Xreferat.com » Рефераты по юриспруденции » Юридична деонтологія

Юридична деонтологія

загальними рисами та системою наукових юридичних знань більш зрозумілими стають питання практичної діяльності, яка відбувається у сфері дії права в зв'язку з цим має ряд характерних-ознак, які дають можливість виділити її у певний вид соціальної діяльності. Перед тим, як визначити ці характерні риси, слід звернутися до розуміння більш загального терміну— соціальна діяльність, існує навіть теорія соціальної дії, автори якої у 20-ті роки XX століття намагалися пояснити поведінку соціальних суб'єктів через зв'язки уявлення, психологічні і моральні моменти? які виникають у ході взаємовідношень між ними Ця теорія характеризувалася свого часу, як основний напрям американської соціології XX століття та мала значний успіх у питаннях пояснення соціальної структури, ієрархії соціальних систем, рівнів їх орга­нізації тощо.

Питання соціальної діяльності можна розглядати також з позицій філософії або психології. В кожному випадку ми отримаємо певний результат. Однак, слід врахову­вати той факт, що правознавство відноситься до суспільних наук, має свою методо­логію дослідження та різні методологічні рівні — від філософського до конкретно-історичного, а значить може самостійно пояснювати окремі явища оточуючого світу, які мають відношення до правової дійсності. На цій підставі соціальну діяльність можна визначати як спосіб організації та існування соціального організму, в процесі чого, шляхом перетворення та споживання оточуючого світу відбувається задоволення жит­тєвих потреб та інтересів соціальних суб'єктів. Людські потреби та інтереси, які вис-тупають двигуном їхньої діяльності, дуже різноманітні, характеризуються невизначе-ним колом аспектів розуміння, тому людська діяльність відбувається відповідно у різно­манітних формах, напрямах та сферах суспільного життя. Одним із напрямів, що змістовно наповнюють поняття соціальної діяльності, являється юридична діяльність. При цьому юридичну діяльність можна розкрити через поняття форми або сфери со-ціальної діяльності. У першому і у другому випадку це буде виправдано тому, що всяка людська активність спостерігається лише у випадку свого зовнішнього прояву та може існувати, як самостійне явище лише у визначеній системі зв'язків, тобто у певній сфері соціальних відносин. Ці різні аспекти вказують лише на відмінність методологіч­них підходів та допомагають всебічно розкрити об'єкт дослідження. Поряд з цим, юридична діяльність може мати свої власні форми здійснення та відбуватися у різних сферах життя суспільства. У даному випадку було б доцільним визначити, які види соціальної діяльності існують поряд з юридичною та якими рисами остання відрізняється від інших. За різними підставами виділяють такі види, як — розумова, предметна, виробнича, політична, організаційна, державно-управлінська, виховна та безліч інших видів діяльності за формою прояву або способом здійснення (це залежить від методо­логії дослідження).

Виділення такої значної кількості видів обумовленого багатогранністю соцільного життя, складністю відносин та зв'язків, в які вступають люди.

Вид діяльності характеризуеться конкретними причинними зв'язками, метою, формами, сферою здійснення, суб'єктами, засобами та інше. Юридична діяльність, окремий вид соціальної діяль­ності. також характеризуєтьсягювними рисами:

1. Відбувається у сфері дії права з використанням правових засобів.

2. Здійснюється спеціально уповноваженими на те суб'єктами, які володіють юри­дичними знаннями.

3. її метою є упорядкування, узгодження суспільних відносин по відношенню до вимог права, вирішення конкретних життєвих ситуацій та задоволення на цій основі індивідуальних, групових та загальнолюдських потреб та інтересів.

4. Юридична діяльність має організуючий характер, націлена на організацію дій інших суб'єктів І значною мірою пов'язана з державною діяльністю.

5. Зміст юридичної діяльності у кожній конкретній ситуації складають окремі дії юристів, що націлені на досягнення бажаних правових результатів.

6. Юридична діяльність у багатьох ситуаціях виявляє елементи творчості, індиві­дуального підходу, винесення конкретного рішення на підставі загальної моделі пове­дінки.

7. Юридична діяльність своїм правовим впливом пронизує майже всі сфери су­спільного життя, які підлягають правовому регулюванню.

Таким чином, під юридичною діяльністю слід розуміти один з різновидів соціаль­ної діяльності, який здійснюється юристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб'єктів у відпові­дності до вимог права. —Іноді вживається термін "юридична практика" (соціальна практика), який по суті

відображає поняття діяльності, але включає ще й досвідпрактичного засвоєння І дійсності. Адже всяка діяльність здійснюється з урахуванням^ існуючого досвіду Це закономірність соціального прогресу, тому немає потреби вишукувати суттєві відмінності між вище згаданими термінами.

Нами вже було зазначено, що зміст юридичної діяльності у кожному випадку скла­дають конкретні дії перелік суттєво впливає на визначення обсягу,сфери та форм юридичної діяльності. В умовах соціального прогресу, ускладненням соціальних зв'язків відповідним чином змінюється зміст та форми соціальної, а, значить, і юридичної практики. На підставі аналізу спробуємо обгрунтувати вище зазначену закономірність. Професійна діяльність (prudentes) знатоків римського права поділялася на три основні ) види: cavere (складати нові позови та угоди), адеге (вести справу у суді), respondente (давати відповіді). Самою типовою функцією юрисконсультів було "respondente" — висловлювання думок стосовно запитів приватних осіб або їх посередників. Авторитет римських юристів,, набутий у судових засіданнях, був настільки значним, що їх думки впливали на волю суддів навіть без їх особистої участі у судовому розгляді справи. У ( зв'язку з тим, що за консультаціями в основному зверталися оратори-адвокати, Ци- церон порівнював роль юрисконсульта у суді з роллю латинського флейтиста, який супроводжував виступ актора на сцені.

суспільних відносин вимагає від їх учасників узгодження своїх цілей, бажань, потреб та інтересів.

Юридична діяльність, характеризуючись своїми специфічними рисами, не являєть­ся виключенням із загального правила. Як і інші види соціальної діяльності, вона впорядковується за допомогою цілої системи засобів, серед яких правові займають вагоме місце. Однак, в деонтологічному аспекті привертають до себе увагу засоби неюридичного походження, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив. В чому ж полягає сутність соціального регулювання, які види його бувають та як воно трансформується в сферу юридичної діяльнбсті? Треба зазначити, що виходячи із системного характеру соціальної організації (суспільство як система), її багатоплано­вості, необхідності розвитку і функціонування, соціальне регулювання як невід'ємний фактор і умова співіснування різнородних суб'єктів, умова здійснення будь-яких видів соціальної діяльності існувало на протязі всього періоду суспільства. Можна визначи­ти два основних види соціального регулювання: нормативне та індивідуальне. Суть нормативного зводиться до створення загальних правил поведінки людей в суспільстві, які розраховані на невизначене коло осіб та ситуацій. Індивідуальне регулювання по­лягає у встановленні моделі поведінки для конкретно визначених осіб, яка розрахова­на на одноразове використання. В залежності від суб'єктів регулювання розрізняють державне та недержавне. При цьому зазначимо, що для регулювання юридичної діяль­ності характерно поєднання різних видів регулятивного впливу. Таким чином, в ході регулювання відбувається формування моделей поведінки загального або індивіду­ального характеру. При цьому використовуються слідуючі засоби: надання права на певні дії, покладання обов'язку, встановлення заборон та визначення мір відпові­дальності. В залежності від способу встановлення та забезпечення реалізації існуючих нормативів, вони можуть бути юридичного, морального, релігійного або іншого по­ходження. При цьому, їх головне призначення полягає в тому, що вони визначають алгоритм дій людини в різноманітних життєвих ситуаціях і в комплексі складають нор­мативну основу всякої соціальної діяльності. Виходячи з того, що предметом нашого дослідження виступає діяльність юридична, то безпосередньою основою її здійснен­ня являються юридичні норми. Але при цьому існує система моральних вимог, які складають деонтологічну характеристику юридичної діяльності. Це не означає, що мораль і право існують відокремлено, не знаходячи аспектів взаємодії. Навпаки, вони доповнюють одне одного, узгоджують свої регулятивні можливості, хоча пріоритет у цій взаємодії визнається за нормами морального походження, які виконують роль визначального фактору у формуванні нормативної бази всякої соціальної регуляції.

Існують такі сфери життя суспільства, де тільки шляхом морального регулювання можна визначити поведінку людей (відносини дружби, любові), хоча Юридичне право у порівнянні з мораллю має значно більше можливостей. Щодо юридичної діяльності, то поряд з наявністю системи правових норм існує також нормативна база, що харак­теризується поняттям професійної моралі. Визначення системи цих норм, принципів або окремих положень має практичне значення у справі формування правової свідо­мості майбутніх юристів. Крім того, загальне визнання та використання системи де-онтологічних вимог у юридичній діяльності сприятиме зміцненню законності, право­порядку в країні, визнанню дійсного авторитету юридичної професії, авторитету пра­ва в цілому.

5. Поняття та структурна характеристика моралі

Що таке мораль, її витоки, суть, роль у житті суспільства та окремої людини? Відповідь на ці питання дає одна з давніх галузей пізнання — етика, яка пояснює мораль (лат. mores — нравы), як одну з форм суспільної свідомості, як суспільний інститут, який виконує функцію регулювання поведінки людей у всіх сферах суспіль-

ного життя. З точки зору нормативного регулятора, яким виступає мораль в процесі юридичної діяльності, її можна розглядати як систему вимог до юристів у зв'язку зі здійсненням ними своїх професійних обов'язків (норми моралі, совість, відпові­дальність, честь).

Характеризуючи мораль взагалі, слід зазначити, що моральне життя суспільства являє собою складне багатогранне явище, яке відображує різноманітні потреби та інтереси соціальних прошарків та груп населення і при цьому виступає важливим регу­лятором взаємовідносин між людьми та фактором їх духовного розвитку. На фоні загального характеру, моральної регуляції має місце в суспільстві наявність особливої професійної моралі, яка відображує специфіку того чи іншого виду соціальної діяль­ності людей. Професійна мораль — це результат історично професійного розподілу праці, який відображував об'єктивні процеси розвитку суспільства. Слід сказати, що професійна мораль складається перш за все в таких видах діяльності, об'єктом яких виступає людина. Це пояснюється тим, що робота з людьми має свої неповторні ситуації, труднощі, протиріччя, які треба вирішувати та уникати в процесі спілкуван­ня, які не можна раз і назавжди окреслити якоюсь універсальною юридичною нор­мою. Крім того, характер та специфіка відносин між людьми у кожній професії (хво-рий-лікар, підсудний-суддя, артист-глядач) висувають специфічні моральні вимоги та оцінки, які є важливим регулятором цих видів діяльності та забезпечують реаліза­цію задач, що стоять перед ними. Виходячи з цього, професійна мораль, з одного боку виступає як складова частина загальної моралі, з другого — як специфічне до-. повнення до нормативної бази, що регулює той чи інший вид професійної діяльності ЛЮДИНИ.


Моральна свідомість виступає в якості третього складового елементу моралі. Її розглядають як специфічну форму суспільної свідомості і визначають в якості системи поглядів, ідей, уявлень про належну поведінку, яка відповідає соціальним інтересам. Характеризуючи в цілому моральну свідомість, слід визначити характерні риси: мо­ральна свідомість зароджується в процесі моральної діяльності, відображує моральну практику, а через неї економічний базис і надбудову суспільства; в моральній свідомості знаходять своє відображення межі вільних дій людини, відповідно до сприйня нею моральних цінносіеи.

Характеризуючи структуру моральної свідомості, слід зазначити, що за рівнями формування розрізняють суспільну та індивідуальну. Якщо до першої відносять теоре­тичні вимоги, норми, кодекси, ідеали, категорії, то до другого виду включають мотиви, почуття, переконання особистості. Ці два рівні існують у певній взаємодії. Індивідуальна свідомість визначається суспільною свідомістю, яка базується на су­спільному бутті. Якщо людина проникається важливістю колективної ідеї, вона сприй­має її як свою особисту. Так, в умовах обстановки поваги один до одного, ввічли­вості, шанування практичного досвіду, нетерпимості до правопорушень формується відповідна свідомість окремої особистості, відбувається сприйняття загальноприйня­тих правил на індивідуальному рівні.

Зупинимося на вивченні найбільш значущих складових моральної свідомості, се­ред яких слід назвати моральні почуття та норми моралі.

Моральні почуття, які проявляються в юридичній діяльності, достатньо різно­манітні, що виходить з широкого спектру зв'язків, які формуються в процесі вирішення значної кількості юридичних справ. До їх переліку можна віднести такі:

- почуття патріотизму (пріоритет інтересів загальної справи перед особистим інте­ресом або за рахунок особистого блага);

- престижно-статусні почуття, пов'язані з потребою самоствердження (почуття гордості за свою професію, за довіру колективу, усвідомлення необхідності подолання труднощів з метою випробування своїх професійних можливостей);

- альтруїстичні почуття (бажання дати радість, допомогу, втішити, підбадьорити в тяжку хвилину);

- комунікабельні почуття (симпатія, довіра, повага при спілкуванні).

Роль моральних почуттів у юридичній діяльності виявляється через призму спілку­вання людей. А виходячи з того, що юридична професія передбачає саме роботу з людьми різного характеру, рівня культури, інтелекту, то можна зазначити ту значну роль, яку відіграють моральні почуття у мотивації роботи працівників юридичних уста­нов. По-перше, — це оцінка вчинків та поведінки людей з позицій суспільно-виробле­них норм та ідеалів. По-друге, — моральні почуття виступають засобом регуляції відно­син між людьми, соціальними групами тощо. По-третє, — завдяки почуттям суспіль­но-значущі норми, принципи, ідеали інтуїтивно перетворюються у внутрішню пере­конливість людини. По-четверте, — моральні почуття являються не тільки засобом регуляції, але й засобом самоствердження людини, виявом багатства її внутрішнього світу. Тому формування моральних почуттів у кожної людини, а тим більш у юристів, співробітників правоохоронних органів, є однією з важливіших задач морального ви-ховання.

6. Моральні принципи та їх відображення в юридичній діяльності

Не менш важливою умовою здійснення юристами своїх професійних обов'язків є усвідомлення та використання у своїй діяльності основоположних ідей — принципів і моралі, які являють собою найбільш узагальнений вираз вимог тої чи іншої моралі. Моральні принципи складають ядро моралі, визначають її соціально-історичну суть, ідейну націленість. На відміну від норм моралі, які визначають тактику поведінки лю­дини в конкретних життєвих ситуаціях, принципи моралі визначають узагальнену со­ціальну орієнтацію, стратегію поведінки, являються своєрідною програмою діяльності. Моральні принципи об'єднують та систематизують всю моральну діяльність, виступа­ють фактором стабільності, визначають головну лінію поведінки.

В професії юриста моральні принципи виконують свої специфічні функції. Вони допомагають орієнтуватися у найбільш складних, нормативно не визначених ситуаціях, що дає змогу приймати нестандартне рішення, яке не суперечить інтересам спра­ви в цілому. Завдяки усвідомленню принципів моралі, які склалися у колективі служ­бовців юридичної установи, надається можливість програмування дій окремих співро­бітників, гарантування впевненості щодо виконання ними професійного обов'язку на належному рівні. Моральні принципи також забезпечують стабільність мікроклімату у колективі, а значить і стабільність його роботи, що є необхідною умовою функціону­вання всіх правоохоронних органів. З іншого боку, дотримання принципів моралі у своїй професійній діяльності оберігає працівників юридичних служб від аморальних вчинків, скоєння яких породжує серед громадян недоброзичливе ставлення, недо­віру, а в окремих випадках — люту ненависть до служителів Феміди.

Серед принципів моралі, які значною мірою здійснюють позитивний вплив на сферу юридичної діяльності, слід назвати принципи гуманізму, демократизму, законності, справедливості, колективізму, чесності, порядності, гласності у роботі та деякі інші. У чомуж полягає суть зазначених принципів стосовно професійного обов'язку юристів? Для висвітлення цього питання необхідно звернутися до визначення змісту найбільш провідних моральних принципів. Одним із загальновизнаних та важливіших принципів - вважається принцип гуманізму, який розкриває цінностний аспект організації людсь­ких відносин. Гуманізм (лат. humanus - людяний, людський) означає людяність, любов до людей, вимогу на захист гідності людини, її право на щастя, всебічний розвиток. Як моральний принцип, який трансформується у сферу юридичної діяль­ності, він із змістовного боку формулює певну систему вимог:

— розуміння людини, як вищої цінності, а не як засобу для досягнення цілей, все . робити для забезпечення потреб та інтересів людини;

— забезпечення свободи та захисту гідності особи, права на щастя, на духовний розвиток;

— повага до особистих якостей;

— рівне ставлення та повага до чоловіка та жінки, повага до ідеалів людини, Л вікових, національних ознак, політичних поглядів;

— чутливість, душевність у відносинах :

— чесність, прямота в оцінці дій, доброзичливість критики, несприйнятливість аморальних вчинків.

Принцип колективізму також притаманний юридичній роботі, стосовно якої вису­ваються певні вимоги:

— єдність мети та волі колективу;

— ідейна єдність;

— співробітництво та взаємодопомога;

— керівництво колективом, як організаційний та об'єднуючий фактор його Існу­вання;

— чітке дотримання дисципліни всіма членами колективу, незалежно від стажу, досвіду, посади тощо.

Іноді окремі вимоги принципу колективізму трактуються на підставі відстоювання | вузькогрупового або індивідуально-егоїстичного інтересу, в результаті чого набувають іншого звучання. Так, слід відрізняти доброзичливу критику від критицизму, заздрості або інших негативних почуттів, взаємодопомогу від кругової поруки.


7. Поняття та різновиди юридичних спеціальностей

Професія юриста, як своєрідний вид соціальної діяльності, виділяється серед І інших цілим рядом специфічних властивостей, зумовлених тою роллю, яку відіграють І право і законність у житті суспільства. Охорона прав і законних інтересів громадян, І безкомпромісна боротьба з правопорушеннями, висококваліфіковане розв'язання різноманітних юридичних проблем — є змістом повсякденної діяльності юристів і ра­зом з тим являється їх професійним обов'язком. Саме юристи, які мають ґрунтовні знання, відповідну професійну підготовку, високу правосвідомість, чітке розуміння своєї відповідальності за долю людей, наділені владними повноваженнями і здатні ефективно впливати на зміцнення законності і правопорядку у державі. Необхідність виконання юристами своїх професійних повноважень, громадянського обов'язку ста­вить перед ними особливо високі вимоги до особистих якостей. В першу чергу юрист має глибоко усвідомлювати, що свою місію він виконує будучи наділений високою довірою суспільства і держави, а тому його висока порядність, чесність, безкорис­ливість, об'єктивність, вдумливий підхід до кожної деталі справи, постійне прагнен­ня до самовдосконалення повинні бути невід'ємними рисами його натури.

Характерною ознакою відданості юриста своїй справі, професійної зрілості є за­гострене почуття справедливості. Для юриста, це насамперед означає небайдужість до біди, нещастя інших людей, у тому числі і до таких які через збіг складних життєвих обставин самі опинилися серед правопорушників. На відміну від інших громадян, юрист, саме завдяки своєму професійному хисту, спроможний не обмежуватися роллю спостерігача, а активно і ефективно домагатися відновлення порушених прав, вста­новлення справедливості.

Зробити це — його професійний і громадянський обов'язок. Всупереч відомому прислів'ю "людині властиво помилятися", юрист, як і лікар, не має права на помил­ку. Адже вона занадто дорого обходиться людині і суспільству в цілому. Її ціною іноді можуть бути тяжкі наслідки — втрата волі, здоров'я і навіть життя. Звичайно, ніхто не застрахований від прийняття хибних рішень, але у тому і полягає особливість юридич­ної діяльності, щоб "метод спроб та помилок" був для неї неприйнятний. Тому, рішення з будь-якої юридичної справи має бути глибоко виваженим, всебічно обміркованим, що і являється головною передумовою його непогрішимості. Специфічною рисою діяль­ності юриста є повсякденне зіткнення з найрізноманітнішими життєвими ситуаціями, юридичними казусами, які мають деякі спільні ознаки і у той же час часто істотно відрізняються Досвідченим юристам добре відомо, що на практиці фактично не бу­ває цілком ідентичних справ, випадків, абсолютно тотожніх ситуацій, а відтак не може бути і стереотипів для їх вирішення. У професії юриста має місце нагальна потреба у творчому підході до встановлення істини у кожній конкретній справі, постійний пошук, можливість миттєво орієнтуватися у ситуації, готовність до прийняття нестандартних у межах закону рішень.

Таким чином юрист— це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв'язанні юридичних проблем в ім'я захисту прав і законних інтересів громадян.

З розвитком сучасного суспільства, здійсненням великих перетворень у різнома­нітних сферах людської діяльності, як соціальній, економічній, політичній, духовній, природно відбуваються і певні зміни у юриспруденції, самому характері юридичної діяльності, спеціалізації правової роботи.

По-перше, помітно зростає значення і престижність юридичної діяльності, праці юристів. Все більшого суспільного визнання ця діяльність набуває на різних рівнях державно-політичної системи соціального середовища, як одного з найважливіших факторів суспільного прогресу.

По-друге, проблеми побудови правової держави, забезпечення охорони прав і законних інтересів людини, громадянина, імплементації норм міжнародного права у внутрішнє законодавство України ставить перед юридичною громадою нові, у певній мірі складні завдання щодо удосконалення форм і методів роботи в цьому напрямку. По-третє, оновлення економіки, створення нових видів, форм економічної діяль­ності потребують внесення,істотних коректив, новацій, як у зміст правового регулю­вання економічних відносин, практику використання відповідних форм і методів, так і в існуючий зараз "набір" юридичних спеціальностей, а то і формування нових юридич­них спеціальностей, пов'язаних, наприклад, із застосуванням норм комерційного, господарського права тощо.

8. Загальна характеристика окремих юридичних спеціальностей

У суспільстві існує ряд юридичних спеціальностей, які традиційно належать до 1 числа провідних і мають особливе значення у справі забезпечення правопорядку і законності. Це суддя, прокурор, слідчий, інспектор карного розшуку, адвокат, юрисконсульт, нотаріус.

Суддя — це посадова особа, виключно якій надано право від імені держави здійснювати правосуддя шляхом розгляду у судовому засіданні кримінальних, цивіль­них справ, справ про адміністративні правопорушення і виносити відповідне судове рішення. Органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Кон­ституцією межах і відповідно до законів України /ст.6 Конституції України/.

Крім, судів загальної компетенції в Україні створений і діє Конституційний Суд,

Який є єдиним органом конституційної юрисдикції, призначений вирішувати питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і давати офіційне тлума­чення Конституції та законів України.

Робота судді надзвичайно складна, багатогранна і відповідальна. Високий рівень судової діяльності, винесення компетентного і справедливого рішення судом є од­нією з найважливіших гарантій надійного забезпечення прав і законних інтересів гро­мадян. Відправлення правосуддя завершальна і вирішальна ланка ланцюга проход­ження юридичної справи від початку до кінця. Від рішення суду залежить її кінцевий результат, а то і доля людини. Соціальна значимість діяльності суду виявляється та­кож і у її впливі на активізацію профілактики правопорушень. Все це зобов'язує суд­дю до об'єктивної оцінки своїх професійних якостей і культивує такі риси характеру, які специфічні і необхідні саме для такого роду діяльності. Особливостями мислення судді є незалежність від будь-яких впливів зовні, об'єктивність у підході до оцінки суті справи і прийняття рішення, глибокий і всебічний аналіз усіх її обставин, вміння бачи­ти за чисто зовнішніми деталями справжні мотиви поведінки людей, дійсні причини виникнення подій і явищ. інтелект судді найбільш виявляється у встановленні, виз­нанні істотних для справи фактів і відокремлення їх від недостовірних, сумнівних да­них.

Організаційні здібності судді — неодмінна властивість його особистості, як керів­ника судового процесу. Його воля, висока дисциплінованість, зібраність, цілеспря­мованість, наполегливість у встановленні істини в поєднанні з правовою культурою у вирішальній мірі визначають належну поведінку учасників процесу, високий рівень організації відправлення правосуддя. Комунікабельність, тобто вміння спілкуватися — риса, без якої немислиме повноцінне виконання суддею своїх функцій. Характер його роботи зумовлює повсякденні відносини з багатьма людьми різного рівня освіти, складу розуму, віку, способу життя, характеру тощо. І до кожного з них потрібний відповід­ний підхід, розуміння. Тут особливо важливі такі якості судді, як чуйність, врівнова­женість, такт, вміння вислухати і у той же час допомогти людині зрозуміти сутність питання, чесно і правдиво висловитися по справі.

Професіограма судді була би неповною, якщо б не зазначити засвідчувальну сто­рону його діяльності, яка виявляється у відповідному оформленні усієї здобутої в ході процесу інформації: складанні І відпрацюванні судових документів - протоколів, вироків, ухвал тощо. Виконання цієї роботи потребує від судді високої загальної і правової культури, досконалого володіння державною мовою, наявності необхідних професійних навичок документоведення.

Прокурор — державна посадова особа, яка покликана здійснювати вищий на­гляд за дотриманням і вірним застосуванням законів органами держави, посадовими особами, громадськими організаціями і громадянами. Відповідно до ст. 121 Консти­туції України, на прокуратуру покладено:

1. Підтримання державного обвинувачення в суді.

2. Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визна­чених законом.

3. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшуко-ву діяльність, дізнання, досудове слідство.

4. Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженнями особистої свободи громадян.

З метою забезпечення реальних можливостей при здійсненні своїх функцій прокуророві законом надані певні права:

1. Безперешкодно входити у державні або громадські установи, підприємства, відомства і мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення пе­ревірки.

2.Вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи її забезпе­чення.

3.Вимагати від керівників, інших посадових осіб державних органів проведення перевірок, ревізій підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, органі­зацій, виділення спеціалістів для проведення перевірок, ревізій.

4. Викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.

5. Давати вказівки працівникам слідчих органів з питань розслідування конкретних кримінальних справ, виконання яких обов'язкове.

6. Давати санкції на арешт, проведення обшуків, застосування певних заходів у здійсненні оперативно-розшукової роботи, затверджувати обвинувальні акти з кри­мінальних справ, що направляються до суду.

З метою припинення, усунення правопорушень, відновлення порушених прав і свобод громадян прокурор при наявності відповідних підстав правомочний винести протест або подання на незаконний акт, порушити кримінальну справу, дисциплінар­не переслідування, притягти винних до адміністративної відповідальності, пред'яви­ти у суді позов на користь потерпілих від порушень закону. Разом з тим, прокурор не має права втручатися у господарську діяльність та підміняти органи відомчого управ­ління і контролю. Поряд з якостями, які мають загальне значення для юристів будь-якої спеціальності, робота прокурора передбачає наявність у нього специфічних вла­стивостей характеру. Це, насамперед, глибока і тверда переконаність у справедли­вості і великій соціальній значимості справи, якій він себе присвятив, відповідна на­ціленість на досягнення поставленої мети, підкріплена активною і послідовною діяль­ністю, високі вольові якості. У той же час, враховуючи великий обсяг владних повно­важень, якими наділений прокурор, його обов'язок - ефективно і виключно обачливо користуватися ними, скрупульозно аналізувати всі обставини справи, ретельно зва­жувати всі "за" і "проти", бути об'єктивним, не піддаватися обвинувальному ухилу, спокусі захисту "честі мундиру", проникати у сутність правових, соціальних явищ, мати мужність визнати свої помилки і виправити їх.

Особливості прокурорської діяльності часто вимагають від працівника цієї систе­ми виявляти мобільність, швидкість і гнучкість мислення, здібність конструктивно ду­мати і приймати рішення у незвичайних, екстремальних умовах без сторонньої допо­моги, осмислено діяти і вирішувати задачі у мінімальний час. Прокурор повинен оці­нювати явища з урахуванням усіх деталей, прораховувати найближчі і віддалені, прямі і побічні результати. Прокурор, за висловом славнозвісного юриста А.Ф.Коні, — "про­мовляючий суддя". У цьому контексті прокурор постає, як викривач суспільних по­років, антигромадських проявів, злочинності, свавілля. Але тут йдеться і про значен­ня його ораторських здібностей, культуру володіння письмовою мовою для передачі широкому загалу у яскравій, переконливій і зрозумілій формі його думок і почуттів.

Слідчий — спеціаліст-юрист, призначення якого розслідувати скоєні злочини і, у разі доведення вини обвинуваченого, підготувати матеріали кримінальної справи для віддання його до суду. У даний час посади слідчих є у штатах органів прокурату­ри, внутрішніх справ, Служби безпеки України...

Проведення слідства різними відомствами визначено нормативними актами в за­лежності від тієї чи іншої категорії справ. Діяльність слідчого полягає у встановленні фактичних обставин справи, їх оцінці, визначенні ступеня вини обвинуваченого в за­лежності від зібраних доказів і пред'явленні йому обвинувачення, виявленні причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів і відповідному реагуванні на них. Визначальним фактором професійної діяльності слідчого є її творчий пошуковий характер. Звичай­но, це положення стосується усіх видів професійної діяльності юристів. Однак, саме слідчі в основному спрямовують свою роботу на встановлення прихованої істини. Тут

Оособливого значення набуває талант, наполегливість, творчий підхід до вирішення проблем, що виникають у процесі слідства. Виконання слідчої роботи вимагає висо­кої позитивної 'мотивізації, готовності до напруженої праці, принциповості. Слідчому також треба мати хист до організаційної діяльності у справі розкриття злочину: роз­поділ виконання необхідних доручень працівникам карного розшуку, залучення спе­ціалістів, експертів, виявлення речових доказів, встановлення свідків тощо. Нарешті, ефективність роботи слідчого у певній мірі залежить від його комунікабельності у спілкуванні з іншими учасниками і суб"єктами попереднього розслідування.

Інспектор кримінального розшуку, інспектор по боротьбі з економічни­ми злочинами — спеціалісти-юристи, працівники внутрішніх справ. Вони призна­чені розкривати найнебезпечніші злочини, провадити дізнання, що включає в себе здійснення первинних невідкладних заходів оперативно-пошукового характеру, зат­римання злочинця після скоєння злочину (затримання "по гарячих слідах"). Працюючи по розкриттю злочинів, інспектор органів внутрішніх справ обов'язково повинен ду­мати про перспективу даної кримінальної справи, про те, яким кінцевим результатом може обернутися її подальше попереднє і судове слідство. Для цього потрібна часто величезна і ретельна робота на етапі дізнання по виявленню і закріпленню доказів. Оперативні працівники діють, як правило, у дискомфортных умовах, більша частина їх часу використовується на виконання роботи поза стінами службових кабінетів. Служ­бові завдання нерідко треба вирішувати в умовах невизначеності. Часом виникає не­обхідність діяти негайно у відповідності з обставинами, що складаються, коли не зрозумілі її параметри, коли виникають раптово ситуації, не передбачені ніякими нормативними актами, інструкціями.

Юридична діяльність оперативних працівників за своєю суттю пов'язана з конф­ліктними ситуаціями, а тому вони часто піддаються високим психічним і фізичним перенавантаженням. Гідно переносити їх спроможні лише справжні, належним чином підготовлені професіонали. Діяльність оперативних працівників вимагає від них висо­кої фізичної підготовки, великої особистої сміливості, здібності миттєво реагувати на події, що виникають під час проведення оперативно-розшукових заходів. Необхідни­ми умовами успішної роботи інспекторів ОВС по розкриттю злочинів є їх професійна спостережливість, аналітичний розум, вміння відновити картину злочину. Ознакою високого класу оперативного працівника є його організаторські здібності, вміння спілку­ватися з людьми, схиляти їх до щирої і відвертої розмови, викликати у них бажання сприяти роботі ОВС. Значною підмогою у діяльності інспектора ОВС є знання особли­востей криміногенного контингенту, їхніх звичаїв, лексикону. Його зусилля мають бути спрямовані на запобігання злочину, створення таких умов, які б перешкоджали здійсненню злочинних намірів.

Адвокат — професіональний юрист, який покликаний своєю діяльністю, відповідно до Конституції та законів України, сприяти захисту прав і свобод, представляти інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу. Адвокат діє у складі адвокатури України, яка, згідно Закону України "Про адвокатуру" від 9 грудня 1992 року, є добровільним про­фесійним об'єднанням. Вона функціонує на підставі верховенства закону, незалеж­ності, демократизму, гуманізму і конфеденціальності. Адвокат не може суміщати свою діяльність з роботою в органах прокуратури, внутрішніх справ, службі безпеки, дер­жавному нотаріаті, системі державного управління. Законом також передбачено пра­во адвоката здійснювати адвокатську діяльність індивідуально, відкривати своє адвокатське бюро,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: