Xreferat.com » Рефераты по ботанике и сельскому хозяйству » Особливостi аграрних реформ в державах ЦСЄ та в Українi

Особливостi аграрних реформ в державах ЦСЄ та в Українi

значною мірою залежатиме від результатів господарювання вже в нинішньому році. Ці результати в свою чергу можуть бути досягнуті завдяки удосконаленню фінансово-кредитноготаресурсногозабезпеченнясільськогосподарських товаровиробників.

Фінансово-кредитне забезпечення потребує системніших підходів.На сьогодні доступність аграріїв до банківських кредитів ще досить обмежена, передусім через високі кредитні ставки.

Умови кредитування та інші процедурні питання потребують удосконалення, насамперед банківського регулювання, системи резервування, умов залучення депозитів та інших джерел нагромадження кредитних ресурсів, запровадження системи застави майна та землі.

Проблемою ще залишається довгострокове кредитування АПК та розвиток фондового ринку. Суттєва підтримка необхідна для розширення функціонування кредитних спілок, спрямованих на обслуговування дрібних товаровиробників та розвиток малого підприємництва у сільській місцевості.

Поряд з державною підтримкою АПК важливою умовою його ефективного розвитку є страхування ризиків у сільському господарстві, формування системи гарантій, мережі гарантійних установ, лізингових, інвестиційних, фондових компаній та інших фінансових посередників.

Одною з наболілих проблем аграрного сектора є нинішній стан технічного забезпечення, оскільки техніка на селі морально застаріла і фізично зношена.

За останні роки фондозабезпеченість сільськогосподарських товаровиробників знизилася у 4,5 рази.

Указ Президента щодо розвитку ринку вітчизняної техніки для АПК став програмним документом сільськогосподарського машинобудування на найближчі роки. Верховна Рада прийняла Закон "Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу", який визначає основні напрями пріоритетного розвитку вітчизняного машинобудування, створює сприятливі економічні умови для збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської техніки та устаткування для харчової і переробної промисловості, а також формування ринку та вдосконалення системи забезпечення АПК вітчизняною технікою і устаткуванням.

Для вирішення завдань технічного забезпечення сільськогосподарських виробників керівники обласних державних адміністрацій повинні вжити рішучих заходів щодо прискорення повернення кредитів, отриманих підприємствами для закупівлі імпортної техніки під гарантії Уряду. Ця заборгованість є головним джерелом наповнення державного лізингового фонду та здешевлення вітчизняної складної сільськогосподарської техніки.

Дійовими чинниками прискореного розвитку машинобудівних заводів, а також аграрної економіки повинні стати інноваційна діяльність, постійне оновлення технічних технологій широке використання новітніх наукових розробок. Особливу роль в активізації інноваційної діяльності мають відігравати аграрна наука і освіта.

На жаль, позитивні процеси реформування аграрного виробництва ще не супроводжуються поліпшенням стану соціального забезпечення жителів села. Рівень життя селян практично не підвищується, погіршується демографічна ситуація, а це створює складну і навіть напружену соціально-психологічну обстановку.

При викладі результатів дослідження, насамперед, необхідно зазначити, що ніякого загального "сценарію" або тим більше загальних "рецептів" аграрного реформування країни ЦСЄ не мали. Усі вони істотно різнилися за стартовими умовами, тобто загальним рівнем економічного розвитку, формами землеволодіння, землекористування і господарювання. Так, у Польщі та Югославії переважали приватна власність на землю та індивідуальне виробництво, були елементи ринку землі. Угорщина перед реформами мала розвинутий аграрний сектор, який характеризувався тісними горизонтальними і вертикальними інтеграційними зв'язками у рамках індустріально-виробничих систем. Сільське господарство Східної Німеччини (колишньої НДР) характеризувалося високою концентрацією вузькоспеціалізованого виробництва. Тут середній розмір господарства в суспільному секторі становив 4,9 тис. га землі (проти 19 га у розрахунку на 1 ферму у ФРН). Аграрне виробництво Румунії було менш продуктивним і відзначалося нижчим рівнем інтенсивності. Проте в усіх цих державах було єдине розуміння реформування не як удосконалення соціалістичної системи шляхом її поступового насичення елементами ринкових відносин, а як переходу до ринкової економіки з приватною власністю на левову частку суспільного багатства, економічною свободою товаровиробників і лібералізацією обмінних процесів. В основу реформаторської ідеології вони поклали посилення мотивації виробників за рахунок приватного інтересу.

У результаті приватизаційних процесів і добровільного вибору форм господарювання у державах ЦСЄ склалися такі структура земельних угідь за типами підприємств та середня площа землі у розрахунку на 1 господарство

Як показано найвідчутніші зрушення у структурі землевикористання відбулися в Болгарії, Румунії та Угорщині, де частка індивідуальних господарств у загальній площі сільськогосподарських угідь зросла в 1997 р. (порівняно з 1989 p.), відповідно, на 39, 55 і 48 процентних пунктів. У Польщі та Словенії цей показник і раніше був традиційно високим. Чехія, Словаччина та Східна Німеччина (Східні землі ФРН) віддали перевагу поєднанню приватного землеволодіння з колективним землевикористанням на базі великих сільськогосподарських підприємств у формі сільськогосподарських виробничих кооперативів, товариств з обмеженою відповідальністю і акціонерних товариств. В аграрному секторі цих трьох країн налічується 3100 товариств з обмеженою відповідальністю (середньою площею 763 га) і 572 акціонерних товариства, на кожне з яких припадає в середньому 878 га земельних угідь.

На наш погляд, загальними особливостями аграрного реформування у державах ЦСЄ можна вважати:

створення нормативно-правової бази реформ переважно у вигляді законів;

організацію спеціальних державних установ для практичного здійснення окремих складових реформ;

широке використання при проведенні приватизаційних процесів механізмів реституції;

моніторинг реформ і коригування їх змісту за реальними результатами.

Останнім часом в Україні зроблено чимало кроків для досягнення інтеграції з Європейським Союзом. Більшість політиків і політичних сил збагнули, що інтеграція не відбудеться автоматично, що успішні інтеграційні заходи сусідів можуть створити ситуацію "Європа без України" і що твердження про неминучість входження в європейську та північноатлантичну спільноти може стати міфом, коли Україна не покаже і не доведе своє місце в міжнародному поділі праці на континенті. Тому надання аграрній політиці, що починає викристалізовуватись, ознак і рис системності, цілісності та комплексності, перенесення уваги з мікроекономічного реформування (часом воно стає непродуманим експериментом над виробником) на створення сприятливого підприємницького середовища є нагальною потребою. Лише за цієї умови ми зможемо сподіватися на те, що і для українського села європейська інтеграція буде не мрією, а можливою реальністю.


РОЗДІЛ 2 Вітчизняний досвід аграрних реформ


2.1.Розвиток організаційно-правових форм господарювання в сільському господарстві


Метою реформування колективних сільськогосподарських підприємств є зміна форм власності на майно і землю та створення на їх основі сільськогосподарських підприємств ринкового типу, де були б розмежовані трудові і майнові відносини (тобто чітко відділені володіння, користування і розпорядження власністю) від відносин членства (засновництва).

Членство в колективному сільськогосподарському підприємстві породжує право на засоби виробництва (майно) і на трудові відносини з підприємством. У реструктуризованих підприємствах власність на землю або право користування нею є юридичне відокремленими від обробітку землі чи володіння і користування основними засобами виробництва організації, яка обробляє землю. Це забезпечує гнучкість у застосуванні робочої сили та можливість широкого доступу до капіталу.

В результаті реструктуризації КСП створюються такі господарюючі суб'єкти, як акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, приватні сільськогосподарські підприємства та селянські (фермерські) господарства, організаційна-правова структура яких є важливою передумовою для досягнення сільськогосподарськими товаровиробниками успіху в умовах ринкової економіки.

В статутах сільськогосподарських акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю, засновниками яких є дві і більше осіб, чітко розділяються власність на землю і майно. Статутні фонди цих юридичних осіб формуються за рахунок майна засновників, тоді як земельні масиви орендуються у власників землі, в тому числі у фізичних осіб-засновників (акціонерів). Це надає гнучкості реформованому суб'єкту господарювання та полегшує проведення майбутніх ринкових організаційних та структурних змін.

Всі новостворені сільськогосподарські підприємства і селянські (фермерські) господарства орендують землю та неподільне сільськогосподарське майно у власників земельних та майнових масивів, сформованих в результаті виходу членів КСП з господарства та виділення в натурі належних їм земельних і майнових паїв. За допомогою такої оренди зазначені формування зберігають комерційну життєздатність майна і землі, запобігаючи подрібненню їх на малі, нежиттєздатні, з точки зору товарного виробництва, сільськогосподарські суб'єкти господарювання.

На практиці намітилися такі основні шляхи реформування організаційно-правових форм господарювання в сільському господарстві:

реорганізація колгоспів і радгоспів у колективні сільськогосподарські підприємства з персоніфікацією власності на майно і землю;

реструктуризація колективних сільськогосподарських підприємств у господарські товариства та приватні підприємства;

реструктуризація колективних і державних підприємств у сільськогосподарські кооперативи;

формування приватно-орендних підприємств, тобто господарських товариств, приватних підприємств та селянських (фермерських) господарств, які діють на основі оренди майна і землі, отриманих членами реструктуризованих КСП в рахунок майнових і земельних паїв.

Метою реформування є формування організаційно-правових структур, здатних в поєднанні з вирішенням макроекономічних проблем забезпечити високий рівень розвитку, який відповідав би інтересам селян, сільськогосподарських підприємств та зростаючим потребам країни в продукції сільського господарства. Крім того, призначення реформування полягає в формуванні на селі реальних, ефективно діючих власників і господарів, забезпеченні матеріального добробуту та значно вищого рівня життя його мешканців.

Визначальним у реформуванні є якомога повніше врахування і задоволення індивідуальних інтересів членів (працівників) підприємства незалежно від того, яку форму господарювання і який спосіб життя вони обирають, і забезпечення на цій основі їх інтересів. Відповідно до цього мета реформування полягає в:

гарантуванні членам підприємства вільного вибору найбільш прийнятної для кожного форми господарювання;

створенні передумов для розвитку сформованих у процесі реформування нових формувань, прийнятних для конкретних умов;

утвердженні приватної власності членів підприємств на землю та майно КСП та гарантуванні їм вільного розпорядження ними;

сприянні становленню на селі різноукладності, підприємництва і конкуренції;

створенні в результаті реформування вільних (у межах чинного законодавства) у своїх діях власників і господарів;

формуванні на селі соціально-економічної і соціально-психологічної ситуації, яка б узгоджувалась з інтересами кожного селянина зокрема і сільськогосподарського підприємства в цілому.

Реформування ґрунтується на сукупності законодавчих і нормативно-правових актів та положень, що регулюють відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві, а також організаційно-правові процедури та механізми реформування підприємств.

Реформування здійснюється на основі рішення загальних зборів або зборів уповноважених КСП. Рішення про реформування набуває чинності за умови присутності на зборах не менше трьох четвертих членів КСП і якщо за нього проголосувало не менше трьох четвертих присутніх на зборах (якщо інше не передбачено статутом).

Реформування - це тривалий процес, найважливішими складовими вирішення якого є:

інвентаризація майна підприємства, всіх його активів та пасивів, при необхідності - переоцінка або уточнення вартості майна;

здійснення (завершення або уточнення) паювання майна, визначення пайового фонду та індивідуальних майнових паїв членів підприємства;

видача майна в натурі у разі виходу осіб зі складу КСП;

паювання землі та видача державних актів на право приватної власності на землю;

створення передумов для формування нових економічно життєздатних приватних агро формувань;

розподіл майна і землі між новими господарюючими суб'єктами у разі поділу господарства та створення на його основі двох чи більше юридичних осіб;

розробка установчих документів підприємств, створених внаслідок реструктуризації КСП, та реєстрація нових юридичних осіб;

проведення серед членів підприємства інформаційно-роз'яснювальної роботи з питань, що стосуються реструктуризації;

кадрово-управлінське забезпечення реструктуризації.

Ініціаторами реформування можуть бути керівники підприємств чи підрозділів, колективи, неформальні групи працівників чи будь-хто із членів підприємства. Прихильники реструктуризації створюють ініціативну групу, яка вносить пропозицію про реформування на розгляд загальних зборів.

При відмові правління скликати загальні збори з цього питання ініціативна група при згоді 20 і більше відсотків членів підприємства організовує проведення загальних зборів.

Залежно від ситуації, яка складається в підприємстві щодо вирішення питання про його реформування, для прийняття відповідного рішення може бути достатньо проведення одних зборів членів підприємства, а може виникнути потреба у проведенні додаткових зборів.

У разі сприятливих для реформування обставин на підприємстві і завчасного опрацювання необхідних нормативних документів доцільно вже на перших зборах розглянути такі питання: про реформування підприємства; про обрання комісії з питань реструктуризації; про затвердження програми реструктуризації; про створення комісії з питань інвентаризації та проведення інвентаризації майна, землі, всіх активів і пасивів; про затвердження положення про паювання майна; про паювання землі і видачу членам підприємства державних актів на право приватної власності на землю (замість сертифікатів на право на земельну частку (пай); про організацію інформаційно-роз'яснювальної роботи в підприємстві з питань його реформування.

Якщо ж ці та можливі інші питання до перших зборів підготовлені недостатньо, доцільно обмежитись прийняттям відповідного рішення щодо них і затвердженням складу комісії з питань реформування, доручивши їй підготувати для розгляду на наступних зборах всі інші питання.

Комісія з питань реструктуризації є робочим органом загальних зборів членів підприємства по здійсненню в повному обсязі і на належному рівні реорганізаційного процесу. Вона обирається загальними зборами простою більшістю присутніх на них членів підприємства в кількості, визначеній зборами. Як свідчить досвід, до її складу доцільно включати 13-15, а при потребі - і більше осіб. За рішенням зборів, комісію може очолювати керівник підприємства або інший її член. До складу комісії рекомендується включати керівників економічної і бухгалтерської служб підприємства, головних спеціалістів або керівників галузей, окремих керівників середньої ланки, рядових працівників та представників від пенсіонерів.

Комісія затверджує функціональні обов'язки кожного її члена. В разі потреби вона, за погодженням із правлінням, наділяється правом залучати до роботи інших експертів та спеціалістів, які не є членами комісії. Повноваження комісії закінчуються після повного завершення роботи із реструктуризації.

Члени комісії працюють на громадських засадах, але в разі потреби окремі з них на час роботи в комісії можуть бути звільнені від виконання основних службових функцій з оплатою праці не нижче тієї, яку вони мали за виконувану за посадою роботу.

Комісія не має права вмішуватися в роботу голови чи правління щодо керівництва підприємством. У свою чергу голова і члени правління не мають права вмішуватися в роботу комісії. Вона зобов'язані лише забезпечувати її транспортом, папером, канцелярським приладдям. Для цього складається і затверджується загальними зборами кошторис на проведення реструкгуризації.

Комісія виконує такі основні функції:

опрацьовує (уточнює) програму і схему реструктуризації;

уточнює і подає на затвердження загальним зборам списки осіб, що мають право на земельні частки (паї) і майнові паї;

розробляє та надає на затвердження загальними зборами положення про паювання майна, методику розрахунку пайового фонду, індивідуальних майнових паїв та порядок виділення майна в натурі;

організовує інформаційно-роз'яснювальну роботу з питань реструктуризації серед членів підприємства. При необхідності може створити при комісії групу з інформаційно-роз'яснювальної роботи;

бере участь у виборі організаційно-правових форм створюваних при реструктуризації агроформувань;

при створенні на базі реформованого підприємства двох і більше господарюючих суб'єктів спільно з правлінням підприємства виявляє засновників таких підприємств, здійснює попередній розподіл землі та майна між новими структурами відповідно до їх очікуваного розміру і готує відповідні матеріали для розгляду на загальних зборах членів підприємства;

бере участь у підготовці відповідних документів для передачі новоствореним підприємствам належних їм майна і землі.

Програма реструктуризації повинна включати вибір організаційно-правової форми підприємств, створюваних внаслідок реструктуризації, та план пореформеного розвитку. Згідно з чинним законодавством підприємство може реструктуризуватися в господарські товариства: акціонерні (відкритого і закритого типу), з обмеженою або повною відповідальністю, командитні; сільськогосподарські кооперативи; селянські (фермерські) господарства; приватно-орендні підприємства, індивідуальне підприємництво без створення юридичної особи. Зокрема, у 2003 році в Україні функціонувало 41599 селянських (фермерських) господарств. Їх кількість постійно збільшується, що підтверджується даними таблиці 2.1.


Таблиця 2.1.

Динаміка чисельності селянських (фермерських) господарств

Показники 1991 1995 1998 1999 2001 2003

Кількість господарств 2098 34778 35485 35884 38428 41599

Площа сільськогосподарських угідь, тис .га 39,7 786,4 1029,2 1162,3 2157,6 2585,8

в тому числі рілля, тис. га 30,7 718,5 953,6 1082,2 1994,0 2410,9

Щорічно підвищується ефективність діяльності фермерських господарств та їх основні економічні показники (таблиця 2.2.).

Кожний член КСП має право вибрати будь-яку з наведених вище форм. При розробці програми реструктуризації підприємства та її практичному здійсненні важливо забезпечити:

Таблиця 2.2.

Площа, валовий збір та урожайність основних сільськогосподарських культур у селянських (фермерських) господарствах

Сільськогосподарські культури 1992 1995 1998 1999 2001 2003

Площа, тис. га

Зернові культури 65,0 344,5 385,2 391,0 794,2 1242,7

Цукрові буряки 3,5 27,9 18,9 24,3 40,5 58,2

Соняшник 17,3 89,3 147,6 214,8 341,8 316,9

Картопля 1,6 2,3 2,6 2,9 4,4 5,5

Овочі 1,7 4,3 4,6 7,4 10,6 11,3

Баштанні 2,2 6,6 4,7 8,3 10,4 6,2

Валовий збір, тис. т

Зернові культури 116 508 506 661 1256 3222

Цукрові буряки 69 652 380 442 755 1039

Соняшник 19 86 91 179 347 247

Картопля 15 16 21 21 56 62

Овочі 14 27 30 47 83 91

Баштанні 9 27 12 27 37 18

Урожайність з 1 га, ц

Зернові культури 17,8 14,7 13,1 16,9 15,8 25,9

Цукрові буряки 196 234 201 182 186 179

Соняшник 10,8 9,7 6,1 8,3 10,2 7,8

Картопля 96 70 80 74 129 113

Овочі 80 64 66 64 78 81

Баштанні 41 42 26 32 36 30


узгодження позицій членів підприємства щодо збереження цілісності підприємства чи доцільності його поділу на кілька структур, їх кількості, розмірів, спеціалізації тощо;

вивчення питань, що стосуються організації використання прав на земельні і майнові паї: чисельності тих, хто передасть їх у користування новоствореним підприємствам, створить на їх основі селянські (фермерські) господарства, здасть в оренду тощо;

опрацювання варіантів кооперації новостворених підприємств;

вибір форм використання об'єктів виробничої інфраструктури, в яких зацікавлені всі новостворені підприємства або їх частина;

вирішення ряду питань соціального значення: працевлаштування у нових формуваннях, соціальна підтримка їх членів, передавання об'єктів соціальної сфери на баланс місцевої влади.

Реструктуризація може здійснюватися із збереженням цілісності підприємства як єдиного господарського (земельно-майнового) комплексу або із створенням на його базі двох і більше господарських товариств-правонаступників. Реструктуризація без поділу підприємства на два і більше нових агроформувань виправдана у випадках:

необхідності збереження цілісності великих майнових (технологічних) комплексів (тваринницьких, птахівничих, переробних тощо), руйнування яких призведе до великих економічних втрат;

неможливості ефективного використання після розподілу об'єктів виробничої інфраструктури, зрошувальних систем тощо;

відсутності досвідчених керівників, здатних забезпечити ефективний розвиток створених у результаті поділу нових підприємств;

соціально-психологічної непідготовленості членів підприємства до його поділу.

Найважливішим критерієм прийняття рішення про невиправданість поділу підприємства на кілька агроформувань є соціально-економічна обґрунтованість недоцільності такого організаційного заходу, яка повинна переконати колектив у тому, що він буде у виграші при збереженні підприємства як єдиного суб'єкта господарювання. Обґрунтування необхідності збереження цілісності підприємства повинне включати ризики та їх наслідки, які можуть мати місце при поділі підприємства.

При реструктуризації без поділу підприємства створюється одна юридична особа-правонаступник, в якій засновниками можуть бути одна особа (приватне підприємство, фермерське господарство), декілька осіб (товариство з обмеженою відповідальністю, командитне товариство) або багато осіб (акціонерне товариство, сільськогосподарський кооператив). Активи нової юридичної особи формуються за рахунок внесків засновників до статутного фонду. За передатним балансом нове підприємство отримує від колективного сільськогосподарського підприємства всі зобов'язання, а також відповідну кількість активів для їх погашення. Особи, які не є засновниками нового агро формування, можуть передати новому підприємству своє майно в оренду за іншими цивільно-правовими угодами або використовувати в індивідуальному підсобному господарстві. Земельні частки після виділення їх у натурі всі фізичні особи (включаючи і засновників нового підприємства) передають юридичній особі за договором оренди.

Найважливішими вихідними засадами реструктуризації КСП з поділом підприємства є:

наявність доказових мотивів, що поділ підприємства - найприйнятніший варіант реструктуризації;

переконаність прихильників реструктуризації, підкріплювана конкретними розрахунками й аргументами, в тому, що вона буде ефективнішою порівняно з реорганізацією із збереженням цілісності підприємства;

наявність лідерів, здатних за своїми менеджерськими якостями забезпечити ефективне функціонування агроформувань, створюваних внаслідок поділу реструктуризованого КСП. Їх відбір доцільно здійснювати на конкурсній основі;

обґрунтування організаційних підходів до поділу: за сільськими поселеннями, за спеціалізацією, за структурними підрозділами реструктуризованого підприємства, за перспективними інтересами тощо. Можливий поділ шляхом відновлення колишніх підприємств;

недопущення (обмеження) надмірного подрібнення підприємства. Перевага має надаватися варіантам, за яких новостворювані підприємства за розмірами будуть великими і середніми;

справедливий (на основі законодавчих і визначених у підприємстві засад) розподіл майна між підприємствами, створюваними в результаті поділу;

можливість (доцільність) організації при потребі кооперативних відносин між створеними в порядку поділу підприємствами в післяреструктуризаційний період.

В результаті поділу підприємства можуть створюватися два або більше підприємств-правонаступників. Підходи до розподілу боргів між новоствореними підприємствами можуть бути різними, наприклад, пропорційно розміру нового підприємства, за видами боргів, за кредиторами. В основу має бути покладено принцип спроможності нових підприємств розрахуватися за цими боргами, тобто не обтяження новостворених підприємств боргами КСП і уникнення створення підприємств - потенційних банкрутів. У процесі реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств можуть створюватися також селянські (фермерські) господарства.

При цьому: кожному членові КСП, що отримав сертифікат на право на земельну частку (пай), гарантується можливість виділення земельної частки в натурі для створення на її основі селянського (фермерського) господарства. Крім виділеного в натурі земельного паю, вони можуть додатково отримати в постійне користування додаткову земельну ділянку, з тим щоб загальна площа землі, що знаходиться у власності і постійному користуванні господарства, не перевищувала 50, а в деяких регіонах України -100 га землі. Нарешті, селянське (фермерське) господарство може взяти в оренду земельну ділянку без будь-яких обмежень її розміру,

якщо належна за сертифікатом на право на земельну частку (пай) земельна ділянка використовуватиметься для розширення раніше створеного цим членом КСП селянського (фермерського) господарства, вона, за його бажанням, може бути наділена поруч з раніше одержаною земельною ділянкою або, по можливості, ближче до неї;

земельні ділянки членів сім'ї голови селянського (фермерського) господарства, належні їм згідно із сертифікатами на право на земельну частку (пай), наділяються, за їх бажанням, поруч з наділюваною або вже належною фермеру ділянкою або, по можливості, якомога ближче до неї. За бажанням родичів голови селянського (фермерського) господарства належні їм земельні ділянки за сертифікатами на право на земельну частку (пай) також наділяються поруч з його ділянкою або, по можливості, якомога ближче до неї;

члени сім'ї і родичі голови селянського (фермерського) господарства, за їх бажанням (при згоді загальних зборів членів КСП), можуть одержати від КСП для спільного використання погоджене між ними майно в натурі на суму їх індивідуальних майнових паїв;

при створенні фермерських (селянських) господарств кількома (двома і більше) особами належні їм за сертифікатами на право на земельну частку (пай) земельні ділянки, за їх бажанням, наділяються на одному полі або на близько розташованих полях сівозміни. Вони можуть також об'єднувати майнові паї для одержання на визначену в них суму майна для спільного використання, якщо це не порушить технологічної цілісності підприємства.

Для створення селянського (фермерського) господарства особа (одна або разом з іншими членами сім'ї, якщо вони вирішили об'єднати свої земельні та майнові паї для створення селянського (фермерського) господарства) подає до комісії з питань реструктуризації заяву про припинення членства в КСП та отримання майнового та земельного паїв у натурі. Після задоволення заяви загальними зборами за актом приймання-передачі ця особа отримує від КСП визначені об'єкти майна, які складають її майновий пай, та земельну частку, виділену в натурі. Після цього можна почати процес створення та реєстрації селянського (фермерського господарства). Власник селянського (фермерського) господарства може додатково орендувати землю і майно у інших колишніх членів КСП, які отримали свої майнові та земельні паї в натурі, або у інших юридичних чи фізичних осіб. За такою схемою створення селянського (фермерського) господарства нове підприємство не є правонаступником КСП, тому йому боргові зобов'язання господарства не передаються.

Особи, що мають право на земельну частку (пай) та майновий пай, можуть одержати належні їм ділянки землі та майно в натурі та зайнятися підприємницькою діяльністю у сільському господарстві без створення юридичної особи. Земельні ділянки наділяються таким особам, по можливості, ближче до присадибної ділянки, якщо це не порушує цілісності полів сівозмін.

Якщо бажаючих господарювати без утворення юридичної, особи буде двоє і більше, належні їм за сертифікатами на право на земельну частку (пай) земельні ділянки можуть, за їх бажанням, наділятися на одному або близько розташованих полях сівозмін.

У 1998 р., коли ріст кредиторської заборгованості КСП досяг пікового рівня, в практиці реструктуризації КСП набув поширення ще один спосіб - реструктуризація зі створенням „дах-КСП". Механізм проведення даного способу реструктуризації такий.

По-перше, зі складу КСП виходить декілька осіб, які отримують свої майнові та земельні паї в натурі. Вони утворюють нову юридичну особу, яка не є правонаступником КСП, тобто до неї не переходять боргові зобов'язання господарства.

По-друге, переважна більшість членів КСП-боржника виходить з його складу і отримує належні їм земельні і майнові паї в натурі єдиним земельним масивом та цілісним майновим комплексом відповідно. Натомість невелика кількість осіб (щонайменше троє-четверо) залишається членами КСП-боржника, яке продовжує існувати і утримує не тільки борги, а й частину активів, необхідну для погашення заборгованості.

По-третє, новостворена юридична особа бере в оренду землю і майно у всіх колишніх членів КСП, які вийшли з нього, і на цій основі здійснює господарську діяльність.

Такий спосіб реструктуризації є характерним для господарств, які мають дуже велику заборгованість і не є платоспроможними, тобто знаходяться фактично на межі банкрутства.


2.2. Реформування відносин власності в Україні


Подальший розвиток українського суспільства передбачає вдосконалення відносин власності як одного з елементів аграрної політики.

Чітке усвідомлення змісту власності - основа здійснюваних реформ і побудови нових організаційно-правових структур для здійснення виробничої діяльності. Категорія власності є однією з найважливіших характеристик економічних відносин, що складаються між суб'єктами власності з приводу привласнення (відчуження) засобів виробництва та результатів праці. В основу диференціації власності закладено визначення суб'єкта власності - особи (юридичної, фізичної), яка здійснює право власності щодо конкретного об'єкта.

Орієнтуючись на такі підходи, можна визначити форми власності. Їх перелік (приватна, державна власність) відповідає переліку потенційних власників. Залежно від цього носіями інтересів власників, найманих працівників виступають юридичні та фізичні особи.

Інтереси власників полягають насамперед у примноженні своєї власності й одержанні сталого доходу в майбутньому.

Кожний з перерахованих суб'єктів реалізує себе як власника у відносинах привласнення (відчуження). Кожна фізична особа є не тільки суб'єктом індивідуальної, трудової чи підприємницької діяльності, колективним чи асоційованим в суспільному масштабі власником, оскільки кожен незалежно від конкретної форми власності (індивідуальної, приватної, колективної чи державної) є елементом структури вищого порядку.

Перетворення відносин власності - важлива складова реформи, а її ефективність залежить від комплексності проведення реформи майнових і земельних відносин. Відома формула „власник майна (засобів виробництва) - власник результатів виробництва" за сучасних умов може спрацьовувати лише щодо одноосібного володіння. Аграрний сектор економіки України характеризується наявністю великих підприємств. Тому в наших умовах виправданою є пріоритетність групових тенденцій розвитку відносин власності щодо використання засобів виробництва. Хоча і в межах великих підприємств не можна ігнорувати категорію приватної власності як стимул для підвищення ефективності виробництва. Варіантами такого поєднання можуть бути створені на базі існуючих підприємств кооперативи, різного роду акціонерні товариства, колективні, сімейні підприємства як суб'єкти групової власності. Кожній організаційно-правовій формі притаманні як позитивні, так і негативні риси.

Реформування відносин власності неможливе без формування реальних власників землі та майна. В багатьох господарствах паювання майна було проведене ще в 1992 році і було суто формальним. На цей час майже ніхто з членів господарства зі складу КСП ще не виходив. З 1995 року поступово почав набувати сили процес реформування колективних сільськогосподарських підприємств. Одночасно поширився процес виходу зі складу КСП окремих осіб для створення селянських (фермерських) господарств або приватних підприємств.

Однією з передумов реформування відносин власності є визначення частки кожного члена господарства в майні КСП. Для цього необхідно здійснити паювання майна КСП в тих господарствах, де воно ще не проводилося, а в тих господарствах, де воно було проведене раніше, виправити помилки та внести відповідні корективи у розрахунки.

Як показує практика, майже в усіх господарствах паювання було зроблено з грубими помилками. Частково це можна пояснити відсутністю чіткої методики паювання майна і розрахунку пайового фонду та необізнаністю спеціалістів, а частково - відсутністю технічних засобів для розрахунків: без комп'ютерів розраховувати індивідуальні майнові паї на 1000 працівників досить складно. Через це багато господарств відступали від існуючої методики і припускалися помилок, порушуючи права тієї чи іншої категорії членів КСП.

За період, який минув з 1992 року, коли господарства почали паювання майна, до теперішнього часу і майновий стан, сума активів і відповідно пайового фонду господарства значно змінилися, тому розміри індивідуальних майнових паїв на сьогодні вже інші. Ніхто в господарствах не простежував рух майнових паїв за браком часу, спеціалістів, знань або з інших причин. Тому господарства, які реформуються, сьогодні повинні внести відповідні корективи у розрахунки майнових фондів та розмірів індивідуальних майнових паїв.

Майновий пай - це частка кожного члена КСП в майновому пайовому фонді, розмір якої залежить від трудової участі в діяльності підприємства. Право на отримання майнового паю визначається відповідно до Законів України “Про колективне сільськогосподарське товариство" і “Про власність". Відповідно до вищезгаданих нормативних актів майно КСП належить його членам на праві спільної часткової власності. Частка кожного члена товариства визначається на основі його трудового внеску до підприємства. Пай (частка) є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися майновим паєм за власним розсудом член підприємства набуває тільки після припинення членства у КСП. Відносини членства або виходу з КСП регулюються статутом. У процесі реструктуризації колективного сільськогосподарського підприємства повинні бути визначені індивідуальні майнові частки (паї) кожного члена КСП. Ця робота проводиться комісією із реструктуризації і починається з складання списку осіо, які мають право на отримання майнового паю. Список претендентів на майновий пай має бути підписаний головою КСП і завірений печаткою підприємства.

Паювання майна в господарстві регулюється чинним законодавством та положенням про паювання майна , яке розробляється комісією з реструктуризації та затверджується загальними зборами. Положення про паювання майна регулює такі питання:

визначення дати проведення паювання;

визначення категорій осіб, які мають право на майновий пай;

визначення методики розрахунку індивідуальних майнових паїв;

термін проведення інвентаризації;

методика уточнення вартості майна, термін проведення уточнення вартості майна (у разі необхідності);

методика розрахунку пайового фонду;

методика виділення майна в натурі у разі виходу осіб зі складу КСП.

Сама процедура паювання майна в господарстві складається з таких етапів:

прийняття загальними зборами рішення про паювання майна;

визначення дати проведення паювання майна;

визначення категорій осіб, що мають право на майновий пай, складання попереднього списку осіб що мають право на майновий пай, його оприлюднення;

прийняття заяв та претензій від членів КСП щодо включення їх до списку осіб, що мають право на майновий пай;

формування остаточного списку осіб, що мають право на майновий пай;

розрахунок індивідуальних трудових внесків осіб, що мають право на майновий пай;

проведення інвентаризації майна, перевірка правильності індексації основних засобів;

проведення уточнення вартості майна;

розрахунок пайового фонду;

складання плану розподілу пайового фонду;

складання переліків майна пайового фонду, резервного фонду, соціальної сфери, для погашення боргів;

визначення розмірів індивідуальних майнових паїв;

виділення майна в натурі у разі виходу з членів КСП.

Чисельність категорій людей, які мають право на частку майна не обмежується законодавством. Перед тим, як комісія з питань реструктуризації підготує список осіб, які мають право на майновий пай, загальні збори повинні затвердити критерії, що слугували б законною підставою для набуття права власності. Більшість з тих, кого занесено до списку осіб, що мають право на отримання сертифіката на право на земельну частку (пай), фігурують також у списку осіб, що мають право на отримання майнового паю. Зокрема, йдеться про осіб, які були членами КСП на день прийняття загальними зборами рішення про паювання майна.

Особи,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: