Роль домогосподарств в економіці
Із загальної кількості домогосподарств 48% повідомили, що минулого року були випадки, коли через відсутність грошей вони не мали можливості придбати одяг та взуття, 0,5% – відремонтувати їх, 1,4% – купити мило та пральний порошок, 0,8% – оплачувати перебування дітей в дитсадку.
Майже кожні сім з десяти домогосподарств відзначили, що рівень доходів 2006р. не дозволяв їм у разі необхідності купити холодильник, навіть позичивши гроші (при умові впевненості повернення боргу), одинадцять із двадцяти – пральну машину, два з семи – недорогий телевізор.
При умові значного збільшення доходів домогосподарства країни спрямували б їх в першу чергу на купівлю побутової техніки, відпочинок, лікування, житло, придбання одягу та взуття.
Оцінюють 2008р. несприятливим часом для розвитку економіки України 23% домогосподарств, 38% – не сподіваються на суттєві зміни, кожні два з п’яти – очікують сприятливих умов та позитивних зрушень у країні.
Середньомісячні загальні доходи одного домогосподарства у 2007р. склали 1746 грн. Міське домогосподарство отримувало в середньому за місяць 1831 грн., сільське – 1558 грн. У середньому на одного члена домогосподарства загальні доходи становили 672 грн. на місяць, у міських домогосподарствах – 721 грн., у сільських – 569 грн. Рівень середньомісячних загальних доходів однієї особи перевищив рівень встановленого у ІІ півріччі 2007р. прожиткового мінімуму (525 грн.) на 28%. Слід зазначити, що темп росту середньодушових загальних доходів у І півріччі 2007р. порівняно з аналогічним періодом минулого року перевищив індекс споживчих цін за цей період: відповідно 121,4% проти 110,8%.
Частка населення із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму склала 39%. Серед мешканців міст ця група становила третину, серед селян – половину населення.
Співвідношення загальних доходів 10% найбільш та найменш забезпеченого населення становило 5,6 рази, у тому числі серед міського населення – 5,3 рази, сільського – 5,2 рази. Мінімальний рівень загальних доходів серед 10% найбільш забезпеченого населення перевищував максимальний серед 10% найменш забезпеченого населення, як в цілому по Україні, так і серед міських жителів у 3,8 рази, серед сільських – у 3,7 рази. Найбільш заможні 20% населення отримували 36% усіх загальних доходів. Середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства у 2007р. склали 1582 грн., що на 13% більше, ніж 2006р. Міське домогосподарство витрачало в середньому за місяць 1661 грн., сільське – 1405 грн. У середньому на одного члена домогосподарства сукупні витрати становили 608 грн. на місяць, у міських домогосподарствах – 654 грн., у сільських – 513 грн. Серед усіх сукупних витрат домогосподарств, як і у 2006р., 91% становили споживчі витрати[6].
Найбільш вагомою статтею (54%) сукупних витрат домогосподарств продовжували залишатися витрати на харчування (включаючи харчування поза домом). У порівнянні з 2006р. частка цих витрат зменшилася на 3%.На купівлю непродовольчих товарів та оплату послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства направляли 34% усіх витрат, що на 3 % більше, ніж у 2006р.
Частка неспоживчих сукупних витрат не змінилася і склала 9% усіх витрат домогосподарств.
Вартість харчування у 2007р. у середньому на одну особу становила 11 грн. на добу проти 10,2 грн. – у 2006р.
Зростання у 2007р. у порівнянні з 2006р. реальних наявних доходів населення сприяло підвищенню споживчих можливостей населення у забезпеченні належного рівня харчування. Відбулося деяке покращання структури харчування: збільшилося споживання в домогосподарствах фруктів, ягід, горіхів та винограду на 20%, м’яса та м’ясопродуктів – на 11%, цукру – на 6% та молока і молочних продуктів – на 0,5%. Залишилося на рівні 2006р. споживання риби та рибопродуктів, яєць, олії та інших рослинних жирів, овочів і баштанних. Скоротилося споживання картоплі (на 7%), хліба і хлібних продуктів (на 4%).
Сільські домогосподарства спрямовували на харчування більшу частину сукупних витрат, ніж міські (відповідно 59% проти 53%). При цьому сільські жителі споживали більше: картоплі – в 1,8 рази, хліба та хлібних продуктів – в 1,3 рази, овочів і баштанних – на 23%, цукру – на 13% та молока і молочних продуктів – на 2%.
Домогосподарства з дітьми до 18 років направляли на харчування 54% свого бюджету проти 57% у 2006р. Вартість добового раціону однієї особи цієї групи збільшилася порівняно з відповідним періодом минулого року на 9% і становила 9,3 грн. У сукупних витратах домогосподарств без дітей частка витрат на харчування (55%) була дещо більшою, ніж у домогосподарствах з дітьми, а вартість спожитих за добу однією особою продуктів харчування була вищою в 1,4 рази.
У домогосподарствах з дітьми однією особою було спожито більше, ніж у 2006р., фруктів, ягід, горіхів та винограду – на 21%, м’яса та м’ясопродуктів – на 11%, яєць, цукру, молока та молочних продуктів – на 6–2%. Одночасно у цій групі домогосподарств зменшилося на 7% споживання картоплі та на 4% – хліба і хлібних продуктів. Залишилося на рівні минулого року споживання овочів і баштанних, риби та рибних продуктів, а також олії та інших рослинних жирів. Кількість основних продуктів харчування, спожитих однією особою в домогосподарствах з дітьми, була в 1,6–1,1 рази меншою, ніж у домогосподарствах без дітей[3].
У споживанні продуктів харчування продовжувала зберігатися диференціація між домогосподарствами найменш забезпеченого першого дециля, домогосподарствами з середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму та найбільш заможними домогосподарствами, які складають десятий дециль. Останні спрямовували на харчування, порівняно з домогосподарствами найменш забезпеченого першого дециля і домогосподарствами, середньодушові місячні загальні доходи яких нижче прожиткового мінімуму, відповідно в 1,6 та 1,5 рази меншу частку усіх сукупних витрат (43%), а вартість (17,4 грн.) спожитих однією особою за добу продуктів була вищою відповідно в 3 та 2 рази.
Зростання наявних реальних доходів населення сприяло підвищенню доступності для домогосподарств непродовольчих товарів. У 2007р. обсяги продажу непродовольчих товарів у порівнянних цінах зросли на третину, а обсяг реалізованих населенню послуг зріс на 10%.
На купівлю непродовольчих товарів та послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства щомісячно спрямовували 34% сукупних витрат (у 2006р. – 31%). На утримання житла (включаючи поточний ремонт), воду, електроенергію, газ та інші види палива пересічне домогосподарство витрачало кожну дев’яту гривню, на оновлення гардеробу – 5%, на інші напрями споживання (на транспорт, на придбання предметів домашнього вжитку, побутової техніки та поточне утримання житла, охорону здоров’я, зв’язок, відпочинок і культуру, освіту) від 4 до 1% сукупних витрат. Споживчі витрати на ці цілі міських домогосподарств у 1,7 рази перевищували аналогічні витрати в сільських домогосподарствах, зокрема, на оплату житла (включаючи поточний ремонт), води, електроенергії, газу та інших видів палива, на транспорт, одяг і взуття, на придбання предметів домашнього вжитку, побутової техніки та поточне утримання житла та на охорону здоров’я (медикаменти та медичні послуги) у 1,8–1,2 рази; на відпочинок і культуру, освіту та зв’язок – у 3–2 рази більше.
Домогосподарства з дітьми витрачали на купівлю непродовольчих товарів та отримання послуг 35% сукупних витрат, що на 1,8 в.п. більше, ніж у домогосподарствах без дітей. У середньому на транспорт, на придбання предметів домашнього вжитку, побутової техніки та поточне утримання житла, на оплату послуг зв’язку, на оплату житла (включаючи поточний ремонт), води, електроенергії, газу та інших видів палива та на охорону здоров’я домогосподарства з дітьми витрачали в 1,6–1,1 рази більше коштів, ніж домогосподарства без дітей; на освіту, відпочинок і культуру та оновлення гардеробу – в 2,1–1,9 рази більше.
На купівлю непродовольчих товарів та отримання послуг домогосподарства з групи найменш забезпечених домогосподарств першого дециля направляли 26% усіх сукупних витрат, що відповідно на 3 та 15 в.п. менше, ніж у домогосподарствах із середньодушовими загальними доходами нижче прожиткового мінімуму та в найбільш забезпечених домогосподарствах десятого дециля. Середньомісячні споживчі витрати останніх за основними напрямами використання, не пов’язаними із забезпеченням харчування, були вищі у 7–3 рази, ніж серед найменш забезпечених домогосподарств першого дециля, та в 5–2 рази – порівняно з домогосподарствами із середньодушовими загальними доходами нижче прожиткового мінімуму.
У структурі сукупних витрат домогосподарств оплата житла, комунальних продуктів та послуг (з урахуванням суми безготівкових пільг та субсидій) становила десяту частину або 152 грн. на місяць (у 2006р. – 7% або 94 грн.). Міське домогосподарство на такі цілі в середньому щомісяця витрачало 184 грн., сільське – 83 грн.
Розмір отриманих пільг та субсидій (готівкових та безготівкових) на оплату житла, комунальних продуктів та послуг у розрахунку на пересічне домогосподарство становив 17 грн. на місяць, у тому числі серед міських домогосподарств – 19 грн., сільських – 12 грн.
Домогосподарства з дітьми щомісячно на оплату житла, комунальних продуктів та послуг (з урахуванням суми безготівкових пільг та субсидій) витрачали в середньому 171 грн., без дітей – 141 грн. Суми пільг та субсидій, отриманих пересічними домогосподарствами цих груп на такі цілі, становили відповідно 10 та 21 грн.[38].
Незалежно від рівня добробуту домогосподарства направляли на оплату житла, комунальних продуктів та послуг близько десятої частини витрат[30]. Разом з тим, розмір цих витрат становив серед домогосподарств першого дециля – 99 грн., серед домогосподарств із доходами нижче прожиткового мінімуму – 118 грн., а серед домогосподарств десятого дециля – 241 грн.
Свої потреби домогосподарства задовольняли за рахунок ресурсів, які надходили з різних джерел. Середньомісячні сукупні ресурси одного пересічного домогосподарства у 2007р. склали 1811 грн., міського – 1890 грн., сільського – 1634 грн. і зросли порівняно з січнем - червнем 2006р. у цілому по Україні на 20%, в міських поселеннях – на 21%, у сільській місцевості – на 17%. У середньому на одного члена домогосподарства сукупні ресурси становили відповідно 696 грн., 744 грн. та 596 грн.
Продовжувалися позитивні зміни у структурі формування ресурсів домогосподарств. Збільшилася частка грошових доходів у структурі сукупних ресурсів домогосподарств з 86% у 2006р. до 88% у 2007р.Більше половини сукупних ресурсів домогосподарств складали доходи від зайнятості, частка яких порівняно з 2006р. зросла на 4 %, в основному за рахунок збільшення з 47% до 51% частки оплати праці. Пенсії, стипендії та соціальні допомоги (включаючи готівкові та безготівкові пільги та субсидії) становили понад чверть сукупних ресурсів пересічного домогосподарства, доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель – дванадцяту частину. Частка допомог від родичів та інших осіб (грошова допомога та грошова оцінка допомоги продовольчими товарами) склала 6%. Залишалася низькою частка доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості – 5%[35].
Значні розбіжності мали структури формування сукупних ресурсів міських та сільських домогосподарств. Більше трьох п’ятих сукупних ресурсів міських домогосподарств становили доходи від зайнятості (їх частка порівняно з минулого року збільшилася на 4 %), 23% – пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, 2% – доходи від особистого підсобного господарства (їх частки зменшилися на 0,7 % кожна). У формуванні сукупних ресурсів сільських домогосподарств продовжилися позитивні структурні зрушення: частка доходів від зайнятості збільшилася на 3 % і склала найбільшу частину (більш, ніж третину) сукупних ресурсів. Суттєвим джерелом надходжень продовжували залишатися пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, частка яких порівняно з 2006р. не змінилася і склала 28%. Частка доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель у цій групі домогосподарств зменшилася на 2 % і склала чверть сукупних ресурсів сільських домогосподарств[32].У домогосподарствах з дітьми 64% ресурсів формували доходи від зайнятості, що на 4 % більше ніж у 2006р., сьому частину – пенсії, стипендії, соціальні допомоги (готівкові та безготівкові), частка яких порівняно з відповідним періодом минулого року зменшилася на 1%. Частка доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель зменшилася на 1,3 % і склала одинадцяту частину сукупних ресурсів цієї групи домогосподарств.
У домогосподарствах без дітей 47% ресурсів складали доходи від зайнятості (у 2006р. – 44%), пенсії, стипендії, соціальні допомоги, як і у 2006р. – 35%, доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель – 8% (9%).
У структурі сукупних ресурсів найменш забезпечених домогосподарств першого дециля частки пенсій, стипендій, соціальних допомог, наданих готівкою, вартості спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства та від самозаготівель, були більшими, ніж у заможних домогосподарствах останнього дециля.
У домогосподарствах із середньодушовими загальними доходами нижче прожиткового мінімуму 28% ресурсів формувалося за рахунок пенсій, стипендій та соціальних допомог, наданих готівкою. Восьму частину їх ресурсів становили доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель.
Частка пільг та субсидій на оплату житла, комунальних продуктів та послуг (готівкою та безготівкових) у сукупних ресурсах домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму склала 0,8%, першого та останнього децилів – відповідно 0,5% та 0,6%. Однак, суми цих пільг та субсидій, отриманих у середньому одним домогосподарством з доходами нижче прожиткового мінімуму та з групи 10% найменш забезпечених, були відповідно в 2 та в 4 рази нижче, ніж у групі заможного населення[33].
Пільги на оплату санаторно-курортних путівок, на купівлю ліків, лікування, зубопротезування, послуг транспорту та зв’язку становили у сукупних ресурсах домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму 0,4%, першого дециля – відповідно 0,2%, а серед найбільш заможних домогосподарств останнього дециля – 0,8%. Вартість цих пільг, отриманих одним заможним домогосподарством, перевищувала відповідні показники серед домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму та найменш забезпечених домогосподарств відповідно у 5 та 12 разів[15].
2.2 Аналіз впливу розвитку сільських територій на доходи та витрати домогосподарств
Аналіз динаміки процесів, що визначають рівень життя сільського населення на сучасному етапі, вказує на незадовільний стан соціального розвитку сільських територій, для яких нині характерні глибока демографічна криза, брак мотивації до праці, безробіття, витік трудових ресурсів, занепад соціальної інфраструктури та «вимирання» населених пунктів. Всі ці фактори прямолінійно впливають на доходи та витрати домогосподарств[14].
Прагнення України до інтеграції у європейське співтовариство потребує нагального коригування ситуації, що склалася на селі, та як найскорішого прийняття рішень у цій сфері розвитку людського потенціалу нашої держави.
Без подолання негативних тенденцій в розвитку сільських територій, де проживає 31,9 % населення України, наша держава не зможе ефективно конкурувати з економічними системами інших розвинених країн, в яких рівні життя сільського та міського населення максимально зближені. Диференціація рівнів життя сільського та міського населення в Україні загрожує відпливом найбільш активної та працездатної частини сільського населення до міст, активізує зовнішню трудову міграцію, що робить занепад сільських територій самовідтворюваним процесом[12].
Несприятливі тенденції щодо погіршення рівня та якості життя в сільській місцевості спостерігаються у наступних сферах.
У демографічній сфері відбувається випереджаюче зменшення чисельності населення в сільській місцевості. Це веде до поступового зменшення частки сільського та зростання частки міського населення України. Причому цей процес відбувається з причин як природного скорочення за рахунок дисбалансу народжуваності та смертності, так і міграції. За період 2003-2007 рр. щорічні темпи зменшення чисельності сільського населення становили близько 1,3 % або 200 тис. осіб щороку.
Скорочення сільської частини населення за рахунок вищезгаданих факторів, призводить до збільшення демографічного навантаження в сільській місцевості, що посилює ресурсні потреби для вирішення економічних та соціальних проблем, пов’язаних з соціальним забезпеченням непрацездатної частини населення та лягає додатковим тягарем на бюджети сільських районів, а отже й на доходи домогосподарств.
При цьому рівень демографічного навантаження суттєво відрізняється за регіонами країни. Найгірші показники зафіксовані в Чернігівській, Хмельницькій, Вінницькій, Житомирській, Черкаській, Сумській, Кіровоградській, Київській та Тернопільській областях. З усіх вікових груп сільського населення найбільше навантаження припадає на людей віком більше 70 років, й лише в Рівненській та Закарпатській областях навантаження молодшого за працездатний вік перебільшує старшого за працездатний. Відтак більша частка соціальних видатків у більшості регіонів країни вже не може розглядатися як прямі інвестиції в людський капітал.
Можна зробити припущення, що виправлення демографічної ситуації, що склалася, вимагає вироблення цілком нових підходів в соціальній сфері, насамперед в галузі охорони здоров'я й пенсійного забезпечення населення.
До процесу скорочення чисельності сільського населення додається також міграційний рух: внутрішньорегіональний, міжрегіональний та міждержавний, який є достатньо точним індикатором економічного і соціального становища. Внутрішньодержавна та міждержавна міграція сільського населення змінює кількісні та якісні його характеристики, посилює непривабливість проживання (особливо для молоді) на сільських територіях[8].
Незважаючи на помітне нині зниження темпів міграції сільського населення, показовим цей процес назвати неможливо, оскільки, на нашу думку, це зниження пов’язане з тим, що на даний час найбільш активна та працездатна частина населення, що не знаходила можливостей для реалізації свого потенціалу в сільській місцевості, вже виїхала. Населення, що залишилися на сьогодні в селі, або не має змоги виїхати, або адаптувалося до сучасної ситуації, відтак нездатне до активної міграції, яка фіксувалася раніше.
Отримані результати можуть свідчити про встановлення тимчасової рівноваги в процесі «насичення» ринку праці в містах мешканцями сіл на рівні регіону, а також про підвищення жорсткості умов життя для «прибульців» в міських поселеннях (збільшення темпів інфляції, недоступність житла за рахунок надзвичайно високих цін на нього тощо). Між тим, збереження високого рівня міжрегіональної міграції пояснюється значною міжрегіональною диспропорцією в рівні доходів населення, що спонукає мешканців регіонів з нижчим життєвим рівнем мігрувати до більш благополучних в цьому сенсі територій.
За матеріалами вибіркових обстежень сільського населення України, станом на 1 січня 2006 року рівень економічної домогосподарств становив 71,8 % загальної кількості населення. При цьому в період 2005-2006 років зміни рівня не відбувалося, й лише у першому півріччі 2007 року відбулося незначне підвищення активності сільського населення - на 0,3 % порівняно з аналогічним періодом 2006 р. (за цей же період активність міського населення підвищилося на 0,5 %).
Більш виражена негативна динаміка спостерігається щодо рівня зайнятості сільського населення працездатного віку. За даними Держкомстату, за період 2005-2006 років він знизився на 0,1 %, в той час як рівень зайнятості міського населення за цей же період – підвищився на 0,8 %. Водночас, за І півріччя 2007 року в порівнянні з аналогічним періодом 2006 року відбулося зростання рівня зайнятості населення як в міській, так й в сільській місцевостях – на 0,6 та 0,4 % відповідно[21].
Залишається гострою проблема безробіття у сільській місцевості. Головною причиною безробіття сільського населення слід, на нашу думку, вважати структурні чинники, пов’язані з різким падінням обсягів сільськогосподарського виробництва, про що свідчать різке зменшення посівних площ та поголів’я великої рогатої худоби як у період трансформаційної кризи, так і в останні роки, а також повільність впровадження ринкових перетворень у сільській місцевості та диверсифікації економіки села.
За даними Держкомстату України, протягом 2005 - 2006 рр. рівень безробіття сільського населення працездатного віку за методологією МОП залишався без змін на рівні 6,6 %, в той час як рівень безробіття міського населення зменшився на 0,6 %. В першому півріччі 2007 р. тенденція збереглася: рівень безробіття сільського населення зменшився порівняно з аналогічним періодом попереднього року на 0,1%, міського – на 0,3%. Між тим, за оцінками експертів Національного аграрного університету, рівень безробіття в сільській місцевості може бути на порядок вищим від офіційно зареєстрованого Держкомстатом і сягати 2,3 млн. осіб працездатного віку.
Найбільша кількість безробітних реєструється через звільнення з економічних причин, тобто найбільша частка безробітних обумовлена складним фінансовим станом підприємств, що змушує керівників виробництва скорочувати робочі місця.
Не дивлячись на те, що кількість новостворених робочих місць зростає (у 2006 році їх було створено на 15,7 % більше ніж в 2005 році), проблему працевлаштування це не вирішує. Кількість звільнених працівників в сільському господарстві у півтора разу перевищує число прийнятих. Станом на 1 січня 2007 року навантаження на одне робоче місце в сільській місцевості становило 14 осіб проти 5 осіб в середньому по Україні, що призводить до перерозподілу робочої сили й форсованого відтоку її до інших сфер економіки.
Зазначені особливості ринку праці знаходять відображення й у значній диференціації доходів та витрат домогосподарств у міських та сільських поселеннях. Зокрема, у 2006 р. частка населення із середньодушовими грошовими витратами, нижчими прожиткового мінімуму, становила у сільській місцевості 63,9 %, у місті – 44,6 %. Грошові витрати 49 % домогосподарств складали менш ніж 300 грн. на місяць, в той час як у місті таких було лише 19,9 %. Аналогічні показники для сукупних витрат (з урахуванням споживання продуктів особистого господарства, пільг та субсидій) складало 29 та 15 % відповідно. Статистичні дані свідчать також про збереження значного рівня натуралізації сільських домогосподарств: надходження від особистого підсобного господарства складали 14,9 % грошових доходів та 25,9 % сукупних ресурсів домогосподарств у сільській місцевості. З нашої точки зору, структурні зміни у сфері сільгоспвиробництва та відповідних цінових співвідношеннях вестимуть до зменшення цього джерела фінансових надходжень мешканців села[25].
Сучасний стан соціальної-економічної інфраструктури сільських територій підтверджує наявність глибокої кризи. Скрутне становище економіки села, тривале недофінансування соціальної сфери призвели до загрози фізичного руйнування її матеріально-технічного потенціалу.
Незважаючи на більш високий рівень забезпеченості житловою площею (25 кв. м. на 1 мешканця у сільській місцевості проти 20,9 кв. м. у місті у 2006 р.), рівень благоустрою сільського житла здебільшого не відповідає сучасним вимогам. Станом на 2006 рік лише 20,6 % житлової площі в сільській місцевості були обладнані водогоном, 16,3 – каналізацією, 25,3 % - центральним опаленням, 5,7 % - гарячим водопостачанням.
У незадовільному стані в селі перебувають об’єкти освіти, охорони здоров’я та культури. Наявна матеріальна база культурно-побутових об’єктів не відповідає нормам.
В сільській місцевості об’єкти освіти в більшості випадків не мають сучасних технічних обладнань для навчання, не вистачає педагогічного персоналу, а рівень його фахової освіти нижчий, ніж в місті. Охоплення дітей дошкільними закладами складало у 2006 р. в селі лише 28 %, в той час як у місті – 68 %. Введення в експлуатацію нових дитячих дошкільних установ відбувається украй нерівномірно та повільно.
До негативних наслідків в соціальному плані призводить руйнування інфраструктури сільських лікувальних установ. Потенціал сільських дільничних лікарень скорочувався із року в рік, і лише в 2006 році позначилася слабка тенденція до певного виправлення ситуації. Поспіль було практично припинені виїзні форми медичного обслуговування, знизилися обсяги та якість профілактичних медичних заходів.
При дуже низькому рівні введення в експлуатацію установ культури форсовано старіють та зношуються їх основні фонди, збільшується число об’єктів, що закриваються без подальшого відновлення їх функціонування. Чисельність закладів культури клубного типу в сільській місцевості скоротилась за 2001-2006 рр. на 5 % (900 одиниць), а порівняно з 1990 р. – на 20 %[34].
Вкрай низький сучасний рівень соціальної інфраструктури села створює реальні передумови для погіршення доходів та витрат домогосподарств в сільській місцевості. Подолання проблем, що склалися в цій галузі вимагає безпосереднього втручання держави шляхом фінансування конкретних цільових програм соціального розвитку села.
3. Рекомендації щодо покращення умов розвитку домогосподарств України
Розподіл та перерозподіл національного доходу завершується формуванням бюджету домогосподарства (сім'ї). Як було вище зазначено, домогосподарство становить собою економічну одиницю, що складається з одного чи більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені кошти для поточного споживання товарів і послуг та заощадження з метою задоволення своїх потреб.
Отже можна зробити висновок, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції:
функцію споживання, оскільки є споживачем кінцевих матеріальних та нематеріальних благ, а саме задоволення його потреб виступає природною метою виробництва;
функцію постачання факторів виробництва (робочої сили, а інколи і засобів виробництва) підприємствам, які здійснюють їх поєднання з метою створення матеріальних та нематеріальних благ;
функцію заощадження, оскільки частина доходу домогосподарства, яка не використовується впродовж поточного періоду на споживаній, за певних обставин може стати джерелом фінансування розвитку економіки.
Проте провідною виступає функція споживання. На обсяги споживання домогосподарства роблять вплив розміри його бюджету і рівень цін на матеріальні та нематеріальні блага. Бюджет домогосподарства - це всі грошові надходження, що їх отримують з різних джерел усі члени сім'ї. Для переважної частини домогосподарств основним джерелом формування бюджету є заробітна плата. В структурі бюджету домогосподарств нашої країни вона становить майже 80%[9].
Важливим джерелом формування доходів домогосподарства є особисте допоміжне господарство, яке має місце як в умовах капіталізму, так і в умовах соціалізму. Його ведуть трудящі за умови, що заробітна плата за основним місцем роботи є недостатньою для існування сім'ї. В структурі доходів домогосподарств України питома вага доходів від особистого допоміжного господарства в кінці 90-х років становила 5-10%, що втричі більше у порівнянні з кінцем 80-х років.
Джерелом доходу домогосподарства можуть бути надходження від індивідуальної трудової діяльності, виплати за паєм членам кооперативів та дивіденди, якщо в сім'ї є члени акціонерних товариств. Основним джерелом доходів власників промислового, торгового, позичкового і земельного капіталу є відповідно промисловий прибуток, торговий прибуток, позичковий процент і земельна рента.
Важливим джерелом доходів домогосподарства є виплати і пільги суспільних фондів споживання, про що говорилося вище. В даному випадку лише уточнимо, що грошові виплати із суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, дотації, допомоги і т.п.) використовуються населенням так само, як і заробітна плата. В той час, як пільги, що їх одержує населення за рахунок суспільних фондів споживання, не мають грошової форми. їх одержують у вигляді безплатного медичного обслуговування, безплатної освіти, дотування витрат на житло і т.п. В структурі доходів домогосподарств нашої країни виплати і пільги із суспільних фондів споживання становлять 10-15 процентів.
Бюджет домогосподарства є засобом задоволення потреб населення. По мірі його зростання не тільки більш повно задовольняються потреби сім'ї, але й істотно міняється сама система потреб. Відповідно міняється й структура витрат бюджету домогосподарства. Як свідчить досвід індустріально розвинутих країн, у зміні структури витрат бюджету домогосподарства спостерігаються такі основні тенденції: скорочення частки коштів, що використовуються на харчування; зростання питомої ваги витрат на купівлю промислових товарів, оплату соціально-культурних і побутових послуг;зростання питомої ваги коштів, що їх заощаджує населення;істотне збільшення частки доходів, що використовуються на сплату податків та платежів[10].
Ці тенденції, за винятком останньої, є позитивними. Вони свідчать про підвищення життєвого рівня населення. Щоправда, в нашій державі в останні роки намітились деякі відхилення від загальних тенденцій зміни структури використання бюджету домогосподарств. Зокрема, майже удвічі виросла питома вага затрат на харчування та оплату податків та платежів і відповідно зменшилась та частка коштів, що використовується на купівлю промислових товарів, оплату соціально-культурних і побутових послуг. Істотно зменшилась і та частина бюджету домогосподарства, припадає на сімейні заощадження. Поява згаданих тенденцій свідчить про зниження життєвого рівня населення. Адже зростання в структурі бюджету