Лісова та лісопереробна промисловість України
Виражений у фізичних одиницях український експорт за всіма позиціями, крім дров (яких експортується близько 2 % від загальноєвропейського експорту), не перевищує 1 % від загального рівня по Європі. Близько 1 % становить експорт круглого лісу, 0,64 % припадає на пиляний ліс, по решті видів лісопродукції український експорт не перевищує 0,25 %. З 2000 по 2001 рік український експорт круглого дубового лісу зріс на 54 % (з 3,0 до 4,6 млн. євро), пиляного лісу з дуба – на 51 % (з 8,3 до 12,5 млн. євро), пиляного лісу з бука – на 36 % (з 3,7 до 5,0 млн. євро) [3, c.38].
На європейському ринку лісової продукції Україна відіграє незначну роль, що є результатом переважно екологічної спрямованості розвитку національного лісового господарства, лісодефіцитності нашої держави, слабкої інтегрованості України до міжнародної торгівлі лісопродукцією, а також низької конкурентоспроможні лісової продукції, що пов'язано з недостатнім рівнем її переробки та маркетингу. Порівняно із структурою європейського експорту Україна вивозить переважно продукцію низького рівня переробки: майже втричі більше пиляного лісу та у 7 разів більше круглого лісу, ніж в середньому по Європі. В цілому, за співвідношенням імпорт/експорт наша держава є переважно дрібним імпортером відносно дешевої продукції.
Аналіз використання лісових ресурсів говорить про те, що особливу увагу потрібно звернути на такі аспекти ведення лісового господарства:
збільшення лісистості території України;
хоча продуктивність лісів відповідає середньому європейському рівню (3,8 м3 на одному га покритої лісом площі), проте відкритим залишається питання щодо ведення лісового господарства в лісах, що перебувають у користуванні неспеціалізованих відомств, де збільшення продуктивності насаджень, забезпечення належної охорони і захисту лісу повинні стати пріоритетними завданнями;
зменшення обсягів лісокористування, яке намітилось за останні роки, не повинно негативно відображатись на деревообробній галузі, призводити до зростання дефіциту деревини;
при відтворенні лісових ресурсів потрібно більше уваги звертати на природне поновлення лісу, плантаційне лісорозведення, формування складних за структурою лісових насаджень;
експортні поставки лісопродукції повинні базуватись на принципах рівноправності та взаємоузгодженості;
несприятливі погодні умови, техногенна ситуація впливають на високу пожежну небезпеку в лісах, не сприяють зменшенню уражених шкідниками площ.
Отже, як можемо прослідкувати, показники функціонування лісової промисловості мають негативну тенденцію. І з роками ця тенденція не покращується, а навпаки погіршується. Перш за все, потрібно звернути увагу на те, що ліси вирубуються у величезній кількості, а їх насадження залишаються такими ж, а то й взагалі зменшуються. На даному етапі розвитку лісової промисловості, важливим завданням є покращення, удосконалення та зміцнення міжнародної співпраці у даній галузі. Адже, якщо у наявних лісових ресурсах продовжуватиметься спадна тенденція, то вже через декілька років Україна не зможе забезпечити себе сировиною, не говорячи вже про її експорт. Загалом, обмін досвідом з іншими країнами може підвищити ефективність функціонування галузі і тим самим збільшити показники її функціонування.
2.3 Територіальна організація лісової та лісопереробної промисловості
Перш за все, щоб визначити шляхи удосконалення територіальної організації промисловості, потрібно визначити від яких факторів залежить ефективне функціонування даної галузі. Тож, значний вплив на темпи, ефективність і обсяги лісопромислового комплексу має територіальний чинник. Зокрема, це стосується покращення забезпечення підприємств сировиною, водними ресурсами, підвищення попиту і можливостей реалізації продукції тощо.
Підприємства лісопромислового комплексу розташовані в усіх областях та АР Крим. Проте розташовані вони досить нерівномірно. Це спричинено нерівномірним розміщенням лісового фонду — основної сировинної бази галузі та частково нерівномірністю розташування населення як джерела трудових ресурсів, а також основного споживача товарів даної галузі.
Найбільшого розвитку лісова промисловість досягла в сировинних центрах. Таке розміщення цілком раціональне, адже це області з найбагатшими лісовими ресурсами.
Своєю метою раціональне розміщення виробництв лісопромислового комплексу ставить найбільш повне використання лісових ресурсів, перетворення деревної сировини в готову продукцію з високим економічним ефектом. Але при цьому значна частина лісопильно-деревообробних підприємств виникла давно з обмеженими лісосировинними ресурсами через потребу у пиломатеріалах, будівельних матеріалах і столярних виробах та завдяки зручним шляхам доставки деревини до місць переробки та транспортування готової продукції. Так, найбільші лісопильні заводи розміщені не в багатому на лісову сировину Поліссі, а вздовж Дніпра від Києва до Херсона, одержуючи сировину водним шляхом. Всупереч принципам раціонального розміщення, тисячі лісопилень різних відомств і організацій виникли порівняно в недавні часи, особливо в колишніх радгоспах для забезпечення пиломатеріалами власних потреб. Такі дрібні лісопильно-деревообробні виробництва розпорошені по непрофільних підприємствах й досі, що негативно впливає на впровадження нової техніки і технології, ефективність виробництва, організацію комплексного використання деревної сировини, завантаження устаткування тощо[14, c.147]. Лісопильні підприємства розташовані в усіх областях, але найбільше (70% за потужністю устаткування) — у Карпатському, Поліському і Східному районах.
Окремим галузям і виробництвам лісопромислового комплексу, поряд з основними принципами, притаманна й власна специфіка розміщення.
Лісозаготівельна промисловість розміщується в основному в Карпатському, Поліському і Центральному районах. Обов’язковою умовою його функціонування є не наявність лісів взагалі, а експлуатаційних лісів, де можливо проведення рубок головного користування. Об’єктом виробничої діяльності лісозаготівельного підприємства є відведені ділянки лісу — лісосіки, площа й розміщення яких серед лісових масиві визначається проектом організації лісового господарства. Певне значення в розміщенні лісозаготівель має наявність транспортних шляхів загального користування для вивезення деревини в місця споживання[14, c.149].
Розміщення підприємств з виробництва деревних плит зосереджено в районах з розвинутою лісопильною промисловістю, де утворюється велика кількість деревних відходів. Це переважно Карпатський, Поліський і Центральний райони. У цих районах розміщується і фанерне виробництво.
Меблеві підприємства розташовуються ближче до споживача, тобто з урахуванням розміщення населення. Вони функціонують у всіх областях, проте за потужністю підприємств виробництво меблів найбільш поширене в Карпатському, Поліському і Східному районах. Найменша його частка (9%) припадає на Подільський і Південний райони, де проживає 11,9 млн. чол., або 24% усього населення України. У цих районах виробництво не збігається з розміщенням населення.
На розміщення підприємств целюлозно-паперової промисловості значний вплив має їх виробничий профіль: целюлозно-паперові комбінати, що виробляють напівфабрикати, і паперові та картонні фабрики, що працюють на готових напівфабрикатах. Целюлозно-паперові комбінати — це, переважно, потужні підприємства, що є великими споживачами деревної сировини, палива, електроенергії, води і хімікатів. Умови їх розміщення досить складні, оскільки доводиться мати справу з комплексом чинників, які впливають на вибір місця будівництва. Основними з цих умов є наявність сировинних ресурсів за кількісним і якісним складом, близьке розташування великих водних джерел, можливість скидання промислових стоків, наявність надійних енергетичних ресурсів, значної земельної ділянки для розташування підприємства з усіма її сировинними складами, допоміжними і очисними спорудами. Умови розташування паперових і картонних фабрик, що працюють на готових напівфабрикатах набагато простіші.
Поліпшення розміщення підприємств лісопромислового комплексу в перспективі досягатиметься шляхом ліквідації дрібних відомчих лісопильно-деревообробних виробництв, розширення меблевого виробництва в Подільському, Причорноморському і Придніпровському районах, будівництва нових підприємств відповідно до основних принципів раціонального розміщення[10, c.210].
Отже, підприємства лісової промисловості розташовані нерівномірно. Найбільша їх концентрація у сировинних центрах, оскільки підприємства даної промисловості розташовані відповідно до принципів розміщення галузей лісового господарства. Загалом, всі підгалузі забезпечують населення необхідною продукцією. Лише підприємства меблевої промисловості Подільського та Південного економічних районів поки що не здатні забезпечити населення продукцією в повній мірі. Це спричинене недостатньо кількістю сировини на даній території. В подальшому цю проблему планується вирішити, збільшивши число ресурсів даної території необхідною кількістю лісових насаджень.
РОЗДІЛ 3. ВИЗНАЧЕННЯ НАПРЯМКІВ УДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛІСОВОЇ ТА ЛІСОПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
3.1 Перспективи розвитку та шляхи вдосконалення галузі
Для того, щоб визначити перспективи та шляхи вдосконалення галузі, потрібно визначити проблеми даної сфери господарства. Отже, сучасні проблеми лісового господарства України можна розділити на чотири категорії: правові, лісівничо-екологічні, економічні та соціальні проблеми. Для більшого розуміння теми розкриємо суть кожного типу проблем і водночас зможемо побачити слабкі місця в організації лісової промисловості для подальшого їх усунення.
Щодо правових проблем варто зазначити, що чинне законодавство та підзаконні акти в недостатньому обсязі враховують особливості ринкової економіки у лісовому секторі. Проблеми власності та шляхи приватизації, оподаткування, оренди, система обліку й фінансування потребують удосконалення.
Держкомлісгосп України та підпорядковані йому структури включають в себе функції контролю, управління, законотворчості з господарською та комерційною діяльністю, які суперечать антимонопольним принципам і можуть стати причинами конфліктів в майбутньому[10, c.251].
У лісовому та природоохоронному законодавстві недостатньо враховані регіональні відмінності.
Не повною мірою забезпечене практичне виконання міжнародних угод зі сталого управління.
Існує велика кількість лісівничо-екологічних проблем. В даний період в Україні склалась складна екологічна ситуація. Найбільшою проблемою є втрата лісових насаджень, що спричиняється пожежами, несприятливими природними умовами, пошкодженнями шкідливими комахами та дикими тваринами, а також хворобами лісу та іншими антропогенними чинниками.
Усі ці негаразди пов’язані з невдалими економічними реформами, політичною нестабільністю та незадовільним веденням лісового господарства переплітаються з регіональними , національними та глобальними проблемами.
Оптимізація лісокористування включає підвищення відсотку використання приросту, зростання питомої ваги поступових і вибіркових рубок. Зокрема, внаслідок екологічних змін, викликаних забрудненням навколишнього середовища, змінами клімату та негативним впливом інших екологічних чинників, у Європі спостерігається витіснення хвойних дерев листяними. Лісорозведення екологічно нестійких моно ялинових культур призводить до періодичних масштабних вітровалів, буреломів, сніголамів та інших деструктивних екологічних явищ[17, c.223].
Для вирішення проблем даної сфери пропонується:
Впровадження ландшафтно-водозбірних принципів при плануванні та веденні лісового господарства; поширення реконструктивних рубок і вдосконалення методів догляду за лісами, спрямованих на формування стійких деревостанів з високою якістю деревини.
Поступова відмова від технологій, що орієнтуються на використання важкої техніки як такої, що спричиняє значну шкоду природі; забезпечення виконання всіх лісівничих вимог при заготівлях деревини.
Охорона лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, формування стійких лісів.
Ведення лісового господарства на територіях, забруднених радіонуклідами і промисловими відходами.
5) Створити систему відбору, охорони лісів і про ведення лісогосподарських заходів у лісах природно-заповідного фонду[20, c.183].
Також, у лісовому господарстві країни з кожним роком все більшими стають соціальні проблеми. Так, складна соціальна ситуація склалась в регіонах і населених пунктах, де основою економіки є підприємства лісового та деревообробного комплексів.
Одною з найбільших проблем є недосконалий механізм розподілу функцій з розпорядження лісами між органами державної влади різних рівнів та низький ступінь довіри до структур влади, нерозвиненість суспільних екологічних та лісових організацій. Не менш важливими проблемами є тенденції надання економічному успіху першочергового значення та відторгнення екологічних обмежень, якщо вони перешкоджають зростанню особистого добробуту, а також зростання числа і обсягів самовільних рубок, прояви тіньової економіки, випадки корупції.
Однією з найбільших проблем лісової та лісопереробної промисловості України є економічні проблеми. Для вирішення цих питань необхідне забезпечення стабільного, достатнього і доцільного фінансування лісового господарства, зміна системи планування, яка занадто централізована і мало пристосована до ринкових умов господарювання.
Необхідно створити умови для довгострокових інвестицій, придбання техніки та обладнання.
Формування ринку оптової та роздрібної торгівлі лісом, системи підрядів на проведення лісогосподарських робіт і заготівлі продуктів лісу[2, c.315].
Непередбачуваність законодавства (зокрема природоохоронного і податкового) виступає як окрема економічна проблема, що перешкоджає довгостроковому плануванню розвитку лісового господарства.
Всі ці проблеми взаємопов’язані і часто обумовлені. Головним результатом їх розв’язання було і залишається ефективне забезпечення державою корисностей, які надаються лісами (джерело деревини і інших продуктів; основний еколого-стабілізуючий фактор; рекреаційний, генетичний і суспільно-історичний ресурс).
Тож, підсумувавши, можна визначити основні цілі розвитку лісогосподарського комплексу (рис.3.1).

![]()
![]()
![]()
![]()



![]()
![]()
![]()



![]()
![]()
![]()



![]()
![]()
![]()
![]()

![]()
![]()

![]()

![]()


![]()
![]()
![]()



![]()
![]()
Рис.1 Цільові орієнтири розвитку лісового господарства України на 2008р.
Тож, цілі лісової політики перехідного періоду спрямовані на формування юридичних, організаційних і економічних умов сталого управління лісами. Загалом вони орієнтовані на посилення ролі законодавства в умовах ринкової економіки і повинні бути досягнуті за відносно короткий проміжок часу. До пріоритетів перехідного періоду слід віднести:
1) розв’язання проблем власності на ліси і виробничі потужності, залучені в лісовому секторі економіки;
2) досягнення оптимальної і стабільної організаційної структури органів державного управління й господарювання;
3) ефективне розмежування повноважень держави з управління і господарювання;
4) розробка і законодавче закріплення правил, що визначають принципи і норми ведення лісового господарства, які б забезпечували досягнення стратегічних цілей національної лісової політики;
5) забезпечення керованості процесів, що відбуваються в лісовому секторі економіки;
На міжнародному рівні досягнуто усвідомлення того, що країна з перехідною економікою на шляху до ринку не можуть копіювати історичний досвід сучасних розвинених країн, становлення капіталізму в яких супроводжувалось масовим знищенням лісів. В зв’язку з цим важливо в перехідний період зберегти, використати і розвинути кращі сторони соціалістичної економіки, до яких відносяться планування і контроль. Не менш важливо чітко і системно сформувати пріоритети лісової політики для окремих регіонів України[3, c.52].
Зараз лісове господарство України має низку проблем, які необхідно вирішити. Найосновнішими є проблеми державного регулювання та контролю, проблеми постійного зменшення лісових ресурсів, недостатнє фінансування лісового господарства, а також низький ступінь довіри до структур влади. Всі ці проблеми необхідно вирішити якнайшвидше. Адже, якщо така ситуація продовжуватиметься ще кілька років, то галузь занепаде.
3.2 Впровадження зарубіжного досвіду у розвиток лісової та лісопереробної промисловості України
За минуле десятиліття колишні соціалістичні країни набули значного досвіду у реформуванні лісового сектору. При цьому аналізі можна уникнути помилок у лісовій реформі України. Основою аналізу є документи, отримані під час навчальної поїздки українських фахівців до Угорщини, Словаччини і Чехії, яка відбулася в квітні 2007 року в межах українсько-шведського проекту.
Сучасні схеми розподілу лісів за цільовим призначенням в основних рисах сформувалися в соціалістичний період. При цьому динаміка співвідношення лісів різного цільового призначення в Чехії і Словаччині відрізняється. Якщо в Чехії порівняно з 2004 роком площа експлуатаційних лісів зросла з 58,4% до існуючих 76,9%, то в Словаччині процент експлуатаційних лісів продовжує знижуватись за рахунок лісів, що пошкоджені промисловими емісіями.
На початку реформ всі ліси практично повністю були державними. Винятком була Угорщина в якій поряд з державною існувала кооперативна власність на ліси. Після політичних змін 2004 року стартував процес реституції, тобто повернення прав на ліси їх колишнім власникам. Уряди прийняли різні рішення щодо вирішення цього питання.
В Угорщині процес реституції відбувався шляхом видачі компенсаційних облігацій, вартість яких, незалежно від вартості колишніх володінь, була обмежена 5 млн. форинтів (близько 20 тис.$). Власники облігацій могли купити будь-яку власність, призначену для приватизації, у тому числі і ліс. Таким чином, були приватизовані всі кооперативні і 140 тис. га державних лісів. Формою проведення приватизації були аукціони, організація яких, за свідченням угорських фахівців, була не досить продумана. Це дало змогу багатьом власникам облігацій зайняти вичікувальну позицію, унаслідок чого ціни на лісові ділянки були не високими. В даний момент ще 15,9% лісів Угорщини є резервом для приватизації[3, c.41].
У Чехії процес реституції, що стартував у 2005 році, виявився тривалим і занадто хворобливим як для держави, так і для лісовласників. Спершу власникам повернули володіння площею до 75 гектарів. Потім парламент вирішив повернути лісові масиви площею до 400 гектарів. Однак і це рішення не задовольнило всіх колишніх лісо власників. У 2003 році 16 тис. га лісової площі були передані університетам для реалізацій навчальних програм. У Словаччині в ході процесу реституції, що стартував у 2005 році, колишнім власникам було повернуто 830,8 тис.га лісу (за станом на кінець 2007 року). Знову ж таки утворені приватні володіння відрізняються невеликою величиною. Близько 80% приватних власників мають лісові угіддя площею менш 5 га (середній розмір приватного лісового володіння - близько 2,8 га). Лише 0,05% власників мають ділянки лісу, які є більшими за 5 тис.га. Висока роздробленість лісової власності робить неможливим ефективне ведення лісового господарства в значній частині лісів країни, ускладнює процес державного регулювання і контролю. Не всі приватні власники самостійно керують лісами. Держава, володіючи тільки 42% лісів, фактично господарює на значно більшій території (62% від загальної площі лісів країни). Це пов’язано насамперед з втратою досвіду і необхідних знань, а також відсутністю достатніх фінансових засобів у колишніх власників і їхніх спадкоємців[3, c.43].
Тож, аналізуючи дані можна визначити як позитивні, так і негативні сторони реформ. Насамперед варто відзначити, що все ж позитивним є контрольованість лісових підприємств окремими власниками, що дає змогу їм удосконалити і зробити більш прибутковим та успішнішим своє підприємство. Але в той же час можна побачити, що приватизація лісів призводить до їх роздроблення, і цим самим робить набагато важчим процес контролю лісів державою. Також, негативною стороною є часто недбале ставлення та занедбання власниками лісів.
Окрім досвіду наведених вище країн, розглянемо сценарії реформування лісового господарства України, створені на основі практики інших країн з урахуванням основних особливостей лісового господарства України. Кожен сценарій передбачає реформування системи оподаткування і фінансування лісового господарства та трансформацій у сфері управління лісами(табл.3.1) [21, c.349].
Таблиця 3.1
Джерела фінансування лісового господарства України за різними сценаріями економічної реформи
| Сценарії реформування лісового господарства України | Основні джерела коштів, що використовуються на фінансування лісового господарства в лісах | ||
| державні | Комунальні | Приватні | |
| Північно-американський | Державного бюджету | Місцевих бюджетів | Приватних лісовласників |
| Німецький |
Державних підприємств Державного бюджету |
Комунальних підприємств Місцевих бюджетів |
Приватних лісовласників |
| Польський |
Державних підприємств Державного фонду охорони і відтворення лісових ресурсів |
Комунальних підприємств Місцевих бюджетів |
Приватних лісовласників |
| Фінський |
Державних підприємств |
Комунальних підприємств |
Приватних лісовласників |
Північно-американський сценарій передбачає покладення на Держлісгосп України функцій лише розробки лісової політики. Творення національного лісового законодавства щодо управління державними лісами покладається на ВРУ, щодо управління комунальними і приватними підприємствами — на ВР АРК та обласні ради. Держава стимулює організацію приватних компаній та інших підприємницьких структур у лісогосподарському та лісозаготівельному виробництвах. Створюється мережа державних інституцій, на які покладається економічне оцінювання лісових земель, лісових ресурсів і розроблення нормативів орендної плати за ліси та лісові землі.
В основу цього сценарію покладено спільні підходи щодо управління державними лісами та лісовими господарствами, застосовувані на практиці в США та Канаді. Канадська лісова служба займається тільки науковими дослідженнями лісової політики, а федеральний уряд США фінансує масштабні програми досліджень. Але все ж, принципове бачення ролі лісової політики цих двох великих лісових держав є подібним[19, c.136].
Даний сценарій спрямований на мінімізацію зустрічних грошових потоків.
Німецький сценарій передбачає покласти на Держкомлісгосп України функції управління лісами та розробку лісової політики. Держава стимулює організацію приватного сектору економіки в даному господарстві. Регіональне законодавство не порушує правових норм національного лісового господарства
Цей сценарій базується на основі досвіду Німеччини та Австрії щодо управління лісами. Він спрямований на розвиток ринку послуг. Крім того, сценарій вимагає реформування фінансування і оподаткування лісового господарства.
Польський сценарій: Держкомлісгосп виконує функцію управління лісами і розроблення лісової політики. Для організації ефективного лісового менеджменту в державних установах створюється компанія «Ліси України». З метою удосконалення оподаткування вводяться погектарні ставки податку[1, c.92].
Держава стимулює розвиток приватного сектору економіки і сфері лісогосподарського і лісозаготівельного господарства. Разом з тим не передбачається організація ринків продажу лісу на корені та передання в оренду державних лісів.
Фінський сценарій реформування лісового господарства передбачає управління лісами Держкомлісгоспом України, в рамках якого передбачається створення двох незалежних управлінь: національного управління лісовим господарством і національного управління лісами. Національна лісова політика розробляється Міністерством охорони навколишнього середовища України за участю Держкомлісгоспу, Міністерства промислової політики України, Міністерства торгівлі України та Міністерства сільського господарства і продовольства України. Крім того, передбачається реформування системи оподаткування і фінансування лісового господарства на основі досвіду Фінляндії [13, c.154].
Дані сценарії дають змогу, синтезувавши політику різних держав, оновити та удосконалити загальну систему лісового господарства України, враховуючи багатолітню успішну практику інших держав.
Отже, ми розглянули та порівняли системи управління та керування лісовим господарством інших країн. Ці знання дають нам змогу впровадити прогресивніші методи в лісову промисловість України, що забезпечить покращення функціонування галузі, а також збільшить її прибутковість. Важливим є врахування не лише позитивних методів інших країн, а й негативних. Це дасть змогу уникнути подібних помилок у нашій державі.
ВИСНОВКИ
Проаналізувавши всі сторони лісової та лісопереробної промисловості, можемо зробити такі висновки:
Лісова промисловість формується під впливом наявних лісових ресурсів у країні. Чим більша їх кількість, тим більші можливості для розвитку даної галузі.
Лісопереробна промисловість має складну структуру і включає в себе багато підгалузей, найефективнішою та найприбутковішою з них є меблева промисловість.
Підприємства лісопромислового комплексу у своєму розташуванні орієнтуються на сировину, а тому їх концентрація найбільша в Карпатському та Кримському районах, а також на Поліссі.
Лісопереробна промисловість фактично є другим етапом лісової промисловості, оскільки саме вона займається подальшою обробкою деревини, заготовленою лісовою промисловістю.
Показники функціонування лісопромислового комплексу мають спадну тенденцію, що є великою проблему, оскільки, якщо дана тенденція продовжуватиметься, галузь занепаде.
Територіальна організація підприємств лісової промисловості не потребує особливих змін, оскільки, хоча і галузі розташовані не рівномірно, але згідно з принципами раціонального розташування, що зменшує витрати даної галузі.
Більшість підгалузей лісопереробної промисловості є молодими та перспективними для розвитку. Якщо збільшити інвестування, то лісова промисловість покаже позитивні зрушення вже у найближчі роки.
Використовуючи досвід іноземних країн, Україна має можливість покращити устрій, організацію та управління лісопромисловим комплексом. Ці зміни збільшать ефективність та прибутковість галузі, тому їх необхідно впроваджувати вже найближчим часом.
З проведеного дослідження бачимо, що стабільність нинішнього існування галузі досить відносна. У ході проведення адміністративної реформи вже робились спроби реформування конкретно лісової промисловості, але не відбулось відчутних зрушень. Найбільш серйозними проблемами лісового господарства можна вважати те, що державні підприємства лісового господарства сполучають функції лісової охорони, лісовідновлення та лісозахисту. Це спотворює їхню мотивацію, знижує ефективність роботи, в тому числі і економічну, а також служить причиною для ряду порушень та зловживань.
Перед Україною на сучасному етапі досить гостро стоїть проблема підвищення рівня самозабезпечення лісовими ресурсами. Для задоволення потреб держави при нинішній заготівлі власної деревини необхідно щороку закуповувати її на 4 млрд. доларів США. В той же час за рахунок створення нових заповідників і виникнення територій радіаційного забруднення, державні ресурси деревини можуть скоротитися на 1,6 млн. куб.м. Особливо перспективним є вирощування лісів плантаційним способом.
У перспективі потреба у пиломатеріалах значно зменшиться, а в картоні, пресованих виробах, деревних плитах – зросте. Розвиток цих виробництв, що базується на відходах виробництв комплексу для України дуже актуальний.
Одне із завдань лісопромислового комплексу – поліпшення екологічної ситуації і сприяння забезпеченості держави лісовими ресурсами. Для виконання цього завдання треба проводити широке лісонасадження, зменшити лісопилення, раціональніше і повніше використовувати деревину.
Проаналізувавши лісопромисловий комплекс України, можемо зробити висновок, що лісова промисловість має перспективи для розвитку та безліч шляхів їх впровадження. Але, враховуючи економічну ситуацію, що склалась в країні, ці зміни є майже неможливими. Тому на даному етапі важливим завданням є не дати галузі занепасти та зберегти й підтримати той рівень розвитку лісового господарства, який є на даний момент. Але все ж, ми очікуємо збільшення ефективності впровадження державної політики та позитивних зрушень та росту показників функціонування лісової промисловості України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Андрусишин В, Лісовий і мисливський журнал //Лісова політика Польщі.-2006,-№2,-С.15-20.
Гачків В.Г., Використання земель і продовольчі ресурси. -М.:Думка, 1987.
Доклады международной конференции ИЮФР. «Лесное хозяйство»№2, 2006.
Дяченко Я., Організація управління лісовим комплексом. –К.:Наук. думка
Іщук С., Розміщення продуктивних сил., К.:Наук. думка, 2003.
Коваль Я.В., Совершенствование лесопользования и лессовостановления. Монография. –К.: наук. думка, 1987.
Костюк, Регіональна економіка,-К.:Наукова думка, 2007.
Морозов Ф.Н. Резервы економики лесопромышленных предприятий: выявление, оценка использования. -М. :Лесн. пром., 1989.
Медведєв Ю., Дяченко Я., проблеми розвитку лісопромислового комплексу: пріоритети, структура, ефективність/Економік а України.-1999.
Мішенін Є.В., Еколого-економічні проблеми природокористування у промисловому комплексі / за ред. акад. Коваля.-Суми: ВВП