Xreferat.com » Рефераты по экономике » Антиінфляційна державна політика

Антиінфляційна державна політика

це не властиве сучасній Україні.

Саме інфляція стала в сучасній українській економіці проблемою номер один. У такій ситуації "добра" влада, що турбується лише про своєчасне надання грошових компенсацій, придатна хіба що для тимчасового полегшення становища. Якщо ж поглянути на ситуацію ширше, із урахуванням перспективи, то виявляється, що, діючи так, влада тільки нарощує обороти механізму інфляції. Нічого доброго не приносить подібна доброчинність і для популярності властей, якою вони, звичайно, дорожать, а іноді бачать у ній свою найпершу мету. Адже люди більш-менш швидко все одно усвідомлять, що все це не в їхніх інтересах, оскільки будь-які надбавки до грошових доходів неминуче знищуються зростаючими цінами, а інфляція залишається.

В умовах гіперінфляції настає час сильних урядів, перейнятих рішучістю перемоги її, незважаючи ні на що. Маються на увазі жорсткі обмеження у сфері грошового обігу, прискорення приватизації, демонополізації, неухильне скорочення державних видатків тощо. Формування в Україні уряду, якому б народ повірив, є об'єктивною неминучістю. І чим швидше це відбудеться, тим швидше її економіка вийде на шлях здорового неінфляційного високоефективного розвитку.

3. Досвід Польщі в проведенні антиінфляційної політики


Аналізуючи розроблення та реалізацію антиінфляційної політики, застосовуваної в Польщі протягом останнього десятиліття, необхідно усвідомлювати, що в економіці країни відбулися значні зміни, передусім перехід від центрально-планової її структури до ринково орієнтованої. Польща визнана країною з відкритою економікою і віднесена до клубу так званих новостворених ринків. Перехідний процес, що триває і досі, розпочався в 1989 р. і передбачав цінову лібералізацію, що вплинула на ринки всіх видів товарів. Він спричинив досить високу інфляцію, яка спочатку досягала навіть трицифрових рівнів. Намагаючись знизити темпи інфляції, органи влади Польщі вже на початку реформ стикнулися з іншим викликом, обумовленим поступовим зростанням рівня відкритості економіки і доступністю товарного ринку для іноземної конкуренції. Лібералізація ринку капіталу тривала значно довше, і на даний момент він майже повністю відкритий для основних його потоків.

Протягом усього періоду реформ грошово-кредитна політика Польщі була спрямована на нейтралізацію таких несприятливих ефектів:

надліквідність у банківському секторі;

низькій рівень монетизації в польській економіці;

досить невизначена і недостатньо прозора бюджетна політика.

Надліквідність, що й досі притаманна польській банківській системі, вважається однією з головних причин зменшення дієвості імпульсів грошово-кредитної політики. Доходи від цінних паперів, використаних в операціях на вільному ринку, для комерційних банків визначають, скоріше, граничний прибуток від інвестицій, ніж гранично високу собівартість придбання грошей. Таким чином, основний ринковий інструмент центрального банку не може ефективно вплинути на кредитне постачання та рівень позичкового проценту з боку комерційних банків. [17]

Низький рівень монетизації і покриття Національним банком Польщі дефіциту державного бюджету, яке тривало протягом досить значного періоду (до 1998 р), збільшили вплив дефіциту на інфляцію.

Незважаючи на вищезазначені труднощі, процес зниження темпів інфляції в Польщі здійснювався паралельно з послідовним відходом від режиму фіксованого валютного курсу на користь розвиненої системи плаваючого курсу. Цей унікальний досвід вирізняє процес реформування польської банківської системи від аналогічних процесів, що відбувалися в інших країнах перехідного періоду. Так, управління валютним курсом, що є одним з ключових елементів монетарної стратегії (Другим ключовим елементом управління обмінним курсом є контроль. До введення DIT-стратегії з метою реалізації монетарної політики здійснювався контроль над обмінним курсом і монетарний контроль), здійснювалося паралельно з униканням будь-яких раптових (добровільних або примусових) змін обмінного курсу.

Можна виділити три підходи, які, починаючи з 1990 р., застосовували польські монетарні органи задля втримання інфляції. Так, протягом 1990-1991 рр. грошово-кредитна політика грунтувалася на режимі фіксованого валютного курсу. Другий етап охоплював період від 1991 до 1998 рр. і передбачав контроль як обмінного курсу, так і грошової маси. Згодом цей період дістав назву "еклектична" стратегія. Від 1998 р. новостворена Рада монетарної політики, яка набула повноважень щодо здійснення грошової політики в державі, почала впроваджувати DIT-стратегію (Direct Inflation Targeting), або прямий контроль над інфляцією. Слід зазначити, що стійкий антиінфляційний напрям, що переважав в польській економіці від початку реформ, об'єднує всі перераховані етапи.

У січні 1990 р. було проголошене внутрішнє конвертування польської валюти (злотого) водночас із встановленням фіксованого обмінного курсу злотого до американського долара. Останнє було необхідне для забезпечення номінального "якоря" грошово-кредитної політики. Однак застосування контрольованого обмінного курсу не виправдало себе в довгостроковому періоді. Основними причинами цього стали реальне зростання злотого і очікування можливого погіршення торгового балансу країни. Відтак у травні 1991 р. Польща відмовилася від фіксованого прив'язування курсу злотого до долара на користь прив'язку до кошика з п'яти валют її головних торгових партнерів. Крім того, проведена девальвація мала перекрити негативні наслідки подорожчання валюти.

Проте цього кроку виявилося недостатньо, і тому в жовтні 1991 р. система фіксованого валютного курсу була замінена на режим плаваючого курсу валюти (Злотий залишився прив'язаним до того самого кошика з п'яти валют). Це рішення було продиктоване тривогою за можливе зниження конкурентоспроможності польського експорту і відсутністю координації між монетарною та фіскальною політикою, остання з яких до того ж не відповідала змінам грошово-кредитної політики, що є необхідною умовою здійснення ефективного контролю над обмінним курсом.

На початку "еклектичного" періоду впровадження паралельного контролювання обмінного курсу і грошової маси (1991 р) органи влади прагнули досягти одночасно двох цілей: дотримати стійкого антиінфляційного напряму і підтримати міжнародні валютні резерви на рівні, достатньому для укладення угоди з членами Лондонського і Паризького клубів. Остання мета була однаково важливою як для зміцнення економіки, так і для зниження темпів інфляції в довгостроковому періоді. Тому реакція НБП на стрімке зростання міжнародних резервів та збільшення пропозиції грошової маси була досить-таки обережною.

У 1994-1995 рр. основним джерелом значного росту міжнародних резервів стало збільшення надлишку поточного балансу. Можна визначити три найважливіші причини цього явища:

* значне зростання експорту (наприклад, у 1994 р. на 24,8%), зумовлене знеціненням реального обмінного курсу (наслідок 8,0% девальвації в серпні 1993 р);

* ріст виробництва;

* надходження завдяки стрімкому зростанню кількості некласифікованих поточних господарських операцій, спричинених здебільшого значними різницями в цінах.

Акумуляція резервів, незважаючи на окремі рішення, прийняті у вересні і листопаді 1994 р. та лютому 1995 р., продовжувала знижувати рівень валютного курсу. Підвищення ліквідності польської банківської системи зумовило зростання пропозиції грошової маси в 1995 р. До того ж впровадження низхідного тиску на номінальні процентні ставки на міжбанківському грошовому ринку спричинило занепокоєння НБП щодо можливого зниження ставок депозитів, встановлених комерційними банками, і послідовного падіння коефіцієнта заощаджень.

Втручання - "чистки" НБП спричинили на першому етапі зміни в здійсненні операцій на відкритому ринку. У другій половині 1994 р. центральний банк розпочав відкритий розпродаж векселів, і зокрема власних. Обсяг "чисток" досяг максимуму в квітні 1996 р., однак згодом, на тлі стабілізації резервного фонду в іноземній валюті, він різко знизився.

Після успішних переговорів з членами Лондонського клубу в лютому 1995 р. були здійснені конкретні кроки щодо збільшення гнучкості обмінного курсу. Метою цього процесу було зниження темпів зростання міжнародних резервів і створення коридору для очікуваного росту злотого. Інше завдання полягало в запобіганні валютному ризику, пов'язаному з припливом капіталу, здебільшого спекулятивного характеру. Зростання злотого мало відбутися без адміністративного тиску з боку НБП, шляхом безпосереднього впливу на ціну іноземних валют.

Це вимагало впровадження більш гнучкого механізму обмінного курсу. У березні 1995 р. офіційні обсяги купівлі та продажу НБП були розширені, що фактично стало поштовхом для ревальвації (підвищення валютного курсу) злотого. У травні того самого року механізм утримання курсу валюти на відносно стабільному рівні був замінений на механізм валютного коридору, спочатку встановленого в межах плюс-мінус 7,0%. За рекомендацією уряду, НБП намагався стримувати зростання злотого в межах коридору, зокрема за допомогою інтервенції на валютних ринках. Таке втручання було необхідним для того, аби дати економічним агентам якийсь час для коригування своєї поведінки напередодні збільшення гнучкості обмінного курсу. Іншою метою стало впровадження умов, сприятливих для встановлення довгострокової рівноваги обмінного курсу. [17]

Різке збільшення пропозиції грошей (понад допустимий рівень) було результатом тривалого припливу міжнародних валютних резервів. Однак це не сприймалось як потенційне джерело інфляційного тиску, оскільки інтенсивний попит на кошти не зменшувався (Однак кількісно визначити грошовий попит виявилося неможливо). Крім того, зростання пропозиції грошової маси випередило зростання номінального ВВП за умов зниження інфляції. Проте в грудні 1995 р. НБП прийняв рішення переоцінити злотий.

Помірний розвиток інфляції в Польщі став для монетарних органів влади аргументом для послаблення політики процентної ставки, особливо в першій половині 1996 р. До того ж нижчі номінальні процентні ставки повинні були зменшити доходи (в іноземній валюті) від цінних паперів з фіксованим доходом, деномінованих у злотих, що послабило тиск на злотий, здійснюваний на валютних ринках. Це спричинило зростання іноземних резервів у квітні 1996 р. Однак менші процентні ставки активізували процес надання комерційними банками позик на невизначений термін, збільшили внутрішній попит і призвели до стрімкого зростання дефіциту поточного рахунку.

На тлі непевності, що спостерігалася на міжнародних фінансових ринках у серпні 1996 - грудні 1997 років, подальше погіршення поточного рахунку загрожувало валютною кризою і руйнуванням антиінфляційних механізмів. Внутрішній попит був зумовлений трьома головними чинниками:

зростанням реальної заробітної плати;

збільшенням пропозицій щодо кредитування з боку комерційних банків (Причиною цього феномена стало поліпшення інвестиційної активності реального сектора, підвищення попиту населення на товари народного споживання та зростання конкуренції серед банків, які займалися обслуговуванням дрібної клієнтури);

зростанням дефіциту бюджету.

Незважаючи на те, що протягом 1996-1997 рр. втручання НБП посилилося, реакція з боку банків, що займалися обслуговуванням дрібної клієнтури, не була вчасною, а згодом взагалі ослабла через згадувану вже проблему надмірної ліквідності. Крім того, конкуренція в банківському секторі, що набула сили в цей період, сприяла тому, що комерційні банки стали утримувати частку на ринку за рахунок незначної маржі від позичок.

У вересні 1997 р. НБП вдався до заходів, які рідко застосовують центральні банки країн світу. Населенню була надана можливість вкладати власні заощадження в Національний банк Польщі на основі конкурентоспроможних процентних ставок на термін від шести до дев'яти місяців. Мета цього кроку була така:

* знівелювати потенційно негативні ефекти одноразової позики, яку центральний банк надав уряду після катастрофічної повені влітку 1997 р.;

* стримати внутрішній попит і заохотити населення до заощаджень.

Зростання внутрішніх процентних ставок стало штучним стимулом для припливу іноземного капіталу. Однак через хвилювання на міжнародних фінансових ринках (травнева криза чеської крони, липнева тайська криза, азіатська криза восени) та деяка деструкція, що спостерігалася на внутрішній політичній та економічній аренах (повінь, можливі парламентські вибори тощо), приплив іноземного капіталу виявився обмеженим, порівняно з тим, на який можна було очікувати з огляду на різницю в процентних ставках.

Із зростаючою відкритістю економіки дедалі очевиднішою ставала непослідовність "еклектичної" монетарної політики. Застосування паралельного контролю за зростанням пропозиції грошової маси та обмінним курсом не виправдало себе у довгостроковому періоді. Значний розрив у процентних ставках і позитивні економічні перспективи на початку 1998 р. повернули іноземних інвесторів. Загроза, що виникла для механізму стабільності обмінного курсу, потребувала зміни монетарної стратегії. Ймовірні альтернативні рішення обмежувалися двома варіантами: або реалізація єдиної проміжної цілі, що грунтується на валютному курсі чи пропозиції грошової маси, або відмова від проміжних цілей як таких на користь прийняття стратегії прямого контролю над інфляцією (DIT).

За умов стрімкого розвитку польського фінансового ринку контролювання монетарних інструментів ускладнювалося. Ще однією перешкодою стало зростання монетизації економіки внаслідок збільшення попиту на гроші. Волатильність грошового мультиплікатора зумовлювалася здебільшого зовнішніми чинниками. Як наслідок - взаємозв'язок між інфляцією та грошовими агрегатами (Традиційно визначається як агрегат М2 або, зважаючи на дивергентну наявність грошових якостей їх окремих складників, як агрегат Divisia) став нестійким.

З огляду на підтримку зовнішнього балансу економіки в контексті збільшеної мобільності світового капіталу контролювати валютний курс стало невигідним. Більше того, контроль над валютним курсом також потребував певної еластичності фіскальної політики як щодо внутрішнього, так і зовнішнього порушення грошового обігу.

Зважаючи на глибокі зміни в грошово-кредитній політиці, природно було б взяти до уваги перешкоди щодо прийняття та реалізації DIT-стратегії, а саме:

недостатній або занадто жорсткий контроль міг негативно позначитися на довірі до монетарних органів влади (втім, цієї небезпеки не можна було уникнути навіть за проміжного плану);

недостатня координація фінансової та грошово-кредитної політики не могла не розглядатися як перешкода до введення DIT, оскільки вона була притаманна й іншим режимам;

зростання побоювань, що занадто амбітний шлях контролю над інфляцією призведе до значних антиінфляційних витрат порівняно з альтернативними стратегіями;

наявність надто обмежених знань щодо механізму переходу до грошово-кредитної політики та відсутність точних прогнозів інфляції. В багатьох випадках це пояснювалося як дефіцитом надійних даних, так і природою польської перехідної економіки.

Водночас на користь DIT висувалися такі аргументи:

інфляційні очікування (за досить низького рівня інфляції) впливають на зростання цін. Стратегія DIT реалізується таким чином, щоб збільшити можливість інформування економічного середовища щодо планів грошово-кредитної політики. Це допомагало сформувати інфляційні очікування;

позитивні досягнення НБП на шляху зниження темпів інфляції заклали фундамент довіри до нього, що в будь-якому випадку є чинником ефективного втілення DIT;

введення більш гнучкого механізму валютного курсу збільшило автономію грошово-кредитної політики, що створило сприятливі умови для реалізації DIT-стратегії;

фундаментальні перетворення в інституційній структурі центрального банку стали підгрунтям для більшої його незалежності.

Нова Конституція, що набрала чинності 17 серпня 1997 р., скасувала практику фінансування Національним банком Польщі дефіциту державного бюджету. На її основі в структурі НБП був створений новий орган з прийняття рішень - Рада монетарної політики, що в своїй діяльності керувалася, крім Конституції, Статутом Національного банку Польщі.

У квітні 1998 р. Радою були внесені зміни до Положень грошово-кредитної політики на 1998 р. У січні того самого року оголошено проміжний контроль над інфляцією, конкретизований у документі під назвою Проміжна стратегія грошово-кредитної політики, 1999-2003. Рада визначила такі підстави для прийняття DIT:

завдяки чіткому та зрозумілому контролю над інфляцією буде поліпшений зв'язок між центральним банком і економічним середовищем;

збільшена прозорість грошово-кредитної політики підсилить довіру до НБП;

стане можливою гнучка реакція на внутрішні і зовнішні шоки, до яких польська економіка особливо чутлива;

макроекономічні втрати від зниження темпів інфляції будуть зменшені завдяки підвищенню рівня реальності очікувань економічних агентів;

будуть ліквідовані труднощі, які асоціюються з проміжними планами.

Наслідуючи центральні банки, які прийняли DIT-стратегію, НБП визначив свою ціль, виходячи з рівня інфляції, а не рівня цін. Крім того, в Польщі дана стратегія грунтувалася на індексі споживчих цін (ІСЦ) без винятків (наприклад нестійкі або регульовані елементи). Різні механізми, застосовувані центральним банком з метою деривації основних інфляційних заходів, були надто грубими та механічними, а відтак не могли повністю охопити складний процес інфляції в перехідній економіці. Взагалі в цьому періоді дуже важко виділити лише ті складники, які повністю залежать від важелів грошово-кредитної політики. Поведінка щомісячних ІСЦ та певних ключових інфляційних показників свідчить про значний ступінь координації двох груп. Цей феномен міг, як це не парадоксально, виникнути в результаті вилучення певних пунктів з ІСЦ з метою обчислення головного індексу інфляції. Чим більше пунктів вилучається, тим більша ймовірність того, що комплектуючі товари, товари-субстітути й елементи витрат будуть вилучені із ІСЦ. [17]

Хочу зауважити також, що базовий індекс інфляції не оприлюднюється Польським центральним статистичним управлінням. Прийняття його за основу в будь-яких розрахунках НБП стосовно виконання грошово-кредитної політики могло б підірвати авторитет монетарних органів влади.

Прогноз щодо рівня інфляції спирався на 12-місячне (від грудня до грудня) ІСЦ. Однак, як вже зазначалося, Рада монетарної політики прийняла також проміжні прогнозні оцінки стосовно рівня інфляції, розраховані до 2006 р.

Починаючи з 1998 р., всі щорічні прогнозні оцінки приймалися в межах валютного коридору, а середньострокові - на максимальному рівні. Отже, зрозуміло, що впровадження дискретних оцінок інфляції допомагає посилити довіру до монетарної політики, бо робить зрозумілими заходи центрального банку щодо досягнення та підтримки конкретної траєкторії інфляції. Дискретні і прогнозні оцінки передбачають жорстку відповідальність грошово-кредитної політики за можливу реакцію на шоки. Визначення прогнозних оцінок в межах коридору збільшує гнучкість монетарної політики. Більше того, це істотно збільшує ймовірність виконання плану (у випадку дискретного плану ймовірність дорівнює нулю), що також підтримує довіру до центрального банку.

Існуючі обмеження щодо гнучкості обмінного курсу не були відразу скасовані із введенням DIT. Лібералізація обмінного курсу була необхідною для збільшення автономії грошово-кредитної політики і для визначення ймовірності виникнення валютної кризи.

Лібералізація обмінного курсу розширила межі втручання НБП в грошово-кредитну політику за одночасного зменшення здійснюваного ним впливу. Впровадження плаваючого обмінного курсу Рада монетарної політики пропонувала кілька разів, однак він не був реалізований через відсутність дозволу уряду. Лише 12 квітня 2000 р. уряд Польщі нарешті ухвалив відповідні рішення щодо цього курсу, і нині в країні діє розвинений режим плаваючого валютного курсу.

Обмеження щодо ефективного впровадження DIT, спричинені зобов'язанням центрального банку виходити на міжнародні валютні ринки, були скасовані.

Останніми роками польський валютний ринок значно поглибився, в результаті чого:

* спостерігається швидкий розвиток похідних інструментів;

* зростає схильність корпоративних економічних агентів до застереження їх іноземних валютних позицій від ризику зміни обмінного курсу;

* макроекономічні показники спричинили значний вплив на рух обмінного курсу.

Це стало підґрунтям для остаточного переконання фінансових кіл Польщі, що обмінний курс є важливим елементом у досягненні зовнішнього балансу.

Оптимальне поєднання фіскальної та грошово-кредитної політики - це одна з головних проблем економік різних країн, зокрема перехідних. Вона зумовлюється, зазвичай, недостатнім рівнем координації між двома складовими макроекономічної політики. Поєднання жорсткої бюджетної політики і відносно вільної грошово-кредитної допомагає ліквідувати зовнішню нерівновагу за одночасного зниження внутрішнього дефіциту бюджету.

Значний вплив бюджетного дефіциту на інфляційний процес особливо чітко проявляється завдяки низькій монетизації економіки та досить значній участі комерційних банків у його фінансуванні. Таким чином, надмірне фінансове розширення стримує здатність центрального банку провадити грошово-кредитну політику. В Польщі до здійснення стратегії DIT фіскальна та монетарна політика були непослідовними. Перша недостатньо стримувала другу. Найбільш значущою причиною відсутності такої координації були розходження між інфляційними очікуваннями, закладеними в проекті державного бюджету, та планами щодо можливого рівня інфляції, виробленими центральним банком. Нереально низький рівень інфляції, набутий для цілей бюджету, полегшив його виконання, оскільки зібрані податки з обороту завжди були вищими від запланованих.

Стратегія DIT впроваджувалася НБП самостійно, без будь-яких попередніх домовленостей з урядом. За період її дії спостерігався значний прогрес у напрямі вдосконалення послідовності макроекономічної політики. За законом 1998 р. представник Ради Міністрів зобов'язаний був відвідувати засідання Ради грошово-кредитної політики. Очікування інфляції в Проміжній державній фінансовій стратегії, 2003-2006 збігаються з очікуваннями Ради. Після довгих вагань уряд нарешті ухвалив рішення перетворити частину боргу державного бюджету в державні облігації, що дало змогу НБП зменшити рівень необхідних резервів. Частину облігацій було передано комерційним банкам (зокрема, дилерам міжбанківського грошового ринку) з метою їх подальшого продажу. НБП здійснював реалізацію державних цінних паперів шляхом проведення щотижневих тендерів.

Слід нагадати, що на початку впровадження DIT-стратегії в Нацбанку Польщі бракувало точного аналізу і прогнозів щодо інфляції. Цим пояснюється дискреційний характер тодішньої монетарної політики. Згодом інформація про інфляційні процеси почала нагромаджуватися, що дало змогу монетарним органам прогнозувати свої завдання. Зокрема, в НБП почали створюватися перші реальні моделі інфляції та публікуватися результати досліджень. Однак через нестійкі економічні відносини, типові для перехідної економіки, механізми грошово-кредитної політики ще й досі досліджені недостатньо, приміром не вивчений вплив монетарних імпульсів на зростання цін. Тому до результатів як теоретичних, так і практичних досліджень поки що потрібно ставитися виважено.

На прес-конференціях членів Ради монетарної політики, що відбуваються на постійній основі, оголошуються та пояснюються всі прийняті ними рішення. У червні 1999 р. Радою було започатковано видання Звітів про інфляцію, в першому числі якого висвітлювалися інфляційні процеси попереднього (1998) року. В наступні роки періодичність цього видання зросла, і звіти почали виходити щоквартально. [17]

Отже, підсумовуючи все вищесказане можемо зробити наступні висновки.

Протягом перехідного періоду антиінфляційна стратегія грошово-кредитної політики Польщі була пристосована до нового, орієнтованого на ринок, характеру польської економіки, підвищився рівень її відкритості, сталися інституційні зміни на фінансовому ринку.

Фіксований валютний курс і кредитне нормування були введені ще в перші роки здійснення в Польщі економічних реформ. Якщо взяти до уваги гіперінфляцію, що супроводжувала цей процес, можна вважати подібні кроки навіть більш ніж розсудливими. В наступні роки спостерігалося підвищення гнучкості режиму обмінного курсу, впровадженого водночас зі спробами посилити контроль за грошовими агрегатами. Такий "еклектичний" підхід виявився досить ефективним, незважаючи навіть на зростаючу лібералізацію потоків капіталу, спричинену зацікавленістю закордонних інвесторів польським фінансовим ринком.

Непослідовність "еклектичної" політики стала очевидною після макроекономічної і політичної стабілізації країни та інтеграції її у світові фінансові ринки. На початку 1998 р., водночас із зниженням інфляції майже до одноцифрового рівня, новостворена незалежна Рада монетарної політики вдалася до DIT, аби лібералізувати режим обмінного курсу. Радою був впроваджений режим плаваючого курсу, оскільки на тлі росту дефіциту поточного рахунку він є найбільш ефективним захистом від раптового і непередбачуваного стрибку обмінного курсу. Запобігаючи уповільненню антиінфляційної політики, він сприяє загальному економічному зростанню країни.

Впровадження DIT-стратегії, на нашу думку, було досить своєчасним і вдалим прийомом, особливо, якщо взяти до уваги, що її мета у перехідний період полягала, скоріше, в зменшенні інфляції, аніж у стабілізації цін. За таких умов індекс споживчих цін стає тим параметром, який формує мету і полегшує оцінку виконання грошово-кредитної політики. Цей індекс виявився непостійним внаслідок його чутливості до шоків пропозиції, структурних і адміністративних змін.

Серед інших проблем, що постали перед банківською системою Польщі, можна виокремити ті, що пов'язані з короткою історією розвитку орієнтованої на ринок економіки та зі складом грошової маси, що постійно розвивається. Серйозні проблеми виникали також через недостатньо обмежувальну фіскальну політику і властиві перехідній економіці конструктивні похідні (негнучкий ринок праці, низька конкурентоспроможність товарів).

Вищенаведені фактори утруднили процедуру прогнозування інфляційних процесів у країні, що спричинило зниження ефективності DIT і зменшення довіри до монетарних органів. Однак саме DIT-стратегія стала для монетарних політиків та економічних агентів однозначним і ясним критерієм прийняття відповідних рішень. Це стимулювало реалізацію антиінфляційної політики і спонукало грошово-кредитну політику до відкритості та прозорості.

Реалізації політики зниження темпів інфляції в країні сприяє економічна освіта суспільства (в даному випадку щодо інфляційних процесів).

Таким чином, можна очікувати, що в майбутньому, за умов ринкової економіки та зовнішньої пропозиції грошей, знання природи трансмісійних механізмів зросте і посилиться їх стабільність. Це вдосконалить методи прогнозування, посилить дієвість і авторитет грошово-кредитної політики.

Висновки


Інфляція - багатогранний, складний процес, який чітко відображає всі основні проблеми й суперечності економіки. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення. Залежно від сили згубної дії на економіку розрізняють інфляцію: повзучу, галопуючу і гіперінфляцію.

Світовий досвід країн ринкової економіки знає два основних способи регулювання інфляційного процесу: кейнсіанський і монетаристський.

Світова практика знає цілий арсенал боротьби з інфляцією. Справа полягає лише в тому, щоб уміло його використати. Цей арсенал з певною умовністю можна поділити на дві частини. Відома антиінфляційна стратегія, що об'єднує цілі і методи тривалого характеру. Існує антиінфляційна тактика, від якої можна чекати результатів у межах порівняно невеликого відрізку часу.

Особливе місце в антиінфляційній діяльності займає державне регулювання валютного курсу. Первісне співвідношення валют різних країн залежить від співвідношення цін на товари, які надходять в обмін. Курс валюти в принципі має бути таким, щоб продавцеві товару було байдуже, за яку валюту його продавати.

При виникненні нестерпної інфляційної ситуації, коли одними тривалими механізмами не обійтися, необхідно мобілізувати тактичний механізм, швидкодіючий потенціал антиінфляційного регулювання.

Отже, антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання.

Проведення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів та ступеня їх активності. Найбільшої ефективності можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією та довіри населення країни до уряду.

Аналізуючи розроблення та реалізацію антиінфляційної політики, застосовуваної в Польщі протягом останнього десятиліття, ми усвідомили, що в економіці країни відбулися значні зміни, передусім перехід від центрально-планової її структури до ринково орієнтованої.

Протягом перехідного періоду антиінфляційна стратегія грошово-кредитної політики Польщі була пристосована до нового, орієнтованого на ринок, характеру польської економіки, підвищився рівень її відкритості, сталися інституційні зміни на фінансовому ринку. Можна очікувати, що в майбутньому, за умов ринкової економіки та зовнішньої пропозиції грошей, знання природи трансмісійних механізмів зросте і посилиться їх стабільність. Це вдосконалить методи прогнозування, посилить дієвість і авторитет грошово-кредитної політики.

Щоб унеможливити або пом'якшити вплив інфляції, варто задіяти такі фактори. Зокрема, переглянути бюджет-2007 задля зменшення його дефіциту шляхом скорочення певних видатків. Потрібно здійснити, окрім того, додаткові кроки щодо лібералізації імпорту антиінфляційного спрямування і запровадити жорсткішу монетарну політику (обмежити зростання грошової бази рівнем 30-40 відсотків), а також вдатися до подальшої лібералізації валютного регулювання. Щоб протистояти ціновим викликам поточного року, потрібно посилити конкуренцію у банківській системі через полегшення доступу іноземних банків до системи відповідних послуг, стимулювати процентною політикою активізацію заощаджень громадян, сприяти додатковому поштовху у розвитку ринку цінних паперів, зокрема для населення. Доцільно активізувати антимонопольну політику з метою профілактики необгрунтованого завищення цін (передусім споживчих), системно працювати над демобілізацією інфляційних очікувань.

Список використаних джерел


Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник/под ред. профес., д. э. н. А.В. Сидоровича. – М.: МГУ им. Ломоносова, Издательство «ДИС», 1997. – 416с.

Антонов Н.Г. и др. Денежное обращение, кредит и банки. – М.: “Финстатинформ”, 1995. – 272 c.

Банківські ставки продовжують падати, панове... // Галицькі контракти. - 2000. - № 16. -С.5.

Вітлінський В., Наконечний Я., Пернарівський О. Концепція стратегії кредитного ризику // Банківська справа. - 2000. - № 1. - С.13 - 16.

Государственное регулирование рыночной экономики: Учебн. пособие. – 2-е изд. – М: Дело, 2002. – 280с.

Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. – К.: Основи, 1997. – 180 с.

Гроші та кредит: Підручник/ За ред. професора Б.С. Івасіва. - К: КНЕУ, 1999. – 404с.

Грошово-кредитна політика в Україні / За ред.В.С. Стельмаха, А.О. Єпіфанова, Н.Т. Гребеника, В.І. Міщенка – К.: КНЕУ, 2001. – 305 с.

Закон України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

Кодекс України, Закон, Кодекс від 16.01. 2003 № 436-IV Господарський кодекс України.

Кротюк В.Л. Національний банк – центр банківської системи України. Організаційно-правовий аналіз. – К.: Ін Юре, 2000. – 248 с.

Лаврушин О.И. Деньги и кредит. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 448 с.

Мережа Internet

Микро-, макроэкономика. Практикум. / Под общ. ред. Ю.А. Огибина. – СПб.: “Литература плюс”, “Санкт-Петербург оркестр”, 1994 – 432с.

Михасюк І., А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. Державне регулювання економіки. – ЛНУ ім. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. – 640с.

Павел Дур'яш, директор департаменту аналізу і досліджень Національного банку Польщі. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК КУРСОВОЇ ТА АНТИІНФЛЯЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В ПОЛЬЩІ. http: // economix. com. ua

Постанова НБУ від 12.02. 2002 р. № 61 «Положення про депозитарну діяльність Національного банку».

Прогноз: інфляція в 2007 році складе 11-13%. http: // www. invest-ua. com/news.

Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. –362с.

Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000. -176с.

Юрчишин В.В. Перспективи довгострокового безінфляційного зростання. // Статистика України, 2005, №1, с.85-89

Доопрацювання


Економіка України була глибоко інфляційною і в складі колишнього СРСР. Це зумовлювалося, з одного боку, повним домінуванням державного монополізму та відсутністю конкуренції, а з іншого - спотвореною структурою виробництва (1990 р. в

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: