Макроекономіка як наука
де ГСМ – гранична схильність до імпорту.
Гранична схильність до імпорту (ГСМ або М(У)) показує, на скільки одиниць змінюються імпортні витрати при зміні доходу на одиницю.
Автономні податки – податки, які не залежать від ВВП як доходу, наприклад, податок на нерухомість, на власників транспортних засобів, на землю, тощо).
Чисті податки – це різниця між податками, сплаченими державі, та трансфертами, отриманими від держави:
Tn=T-Tr
де Т – податки, Тn – чисті податки, Тr – трансферти
Парадокс бережливості заключається в тому, що спроба суспільства заощаджувати більше призводить до зменшення споживання, що в свою чергу зменшує сукупні планові витрати, і через мультиплікатор – рівноважний обсяг виробництва. Результатом цього буде зменшення і споживання, і заощадження. Парадокс бережливості проявляється лише в економіці спаду.
S – CЇ – EЇ – YЇ – CЇ – SЇ
Рецесійний розрив – величина на яку повинні зрости сукупні витрати для того, щоб підвищити рівноважний обсяг виробництва до неінфляційного рівня повної зайнятості. Інфляційний розрив – величина, на яку мають зменшитись сукупні витрати, щоб знизити рівноважний рівень ВВП до інфляційного рівня повної зайнятості.
Мультиплікатор
збалансованого
бюджету, який
завжди дорівнює
одиниці
і показує,
що при одночасному
зростанні
автономних
податків та
державних
витрат на одну
й ту саму величину
рівноважний
доход також
зростає на ту
саму величину.
Автоматичні чисті податки – це чисті податки, які автоматично, тобто без державних рішень, змінюються в залежності від зміни ВВП.
Гранична податкова ставка (t) показує, на скільки грошових одиниць змінюється величина автоматичних податкових вилучень зі зміною доходу на одну грошову одиницю:
де t – гранична
ставка оподаткування
Величина податкових вилучень у зв’язку з цим буде розраховуватись за формулою: Т = t Ч У, деТ – податкові вилучення (податки); У – обсяг ВВП.
Автоматичні податки впливають на обсяг виробництва (ВВП) виключно через зміну мультиплікаторів, а саме – через їх ускладнення:
складний мультиплікатор витрат закритої економіки:

складний податковий мультиплікатор закритої економіки

складний мультиплікатор витрат відкритої економіки

складний податковий мультиплікатор відкритої економіки
![]()
Складні мультиплікатори показують вплив на рівноважний обсяг виробництва зміни автономних витрат і податків в умовах дії автоматичних стабілізаторів.
Чим вищий рівень інфляції, тобто чим ближче економіка до повної зайнятості, тим слабша дія мультиплікатора. На вертикальному відрізку кривої AS дія мультиплікатора практично дорівнює нулю.
10. Держава в системі макроекономічного регулювання
Під фіскальною (бюджетно-податковою) політикою розуміють сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання державних видатків та системи оподаткування з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.
Державні видатки являють собою витрати, пов’язані з діяльністю держави:
ДВ = G + Tr + i Ч DG +IG,
де ДВ – державні видатки;
G – споживання в державному секторі
Tr – трансферти приватному сектору;
i Ч DG – проценти з державного боргу
IG – державні інвестиції
Податки як економічна категорія характеризують фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення централізованого фонду грошових коштів, необхідного для виконання державою її функцій.
Якщо зміни в податках і державних видатках відбуваються за рішеннями парламенту чи уряду, то фіскальна політика є дискреційною: якщо зміни в податках і державних видатках здійснюються автоматично, залежно від стану економіки, то фіскальна політика є автоматичною (або недискреційною).
Дискреційна політика буває одноінструментальною (коли змінюються або державні закупки, або чисті податки) або двоінструментальною (коли змінюються одночасно і державні закупки, і чисті податки) і забезпечує вплив на рівноважний ВВП через прості мультиплікатори витрат і податків:
DВВП
= +![]()
Фіскальна політика, яка передбачає збільшення державних видатків та скорочення податків з метою розширення сукупного попиту в період циклічного спаду економіки, називається стимулюючою (експансія). Вона призводить до формування дефіциту бюджету.
Стабілізація економіки в умовах інфляції попиту, яка виникає внаслідок циклічного підйому, забезпечується стримуючою фіскальною політикою, що передбачає скорочення державних видатків та збільшення податків. Вона веде до формування дефіциту бюджету.
Ставка податку – величина податкових нарахувань на одиницю об’єкту податку (грошову одиницю доходів, одиницю земельної площі, одиницю виміру товару, тощо);
Автоматична фіскальна політика базується на дії вмонтованих стабілізаторів.
Вмонтований або автоматичний стабілізатор – це будь-який механізм національної економіки, що збільшує бюджетний дефіцит під час спаду та збільшує бюджетний надлишок у роки інфляції, внаслідок чого зменшують циклічні коливання економіки без проведення спеціальної державної політики
Державний бюджет – це щорічний баланс надходжень і видатків держави, який розробляють уряд і парламент для активного впливу на економічні процеси і підвищення їх ефективності.
Різниця між доходами та видатками становить бюджетне сальдо
Рівень оподаткування вимірюється відношенням загальної суми фіскальних вилучень (сума податків, включаючи відрахування до цільових позабюджетних фондів) до суми доходів фірм і домогосподарств. Інша назва цього показника – середня ставка податку або податковий тягар.
Фактичний дефіцит – бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках та фактичному обсязі виробництва (ВВП).
Структурний дефіцит – бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках та потенційному рівні випуску.
Циклічний дефіцит – перевищення фактичного дефіциту над структурним.
Циклічний надлишок – перевищення структурного дефіциту над фактичним.
Основні фактори зростання дефіциту бюджету:
зниження податкових надходжень в бюджет;
збільшення оборотних видатків;
зростання виплат по державному боргу;
збільшення трансфертних платежів:
Джерела фінансування дефіциту Держбюджету:
1) умовно неінфляційні джерела:
внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках
• трансферти від комерційних підприємств та іноземних держав, міжнародних організацій
накопичення заборгованості
підвищення податків.
2) інфляційне джерело: – монетизація дефіциту – емісія грошей.
Сеньйораж – можливість для уряду мати доходи за рахунок права створювати гроші.
Інфляційний податок – це частина доходу фірм і домогосподарств, яке через вищі ціни перерозподіляється на користь держави внаслідок монетизації дефіциту бюджету.
Концепції регулювання державного бюджету:
1. Балансування бюджету на щорічній основі
2. Балансування бюджету на циклічній основі
3. Концепція функціональних фінансів
У короткостроковому періоді наслідки бюджетних дефіцитів для економіки спаду відомі як ефект витіснення приватних інвестицій та негативний ефект чистого експорту. Результат дії обох ефектів: часткова нейтралізація стимулювальної фіскальної політики уряду.
Державний борг – це загальний розмір накопиченої заборгованості.
Обслуговування боргу – це виплата відсотків по ньому і поступова сплата основної суми боргу.
Внутрішній борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють урядовими цінними паперами.
Зовнішній борг – це заборгованість держави перед іноземними кредиторами
Довгострокові наслідки державного боргу відомі як тягар боргу: зростання державного боргу зменшує виробничі потужності, які використовуватимуть майбутні покоління, а отже вони мають нижчий рівень доходу.
Боргова криза – це неспроможність країни-боржника в повному обсязі обслуговувати свої зовнішні борги, зокрема здійснювати чергові виплати з боргу.
Шляхи зменшення зовнішньої заборгованості:
– реструктуризація боргу – зміна строку або умов виплати боргу
– конверсія боргу (борговий своп).
11. Зовнішньоекономічна діяльність
Абсолютна перевага країни за теорією Адама Сміта забезпечується виробництвом більшої кількості продукту з одиниці ресурсів. З метою отримання вигоди від зовнішньої торгівлі країна повинна експортувати той товар, по якому вона має абсолютну перевагу у виробництві, в обмін на товар, вітчизняне виробництво яких є менш ефективним. Торгівля між країнами буде взаємовигідною, коли ціна товару на зовнішньому ринку буде вищою, ніж його внутрішня ціна в країні-експортері і нижчою, ніж у країні – імпортері.
Класичними варіантом теорії порівняльних переваг є теорія порівняльних витрат Давида Рікардо: вона ґрунтується на положенні, згідно з яким окремі країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які мають відносно нижчі витрати порівняно з іншими країнами.Ці товари країни експортують.
За зростаючих витрат заміщення максимальну вимогу від зовнішньої торгівлі дає часткова спеціалізація країн.
Теорема Хекшера – Оліна
Країна експортуватиме ті товари, виробництво яких базується ні інтенсивному використанні відносно надлишкових виробничих ресурсів, і, відповідно, імпортуватиме товари, виробництво яких характеризується інтенсивним використанням відносно дефіцитних ресурсів, тобто для капіталомістких експортних виробництв має стверджуватись нерівність:
,
де К/LM – відношення капіталу і праці в галузях, що виробляють товари, аналогічні імпортним
K/LX – відношення факторів в експортних галузях виробництва
Парадокс Леонтьєва: в 1947 році американський експорт був в 1,3 більш трудомістким порівняно з імпортом, тобто

Хоч міжнародна торгівля є взаємовигідною, виграш від неї розподіляється між країнами нерівномірно. Отже, від розвитку торговельних відносин більше вигод отримує та країна, у якій внутрішні ціни змінилися на більший відсоток. Це відображає правило розподілу вигод, яке ствреджує: вигоди від зовнішньої торгівлі розподіляються прямо пропорційно змінам цін у обох країнах. Якщо в країні-експортері ціни виросли на х відсотків, то ціни в країні-імпортері знизились на у відсотків, то:

«Умови торгівлі» – відношення експортних цін країни до ї імпортних цін:
,
де рх – відношення
експортної
ціни і-го товару
в розрахунковому
році до його
ціни в базовому
році;
– відношення
імпортної ціни
і-го товару
в розрахунковому
році до його
ціни в базовому
році;
хі – частка і-го товару у вартості експорту у базовому році;
– частка і-го
товару у вартості
імпорту у базовому
році.
В короткостроковому періоді внаслідок запровадження зовнішньоторговельних відносин зростають доходи власників факторів виробництва, що використовуються в експортних галузях. Одночасно знижуються доходи власників факторів виробництва, які залучені в галузі, що конкурують з імпортом.
У довгостроковому періоді розвиток зовнішньої торгівлі забезпечує зростання доходів тих факторів виробництва, які інтенсивно використовуються в імпортозаміщувальних галузях. Такий висновок називається теоремою Столпера-Семюелсона. Ця теорема справедлива для незмінної пропозиції факторів виробництва за умов досконалої конкуренції.
Теорема Рибчинського: зростання пропозиції певного фактора виробництва збільшує обсяги виробництва і доходи галузі, в якій цей фактор використовується відносно інтенсивніше, і скорочує обсяг виробництва й доходи галузі, де він задіяний менш інтенсивно.
Види зовнішньоторговельної політики:
політика протекціонізму – державний захист економіки власної країни від іноземної конкуренції;
політика вільної торгівлі – фритредерство, політика лібералізації зовнішньої торгівлі, коли не держава, а ринок має впливати на структуру.
Інструменти зовнішньоторговельної політики:
митне регулювання.
Мито – державний податок який стягується за провіз через кордон країни товарів та інших товарно-матеріальних цінностей, а також послуг.
Види мита:
по напряму товарних потоків: 1) ввізне, 2) вивізне, 3) транзитне
по сутності: 1) фіскальне; 2) захисне (різновидом захисного мита є заборонне мито); 3) компенсаційне мито.
по способу
стягнення:
1) адвалерне
(в% до митної
вартості товару)
,
де Р – ціна, за
якою товар
продаватимуть
у країні; Рі
– ціна, за якою
імпортують;
– ставка адвалерного
мита;
– ставка специфічного
мита.
2) специфічне
(у грошовому
виразі на одиницю
товару):
![]()
3) комбіноване (поєднання адвалерних та специфічних)
за розміром:1) максимальне; 2) мінімальне; 3) преференційне
2) нетарифне регулювання через сукупність прямих та непрямих обмежень
а) Прямі обмеження:
– квоти на експорт та імпорт товарів – це кількісні або вартісні обмеження ввезення або ввозу певного товару, що вводяться на певний період;
– ліцензування зовнішньоекономічної діяльності;
– державна монополія на здійснення певних видів виробничої і зовнішньоекономічної діяльності.
– торговельного ембарго означає заборону урядом ввезення до певної країни товарів
б) непрямі обмеження:
– податкова система;
– система національних стандартів до товарів і послуг;
– різноманітні режими торгівлі;
-інші.
в) різноманітні форми стимулювання експорту:
– пільгове державне кредитування експорту
– державне страхування експортних видатків
– пряме субсидіювання експорту
-інформаційне та організаційне сприяння експорту.
Демпінг – продаж експортних товарів на будь-яких іноземних ринках по дешевим цінам, ніж на вітчизняному (або іншому) ринку. Антидемпінгові заходи вводяться з 1967 року.
Грошова одиниця кожної країни є валютою.
Пропорцію обміну валют називають валютним або обмінним курсом.
Реальний обмінний курс: RER = NER ЧP/P*
де RER (real exchange rate) – реальний обмінний курс;
NER (nominal exchange rate) (е) – номінальний обмінний курс національної валюти;
Р – рівень цін у вітчизняній економіці;
Р* – рівень цін у торговельного партнера.
Індекс двостороннього обмінного курсу – це відношення курсу національної валюти до валюти торговельного партнера у розрахунковому періоді до їі курсу в базовому періоді:

де
– індекс двостороннього
обмінного курсу
національної
валюти до валюти
і – го торговельного
партнера;
– курс національної
валюти до валюти
і – го торговельного
партнера у
періоді t;
– курс національної
валюти до валюти
і – го торговельного
партнера в
періоді (t-1).
Багатосторонній, або ефективний, номінальний обмінний курс – це середньозважене значення індексів двосторонніх номінальних обмінних курсів національної валюти стосовно валют її торговельних партнерів за певний період:
де EERt – індекс багатостороннього обмінного курсу національної валюти з n торговельними партнерами за період t;
– індекс двостороннього
курсу національної
валюти до іноземної
валюти з і–ою
країною за
період t;
– усереднена
нормалізована
частка і-го
торговельного
партнера у сумі
експорту та
імпорту національної
економіки за
період t.
Усереднене значення вагомості країн – партнерів розраховується за формулою:
,
де Х – експорт національної економіки з і-ою країною; М – імпорт національної економіки з і – ою країною.
Багатосторонній (ефективний) реальний обмінний курс – це середньозважене значення індексів двосторонніх реальних обмінних курсів основних торговельних партнерів країни.
де REER – ефективний реальний обмінний курс
Pd – індекс споживчих цін в національній економіці
Pi – індекс споживчих цін в економіці і – го торговельного партнера
Wi – нормалізована частка експорту і імпорту і-го торговельного партнера у товарообороті даної країни.
Система соціального захисту включає:
систему соціальних гарантій;
соціальну допомогу;
соціальне страхування.
12. Економічна динаміка
Під економічним зростанням розуміють збільшення кількості товарів і послуг, які продукує національна економіка.
Економічне
зростання
завжди вимірюється
річними темпами
зростання за
формулою:
,
де Y1 та Y0 – відповідно реальний ВВП (ЧВП або НД) у поточному та базисному роках.
Позначення в моделях економічного зростання:
Y – обсяг доходу; у – обсяг доходу на одного працюючого (продуктивність праці);
S – заощадження;
s – норма
заощадження
=
![]()
С – споживання;
с – споживання
в розрахунку
на одиницю
праці =
![]()
L – кількість працюючих
К – капітал;
k – капіталоозброєнність
праці
![]()
I – інвестиції;
і – інвестиції
в розрахунку
на одиницю
праці =
![]()
MPK – гранична
продуктивність
капіталу =
![]()
– вибуття капіталу
(амортизація);
– норма амортизації
n – постійний темп зростання чисельності зайнятих (DL) та населення
g – темп науково-технічного прогресу.
Узагальнення моделі Домара – Харрода
Економічне
зростання =
Економічне зростання можна забезпечити або шляхом збільшення заощаджень у національному доході, або шляхом підвищення ефективності використання додаткового капіталу.
Іншим типом моделі економічного зростання є модель Солоу (неокласична модель). Вона дає змогу дослідити, як основні три фактори пропозиції – капітал, праця і науково-технічний прогрес – впливають на обсяг виробництва, тобто на економічне зростання.
Рівноважний
рівень позначають
k* і називають
стаціонарним
обсягом капіталу
(або сталим
рівнем капіталоозброєності).
Умова довгострокової
рівноваги:
або
Звідси
співвідношення
«капітал / випуск»
становить:

З моделі Солоу випливає, що рівень заощаджень з ключовим визначником стаціонарного обсягу капіталу. Вища норма заощадження сприяє швидшому зростанню, проте це прискорення триває лише доти, поки економіка не досягне нового етапу сталої рівноваги. А вже тоді зберегти високі темпи неперервного, сталого економічного зростання неможливо. Отже, у довгостроковому плані збільшення норми заощадження не впливає на темпи зростання
Під «золотим правилом» нагромадження розуміють таку норму заощадження s, за якою встановлюється стан сталої рівноваги економічної системи з найбільшим рівнем споживання.
Умову «золотого правила нагромадження» можна записати через рівність чистого граничного продукту капіталу темпу приросту обсягу виробленої продукції: MPK – AN = n + g . У рівноважному сталому стані економіки темп підвищення продуктивності праці залежить тільки від темпу базових технологічних змін, таким чином, єдиним джерелом довгострокового економічного зростання доходу на одного працюючого, а, відповідно, і рівня споживання, є науково-технічний прогрес
Метод розрахунку джерел економічного зростання (залишок Солоу):
,
де
– темп приросту
обсягу виробництва;
– темп приросту
затрат капіталу
– темп приросту
затрат праці
a – частка капіталу в доході
(1 – a) – частка праці в доході
– темп приросту
загального
фактору продуктивності
Залишок
Солоу
![]()
Зміни в національному обсязі виробництва, зайнятості і доходах називають ЕКОНОМІЧНИМИ КОЛИВАННЯМИ.
Діловий цикл – це періодичне коливання ділової активності, що охоплює декілька років і містить певні фази.
Антициклічна (стабілізаційна) політика є сукупністю заходів, спрямованих на послаблення негативного впливу довгих циклів на економіку і суспільство. Найдієвішими її інструментами є бюджетно-податкова та грошово-кредитна політика, які стимулюють економіку під час спаду та стримують під час піднесення
Зайнятість як економічна категорія – це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно-корисній діяльності, що приносить доход