Фізіологічні основи живлення рослин и застосування добрив
На особливу охорону заслуговують агроландшафти. Вони займають більшу і до того ж основну частину території України і постійно змінюються. Від їх стану залежить не тільки збереження навколишнього середовища, а й забезпечення населення якісними продуктами харчування.
Ґрунтовий покрив - базовий компонент агроландшафту, основний засіб сільськогосподарського виробництва, від стану якого значною мірою залежить продуктивність агроекосистем. Саме ґрунт є середовищем, яке забезпечує постійну взаємодію малих і великих біологічних кругообігів речовини в агросфері, забезпечує концентрацію і накопичення вологи, поживних речовин. Він зразково обслуговує механізм взаємодії між геосферами - у тому числі літосферою, педосферою, гідросферою, атмосферою - з одного боку, і біотою в усіх її проявах, включаючи й людину, - з іншого. Таким чином, ґрунтовий покрив має не тільки суто агроландшафтне, але й універсальне біосферне значення.
Екологічної стабілізації агроландшафтів можна досягти:
- оптимальною просторовою організацією земельних ресурсів різноманітного призначення;
- екологічно збалансованим співвідношенням між орними землями та іншими угіддями з урахуванням природоохоронної спрямованості ландшафтів;
- зменшенням розораності території;
- збільшенням лісистості за рахунок лісових смуг різного призначення, залісення сильноеродованих, заяружених, піщаних, деградованих земель;
- розміщенням сівозмін різної спеціалізації і сільськогосподарських угідь з урахуванням ґрунтово-ландшафтних факторів і контурної організації землекористування;
- створенням водоохоронних зон біля малих річок і струмків, водоймищ, водних джерел;
- організацією мікрозаповідників для збереження запилювачів і ентомофагів;
- формуванням рекреаційних зон і природних парків. Системно вирішувати такі завдання в агроландшафтах дає змогу ґрунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства. Основа її - диференційоване використання земельних ресурсів з урахуванням ґрунтово-ландшафтних факторів, контурна організація території землекористування, застосування оптимальної структури посівних площ і сівозмін, протиерозійних технологій обробітку ґрунту, досягнення, як мінімум, бездефіцитного балансу гумусу і основних поживних речовин, виведення з активного використання еродованих і ерозійнонебезпечних земель, створення водоохоронних і рекреаційних зон.
За контурно-меліоративної організації території сівозміни окремі поля і робочі ділянки органічно враховують структуру природних ландшафтів. А це при використанні ґрунтозахисних технологій вирощування сільськогосподарських культур забезпечує регулювання поверхневого стоку, зниження дії ерозійних процесів, запобігання забрудненню водних джерел ерозійним матеріалом і агрохімікатами.
Надзвичайно важливу роль для агроландшафтів у формуванні їх ґрунтозахисної, вологонакопичувальної, природоохоронної просторової структури відіграють фактори постійної дії. Такими факторами є система полезахисних та інших захисних лісових насаджень у комплексі з гідротехнічними протиерозійними спорудами.
Державні владні структури повинні забезпечувати належне управління використанням і охороною земель, збереженням і відтворенням їхніх корисних властивостей - незалежно від форм власності на землю та господарювання на землі.
Настала необхідність розширити масштаби та піднести рівень досліджень, спрямованих на забезпечення раціонального використання земель та інших природних ресурсів на принципах їх відновлюваності. Тобто формувати агроекосистеми із зростаючою часткою біологізації всіх технологічних процесів.
Такі дослідження мають базуватися на багатоваріантних пошуках шляхів створення оптимальної структури агроландшафтів - з розробкою ряду моделей з кількома сценаріями досягнення мети.
Останнім часом набуває широкого впровадження система точного землеробства, основним завданням якої є оптимізація використання технологічних матеріалів (насіння, пестицидів і агрохімікатів) у конкретній ділянці поля відповідно до вимог, які висуваються до вирощуваної сільськогосподарської культури, стану ґрунту та збереження навколишнього середовища. Така стратегія виробництва рослинницької продукції дає змогу істотно зменшити витрати на технологічні матеріали, покращити робоче і зберегти навколишнє природне середовище. Система точного землеробства є надзвичайно актуальною й перспективною за всіх форм використання ресурсів агробіоценозів. В Україні цей перспективний напрям оптимізації землеробства перебуває на початковому етапі й має фрагментарний характер.
Напрямом точного землеробства є біологічне землеробство, яке засноване на застосуванні органічних добрив (перегною, торфу, сапропелів, сидератів, вторинної продукції рослинництва та ін.). Воно повністю виключає застосування отрутохімікатів і неякісних мінеральних добрив, але вимагає дотримання всіх термінів, вимог до обробітку ґрунту і догляду за рослинами, застосування біологічного методу захисту рослин.
На жаль, від хімічного методу захисту рослин жодна з країн поки що не відмовляється, і тому в умовах масового застосування пестицидів необхідна розробка прийомів обмеження та раціонального і більш безпечного їх використання. До таких прийомів належать:- використання в системі захисту рослин пестицидів, які пройшли державні реєстраційні випробування (визначення ефективності та регламентів застосування пестицидів; оцінка негативного впливу пестицидів на здоров'я людини, розробка гігієнічних нормативів, санітарних норм і правил; екологічна оцінка регламентів застосування пестицидів) і експертизу результатів реєстраційних випробувань пестицидів (державна екологічна експертиза, токсикогігієнічна експертиза й експертиза регламентів застосування пестицидів) та отримали спеціальну ліцензію на застосування;
- суворе дотримання правил транспортування і зберігання пестицидів та їх утилізації в разі закінчення терміну зберігання;
- практика суцільних хімічних обробок у певні календарні строки має бути замінена впорядкованим застосуванням пестицидів на основі оцінки екологічної ситуації і тільки за наявності фактичної загрози зниження врожаю; повинні враховуватися чинники природної регуляції чисельності шкідливих організмів з метою обґрунтованого скасування раніше запланованих хімічних обробок;
- застосування пестицидів для профілактики спалахів інфекції чи масового розмноження шкідників вже на їх початку;
- удосконалення хімічних засобів захисту рослин - синтез нестійких препаратів, які швидко розкладаються, мають вибіркову дію, безпечні для хижаків і паразитів шкідників, для інших корисних видів; максимальне зниження токсичності для організму людини і теплокровних тварин;
- удосконалення форм, способів і тактики застосування пестицидів (використання розчинних порошків гранульованих препаратів і концентратів емульсій; перехід до малого й ультрамалооб'ємного локального обприскування наземною апаратурою; зменшення кратності обробок шляхом планового чергування пестицидів різних хімічних груп та ін.);
- інтегрування хімічного методу, тобто поєднання його з іншими існуючими методами захисту рослин (організаційно-господарським, механічним, фізичним, агротехнічним та біологічним);
- проведення постійного скринінгу пестицидів у різних субстратах (сільськогосподарській продукції, воді, повітрі, ґрунті).
Всі ці прийоми - основа раціоналізації хімічного методу захисту рослин та зменшення негативного впливу пестицидів на навколишнє середовище, організм людини і теплокровних тварин, корисну ентомофауну.
Експериментальна частина
Методика дослідження
Для роботи були використані матеріали Обласного управління сільського господарства Сумської області.
Вони включають дані про якісні і кількісні характеристики ґрунтів за 1975 - 2005 роки по таких показниках: внесення мінеральних та органічних добрив, залежність врожайності с/г культур від кількості внесених добрив, показники вмісту гумусу в ґрунтах.
Для встановлення залежності врожайності ярої пшениці і цукрового буряку від внесення мінеральних та органічних добрив використані дані дослідження за період з 1975 по 2005 роки.
Графіки були побудовані на основі аналізу даних залежності врожайності сільськогосподарських культур від внесення мінеральних та органічних добрив, тенденція змін внесення на 1 га ріллі мінеральних, органічних добрив в ґрунтах за роками, загальна тенденція зміни врожайності ярої пшениці та цукрового буряку в період з 1975 по 2005 роки.
Результати дослідження
Для дослідження питання щодо підвищення врожайності сільськогосподарських культур ми вибрали для аналізу дві культури, а саме: яра пшениця і цукровий буряк.
Таблиця 5.1. Середня кількість внесення мінеральних та органічних добрив за період з 1970 по 2004 роки
| Роки | 1975 | 1975 | 1980 | 1985 | 1990 | 1995 | 2000 | 2005 |
| Мінеральні добрива | - | - | 93,5 | 118 | 124 | 74 | 12 | 27 |
| Органічні добрива | 7,6 | 8,9 | 10,4 | 8,5 | 12,3 | 7,8 | 3,1 | 1,3 |
Таблиця 5.2 Середня кількість внесення калійних, фосфорних та азотних добрив за період з 1970 по 2005 роки (в кг/га)
| Роки | 1970 | 1975 | 1980 | 1985 | 1990 | 1995 | 2000 | 2005 |
| Калійні добрива | 28,3 | 40,2 | 44,6 | 53,4 | 70,6 | 36,6 | 10 | 122 |
| Фосфатні добрива | 26 | 28 | 20 | 37 | 35 | 14 | 20 | 20 |
| Азотні добрива | 35 | 52,3 | 44,7 | 55 | 56,9 | 32 | 9 | 23 |
кг/га

Рис. 5.1. Внесення на 1 га мінеральних та органічних добрив
![]()

Рис. 5.2. Внесення на 1 га калійних, фосфорних та азотних добрив
Зведемо дані щодо залежності врожайності від внесення добрив деяких сільськогосподарських культур.
Таблиця 5.3. Залежність врожайності ярої пшениці від внесення органічних і мінеральних добрив за 1975 – 2005 роки
| Культура | Роки | Врожайність, ц/га | Внесення різних добрив, кг/га | ||||
| Мінеральні | Органічні | Калійні | Фосфорні | Азотні | |||
| Яра пшениця | 1975 | 33,5 | 125 | 10,7 | 53,0 | 22 | 50 |
| 1980 | 25,0 | 113 | 10,4 | 46,6 | 20 | 47 | |
| 1985 | 33,1 | 135 | 10,4 | 58,4 | 27 | 53 | |
| 1990 | 37,6 | 164 | 10,6 | 70,6 | 35 | 59 | |
| 1995 | 15,2 | 74 | 7,8 | 26,6 | 14 | 32 | |
| 2000 | 13,2 | 12 | 3,1 | 1,0 | 2 | 9 | |
| 2005 | 18,9 | 27 | 1,3 | 2,0 | 2 | 23 | |
Таблиця 5.4. Залежність врожайності цукрового буряку від внесення органічних і мінеральних добрив за 1975 – 2005 роки
| Культура | Роки | Врожайність, ц/га | Внесення різних добрив, кг/га | ||||
| Мінеральні | Органічні | Калійні | Фосфорні | Азотні | |||
| Цукровий буряк | 1975 | 205 | 125 | 10,7 | 53,0 | 22 | 50 |
| 1980 | 218 | 113 | 10,4 | 46,6 | 20 | 47 | |
| 1985 | 240 | 135 | 10,4 | 58,4 | 27 | 53 | |
| 1990 | 281 | 164 | 10,6 | 70,6 | 35 | 59 | |
| 1995 | 180 | 74 | 7,8 | 26,6 | 14 | 32 | |
| 2000 | 155 | 12 | 3,1 | 1,0 | 2 | 9 | |
| 2005 | 128 | 27 | 1,3 | 2,0 | 2 | 23 | |
![]()

Рис. 5.3. Залежність врожайності ярової пшениці від внесення мінеральних та органічних добрив
![]()

Рис. 5.4. Залежність врожайності цукрових буряків від внесення мінеральних та органічних добрив
![]()

Рис.
5.5. Урожайність
сільськогосподарських
культур по
Шосткинському
району Сумської
області
Як видно з складених таблиць та побудованих графіків видно, що існує пряма закономірність зміни врожайності від кількості внесення добрив, як органічних так і неорганічних.
Висновки
Ґрунт є поживним субстратом рослин: у ньому міститься головний запас потенційної біогенної енергії у вигляді коренів рослин, біомаси мікроорганізмів і гумусу. Без надходження з ґрунту таких елементів як фосфор і калій, було б неможливе створення первинної рослинної продукції.
Формування уявлень про процеси кореневого живлення велося у агрономічному напрямку і було спрямоване на виявлення закономірностей використання мінеральних добрив як чинника регулювання фізіологічних процесів у рослин і формування врожаю.
Кількість нітратного азоту, яка нагромаджується в ґрунті, залежить від вмісту гумусу в ньому, а також від удобрення рослин. Як правило, нітратів утворюється тим більше, чим вища родючість ґрунту. Як бачимо, в районі спостерігається тенденція зниження внесення азотовмісних речовин в грунт, в зв’язку з чим знижується вміст азоту в ґрунті, а тим самим знижується і родючість ґрунтів.
Внесення добрив у грунт повинно проводитися за детально розробленою схемою та з точними розрахунками норм внесення під певний вид культури. Загальна картина нераціонального використання мінеральних та органічних добрив призводить до техногенного навантаження на ґрунти. Більша частина ґрунтового покриву придатного для сільськогосподарського використання на території України знаходиться в незадовільному стані.
При зниженні кількісного співвідношення внесення органічних та мінеральних добрив врожайність сільськогосподарських культур значно знижується. Внесення різноманітних добрив не завжди позитивно впливає на врожайність сільськогосподарських культур, тут має місце також погодні умови та властивості ґрунту.
При аналізі динаміки врожайності за період років 1975 по 2005 існує певна закономірність зниження врожайності сільськогосподарських культур при внесенні органічних добрив та деяке зростання врожайності вибраних нами культур при внесенні мінеральних добрив. Як видно з графіка 5 в період з 1996 по 2005 роки спостерігається незначне зростання врожайності аналізованої нами культури ярої пшениці, а врожайність цукрового буряку дещо втрачається. Отже можемо зробити висновок, що внесення різноманітних добрив не завжди позитивно впливає на врожайність культур, тут має місце також погодні умови та властивості ґрунту.
Список використаних джерел
Агрохімія. / За ред. М.М.Городнього. – К.: ТОВ Алеора, 2003.
Александрова Л.Н. Органическое вещество почвы и процессы его трансформации. - Л.: Наука, 1980.
Алексеев А.М., Гусев Н.А. Влияние корневого питания на водный режим. – М., 1957. – 220 с.
Ансюк П.И. Микроудобрения: Справ очник. – Л.: Агропромиздат, 1990.
Бугай С.М. Растенееводство. – К.: Вища школа, 1975. – 375 с.
Вахмистров Д.Б. Питание растений. – М.: Знание, 1979. – 64 с.
Воробьев С.А. и др. Земледелие. – М.: Колос, 1977.
Горбунов Н.И. Минералогия и физическая химия почв. - М.: Наука, 1974.
Гордієнко В.П.та ін. Землеробство. – К.: Вища школа, 1991. – 268 с.
Колосов И.И. Поглотительная деятельность корневых систем растений. – М.: АН СССР, 1962. – 388с.
Кононова М.М. Органическое вещество почвы. - М: Изд-во АН СССР, 1963.
Крикунов В.Г., Полупанов Н.И. Почвы УССР и плодородие. – К.: Вища школа, 1987. – 380 с.
Лактіонов М.І. Агрогрунтознавство. Навч. посібник / Харк. держ. аграр. ун-т. ім.В.В.Докучаева. - Харків: Видавець Шуст А.І., 2001.
Лісовал А.П. Система використання добрив. – К.: Вид-во АПК, 2002.
Максимов Н.А. Краткий курс физиологии растений, 1958.
Мікроорганізми і альтернативне землеробство. / За ред. В.П.Патики. – К.: Урожай, 1993.
Мусиенко Н.Н., Терневский А.И. Корневое питание растений: Учебное пособие. – К.: Высшая школа, 1989. – 203 с.
Мусієнко М.М. Фізіологія рослин. – К.: Либідь, 2005. – 808 с.
Нобел П. Физиология растительной клетки. – Л.: Изд-во ленингр. Ун-та, 1983. – 232 с.
Назаренко І.І. Ґрунтознавство: Навчальний посібник. - Чернівці: Рута, 1998, 1999.
Павленко М.К. Загальне землеробство. – К.: Вища школа, 1977.
Петербургский А.В. Корневое питание растений. – М., 1964. 340 с.
Потапов Н.Г. Минеральное питание // Физиология сельскохозяйственных растений. – М., 1967. – 320 с.
Польський Б.М., Стеблянко М.І. та ін. Основи сільського господарства: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1991. – 296 с.
Почвоведение / Под ред. И.С. Кауричева. – М.: Агропромиздат. 1989. –719 с.
Сівозміни у землеробстві України. / За ред. В.Ф.Сайка, П.І.Бойка. – К.: Аграрна наука, 2002.
Смирнов П.М., Муравин Э.А. Агрохимия – М.: Колос, 1981 - 182 с.
Стан родючості грунтів України та прогноз його змін за умов сучасного землеробства. / За ред. В.В.Медведєва. – Х.: Штрих, 2001.
Рубін С.С., Михайловський А.Г. Землеробство. – К.: Вища школа, 1980.
Рубин Б.А. Курс физиологии растений. – М.: Высшая школа, 1961. –583 с.
Румянцев В.И. Земледелие с основами почвоведения. – М.: Колос, 1979. – 287 с.