію економічних вчень в ході розвитку економічної науки і проаналізувавши різні економічні теорії, ми виявили специфічні риси розвитку кожної економічної теорії і охарактеризували зародження та еволюцію розвитку політичної економії як науки в період з середини ХVІІ до ХХ сторіччя, а також сучасний етап розвитку політичної економії та розвиток економічної думки на Україні. Ми також визначили сутність поняття та характеристику предмета політичної економії.
Іноді аматори ставлять запитання: яка ж із численних теорій та концепцій політичної економії, запропонованих за час існування людства, правильна? Відповідь, можливо, буде несподівана – ніяка. Справа в тому, що будь-яка економічна теорія завжди трохи спрощує предмет свого дослідження, підходячи до нього лише з певної точки зору або, інакше кажучи, використовуючи певну методологію. При цьому відбувається абстрагування від менш значимих із цього погляду елементів даного явища. У результаті буквальне застосування теорії на практиці завжди чревате тим, що невраховані теорією фактори можуть зробити несподіваний вплив на результат експерименту. Саме в цьому змісті й робиться висновок про те, що немає абсолютно правильних теорій. Кожна економічна теорія має своє раціональне зерно й у той же час не враховує всієї складності досліджуваного явища. Звичайно, окремі теорії можуть доповнювати один одного, але поки варто визнати, що досить органічного синтезу окремих теорій в економічній науці не відбувається.
Тому ми можемо зробити висновок, що прогрес економічної науки полягає в нагромадженні нових теоретичних підходів у дослідженні економіки й більш всебічному поданню про її функціонування. У свою чергу, завданням історії економічних вчень, зокрема, політичної економії є з'ясування того, що нового внесла чергова теорія в порівнянні з попередніми. Варто також сказати, що в науці, як правило, не відбувається різкої зміни однієї теорії на іншу. Стара теорія співіснує якийсь час поруч із новою, і крім того, досить довго можуть розвиватися паралельно кілька теоретичних напрямків.
Дослідження предмета політичної економії пройшло довгий історичний шлях і триває в XXI ст. в умовах подальшого пошуку визначення змісту і меж знань із політичної економії поміж інших суспільних наук. Світове господарство в сучасних умовах характеризується певними особливостями, які є наслідком науково-технічної революції, інтенсифікації міжнародних господарських зв’язків, глобалізації економічних процесів на інтернаціональному рівні. Останнім часом усвідомлюється необхідність докорінного перегляду теоретичних і методологічних підходів у дослідженні історії економічної думки. Тільки добре знаючи логіку й закономірності розвитку світової та вітчизняної політичної економії, можна вивести економічну науку в Україні на загально-цивілізаційний шлях.
Таким чином, мета нашої роботи, яка є в дослідженні історії політичної економії в ході розвитку економічної науки, проведенні аналізу різних економічних теорій, а також в виявленні сутності й предмета політичної економії, на наш погляд, досягнута. Отже, в наш час ця тема є актуальною і потребує подальшого розгляду та аналізу вже досягнутих знань, а також дослідження нових економічних теорій для вирішення багатьох проблем в соціальному, політичному й економічному житті кожної людини і суспільства в цілому.
Перелік літератури
Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник. – 5-те вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2006. – 615 с.
Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Ч. 1; Ч. 2: Загальна економічна теорія; Спеціальна економічна теорія. – К.: Ніка-Центр; Ельга, 2002. – 527 с.
Башнянин Г.І., Медведчук С.В., Шевчук Є.С. та ін. Політична економія. Навч. посіб. – Львів: «Новий Світ – 2000», 2004. – 480 с.
Бєляєв О.О. Політична економія: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2001. – 328 с.: [Електронний документ]. Режим доступу: studentbooks/content/view/118/50/1/2/#3055
Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Учеб. пособие – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрайт, 2005. – 384 с.
Дзюбик С.Д., Ривак О.С. Основи економічної теорії: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 481 с.
Комарницький І.Ф. Економічна теорія: Навч. посіб. – Чернівці: «Буковина», 2006. – 334 с.: [Електронний документ]. Режим доступу: buklib/component/option, com_jbook/task, view/Itemid, 36/catid, 58/id, 40/
Корнійчук Л.Я., Татаренко Н.О., Поручник А.М. та ін. Історія економічних учень: Підручник. – К.: КНЕУ, 2007. – 564 с.: [Електронний документ]. Режим доступу: studentbooks/content/view/843/50/1/5/#27611
Мочерний С.В. Політекономія: Підручник. – 2-е вид., випр. – К.: Вікар, 2005. – 386 с.
Нестеренко О.П. Історія економічних вчень: Курс лекцій. – 3-є вид., стереотип. – К.: МАУП, 2006. – 128 с.
Ніколенко Ю.В. Політекономія: підручник. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 412 с.
Оганян Г.А., Паламарчук В.О., Румянцев А.П. та ін. Політична економія: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – 520 с.
Покидченко М.Г. История экономических учений: Учеб. Пособие. – М.: ИНФРА-М, 2008. – 271 с.
Титова Н.Е. История экономических учений: Курс лекций. – М.: ВЛАДОС, 2005. – 288 с.
Ядгаров Я.С. История экономических учений: Учебник для вузов. 3-е издание. – М.: ИНФРА-М, 2005. – 320 с.: [Електронний документ]. Режим доступу: bookz/2/2.htm
Размещено на