Корпорації. Методи втановлення цін на продукцію
ВСТУП
1.Які фактори впливають на визначення цін на продукцію підприємства?
2.Як встановлюються ціни на продукцію корпорації?
3.Які є типові стратегії ціноутворення?
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
У ринкових умовах ціна як один з важливих елементів маркетингового інструментарію суттєво впливає на діяльність підприємства. Зумовлено це її основною функцією, яка спрямована на одержання запланованого рівня прибутку в процесі реалізації продукції. За допомогою ціни реально можуть створюватися на підприємстві умови, що необхідні для досягнення маркетингових цілей у довгостроковій чи короткостроковій перспективах. У наш час ціна залишається інструментом конкуренції, перерозподілу ресурсів, переливу капіталів, одним з основних факторів, що визначають кон’юнктуру ринку.
Ціни і ціноутворення є важливими складовими функціонування ринкового механізму. Перехідний характер сучасної української економіки і відсутність досвіду господарювання в умовах ринкових відносин, що розвиваються, викликають великі труднощі у підприємств і окремих підприємців щодо правильної орієнтації в різноманітті цін. Однією з найбільш важких і хворобливих проблем стало вільне ціноутворення внаслідок лібералізації цін. Тому виникає необхідність проведення власної, ефективної для підприємця, цінової політики.
Ефективне ціноутворення визначається врахуванням комплексу економічних, політичних, соціальних та психологічних факторів, прогнозуванням кон’юнктури ринків окремих товарів і послуг, повним використанням внутрішнього економічного потенціалу підприємств, застосуванням активних форм проведення цінової політики. Побудова і реалізація на підприємстві такого ефективного механізму ціноутворення потребує від виконавців широких теоретичних знань і практичних навичок в цій сфері діяльності.
Метою роботи є визначення особливостей ціноутворення в ринкових умовах господарювання.
1.Які фактори впливають на визначення цін на продукцію підприємства?
Основними задачами розрахунку цін є врахування відповідних обмежень, тобто факторів, які зменшують чи розширюють можливий інтервал варіацій цін на той чи інший товар. Значення фактора ціни в економіці - одна з головних проблем виробництва взагалі і промислового виробництва зокрема. Це пояснюється рядом обставин: ціна - найбільш важливий показник для компанії, оскільки її головна функція полягає в забезпеченні доходу від продажу товарів; всі фірми, крім тих, що продають стандартні вироби на ринку чистої конкуренції, змушені приймати рішення по цінах; визначення ціни часто залежить від труднощів, що виникли у фірмі в попередній період і не відображають змін, які відбулися за цей час; в ряді галузей (де панують монополії або мають місце такі тенденції) ціноутворення відіграє вирішальну роль в економіці і, крім того, є об’єктом пильної уваги, а нерідко і прямого впливу законодавства і державних служб. Взагалі фактори поділяють на зовнішні та внутрішні (рис.1).


Внутрішні фактори: Зовнішні фактори:
Цілі
підприємства
Характер
ринку та попиту
Стратегія Рішення по Конкуренція
![]()
ціноутворенню
Інші фактори
зовн. серед.
Витрати (екон-ка,торгові посер-ки,
Організація уряд).
ціноутворення
Рис.1.Фактори, що впливають на ціноутворення
Джерело: Горобчук Т.Т. Ціноутворення: Навч. посіб. — Житомир : ЖІТІ, 2003. — 166с.
Проте дані фактори підлягають більш розширеному розподілу та утворюють систему ціноутворюючих факторів.Основними ціноутворюючими факторами є величина і динаміка попиту та пропонування продукції. Ринок та попит встановлюють верхню границю рівня цін, а витрати - нижній.
Кінцеві споживачі та закупники промислових товарів врівноважують ціну на товари та види послуг із врахуванням отриманої вигоди від можливості мати чи користуватися товаром чи послугою. Проте степінь свободи формування продавцем ціни змінюється в залежності від типу ринку.
Вибираючи цінову стратегію, підприємству слід виявити і проаналізувати всі чинники, що можуть вплинути на ціни. Таких чинників досить багато, у більшості випадків вони не контрольовані підприємством. Одні з них сприяють зниженню цін, інші викликають зростання ціни. Нижче наведено чинники, що сприяють підвищенню чи зниженню ціни.
Чинники, що сприяють зниженню ціни: зростання виробництва; стрімкий поступ; зниження виробничих витрат; зростання продуктивності праці; конкуренція; зниження податків тощо.
Чинники, що викликають зростання ціни: зниження виробництва; нестабільність економічної ситуації; монополістичний стан підприємства; ажіотажний попит; збільшення маси грошей в обігу; зростання податків; зростання заробітної платні; зростання ціни робочої сили; низька ефективність використання капіталу, обладнання, робочої сили, землі тощо.
Основні зовнішні чинники процесу ціноутворення показано на рис. 2.

Рис. 2. Зовнішні чинники, що впливають на ціноутворення
Джерело: Горобчук Т.Т. Ціноутворення: Навч. посіб. — Житомир : ЖІТІ, 2003. — 166с.
Великою мірою на рівень і динаміку цін впливає фінансово-кредитна система, при цьому безпосередній вплив на ціни чинить зміна купівельної спроможності грошової одиниці України.
В умовах нормального функціонування економіки, коли існує достатній золотовалютний резерв, співвідношення між сумою цін товарів і кількістю грошей у обороті відносно стабільне. У разі відсутності такої умови в системі «кількість грошей — сума цін» починає змінюватися сума цін. Так, девальвація чи слухи про неї викликають неухильне підвищення цін.
Могутнім ціноутворюючим чинником є науково-технічний прогрес (НТП), що діє на ціни подвійно. З одного боку, він сприяє їхньому зростанню внаслідок підвищення капіталомісткості виробництва в результаті впровадження більш продуктивних, але й більш дорогих видів устаткування; підвищення заробітної плати робітників та службовців; збільшення амортизаційних відрахувань, пов’язаних із прискоренням морального зносу засобів виробництва; прискорення відновлення видів виробів, що випускаються, і пов’язаного з ним збільшення асигнувань на наукові дослідження тощо.
З іншого боку, НТП спрямований на зниження витрат виробництва, що можуть бути дуже значними. Так, ціна 1 кг алюмінію, коли він почав вироблятися в 1854 р., дорівнювала приблизно ціні 1 кг золота. Нині вона знизилася майже у 2000 разів. Істотно зменшуються ціни на деякі види інтегральних схем, персональні комп’ютери, електронні годинники тощо.
Однак тенденції зниження цін, обумовленій НТП, протистоять такі чинники, як інфляція, монополізація ринків, підвищення вартості видобутку сировини тощо. Тому, як правило, ми маємо криву зростання цін, біля якої відбуваються коливання, викликані зміною співвідношення між попитом та пропозицією в результаті дії циклу ринкової кон’юнктури, сезонних коливань, різних короткочасних та епізодичних явищ.
Важливу роль у встановленні ціни прагне грати кожен учасник товарообігу. Це необхідно для збільшення обсягу реалізації, одержання достатньої частки прибутку, забезпечення повторних покупок тощо.
Підприємство може одержати більший контроль над ціною: використовуючи систему монопольного товарообігу чи мінімізуючи збут через роздрібну торгівлю; заздалегідь встановлюючи ціни на товари; відкриваючи свої фірмові магазини; поставляючи товари на умовах консигнації; забезпечуючи достатню частку прибутку для учасників каналів товарообігу; за допомогою використання добре відомих торговельних марок, до яких покупці мають прихильність і за які готові платити будь-яку кінцеву ціну.
Оптова чи роздрібна торгівля може домогтися більшого контролю над цінами: підкреслюючи виробнику свою важливість як споживача; відмовляючись реалізовувати невигідні товари; збуваючи конкуруючу продукцію і розробляючи сильні дилерські марки для того, щоб домогтися лояльності споживачів до продавця, а не до виробника.
Щоб забезпечити згоду і взаємну задоволеність учасників каналів товарообігу, підприємство повинно враховувати чотири чинники: частки прибутку учасників каналів; цінові гарантії; особливі угоди; вплив підвищення цін.
Оптовій та роздрібній торгівлі необхідна певна частка прибутку, щоб покрити свої витрати (транспортування, збереження, реалізація, реклама, кредит тощо), а також одержати розумний дохід. Встановлюючи відпускні ціни, це необхідно обов’язково брати до уваги. Спроби обмеження інтересів торгівлі можуть призвести до втрати співробітництва.
У деяких випадках оптова та роздрібна торгівля прагнуть одержати так звані цінові гарантії. Вони полягають в одержанні товарів від виробників за найнижчими цінами. Гарантії найчастіше надаються новими фірмами чи на нові товари, які планують вивести на ринок.
Часто виробники пропонують особливі угоди, що включають знижки, надані на обмежений період часу і безкоштовні зразки для стимулювання торгових підприємств. Угоди вимагають, щоб вигода, яку отримує торгівля, передавалася і кінцевим споживачам для збільшення попиту.
Варто оцінювати вплив зростання цін на поведінку учасників каналів товарообігу. Звичайно, якщо виробники підвищують для них ціни, це зростання передається кінцевим споживачам. У будь-якому випадку співробітництво залежить від справедливого розподілу витрат і прибутку між учасниками каналів збуту.
Воля підприємства у встановленні цін обмежується не тільки споживчим попитом, ринковою ціною та учасниками каналів товарообігу, а й державою. Можна виділити три ступені такого обмеження: держава сама встановлює ціни (фіксовані ціни); держава встановлює правила для підприємств, відповідно до яких останні самі встановлюють ціни (регульовані державою ціни); держава встановлює правила «ринкової гри», вводячи низку заборон на несумлінну конкуренцію і монополізацію ринку (вільні договірні ціни).
Держава може фіксувати ціни трьома способами: введенням державних прейскурантних цін: «заморожуванням» вільних ринкових цін; фіксуванням цін підприємств-монополістів.
Розрізняють ситуацію, коли практично всі ціни є прейскурантними (радянська економіка до 1987 р.), і ситуацію, коли невелика частина цін охоплена твердим контролем. Звичайно держава встановлює ціни на ті товари, які утворюють каркас системи цін: вугілля, нафта, газ, електроенергію, послуги міського транспорту, залізничні тарифи, житлово-комунальні послуги. Економіка дуже чутлива до коливання таких цін. Тому, фіксуючи їх на певному рівні, держава впливає на всю систему цін.
Якщо держава встановлює ціни, то це веде до двох важливих з економічного погляду наслідків: якщо ціна «вільна», то зростання попиту приводить до її збільшення. Якщо ж ціна фіксована, то зростання попиту призведе до дефіциту. Останній обумовлює виникнення конкуренції серед споживачів і появу «чорного ринку»; виникнення явних цінових диспропорцій. До цього зазвичай призводить практика встановлення цінових дотацій. Вони необхідні, якщо оптові ціни на товари (наприклад на продукти харчування) встановлюються вище роздрібних.
Другий спосіб фіксування цін — це «заморожування» на певний час ринкових цін. Практика довгострокового заморожування цін у країнах з ринковою економікою виявилася вкрай неефективною, тому що з різних причин держава вимушена була погоджуватися з вимогами виробників про збільшення цін на продукцію. Ефективне лише короткострокове заморожування цін для відновлення цінових пропорцій та придушення сплесків інфляції.
Держава може меншою чи більшою мірою регулювати ринкові ціни. Для цього застосовуються такі способи: встановлення граничного рівня цін на окремі товари; регламентація основних параметрів ціни (величина прибутку, знижки, непрямого податку тощо); визначення граничного рівня разового підвищення цін на конкретні товари.
У системі вільних ринкових цін роль держави зводиться тільки до встановлення «правил гри» на ринку. Для цього держава повинна впровадити в життя заходи, які б захищали учасників ринку від несумлінної конкуренції. Для цього може вводитися низка заборон: на горизонтальне фіксування цін — заборона на угоду двох чи більше конкуруючих (потенційно неконкуруючих) підприємств про підтримку цін на певному рівні; на вертикальне фіксування цін — заборона виробникам нав’язувати свої ціни постачальникам і торгівлі; на демпінг, що являє собою продаж товару нижче собівартості з метою усунення конкурентів. Такі заборони існують у більшості країн. У нашій країні вони детально не розроблені і мають потребу в чіткому законодавчому оформленні.
Важливий елемент, що впливає на рівень цін, — конкуренція. Залежно від того, хто контролює ціни, вирізняють три види конкурентного середовища (рис.3).

Рис. 3. Види конкурентного середовища
Джерело: Гришко С.В., Коюда П.М.. Ціноутворення як елемент діяльності підприємства: Навч. посіб.. — Х. : ХНУРЕ, 2002. — 84с.
Середовище, де ціни контролюються ринком, відрізняється високим ступенем конкуренції, а також подібністю товарів і послуг. Саме в цьому середовищі підприємству важливо правильно встановити ціни. Завищені ціни відвернуть покупців і залучать їх до конкуруючого підприємства, а знижені ціни не забезпечать умов для продуктивної діяльності. Однак приховати від конкурентів успішну цінову стратегію неможливо. У зв’язку з цим перед керівництвом підприємства стоїть велике і важке завдання — побачити перспективи обраної стратегії цін, не допустити переростання конкуренції в цінові війни.
Середовищу, ціни в якому контролюються підприємством, притаманні обмежена конкуренція і відмінності в товарах (послугах). У цих умовах підприємствам відносно простіше функціонувати, одержуючи високі прибутки: їхня продукція поза конкуренцією. І за високих, і за низьких цін на свою продукцію підприємства знаходять покупців, а вибір ціни залежить тільки від стратегії та цільового ринку.
Середовище, де ціни контролюються державою, поширюється на транспорт, зв’язок, комунальні послуги, низку продовольчих товарів — тобто на товари і послуги, складові каркасу цін. Урядові організації, уповноважені контролювати ціни, повинні встановлювати їхній рівень після всебічного вивчення інформації, отриманої від зацікавлених у даному товарі сторін — від споживачів та виробників. Кінцева ціна товару залежить від витрат на придбання сировини, робочої сили, окремих компонентів товару, від витрат на транспорт, рекламу, охорону довкілля. Зазначені витрати не можуть контролюватися підприємством, але повинні бути враховані в процесі ціноутворення.
Споживачі товарів впливають на прийняття підприємством цінових рішень. Тому для найбільш правильного встановлення цін, вибору ефективної цінової стратегії необхідно насамперед добре розуміти взаємозв’язок між ціною та покупками споживачів і їх уявлень. Цей взаємозв’язок визначається тим, що ціна товару в умовах ринкових відносин встановлюється в результаті взаємного тиску продавця й покупця. Першого цікавить вартість, що обумовлюється витратами, другого — споживна вартість, що визначає, чи є ці витрати суспільно необхідними, тобто чи здатний товар задовольняти суспільні потреби.
Якби, встановлюючи ціни, можна було обмежитися розрахунком загальної економічної цінності товарів (хоча і ця справа непроста), то робота ця була б усе-таки не настільки складною, якою вона зазвичай виявляється на практиці. Причина полягає в тому, що розрахунки економічної цінності стають достатнім обґрунтуванням ціни лише тоді, коли ми маємо справу з висококваліфікованими і добре обізнаними покупцями, наприклад агентами з постачання великих промислових фірм. Їхня логіка цілком очевидна, а поведінку можна досить добре прогнозувати на основі критеріїв економічної раціональності. В інших випадках опора на модель розрахунку економічної цінності може виявитися недостатньою.
Тому розрахунок економічної цінності обов’язково повинен бути доповнений аналізом тих основних чинників, що впливають на сприйняття ціни покупцями, що належать до тієї чи іншої групи й утворюють відповідно особливу нішу на ринку. Лише такий аналіз може показати, наскільки ми можемо покладатися на розрахунки економічної цінності і наскільки ми зобов’язані коригувати їх з урахуванням усіх чинників, що визначають цінову чутливість покупців.
2.Як встановлюються ціни на продукцію корпорації?
Політика цін підприємства є основою для розробки його стратегії ціноутворення. Цінові стратегії є частиною загальної стратегії розвитку підприємства.
Стратегія ціноутворення - це набір правил і практичних методів, яких доцільно дотримуватися при встановленні ринкових цін на конкретні види продукції, що випускаються підприємством.
Розробка цінової політики і стратегії підприємства передбачає проведення ряду робіт і розрахунків:
по-перше, визначається оптимальна величина витрат на виробництво і збут продукції підприємства, щоб отримати прибуток при тому рівні цін на ринку, якого підприємство може досягти для своєї продукції;
по-друге, встановлюється корисність продукції підприємства для потенційних покупців (визначаються споживчі властивості) і міри по обґрунтуванню відповідності рівня запрошуваних цін її споживчим властивостям;
по-третє, знаходиться величина об`єму продажів продукції або частка ринку для підприємства, при якому виробництво буде найбільш прибутковим.
Рішення по цінах приймаються в тісній ув`язці з рішеннями але об`ємах виробництва, управлінню витратами, дизайну і конструюванню продукції, її рекламі і методам збуту.
Стратегія ціноутворення вельми різноманітна. Так, в залежності від рівня цін виділяють: стратегію високих цін; стратегію низьких цін і стратегію середніх цін.
Стратегія високих цін. Мета даної стратегії - отримання надприбутка шляхом «зняття вершків» з тих покупців, для яких новий товар має велику цінність, тому вони готові заплатити за виріб, більше нормальної ринкової ціни. Стратегія високих цін застосовується тоді, коли підприємство переконане, що є круг покупців, які пред`являть попит на дорогий товар. Це застосовано:
до нових товарів, що вперше з`являються на ринку, захищеним патентом і що не має аналогів, тобто до товарів, які знаходяться на початковій стадії «життєвого циклу».
до товарів, орієнтованим на багатих покупців, яких цікавить якість, унікальність товару, тобто на такий сегмент ринку, де попит не залежить від динаміки цін.
до нових товарів, по яких у фірми немає перспективи довгострокового масового збуту, у тому числі і унаслідок відсутності необхідних потужностей.
для апробації виробу, його ціни і поступового її наближення до прийнятного рівня.
Стратегія високих цін виправдана у випадках, коли існує гарантія відсутність найближчим часом помітної конкуренції на ринку, коли для конкурентів дуже високими є витрати освоєння нового ринку (реклама і інші засоби для виходу на ринок), коли для виробництва нового виробу початкова сировина, матеріали, що комплектують є в обмеженій кількості, коли важким може опинитися збут нових товарів (склади заповнені, посередники неохоче укладають операції на придбання нових товарів і т. д.). Встановлюючи високі ціни на такого роду виробу, підприємство-виготівник, по суті, користується своєю монополією (як правило, тимчасовою) на них.
Цінова політика в період застосування високих цін - максимізує прибуток до тих пір, поки ринок нових товарів не став об`єктом конкуренції.
Стратегія середніх цін (нейтральне ціноутворення). Застосовна на всіх фазах життєвого циклу, окрім занепаду, і найбільш типова для більшості підприємств, що розглядають отримання прибутку як довгострокову політику. Багато підприємств вважають таку стратегію найбільш справедливою, оскільки вона виключає «війни цін», не приводить до появи нових конкурентів, не дозволяє фірмам наживатися за рахунок покупців, дає можливість отримувати справедливий прибуток на вкладений капітал. Крупні корпорації в більшості випадків задовольняються прибутком в 8-10% до акціонерного капіталу.
Стратегія низьких цін (стратегія цінового прориву). Стратегія може бути застосована на будь-якій фазі життєвого циклу. Особливо ефективна при високій еластичності попиту за ціною. Застосовується в наступних випадках:
з метою проникнення на ринок, збільшення частки ринку свого товару (політика витіснення, політика недопущення). Такий варіант доцільний, якщо витрати з розрахунку на одиницю продукції швидко скорочуються із зростанням об`єму продажів. Низькі ціни не стимулюють конкурентів створювати подібний товар, оскільки в такій ситуації вони дають низький прибуток;
з метою дозагрузки виробничих потужностей;
для уникнення банкрутства.
Стратегія низьких цін переслідує мету отримання довготривалих, а не «швидких» прибутків.
В залежності від різних ринків, їх сегментів і покупців виділяють стратегію диференційованих цін, стратегію пільгових цін і стратегію дискримінаційних цін.
Стратегія диференційованих цін. Ця стратегія застосовується підприємствами, що встановлюють певну шкалу можливих знижок і надбавок до середнього рівня цін для різних ринків, їх сегментів і покупців, характеристик ринку і його розташування, часу покупок і модифікацій товарів. Дана стратегія передбачає сезонні знижки, знижки за кількість товару, що купується, знижки постійним партнерам, встановлення різного рівня цін і їх співвідношення по різних товарах в загальній номенклатурі виробів, що випускаються, а також по кожній їх модифікації. Для цього проводиться складна і копітка робота за погодженням загальної товарної, ринкової і цінової стратегії.
Стратегія диференційованих цін використовується в тих випадках, коли:
ринок легко піддається сегментації;
можливе відшкодування витрат проведення даної стратегії за рахунок додаткових надходжень в результаті її проведення;
неможливість продаж товарів по низьких цінах в тих сегментах ринку, де він вже продається по високих цінах;
можливий облік сприятливого і несприятливого сприйняття споживачами диференційованих цін.
Стратегія диференційованих цін дозволяє стимулювати або, навпаки одержувати продажі різних товарів в різних сегментах ринку. Різновидами цієї стратегії можна вважати стратегію пільгових цін і стратегію дискримінаційних цін.
Стратегія пільгових цін. Ця стратегія використовується в цілях формування цін на товари для покупців, в яких підприємство зацікавлене. Політика пільгових цін проводиться як тимчасова міра стимулювання збуту. Основна її мета - збільшення об`ємів продажів. Пільгові ціни встановлюються, як правило, на дуже низькому рівні, можливо навіть на нижчому, ніж собівартість (в цьому випадку вони називаються демпінговими). Такі ціни можуть використовуватися як засіб в конкурентній боротьбі або при необхідності ліквідації затоварювання складів підприємства.
Стратегія дискримінаційних цін. Слідуючи цій стратегії, підприємство встановлює максимальну ціну на товар в певному сегменті ринку. Дана стратегія може застосовуватися відносно некомпетентних покупців, що не орієнтуються в ринковій ситуації, тих, які не проявляють великої зацікавленості в придбанні товару. Ця стратегія також застосовна при висновку між підприємствами різного роду угод по цінах. Така стратегія можлива і при проведенні державними органами ціноутворення дискримінаційної політики відносно країни, в якій працює підприємство-покупець: введення