Xreferat.com » Рефераты по экономической теории » Теорія граничної корисності

Теорія граничної корисності

непотрібної. Грошима можуть служити будь-які об'єкти; головною властивістю їх є їхня унікальність, захищеність від підробки. При цьому той факт, що монети виготовлялися з цінних металів, пояснюється так само, як і цінність самих цих металів: як-от, їхньою рідкістю, і тільки нею однієї. Зауважимо, що золото і срібло - це практично “марні” речовини, безпосереднє використання яких обмежувалося виготовленням прикрас. Їхня цінність складалася в тому, що вони були рідкісні і не піддавалися підробці: золото і срібло легко розпізнати і важко добути.

Важливо, проте, отут інше: інакше визначаються і самі функції грошей. Насамперед, їхня роль у відношеннях між приватними особами надається похідною від їхньої ролі у відношеннях між частими особами і державою. Так, ходіння державних грошей у якості засоби обміну знаходиться в прямої залежності від того, яким уявою держава збирає ці гроші і як воно їх роздає.

У нашому прикладі з подушним податком ми намірено роздивилися самий простий випадок, коли рівна сума грошей одноразово збирається з усіх громадян, а одержати від держави гроші можна тільки в обмін на товари або за визначені послуги. Але держава навряд чи потребуває у всіх товарах, вироблених у країні. Припустимо, йому потрібний тільки один два види товару і два види послуг: держава “бере” або зерном і м'ясом, або військовою і чиновничою службою. Відповідно, існує усього два засоби одержати гроші безпосередньо в держави: або продати йому зерно, або завербуватися в солдатів (а якщо повезе - пройти в чиновники), де можна буде одержувати платню. У такому випадку, грошовий потік, що йде від держави, обов'язково проходить через руки селян, солдат і чиновників. Всі інші стани товариства можуть одержати гроші тільки від них - а податки справно збирають з усіх.

У результаті, уся система суспільного виробництва буде орієнтуватися в першу чергу на потребі тих класів товариства, у котрих “першими” з'являються гроші. Допустим, держава в першу чергу виплачує платня військовим, а інше розподіляє “по залишковому принципі”. У такому випадку, як тільки солдатам виплачують платню, вони купують собі “знаряддя виробництва” (мечі, списи, коней і все таке), або уже відразу йдуть у шинок. Зрозуміло, що в такій державі буде непогано розвита ковальська справа, пивоварство і проституція, а все інше буде існувати “остільки оскільки”. Проте, якщо перші гроші будуть одержувати, скажемо, чиновники, а військові - “остільки оскільки”, загальна картина може змінитися до невпізнанності: дешеві шинки і збройові майстерні будуть тягнути жалюгідне існування, зато розцвіте виробництво предметів розкоші.

Держава є і першим джерелом, і першим споживачем грошових ресурсів. Як відомо, що сплачує замовляє музику - причому навіть у тому випадку, коли він про цей зовсім не думає. Ринок, ринкова економіка, як правило, адаптується до ситуації, що укладається, і не більш того. При цьому задаватися питанням, наскільки добре та або інша структура економіки відповідає так називаним “суспільним потребам”, безтямно. Суспільні потреби нітрохи не більш “об'єктивні”, ніж потреби приватні. Простіше говорячи, суспільні потреби такі, яке саме товариство. А товариство таке, яким його робить держава.

З цього випливає, що, узагалі говорячи, “суспільне виробництво” може приймати самі дивні форми. Так воно і є. Якщо оглянути реально існуючі (або що існували) товариства, то швидко з'ясовується одна проста істина: серед них було не так вже і багато таких, у яких економіка була спонукувана “простими людськими потребами”. Як правило, ми бачимо щось інше. Інші економічні системи не могли прокормити населення, але давали можливість, скажемо, будувати гігантські стели і храми; інші могли нагодувати й одягти всіх, але намертво зупиняли технічний і науковий прогрес; деякі взагалі не могли функціонувати без безупинної притоки ресурсів ззовні, що добуваються війнами і здирством; і так далі, тощо. “Розумні” ринкові економіки, спрямовані (як нам рекомендується) на задоволення потреб товариства, а не держави, з'явилися щодо пізно і є скоріше винятком, ніж правилом. (Втім, потрібно ще задатися питанням, чи таке вже цей виняток із правила. )

Повернемося, проте, до нашої схеми. “Вільний ринок” займає простір між одержувачами грошей від держави, і платниками, що змушені їхній державі віддавати. При цьому конфігурація ринку задається, як правило, бажаннями і потребами прошарку одержувачів державних засобів, який і можна вважати дійсним “правлячим класом” або “аристократією” даного товариства.

Зрозуміло, саме поняття “аристократії” є чисто економічним.

Н об що подає із себе ці “одержувачі”? Ми вже наводили приклад із мілітаризованою економікою, побудованої навколо солдатської платні, і з економікою “дозвілля і розкоші”, що виникає в ситуації панування управлінців. Насправді ситуація, зрозуміло, складніше. Держава змушена годувати не тільки тих людей, що для нього корисні, але і тих, що для нього небезпечні . Їх припадає піддобрювати (насамперед матеріально), щоб вони не шкодили.

Дуже часто “корисні” і “небезпечні” люди є тими самими. Наприклад, княжа бойова дружина - це корисні люди, тому що вони захищають князя і готові воювати за нього. Але вони ж і небезпечні, оскільки спроможні повернути зброю в іншу сторону, скинути або убити свого хазяїна, і посадити на його місце іншого. Відповідно, знаменита щедрість володарів стосовно своїх воїнів - скоріше змушена міра, ніж прояв приязні.

Проте, буває і так, що “корисні” і “небезпечні” люди в прошарку одержувачів різняться. Ця різниця може бути не занадто помітної, але вона завжди суттєва: держава завжди ринеться розрізняти тих, кого воно “змушено терпіти”, і тих, у кому дійсно потребує. Це і є розходження “паразитів” і “государевих людей”, “старої аристократії” і “нової аристоктарії”, “бояр” і “дворян”, і так далі.

Тут ми дозволимо собі зауважити, що бувають ситуації, коли “корисних” державі людей просто немає, або державі не вистачає грошей на їхню оплату, оскільки всі засоби ідуть на підкуп тих, хто небезпечний. Така, наприклад, ситуація в сучасній Україні. Темні особистості, що розкрадають будь-які державні прибутки (а також кредити, і так далі), не мають ніяких корисних функцій.

Єдина причина, по якій держава надає їм можливість бути одержувачем своїх засобів (у даному випадку погано, чи вирішується це de jure: нас цікавить ситуація de facto), та, що ці люди - кожний по своєму - то небезпечні цій державі, і воно змушено “рахуватися” із ними.


Теорія граничної корисності в працях сучасних єкономістів.

На початку XX сторіччя в теоретичній економічній науці сформувалася оригінальна наукова школа - російська школа політичної економії, що зробила значний вплив на розвиток ряду напрямків світової науки. Тому науково правильно і вірогідно виділяти в історії економічної науки XX в. поряд із неокласичною, кейнсіанською, інституціональною школами ще і російську школу політичної економії.

Ідея про можливість існування вітчизняної економічної школи можна сказати "витає в повітрі" уже декілька років. Автор дійсної доповіді висловлювала її й у 1997 р. у Передмові до книги М.І.Туган-Барановського "Періодичні промислові кризи", і в доповідях на кафедрі, і на міжнародній науковій конференції /1999 р./. Проте потрібно було уявити підстави, вагомі докази такої тези.

У результаті проведених досліджень сформувався висновок: що стосується теоретичної економічної науки,тобто всі підстави думати, що в цій області дійсно існувала школа високої теорії, що у Росії завжди називали політичною економією.

Початок цієї школи ставиться до 90-м рр. XIX в., коли були опубліковані праці, що стали генераторами основних ідей і концепцій російської теоретичної економічної науки. Це - "Промислові кризи в сучасної Англії, їхньої причини і найближчі впливи на народне життя" /1894/ і "Російська фабрика в минулому і дійсному" /1898/ М.І.Туган-Барановського і "Економічні нариси. Випуск перший.

Теорія цінності Рікардо /Досвід точного аналізу/" /1898/ В.К. Дмитрієва. Цілком оригінальні дослідження, що принесли світову популярність одному економісту / Туган-Барановському/ відразу ж, другому /Дмитрієву/ три чверті сторіччя через, були здійснені вченими, яким не здійснилося ще і тридцятьох років.

І ми вже звертаємо увагу на характерну рису російської школи - у її річищі працювали люди дуже молоді, причому в другому десятилітті XX в. із працями, згодом визнаними видатними, виступали уже вчорашні студенти. Так було, зокрема, із книгою А.В.Чаянова "Нариси по теорії трудового господарства" (1912-1913).

Виникнення школи високої теорії саме наприкінці XIX -початку XX в. було затребувано часом і підготовлено попереднім розвитком економічної думки Росії в XIX в. Вся перша половина XIX в. проходила під знаком вивчення, популяризації і навіть спроб застосувати навчання А.Сміта до російської дійсності. Для самих відважних, як відомо, це закінчилося в кріпосницькій країні трагічно.

Роботи іншого представника класичної школи - Д.Рікардо, будучи відомими, у той період занадто великої уваги не залучали. У Росії любили набагато більше послідовника й інтерпретатора теорії Рікадро Дж.Ст.Мілля. Великий інтерес у російських суспільствознавців викликали праці, а головне
концепції німецької історичної школи. У німців знайшлося чимало послідовників, у результаті чого були зроблені дуже важливі дослідження в області народного господарства Росії і його історії, для чого треба буде добре попрацювати над статистикою. Блискуче володіння теоретичними аспектами статистики і практичне її застосування в наукових дослідженнях, державній і суспільній діяльності є однієї з яскравих характерних рис російської школи політичної економії, заставою багатьох наукових відкриттів.

Високий рівень конкретно-економічних досліджень російських учених другої половини XIX в. /Згадаємо лише двотомник А.И.Чупрова "Залізничне господарство", 1875-1878/ також у чималому ступені сприяв розвитку інтересу і, якщо так можна сказати, смаку до теоретичної роботи в їхніх учнів.

Тепер ми підійшли до розгляду найважливішої особливості російської економічної думки, у величезному ступені обумовивши шлях її розвиту, - надзвичайної, із жодною країною не порівнянною популярністю в Росії другої половини XIX в. "Капіталу" К.Маркса /першого тому, оскільки другий і третій видані були багато пізніше і сприймалися вже зовсім по-другому. У 1859 р. К. Маркс опублікував роботу "До критики політичної економії", що містить ряд ідей, розвитих згодом у першому томі "Капіталу". У Європі книга була зустрінута змовою мовчання з боку професури. У однім із листів
Маркс із гіркотою відзначав: "Я очікував полеміки, критики, але тільки не повного ігнорування... )) /курсив мій - Г.С./. Цими словами він дуже точно визначив і наступне сприйняття його економічних праць західними вченими. Зовсім інший прийом робота Маркса одержала в Росії: вона "викликала великий шум", і професор політичної економії Московського університету И.К.Бабст прочитав про неї лекцію - при великому стіканні публіки. Певне, уже з цього часу "Капітал" починає завойовувати не тільки
розуми, але і душі російських економістів. Російський - перша мова, на який були переведені всі три виданих у XIX в. тому "Капіталу". Тільки в 70-х роках /тобто, після видання I тому/ у Росії з'явилося біля 170 рецензій і публікацій, у яких "Капітал" цитувався або згадувався. Одним із перших популяризаторів, пропагандистів, коментаторів "Капіталу" був російський економіст Н.И.Зібер. Росія була єдиною країною, де капітал викладали. Лідер ліберальних народників, душу й улюбленець студентів Московського університету, що викладав и в с. х. Академії, професор Олександр Іванович Чупров приймав на свій знаменитий "науковий семінарій", тільки за умови решти заліку по "Капіталі" (першому тому). А адже в нього училися Фортунатов і Дмитрієв, а учнями останніх були Кондртьев, Чаянов і багато інших головних економістів російської школи. Винятково болісно професора старшого покоління сприймали критику "Капіталу", що розгорнулася на Заході після публікації III тому. На початку XX в. відношення з теорією Маркса в їхніх учнів укладалися вже багато в чому по-другому і по-різному. Але усе ж дуже багато чого в роботах російської школи політичної економії, зв'язувало її з "Капіталом". Більш того, цей зв'язок дозволив російським економістам випередити закордонних колег на десятиліття в постановці і рішенні ряду складних проблем економіки. Західна академічна наука ніколи не приймала Маркса. "Капітал", його вивчення ніколи не входив у програму західних навчальних закладів. Обрадувані тим, що Е.Бем-Баверк, узяв на ебе обов'язок детально описати протиріччя III і I томів "Капіталу", академіки постаралися забути про роботу Маркса Західна наука в результаті пройшла повз методологію марксистського економічного аналізу, повз разючий по глибині дослідження довгострокових тенденцій у розвитку капіталізму, повз теорію суспільного відтворення. /Про негативні наслідки цього говорили багато пізніше В.В.Леонтьев і Й.Шумпетер/. Інша справа - російські економісти, навчені методології соціально-економічного аналізу; логікі категорій товарного виробництва, самі штудировавші "Капітал", готові проаналізувати його "зсередини", у світлі новітніх досягнень науки і нових явищ у розвитку товариства. "Капітал", хотіли того російські вчені або немає, але став одним із джерел формування нової школи, навіть у тому випадку, якщо він був усього лише приводом для серйозної наукової дискусії.

Щоб спробувати оцінити місце і роль російської школи політичної економії в науці початку XX в.. , її новаторство, необхідно загалом пригадати загальний плин західної економічної думки до кінця XIX в. Вчені кінця XIX - початку XX в. ринулися додати своїй дисципліні характер "чистої науки", вільної від політики, спроможної звістки дослідження незалежно від ідеології, від моральних ідеалів аналітика. Широкі перспективи бачилися їм у застосуванні математичних методів. Не соціальна, і тимчасова приналежність "економічної людини", а його психологія, поводження, те, як
він здійснює свій вибір - ці аспекти економіки ставали предметом дослідження на відміну від робіт класиків, що бачили головним предметом економічної науки з'ясовування природи і причин багатства народів. Праця, що стала в класиків головним чинником виробництва, творцем багатства товариства, у нових теоріях став утрачати свою чільну роль. Критикі піддавалася теорія трудової вартості /цінності/ - основа класичної школи. Англійський економіст А.Маршалл у книзі, виданої в 1890 р., запропонував і нову назву теоретичної науки - "економіці" і, певне, навіть самий не припускав, що воно одержить у XX сторіччі загальне поширення. Якщо вірити словам російських учених покоління початку XX в., вітчизняна професура два десятиліття немов би не помічала нових віянь західної науки. Навчені думати і думати вільно молоді економісти обрали інший шлях, прямуючи осмислити процеси, що відбувалися на Заході, У сполученні новаторства і традицій склалася цілком своєрідна теоретична школа, по самій суті своєї, а не з традиції, що зберегла назву "політична економія", надзвичайною концентрацією інтелектуальних зусиль, що додала новий імпульс політико-економічним дослідженням.

Характерно, що економісти російської школи політичної економії зберегли схильність ряду основних ідей класичної школи. Це проявилося, насамперед, у тому, що, наслідуючи її традиціям, вони розглядали працю як головний чинник виробництва /у Економіці це місце вже зайняло підприємництво/. Самі російські економісти визначену "відсталість" своїх поглядів нерідко пояснювали моральними принципами. Здебільшого вихідці з різноманітної інтелігенції, що віддали в юності данина народницьким ідеям, вони не могли "забути про народ", тим більше в складних для нього умовах російського капіталізму, що розвивається. І в цьому відношенні вчені російської школи запропонували так багато цікавого і практично важливого, що майже узвичаєне зараз уявлення про несумісність економічного і морального починає викликати серйозні сумніви. Аналіз праці як головного чинника виробництва переростив у роботах вітчизняних вчених у дослідження соціальних процесів, що відбувалися в Росії /а марксовська "закваска", отримана від учителів, дозволила зробити ці дослідження на найвищому теоретичному рівні/. На жаль, у тезах можна зупинитися лише на деяких, особливо показових прикладах. Володимир Карпович Дмитрієв - перший російський економіст-математик, фундатор математичного напрямку в політекономічній школі, супротивник упровадження соціальних досліджень у "чисту теорію", пише книгу "Критичні дослідження про споживання алкоголю в Росії". П.Б.Струве її видає в 1911 р., відмічаючи в Передмові, що ця робота, безсумнівно стане "керівною працею" у дослідженні цей делікатної і винятково хворий для Росії того часу проблеми. Дійсно, книга ця рідк--рідкісний, майже унікальний приклад виходу "високої теорії" у реальне життя, точніше - у саму гущавину народного життя,
причому в таку проблему, котрої і до нашого часу економісти серйозно не займаються, а якщо і займаються, те, по мірках дослідження Дмитрієва, роблять це вкрай поверхово. Статистичний і теоретичний аналіз переростив у роботі Дмитрієва в дослідження алкоголізму не просто як транедії особистості, а як трагічного явища народного життя Росії на рубежі двох сторіч, явища соціального, викликаного "розкрестьянуванням" патріархального села, ламкої звичного способу життя, вікових його підвалин, цілком не сумісних з умовами міста, куди масами переселялися сільські жителі. Число алкоголіків, що росте, нерідко спадкових, викликає в економіста біль і тривогу за долю нації. /Залишається тільки шкодувати, що дослідження це так "керівною працею" і не стало/. На відміну від економіці, що методологічно виключає спеціальні теорії розподілу, у Росії такі теорії створювалися, і практично узвичаєної серед політекономів була соціальна теорія розподілу Туган-Барановського, тим більше "влаштовувала" багатьох, оскільки являв собою розвитий варіант теорії Рікардо. У підручниках неодмінно був присутній поділ {(Розподіл", і про його структуру можна судити на прикладі одного із самих популярних підручників, по якому чверть сторіччя /до середини 20-х років/ пізнавали економічну грамоту росіяни. Це - "Нариси політичної економії" В.Я.Железнова. У 7-ом ізд. (М., 1912) роздів "Навчання про розподіл" складався з чотирьох лекцій, три з який були присвячені заробітній платі й іншим проблемам положення праці у виробництві (дві глави - про робочий договір із такими, зокрема, проблемами, як історія робочого законодавства в Англії і Росії; фахові спілки, історія їхньої діяльності і боротьби в Англії, Німеччини й інших країнах - усього 247 сторінок тексту). "Іншим формам прибутку" - прибули, ренті, відсотку - була присвячена лише одна лекція - 82 стор. Приблизно таке ж співвідношення мало місце й у підручнику М.І.Туган-Барановського "Основи політичний економії". Як очевидно, і тут головним в економіці залишається праця. /Попутно зауважимо, як багато матеріалу дається Железновим у порівнянні з іншими країнами. Це не випадок і не особливість даної роботи. Порівняльний аналіз був характерною рисою і досліджень, і навчальних праць, і просвітительських видань російської школи/.

Пильна увага економістів російської школи до положення трудящих /робочих, селянства, дрібних товаровиробників/ призвело їх до розробки цілком оригінальних, що не мають аналогів
у світовій економічній літературі теорій кооперації. Остання розглядався як важливий засіб подолання трудностей капіталізму, що розвивається, водночас - і навчання премудростям господарювання в ринковій конкурентній економіці, /хіба це не є прообраз "соціального ринкового господарства"? /. Робіт із кооперації була написана безліч. Добре уже відомі й у нашій країні, і за рубежем книги А.В.Чаянова. Великою популярністю в Росії користувалися праці Пажитнова, Мануйлова й інших авторів. Але не можна, слідом за самими російськими "кооператорами", не визнати особливу значимість теоретичної праці М.И.Туган-Барановського. "Роботи Михайла Івановича з питань кооперації, безсумнівно, потрібно визнати видатними, одн із кращих не тільки в нас у Росії", - писав Н.Д.Кондратьев у 1923 р. Здається, що книга "Соціальні основи кооперації", написана в 1916 р., у період самого розквіту російської школи політичної економії, є зразком її досягнень у методології /сполучення історичного і теоретичного аналізу; соціально-економічний підхід; "перевірка теорії ; цілком конкретні пропозиції в області господарювання/. І також уперше висуваються такі питання теорії, над якими задумалися західні економісти лише через десятиліття. Зокрема, ставиться проблема об'єктивного і суб'єктивного в економіці, меж утручання людей у дії об'єктивних законів. /Цілком чудово
висловлені Туган-Барановським ідеї були підхоплені і розвиті вже в 20-е роки його учнем Н.Д.Кондратьевим у розробленої їм теорії планування/. Думка Туган-Барановского про межі "штучних утворень", створених і задуманих людьми, а не виниклих стихійно в ході розвитку ринкової економіки, була використана А.Ноувом і Е.Домаром у дискусіях, що проходили в США в 70-х - 80-х роках /звичайно, ХХв. / щодо перспектив виживаності в ринкових умовах так.наз. підприємств робочої власності/ план "ESOP" - власності робітників на акціонерний капітал підприємства/. 6. Дуже трагічно склалася доля досліджень російської школи політичної економії в області мікроекономічної теорії. Мова йде про двох видатних представників цього напрямку досліджень В.К.Дмитрієві /1868-1913/ і Е.Е.Слуцком /1880-1948/. Важко сказати, скільки Нобелевських премій дісталося тим, хто через десятиліття наново відчиняв /повторював/ їхнього відкриття.

Водночас, саме в області мікроекономіки положення російської науки виявилося украй важко, тому що на заході в цій сфері йшла найбільше серйозна критика теорії трудової вартості. У цій області розвивався новий інструментарій аналізу -математичний і саме сюди вторглись проблеми
ринкового поводження і психології суб'єктів, що хазяюють, розроблювальні теорією граничної корисності. Аналізуючи ситуацію, що склалася в російській науці на рубежі сторіч, Дмитрієв відзначав: протягом більш ніж 20 років російська економічна наука "не помічала" психологічного напрямку -"самого значного по своїх розмірах і наслідкам плину європейської економічної думки" Перші спроби М.И.Туган-Барановського і В.Ф.Залеського пробити пролом у "тій стіні, що, відгородилася російська економічна наука від вторгнення всяких "нововведень" із Заходу", хоча і не мали негайних "дотикальних наслідків", але виявили чимало прихильників. "Лід був зламаний: із цього часу не говорити про теорію граничної корисності, замовчувати її (...) стало неможливо"Праці П.Б.Струве і С.Л.Франка запропонували російським економістам цікавий напрямок подальшої розробки теорії цінності - синтез трудової теорії цінності і граничної корисності. Ідея показалася новому поколінню російських економістів дуже привабливої, що дозволяє знайти вихід із дуже делікатної ситуації. З одного боку, виникнула можливість зберегти класичну основу -трудову теорію. З іншого боку, не визнавати значимість теорії граничної корисності було вже неможливо. Незалежно друг від друга, вони обрали схожий підхід - синтез теорій трудової вартості (в інтепретації Рікардо) і граничної корисності. "Самим значним явищем у прямуванні економічної думки за останні роки був поворот до чисто теоретичної роботи, ціллю якої усе більш і більш ставиться синтез основних положень, установлених класичною школою і її продовжувачами, і школою граничної корисності. Створювали "синтетичні" теорії цінності і Туган-Барановський, і київський економіст Н.Столяров і ряд інших дослідників. Проте укладається враження, що істотних результатів у цьому синтезі зазначені вище економісти не досягли. Незрівнянно більш успішної була робота в цій області В.К.Дмитрієва. У 1898 р. у друкарні Московського університету була надрукована перша наукова праця Володимира Карповича Дмитрієва "Економічні нариси. Випуск перший. Теорія цінності Д.Рікардо (досвід точного аналізу}". Цією роботою він заявив про себе як першій російському економісту-математиці. У 1902 р. він публікує продовження своєї наукової праці - "Економічні нариси. Випуски другий і третій. Нарис другий. Теорія конкуренції Ог.Курно. Нарис третій. Теорія граничної корисності". У 1904 р. усі трьох раніше опублікованого економічних нарису були видані окремою книгою - "Економічні нариси. (Серія 1-я: Досвід органічного синтезу теорії цінності і теорії граничної корисності)". Дмитрієв припускав підготувати ще одну серію з трьох нарисів: по теорії ренти, промислових криз і грошового обігу. Планувалося, певне, створити дуже обставинно пророблені теоретичні основи економічної науки початку XX сторіччя. Як видно, ці праці написані не були. У всякому разі, зведень про існування рукописів або публікацій знайти не вдалося. Як і багато економістів того часу, Дмитрієв ринувся осмислити ту революцію в науці, що відбувалася наприкінці XIX в., і сполучити новітні теорії - економічної рівноваги, граничної корисності, граничної продуктивності зі спадщиною класичної школи. Підхід Дмитрієва певною мірою подібний із методом А.Маршалла - починається спроба не відкинути класичну спадщину, а створити на новому фундаменті синтез визначених старих і сучасних ідей, розвивати їх і створювати нові теорії. Водночас Дмитрієва займають і зміни, що відбуваються в ринковій економіці, пов'язані з пануванням монополій, що посилюється. Звідси його інтерес до робіт Курно, одним із перших досліджуючого ринкові структури. У результаті виникнула цілком оригінальна праця, суть котрого чітко відбита в підзаголовку "Досвід органічного синтезу трудової теорії цінності і граничної корисності". Використовуючи математичні методи для аналізу теорії цінності Д.Рікардо і так називаної "догми Сміта", Володимир Карпович зумів "зняти" багато зауважень критиків Рікардо, що дорікали його, зокрема, у суперечливості окремих позицій (наприклад, трактувань ціни і прибули). Такий підхід до спадщини попередників, метод

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: