Синкретичні другорядні члени речення з об'єктно-просторовим значенням
пересування суб’єкта (йти, їхати, бігти, мчати, летіти): Коли стихло, майор підійшов до дочки. Він з торбинкою тьопав до причалу. Шаптала потихеньку вийшов із кімнати, потер лоба, і посунув до себе на п’ятий поверх (О.Г.) Господиня йде з відрами до колодязя набрати води. Молодший Мамайчук обережно несе батька до фургона (О.Г.);
зміни місце положення або кінетичного стану об’єкта (класти, покласти, впасти, кидатися, проводжати, дострибнути тощо): В цей час собака кидається до хвіртки і визирає на вулицю через паркан. Лукія весела, хмільна все намагається дострибнути до металевої перекладини. І переселенки розуміють її натяк, проводжають її до машини, побуряковілі від сорому (О.Г.) Семантика залежного слова засвідчує те, що просторове значення переважає над об’єктним;
виявлення певного стану чи ознаки (шуміти, сяяти, осідати, дзвонити, потрапляти, припадати тощо): Я подзвонила до голови з проханням не терзати Маркерієвого тіла. Якось воно виходило так, що я потрапляв до цього сіро-чорного будинку… Іван Кіптілий загинув того самого літа сорок першого року, він припав грудьми до кулемета (П.З.);
дієслова сприймання та мовлення (зиркнути, крикнути, глянути, дивитися та інші): - Ось що тільки не для мене, - вихопилось несподівано у Сашка, що, зависнувши на милицях, невідривно дивився на зірку. Сила і батьківська влада, і житейський досвід – все на його боці, проте тільки гляне на ті широкі брови, так і тане його батьківське серце (О.Г.);
дієслова із значенням цілеспрямованої дії чи руху (потягти, нахилитися, прямувати, добиратися тощо): На вулиці він потягнув Василя до кіоска з водою. Никнуть трави жалощами, дерево до землі з тугою нахилилося. Тоді він потихеньку вилаявся і попрямував до сходів. Можна було тричі передумати своє життя, поки добрався до 104 кімнати гуртожитку (П.З.)
Синтаксично залежними виступають ті самі семантичні групи іменників, що й у конструкціях із значенням місця:
назви тварин: Жваво, майже підбігцем старий чабан кинувся до ягняти, взяв його на руки, приніс, поклав до вівці, і вона заспокоїлась (П.З.);
назви людей: Вся Європа лежала в Степановім планшеті, вся Європа горнулася до Степана. “Ніщо мені так не пахне, як наш степ,” – казав молодий Горпищенко, льотчик реактивної авіації, коли приїжджав до батька – чабана у відпустку. Інші бігають, вибрикують, а цього щоразу треба підносити до матері, само не встигає за сакманом … (О.Г.);
назви конкретних предметів: Стояли в черзі до столу, за яким виписували перепустки до гуртожитку (О.Г.);
назви будівель, їх частин та інших об’ємних предметів: Вночі добрався до невеличкої селянської хатини. “Спасибі тобі, - каже Тамара, сіла в бідарку, взялася за віжки, - спасибі, що допоміг.” Тоді давай мерщій її в умивальник та намиємо з неї пудів два золота (О.Г.);
назви частин тіла (груди, очі, плечі, долоні тощо): Мусій Корній почав лікувати свій зуб одинцем, а випивши шкалик, прикладав долоню до щоки, довго мотав головою. Йому стало так погано, що він підніс до очей зморшкуватий полумисок долоні. З самого краю життя батьки виглядали живих синів, матері – живих і мертвих, і свої руки найчастіше прикладали до грудей (О.Г.)
Конструкції із значенням кінцевого пункту, як і звороти на позначення місця, розрізняють за контактним і дистантним прийменниками.
Домінуючим є сполучення дистантного прийменника -на- із знахідним відмінком іменника.
Кінцевий пункт – це орієнтир, на який спрямована дія чи рух.
Більшою мірою синкретизм другорядних членів речення з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту виявляється у зворотах, роль підпорядковуючого компонента в яких виконують дієслова:
дивитись, глянути на когось (на щось): Він глянув на моє заплакане обличчя, але так нічого і не сказав (О.Г.);
сідати, лягати: Він присів на табуретку, обережно доторкаючись до волосся, поправив зачіску (П.З.) І знову тяжкі, благанням розбухлі руки опускались на груди (О.Г.) Він, зачепивши головою ключку журавля, сів на дилину, а біля нього примостився Сашко (О.Г.);
впасти: Марія з українських степів упала б мені на груди, зайшлася у риданнях, безпорадна і безборонна перед жахливою стихією смерті … (П.З.) Він упав на стіл, аби знайти хоч який-небудь спочинок (О.Г.);
накинути на когось (на щось)у значенні “одягнути”: Сашко накинув на себе пальто і став пробиратися до виходу … (О.Г.)
Семантична природа прийменника до в українській мові досить своєрідна: він виступає у значенні трьох давньоруських прийменників, фіксуючи межу руху (під’їхати до самих воріт); рух у бік предмета (бігти до хати); рух з проникненням у середину об’єкта (внести до хати, покласти до кишені) (Іваненко, 1981, 68).
Значення кінцевого пункту руху, як показує аналіз розглянутих мовних фактів, має місце у звороті “до + род.в.”, при дієсловах таких семантичних груп:
із значенням пересування суб’єкта (їхати, йти, бігти, летіти тощо) та переміщення об’єкта з чиєюсь допомогою (нести, везти тощо): Інженер Твердохліб, ідіть до начальника цеху. Васю, ідіть до коменданта одержувати матраци і набивати їх соломою (П.З.) Те саме повторив на якомусь поверсі, де ліфт зупинявся для перевірки, а тоді ще раз – біля дверей, які вели до вистеленого червоним килимом коридору (П.З.);
із значенням “прикріпити до чогось”: Хіба ж не було, що корів шлангами підв’язували до бантин. Тоня вже й кущ підв’язала до бетонного стовпчика, а не рухалась далі з місця… (П.З.);
із значенням “дивитись”, “придивлятись”: Він довго придивлявся до мене і так нічого не сказав (О.Г.);
із значенням “припадати”, “прихилятись”, “пригортатись”: Тоня знову припала до квітів … (О.Г.) … Дерево до землі з тугою нахилилося (П.З.);
із значенням “повертатися”: “Нарешті він повернувся до мене,” – сказала мати, незнаючи, куди діти сльози, що навернулися на очі (О.Г.)
Конструкція “назустріч + дав.в.” має значення руху в бік об’єкта. Синтаксично залежними в таких сполученнях виступають іменники – назви істот, конкретних предметів, транспортних засобів, космічних об’єктів тощо: Назустріч мені йшли два незнайомці.
У ролі опорних слів у таких конструкціях вживаються переважно дієслова руху. Звороти “над + оруд.в.” та “під + знах.в.” в українській мові малопродуктивні. Конструкція “над + оруд.в.” позначає предмет, “вище якого відбувається кінцевий етап чи мета переміщення” (СУЛМ, 1972, 92), і утворюється в основному від дієслів типу злітати, звисати, нахилятися та іменників на позначення істот, конкретних предметів: … Мати знову нахиляється над ним … (О.Г.) Над тобою простір, всіяний зорями (О.Г.). Конструкція “під + знах.в.” вказує на спрямування руху в простір нижче об’єкта орієнтира. Це значення чітко виявляється у зворотах з назвами предметів, які можуть рухатися у просторі або перебувають на певній відстані від об’єкта орієнтира по вертикалі: Він усе це поставив у свій завбачливо розкритий чемодан, мерщій закрив і засунув чемодан під ліжко (О.Г.) Він швидко заснув, підклавши руки під голову (П.З.)
Найактивнішим засобом вираження спрямованості руху чи дії всередину об’єкта в українській мові є конструкція “в (у) + знах.в.”, до складу якої входять дієслова таких семантичних груп:
із значенням “дивитись”, “глянути”: Позаглядав у каструлі, поринув у звуковий хаос ефіру (О.Г.);
із значенням “бити”, “вдарити”: Гаряча кров раз у раз бурхає в обличчя. Хвилі з усієї сили били в берег … (О.Г.);
із значенням “постукати”: Ми лише зараз здогадались, що це гілка стукала в наше вікно (П.З.)
У конструкціях з прийменником (в) у опорними членами виступають дієслова з префіксом в- (у-) просторове значення знаходить своє вираження за допомогою прийменника в (у) та одноіменного префікса, що виконує функцію оформлення значення дії, яка спрямована в межі певного простору або всередину предмета, наприклад: Ми ввійшли в невеличку хатинку, що стояла на узліссі (О.Г.)
Тотожність префікса і прийменника вказує на те, що у цих зворотах переважає об’єктне значення над просторовим.
Дуже рідко синкретичні другорядні члени речення із значенням кінцевого пункту реалізуються конструкціями:
“за + оруд.в.”: Сашко негайно кинувся за нею. За ним вже послали погоню (П.З.);
“об + знах.в.”: У цих сполученнях дієслово означає таку дію, яка переходить на предмет і своєю лексико-граматичною природою зумовлює вживання форми знахідного відмінка залежного іменника. Конструкцію з прийменником об можна замінити зворотом з іншими прийменниками, наприклад: вдарити (по шибці, об шибку). Дієслова, при яких вживаються аналізовані синкретичні ДЧР, виражені іменниками з конкретним значенням, складають малочисельну групу (бити, стукати, вдарити(ся) та інші). Наприклад: Перші здорові краплини дощу вдарили об шибку.;
“через + знах.в.”. Наприклад: В цей час собака кидається до хвіртки і визирає на вулицю через паркан (О.Г.) Він так вдарив Сашка по спині, що той аж запищав од болю (О.Г.)
Отже, в сучасній українській літературній мові найпродуктивнішими засобами вираження синкретичних ДЧР з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту є звороти “до + род.в.”, “на + знах.в.” та “в (у) + знах.в.” іменників – назв осіб, предметів, будівель, їх частин, назв частин тіла. Рідко синкретичні ДЧР із значенням кінцевого пункту реалізуються зворотами “за + оруд.в.”, “через + знах.в.”. Звороти “над + оруд.в.” та “під + знах.в.” в українській мові є малопродуктивними.
5. Синкретичні другорядні члени речення з об’єктно-просторовим значенням шляху руху
Спеціальними засобами вираження шляху виступають в українській мові конструкції “через + знах.в.”, “крізь + знах.в.”, “мимо + род.в.”, “повз + знах.в.” та орудний відмінок без прийменника. Інші конструкції – це засоби вираження категорії місця. Значення шляху вони набувають при дієсловах цілеспрямованого руху. Семантика таких сполучень своєрідна: вони позначають місце, що виступає орієнтиром при переміщенні. Прийменниково-відмінкові конструкції “через + знах.в.” та “крізь + знах.в.” передають значення руху через обмежений простір. Наприклад: Тільки Гриня взявся за компот, як до зали прослизнула через кухню Тамара – зоотехнічка. Крізь вікно почало пробиватися сонце (П.З.)
Синкретизм таких ДЧР зумовлюється категоріальним значенням самого структурного компонента: додатковий об’єктний відтінок наявний у випадку його вираження іменником з конкретною семантикою.
Рух, підчас якого один предмет минає інший, виражається в українській мові конструкціями з прийменником мимо, що генетично пов’язаний з тією самою основою, що й дієслово минати (Жимлій, 1974, 130). Опорним компонентом таких конструкцій виступають дієслова цілеспрямованого руху з префіксами про-, по-, а залежним компонентом виступають найчастіше іменники: назви істот, предметів. Наприклад: Він опиняється біля клубу, проходить мимо будиночка, де Клава саме свариться з своїм шофером (О.Г.) Мимо нього з гуркотом проскакав вершник, піднявши стовпом пилюку (П.З.)
Таке лексичне наповнення має конструкція “повз + знах.в.” та “проз + знах.в.”, але передає рух на ближчій відстані від об’єкта. Прийменник проз виступає стилістичним синонімом повз. Наприклад: “Повз мене навіть муха не пролетить,” – сказав командир.
Прийменниково-відмінкова конструкція “уздовж + род.в.” вказує на рух предмета паралельно довжині об’єкта-орієтнира. Коло опорних слів у таких конструкціях досить широке. Ними виступають дієслова цілеспрямованого руху та дії, наприклад: Уздовж стіни тягнувся глибокий рів і не було ніякої можливості до неї підійти. Вздовж берега тягнулася велика чорна смуга (О.Г.)
Значення руху між кількома однорідними предметами знаходить свій вияв у конструкціях “між (поміж) + оруд.в.”. А залежним членом у таких зворотах виступають іменники у формі множини: Поміж деревами блукала чиясь постать, і ніхто не міг здогадатися хто то був (П.З.) А в ночі снилося мені, що ходила я поміж вербами над водою і щось тихенько собі наспівувала. Сашко розмашисто скакав між ними на своїх милицях (О.Г.) У якихось роздряпинах руки так і шурхають між стеблами та суцвіттями (О.Г.)
Синкретичні другорядні члени речення із частковим значенням шляху переміщення у літературі зустрічаються значно рідше. Засобами вираження шляху переміщення виступають прийменниково-відмінкові конструкції типу “край + род.в.”, “кругом + род.в.”, наприклад: Ми сіли край дороги, щоб відпочити. Він звернув увагу на дерево, що росло край дороги. … Стирчать край дороги величезні таблиці, всіяні цифрами (О.Г.) Вони декілька раз обійшли кругом хатинки і нічого підозрілого не помітили (О.Г.) Біліє, цвіте коралова гілка край стажерки, на своєму місці.
Дуже цікавими є конструкції на вираження синкретичних другорядних членів речення із частковим значенням шляху переміщення типу “по + місц.в.” та “оруд.в. без прийменника”.
Сполучення “по + місц.в.” вказує на рух по поверхні предмета або в межах якогось простору. Названі вище конструкції мають майже однакове лексичне наповнення. До них належать дієслова цілеспрямованого руху та дії (але без префікса на означення перетину) та назви одно-, дво-, три- вимірних об’єктів. Проте активність цих конструкцій не з усіма лексичними групами залежних слів однакова. Зібраний лексичний матеріал доводить, що у творах українських письменників переважають прийменниково-відмінкові звороти, хоча деякі дослідники (Кишенько, 1963,62; Наумович, 1966, 87) вказують на те, що в українській мові переважає орудний шляху при дієсловах цілеспрямованого руху та дії.
З.І. Іваненко у своїй праці вказує на більшу життєздатність все ж таки прийменникової конструкції, ніж безприйменникової (Іваненко, 1981, 81), що утворюється від широкого кола залежних слів, тоді як орудний відмінок шляху не завжди можна утворити від слів-термінів та займенників, що замінюють назви просторових понять.
Конструкція “по + місц.в.” та “оруд.в. без прийменника” виступають у ролі стильових контекстуальних синонімів, це підтверджується можливістю трансформаційних перетворень: пройшовся подвір'ям, пройшовся по подвір’ю, хоча з мовленнєвої точки зору більш нормативним є безприйменниковий зворот. Синтаксично залежними компонентами вищезгаданих зворотів виступають іменники типу шлях, дорога, стежка, соша, алея та інші, наприклад: Вони мовчки йшли по дорозі. Випадкові зображення промайнуть по екрану, невідомо звідки і взявшись. То технік по штучному осіменінню прогуркотів стільцем по підлозі, ледве не впав… (О.Г.)
З дібраного матеріалу можна зробити висновок про те, що синкретичні другорядні члени з частковим значенням шляху переміщення представлені прийменниковими конструкціями “через + знах.в.” , “крізь + знах.в.”, “мимо+ род.в.”, “повз + знах.в.”, “по + місц.в.”, рідше вживаються прийменникові конструкції “край + род.в.”, “кругом + род.в.” при відповідному лексичному наповненні підпорядковуючого компонента - дієсловах цілеспрямованого руху – та вираженні самого ДЧР іменником з конкретним значенням або просторовою семантикою, якщо береться конкретна ділянка.
Висновки
На основі проведеного дослідження можна зробити такі теоретичні і практичні висновки:
Традиційне вчення має свої недоліки:
нездатність у межах існуючої системи членів речення охопити і класифікувати всі мовленнєві елементи речення;
відсутність однозначних критеріїв розмежування членів речення і неможливість, виходячи з існуючих критеріїв, розрізняти члени речення в конкретних висловлюваннях;
відсутність опису суті означальних, об’єктних обставинних відношень, покладених в основу ДЧР.
Тому, на нашу думку, у шкільний та вузівський курс з сучасної української літературної мови потрібно ввести поняття про синкретичні ДЧР. Знання про такі структурні компоненти речення доповнюють і уточнюють окремі поняття, конкретизують їх, допомагають орієнтуватися у складних випадках аналізу речення, дають змогу правильно визначити члени речення.
2. Синкретизм у системі членів речення – це синтез в одному членові речення диференційних ознак різних членів речення, різних їх функцій. Цей синтез може бути як у плану змісту, так і в плані вираження, а також у плані змісту і в плані вираження одночасно. Потреба у вираженні особливих відтінків думки – головна умова існування синкретичних другорядних членів речення.
3. Причинами виникнення синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-обставинним значенням є такі фактори:
лексико-граматичні особливості головного і залежного компонентів синкретичного поєднання;
синкретизм прийменника .
Функціонування другорядних членів речення мотивується комунікативно-семантичною доцільністю, потребою висловити відповідний обсяг інформації за рахунок економії мовних засобів.
Синкретичні другорядні члени речення з об’єктно-просторовим значенням мають місце у тих випадках, коли підпорядкований компонент синкретичної конструкції вказує одночасно і на предметність, і на обставинну характеристику. За цих умов лексичне значення іменників витісняється функціональним значенням – обставинним.
Засобами вираження синкретичних ДЧР з об’єктно-просторовим значенням є безприйменникові та прийменниково-відмінкові словоформи.
Синкретичні ДЧР з об’єктно-просторовим значенням місця дії, репрезентуючи широку семантику, виражаються прийменниково-відмінковими конструкціями: “в + місц.в.”, “між + оруд.в.”, “серед, посеред + род.в.”, “біля + род.в.”, “круг, навколо + род.в.”, “перед + оруд.в.”, “за + оруд.в.”, “мимо + род.в.” та інші.
Синкретичні ДЧР з об’єктно-просторовим значенням вихідного пункту представлені в українській мові зворотами: “з + род.в.”, “від + род.в.”, “по + місц.в.”, “з-під, з-за + род.в.”
Значення кінцевого пункту передають конструкції: “до + род.в.”, “у + знах.в.”, “на + знах.в.”, “назустріч + дав.в.”, “за + оруд.в.”, “за + знах.в.” та інші.
Синкретичні ДЧР з об’єктно-просторовим значенням шляху переміщення виражаються сполученнями: “через + знах.в.”, “крізь + знах.в.”, “мимо + род.в.”, “повз + знах.в.”, “по + місц.в.”, “орудний відмінок без прийменника”.
У мові творів П. Загребельного та О. Гончара широко використовуються синкретичні другорядні члени речення . Це є проявом тенденції до мовленнєвої економії, тобто бажанням висловити один і той же зміст меншою кількістю виражальних засобів.
Найбільшою продуктивністю відзначаються конструкції з частковим значенням місця дії (“в + місц.в.”, “на + місц.в.”, “по + місц.в.”) та частковим значенням кінцевого пункту (“до + род.в.”, “в (у) + знах.в.”). Рідше трапляються синкретичні другорядні члени речення із значенням вихідного пункту та шляху.
Таким чином, синкретичні ДЧР, широко вживані в мові творів П. Загребельного та О. Гончара, збагачують виражальні можливості сучасної української літературної мови, дозволяють стисло, емоційно висловлювати думку.
Література:
Андерш Й.Ф. Семантична характеристика давального відмінка в сучасній українській мові // Укр. мова і літ. в школі. –1974.-№ 10-с.34-40.
Аношкина Т.Е. О синкретизме членов предложения со значением принадлежности // Русский язык и лит. в школе.–1981.-№ 2.
Бабайцева. Система членов предложения в современном русском 0языке.-М.: Просвещение, 1988.
Бабайцева В.В. Изучение членов предложения в школе.-М.,1975.
Бабайцева В.В. Явления переходности в грамматическом строе русского языка // В сб. : Явления переходности в грамматическом строе современного русского языка.-М.,1988.-с.3-13.
Бабайцева В.В. Зоны синкретизма в системе членов предложения современного русского языка // Филологические науки.-1983.-№ 5-с.35-42.
Бабайцева В.В. Переходные конструкции в синтаксисе. -Воронеж, 1967.-с.391.
Белошапкова В.А. Современный русский язык: Ситаксис.-М.:Высшая школа, 1977.-248с.
Ващук В.О., Моренець В.В. Неузгоджені означення, виражені іменниками у непрямих відмінках // УМЛШ.-1965.-№ 1-с.18-24.
Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. - К.: Наукова думка, 1987.-с.231.
Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. - К.: Либідь, 1993.
Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. -К.: Наукова думка, 1980.
Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. -К.: Наукова думка, 1988.
Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. - К.: Наукова думка, 1983.
Дубова О.А. Другорядні члени речення з синкретичними означально-обставинними ознаками // Мовознавство.-1989.-№6.
Жигилій Н.В. Дієслівно-іменні словосполучення на вираження просторових відношень.: Дис. канд. філолог. наук. - К., 1974.-220с.
Жовтобрюх М.А. Синтаксичні конструкції з прийменником по // Укр. мова та література в школі.-1986.-№ 8-с.51-55.
Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского языка (Монография).-М.: Наука, 1982.
Іваненко З.І. Система прийменникових конструкцій адвербіального значення. - Київ - Одеса: Вища школа, 1981.-142с.
Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові.-К.: Вища школа, 1986.
Іваницька Н.Л. Зумовленість синтаксичної структури двоскладного речення валентністю дієслова-присудка // Мовознавство.-1985.-№ 1-с.39-49.
Йова А.І. Прийменникові конструкції в СУЛМ: Дис. канд. філолог. наук.-Сімферополь, 1963.-316с.
Коваленко Р.О. Синоніміка прийменниково-відмінкових конструкцій об'єктного значення // Граматичні аспекти укр. мови. -К.: КДПІ, 1985.-с.88-94.
Кодухов В.И. Общее языкознание. -М., 1974.
Колесников О.А. Про поняттєві сфери термінів "синкретизм" та "омонімія" // Мовознавство. -1990.-№ 2-с.27-31.
Кротевич Є.В. О связях слов. -Львов: Изд-во Львов. ун-та. -1959.-с.4.
Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис. -К.: Радянська школа, 1965.
Кучеренко І.К. Лексичне значення прийменника // Мовознавство. -1973.-№ 3-с.12-23.
Лингвистический энциклопедический словарь. -М.: Сов. энциклопедия, 1990.-685с.
Мельничук О.С. Історичний розвиток функцій і складу прийменників в українській мові // Слов'янське мовознавство. -К., 1961.-Вип.3-с.124-194.
Овсяников-Куликовский Д.Н. Синтаксис русского языка. -2-е изд.-СПб., 1912.
Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. -М., 1914.
Плющ М.Я. Відмінок у семантико-синтаксичній структурі речення. -К.: КДПІ, 1978.-107с.
Слинько І.І. Другорядні чи поширюючі члени речення.// Мовознавство. -1990.-№ 2-с.3-7.
Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Я. Синтаксис СУМ. -К.: Вища школа, 1994.
Сучасна українська літературна мова: Синтаксис /за ред. І.К.Білодіда. -К.: Наукова думка, 1972.-515с.
Фурашов В.И. О второстепенных членах предложения // Русский язык в школе. -1977.-№ 4-с.94-96.
Чеснокова Л.Д. Семантические типы членов предложения с двойными отношениями. -Ростов-на-Дону, 1973.-104с.
Чеснокова Л.Д. Синкретизм в сфере членов предложения // Филологические науки. -1988.-№ 4-с.41-47.
Чоник Я.М. Зони атрибутивності у сфері простого речення: семантика і засоби вираження: Дис. канд. філолог. наук. -К.: 1991.-195с.
Шахматов А.А. Синтаксис русского языка. -Л.: Учпедиз., 1941.-с.19.
Список умовних скорочень:
О.Г. - Олесь Гончар
П.З. - Павло Загребельний
ДЧР - другорядні члени речення
Додаток
У дипломній роботі зібрано і проаналізовано синкретичні ДЧР з об'єктно-просторовим значенням. Оскільки в межах просторового значення виділяються певні різновиди (місця, шляху, вихідного та кінцевого пунктів переміщення), то одержані дані схематично мають такий вигляд:
|
Прийменниково-відмінкові конструкції на вираження синкретичних ДЧР з об'єктно-обставинним значенням |
Скільки конструкцій нараховує |
Який % становить від загальної кількості |
|
всього |
100% |
|
|
а) із значенням місця "в + місц.в." "на + місц.в." "над + місц.в." "по + місц.в." "біля + род.в." "між + оруд.в." "у + род.в." "перед + оруд.в." "під + оруд.в." "за + оруд.в." "серед, посеред + род.в." "круг, коло + род.в." "мимо + род.в." та інші |
||
|
б) із значенням вихідного пункту "з + род.в." "від + род.в." "з-під, з-за + род.в." "по + місц.в." |
||
|
в) із значенням кінцевого пункту "на + знах.в." "до + род.в." "у + знах.в." "за + знах.в." "за + оруд.в." "назустріч + місц.в." та інші |
||
| г) із значенням шляху |