Xreferat.com » Рефераты по экономике » Статистичне вивчення робочої сили та робочого часу

Статистичне вивчення робочої сили та робочого часу

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Кафедра економіки


Курсова робота

зі статистики

на тему "Статистичне вивчення робочої сили та робочого часу"


Студентки групи ЕФ-62

Лисиці Богдани Вікторівни

Викладач Лямцев Олександр Вікторович

Дата подання роботи на рецензування


Суми - 2007

Зміст


Вступ

1. Завдання статистики робочої сили і робочого часу

1.1 Вивчення складу та розподілу робочої сили

1.2 Показання чисельності та руху робочої сили

1.3 Статистичне вивчення використання робочих місць

1.4 Статистичне вивчення якості робочої сили

2. Статистика використання робочого часу

2.1 Облік використання робочого часу

3. Статистичне використання робочої сили і робочого часу в Україні

3.1 Робоча сила

3.2 Зайнятість робочої сили

3.3 Вивчення рівня безробіття

Висновок

Список використаної літератури


Вступ


Сучасна статистика окремо вивчає потенціальну робочу силу (трудові ресурси), працівників, зайнятих у суспільному виробництві (економічно активне населення), та тих, які зайняті у сфері матеріального виробництва.

Робочий час е універсальним вимірником кількості трудових витрат на виробництво.

Економія робочого часу - важливий фактор зростання ефективності і використання трудових ресурсів народного господарства.

До завдань статистики належать вивчення складу, чисельності та розподілу робочої сили у народному господарстві, її галузевого та територіального руху, підготовки кадрів, використання працюючих та робочого часу.

Перехід до ринкових відносин на сучасному етапі розвитку ставить перед статистичними органами ряд важливих завдань щодо перебудови аналітичної роботи з вивчення зайнятості трудових ресурсів, перерозподілу робочої сили, перепідготовки кадрів, ринку пращ тощо.

Ці питання набувають важливого, передусім практичного і одночасно суспільно-політичного значення, оскільки зачіпають інтереси кожного громадянина і країни в цілому.

1. Завдання статистики робочої сили і робочого часу


1.1 Вивчення складу та розподілу робочої сили


Склад та розподіл працівників, зайнятих у народному господарстві, визначається статистикою за допомогою групувань.

На рівні народного господарства статистичні органи проводять групування працівників за суспільними групами, сферами суспільного виробництва та їх галузями, характером праці (фізична, розумова та ін), рівнем освіти, участю у виробництві засобів виробництва та предметів споживання, розподілом зайнятих по регіонах та ін.

Склад працівників матеріального виробництва вивчається за ознаками характеру виробничої діяльності та участі у виробничому процесі.

За характером виробничої діяльності розрізняють персонал основної та неосновної діяльності. Працівники, які беруть участь у виробництві профільної для підприємства продукції, входять до основного персоналу. Особи, пов’язані з виготовленням продукції яка відноситься до інших галузей, становлять персонал неосновної діяльності. Окремо статистична звітність здійснює облік персоналу невиробничих підрозділів підприємств.

Розподіл працівників за характером виробничої діяльності у конкретних галузях матеріальної сфери має свої особливості. Так, у промисловості відокремлюють промислово-виробничий персонал і персонал непромислових підрозділів, у будівництві - осіб, зайнятих на будівельно-монтажних роботах, працівників підсобних виробництв, обслуговуючих та інших підрозділів.

За характером участі у виробничому процесі розрізняють групування працівників на осіб, які зайняті безпосередньо на виробництві (робітники), та тих, що забезпечують організацію виробництва (фахівців).

Поряд з цими основними групуваннями робочої сили статистичні органи систематично вивчають склад працюючих за ознаками статі, віку, стажу роботи, професіями, кваліфікацією, рівнем освіти, форм організації та оплати праці. Ця інформація дає змогу удосконалювати склад робочої сили, її розподіл та використання, планувати на внутрішньогосподарському та галузевому рівні підготовку кадрів та їх рух і відтворення.


1.2 Показання чисельності та руху робочої сили


Головним показником звітності підприємств та організацій по праці є середньоспискова чисельність працівників. Її використовують для розрахунків значної кількості важливих якісних показників роботи підприємств (продуктивність праці, середня заробітна плата, фондоозброєність та ін). Середньоспискова чисельність характеризує розміри робочої сили, яку мало підприємство у звітному періоді, і за своїм змістом являє собою середню арифметичну зі спискового складу; працівників за кожен день періоду.

Цей показник можна встановити діленням суми спискової чисельності працівників за усі дні місяця (включаючи дні відпочинку) на загальну кількість календарних днів.

Спискове число працюючих за будь-який день складається з кількості осіб, які з’явилися на роботу, та осіб, які не з’явилися за тих чи інших причин. У зв’язку з цим середньоспискову чисельність працюючих за місяць за даними табельного обліку дістають діленням загальної суми явок та неявок на кількість календарних днів періоду.

За більші періоди часу (квартал, рік) середньоспискову чисельність визначають як просту середньоарифметичну за даними помісячної звітності.

Рівень використання робочої сили на підприємстві додатково аналізують за допомогою показників середньої явочної та середньої фактичної чисельності працюючих.

Середня явочна чисельність показує середнє число працівників підприємства, які з’явилися на роботу в робочі дні. Для її обчислення загальну кількість явок на роботу ділять на кількість робочих днів у періоді.

У табельному обліку явки на роботу розподіляють на фактично відпрацьовані людино-дні та людино-дні цілоденних простоїв. Середню кількість фактично працюючих одержують, поділивши загальну кількість відпрацьованих людино-днів на кількість робочих днів у періоді.

3іставлеиня трьох вищезгаданих показників чисельності дає змогу виявляти деякі резерви у використанні робочої сили.

Приклад. За даними табельного обліку, на підприємстві за місяць (30 календарних,19 робочих днів) було 9462 людино-дні явок на роботу; 5538 людино-днів неявок з різних причин, включаючи вихідні та святкові дні, та 38 людино-днів цілоденних простоїв.

У цьому разі середньоспискова чисельність працівників становитиме


Статистичне вивчення робочої сили та робочого часу чол.;


середня явочна


Статистичне вивчення робочої сили та робочого часу чол.;


середня чисельність фактично працюючих


Статистичне вивчення робочої сили та робочого часу чол.


Таким чином, з 500 працівників підприємства кожного робочого дня не з’являлись 2 чол. (500 - 498) і 2 чол. знаходились у цілоденному простої (498 - 496).

Описані показники чисельності робочої сили використовують у більшості галузей матеріального виробництва, за винятком колгоспів, де середньорічну чисельність працівників отримують як просту середню арифметичну кількості зайнятих без урахування відпрацьованих людино-днів.

Рух робочої сили являє собою процес поповнення, вивільнення та переміщення спискової чисельності працівників. Цей процес вивчається статистикою по окремих підприємствах, галузях та територіях за допомогою балансів руху робочої сили. У балансах наводяться дані про спискову чисельність працюючих на початок періоду, кількості прийнятих на роботу (обороту по прийому), кількості звільнених (обороту по звільненню) та списковій чисельності на кінець періоду. Статистична звітність підприємств у балансі робочої сили враховує також переведення працівників з однієї категорії до іншої.

Оборот по прийому вивчають по джерелах комплектування робочої сили, оборот по звільненню - по причинах.

У складі причин звільнення особливе місце належить зайвому обороту (плинності кадрів). До нього входять звільнення за власним бажанням та за порушення трудової дисципліни. Подібні "непланові" звільнення є небажаними для підприємств, оскільки вони приводять, як правило, до необхідності найму нових працівників, що пов’язано з витратами на підготовку їх, простоями на звільненому робочому місці тощо.

Коефіцієнти обороту по прийому, обороту по звільненню та коефіцієнт плинності кадрів розраховують як процентну частку відповідного обороту у середньосписковій чисельності працівників за період. Ці коефіцієнти використовують для порівняння інтенсивності руху робочої сили в окремих галузях, на територіях і окремих підприємствах та вивчення її динаміки.

Стабільність складу робочої сили характеризує коефіцієнт постійності кадрів, який обчислюють як частку від ділення чисельності працівників, які працювали на підприємстві повний період, на спискову чисельність працюючих на початок періоду.

Приклад. Розрахувати показники руху робочої сили за такими умовними даними за рік, чол.: спискова чисельність робітників на початок року - 500; прийнято на роботу - 72; звільнено - 58.

3 них за власним бажанням - 10; за порушення трудової дисципліни - 2; чисельність робітників, які перебували у списках з 1 січня по 31 грудня включно, - 468; середня спискова чисельність за рік - 509.

Виходячи з наведених даних оборот: по прийому становитиме

72 чол., по звільненню - 58; з причин плинності 10+2=12.

Коефіцієнти руху робочої сили обчислимо так:


обороту по прийому - Статистичне вивчення робочої сили та робочого часу;

обороту по звільненню - Статистичне вивчення робочої сили та робочого часу;

плинності кадрів - Статистичне вивчення робочої сили та робочого часу;

постійності кадрів - Статистичне вивчення робочої сили та робочого часу.


1.3 Статистичне вивчення використання робочих місць


Одним з найважливіших питань статистичного аналізу робочої сили є вивчення рівномірності її розподілу у рамках робочого дня підприємств, тобто по змінах. Відносне, а у ряді випадків й. абсолютне вивільнення робочої сили в умовах ринкової економіки, зростаючі потреби народного господарства в продукції за умови низьких темпів будівництва нових виробничих об’єктів, нагальна потреба кращого використання наявних потужностей потребують глибокого вивчення стану використання робочих місць на підприємствах усі сфер народного господарства.

Показниками рівномірності використання робочих місць та розподілу робочої сили є коефіцієнти змінності, використання змінного режиму безперервності та інтегральний коефіцієнт використання робочих місць.

Під робочим місцем розуміють місце, призначене для праці одного робітника. Кількість та склад устаткування на робочому місці можуть бути різними і відображуються в паспорті робочого місця.

Коефіцієнт змінності робочих місць показує середню кількість змін, відпрацьованих на кожному робочому місці в рамках встановленого робочого дня підприємства. Його розраховують як частку від ділення відпрацьованих за період людино-днів на кількість людино-днів, відпрацьованих за цей період у найбільш заповненій зміні.

За допомогою коефіцієнта використання змінного режиму встановлюють, яка частка встановленого режиму підприємства відпрацьовувалась на кожному робочому місці. Його дістають, поділивши коефіцієнт змінності на кількість змін, встановлених на підприємстві.

Найбільше значення коефіцієнта змінності дорівнює встановленій кількості змін для підприємства. При цьому коефіцієнт використання змінного режиму дорівнюватиме 1, або 100%. Але навіть такий ідеальний випадок ще не означає, що усі робочі місця повністю використані, оскільки при повній рівномірності зайнятості частини робочих місць інші можуть бути зовсім не використані, що не позначається на коефіцієнті використання змінного режиму.

Тому крім цього показника розраховують коефіцієнт безперервності, який доповнює його і показує, яка частина робочих місць використовувалась у найбільш заповнену зміну. Коефіцієнт безперервності обчислюють як співвідношення фактично відпрацьованих у найбільш заповненій зміні людино-днів за період та їх можливої кількості при повній зайнятості робочих місць.

Інтегральний показник використання робочих місць характеризує частку фактично відпрацьованих на підприємстві людино-днів за період у можливій їх кількості за умови повного використання усіх робочих місць протягом усіх встановлених для підприємства змін. Його також можна обчислити як добуток коефіцієнтів використання змінного режиму та безперервності.

Приклад. У звітному кварталі (68 робочих днів) на підприємстві, яке працює у двозмінному режимі, відпрацьовано 15000 людино-днів, з них у першу зміну - 8500, у другу - 6500. Загальна кількість робочих місць - 145.

Коефіцієнт змінності робочих місць становитиме:


Статистичне вивчення робочої сили та робочого часу;


безперервності:


Статистичне вивчення робочої сили та робочого часу;


використання змінного режиму:


Статистичне вивчення робочої сили та робочого часу;


інтегральний коефіцієнт використання робочих місць:


Статистичне вивчення робочої сили та робочого часу, або Статистичне вивчення робочої сили та робочого часу.


Таким чином, за звітний квартал на кожному робочому місці, яке використовувалось протягом одного робочого дня, відпрацьовано в середньому 1,765 зміни, що становить 88,3% встановленої кількості їх. При цьому із загальної кількості робочих місць навіть у найбільшу зміну використовувалось тільки 86,2%. Внаслідок недовантаженості робочих місць з цих причин на підприємстві не відпрацьовано 4720 людино-днів (19720 - 15000), що вказує на наявні великі можливості підприємства щодо набору додаткової робочої сили. [1].

1.4 Статистичне вивчення якості робочої сили


Можливості залучення до праці насамперед зумовлені рівнем кваліфікації тих, хто пропонує свої послуги на ринку праці. Йдеться не лише про диплом навчального закладу, який в умовах ринкової економки для роботодавця не завжди є запорукою вміння працівника виконувати запропоновану йому роботу, а загальний освітньо-культурний рівень, про який певне уявлення дають оголошення із запрошенням на роботу. Найчастіше вимагається таке:

1. Диплом про відповідну вищу освіту (як і має бути - на першому місці).

2. Знання іноземної мови (краще - двох, що є нормою для фахівців - випускників вузів інших країн. крім країн СНД).

3. Уміння працювати з персональним комп’ютером (для Західних країн це не вузівський, а шкільний рівень знань).

4. Стаж практичної роботи за фахом 2-3 роки (а тут уже певна суперечність: де ж набрати той стаж після закінчення вузу, коли без нього на роботу не беруть? У вмінні розв’язувати такі чи інші суперечності й виявляється та "життєва" кваліфікація, яка дає підстави запропонувати людині відповідальну, творчу та високооплачувану роботу).

Диплом про вищу освіту ще, звичайно, не гарантує наявності перелічених умінь, але дає певні підстави сподіватися на те, що такі вміння є. На жаль, сподівання стосуються, насамперед, фахової підготовки. I якщо в Західних країнах рейтинг вузів щодо цієї підготовки добре відомий (особі з дипломом Массачусетського університету можуть запропонувати роботу за фахом у будь-якому куточку США, тоді як диплом Каліфорнійського університету престижний лише в Каліфорнії), то в Україні цей рейтинг ще не складений. Простіше кажучи, вважається, що всі випускники вузів, які пройшли державну акредитацію, мають однаковий рівень знань. Хоча це й не так, погодимось з цим припущенням і надалі спиратимемося на нього.

Отже, диплом про відповідну фахову освіту не тільки дозволяє роботодавцеві зробити вибір на ринку праці на користь дипломованого фахівця, а й в окремих випадках запропонувати шукачеві роботи обійняти споріднену з його фахом або іншу посаду, яка вимагає, наприклад, інженерних чи економічних знань, хоча й не з того напрямку, за яким виданий диплом. Тобто можливості знайти роботу в дипломованого фахівця значно більш!, ніж у того, хто не має фахової освіти. Більше того, людині, що має один диплом, значно легше, ніж недипломованій, у разі змін попиту на ринку праці опанувати ще один фах. Отже, фахівець з вищою освітою здатний швидше перекваліфікуватися, ніж той, хто не має такої освіти.

Далі під кваліфікованою робочою силою розумітимемо фахівця, що має диплом про вищу освіту одного з чотирьох рівнів, як. це передбачено Законом України "Про освіту": молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Але переважний попит на кваліфіковану робочу силу на ринку праці ще не означає її повного працевлаштування. Тут вступає в дію суперечність: соціальний та економічний фактори. З одного боку, молодь вимагає, а держава повинна надати можливість опанувати вищу освіту тим, хто має відповідні здібності.3 іншого боку, та сама держава (так-так, держава, а не ринок праці, оскільки він функціонує незалежно від функціонування системи вищої освіти і стикається з нею лише в разі появи на ньому випускників вузів) повинна забезпечити всіх випускників відповідними робочими місцями. Бо інакше підсилюється соціальна напруга в суспільстві: фахівці поповнюють не лише ряди безробітних, а й "тіньову" економіку, яка із задоволенням приймає підготовлених за державний рахунок дипломованих спеціалістів.

В економічно розвинених країнах така суперечність не є аж надто, як ми колись говорили, "антагоністичною". Право на освіту, у тому числі й вищу, там реалізується не через те, що воно записано в Конституції, а з більш поважної та цілком реальної причини: молодь, як найактивнішу частину суспільства, краще відправити в аудиторії, ніж залишити на вулиці. А коли вона закінчить вузи, то вже подорослішає і буде менш активно "боротися за свої економічні права". На жаль, в Україні можливості надати вищу освіту всім, хто здатний її отримати, ще довго не буде. I річ тут не лише в матеріальній скруті (хоча це і є головний чинник), а в спадщині 74-річної планової системи суспільства, коли планувалося все, включаючи і те, яку освіту і кому мати. А тому була побудована відповідна кількість вузів, підготовлена для роботи в них відповідна кількість викладачів, що навчала відповідну (суворо обмежену) кількість студентів. Поява недержавних (комерційних, приватних) навчальних закладів не вирішує справи, бо функціонують вони переважно в непідготовлених приміщеннях за відсутності навчально-методичного забезпечення, а працюють у них ті самі викладачі, що і в державних навчальних закладах, але вже для себе в другу, а то навіть і в третю зміну.

Отже, можна зробити висновок, що розвиток суспільства впливає на обидва елементи ринку праці кваліфікованої робочої сили: на попит, бо чим більш розвинене - культурно, технічно, науково, економічно - суспільство, тим більша його потреба в кваліфікованій робочій силі, і на пропозицію - бо, за розвитку в такому разі мережі закладів вищої освіти зі здобуттям диплома про вищу освіту їх випускники вважатимуть себе цією кваліфікованою робочою силою. Проте, ефективне функціонування будь-якого ринку, у тому числі и ринку праці, передбачає вивчення його кон'юнктури (коротко кажучи - попиту, пропозиції, цін та конкуренції в певних межах часу та території) та на їх базі намагання досягти рівноваги, при якій попит і пропозиція частіше збігаються, ніж навпаки.

Як відомо, вивчення кон'юнктури товарних ринків реалізується шляхом проведення маркетингових досліджень, у ході яких вивчається попит. Здобута інформація передається виробникам, а ті, реагуючи на зміни кон'юнктури, змінюють обсяги та структуру пропозиції, наближаючи її до попиту.

Такі дії по відношенню до ринку кваліфікованої робочої сили потребують вирішення додаткових задач порівняно з товарним ринком. Підготовка фахівця потребує не менш як 4 років навчання в спеціальному навчальному закладі (це - світовий досвід, і ніякі новоспечені навчальні заклади, що пропонують диплом про вищу освіту після 6-9 місяців навчання, не можуть його відкинути). А в багатьох випадках - ще більше. Тобто попит, що з’явився сьогодні, за відсутності на ринку відповідної позиції, у наших умовах не буде задоволений і навпаки: якщо за період навчання попит, що існував 4-6 років тому, зник, то пропозиція (тобто, фахівець) виявиться нереалізованою. Знов таки - у наших умовах. Неодноразове нагадування про наші специфічні умови зумовлене тим, що більшість дипломів вузів України про вищу освіту не визнаються в інших країнах (за винятком країн СНД). А тому й ринок кваліфікованої робочої сили обмежений у нас, на відміну від інших країн, національними кордонами. Винятки, безперечно, існують (як щодо окремих вузів, так і щодо окремих студентів), але як і усякі винятки вони лише підтверджують зроблений висновок: вивчаючи ринок кваліфікованої робочої сили, не буде великою помилкою розглядати його лише як національний, а не інтернаціональний.

Узагальнюючи наведені зауваження, можна зробити висновок, що головною проблемою для відповідного розвитку ринку кваліфікованої робочої сили є обґрунтований прогноз. Бо, показники попиту мають на 4-6 років випереджати можливості пропозиції. Лише в цьому разі можна буду прийняти до навчальних закладів необхідну кількість студентів, які - з урахуванням відсіву за період навчання тих, хто не хоче або не може вчитися, - своєчасно з’являться на рину, де на них чекатимуть спрогнозовані 4-6 років тому робочі місця. Але це лише в тому разі, якщо вузівський потенціал достатній для прийому сьогодні потрібних в майбутньому фахівців. А якщо ні, то необхідні вузи ще треба відкривати, забезпечуючи їх необхідними ресурсами. І навіть за наявності коштів для цього потрібний ще деякий час. А тому прогноз попиту має розроблятися менш як на 10 років.

Використання відомих методів моделювання та прогнозування під час вивчення ринку праці кваліфікованих спеціалістів має свої особливості. Пов’язане це з особливостями статистичного забезпечення аналізу цього ринку.

Статистичне дослідження передбачає, як відомо, реалізацію чотирьох етапів (послідовне виконання чотирьох видів робіт):

1) збирання даних (статистичне спостереження);

2) попередня обробка даних (зведення та групування для одержання статистичної інформації);

3) аналіз явища (розрахунок статистичних показників та побудова моделей);

4) прогноз розвитку явища.

Під статистичним забезпеченням розуміється підготовчий комплекс робіт, необхідних для реалізації етапів статистичного досл1дження. У такому разі йдеться про його дві частини:

інформаційне забезпечення;

методичне забезпечення.

3 огляду на мету статистичного дослідження методичне забезпечення передбачає:

формулювання задач статистичного дослідження;

формулювання та розв’язання задач методичного забезпечення, серед яких головними є розробка системи показників та обґрунтування використання відповідних статистичних методів для вирішення проблем статистичного дослідження;

розробка макетів форм для вхідної та вихідної інформації.

Знаючи, що за інформацію і про що потрібно одержати, розробляють інформаційне забезпечення, яке складається з таких компонентів:

специфікації даних (переліку необхідних даних);

джерел даних;

плану статистичного спостереження (плану організації збирання та одержання статистичних даних);

схеми інформаційних потоків для стадій збирання, обробки даних та заповнення форм (вхідних та вихідних).

Система збирання, нагромадження, обробки та аналізу інформації, необхідної для управління процесом забезпечення країни спеціалістами, включає такі блоки:

науково обґрунтована система показників відтворення спеціалістів та методологія їх розрахунків;

система галузевих та регіональних моделей відтворення спеціалістів;

методологія наукової організації спостереження за окремими стадіями процесів відтворення спеціалістів;

технологія збирання, обробки, нагромадження та подання інформації про відтворення спеціалістів;

схема взаємодії такої системи з інформаційними системами центральних, галузевих та регіональних органів управління.

3 огляду на потребу розглядати цю систему з урахуванням функціонування ринку праці спеціалістів назвемо певні елементи кон’юнктури цього ринку, вивчення яких є невіддільною складовою науково обґрунтованого функціонування зазначеної системи:

матеріальний та кадровий потенціал вузів, на базі якого оцінюються можливості вузів з підготовки спеціалістів певних спеціальностей (ліцензування вузів);

місткість та структура ринку, інформація про які необхідна для характеристики існуючої підготовки спеціалістів та потреби в них;

фактори, що формують ринок: чисельність і структура населення, рішень економічного розвитку регіону, структура зайнятості за галузями, структура незайнятих за рівнем освіти і фахом;

організаційна структура вищої освіти (наявність пакета заіконів, що регламентують освітянську діяльність; рівень концентрації та спеціалізації підготовки фахівців по регіонах);

співвідношення попиту і пропозиції на галузевих та регіональних ринках праці, що дозволяє також оцінити рівень можливого використання ресурсів вузів;

фінансові взаємовідношення вузів із замовниками і державою та іншими споживачами.

3 необхідності характеристики елементів кон’юнктури ринку спеціалістів випливає, що впровадження першого блока системи управління процесом забезпечення спеціалістами потребує розробки системи показників, яка складається з окремих підсистем:

забезпеченості галузі (регіону) спеціалістами;

прийому студентів до вузів;

контингенту студентів;

випуску спеціалістів;

працевлаштування випускників;

використання фахівців;

характеристики діяльності навчальних закладів.

Для кожного з показників потрібно обчислити як фактичне, так і прогнозне значення. Адже учасників ринку цікавить не сьогоднішній, а майбутній його стан. Як уже зазначалося, це насамперед стосується ринку праці спеціалістів, для якого за відсутності пропозиції розрив її у часі з попитом може становити від 4 до 6 років, необхідних для підготовки фахівця.

Наприклад, для першої підсистеми показників - забезпеченості спеціалістами - розраховують показники заміщення посад фахівцями (фактичний рівень) і потребу у фахівцях (прогнозні розрахунки). Під терміном "потреба" тут розумітимемо "додаткову потребу" - ту кількість посад, що потребують для свого заміщення фахівців з вищою освітою і будуть вакантними у плановому періоді. Ці вакансії створюються за рахунок двох факторів:

вивільнення з роботи фахівців, що раніше працювали на цих посадах (у зв’язку з виходом на пенсію, переходом на іншу роботу, переїздом до іншого регіону тощо - фактори, вплив яких легко оцінити й урахувати);

появи нових робочих місць за рахунок розвитку окремих підприємств, галузей чи регіонів.

Урахування впливу цього - останнього - фактора і становить головну проблему в управлінні вищою освітою в умовах обмеженості ресурсів. Для встановлення додаткової потреби можуть бути використані різні методи: штатно-номенклатурний, нормативний, екстраполяції, нормативів насиченості, експертних оцінок. Але всі вони зорієнтовані здебільшого на встановлення кількісної потреби у спеціалістах. У цьому й полягає їх головний недолік.

Якісний показник потреби в кадрах фахівців, який характеризуватиме кваліфікаційний склад потреби, має спиратися на нормативний показник спеціалістомісткості, який є одним з різновидів показника трудомісткості:


Статистичне вивчення робочої сили та робочого часу


Використовуючи метод нормативних показникsв спеціалістомісткості, найскладніше встановити техніко-економічний показник діяльності підприємств щодо якого розраховується певний показник спеціалістомісткості. Обґрунтовуючи фактори, які впливають на чисельність та професійно-кваліфікаційний склад кадрів, уважають, що в зміні чисельності виявляється вплив динаміки екстенсивних факторів, а в зміні їх професійно-кваліфікаційної структури - динаміки інтенсивних факторів відтворення кадрів.

Складною є також задача оцінювання вкладу груп спеціалістів, які різняться між собою за ступенем участі, у створення ефекту (наприклад - продукції). Адже цей ефект має бути розподілений між такими групами згідно з їх вкладом. Інакше кажучи, необхідно виявити взаємозв’язок між ефектом, структурою та чисельністю зайнятих фахівців. Як відомо, кількісні параметри такого взаємозв’язку можуть бути обчислені та статистично обґрунтовані методом кореляційно-регресійного аналізу.

Слід підкреслити, що прогнозування потреби у фахівцях - це комплексне, науково обґрунтоване передбачення розвитку, установлення очікуваної чисельності фахівців, їх професійної структури за регіонами, підприємствами чи сферами діяльності. Практично використовуються два підходи до вирішення задачі прогнозування. Відповідно до першого, майбутній стан об’єкта розглядається і формується на підставі сучасного стану: яким він буде (чи може бути) у системі тенденції, що склалися? Досягається це шляхом екстраполяції. Другий підхід у прогнозуванні базується на цільовому описанні об’єкту шляхом розв’язання зворотної задачі - від майбутнього до теперішнього. Тобто йдеться про побудову моделі незалежно від тенденцій, що склалися і прогнозуються на майбутнє. Для такої моделі параметри задаються метою, яка повинна обумовити напрямок руху.

У прогнозуванні потреби з використанням цільового підходу важливу роль відіграють нормативи забезпеченості спеціалістами, бо при цьому як норматив закладається результат, якого хочуть досягнути. Використання нормативів з для прогнозування має як позитивний, так і негативний бік. Позитивний полягає в тому, що за допомогою наукового обґрунтування нормативів відшукують кількісний і якісний вимір потреб, що і дозволяє встановити необхідну в майбутньому чисельність фахівців.3 іншого боку, недоліком таких нормативів є їх статичність: установлений за даними звітного періоду рівень коефіцієнтів насиченості пропонується використовувати в майбутньому, в умовах, що змінилися.

Але цей останній недолік ще більше притаманний методу екстраполяції, надійність якого є досить високою лише за середньострокового (до 3 років) прогнозування. Тому і більш ефективним для прогнозування (і не тільки потреби у фахівцях) є використання цільового підходу. Останній, не лише встановлює залежності в майбутньому, а й указує напрямки розвитку для досягнення цього майбутнього стану.

Щодо нашої теми це стосується змін у структурі підготовки фахівців. Тобто - у структурі вищої школи. Для того щоб розробити обґрунтовані рекомендації зі зміни структури підготовки студентів у вузах з певною фаховою спеціалізацією або окремого регіону чи країни в цілому, необхідно:

дати оцінку роботі вузів з підготовки спеціалістів та їх територіального розподілу в перед прогнозному періоді;

установити розмір та структуру додаткової потреби на прогнозний період;

оцінити ресурсні можливості вузів з підготовки необхідної кількості фахівців.

Виконати розрахунки для аналізу та прогнозування підготовки спеціалістів у вузах регіону можна за наведеною далі схемою (рис.1).

Рис.1. Схема комплексного аналізу та прогнозування підготовки спеціалістів з вищою освітою у вузах регіону.

Статистичне вивчення робочої сили та робочого часу


Практичне впровадження наведеної методики аналізу та прогнозування кон’юнктури ринку праці спеціалістів потребує насамперед створення і використання для збору та обробки необхідної інформації автоматизованих банків даних різних рівнів, які були б об’єднані в єдину систему. Окремі елементи такої системи вже розроблені в процесі виконання науково-дослідних робіт у цьому напрямку лабораторією аналізу потреби та використання спеціалістів з вищою освітою Міносвіти України. [4].

2. Статистика використання робочого часу


Робочий час осіб, що працюють за наймом, регулюється трудовим законодавством. Статистика робочого часу безпосередньо пов’язана зі статистикою оплати праці та статистикою соціального страхування, тому

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: