Історія селекційної роботи по виведенню нових сортів м’якої озимої пшениці
Реалізація виявлених закономірностей у процесі селекції пов'язана із зміною морфо типу рослини. Селекціонери часто недооцінюють кореляції між урожаєм та комплексом складових продукційного процесу. В той же час така недооцінка призводить до порушення збалансованості між синтезом асимілятів та відкладанням їх у запас. Думку, яка склалася про те, що в загальному пулі синтетичних процесів, які зумовлюють продуктивність озимої пшениці, жоден з компонентів не грає вирішальної ролі, було б вірніше інтерпретувати так: ефективність пулу визначається сумарною дією усіх компонентів. Використання цього положення у селекції на гомеостатичну продуктивність розуміє не тільки проголошення загальновідомого принципу про поєднання корисних ознак в одному генотипі на максимальному рівні, але й з'ясування значення компенсаційних можливостей ознак у конкретних умовах формування врожаю. Для вирішення цього завдання ми проаналізували 59 генотипів, у т.ч. 42 гібридні комбінації від схрещування 14 різних сортів з трьома тестерами, що різняться за продуктивністю та гомеостатичністю.
Раптова кореляція досліджуваних генотипів була найвищою та достовірною за продуктивністю колосу (0,621 та 0,537 у гібридів). Це свідчить про високу генетичну специфічність ознаки. З усіх параметрів флатового листка, що зумовлюють синтезуючу здатність, добре співпадання рангів показали маса сирого листка та середній показник нітратредуктазної активності (0,605 та 0,596).
Такі поширені в оцінках фізіологічні параметри флатового листка, як площа та кількість хлорофілу, не показали достатньо високу геноспецифічність і дали низький показник збігання рангів (0,210 та 0,130). Підсумувавши ранги чотирьох параметрів листка (площа, сира маса, кількість хлорофілу та середня НРА), ми одержали середні характеристики асиміляційного потенціалу сортів. Найкращу характеристику (сума місць - 34) мав напівкарликовий сорт Обрій, за ним – Одеська 66 та Одеська 76 (37 та 38), а потім – сорти Промінь, Одеська напівкарликова та Южна зоря. Усі високо інтенсивні сорти з високою атрагуючою здатністю колоса.
Про взаємозв'язок параметрів флатового листка та компонентів урожаю можна міркувати за даними кореляційного і путьового аналізів.
Жодна з асиміляційних ознак листка значно не корелювала з врожайністю зерна. Однак усі ці ознаки (крім кількості каротиноїдів і продуктивних стебел) та в першу чергу середній показник НРА значно корелювали з продуктивністю колоса. Путьовий аналіз підтвердив, що асиміляційні ознаки флатового листка виявляють непрямий позитивний вплив через продуктивність колоса, хоч мають місце і незначні прямі вклади (кількість хлорофілу, площа листка, його маса).
Виявлені закономірності свідчать про можливість удосконалення асиміляційного апарата озимої пшениці за рахунок оптимального поєднання збільшеної площі і маси флагового листка, кількості хлорофілу в ньому та високої активності нітратредуктази. При цьому дуже важливо, щоб підвищена здатність синтезувати асиміляти відповідала атрагуючим здатностям колоса та запасним функціям зернини. Ця відповідність є однією з важливих характеристик гомеостазу продукційного процесу. У гомеостатичних генотипів ця узгодженість проявляється у різних умовах середовища, а у слабо гомеостатичних – тільки у сприятливих. Дійсно, регресійний аналіз гібридів Рі за ознаками «маса підсушеного листка – продуктивність колосу» показує, що слабо гомеостатичний тестер Одеська 76 та високо гомеостатичний Степняк по-різному модифікують залежність маси листка (в міліграмах) від продуктивності колосу (в грамах), яка виражається рівняннями у = 65,7 + 62,8х та у = 4,7-73,5х, тоді як у наборах материнських сортів середнє рівняння регресії має вигляд у = 17,3 + 62,8х. Ця залежність має прямий характер при продуктивності колосу до 1,5 г зерна. Вплив плазми Одеської 76 проявляється у зменшенні витрат маси листка на одиницю продуктивності колосу (39 мг/г зерна) порівняно з батьківськими сортами (63 мг/г). Таке збільшення питомої інтенсивності синтетичних процесів не можна віднести тільки за рахунок фізіологічного гетерозису, так як ті ж самі сорти при схрещуванні з гомеостатичним Степняком дають у гібридах майже двократне підвищення витрат маси листка (74 мг) на одиницю продуктивності. Інакше кажучи, у продуктивних, але мало гомеостатичних генотипів урожай зерна знаходиться в більш близькій функціональній залежності від фотосинтетичної активності флатового листка і для свого збільшення потребують все більшого підвищення комфортності умов вирощування. У гомеостатичних генотипів урожай зерна функціонально пов'язаний з компенсаційними ефектами більшої кількості компонентів продуктивності та в несприятливих умовах вони продукують більше зерна за рахунок підвищення відносних витрат біомаси. Зокрема, вдале поєднання ряду ознак у гібрида Степняк з сортами Промінь та Обрій вказує на можливість поєднання властивостей інтенсивного продукційного процесу з широкими гомеостатичними можливостями донора Степняк у процесі циклічної цілеспрямованої селекції.
Зимо- і морозостійкість. Однією з важливих адаптаційних властивостей пшеничної рослини, що забезпечують стабільне одержання високих урожаїв зерна, є стійкість проти несприятливих умов зимівлі. В Україні часто озимі зазнають впливу абіотичних факторів, таких як низькі мінусові температури, притерта льодова кірка, відлиги, випрівання, вимокання, зимові посухи і випирання. 3 перерахованих факторів найбільш негативно впливають низькотемпературні стреси, які посилюються дією льодових кірок і відлиг. У теплі зими притерта льодова кірка часто в більшій мірі викликає зниження продуктивності озимої пшениці, ніж зріджування посівів (Федорова Н. А., 1972). При відсутності снігового покрову і глибоких довготривалих відлигах на півдні Степу України спостерігається пошкодження посівів при пониженні мінімальної температури ґрунту на глибині залягання вузла кущіння до -8,2... -11,2 °С, про що можна зробити висновок по позитивній кореляції між продуктивністю та морозостійкістю селекційних зразків.
Слід відзначити, що в зв'язку з нарощуванням потенційної продуктивності нових сортів озимої пшениці, які перевищують 100-центнерний рубіж, спостерігається паралельне зниження їх зимостійкості і, зокрема, стійкості проти низьких негативних температур. Особливо необхідно відзначити одержаний у Селекційно-генетичному інституті УААН сорт Альбатрос, який за морозо- та зимостійкістю не поступається широко відомій в Україні пшениці Одеська 51, переважаючи її за продуктивністю в середньому на 7-12 ц/га із збереженням високих технологічних якостей зерна. Протягом двох років Альбатрос вирощують в 13 областях України та в 2 областях Росії. В 1992 р. його висівали на площі близько 1 млн. га.
Оптимальне поєднання в одному генотипі продуктивності та стійкості проти несприятливих умов зимівлі в різних ґрунтово-кліматичних зонах забезпечується біологічними особливостями сортів. Практично для всіх сортів нового покоління, створених у Краснодарі, Одесі, Зернограді та Бєльцях, характерна низька фотоперіодична чутливість та коротка стадія яровизації. У більшості ці генотипи мають середній рівень морозостійкості.
Незважаючи на те, що Миронівська 808 – високочутливий до тривалості дня сорт, у переважній більшості його потомки, створені в Миронівці та Харкові, втратили цю властивість і характеризуються підвищеною вимогливістю до яровизації та вище середньою стійкістю проти низькотемпературного стресу.
Залучення домінантних генів фотоперіодичної чутливості у генофонд озимої пшениці зумовило підвищення потенційної продуктивності нових сортів з паралельним зниженням їх морозостійкості (Долгушин Д.А., 1980; Мусіч В.М., 1989). Хоч ця залежність не абсолютна, так як існують сорти із слабкою реакцією на скорочення тривалості дня, з вище середнім рівнем морозостійкості, однак у вивченому нами сортименті рекордно-морозостійких генотипів не знайшлося жодного з низькою фотоперіодичною чутливістю.
Дослідження одержаних у лабораторії спеціальної генетики пшениці Селекційно-генетичного інституту майже ізогенних по локусах Ррd ліній сорту Миронівська 808 (Ф. А. Стельмах, Кучеров В.А., 1984) показало відсутність між ними відмінностей за морозостійкістю при порівняно стабільних умовах зимівлі. Однак при створенні штучної відлиги після проходження рослинами стадії яровизації, лінія з Ррd3 різко втрачала морозостійкість, тоді як у ліній з Ррdl та 2 зниження стійкості було незначним. Це може свідчити про те, що стійкість сортів із зниженою фотоперіодичною реакцією проти несприятливих умов зимівлі значною мірою залежить від наявності того чи іншого домінантного гена Ррd.
На думку авторів, значення факторів залежить від умов року. В холодні зими другим по значенню стає низькотемпературна стійкість росту. В той же час відзначається істотна роль фактора переохолодження води в умовах, де температури взимку коливаються від мінусових вночі до плюсових вдень. Припускається, що цей фактор захисту рослин не пов'язаний негативним зв'язком з продуктивністю. На основі аналізу ролі факторів морозостійкості відмічено, що нові сорти південної групи характеризуються меншою глибиною спокою, здатні рости при зниженій температурі, мають достатньо високу здатність до переохолодження; однак вони відрізняються зниженою здатністю до репарації після морозів.
Посухостійкість. В Україні близько 2,5 млн. га посівів пшениці вирощують у зоні недостатнього зволоження, яка охоплює головним чином південні та південно-східні області. В багатьох випадках дефіцит вологи в ґрунті тут супроводжується суховіями різкої інтенсивності (Шматько І.Г., 1974; Проценко Д. Ф. та ін., 1975), а також наявністю високих температур (Мусієнко М. М., 1986; Шматько І. Г. та ін., 1989). В результаті комплексної дії цих абіотичних факторів втрати врожаю зерна в окремі роки досягають 40-50 %, що завдає величезних економічних збитків.
Відрізняючись різноманітністю (ґрунтова, повітряна, комбінована) посуха завдає шкоди у будь-якій фазі розвитку рослин. Особливо великої шкоди завдає осіння посуха, коли в результаті пересихання не тільки поверхні, але і більш глибоких шарів ґрунту утруднено одержання нормальних сходів. Посіви бувають дуже зрідженими, рослини слабо розвиваються, часто потрапляють у першу чергу під згубний вплив несприятливих умов зимівлі (Шматько І.Г., 1974). В результаті доводиться весною досить часто пересівати від 10 до 20 % і більше площ, зайнятих озимою пшеницею.
Що стосується «критичного» періоду під час весняно-літньої вегетації, то в озимої пшениці він припадає на фазу колосіння – цвітіння, коли пошкоджується пилок, в результаті чого спостерігається стерильність квіток та зниження кількості зерен у колосі.
На основі результатів досліджень впливу дефіциту вологи на рослину різні механізми стійкості проти водного стресу розподілені на три групи: уникнення посухи, витривалість (толерантність) до посухи та відхід від посухи (скороспілість).
Для озимої пшениці в період весняно-літньої вегетації більш властива толерантність до посухи та відхід від неї. При цьому вважається, що толерантність забезпечується двома факторами: власне фізіологічною стійкістю та особливістю будови рослин, з одного боку, та можливістю поєднувати ритм життєвих процесів з ходом агрокліматичних факторів, з другого (Дорофеєв В.Ф. та ін., 1977).
Системний підхід до вивчення природи посухостійкості озимої пшениці одержав подальший розвиток у роботах Ляшка А.К. (1989, 1991), де запропонована схема організації та послідовності роботи механізмів стійкості залежно від напруги й тривалості дії водного стресу. Згідно з цією концепцією спочатку спрацьовують захисні механізми на організменному рівні: економна витрата вологи рослиною, коренезабезпеченість та інтенсивність транспірації. Більш глибокий і тривалий стрес викликає вмикання фізіологічних механізмів на клітинному рівні: водоутримна здатність, гальмування процесів росту та ділення клітин, зміни процесів фотосинтезу й дихання. При дальшому підсиленні дії посухи різко порушується координація процесів синтез – гідроліз та вмикаються механізми субклітинного рівня: підсилення активності ферментів і підвищення водоутримної здатності за рахунок продуктів розпаду.
Одним з найважливіших механізмів посухостійкості рослин озимої пшениці є відхід від безпосередньої дії водного стресу, що зумовлюється насамперед скороченням вегетаційного періоду.
Аналіз об'ємного селекційного матеріалу за декілька років у Селекційно-генетичному інституті показав, що пізньостиглі форми характеризуються нестабільністю врожаїв і частіше, ніж скоростиглі, потрапляють у низьковрожайну категорію. Найбільшою стабільністю врожаїв за роками та в середньому за багаторічними даними відрізнялася група генотипів з датою колосіння на рівні середньораннього сорту Одеська 51 або з відхиленням на один день у бік пізньостиглості чи скоростиглості (Абакуменко А. В., 1986; Лифенко С. Ф., 1984). Таким чином, для кожної екологічної зони в процесі селекції добираються форми з ходом процесів росту і розвитку, що забезпечує оптимальне поєднання тривалості вегетаційного періоду генотипів з можливою реалізацією їх потенційної продуктивності в умовах дії водного стресу.
Необхідно відзначити, що найбільш реальним шляхом стабільного нарощування валових зборів зерна в Україні в умовах водного стресу є створення та прискорене впровадження у виробництво високопродуктивних і посухостійких сортів. Із сучасних генотипів до таких належать Одеська 51, Степняк, Одеська напівкарликова, Одеська 117, Альбатрос одеський, Донська напівкарликова, Краснодарська 39, Олімпія, Спартанка. Значне підвищення ефективності створення високопродуктивних сортів озимої пшениці, стійких проти комплексу пошкоджуючих факторів, цілком реальне при творчій співдружності селекціонерів з колективами працівників біологічних професій, що вивчають генетичні і фізіолого-біохімічні основи стійкості проти стресів та які розробляють надійні методи діагностики селекційного матеріалу.
Розділ 3. Вихідний матеріал для селекції та методи його створення
3.1 Методи створення вихідного матеріалу (гібридизація, мутагенез, генна інженерія)
Селекція пшениці на стійкість проти хвороб. Вирощування у виробництві стійких проти хвороб сортів пшениці є одним з ефективних екологічно чистих і безпечних методів захисту. Створення таких сортів набуває все більшої актуальності і значущості.
Селекція на стійкість проти хвороб ведеться так, як і по інших ознаках і властивостях. Але стійкість не постійна. Вона швидко або повільно втрачається, перш за все через появу в процесі еволюції збудників хвороб вірулентних і агресивних патотипів. У зв'язку з цим селекціонеру доводиться постійно мати справу із рослиною-господарем, і патогеном, контролювати характер їх взаємовідносин, своєчасно виявляти зміни і вносити корективи в селекційні програми.
Стійкість хвороб генетично зумовлена і є результатом спільної еволюції рослин-господарів і патогенів (Н.І. Вавилов, 1986). До різних хвороб вона, в основному контролюється різними генами, що дає можливість, сконцентрувати в одному генотипі стійкість проти кількох хвороб. Але створення сортів стійких проти хвороб – не самоціль. Сорти повинні мати також зимо-морозостійкість, хорошу якість зерна тощо. Хоч у селекційній практиці зустрічається зчеплення генів, відповідальних за хворобостійкість і деякі інші ознаки і властивості, стійкість проти хвороб в основному успадковується незалежно. Тому можна вивести сорт, стійкий проти хвороб, що має інші господарсько-цінні ознаки і властивості.
Згідно з концепцією Вандер Планка (1966), відомі два типи стійкості пшениці проти хвороб – вертикальна або расоспецифічна, горизонтальна чи расонеспецифічна. За цією концепцією вертикальна стійкість контролюється моноолігогенами, а горизонтальна – полігенами. Проте відомо, що поділ стійкості на ці два типи не завжди обґрунтований, виходячи з її генетичної основи.
Немає жорстких розмежувань генів, які відповідають за той чи інший тип стійкості (Рагlеwlіеt J.Е., 1983; .Іоnhsоn R., 1978; 1979; Одинцова Н.Т., Шеломова Л. Ф., 1983; Бабаянц Л. Т., Слюсаренко А. Н., 1985).
Стійкість проти хвороб повинна бути відносно стабільною за часом і в просторі і забезпечувати захист рослин хоч би на період їх вирощування у виробництві. Довготривала стійкість може контролюватися, але частіше полігенами (Бабаянц Л.Т., 1990). Вона залежить від того, проти якого збудника спрямована, яка швидкість його мінливості й утворення вірулентних і агресивних патотипів і розширення інфекції, а також від тривалості епіфітотій і умов навколишнього середовища. В зв'язку з цим великої актуальності набувають різні екологічні випробування, які дають змогу виявити відносно стабільні за стійкістю сорти незалежно від біотичних і абіотичних факторів.
При селекції на стійкість проти хвороб велику селекційну цінність мають ефективні донори, вихідний матеріал, що має групову стійкість та інші цінні ознаки і властивості.
У селекції на стійкість проти хвороб використовують методи гібридизації, мутагенезу і відбору, прості й складні схрещування, внутрішньовидові й віддалені (Бригг Ф., Ноулз П, 1972). Вибір методу визначається поставленими завданнями. Під час простих схрещувань можна передати стійкість гібридному потомству від одного з батьків, або одержати трансгресію за рахунок взаємодії генів обох батьків. Методами бекросів можна створити стійкі аналоги сприйнятливих сортів.
Під час різних ступінчастих схрещувань можна вирішити більш складні завдання. Наприклад, створити сорт з груповою або комплексною стійкістю, або стійкістю проти хвороб у поєднанні з іншими цінними ознаками і властивостями. Можна одержати нову стійкість за рахунок полімерного, адитивного, комплементарного та інших взаємодій генів. Конвергентна селекція дає змогу зосередити в одному генотипі кілька генів стійкості, хоч сам метод трудомісткий, довготривалий і консервативний.
Розроблена Борлаугом (Вогlаug N.Е., 1958; 1965) мультилінійна селекція дає змогу створювати відносно стабільні за стійкістю проти деяких хвороб (іржа, борошниста роса), сорти. Проте вона не позбавлена недоліків. Важко вивести сорт, стійкий проти кількох і не проти всіх хвороб, ускладнюється насінництвом багатолінійних сортів.
Селекцію пшениці на стійкість проти факультативних патогенів і вірусів треба вести, виходячи з полігенної основи стійкості проти них. Можна застосувати полікросс, інші складні схрещування, які дають змогу зосередити в гібридах гени як з адитивними, так і не адитивними ефектами. До цієї групи патогенів дуже ефективна селекція на толерантність.
У селекції пшениці на стійкість проти хвороб використовують мутагенез. За його допомогою можна одержати генні ситуації, зміни в структурі хромосом, а також збільшити частоту кроссінговеру.
Методи біотехнології відкривають нові можливості при створенні стійкого проти хвороб цінного вихідного матеріалу і сортів (Шевелуха В.С, 1986). Наприклад, можливий відбір на селективних середовищах сомаклональних варіантів, стійких проти токсинів Fusarium або інших факультативних патогенів.
Можна використовувати методи одержання гаплоїдів і дигаплоїдів, які дають змогу значно скоротити строки виведення сорту і продовжити період його активної експлуатації як стійкого проти хвороб у виробництві. Біотехнологічні методи широко застосовують для подолання не схрещуваності та інших цілей при міжвидовій і віддаленій гібридизації інтрогресії нових ефективних генів стійкості проти хвороб. Потреба в таких генах з року в рік зростає і набуває все більшої актуальності.
Розділ 4. Задачі, напрями та методи селекції
У насінництві як об'єкт виробництва виступає сорт, який являє собою сукупність рослин тієї чи іншої культури, створеної шляхом селекції, що має певні спадкові морфологічні, біологічні та господарсько-цінні ознаки і властивості.
Сорт при його репродуціюванні в зв'язку з біологічними і господарськими причинами втрачає цінні властивості, вироджується. Оригінальність сорту зберігають у процесі первинного насінництва, схеми якого розроблені для кожної культури. Загальними ж його принципами є збереження генетичної чистоти сорту, стійкості проти хвороб, шкідників у несприятливих умовах середовища, а також збереження продуктивності та якості продукції. Це досягається відбором типових для даного сорту рослин з подальшим їх випробуванням і розмноженням.
Методи виробництва насіння еліти. Елітним називається насіння, яке вирощене з використанням спеціальних селекційно-насінницьких методів та заходів, має добру виповненість, вирівняність, велику масу 1000 зерен, відповідає за сортовими та посівними якостями вимогам державних стандартів, і з типовими для сорту ознаками та властивостями. При вирощуванні насіння еліти повинно бути забезпечено: підтримання всіх цінних господарсько-біологічних властивостей та ознак сорту, які послужили підставою для його впровадження у виробництво; збереження високої чистоти й типовості; одержання фізіологічно повноцінного насіння з високими типовості; одержання фізіологічно повноцінного насіння з високими посівними якостями та врожайними властивостями; оздоровлення насіння від хвороб; виконання планів виробництва і реалізації насіння еліти та створення в необхідних обсягах страхових і перехідних фондів; щонайшвидше розмноження насіння нових сортів для прискорення сортозаміни.
При виробництві насіння еліти самозапильних культур треба застосовувати, як правило, метод індивідуально-сімейного відбору. Метод масового відбору або інші методи використовують за рекомендацією установи-оригінатора, а також при прискореному розмноженні насіння еліти перспективних і дефіцитних сортів.
Ці методи передбачають основні заходи підтримання морфологічних особливостей і продуктивності сорту; відбір кращих, тобто найбільш продуктивних, здорових і типових для сорту рослин у розсаднику; створення в процесі насінницької роботи оптимальних умов для рослин, за яких формується насіння з високими посівними якостями та врожайними властивостями; вилучення маловрожайних, нетипових, уражених хворобами та пошкодженими шкідниками рослин (потомство); проведення видових і сортових прополок, запобігання механічному та біологічному засміченню іншими сортами; ретельна очистка та сортування насіння з доведенням його до високих посівних кондицій.
Метод масового добору. При використанні цього методу схема вирощування насіння еліти включає, як правило, такі ланки: розсадник розмноження першого – другого року, супереліту, еліту. Родоначальні рослини (колосся) відбирають на високоврожайних чисто сортових посівах вищих репродукцій.
Відібрані елітні рослини ретельно аналізують за морфологічними ознаками, індивідуально обмолочують, візуально оцінюють за якістю насіння та продуктивністю, потім насіння кращих рослин (колосся) об'єднують і закладають як розсадник розмноження. Кількість рослин (колосся), відібраних для розсадника розмноження, встановлюють з врахуванням коефіцієнту розмноження культури (сорту), інтенсивності браковки, потреби в насінні еліти.
При більшому держзамовленні на еліту насіння розсадника розмноження першого року пересівають на Р-2. Розсадники розмноження розміщують після кращих попередників, на полях з оптимальним агрофоном. Допускається сівба і звичайним рядковим способом із зменшеною нормою висіву (або широкорядним) з доріжками для прополювання. Протягом вегетації проводять всі агротехнічні заходи по догляду та боротьбі з шкідниками, хворобами і бур'янами, видову та сортову прополки, польову апробацію посівів.
Після збирання підготовлене насіння навантажують у мішки з внутрішніми та зовнішніми етикетками. Насіння розсадника розмноження використовують для сівби супереліти, яку пересівають на еліту. Масовий відбір не поступається перед індивідуально-сімейним за врожайними властивостями вирощеного насіння еліти, але не забезпечує повне збереження чистосортності. Для підтримання чистоти сорту проводять повторний і безперервний масовий відбори або чергують з індивідуально-сімейним відбором.
Метод індивідуально-сімейного добору використовують при виробництві насіння еліти як самозапилених, так і перехресно запилених культур. Він дає можливість зберегти тип сорту шляхом індивідуального відбору кращих, тобто, найбільш продуктивних, здорових і типових рослин (колосся), кожне з яких потім окремо оцінюється за потомством протягом одного - двох років.
Схема виробництва насіння еліти цим методом повинна, як правило, складатися із таких основних ланок: розсадників випробування потомства першого – другого року; розсадника розмноження першого – другого року; супереліти; еліти.
Залежно від коефіцієнта розмноження насіння, обсягів робіт і можливостей установи, яка виробляє насіння еліти, схема насінницького процесу може бути скорочена.
Метод контрольованого пересіву передбачає висів у РВ-2 70-80 % сімей одно іменного розсадника врожаю минулих років і щорічне поновлення решти потомства з кращих сімей РВ-1. Завдяки цьому нагромаджується і багаторазово використовуються кращі потомства врожаю різних років, зменшуються обсяги найбільш трудоємких робіт у первинному насінництві (відбір та аналіз елітних рослин, закладка потомства та ін.) і прискорюється одержання насіння еліти. У лінійних сортів кращі сім'ї РВ-2 збирають комбайном після проведеного заздалегідь відбору від кожної з них необхідної кількості насіння для контрольованого пересіву.
Схема виробництва еліти методом індивідуально-сімейного добору.
1. Розсадник випробування потомства першого року (РВ-1), не менше 300-350 потомства, які оцінюють за комплексом ознак і властивостей, притаманних сорту. Бракують не типові, слабкі, уражені хворобами та шкідниками і відбирають кращі потомства. Кількість потомства встановлюють з урахуванням плану-замовлення на виробництво насіння еліти, створення страхових фондів у розмірі 100 %, коефіцієнта розмноження сортів, рівня браковки.
Розсадники випробування потомства другого року (РВ-2), не менше 100 потомства: проводять повторну оцінку потомства, відбирають кращі. Страховий фонд насіння – 100 %.
Розсадник розмноження першого року (Р-1). Розмноження насіння при пониженій нормі висіву (3-4 млн. га), сівба з доріжками, сортопрополками, збереження сорту в чистоті від засмічення, сортова чистота — 100 %. Страховий фонд насіння – 100 %.
Розсадник розмноження другого року (Р-2) – розмноження насіння, збереження сорту в чистоті від засмічення і ураження хворобами. Сортова чистота – 100%. Страховий фонд – 50-70%.
Супереліта – розмноження насіння. Збереження сорту в чистоті від засмічення і ураження хворобами. Сортова чистота – 99,7 %. Страховий фонд – 50 %.
Еліта – розмноження насіння. Збереження сорту в чистоті від засмічення і ураження хворобами. Сортова чистота – 99,7%. Страховий фонд – 25-30 %.
Ця схема насінництва по вирощуванню еліти зернових культур методом індивідуально-сімейного відбору затверджена в 1991 р. вченою радою Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва.
Для сівби розсадника випробувань потомства першого року в озимої пшениці використовують насіння типових для сорту і не уражених хворобами рослин або колосків, відібраних на посіві розсадника розмноження, еліти або ж у спеціальному розсаднику відбору.
Щоб мати заплановану кількість вихідних рослин або колосків для закладання РВ-1, рекомендується відібрати їх початковою в три - чотири рази більше для вибору кращих, типових, непошкоджених хворобами і шкідниками. Насіння кожної з кращих рослин (колосся) залежно від його кількості висівають на одному рядку довжиною 1-10 м ручною, касетною сівалками або СКС-6/10. Для сівби в РВ-2 використовують сівалки СН-16П, СН-10Ц та ін.
Перші три розсадники (РВ-1, РВ-2, Р-1) належать до первинного насінництва. Всю роботу в них проводять відділи селекції науково-дослідних установ або відділи насінництва. Решта посівів (Р-2, супереліта, еліта) розміщують у насінницьких господарствах науково-дослідних установ і учгоспах деяких сільськогосподарських вузів.
Розсадник випробування потомства РВ-1 і РВ-2 розміщують після кращих попередників, звичайно, в масиві розсадника Р-1 або супереліти даного сорту. З метою оцінки потомства на стійкість проти хвороб насіння призначене для сівби в РВ-1 і РВ-2, не протруюють. Протягом вегетаційного періоду проводять старанний догляд за посівами, фенологічні спостереження, оцінки за комплексом господарських ознак і біологічних властивостей, якими характеризується даний сорт. Рекомендується вибраковувати в розсадниках РВ-1 і РВ-2 потомства, серед яких виявляється хоча б одна нетипова рослина. Вибракувані сім'ї видаляють з поля до початку цвітіння, бо в окремі роки в деяких сортів озимої пшениці спостерігається відкрите цвітіння.
Стандарти (контроль) в розсадниках розміщують через 25 потомства. Після обліку врожаю, оцінки типовості й крупності, виповненості зерна проводять повторну браковку, якщо потомства не перевищують середній стандарт і відхиляються за іншими ознаками. Потомства оцінюють також і за середнім показником їх продуктивності. В розсаднику РВ-2 насіння всіх потомства за винятком резервних, які залишають для контрольного пересіву, старанно змішують і використовують для сівби розсадника розмноження першого року (Р-1). В розсаднику Р-1 норму висіву зменшують для збільшення коефіцієнту розмноження насіння. На всіх етапах первинного насінництва стежать, щоб не допускати засмічення насіння іншим сортом. Апробацію посівів за встановленою інструкцією починають з розсадника розмноження першого року (Р-1). Насіння розсадника Р-1 передають насінницьким господарствам науково-дослідних установ у супроводі атестату для подальшого розмноження.
Розділ 5. Досягнення та проблеми селекції
Альбатрос Одеський. Різновидність еритроспермум. Зернівка від середніх до великих розмірів – маса 1000 насінин 30-49 г., стебло невисоке (90-105 см), стійке проти вилягання.
Ранньостиглий, достигає на 1-2 дні раніше Одеської 51. Морозостійкість висока. Характеризується високими показниками посухостійкості і стійкості проти обсипання. Стійкість проти грибних захворювань: бурої іржі, борошнистої роси, сажки, кореневих гнилей – середня. Хлібопекарські якості високі, належить до групи сильних пшениць. Має високий потенціал якості зерна і стабільність його показників.
Сорт високо інтенсивного типу. Максимальну врожайність (90,8 ц/га) одержано в 1988 р. на Вознесенській сортодільниці Миколаївської області.
Істок. Різновидність лютесценс. Зернівка середня. Маса 1000 насінин – 36 - 42 г. Висота рослин 90-100 см. У посушливих умовах вона може значно знижуватися. Має високу продуктивну кущистість. Середньоранній. Зимо- і посухостійкість – середня. Стійкий проти ураження бурою іржею і борошнистою росою.
Борошномельні та хлібопекарські якості добрі. Належить до сильних пшениць.
Урожайність висока, на сортодільницях зони вирощування становить 76,7 ц/га.
Миронівська 808. Різновидність лютесценс. Зернівка велика. Маса 1000 насінин – 45-55 г. Висота рослин – 94-102 см. Стійкий проти вилягання, особливо у вологі роки і при внесенні великої кількості добрив. Середньостиглий. Зимостійкість висока. Сорт може переносити різкі коливання температури взимку. Посухостійкість середня. Стійкість проти ураження бурою іржею середня.
Борошномельні та хлібопекарські якості високі. Належить до сильних пшениць. Урожайний. Пластичний. Максимальний урожай – 81,5 ц/га.
Мрія Херсона. Різновидність еритроспермум. Зернівка велика. Маса 1000 насінин – 38-42 г. Стебло невисоке, рослини заввишки 75-90 см. Стійкий проти вилягання. Середньоранній, достигає одночасно з сортом Одеська напівкарликова. Зимостійкість середня. Стійкий проти обсипання, посухостійкість вище середньої, схильний до ураження твердою сажкою і бурою іржею. Борошномельні та хлібопекарські якості добрі. Середня врожайність на сортодільницях зони 56, максимальна – 88 ц/га.
Обрій. Різновидність еритроспермум. Зернівка від середніх до великих розмірів. Маса 1000 насінин – 35-43 г. Стебло укорочене, рослини заввишки 80-90 см, напівкарликового типу; стійкість проти вилягання висока. Середньоранній. Посухостійкість середня. Зимостійкість нижче середня, на рівні сорту Безоста 1 або дещо нижча. Бурою іржею уражується нижче середнього, кореневими гнилями – середньо, борошнистою росою – слабо, твердою сажкою – нижче середнього.
Борошномельні та хлібопекарські якості відмінні. Належить до сильних пшениць. Урожайність висока, на сортодільницях вона становить 71 – 74 ц/га.
Одеська 51. Різновидність еритроспермум. Зернівка середніх розмірів. Маса 1000 насінин до 40 г. Стебло середньо росле, на 5-10 см довше, ніж у Безостої 1, товсте, але тонкостінне. Стійкість проти вилягання недостатня. Середньоранній. Колоситься на 1-2 і достигає на 2-3