Xreferat.com » Рефераты по экономической теории » Механизм активизации трудовой деятельности в рамках рыночной экономики

Механизм активизации трудовой деятельности в рамках рыночной экономики

у процесі її розвитку. При цьому дуже важливо, аби ці питання розглядалися не самі собою, а в плані розвитку трудової активності.

З самого початку варто підкреслити, що виробнича демократія є необхідною умовою активізації праці людей, вона дає змогу поряд з іншими моментами сучасної економіки реалізовувати здібності до праці, активніше включитися у більш широкий спектр економічних та соціальних відносин. Без розвитку виробничої демократії не можлива демократія в суспільстві, і навпаки.

Історичний досвід, концепції економічної людини і трудової мотивації показують, що демократія і трудова ініціатива – це взаємнодоповнюючі, взаємнозбагачуючі процеси. Розвиток виробничої демократії сприяє послабленню дієвого впливу результатів праці на її активність та наростанню значимості самої праці і безпосередньо самої діяльності. Окрім цього, виробнича демократія не виключає, але суттєво послаблює принцип “невидимої руки”, протипоставлення індивідуальних інтересів. На підприємствах, котрі активно розвивають економічну демократію, найменше покладаються на керовану індивідуальним інтересом діяльність своїх працівників і все більше повинні мати у розпорядженні спеціальні інститути, котрі заохочують кооперацію, спільне використання засобів виробництва. Крім того, виробнича демократія розширює спектр мотивацій. Вона додає до традиційних мотивів – оплата праці, добробут, корисність, задоволення потреб – специфічні мотиви діючої особистості: потяг до самореалізації,суперництва, досягнення більшого контролю над зовнішніми обставинами, забезпечення душевного комфорту у самому процесі трудової діяльності та прийняття економічних рішень.

Виробнича демократія може виконувати вказані функції тоді, коли прийняті централізовані економічні рішення є обов’язковими для всіх членів виробничого колективу і коли ці рішення здійснюються ними ж самими. Невід’ємною передумовою демократичного процесу є принцип рівності, у відповідності з яким учасник цього процесу з огляду на свою компетенцію повинен визначити, з яких питань колектив (демос) зможе внести найкращі рішення у своїх інтересах; які питання з точки зору членів колективу демос не має компетенції розв’язати, турбуючись про себе; умови, на основі яких демос зможе передати обмежені і, дивлячись за обставинами, такі, що підлягають відкликанню, повноваження іншим особам. Нарешті, демократичний процес передбачає дотримання елементарного принципу справедливості, що потребує, коли потреби і здібності учасників цього процесу неоднакові, нерівних паїв чи частин у спільних результатах, а в тих випадках, коли вони однакові, - рівних шансів на отримання рівних часток.

Реалізація цих вихідних чинників демократичного процесу стає можливою у тому випадку, коли право голоса розподілене між учасниками цього процесу рівномірно, коли вони мають рівну можливість у ході вироблення коллективних рішень висловлювати свої побажання і визначати свій вибір, а також здійснювати контроль.

Якщо підійти до оцінки наявної ситуації в українській економіці, виходячи із начальних передумов і критеріїв демократизації, то, мабуть, можна однозначно відмітити, що реально здійснювані заходи з ринкового реформування економіки не сприяють їх реалізації, а, значить, становленню виробнічої демократії. Ці заходи в основному зведені до лібералізації цін, яка не має для свого здійснення необхідних соціально-економічних передумов, і переділу власності, не підкріпленому підприємницькими здібностями та трудовою діяльністю. Внаслідок цих заходів була зруйнованою державна, інституціональна та ідеологічна основа попередньої економічної системи, створений інституціональний вакуум та правовий безлад, в умовах якого виникли сприятливі можливості небаченого збагачення тих, хто перебував ближче до розпорядження державною власністю та присвоєння державного майна. Посилення економічної нерівності суперечить невід’ємним принципам економічної демократії – рівності і справедливості. Не меншого значення має й те, що нерівномірний розподіл власності є перешкодою для демократизації. У найзагальнішій формі можна сказати, що необмежене право власності на засоби виробництва є закрозою для демократії, а всеохоплюючий розвиток останньої – загрозою для права власності. Вирішення цієї неподоланної суперечності світова практика знайшла у диверсифікації відносин приватної власності на засоби виробництва, у посиленні її багатосуб’єктності, у розвитку приватно-пайової, кооперативної форм власності.

Інститут приватної власності на засоби виробництва зазнав глибоких змін. Із природнього права, яким він був століттями, сьогодні колективу надано право за допомогою демократичного принципу вирішити, яким повинне бути володіння господарським підприємством та контроль над ним з метою досягнення таких цінностей, як демократія, справедливість, ефективність, стимулювання бажаних якостей людської особистості, а також в інтересах забезпечення права кожного учасника демократичного процесу на мінімальні особисті засоби, необхідні для достойного життя.

Як відомо, ринковій економіці не є характерним надмірне втручання в економіку та діяльність підприємства та його працівників. Вона забезпечує економічну свободу працівникам як необхідну умову економічної демократії. Але у той же час не може бути необмеженої економічної свободи, бо така економічна свобода може призвести до накопичення у приватних руках переважаючої розумні межі частки економічних ресурсів та багатства. Саме це ми спостерігаємо тепер в Україні. У своєму намаганні наздогнати Захід Україна прийняла лише зовнішні атрибути західного способу життя, котрі значною мірою належать учорашньому дню. Показні розкоші “нових українців” шокують не лише переважаючу частину українців, котрі живуть на рівні чи за межою бідності, але й достатньо забезпечених на Заході. Відпочинок за вищим розрядом без попередньої інтенсивної праці, моментальне збагачення, життя рантьє – головний стереотип економічної поведінки нових власників і результат ринкових перетворень. На такій основі не можна побудувати цивілізованого ринкового господарства.

Сьогодні прийнято як завгодно критикувати попередню економічну систему, заперечуючи все, що було до її ринкового реформування. Однак не можна не звернути увагу на те, що будівництво так званого соціалізму здійснювалося багато у чому на величезному народному ентузіазмі. Стрімку відбудову радянської економіки після громадянської та Великої Вітчізняної вієн навряд чи можна пояснити тільки позаекономічним примусом у вигляді загрози репресій. Вона мала в своїй основі також потужні трудові мотиви, приміром, ліквідація колишної найманої праці, економічної нерівності, монополії приватної власності на засоби виробництва, прискорення трудового походження особистих доходів, послаблення ролі (а іноді, на жаль, ігнорування) особистого інтересу і утвердження пріоритету колективного та державного (загального) інтересів.

Економічна реформа, відкидаючи економічні структури попередньої економічної системи, проігнорувала й усе те позитивне, що та внесла у механізм мотивації, у систему контролю за господарською діяльністю, у розвиток економічної демократії.

У ході економічних реформ була проголошена і якоюсь мірою реалізована теза про плюралізм власності, про їх рівноправність. Насправді різні форми власності, що присутні в українській економіці, суттєво відрізняються одна від іншої, перш за все рівнем демократизації. При проведенні реформи власності помітним було намагання передати всю повноту влади на виробництві або адміністрації державних і муніципальних підприємств, або вузькому прошарку чи групі приватних власників. На цій основі виникли жорсткі заходи по обмеженню прав працівників. Вони позбавлені права створювати ради трудових колективів на випадок, коли власність зовнішніх акціонерів складає понад 50%. Їм відмовлено у праві вводити обов’язкові нормативи на представництво працівників в органах управління на підприємствах з різними формами власності. Використовуючи досвід західних країн, що виправдав себе, було б правільніше законодавчо закріпити право працівників на участь в управлінні підприємством за принципом “одна людина – один голос”, незалежно від розміру частки в акціонерному капіталі, право на отримання фінансової інформації про діяльність свого підприємства, створення виробничих рад з реальними правами в управлінні підприємством.

Виробнича демократія як необхідна умова ініціювання трудової діяльності працівників підприємства більш послідовно розвивається за таких форм привласнення, як індивідуальне володіння, коли співвласниками виступають члени підприємства; кооперативне володіння, коли єдиним колективним власником є весь персонал підприємства; державна власність, котра не позбавляє господарсько-правової самостійності підприємств і права працівників на безпосередню участь в управлінні ними; суспільна власність, що передбачає володіння працівниками активами свого підприємства не на правах власності, а на основі довірливих відносин від імені суспільства, без права їх продажу та обороту отримуваного таким чином доходу на свою користь.

Не дивлячись на відмінності вказаних форм власності, для них є характерним те спільне, що вони створюють сприятливі можливості для розвитку економічної демократії та розгортання трудової активності кожного працівника.

За останні роки більшість видів нерівності у богатстві та доходах в Україні походить з міжфірмових та міжгалузевих відмінностей у оплаті праці, що є наслідком відсутності переливання капіталу і робочої сили, конкурентного середовища в економіці, а, відповідно, рушійних сил ринку. Так, у першому кварталі 1998 року середньомісячна заробітна плата складала по країні 158 гривень, при цьому у добувних галузях промисловості та атомній енергетиці – від 300 до 400 гривень на місяць; у машинобудівних та приладобудівних підприємствах, де переважно використовується праця висококваліфікованих спеціалістів, середня заробітна плата складає до 100 гривень на місяць; а в громадському харчуванні середня зарплата ледве перевищує вартісну величину межі малозабезпеченості.1 Виникненню нерівності багато в чому сприяла величезна концентрація власності та дуже висока оплата вищих керівників підприємств, рішення котрих найчастіше незалежні від будь-якого дієвого контролю з боку працівників та держави.

Для різних форм власності не може бути зовсім однакових форм і методів розвитку виробничої демократії. Але в кожній з них поряд з іншими механізмами повинен бути забезпеченим демократичний контроль над рішеннями, що приймаються, і йому у найбільшій мірі служить принцип “одна людина – один голос” і володіння фірмою спільно як єдиним колективом. Такого порядку притримуються кооперативи “Мондрагона” Іспанії. У них право володіння не розподіляється між окремими працівниками. Таким правом наділений весь трудовий колектив як єдине ціле. Право окремого працівника визначається не володінням, а його членством. Інакше кажучи, члени кооперативу наділені повними і рівними правами, однак вони не можуть заявляти претензій на частку в активах чи чистій вартості фірми і розпоряджатися ними на власний розсуд. Відчужувана частка акціонерного капіталу у цьому випадку фіксується правом кожного члена фірми відкривати інвестиційний рахунок, на котрий заноситься належна йому частка прибутку.

Достоїнство Мондрагонської моделі полягає також у тому, що вона служить міцною основою для розвитку демократичного управління територіальною одиницею і демократичного суспільства в цілому. Ця міцність обумовлена ідентичністю рішення одних і тих питань на різних рівнях господарювання та іпостасі індивіда. У демократичному суспільстві, у будь-якій демократично керованій територіальній одиниці право громадянства визначається його членством, і вони є повними і рівними для всіх членів співтовариства. Але ці права не дають підстави вимагати у своє володіння індивідуальної частки національного богатства, як і на підприємствах, що знаходяться у кооперативному володінні.

Отож, одним із прикладів демократичної організації виробництва можна вважати виробничі ради, котрі складають основу трудових відносин у ФРН, де були використані різноманітні фактори, що сприяли зменшенню соціальних витрат при переході до соціально орієнтованої ринкової економіки.

Економічна свобода, котру соціально-ринкове господарство надає підприємцям, які працюють по найму, і споживачам, у більшій мірі стимулює та розкриває індивідуальні бажання працювати, готовність до праці, до проявлення ініціативи, старанності та здібності, аніж інші структури з меншим набором економічних свобод.

Соціальна ринкова економіка входить органічною частиною у загальне облаштування ФРН, значною мірою відповідає особливо ідеї структурного влаштування та структурної дійсності, допомагає реалізації вимоги вільного розкриття особистості, вимоги соціальної безпеки, соціальної справедливості, соціального миру та правової державності і забезпечує для державного і громадського порядку широкий і потужний економічний фундамент.

Виробництво, засноване на найманій праці, яка поєднується з принципами демократії, використовує механізм нормування прав і обов’язків робітників і роботодавців і їх співучасть в управлінні виробництвом, сприяють досягненню найвищих результатів.

Виробнича демократія виразилася, поряд з перерахованими моментами, у створенні виробничих рад на підприємствах, що складаються в основному з найманих працівників, котрі виступають рівноправними партнерами з роботодавцями. Виробничі ради наділені правами: інформаційним (право одержання будь-якої інформації, що цікавить робітників, і заперечення з приводу певних рішень); консультативним (всі виробничі питання вирішуються спільно); право участі в управлінні, а також виступ з ініціативою в інтересах всього виробничого колективу.

На підприємствах, які наділені правом юридичної особи (АТ, ТОВ) із загальним числом працюючих понад 2 тис.осіб, створюються спостережні ради з однакової кількості представників пайовиків і працюючих по найму. За допомогою права участі в управлінні підприємством працюючі по найму у відповідних формах отримують можливість на участь не лише в прийнятті рішення, але й в управлінні, що дозволяє їм конкретно при прийнятті виробничих рішень впливати на керівну ланку компанії.

Значить, включення до складу спостережньої ради акціонерних компаній представників працюючих по найму (у відповідності з правом на участь в управлінні підприємством), по суті, є участь у керівництві компанією, яке виходить далеко за межі права виробничих рад на участь в управлінні підприємством. Трудовий колектив, що складається з найманих працівників, повністю бере участь у виробничому процесі, створенні всіх умов для задоволення соціальних потреб працівників.

Виробничі ради, що складаються в основному з найманих працівників, виступають реальною робочою силою на виробництві, повністю контролюють виробничі та управлінські рішення від прийняття до звільнення робітників тощо.

Таким чином, ми розглянули кілька прикладів з виробничої демократії, яка ефективно використовується в країнах з розвинутою ринковою економікою: система “Мондрагона” (Іспанія), система ЕСОП (США), виробничі ради (ФРН), елементи котрих, на наш погляд, можуть бути використаними з урахуванням національних особливостей, трудових традицій в Україні при переході до соціально орієнтованої ринкової економіки.

Забезпечення широкої виробничої демократії передбачає використання усього кращого, що накопичене і виправдало себе у розвинутих країнах. Але не меншого значення має у вирішенні цього завдання розвиток демократії в суспільстві, переорієнтація особистості та поведінки людей на те, щоб підпорядковуватися не єдиним цілям,вихідним із центру, а єдиним абстрактним правилам-правам і моральним нормам, що є суттєвою ознакою цивілізованості. Дефіцит правосвідомості та духовної автономії особистості – це наша сумна національна особливість. Звідси, поряд з економічним смислом наших реформ, їх гуманістичний смисл полягає у подоланні відчуження людини від влади. Це ж виступає необхідною умовою становлення демократії в суспільстві.

У демократичних країнах складувалась та відпрацьовувалась особлива правова та державна система, яка гарантує право кожної людини жити так, як вона вважає за необхідне, до тих пір і доки цим не затискуються точно такі ж права інших. Це значить, що таким шляхом задається один вже виправдалий себе початок: межі права. Право, яке реалізується у формі правових законів, враховуючих специфіку національної культури і традицій, започатковує інституціональні умови та межі для того самого діалога та погодження інтересів, котрі необхідні демократичному суспільству.

Мінімальною вимогою, умовою існування демократичного суспільства є ліквідація великого розриву в доходах, визнання пасивно-терпеливого ставлення до інших інтересів. Демократичне суспільство, на відміну від традиційного і тоталітарного, визнає об’єктивну суперечність інтересів людей та груп, можливість усвідомити та висловити ці інтереси, погодити їх з інтересами інших через компроміс, який дозволяє пожертвувати частиною інтересів для досягнення основної мети.

Західне суспільство більш структуризоване. Наявність певної соціальної структури дозволяє інтересам стати явними, що є необхідною передумовою їх походження. Коли ж ця структура відсутня, раціональна угода або так звана національна злагода у суспільстві недосяжні, бо суперечності між інтересами людей і груп включають надто великий спектр соціально-психологічних, морально-етичних, матеріальних, політичних, поведінкових, побутових і світоглядних рис, через що вони не підлягають раціональному регулюванню.

У ході ринкового регулювання склалася саме така ситуація. Колапс економічної системи, який наближається, сигналізує про те, що країна не може більше існувати в режимі подальшого збагачення меншості та збіднення більшості, перерозподілу та безпардонного проїдання природних ресурсів. Подолання цих та інших недоліків можливе лише на шляху соціальної легітимації та правової легалізації участі якнайбільшої кількості людей у прийнятті економічних рішень, перетворення демократії в механізм, що направляє устремління суспільства на формування середнього класу. Лише середній клас може забезпечити не тільки умови для демократії, але й саму демократію, і, значить, стабільність ринку та суспільства.


ВИСНОВКИ


Узагальнюючи виконані в дисертації дослідження, можна зробити наступні висновки:

Ринкова трансформація планово-розподільчої системи супроводжується руйнуванням попередніх і формуванням нових економічних відносин та структур. В умовах незавершеності процесу становленя нової соціально-економічної системи дослідження ринкового механізму активізації трудової діяльності повинне опиратися на виправдані елементи попередніх соціально-трудових відносин, враховувати новітні тенденції розвитку економіки, тип ринкової економіки, що якнайбільше підходить соціокультурній дійсності України, моделі людини в економічній науці.

У будь-якій політико-економічній системі модель людини включає в себе перш за все мотиви економічної діяльності, цілепокладання, соціально-економічні засоби здійснення цілей, фізичні, психологічні і розумові можливості людини.

У західній економічній теорії можна виокремити два основні напрямки розвитку моделі людини. Один з них є характерним для англійської класичної школи, маржиналізму, неокласичної економічної теорії. Першому напрямку притаманний принцип історичного індивідуалізму. Головним мотивом економічної діяльності є власний егоїстичний інтерес, який зводиться до грошей або корисності. Перша модель виходить з того, що економіка представляє собою міцну сукупність індивідів і врівноважену систему, в котрій індивіди, керуючись своїми інтересами, добиваються найбільшого добробуту.

Для другого напрямку моделей людини є характерним більш широке пояснення цільових функцій людини. У них значне місце відведено вільному часу, праці як самореалізації, дотриманню традицій, альтруїстичним судженням. Іншими словами, у другому типі моделей цільова функція людини включає в себе не тільки економічні, але й чимало надекономічних, соціокультурних моментів. Ці моделі характерні для історичної школи, кейнсіанства, інституціоналізму, для теорій “людських відносин”, “людського капіталу”, “постекономічної людини”.

У зв’язку з вивченням моделі людини і сучасних тенденцій розвитку ринкової економіки крізь призму механізму трудової мотивації в дисертації обгрунтовуються два взаємозв’язаних висновки. Один із них пов’язаний з ускладненням механізму трудової мотивації, що виражено у наступному: по-перше, у нього в міру наростання зрілості виробничо-економічного організму, поглибленя соціалізації і гуманізації економіки включаються все нові й нові мотиви та стимули, які найчастіше носять надекономічний характер, а, по-друге, змінюється пріоритетність складників механізму, невпинно зростають роль і значення соціокультурних факторів. Виходячи з цього, в роботі аргументується теза про доцільність виділення трьох етапів ускладнення механізму трудової мотивації, пов’язаних з пануванням економічної людини, становленням людського капіталу і постекономічної людини.

Другий висновок полягає у зростанні ролі людини в розвитку сучасних соціально-економічних процесів, з перетворенням праці у домінуючий фактор суспільного виробництва.

У сучасній економіці все більшого значення набуває посилення та прискорення її гуманізації, орієнтація всіх її структур на інтереси індивіда, людини. Становлення цивілізованої ринкової економіки неможливе без повороту її до людини, без визнання виробника і споживача як суб’єктів реалізації економічних законів, рушіїв виробництва, поступового перетворення їх у самоцінність розвитку. Олюднення економічної діяльності, людський вимір економіки сприяє, як це слідує з теорії людських відносин, людського капіталу, якості життя, самодетермінації суб’єктів виробництва, приближенню економічних процесів до моделі громадянського суспільства.

Відзначено, що механізм активізації трудової діяльності не залишається незмінним, - він ускладнюється. Це знаходить відображення, по-перше, у розширенні економічної свободи та незалежності найманого працівника, підвищені його відповідальності за власний добробут та статус. По-друге, у посиленні інституціональних основ соціально-трудових відносин, перетворенні їх у об’єкт жорсткого багатосуб’єктного регулювання. По-третє, у зростанні залежності розподілу кінцевих результатів від трудової діяльності, зусиль працівника. По-четверте, у посилюваному процесі перетворення праці в домінуючий фактор. Зі зростанням значимості власності на робочу силу закономірно послаблюється роль інших форм власності і, перш за все, капіталу. Вони поступово перетворюються у всезагальні зусилля здійснення праці всіх громадян, здатних до праці.

У дисертації відзначається, що в ринковому механізмі трудової мотивації високорозвинених країн найбільш концентрованого виразу набуло подолання відчуження працівника від праці та її результатів, від власності на засоби виробництва.

Економічні перетворення в Україні пішли шляхом відродження приватної власності на робочу силу і найманої праці, характерних для приватно-підприємницького типу економіки. Реформа не змогла утвердити інститут приватної власності на робочу силу, перетворити працю у головне джерело доходів і засіб забезпечення більш-менш нормального життєвого стандарту.

У дисертації обгрунтовується висновок про те, що доки ринкові перетворення не будуть орієнтованими на зміни зарплатостимулюючого блоку, всебічне прискорення інституту приватної власності на робочу силу у якості домінуючої форми власності, на подолання відчуження праці від власності на речові фактори виробництва, неможна очікувати бажаних результатів, активізації трудової діяльності.

Становлення працівника-власника направлене на подолання протиріччя між сягнулою високого рівня концентрацією власності на капітал та позбавленням основної маси працівників можливості отримувати і помножувати засоби капіталу, на послаблення виникаючої у зв’язку з цим соціальної нерівності в суспільстві.

Утвердження статусу власника дозволить, по-перше, робітникові отримувати дохід від застосовуваної ним індивідуальної праці, що враховується за кількістю і якістю; по-друге, як члену виробничого колективу привласнювати частину колективного доходу, який створюється на основі спільного продуктивного використання засобів виробництва та є співвимірним з його трудовим вкладом; по-третє, як члену суспільства привласнювати частину валового національного продукту, надавану йому у формі різноманітних виплат та пільг.

Такий порядок не ігнорує індивідуального інтересу працівника, а, навпаки, робить його домінуючим, органічно поєднуваним з колективним та загальним інтересами. Це сприяє розширенню спектру соціально-трудових відносин.

Прийнята у 1992 році програма приватизації фактично не сприяла процесові возз’єднання праці і власності, розвиткові власності працівника, навпаки, вона сприяла поглибленю відчуження праці від її результатів та власності.

Приватизація, проголосивши формальне забезпечення кожного громадянина часткою власності, виявилася для більшості населення чисто символічною дією.

Головний недолік приватизації полягає у тому, що вона з самого початку не була орієнтованою на підвищення заінтересованості працівника краще працювати, на створення стимулів до більш продуктивної праці. Для цього, як показує світовий досвід, необхідно зруйнувати систему найманої праці і замінити її працею власників, які володіють незрівнянно більш високою і короткою, і віддаленою мотивацією.

Основою курсу ринкових перетворень повинне стати інституціональне забезпечення “священості” права власності на робочу силу і розвиток власності працівників. При цьому переваги ринкового господарювання найбільш повно розкриваються не тільки у певному інституціональному і соціокультурному середовищі, але й в умовах послідовного розвитку виробничої демократії. З подоланням найманої праці, утвердженням власності на здібності працівника як домінуючої форми власності виробнича демократія виконує роль цементуючого начала всіх складників механізму трудової діяльності.

Історичний досвід, концепції економічної людини і трудової мотивації показують, що демократія і трудова ініціатива – це взаємодоповнювані, взаємозбагачуючі процеси. Розвиток виробничої демократії сприяє послабленню діяльного впливу результатів праці та зростанню значимості самої праці. Виробнича демократія розширяє спектр мотивації. Вона додає до традиційних мотивів (оплата праці, добробут, корисність, задоволення потреб) специфічні мотиви діючої особистості: потяг до самореалізації і суперництва, досягнення більшого контролю над зовнішніми обставинами, забезпечення душевного комфорту у процесі трудової діяльності та прийнятті економічних рішень.

У дисертації робиться висновок, що виробнича демократія як необхідна умова ініціювання трудової діяльності працівників підприємства більш послідовно розвивається за таких форм привласнення, як індивідуальне володіння, коли співвласниками виступають члени підприємства; кооперативне володіння, коли єдиним колективним власником є весь персонал підприємства; державна власність, яка не позбавляє господарсько-правової самостійності підприємств і права працівників на безпосередню участь в управлінні ними; суспільна власність, яка передбачає володіння працівниками активами свого підприємства не на правах власника, а на основі довірливих відносин від імені суспільства без права їх продажу та обороту отримуваного таким чином доходу на свою користь. Не дивлячись на розбіжність вказаних форм власності для них є характерним те спільне,що вони створюють сприятливі можливості для розвитку економічної демократії та розгортання трудової активності кожного працівника.

Для різних форм власності не може бути абсолютно однакових форм та методів розвитку виробничої демократії. Але в кожній із них поряд з іншими механізмами повинен бути забезпеченим демократичний контроль над рішеннями, які приймаються, і йому в найбільшій мірі служить принцип “одна людина – один голос” і володіння фірмою спільно як єдиним колективом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. Абалкин Л.И. Проблемы повышения производительности труда на основе достижения НТР.- М.: Экономика 1989г.,247 с.

  2. Абалкин Л.И. Проблемы рыночных отношений в СССР. Правление Всесоюзн.о-ва. «Знание», Всесоюзный центр юридического всеобуча.- М.: Наука, 1991г.,41с.

  3. Агафонов М., Радченко В. Ринковий механізм мотивації до праці у сфері аграрного виробництва.//Економіка України.-1998.-№3.- с.66-73.

  4. Ануфриев Е.А. Социальный статус и активность личности: личность как объект и субъект социальных отношений .- М.: Наука, 1984.- 287с.

  5. Анчишкин А.И. Наука – техника – экономика. -М.: Экономика, 1989.- 383с.

  6. Афонин А.С. Основы мотивации труда: организационно-экономические аспекты: Учебное пособие.-К.:МЗУУП,1994.-298с.

  7. Бессонова О.Е. Раздаточная экономика в ретроспективе.//Общественные науки и современность.-1998-N4.-с.85-101.

  8. Бесчастный Л. Про механізм мотивації до наукової і науково-технічної діяльності в умовах ринкової економіки.//Економіка України.-1995.-№8.-с.15-22.

  9. Блази Дж. Р., Круз Д.А. Новые собственники (наемные работники – массовые собственники акционерных компаний)./Пер. с англ. При участии Д.Паниной, Е. Грачевой.- М.: Дело, 1995.- 319 с./

  10. Богиня Д. Державне регулювання перехідних процесів.// Економіка України.- 1999.-№5.- с.5-12.

  11. Боровой Я. БАСФ: запас прочности.// Политическое обозрение. – 1988.-№15.-с. 98-102.

  12. Бугуцький О., Бугуцький Ю. Проблеми вартості робочої сили в галузях економіки України.//Економіка України.- 1999.-№2.-с.50-56.

  13. Буторина О.В. Испания: стратегия экономического подъема. - М.: Наука, 1994.-154с.

  14. Бутко М., Белокур Є. Ринок праці і процеси його регіональної трансформації.// Економіка України .-1998.-№4.-с.13-18.

  15. Васильчук Ю. Постиндустриальная экономика и развитие человека. // Мировая экономика и международные отношения. – 1997.- №9.- с. 25-29, №10.-с.18-22.

  16. Вєтрова Н. Особливості впливу соціальних чинників на мотивацію праці в нових умовах.//Економіка України.- 1994.-№11.-с.93-96.

  17. Вильховченко Э.Д. Человек в «инновационной экономике» XX в.-М.: Наука, 1994.-152с.

  18. Вильховченко Э.Д. Новое в культуре труда, производства, компании.// Мировая экономика и международные отношения. – 1995.-№3.-с. 29-34.

  19. Вильховченко Э.Д. В поисках альтернативной трудовой жизни: зарубежный опыт.//МЭМО.-1995.-№10.-с. 27-32.

  20. Вильховченко Э.Д. О посттейлоризме и «человеческом капитале».//МЭМО.-1995.-№11.- с.58-62.

  21. Власність і господарський механізм в умовах оновлення економіки/ І. Дімов, С.Б. Мєдвєдєв, С.В. Мочерний, В.Г. Скотний/ За ред.С.В. Мочерного.- Львів: Світ, 1993.- 172 с.

  22. Вовканич С., Кошелюк Е., Кусий Л., Григоренко Е., Співак П. Інтелектуальна власність і саморозвиток нації.// Економіка України.- 1993.- №8.- с.70-74.

  23. Волгин Н.А., Плакся В.И. Доходы и занятость: мотивационный аспект. -М.: Луч, 1994.-263с.

  24. Всемирная история экономической мысли: В 6т./ МГУ им.М.В. Ломоносова/ Под ред. В.Н.Черковца и др.- М.: Мысль, 1988-1994.

  25. Гальчинський А.С. Складним шляхом реформ: деякі підсумки і перспективи//Економіка України.-1999.-№6.-с.4-12.

  26. Геєц В. Ще раз про складові економічного підйому в Україні.// Економіка України.-1998.-№11.-с.17-24. №12.-с.4-11.

  27. Герцберг Ф., Майер М.У. Побуждение к труду и производственная мотивация. //Социологические исследования. – 1991. - №1. – с.122-132.

  28. Гильдебранд Б. Политическая экономия настоящего и будущего./ Пер. с нем. – СПб. – 1916.- с.19

  29. Голубев С.Г. Эволюция и перспективы развития ассоциированных форм собственности.-М.: Луч,1993.-176с.

  30. Гош А. Про об’єктивний економічний устрій постсоціалістичної України//Економіка України –1998.-№6.-с.57-63.

  31. Грачев М.В. Управление трудом. - М.: Наука.1990.-276 с.

  32. Грачев М.В. Современные тенденции формирования рынка труда в странах с развитой рыночной экономикой.//Вопросы экономики.-1991.-№9.- с.56-61.

  33. Грачев М.В. Суперкадры: Управление персоналом в международной корпорации.-М.:Дело,1993.-207с.

  34. Гребнев Л.С. Философия экономики:(старые истины и новые мышления).-М.:Луч,1991.-154с.

  35. Гуревич М. Економіка в період переходу до ринкових відносин.//Економіка України.-1996.-№3.-с.65-72.

  36. Гусина В.М. Развитие механизма мотивации трудовой деятельности в условиях перехода к рыночной экономике: Дис… канд. эконом. наук.-К.:1996.-163с.

  37. Грейсон -младший ДЖ., Карпо О’Делл. Американский менеджмент на пороге ХХI века./Пер. с англ.-М.: Экономика, 1991.- 319с.

  38. Дадашев А.З. План, рычаги.,стимулы.-М.: Экономика, 1985.-89с.

  39. Даль Роберт А. Введение в экономическую демократию./Пер. с англ..-М.: Наука, 1991.- 124с.

  40. Денисов Н. Социальное расслоение общества: причины, последствия, меры по ограничению./Экономист.-1997.-№1.-с.73-81.

  41. Дзарасов С.С. Рынок: альтернативная концепция перехода.-М.: Знание, 1991.-62с.

  42. Долішній М., Козоріз М., Моделі державного регулювання в ринковій економіці.// Економіка України.-1999-№6-с.13-22

  43. Дмитренко Г. О механизме мотивации труда.//Экономика – 1991 - №3 – с. 93-96

  44. Дятлов С.А. Рабочая сила в системе рыночных отношений.-СПб.: изд-во СПбУЭФ, 1992 – 116 с.

  45. Дятлов С.А. Основы теории человеческого капитала. – СПб.: изд-во СПбУЭФ. – 1994. – 160с.

  46. Завадський I.,Червiнська Л., Чинники мотивацiї персоналу в менеджментi.//Економiка України.-1999.-№9.-с.53-59.

  47. Задорожний Г.В. Собственность и экономическая власть.-Харьков:Основа,1996.-139с.

  48. Заклекта О.I.,Юрченко В.В. Фiнансовi аспекти негативних проявiв вiдтворення робочої сили.//Фiнанси України.-1997.-№1-с.56-62.

  49. Заславская Т.И.,Рывкина Р.В. Социология экономической жизни: очерки теории-М.:Наука, 1991.-442с.

  50. Заяц Т. Територiально-галузеве управлiння сферою вiдтворення робочої сили України. // Економiка України.-1997.-№7.-с.36-42.

  51. Збарський М. Iнтереси-рушiйна сила суспiльного прогресу.//Економiка України.-1999.-№7.-с.58-67

  52. Зиненко В.Ю.; Механизм включения работника в хозяйственную деятельность. /Социологические проблемы интенсификации социально-экономического развития. Сб.тр.вып.7.- М.:ВНИИСИ ,1987.- с.78-80.

  53. Зотов В.В. М Производительность труда “белых воротничков”./Пер. с англ.-М.:Прогресс; 1989.-246 с.

  54. Иванов Н. Развитие форм собственности на современном производстве. //МЭиМО.-1992-№3.-с.58-65.

  55. Ильин А.И. Личный фактор общественного производства и проблемы его активизации. -М.: Наука,1991-246с.

  56. Калина А.В. Организация и оплата труда в условиях рынка ; (Аспект эффективности); Учебно-методическое пособие / межрегиональн. акад.упр. персоналом.-2-е изд., испр. и доп.- К.: МАУП. - 1997-297 с.

  57. Кваша М. Деякі питання мотивації праці в сільськогосподарському виробництві. // Економіка України, 1994-№ 1-с. 54-61.

  58. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. // Антология экономической классики. т.2. – М.: «Эконов»-«Ключ». – 1993 - 486 с.

  59. Кир’ян Т., Шаповал М. Чому у людей пропала мотивація до праці? // Голос України. – 1998 - №№ 40-41.

  60. Кистерский Л. И. И эксплуатация и сотрудничество. // МЭ и МО. – 1993 - №5 – с.68-74.

  61. Ковалев В.И. Мотивы поведения и деятельность. – М.: Наука, 1988. – 254 с.

  62. Колганов А.И. Коллективная собственность, коллективное предпринимательство. – М.: Экономика, 1993. – 154 с.

  63. Колот А.М. Мотивація, стимулювання і оцінка персоналу: Навч. посібник / Київ Нац. Екон. ун-т – К.: КНЕУ, 1998 – 224 с.

  64. Коломойцев В. Чиказька економічна школа і її уроки для України. // Урядовий кур’єр. – 1998 - №№82-83

  65. Коно Т. Стратегия и структура японских предприятий / Пер. с

    Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
    Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

    Поможем написать работу на аналогичную тему

    Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
    Нужна помощь в написании работы?
    Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: