Xreferat.com » Рефераты по экономике » Міжнародна економічна система та її головні елементи

Міжнародна економічна система та її головні елементи

Міністерство освіти та наукиУкраїни

Київський національний торговельно-економічний університет


Кафедра економічної теорії


Науково-дослідна робота

на тему:

“Міжнародна економічна система та її головні елементи”


Студентки І курсу ФЕМП

9 групи денної форми навчання

Цвілодуб Анастасії Олегівни


Науковий консультант,

Т.А.Нікітіна


Київ 2001


План

Вступ 3

Параметри і структура міжнародної економічної системи 7

Головні елементи міжнародної економічної системи 14

1. Критерії визначення основних елементів міжнародної економічної системи 14

2. Країни з високим рівнем розвитку 16

3. Країни з перехідною економікою 20

4. Країни, що розвиваються 23

5. Економічні відносини та закони їх розвитку 26

Висновки 28

Література 29


Вступ

На початку третього тисячоліття різко загострилися проблеми соціально-економічного розвитку. Головна суперечність світової економіки дедалі більше проявляється у скороченні й поступовому вичерпуванні традиційних ресурсів господарського зростання за істотного збльшення кількості населення планети. Так, на початок нашої ери у світі проживало 200-250 млн. чол.., а зараз налічується понад 5 млрд. Розв’язання вказаної суперечності спонукає до активного пошуку нової парадигми економічного розвитку, яка б передбачала, з одного боку, перехід до використання принципово нових джерел і видів ресурсів господарського розвитку, а з іншого – до певної регуляції співвідношення між кількістю населення та наявним обсягом споживчих благ для задоволення його потреб.

Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану, нового типу цивілізації. Розв’язання цих нагальних завдань здійснюється на різних рівнях та у різноманітних сферах суспільства. Світові проблеми обговорюються, вивчаються й вирішуються певною мірою в Організіції Об’єднаних Націй та її підрозділах, регіональні питання – у межах сучасних інтергаційних об’єднань, економіка окремих країн – державними й іншими установами, науково-дослідними інституціями. За такого великого розмаїття неабиякого значення набувають наукове узагальнення, синетз існуючих теорій і крнцепцій та їх адаптація до потреб і реалій економіки України.

Оскільки об’єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці, світових інтеграційеих процесів, треба враховувати усі вихідні, визначальні умови, що складаються у світовій економічній системі, а отже, розуміти, що собою являє міжнародна економічна система.

Субстанційні підвалини глобальної економічної системи. Становлення міжнародної економіки

Міжнародна економічна система розвивалася поступово, еволюціонуючи від простішої до все більш складної. Етапи становлення глобальної економічної спільності охоплюються такою схемою (табл. 1).

Аграрна цивілізація за своєю часовою тривалістю становила найбільший період. Початок йому поклала неолітична (аграрна) революція (ІІІ – IV тисячоліття до н.е.), яка ознаменувала перехід від привласнювального до перетворювального господарства. Теоретичне віддзеркалення вона дістала у вченнях фізіократів та меркантилістів. Причому класичні риси аграрної економіки відобразились передусім у роботах фізіократів. Меркантилізм же, що розвивався і на Сході, і на Заході більш ніж два тисячоліття тому, був характерний для перехідної торговельної, грошової економіки.

Таблиця 1

Етапи становлення економічної спільності

Тип світової цивілізації Домінуючий вид виробництва Характер праці Провідний тип власності
Аграрна Сільськогоспо-дарське Ручна Земельна
Індустріальна Промислове Машинна Промислова
Постіндустріальна (ноосферно-космічна) Інформаційне

Інтелектуальна

(духовна)

Інтелектуальна

Індустріальна економіка втілилась у класичних теоріях (А.Сміт, Д. Рікардо, Дж. Мілль та ін.) і в сучасних неокласичних концепціях.

Розгортання сучасного економічного знання можна представити за таким логічним ланцюгом: загальноцивілізаційна субстанційна основа – економічні моделі різного ступеня зрілості – національно-державні економічні системи.

Як же формувалася міжнародна економіка?

Після глибоких криз 30-х років, охопивших майже весь світ, і в результаті деформацій, викликаних Другою світовою війною, світове господарство виявилося разбалансованим. Країни розпочинали між собою торгівельні війни, нагромаджувались валютні обмеження. Крім того, багато службових інструментів міжнародного спілкування почали відриватися від грунту, на якому вони виросли та окріпли, та перетворюватись на самостійну економічну силу. Перш за все це стосується фінансової, валютної і кредитної сфери, яка еволюціонувала від звичайного інструмента обслуговування розрахунків по міжнародній торгівлі товарами в повністю відірваний від неї механізм фінансових і валютних спекуляцій. З появою перших комп’ютерів, які виявилися здібними замінити не лише фізичну а й розумову працю людини (научно-технічна революція), фінансування в широкому розуміння, хоча й продовжувало грати свою обслуговуючу роль, перетворилося на самостійну сферу міжнародного спілкування. Його маштаби, які важко оцінити, можуть виявитися більшими, ніж маштаби світової торгівлі і міжнародного руху факторів виробництва.

На середину ХХ століття поступову стало зрозуміло, що світове господарство не в змозі стабільно функціонувати без яких-небудь загальних для всіх країн механізмів координації і керування. На мікрорівні фірми почали активніше створювати вертикальні схеми керування відтворюючими процесами, які включали їх підприємства в багатьох країнах світу, і поступово переросли в транс-національні корпорації (ТНК). На макрорівні буквально протягом десятиліття виникла ціла система міждержавних економічних і фінансових організацій мандатом спостерігати за світовим економічним розвитком, попереджувати о виникненні дисбалансу і в разі необхідності всебічно підтримувати країни. Серед них – Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова торгівельна організація. Організація Об’єднаних Націй, декілька об’єднань в Європі та багато інших.

Руйнація в 50-ті роки колоніальної системи, крах на рубежі 90-х років соціалізма і перехід колишніх колоній і соціалістичних країн до ринку створили передумови для нового рівня економічної відкритості у відношеннях між майже всіма країами світу. Більшість з них в той чи іншій формі дотримуються в своїй економічній політиці принципів відкритої економіки, які передбачають не лише активну участь країни в світовому ринку і світовому господарстві, а й міждержавну координацію економічної поведінки і прийняття спільних адекватних заходів щодо її коректировки.

Все це дозволяє зробити висновок, що в другій половині ХХ століття ринкова економіка перейшла в нову, більш високу, ніж світове господарство, якість, свала міжнародною. Ознаками міжнародної економіки є:

  1. розвинена сфера міжнородношго обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;

  2. розвинена сфера міжнародного руху факторів виробництва, передусім у формі увозу-вивозу капіталу, робочої сили і технологій;

  3. міжнародні форми виробництва на підприємствах, разміщених в декількох країнах, насамперед в рамках транснаціональних корпорацій;

  4. самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов’язана з обслуговуванням ні міжнародного руху товарів, ні руху факторів виробництва;

  5. система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання в цілях забезпечення збалансоавності та стабільності економічного розвитку;

  6. економічна політика держав, яка виходить з принципів відкритої економіки.

Предметом теорії міжнародної економіки є закономірності формування попиту і пропозицій на товари та фактори виробництва, які знаходяться в міжнародному обігу, і випливаючі з цього висновки для економічної політики країн. В рамках цього предмету міжнародна економіка охоплює не лише перші три ознаки, які були характерні для світового ринку (1) і для світового господарства (2-3), а й три зовсім нові ознаки (4-6). Отже, якщо ознака 1 є характеристикою світового ринку, ознаки 1-3 в сукупності характеризують світове господарство, то ознаки 1-6 разом є характеристиками міжнародної економіки вцілому.


Міжнародна економіка (international economics) – це частина теорії ринкової економіки, яка вивчає закономірності взаємодії господарюючих суб’єктів різної державної приналежності в області міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва і фінансування і формування економічної політики.


Параметри і структура міжнародної економічної системи

Світова економіка – її стріктура, динаміка розвитку та інші характеристики, подібно стану розвитку національних економік, знаходить відображення в різноманітних статистичних показниках.

Перед тим як перейти до них, треба відмітити, що будь-який статистичний довідник починається з показникив, відбиваючих чисельність та якісні характеристики населення. Вивчення населення є предметом цілого сімейства демографічних наук, але для розуміння закономірностей розвитку світового господарства необхідно знати лише деякі з цих показників.

Відмічу, що у 1996 р. на земній кулі проживало 5 млрд 754 млн чоловік, а до 2010 р. ця цифра збільшиться до ≈6,8 млрд. Щорічний темп приросту світового населення склал в період 1980 – 1996 рр. 1,6%, і за разрахунками буде мати тенденцію зниження до 1,2% у 2010 р. З загальної кількості жителей паланети 44,7% - жителі міст, інші – представники сільського населення. Середня тривалість життя людей коливається по країнах в границях від 38,5 років в Гвінєє - Бісау до 79,5 років в Японії.

Уявлення о розподіленні населення по регіонах і країнах, а також за тривалістю життя, дають карта 1 та пояснення до карти 1.

Карта 1

Середня тривалість життя населення по країнах світу та регіонах


Тривалість життя, роки

Менш ніж 55
70 – 74

55 – 64
75 і більше

65 - 69
Немає даних

Джерело: [3]

Пояснення до карти 1
Розподілення країн світу за середньою тривалістю життя
Тривалість життя Кількість країн

ВНП,

млн дол.

Населення, млн ВНП на душу населення, дол.
Менше 55 36 126,885 514 250
55-64 28 604,698 1,432 420
65-69 34 2 304,999 1,129 2,040
70-74 50 3 056,869 1,766 1,730
Від 75 і більше 47 23 395,280 905 25,840
Немає даних 15 17,992 8 2,360

Джерело: [3]

Узагальнюючим показником результатів господарської діяльності або стану економіки є показник обсягу валового внутрішнього продукту (ВВП) і показник динаміки його приросту. Існують різні методики підрахунку ВВП. Візьмемо дані, вираховані по так званому паритету покупецьких здібностей, виміряні в доларах США в цінах одного якогось року (тут 1993 р.). Світовий ВВП склав у 1995р. 31 трлн 479,7 млрд дол., або близько 31,5 трлн дол. Важливо такоє знати, якими темпами роске це показник. Статистика показує, що ВВП (в % до минулого року) збільшувался у 1990 р. на 2,1%, у 1996 р. – на 2,9%, у 1997 р. – на 3,2%, у 1998 р. – на 2,6%, у 1999 р. – на 3,1 і в 2000 р. – на 3,2% (див. діаграму 1).

За середніми показниками темпа росту світового ВВП, природньо, сховані різні темпи росту по країнам і регіонам, враховуючи від’ємні (які показують зменшення обсягу).

Наприклад, в Аргентині, ВВП скорочувався в 90-ті рр. В цілому на 0,3%, а в період з 1990 по 1996 рр. щорічно на 4,4%. В Чилі він збільшився відповідно на 4,1% та 7,2%. Найдинамічніший темп приросту ВВП (7,8%) показали країни АТР, в той час, коли в промислово розвинутих країнах в тому ж самому році він склав 2,8%.

Оскільки чисельність і густота населення в різних країнах значно відрізняється, важливо знати величину ВВП на душу населення.

Вцілому в світі в 1996 р. ця величина склала 5 130 дол., маючи, природньо, великий розкид по країнах (500 дол. в Мозамбікє та 34 480 дол. в Люксембурзі).

Уявлення про такий розкид дає таблиця 2.

Діаграма 1

Темпи приросту світового ВВП

Джерело: [3]


Таблиця 2

Величина ВВП на душу населення (в дол. США)

(розраховані за паритетом покупецьких здібностей)1

№№ Країна

ВВП,

дол. США

№№ Країна

ВВП,

дол. США

1 Люксембург 34 480 36 Китай 3 330
2 США 28 020 37 Індонезія 3 310
3 Швейцарія 26 340 38 Казахстан 3 230
4 Японія 23 420 39 Болівія 2 860
5 Австрія 21 650 40 Екв. Гвінея 2 690
6 Франція 21 510 41 Узбекистан 2 450
7 Канада 21 380 42 Шрі-Ланка 2 290
8 Германія

21 110

43 Україна 2 230
9 Великобританія 19 960 44 Вірменія 2 160
10 Італія 19 890 45 Гондурас 2 130
11 Австралія 19 870 46 Туркменістан 2 010
12 Швеція 18 770 47 Кіргізстан 1 970
13 Іспанія 15 290 48 Монголія 1 820
14 Португалія 13 450 49 Грузія

1 810

15 Греція 12 270 50 Нікарагуа 1 760
16 Словенія 12 110 51 Сінегал 1 650
17 Чілі 11 700 52 Того 1 650
18 Чехія 10 870 53 Пакистан 1 600
19 Сауд. Аравія 9 700 54 Індія 1 580
20 Аргентина 9 530 55

В’єтнам

1 570
21 Венесуела 8 130 56 Азербайджан

1 490

22 Уругвай 7 760 57 Молдавія 1 440
23 Словаччина 7 460 58 Бенін 1 230
24 ПАР 7 450 59 Кенія 1 130
25 Угорщина 6 730 60 Ангола 1 030
26 Турція 6 060 61 Уганда 1 030
27 Польша 6 000 62 Бангладеш 1 010
28 Естонія 4 660 63 Нігер 920
29 Румунія

4 580

64 Таджикістан 900
30 Білорусь 4 380 65 Чад 880
31 Болгарія 4 280 66 Нігерія 870
32 Росія 4 190 67 Замбія 860
33 Іорданія 3 570 68 Демокр. Респуб. Конго 790
34 Латвія 3 650 69 Руанда 630
35 Парагвай 3 480 70 Мозамбік 500

Джерело: [3]

Для розуміння характеру еволюції світового господарства важливим є аналіз структури ВВП як за виробництвом, зак і за використанням, а такоє динаміка зміни цієї структури по роках. Уявлення о розподілі світового ВВП дає діаграма 2

Діагрма 2

Галузевий склад світового ВВП, 1996 р. (у %)




Джерело: [3]

В епоху індустріального розвитку ознакою благополучного розвитку вважалось збільшення питома вага промисловості. Починаючи з середини ХХ ст. Ознакою динамічного розвитку стало збільшення питома вага сфери послуг, як матеріального, так і нематеріального характеру. На долю цього сектора на початку століття припадало ≈45%, сьогодні – 63%. Збільшення обох секторів супроводжувалось зменшенням долі сільськогосподарського виробництва. Не вважаючи на вражуючі цифри приросту абсолютних обсягів виробництва продовольчої та сільськогосподарської сировини, питома вага сільського господарства зменшився з 18% на початку століття до 5% в кінці його. Сьогодні за питомою вагою аграрного сектора в ВВП роблять висновок про ступінь зрілості національних економік. Максимальну питому вагу цей сектор займає в Африці (30%), а мінімальну – в Північній Америці, Європі та Австралії (6%). З таблиці 3 можна побачити розподілення країн світу за часткою аграрного сектору в ВВП.

Статистика дозволяє також прослідкувати використання ВВП в світі вцілому, розподілення його на приватне і державне споживання, інвестиції і експорт.

В 1995 році приватне споживання склало близько 18,8 трлн дол., державне – близько 4,6 трлн дол. Загальносвітовий обсяг інвестицій склал ≈7,5 трлн дол., а темпи ії збільшення у 1994 і 1995рр. Склали відповідно 4,7 і 7,6 %.

Таблиця 3

Розподілення країн світу за часткою аграрного сектору в ВВП

Частка країн, % Кількість країн ВВП, млн дол. Населення, млн чол. ВВП на душу населення, дол.
Менше 6 43 23 361,889 1,027 23,010
6 – 9 20 1 786,497 378 4,730
10 – 19 37 1 945,440 839 2,320
20 – 29 28 1 745,517 2,697 650
30 і більше 44 177,141 701 250
Немає даних 38 223,131 112 2,000

Джерело: [3]

Ступінь зайнятості країн світу в світовому товарообізі характеризується показником відношення зовнішньоторгівельного обігу (сумарного обсягу експорту і імпорту) до ВВП.

Світовий обсяг експорта товарів і послуг склав у 1996 р. 6,8 трлн дол., при цьому щорічні темпи його приросту з 1994 р. складали близько 6%. Експортна квота, тобто відношення обсягу світового експорту до світового ВВП, склала 23,7 %. На кожного мешканця планети у 1996 р. було експортовано товарів та послуг на суму 1181 трлн дол. Стосовно імпорту, його обсяг теж склав 6,8 трлн дол. і він збільшується з 1994 р. практично так само, як і світовий експорт. До того ж на кожного мешканця планети було імпортовано товарів на суму, якадорівнює сумі експорту, а імпортна квота практично дорівнювала частці експорту. Отже, сумарний зовнішньоторгівельний обіг склал у 1996 р. 13,6 трлн дол., або 2 363 дол. на душу населення, а зовнішньоторгівельна квота, тобто відношення зовнішньоторгівельного обігу до світового ВВП, склала 47,5 %.

Неважко зрозуміти, що близько поливини валового продукту, який виробляється в світі, потрапляє на зовнішній ринок, що й показує досить високий рівень “відкритості” національних економік та ступінь їх залучення в світове господарство.

Частка торгівлі в ВВП по країнам світу і регіонам за минулі роки показана на карті 4.

Карта 4

Доля торгівлі в ВВП (1996 р.) по країнам світу та регіонам

Джерело: [3]


Пояснення до карти 4

Розподілення країн світу за часткою торгівлі в ВВП

Доля торгівлі, %

Кількість країн*

ВВП,

млн дол.

Населення, млн чол. ВВП на душу нас., дол.
Менше 20 6 5 837,023 372 15,700
29 – 39 13 7 751,256 1,695 4,570
40 – 49 25 7 486,401 1,907 3,920
50 – 69 36 3 071,967 748 4,110
70 і вище 88 3 243,227 672 4,820
Немає даних 41 315,449 281 1,120

Джерело: [3]

Оскільки країни світу пов’язані між собою не лише зовнішньоторгівельними відносинами, а й потоками капіталів, частка яких потрапляє у вигляді кредитів і займів – на 1995 р. всі країни світу “заборгували” один одному більш ніж 2,9 трлн дол., або 557 дол. на кожного жителя Землі. Потоки капіталів, які представлені у вигляді іноземних інвестицій складають зараз щорічно декілька сотен міліардів доларів, з яких більша частина – кошти для купівлі висококваліфікованих цінних паперів та інших активів, а відносно невелика частина (близько 315 млрд дол., 1997 р.) – прямі закордонні інвестиції.

Маштаби світового господарства можна було б також відобразити десятками цифр і натуральних показників, які характеризують, наприклав, довжину транспортних шляхів та трубопроводів, обсяги спожитої енергії, видобуваємиї сировини, виробництво нескінченної кількості промислових виробів, споживання продуктів харчування і т.д. Але всі ці цифри мало що ще зможуть додати для розуміння функціонуваня міжнародної економічної системи.

Головні елементи міжнародної економічної системи

Світове господарство як система складається з соціально-еконо­мічних підсистем, що підпорядковуються певним внутрішнім і зов­нішнім закономірностям.

Окремі національно організовані господарства країн розвине­ної ринкової економіки, країн ринкової економіки, що розвива­ються, та держав перехідної від централізовано керованої до рин­кової економіки у своїй суперечливій єдності становлять матеріальну основу, речовий зміст світового господарства і одночасно є його основними соціально-економічними підсистемами. Міжнародні еко­номічні відносини пов'язують ці господарства у цілісну систему.

Отже, основними ешалонами світової економіки є:

  • центри, або ядра;

  • перехідні, транзитивні економіки;

  • традиційні (переферійні) економічні системи.

Кожна з перелічених мегасистем, розвиваючись у загальноцивілізаційному колі, характеризується власною траєкторією руху, натрапляє на свою систему протиріч і обмежень.

1.Критерії визначення основних елементів міжнародної економічної системи

Основні соціально-економічні підсистеми сучасного світового господарства визначають за такими критеріями, як 1) рівень і ха­рактер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку їх з організа­ційно-економічними відносинами, тобто зі ступенем розвитку рин­ку всередині тієї чи іншої країни; 2) специфіка багатоукладності економіки; 3) особливості державного регулювання господарсько­го життя (співвідношення позаекономічних та економічних форм і методів регулювання, роль держави в цьому процесі). Для того щоб віднести конкретну країну (або групу країн) до певної соціально-економічної підсистеми, потрібна наявність усіх трьох згаданих кри­теріїв.

Перший критерій — рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку з організаційно-економічними відносинами — стосується структури виробництва, характеру чинників економіч­ного зростання і, зрештою, ступеня задоволення різноманітних потреб людей. Він визначає можливості окремих країн у міждер­жавних економічних зв'язках, у міжнародній спеціалізації. Напри­клад, відчутна різниця в рівнях розвитку продуктивних сил окре­мих країн зумовлює різні можливості їх щодо міжнародної спеціа­лізації, особливо в галузях обробної промисловості. Однак поділ праці між ними є однією з основ господарської взаємодії, встанов­лення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн з ме­тою виробництва певної кінцевої продукції.

Наприклад, у той час, коли країни розвиненої ринкової еконо­міки запроваджують інформаційні технології в матеріальному та нематеріальному виробництві, створюють мережі банків даних, розширюють обмін інформацією тощо, решта країн відчуває дефі­цит ресурсів розвитку, не підготовлена до вирішення проблем ком­плексної модернізації. Це, безумовно, утруднює стикування еконо­мічних структур різних країн.

Головним каналом міжнародних зв'язків стають комп'ютерні системи. Так, у США лише 5 відсотків із щорічних 1,3 трлн оди­ниць документів зберігаються на папері. За такої ситуації Україна, наприклад, зі своєю паперовою архаїкою виявляється неспромож­ною нагромадити і використати необхідну інформацію. Інформа­ційно-комп'ютерна технологія є основою сучасних продуктивних сил. Внаслідок цього змінюються як характер виробничого проце­су, так і галузева структура економіки.

У різних підсистемах провідна роль належить різним галузям, що зумовлює технічну диференціацію підсистем і, як наслідок, їхню соціально-економічну диференціацію. Структурні зрушення і між­галузеве переливання робочої сили є самостійними факторами зрос­тання ефективності виробництва, особливо в промисловості. У краї­нах з розвиненою ринковою економікою протягом останніх 10— 15 років чітко виявляється тенденція до скорочення зайнятості в традиційних галузях з високим рівнем трудоємності виробництва (харчова, текстильна, швейна тощо), а також в капіталоємних галу­зях (металургія). Однак паралельно зайнятість зростає в наукоємних галузях, які визначають сьогодні науково-технічний прогрес і темпи зростання ефективності виробництва (приладобудування, електротехніка тощо). Ця тенденція зумовлює відповідний підхід країн розвиненої ринкової економіки до міжнародної спеціалізації передусім у відносинах між собою.

У сфері організаційно-економічних відносин мають місце як прямий взаємозв'язок між країнами різних підсистем у формі обмі­ну товарами та послугами, виробничої кооперації тощо, так і не­прямий взаємовплив — демонстраційний ефект господарюван­ня. Своєрідні імпульси розвитку виходять, як правило, з країн розвиненої економіки. Між країнами різних підсистем залишає­ться суттєвий розрив у головних показниках розвитку, започат­кований диференціацією їхніх внутрішніх організаційно-еконо­мічних відносин. Цей розрив більш-менш точно віддзеркалюється в двох агрегатних показниках — валовому внутрішньому про­дукті на душу населення та особистому споживанні на душу насе­лення.

Розглянемо другий критерій визначення соціально-економічних підсистем — специфіку багатоукладності економіки.

Країнам розвиненої ринкової економіки властива технологічна і соціально-економічна багатоукладність. Проте в різноманітних формах високоорганізованого ринкового господарства на основі розвитку приватної та суспільної власності, індивідуальних свобод та правових інститутів функціонують досить налагоджені механіз­ми саморозвитку; господарство високоінтегроване. У країнах рин­кової економіки, що розвиваються, специфіка багатоукладності полягає у переважанні нетоварних форм господарювання і є ха­рактерною рисою виробничих відносин у цих країнах, причому частка нетоварних, традиційних форм господарювання в народно­му господарстві цих країн неоднакова. Досить суттєво відрізняєть­ся вона, наприклад, у країнах Центральної Африки та Південно-Східної Азії. Сучасні товарні форми також диференційовані за рів­нем свого розвитку як усередині тієї чи іншої країни, так і в різних країнах (наприклад, дрібнотоварний уклад у Бразилії та в Буркіна-Фасо).

Специфіка країн перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки полягає у започаткуванні процесу роздержав­лення і приватизації, формуванні сучасного багатоукладного гос­подарства.

Третій критерій — особливості державного регулювання госпо­дарського життя. Специфіка багатоукладності в країнах ринкової економіки, що розвиваються, та в країнах перехідної від централі­зовано керованої до ринкової економіки відбивається у слабкому ступені суспільної інтеграції. У цих країнах особистість не виділена з колективу (общинне, патріархальне господарство або суцільне одержавлення економіки), свободи особи та інститути демократії нерозвинені. Складності в розвитку цих країн полягають у тому, що за різних рівнів соціально-економічних та техніко-економічних показників механізм саморозвитку або відсутній, або є вкрай не­ефективним. Переважання позаекономічних форм і методів орга­нізації господарства, запроваджуваних державою, характерне для всіх країн з малорозвиненою системою ринкових відносин. Слід зазначити, що такий стан відтворюється, оскільки у спробах вирі­шити соціально-економічні проблеми переважають методи тоталь­ного перерозподілу національного доходу, які спричинюють потре­бу в громіздкому прошарку управлінців. Це блокує саморегулювання економіки (у країнах, що розвиваються) чи перехід від про­стих до більш складних, але водночас менш стійких форм ринкової організації (у країнах перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки).

Так, загальновідомо, що колишні країни командно-адміністра­тивної системи спробували пройти етап індустріалізації на "крей­серських" швидкостях. Проте ця мета частіше пов'язувалася з політичною орієнтацією, а не з внутрішніми соціально-економічними передумовами. Скажімо, взаємозалежність між республіками ко­лишнього СРСР, на перший погляд, була логічно обгрунтованою та міцною. Проте при знятті політичного каркасу вона виявилась крих­кою, оскільки не грунтувалась на товарно-грошових відносинах, економічних інтересах.

2.Країни з високим рівнем розвитку

Центр світової економіки завжди найбільшою мірою наближається до цивілізаційної субстанції як її найбільш розвинута частина. Більш того, він справляє визначальний вплив на процес еволюції самої цивілізації. В епоху аграрної цивілізації центром світової економіки були окремі міста або міста-держави: Венеція, Генуя, Амстердам. Особливість індустріальної цивілізації становило яскраво виражене домінування найпотужніших держав: Іспанії, Португалії, Великої Британії, Голландії. США. Нині функції центра, ядра глобальної економічної системи дедалі більше преходять до груп найрозвинутішіх держав. Відповідно до класифікації країн у «Світовому економічному огляді ООН» до промислово розвинутих країн відносяться 23 країни: США, Канада, 15 країн ЄС і 3 західноєвропейські країни (Швейцарія, Норвегія, Ісландія), що входять в ЕАСТ, Японія, Австралія і Нова Зеландія. У ряді видань ООН до промислово розвинутих країн відносяться також Ізраїль і Південна Африка. На частку промислово розвинутих країн припадає майже 54% валового національного продукту усього світу і 69% світового експорту. Серед них виділяється «сімка» головних промислово розвинутих країн - США, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Великобританія і Канада, питома вага яких у ВНП промислово розвинутих країн складає 85,8%, у світовому ВНП - 46,3%, в експорті промислово розвинутих країн 72,7%, у світовому експорті - 50,1%. Економіка чотирьох європейських країн із цієї «сімки», Німеччини, Франції, Італії, Великобританії, є основою економіки всіх 15 країн Європейського союзу (73% ВНП країн ЄС і 64% їхнього експорту). Стан економіки «сімки» є визначальним не тільки для всіх промислово розвинутих країн, включаючи ЄС, але й для всього світу. Тому економічна політика, що проводиться урядами цих країн, впливає не тільки на національну, але і на світову економіку.

У умовах високого ступеня інтернаціоналізації виробництва і глобалізації світової економіки нагальною потребою стало узгодження економічної політики провідних країн, що і послужило причиною щорічних нарад (з 1975 р.) глав держав і урядів «сімки».

Серед високорозвинених країн, у тому числі провідних, постійно відбуваються зміни в співвідношенні сил. З'являються нові претенденти на місце в цій елітній групі країн світового господарства. У перші роки після другої світової війни безперечним лідером у світовій економіці були США. Під час війни їхня економіка не тільки не постраждала від військових дій, але і нарощувала свій потенціал, забезпечуючи зброєю країни антигітлеровської коаліції. Різко зросла частка США у світовому виробництві і світовій торгівлі. США випереджали навіть найбільш розвинені країни Західної Європи по продуктивності праці в 2-3 рази. Сприятливо відбилася війна і на економіці Канади, що, залишаючись формально домініоном Англії, економічно зблизилася із США.

У Західній Європі в найменшій мірі від військових дій постраждала Великобританія. На якийсь час вона виявилася лідером у цьому регіоні. Але розпад Британської імперії, непомірно високі військові витрати дуже негативно позначилися на англійській економіці. Великобританія значно відставала від інших західноєвропейських країн за темпами економічного росту і виявилася відсунутою від лідируючих позицій на європейському континенті.

До найбільше найбільш швидко розвиваючихся країн у Західній Європі відносилися ФРН і Італія, що мають значні резервами робочої сили і не обтяжені військовими витратами. У 60-ті рр. говорили про західнонімецьке «економічне диво» та італійське «економічне диво». Економічне лідерство в Західній Європі перейшло до ФРН. У країні одержали розвиток нові і новітні галузі виробництва. По продуктивності праці і виробництву ВНП на душу населення ФРН наблизилася до США, зміцніли зовнішньоекономічні позиції країни і становище західнонімецької марки.

Досить високими темпами в цей період розвивалася економіка Франції, Голландії, Бельгії. Продовжували нарощувати свій економічний потенціал такі високорозвинені країни, як Швейцарія, Швеція, Норвегія, де ВНП надушу населення навіть вище, ніж у США. У Данії, поряд із високорозвиненим сільським господарством, виникли сучасні галузі промисловості. Підвищувався рівень економічного розвитку Австрії і Фінляндії, що проголосили нейтралітет і успішно співпрацювали і з Заходом, і зі Сходом. На першому етапі післявоєнного розвитку трохи з боку від спільних шляхів економічного розвитку стояли такі країни Південної Європи, як Іспанія, Португалія і Греція, де у влади знаходилися фашистські або напівфашистські режими. Ліквідація цих режимів і вступ цих країн на шлях демократичного розвитку дали новий поштовх їхньому економічному розвитку і зближенню з іншими країнами Західної Європи.

В роки після другої світової війни, особливо в перші післявоєнні роки, країни Західної Європи одержували економічну підтримку від США, що оголосили в 1947 р. про план відбудови Західної Європи (план Маршала), відповідно до якого західноєвропейським країнам була виділена матеріальна і фінансова допомога. У тій або іншій формі США сприяли економічному розвитку Західної Європи і надалі, що мало значення особливо в умовах протистояння в Європі двох світових систем. Водночас країни з найбільш високими темпами економічного росту, що домоглися успіхів в економічному розвитку, насамперед ФРН, Франція, Італія, порушили питання про необхідність взаємного економічного зближення країн Західної Європи і виступили з найбільше радикальними планами економічної інтеграції. Ці плани знайшли втілення в створенні Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), що не тільки створило кращі можливості для розвитку сучасного виробництва, але і зміцнювало їхні позиції у світовій економіці в порівнянні зі США.

Сьогодні в ЄЕС, перетвореному в Європейський Союз, входять

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: