Державне регулювання зайнятості населення за видами економічної діяльності
З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних, державною службою зайнятості здійснюється їх професійне навчання (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації). В навчальних закладах усіх типів упродовж І півріччя 2008р. проходили професійне навчання 142,9 тис. безробітних, що на 5,3% більше, ніж у відповідному періоді 2007р., з них завершили навчання у зазначеному періоді 118,7 тис. осіб. Із загальної кількості безробітних, які завершили навчання, 79,7% – навчалися з метою підвищення своєї кваліфікації, 13,4% – пройшли перепідготовку на іншу професію, а решта (6,9%) – вперше отримали професійну освіту.
Ці дані підтверджують тенденцію, виявлену при аналізі табл. 1.: серед вакансій зменшується частка некваліфікованої робочої сили, що є стимулом для ДСЗ і тих, хто до неї звертається одержувати професійну освіту та підвищувати кваліфікацію.
2.3 Аналіз пасивної політики зайнятості
Пасивна політика зайнятості — це сукупність заходів, які направлені на згладжування негативних наслідків безробіття: грошова допомога безробітним і членам їх сімей, пільги.
Компенсацію, пов’язану із безробіттям, яку одержують громадяни України, умовно можна поділити на два види: допомога по безробіттю та матеріальна допомога.
Таблиця 2 Розмір допомоги по безробіттю
| Категорія безробітних | Тривалість виплати | Величина допомоги як % попередньої заробітної платні |
|
Вивільнені
працівники
Відселені
із радіоактивних
територій |
360 днів | 100%-протягом перших 60 календарних днів 75%; - протягом наступних 90 календарних днів 50% - протягом решти 210 днів |
| Загальні підстави (пропрацював не менше 26 тижнів за попередній рік) | 360 днів протягом 2 років | 50% |
| Загальні підстави (пропрацював менше 26 тижнів за попередній рік) | 360 днів протягом 2 років | Мінімальна ЗП |
|
Вперше
шукають роботу
|
180 днів | Мінімальна ЗП |
| Для осіб передпенсійного віку | 720 днів | В залежності від тривалості роботи в попередні періоди |
На нашу думку, вказані виплати достатні для підтримання людини, що втратила роботу. Але спонукають до пошуків нової роботи. тому що не достатні для забезпечення попереднього рівня життя і не довготривалі.
Допомога по безробіттю та термін її виплати залежить від кількох факторів, головними з яких є причина безробіття та розмір заробітної платні. Так, вивільнені працівники і прирівняні до них категорії громадян (таблиця 2) протягом перших 5 місяців мають право на допомогу значно більшого розміру, ніж безробітні, зареєстровані в ДСЗ на загальних підставах. Однак для усіх без винятку безробітних ця допомога не може перевищувати середню заробітну платню в економіці відповідного регіону за попередній місяць та бути нижчою за мінімальну заробітну платню, що накладає суттєві обмеження на її діапазон, оскільки різниця між офіційною середньою і мінімальною зарплатою не дуже велика.
У деяких випадках виплата допомоги по безробіттю переривається строком до трьох місяців: при цьому цей строк зараховується до загального періоду виплати допомоги. Причиною призупинення виплат може бути відмова громадянина від двох пропозицій підходящої роботи, приховування від ДСЗ відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги, та інше.
Матеріальна допомога надається безробітному після закінчення строку виплати допомоги, якщо середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Матеріальна допомога не може перевищувати 75% мінімальної заробітної платні і виплачується протягом наступних півроку. Крім того, кожному з членів сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадянам, у яких закінчився строк виплати допомог по безробіттю, подається одноразова матеріальна допомога у розмірі 50 % установленої законодавством мінімальної заробітної платні.
Отже, система соціального захисту безробітних є досить складною, а тому досить важко оцінити ефективність її функціонування. Приблизну оцінку можуть дати тривалість виплат допомоги по безробіттю, її розмір та чисельність осіб, які мають право на допомогу.
З таблиці 2 видно, що середній термін виплати допомоги триває 1 рік. Для порівняння, у Чехії допомога виплачується не більше півроку і її розмір не перевищує 60% зарплати, хоча до 1992 року допомога в Чехії також виплачувалася протягом року і для вивільнених працівників становила 90% зарплатні протягом перших 6 місяців. В Болгарії тривалість виплат коливається від 3 місяців для випускників професійно-технічних училищ до одного року для тих, що пропрацювали більше 25 років і старші за 50 років.
Розмір допомоги по безробіттю можна порівняти за допомогою коефіцієнта заміщення (співвідношення між середньою допомогою та середньою зарплатою) як видно із таблиці 3, коефіцієнт заміщення в Україні протягом 2003-2005 рр. був практично незмінним і залишався на рівні 21-22 %. В Болгарії цей показник в середньому становить 30-35 % (хоча до 2000 р. він становив 80%), та в Польщі та Угорщині - близько 36% .
Таблиця 3 Ступінь соціального захисту безробітних
| 2003 р. | 2004 р. | 2005 р. | |
| Чисельність безробітних, що перебували на обліку в ДСЗ (на кінець періоду) | 1 003 216 | 1 174 542 | 1 155 216 |
| Чисельність безробітних, що отримували допомогу по безробіттю (на кінець періоду) | 532 772 | 620 580 | 627 340 |
| % тих, що отримував допомогу по безробіттю | 53,11 | 52,84 | 54,30 |
| Середній розмір допомоги по безробіттю | 38,5 | 49,8 | 59,4 |
| Середня заробітна платня | 153,5 | 177,5 | 296,3 |
| Коефіцієнт заміщення | 25,1 | 28,1 | 25,8 |
Отже, чисельність безробітних, що отримували допомогу зростає з року в рік. середній розмір допомоги по безробіттю теж дещо збільшується, але становить близько чверті середньої зарплатні за відповідний період. Отже, збільшення загальних витрат ДСЗ на допомогу по безробіттю не призводить до збільшення цієї допомоги кожному зокрема.
Коефіцієнт покриття (співвідношення тих, хто отримує допомогу по безробіттю та усіх безробітних, що перебувають на обліку в ДСЗ) в Україні становив 52-54% у зазначений період (таблиця 3). Причиною такого зменшення, було, в першу чергу, широкомасштабне вивільнення робочої сили, пов’язане із реструктуризацією виробництва [3].
Таким чином, порівняно з іншими країнами система допомоги по безробіттю є більш щедрою в тому розумінні, що вона охоплює більшу частину безробітних і її тривалість в середньому є довшою. Однак, розмір допомоги по безробіттю значно менший, ніж в інших перехідних економіках. Останній факт також частково пояснює, чому не всі безробітні, зафіксовані опитуваннями, реєструються у ДСЗ. Адже малий розмір допомоги та загально розповсюджена думка про малу ефективність ДСЗ у пошуках прийнятної роботи, разом із вимогою частого відвідування ДСЗ зареєстрованими безробітними, зводять нанівець бажання (особливо кваліфікованої робочої сили) реєструватися в ДСЗ.
Загалом, соціальний захист робочої сили, умовно можна розділити на два блоки. Перший – це перешкоди на шляху звільнення працівників, другий (розглянутий нами вище) – компенсаційні виплати вже звільненим працівникам. З точки зору працівників було б ідеально мати гарантії незвільнення з робочого місця, а також, у разі звільнення, гарантії щодо збереження попереднього матеріального достатку. Однак, зрозуміло, що це призведе до зниження продуктивності праці (оскільки загроза звільнення буде мінімальною), не буде зацікавленості у якомога швидшому знаходженні нової роботи (адже матеріальний рівень залишиться на тому ж рівні), підприємства не матимуть змоги швидко пристосовуватись до умов ринку (реструктуруючи своє виробництво, змінюючи ціну продукції і т.д.), бюджетні навантаження зростуть (оскільки пропаде зацікавленість у пошуках нової роботи, збільшиться кількість безробітних). Тому необхідно запроваджувати таке регулювання ринку праці, при якому би використовувався комплексний підхід, з врахуванням розмірів соціального захисту обох блоків.
В Україні процес скорочення персоналу на підприємствах вкрай ускладнений. По-перше, підприємство зобов’язано виплатити вивільненому працівнику вихідну допомогу у розмірі від 1 до 3 його місячних зарплат. По-друге, узгодити із профспілками можливість вивільнення працівників та одержати відповідний дозвіл. По-третє, повідомити усі зацікавлені сторони – ДСЗ, працівників, профспілки не пізніше як за два місяці про плановане вивільнення. І нарешті, підприємства мають значні труднощі при вивільнені категорій працівників, які потребують додаткового соціального захисту (жінок, інвалідів, молоді). Це надмірне регулювання ринку праці негативно впливає на ступінь реструктуризації виробництва, що, в свою чергу негативно позначається на розвитку усієї економіки.
З іншого боку, як було зазначено вище, попри невисокий розмір допомоги по безробіттю, вона видається протягом довгого періоду часу та досить широкому колу осіб. Тому можна стверджувати, що два, згадані вище блоки в Україні не збалансовані, при цьому акцентується увага на необхідності забезпечення соціального захисту громадян, а не ефективності економіки.
Прямо протилежним шляхом пішла Данія. Відповідно до реформи 1969 р. система надає відносно “щедру” допомогу по безробіттю (як за розміром так і за тривалістю), але запроваджує низькі стандарти захисту зайнятості. В результаті, оскільки звільнення працівників було практично безкоштовне для роботодавців, а самі звільнені не заперечували проти недовгого перебування в статусі безробітних, то короткострокове безробіття було дуже зручним механізмом пристосування виробництва до вимог ринку. На жаль високий розмір допомоги по безробіттю не сприяє активному пошуку нової роботи, що вело до збільшення довгострокового безробіття. Як наслідок, безробіття у Данії є досить високим по західноєвропейським міркам.
Таким чином, в Україні повинна бути приділена значна увага питанню збалансування згаданих двох блоків.
Розділ 3. Напрямки вдосконалення державного регулювання зайнятості
3.1 Напрями розвитку державної політики зайнятості за видами економічної діяльності
У статті 43 Конституції України закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадян права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства, а також до іншого роботодавця.
Стратегією економічного і соціального розвитку України на 2004—2015 pp. «Шляхом європейської інтеграції», що підготовлена відповідно до розпоряджень Президента України №372/2001-рп від 21.12.2001 р. та №385/2002-рп від 8.11.2002 р. такими базовими інституціями, як Національний інститут стратегічних досліджень, Інститут економічного прогнозування НАН України та Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, визначаються такі цілі та механізми реалізації політики зайнятості.
На етапі економічного зростання набуває особливої значущості здійснення регулюючих заходів, спрямованих на ліквідацію прихованого безробіття, проведення політики забезпечення повної продуктивної зайнятості. Зусилля органів державної влади і, насамперед Уряду, мають концентруватися на запровадженні дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпеченні гарантій зайнятості у процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримці підприємництва і самозайнятості населення, розширенні практики громадських робіт, підвищенні гнучкості ринку прані.
У сфері продуктивної зайнятості завдання полягає у прискоренні адаптації населення до ринкових вимог із врахуванням європейських та євразійських інтеграційних процесів розвитку інфраструктури ринку праці, підготовки кадрів. На перший план висуваються завдання удосконалення структури зайнятості та оптимізації структури робочих місць, удосконалення цільових програм з точки зору їх впливу на умови зайнятості у галузях і регіонах.
Мета державної політики щодо неформального сектору та натурального господарства полягає у поступовому переведенні зайнятого там населення до більш високого рівня організації шляхом сприяння повній, продуктивній, вільно обраній зайнятості й покращання соціального захисту вразливих верств населення.
Мікробізнес є дуже нестійким та уразливим видом підприємництва, тому потребує додаткових заходів сприяння на місцевому рівні.
З метою заохочення легалізації підприємницької діяльності для підприємців, які реєструються, слід передбачити:
• організацію короткострокових безкоштовних курсів, семінарів з правових основ підприємництва, бухгалтерського та податкового обліку;
• забезпечення консультаційного, інформаційно-рекламного обслуговування новостворених підприємницьких структур, зокрема включення до місцевих рекламно-інформаційних довідників безкоштовних юридичних консультацій, інформації про державні та громадські установи, які працюють з підприємцями;
• сприяння об'єднанню підприємців у громадські організації, спілки для захисту своїх інтересів.
Особливої уваги потребує вирішення проблем зайнятості сільського населення. Державна політика зайнятості в сільській місцевості передбачає такі основні напрями:
• стимулювання розвитку фермерських господарств та інших підприємств, які займатимуться сільським господарством на професійній основі та з використанням сучасних індустріальних технологій;
• диверсифікація зайнятості сільського населення, розвиток переробної промисловості та інших галузей агропромислового комплексу, соціальної сфери;
• законодавче врегулювання статусу і діяльності особистих селянських господарств, в основу визначення яких має закладатися не лише розмір, а й переважний напрям використання землі; права членів домогосподарств на державний соціальний захист і допомогу, у т. ч. допомогу по безробіттю, мають визначатися з урахуванням демографічного складу сім'ї (чисельність працездатних осіб, дітей, людей похилого віку) та об'єктивних можливостей здачі земельної ділянки в оренду (наявність підприємств, готових взяти землю в оренду, розмір орендної плати).
Пріоритетами державної політики зайнятості на період до 2009 року є сприяння: зайнятості населення шляхом збереження ефективних та створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності; самостійній зайнятості населення, розвитку підприємництва; підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам економіки та ринку праці; підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів протягом періоду трудової діяльності з урахуванням потреб ринку праці; посиленню мотивації до легальної продуктивної зайнятості; зайнятості громадян, що потребують соціального захисту і не спроможні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; професійній підготовці та зайнятості осіб з обмеженими фізичними і розумовими можливостями; поверненню зареєстрованих безробітних до продуктивної зайнятості; детінізації відносин у сфері зайнятості населення; легалізації зовнішньої трудової міграції громадян України та посиленню їх соціального захисту.
Загальні напрямки діяльності ДСЗ можна таким чином розподілити за напрямками економічної діяльності.
Так як у промисловості більшість – великі підприємства державної та колективної власності – тут будуть актуальними професійна підготовка, підвищення кваліфікації та перекваліфікація, як відповідь на введення нових технологій та оновлення техніки.
Що ж стосується сільського господарства, мисливства, лісового господарства, рибальства та рибництва. тут досить значний обсяг неформальної зайнятості. Тому зайнятим у цій галузі будуть на часі допомога у створенні власного бізнесу, і не лише грошова а й консультації та поширення інформації.
Такі види економічної діяльності як торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів активно розвиваються і потребують кваліфікованого персоналу, отже тут теж будуть актуальними навчання та підвищення кваліфікації.
Для тих же видів економічної діяльності які згортають свою діяльність або активно реформуються буде актуальною підтримка звільнених. надання їм допомоги по безробіттю.
3.2 Перспективи розвитку активної політики зайнятості
Головна роль в управлінні трудовими ресурсами належить Державній службі зайнятості, яка займається не тільки пошуком робочих місць і працевлаштуванням, але й регулює процеси зайнятості населення по території, веде профорієнтаційну роботу, підготовку та перепідготовку кадрів, виплачує допомогу в період тимчасової незайнятості. Служба зайнятості таким чином бере на себе турботу від імені держави щодо пошуку робочих місць, надає безкоштовні послуги з питань професійної орієнтації і підготовки тимчасово вивільнених людей до нової роботи.
Обласні (районні) ланки системи управління трудовими ресурсами в першу чергу вирішують завдання забезпечення надійного функціонування районних і міських систем міжрайонного обліку і регулювання зайнятості населення, а також перерозподілу робочої сили з метою забезпечення підприємств необхідними постійними або тимчасовими кадрами, підвищення ефективності їх використання. На вказаному рівні передбачається вирішення таких завдань: прогнозування демографічного розвитку населення і формування трудових ресурсів, потреб у них галузей народного господарства областей, районів і міст; розробка та реалізація заходів, спрямованих на ефективне використання трудового потенціалу території, досягнення збалансованості трудових ресурсів і робочих місць; розвиток системи працевлаштування, профорієнтації і перенавчання працівників, що звільняються; координація управління трудовими ресурсами і демографічним розвитком; створення автоматизованих інформаційних банків незайнятого населення, вільних і створюваних робочих місць.
Важливого значення в удосконаленні організації праці, в підвищенні її продуктивності набувають галузеві центри і відповідні відділи на підприємствах.
Не тільки пасивні, але і активні заходи політики зайнятості часто критикуються за відсутність ефективності. Існує кілька теоретичних аргументів щодо причин неефективності цих заходів. По-перше, якщо в країні використовуються різні заходи сприяння зайнятості, працівники менше хвилюються про можливість бути звільненими та незайнятими протягом деякого часу. Це може призвести до більш агресивних переговорів про рівень зарплати працівників (можливо, поки що не в нашій країні) і фактично може збільшити безробіття. По-друге, багато з тих осіб, які охоплені певним заходом, могли б знайти постійну роботу й без участі у цьому заході (ефект суспільних втрат). По-третє, той, хто був працевлаштований після участі в активному заході, може замістити іншого безробітного, якого б найняли, якби перший не пройшов перенавчання, не взяв участь у громадській роботі чи ін. (ефект заміщення). При цьому загальна кількість працевлаштованих безробітних не змінюється. По-четверте, припускаючи обмежений попит на працю, збільшення робочих місць на одній фірмі в результаті активного заходу може бути за рахунок робочих місць на інших фірмах (ефект витіснення). По-п’яте, кошти, витрачені на активні заходи могли б бути спрямовані на створення робочих місць (ефект фіскального заміщення). Наприклад, кошти, не сплачені підприємцем у фонд зайнятості, могли б бути спрямовані ним на оплату праці додаткового співробітника. І нарешті, як вже зазначалося вище, участь в деяких заходах (наприклад, в громадських роботах) може “заплямувати” безробітних перед роботодавцями, призводячи іноді до зниження ймовірності працевлаштування учасників порівняно з тими, які не були охоплені цими заходами.
Державна політика у сфері формування професійно-освітнього потенціалу населення спрямовується на створення сприятливих правових, економічних, соціальних та організаційних засад для отримання молоддю професійних знань відповідно до потреб і можливостей особистості у здобутті освіти та ситуації на ринку праці і сприяння професійному розвиткові зайнятого населення.
Державною політикою у сфері формування професійно-освітнього потенціалу населення на період до 2009 року є:
1) переорієнтація ринку освітніх послуг на потреби роботодавців, зокрема: обґрунтування державного замовлення на підготовку кадрів, запровадження системи тендерів на його розміщення; надання державної підтримки у підготовці спеціалістів за професіями, щодо яких утворився дефіцит на ринку праці; надання кредитів для здобуття вищої та професійно-технічної освіти із застосуванням механізму їх здешевлення; удосконалення порядку ліцензування освітніх послуг з метою оперативного реагування навчальних закладів і підприємств на потреби ринку праці; розроблення і впровадження ефективного механізму взаємодії навчальних закладів та роботодавців;
2) підвищення якості робочої сили, зокрема: здійснення неперервного навчання працівників протягом періоду трудової діяльності; здійснення державних інвестицій у розвиток освіти та підготовку кадрів різного освітньо-кваліфікаційного рівня; здійснення професійного навчання працівників, зайнятих у галузях економіки, відповідно до потреб виробництва за рахунок коштів роботодавців; здійснення професійного навчання зареєстрованих безробітних з метою забезпечення подальшої їх зайнятості; сприяння самоосвіті і професійному навчанню осіб за власні кошти для забезпечення розвитку особистості та просування по роботі (службі); запровадження незалежної кваліфікаційної атестації;
3) інтеграція професійної освіти в європейський простір, зокрема: реалізація в Україні положень Болонської декларації; перегляд переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах; розроблення переліку кваліфікацій за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем; удосконалення державних стандартів освіти; оптимізація мережі вищих навчальних закладів та системи їх підпорядкування; удосконалення Класифікатора професій ДК 003:2005, кваліфікаційних характеристик професій працівників.
3.3 Перспективи розвитку пасивної політики зайнятості
Обов'язковою умовою реалізації завдань державної політики зайнятості є забезпечення взаємозв'язку політики зайнятості та державної економічної політики, поліпшення взаємодії сторін соціального діалогу та посилення відповідальності органів виконавчої влади за проведення державної політики зайнятості.
Відповідно до законів України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та “Про зайнятість населення” фінансування заходів сприяння зайнятості та соціального захисту незайнятого населення в Україні з 2001 р. здійснюється в основному за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, який є правонаступником Державного фонду зайнятості. Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття є цільовим централізованим страховим фондом та, на відміну від свого попередника, не є складовою частиною Державного бюджету України. Основними джерелами формування коштів фонду є страхові внески роботодавців та працівників (1.5% та 0.5% від фонду заробітної платні відповідно), а також асигнування державного бюджету, суми фінансових санкцій та адміністративних штрафів, інші надходження відповідно до законодавства України.
Протягом останніх років спостерігається тенденція до збільшення частки фондів, призначених для фінансування активних заходів (в середньому наближаючись до 40% від загальних витрат та 0.9% від ВВП у 2006 р. у порівнянні з 30.3% від загальних витрат та 0.94% від ВВП у 2000р.), та, відповідно, до зменшення частки витрат на пасивні заходи за рахунок зменшення витрат на дострокові пенсії та реформування системи страхування на випадок безробіття. Як і у випадку загальних витрат, витрати на пасивні та активні заходи коливаються у часі разом з рівнем безробіття, причому, зрозуміло, витрати на пасивні заходи є більш чутливими до змін рівня безробіття, ніж витрати на активні заходи.
Зростання кількості зареєстрованих безробітних осіб вимагає негайно більше матеріальних ресурсів для їх захисту від негативних наслідків безробіття, і таким чином, витрати на виплату допомоги по безробіттю витісняють витрати на активні заходи.
Як зазначалося вище, в Україні повинна бути приділена значна увага питанню збалансування перешкод на шляху звільнення працівників, та компенсаційних виплат вже звільненим працівникам.
Висновки
Зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей у суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів.
Мережа державної служби зайнятості (ДСЗ) була створена в Україні наприкінці 1990 р. Разом із прийняттям закону “Про зайнятість населення” ця мережа була “озброєна” низкою заходів по сприянню зайнятості: допомога по безробіттю, перенавчання, працевлаштування, профорієнтаційні послуги, соціальна підтримка тимчасово не працюючих громадян та ін. Діяльність ДСЗ підпорядкована Міністерству праці та соціальної політики України.
Відповідно до статті 14 ЗУ “Про зайнятість населення” місцевими органами влади розробляються територіальні, а на їх основі Кабінетом Міністрів України - державні програми зайнятості населення.
Загальна динаміка зайнятості в Україні позитивна, 3 2000 до 2006 року кількість зайнятого населення зросла з 20175 до 20730,4 тис. осіб. При цьому відповідно зростала і кількість зайнятих працездатного віку з 18520,7 до 19032,2 тис. осіб.
В структурі вакансій за 10 років відбувся значний перерозподіл за формами власності підприємств. Це свідчить про значні зміни форм власності підприємств України. Зміни в структурі попиту на робочу силу за галузями економіки не є значними і спричинені загальними економічними процесами – наприклад розвитком торгівлі і громадського харчування чи зменшенням кількості сільськогосподарських підприємств. Незважаючи на збільшення популярності серед населення отримання вищої освіти, на підприємствах збільшився попит на службовців і зменшилася потреба у робітниках та некваліфікованій робочій силі.
Загальні напрямки діяльності ДСЗ можна таким чином розподілити за напрямками економічної діяльності.
Так як у промисловості більшість – великі підприємства державної та колективної власності – тут будуть актуальними професійна підготовка, підвищення кваліфікації та перекваліфікація, як відповідь на введення нових технологій та оновлення техніки.
Що ж стосується сільського господарства, мисливства, лісового господарства, рибальства та рибництва. тут досить значний обсяг неформальної зайнятості. Тому зайнятим у цій галузі будуть на часі допомога у створенні власного бізнесу, і не лише грошова а й консультації та поширення інформації.
Такі види економічної діяльності як торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів активно розвиваються і потребують кваліфікованого персоналу, отже тут теж будуть актуальними навчання та підвищення кваліфікації.
Для тих же видів економічної діяльності які згортають свою діяльність або активно реформуються буде актуальною підтримка звільнених. надання їм допомоги по безробіттю.
Список використаних джерел
Кодекс законів про працю України: текст із змінами та доп. станом на 15 липня 2007 р. / Міністерство юстиції України. — К.: Ін Юре, 2007. — 151с.
Закон України "Про зайнятість населення": За станом на 16 червня 2006 р. Верховна Рада України. — К.: Паламентське вид-во, 2006. — 27 с.
Статистичний щорічник України // www.ukrstat.gov
Актуальні проблеми соціально-гуманітарної підготовки персоналу державної служби зайнятості України: Матеріали круглого столу, Київ, 14 грудня 2005р. / Інститут підготовки кадрів держ. служби зайнятості України / О.П. Смирнова (упоряд.), М.П. Лукашевич (упоряд.). — К., 2006. 82 с.
Безтелесна Л. І., Юрчик Г. М. Державне регулювання зайнятості. — Рівне: НУВГП, 2006. — 210 с.
Богоявленська Ю. В., Ходаківський Є. І. Економіка та менеджмент праці. К.: Кондор, 2005. — 329с.
Городецька Л. О. Економіка праці. — К.: НАУ, 2005. — Модуль. 1: Курс лекцій. — 116с.
Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини. — К.: Знання, 2007. — 559 с.
Доманчук Д. П., Лучик С. Д., Чикуркова А. Д. Економіка праці. — Кам'янець-Подільський: Абетка, 2004. — 332с.
Зайцева К. В. Державне управління зайнятістю населення. — Донецьк: МПП "ВІК", 2005. — 319 с.
Калина А. В. Економіка праці. — К.: МАУП, 2004. — 272с.
Калініна С. П. Ринок праці і зайнятість: теоретико-методологічний аспект. Донецьк: ДНУ, 2005. — 227 с.
Карпіщенко О. І. Економіка праці та соціально-трудові відносини. — Суми: Університетська книга, 2006. — 264 с.
Кожанова Є. П., Титар О. О., Білоконенко В. І., Жилін О. І., Гавкалова Н. Л. Економіка праці й соціально-трудові відносини. — Х.: ХНЕУ, 2004. — 284с.
Лукашевич В. М. Економіка праці та соціально-трудові відносини. — Л.: Новий Світ-2000, 2007. — 248 с.
Маршавін Ю. М. Підприємництво як фактор розвитку зайнятості населення. — К.: ІПК ДСЗУ, 2004. — 234 с.
Москаленко Н. О., Отенко І. П. Економіка праці в організації. — Х.: ХНЕУ, 2006. — 232 с.
Туй Фан, Хансен Еллен, Прайс Девід. Державна служба зайнятості на ринку праці, що змінюється. — К.: Міленіум, 2002. — 294 с.
Чемерис А. Т. Організація діяльності служби зайнятості. — К.: МАУП, 2003. — 120 с.
Чепурко Г. І. Ринок праці в Україні: проблеми зайнятості в період становлення ринкової економіки. — К., 2004. — 274 с.
Додатки
Додаток 1
Динаміка зайнятого населення за статтю та місцем проживання* (У віці 15-70 років, тис. осіб)
| 2000 | 2004 | 2005 | 2006 | |
| Усе населення | 20 175,0 | 20295,7 | 20680,0 | 20730,4 |
| 3 НЬОГО | ||||
| працездатного віку | 18 520,7 | 18694,3 | 18886,5 | 19032,2 |
| Жінки | 9 856,9 | 10006,9 | 10075,5 | 10054,8 |
| 3 НЬОГО | ||||
| працездатного віку | 8 804,4 | 8921,5 | 8866,7 | 8871,0 |
| Чоловіки | 10318,1 | 10288,8 | 10604,5 | 10675,6 |
| 3 НЬОГО | ||||
| працездатного віку | 9 716,3 | 9772,8 | 10019,8 | 10161,2 |
| Міське населення | 13 745,7 | 14158,5 | 14093,9 | 14182,1 |
| з нього | ||||
| працездатного віку | 12 850,7 | 13234,5 | 13215,1 | 13372,7 |
| Сільське населення | 6 4293 | 6137,2 | 6586,1 | 6548,3 |
| 3 НЬОГО | ||||
| працездатного віку | 5 670,0 | 5459,8 | 5671,4 | 5659,5 |
Додаток 2
Попит на робочу силу за категоріями робочих місць та видами економічної діяльності на 1 січня 2007 року*
| Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць | У т.ч. на | ||||
| усього, тис. осіб | У % до 1 січня 2006р. | Місця робітників | Посади службовців | місця, які не потребують професійної підготовки | |