Державне регулювання інвестиційної діяльності
Закон України "Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні" (1994 p.) визначає: пріоритетні сфери для іноземного інвестування; вимоги до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг; пільги, що надаються інвестиційним проектам у пріоритетних сферах.
До пріоритетних сфер для іноземного інвестування в Україні віднесено: агропромисловий, лісопромисловий, паливно-енергетичний і металургійний комплекси; машинобудування; медичну, легку, хімічну й нафтохімічну промисловість; зв'язок; транспортну й соціальну інфраструктури.
Вимоги до іноземних інвесторів полягають у такому:
а) іноземні інвестиції мають сприяти створенню нових робочих місць;
б) вони мають бути спрямовані на впровадження сучасних або перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;
в) вони мають орієнтуватися на найбільш раціональне використання сировинної бази України і сприяти зниженню енергоспоживання на одиницю продукції;
г) продукція, виготовлена із залученням іноземних інвестицій, має бути конкурентоспроможною на міжнародних ринках [8, 176].
Іноземним інвестиційним проектам у пріоритетних сферах надаються певні пільги. Основними з них є: застосування норм прискореної амортизації; збільшення періоду звільнення від податку на прибуток і додану вартість; повернення 50% експортного мита на товари виробничого призначення і 100% на деталі, вузли та агрегати, імпортовані за кооперацією; надання кредиту на пільгових умовах; страхування інвестиційних ризиків.
Законом України "Про режим іноземного інвестування" (1996 р.) чітко визначено різновиди іноземних інвестицій і форми їхнього здійснення в Україні, виписано державні гарантії захисту іноземних інвестицій (ті самі, що й у раніше ухвалених законодавчих актах України). Крім того, у законі зазначено, що іноземними інвесторами в Україні можуть бути:
юридичні особи, створені відповідно до законодавства інших країн;
фізичні особи – іноземці, які не мають постійного місця проживання в Україні;
іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;
інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності.
Підприємствами з іноземними інвестиціями вважаються такі, іноземні інвестиції в статутному фонді яких становлять не менше 10%. Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду вітчизняного підприємства (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладання митом.
Для всіх іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.
Ефективність іноземних інвестицій характеризується передовсім через розмір дивідендів або дохідність (прибуток на одиницю) від вкладених фінансових коштів і через термін окупності (повернення) останніх. В Україні, наприклад, названі показники реально мають достатньо високі значення і цим самим підтверджують ефективність іноземних інвестицій.
Яскравим прикладом може бути діяльність в Україні швейцарської фірми "Крафт Якобс Сушар", яка свого часу придбала 88% акцій тростянецької шоколадної фабрики "Україна". Швейцарська фірма гарантувала внесення понад 22 млн. доларів США довгострокових кредитів [8, 177].
За рік, що минув після проведення тендера, новим співвласником освоєно 45 нових видів продукції, а обсяг виробництва на фабриці "Україна" збільшився у 1,6 рази. Крім того, коли у зв'язку з неплатежами місцеві підприємства почали відключати від електромережі, іноземний інвестор заплатив за борги всього міста Тростянець, аби йому не заважали працювати, і зобов'язався регулярно вносити авансові платежі в сумі 100 тис. доларів США за електроенергію для місцевих споживачів.
Законодавче регулювання іноземних інвестицій у національну економіку здійснюється кількома законами України, ухваленими протягом 1991-1996 років Верховною Радою, і декретом Кабінету Міністрів України.
Висновки
Дослідивши державне регулювання інвестиційних процесів можна зробити наступні висновки:
1. Інвестиційна діяльність – це послідовна сукупність дій її суб'єктів (інвесторів і учасників) щодо здійснення інвестицій з метою одержання доходу або прибутку. Кожна держава як суб'єкт інвестиційної діяльності визначає правові, економічні і соціальні умови цієї діяльності в своєму законодавстві. У вужчому тлумаченні цього поняття застосовують термін "інвестиційний процес". Це поняття звичайно пов'язується з обґрунтуванням і реалізацією інвестиційних проектів.
2. Найбільш характерними стадіями інвестиційного процесу є наступні: мотивація інвестиційної діяльності, прогнозування і програмування інвестицій, обґрунтування доцільності інвестицій, страхування інвестицій, державне регулювання інвестиційного процесу, планування інвестицій, фінансування інвестиційного процесу, проектування і ціноутворення, забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами, освоєння інвестицій, підготовка до виробництва продукції, попередня здача і приймання в експлуатацію, кінцева здача об'єкта в експлуатацію.
3. За формами власності інвестиції розподіляються на:
державні – що фінансуються з держбюджету, місцевих бюджетів, державними підприємствами;
приватні – кошти населення (індивідуальних інвесторів), комерційних структур, колективних підприємств;
іноземні – запозичені і кредитні ресурси міжнародних інвестиційних інституцій, зарубіжних корпорацій і фірм, спільних підприємств.
4. Останнім часом в економічній літературі визначилась нова – інноваційна форма інвестицій (вкладення в нововведення). В принципі при стабільній економіці всі інвестиції повинні бути водночас інноваціями. За умов кризи можливі інвестиції на підтримку діючих технічно відсталих виробничих фондів. Інноваційна форма здебільшого складається з інтелектуальних інвестицій.
5. Міжнародний рух капіталів у вузькому розумінні репрезентує процеси у реальному секторі; його об'єктом є виробничі потужності, а сам цей рух забезпечується сукупністю мікроекономічних, приватних інвестиційних потенціалів (у широкому розумінні рух капіталів включає й переміщення фінансово-монетарних цінностей). Ці раніше створені та нагромаджені матеріальні ресурси та кошти, власне, і "перерозподіляються" між країнами у вигляді міжнародного руху капіталів. Щоправда, цей "перерозподіл" не є "остаточним", а являє собою своєрідну змінну величину, що залежить від комплексу правових, кон'юнктурних, психологічних та інших умов функціонування капіталу.
6. Наслідки міжнародної міграції капіталу для країн-експортерів та країн-імпортерів прямих закордонних інвестицій (ПЗІ) різноманітні та суперечливі.
7. На сучасному етапі в регулюванні міжнародного інвестиційного процесу присутні певні багатосторонні міждержавні інститути.
8. Усі методи державного регулювання інвестиційної діяльності є взаємозв'язаними, а тому застосування їх не може бути довільним. Кожна модель державної інвестиційної політики є певним поєднанням заходів та відповідних державних інститутів, що розробляють та реалізують ці заходи. Відповідність організаційних форм і методів державного регулювання інвестиційної діяльності залежить від стану розвитку ринкових відносин, структури економіки та конкретної економічної ситуації. Недостатнє врахування взаємовпливу різних заходів інвестиційної політики може суттєво обмежити їхню ефективність.
Література
Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. – М., 1997. – С. 48-66.
Борродіна В.М. Теоретичні основи прямих іноземних інвестицій // Вісник. Міжнародні відносини. – К., 2000. – Вип. 17 – С. 30-35.
Бургова О. Методологічні основи оцінки ризику при прийнятті інвестиційних рішень // Економіка України. – 2003. – № 10. – С. 29-32.
Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.
Діденко Я.О. Особливості державного регулювання інвестиційних процесів у перехідній економіці // Науковий вісник ВДУ. – 2001. – С. 54-57.
Дмитриченко Л.А. Инвестиционные процессы и формирование структуры экономики Украины // Прометей: региональный сборник научных трудов по экономике № 2(5). – 2001. – С. 254-262.
Зюкова Н.Б. Активізація інвестиційних процесів в Україні як основа економічного зростання // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. Серія "Економічні науки". – Полтава, 2003, № 1. – С. 19-21.
Економіка підприємства: Підручник. За ред. акад. С.Ф. Покропивного. 2-е вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.
Киреев А. Международная экономика: В 2-х ч. – М., 1998. – Ч. 1. – С. 285-320.
Ковальчук О.В. Моніторинг інвестиційних процесів в Україні // Актуальні проблеми економіки. – 2003. – № 7. – С. 36-42.
Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. – Львів, 1999. – 277 с.
Козлюк Я.Я. Інвестиційний процес в Україні: проблеми і перспективи // Науковий вісник ВДУ. – 2001. – № 2: Географічні науки. – С. 85-86.
Кочанова П.В. Інвестиційний процес і його особливості в економіці України // Проблеми науки. – 2002. – № 5. – С. 22-24.
Курс экономики / Под ред. Б.А. Райзберга. – М., 1997. – С. 205-214.
Луцишин Н.П., Малімон Н.А. Формування правового механізму регулювання діяльності іноземних інвесторів в Україні // Науковий вісник ВДУ. – Луцьк, 2003. – № 8. – С. 96-100.
Макуха С.М. Експорт капіталу: суть і форми // Фінанси України. – 2002. – № 11. – С. 77-83.
Мартиненко В. Стратегія трансформації інвестиційних процесів в Україні – рух на випередження // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 2002. – № 3. – С. 185-193.
Мотиваційні чинники міжнародних економічних процесів // Фінанси країни. – 2004. – № 12. – С. 50-57.
Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. - 948 с.
Овчинников Г.П. Международная экономика: Учебное пособие. – СПб, 1998. – С. 244-350.
Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. – К.: Лібра, 1998. – 392 с..
Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. – К., 1996. – С. 204-225.
Підгайна О. Міжнародний досвід державного управління інвестиційним процесом // Управління сучасним містом. – 2003. – № 7-9. – С. 121-128.
Підйомний О.М. Управління інвестиційними процесами на фінансових ринках. – К., 2003. – С. 130-139.
Реверчук С.К., Реверчук Н.И., Скоморович I.Г. та ін. Інвестологія: наука про інвестування: Навчальний посібник / За ред. докт. екон. наук, проф. С.К. Реверчука. - К.: Атіка, 2001. - 264 с.
Редькін О., Гришина О. Лібералізація інвестиційних процесів в Україні // Фінанси України. – 2002. – № 2. – С. 115-123.
Рипейська Л.С. Спеціальні економічні зони як механізм стимулювання інвестиційного процесу в Україні // Регіональні перспективи. – 2001. – № 4. – С. 23-24.
Розвиток організаційно-економічних механізмів активізації інвестиційних процесів в Україні // Вісник Дніпропетровського державного фінансово-економічного інституту: Економічні науки: Т. 1. – Д., 2000. – С. 333-443.
Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник / Під заг. ред. А.І. Кредисова. – К., 1998. – 448 с..
Цегольник П. Проблеми та напрями активізації інвестиційних процесів в Україні // Управління сучасним містом. – 2003. – № 7-9. – С. 128-134.
Чистякова Н.М. Державне регулювання інвестиційних процесів в Україні // Фінанси України. – 2001. – № 3. – С. 116-122.
Размещено на